Постанова

від 20.05.2024 по справі 180/1048/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 року

м. Київ

справа № 180/1048/22

провадження № 61-2557св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лиштви Юрія Васильовича на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2023 року у складі судді Кондус Л. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Максюти Ж. І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Агро-Хліб» про визнання договору оренди землі недійсним, зобов`язання повернути земельну ділянку та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДП № 9063817 вона є власницею земельної ділянки з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 10,49 га, кадастровий номер 1225487500:01:001:0020, розташованої на території Новокиївської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області.

04 січня 2011 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Агро-Хліб» (далі - ТОВ ВКФ «Агро-Хліб») укладено договір оренди земельної ділянки № 20/323 строком на 10 років.

30 серпня 2021 року вона проінформувала відповідача про розірвання договору у зв`язку із закінченням строку його дії з 01 листопада 2021 року.

17 грудня 2021 року ТОВ ВКФ «Агро-Хліб» надіслало їй листа, в якому повідомило про існування укладеної між ними додаткової угоди від 26 грудня 2017 року, якою збільшено строк дії договору оренди до 25 років і, відповідно, відмовлено в поверненні земельної ділянки.

Також їй стало відомо, що 13 серпня 2018 року за ТОВ ВКФ «Агро-Хліб» зареєстровано право оренди вказаної земельної ділянки строком дії договору до 01 листопада 2021 року та з правом пролонгації.

З урахуванням заяви про зміну підстав позову від 15 травня 2023 року ОСОБА_1 просила визнати недійсною додаткову угоду від 26 грудня 2017 року до договору оренди та повернути їй земельну ділянку з тих підстав, що додаткова угода не містить основних істотних умов договору оренди землі, а саме: строку, на який укладено договір оренди, порядку і умов передачі земельної ділянки в оренду та розміру орендної плати, що є достатньою підставою для визнання договору недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

11 вересня 2023 року рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

13 грудня 2023 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2023 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що оспорювана додаткова угода до договору оренди земельної ділянки містить істотні умови, передбачені статтею 15 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV), додаткова угода відповідає вимогам земельного законодавства та не порушує права власника земельної ділянки. Орендодавець та орендар врегулювали у спірній угоді свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), виклавши істотні умови щодо строку договору оренди, визначення порядку і умов передачі земельної ділянки в оренду та розміру орендної плати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22 лютого 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лиштва Ю. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Токмаківського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах:

- Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим;

- Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-88цс14, про те, що за вимогами статті 3 ЦПК України й статті 15 ЦК України в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, а судами слід встановити, чи дійсно порушуються права позивача відсутністю в договорі оренди зазначених умов, їх істотність і в чому саме полягає порушення законних прав позивача.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, заявник вказує, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, оскаржувану додаткову угоду, в якій відсутні такі істотні умови як строк договору та розмір орендної плати.

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

22 березня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Томаківського районного суду Дніпропетровської області.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 10,49 га, кадастровий номер 1225487500:01:001:0020, що розташована на території Новокиївської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області.

04 січня 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ ВКФ «Агро-Хліб» укладено договір оренди земельної ділянки № 20/323, за умовами якого позивачка передала в оренду відповідачу строком на 10 років належну їй земельну ділянку площею 10,49 га, що розташована на території Новокиївської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області та призначена для ведення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Томаківському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25 листопада 2011 року № 122540004001933 (а. с. 85, 86).

26 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ ВКФ «Агро-Хліб» укладено додаткову угоду до договору оренди землі, відповідно до якої внесено зміни та доповнення до договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року № 20/323:

-пункт 2 розділу «об`єкт оренди» доповнено реченням «кадастровий номер ділянки 1225487500-01-001-0020»;

- пункт 5 розділу «об`єкт оренди» викладено в редакції: «нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 241 622,04 грн»;

- пункт 8 розділу «строк дії договору» викладено в такій редакції: «договір укладено строком на 25 (двадцять п`ять) років;

- пункт 9 розділу «орендна плата» викладено в такій редакції: «орендна плата виплачується орендарем у грошовій формі у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки 241 622,04 грн. Розмір орендної плати складає 7 248,66 грн»;

- пункт 9.3 розділу «розмір орендної плати складає» викладено в такій редакції: «грошова форма оплати - 7 248,66 грн»;

- пункт 11 розділу «орендна плата» викладено в такій редакції: «орендна плата виплачується не пізніше 31 грудня поточного року»;

- пункт 20 розділу «умови і строки передачі земельної ділянки в оренду» вилучено;

- пункт 39 викладено в такій редакції: «розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Умови розірвання договору в односторонньому порядку - згідно чинного законодавства України»;

- пункт 40 викладено в такій редакції: «перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору»;

- розділ «невід`ємні частини договору» вилучено (а. с. 95).

Право оренди вказаної земельної ділянки за ТОВ ВКФ «Агро-Хліб» на підставі договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди землі зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16 серпня 2018 року на підставі договору оренди від 04 січня 2011 року зареєстровано 13 серпня 2018 рокуправо оренди земельної ділянки площею 10,49 га, кадастровий номер 1225487500:01:001:0020, орендодавець - ОСОБА_1 , орендар - ТОВ ВКФ «Агро-Хліб», строк дії до 01 листопада 2021 року з правом пролонгації. Номер запису про інше речове право: 27510229 (а. с. 16).

Згідно даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21 серпня 2018 року на підставі договору оренди від 04 січня 2011 року та додаткової угоди від 26 грудня 2017 року зареєстровано 13 серпня 2018 року право оренди земельної ділянки площею 10,49 га, кадастровий номер 1225487500:01:001:0020, орендодавець - ОСОБА_1 , орендар - ТОВ ВКФ «Агро-Хліб», строк дії до 25 грудня 2042 року з правом пролонгації. Номер запису про інше речове право: 27510229 (а. с. 43).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 ЗК України).

За вимогами частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Таким законом є Закон № 161-XIV.

Згідно зі статтею 13 зазначеного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону № 161-XIV(у редакції, чинній на час укладення додаткової угоди) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

За вимогами частини першої статті 638 ЦК України у редакції, чинній на час укладення додаткової угоди) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. О

Орендодавець та орендар врегулювали у спірній угоді свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, виклавши істотні умови щодо строку договору оренди, визначення порядку і умов передачі земельної ділянки в оренду та розміру орендної плати.

Технічна помилка при зазначенні державним реєстратором у державному реєстрі строку дії договору до 25 грудня 2042 року замість правильного - до 01 листопада 2036 року - не є підставою для визнання додаткової угоди від 25 грудня 2017 року недійсною і може бути виправлена державним реєстратором у встановленому законом порядку.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Колегія суддів таких порушень норм процесуального права судами попередніх інстанцій не вбачає.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 638/6852/18 (провадження № 61-393св24)).

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) за позовом про визнання недійсним договору дарування грошових коштів, а також у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-88цс14про визнання недійсним договору оренди з підстави відсутності у ньому умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, на які позивач послався у касаційній скарзі, встановлені інші обставини справи, вони не є подібними обставинам справи, яка переглядається.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують, стосуються переоцінки доказів, оцінка яких надана судами попередніх інстанцій як судами факту, а суд касаційної інстанції як суд права позбавлений повноважень встановлювати фактичні обставини справи, досліджувати докази та надавати їм оцінку.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лиштви Юрія Васильовича залишити без задоволення.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

Є. В. Петров

В. В. Пророк