Постанова

від 12.12.2023 по справі 914/2736/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2023 р. Справа №914/2736/21

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого суддіКравчук Н.М.

суддівБонк Т.Б.

Матущак О.І.

секретаря судового засідання Михайлишин С.В.

розглянувшиапеляційнускаргу Товариства обмеженою відповідальністю "Бонус Плюс Інвест (вх. № ЗАГС 01-05/2636/23 від 14.08.2023)

на рішенняГосподарського суду Львівської області від 17.07.2023 (суддя О. Щигельська повний текст рішення складено 21.07.2023)

у справі № 914/2736/21

за позовом Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача-1:Товариства з обмеженою відповідальністю Неро-

Продмаркет (надалі ТзОВ Неро-Продмаркет), м.Львів

до відповідача-2:Державного підприємства Сетам (надалі ДП Сетам), м. Київ,

до відповідача-3:Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус Плюс Інвест" (надалі ТзОВ "Бонус Плюс Інвест"), м. Львів,

до відповідача-4:Приватного виконавця Білецького Ігора Мироновича, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів, (надалі УКВ ДЕР Львівської міської ради)

провитребування майна з чужого незаконного володіння з припиненням права власності та визнання недійсними торгів

за участю учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

від відповідача-3: не з`явився

від відповідача-4 : не з`явився

від третьої особи: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Львівська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Неро-Продмаркет, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про витребування з чужого незаконного володіння ТзОВ Неро-Продмаркет нежитлового приміщення загальною площею 61 кв. м. за адресою м. Львів, вул. Ужгородська, 6, (реєстраційний номер: 2094979846101) з припиненням права власності.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради належать нежитлові приміщення під ін. XI,XII площею 57 м2 за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6, про що міститься запис в державному реєстрі речових прав (реєстраційний номер:1387015746101). Приміщення перебувають в користуванні ЛКП Старий Львів на підставі договору оренди № Г-11351-18 від 07.08.2018. Разом з тим, в державному реєстрі речових прав з 26.02.2021 зареєстровано право приватної власності на нежитлові приміщення загальною площею 61 м2 за адресою м. Львів, вул. Ужгородська, 6, приміщення 21 (реєстраційний номер: 2094979846101). Проте, Львівською міською радою не приймалось жодних рішень щодо розпорядження нежитловими приміщеннями за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6. Відповідно до ч. З ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Враховуючи наведене, позивач просить суд витребувати з чужого незаконного володіння ТзОВ Неро-Продмакет нежитлові приміщення загальною площею 61,9 м2 за адресою м. Львів, вул. Ужгородська, 6, (реєстраційний номер: 2094979846101) з припиненням права власності ТзОВ Неро- Продмакет на нежитлові приміщення загальною площею 61,9 м2 за адресою м. Львів, вул. Ужгородська, 6 (з врахуванням заяви про зміну предмета позову).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.03.2022 у справі № 914/2736/21 залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2022 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.11.2022 року касаційну скаргу Львівської міської ради задоволено частково, постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2022, рішення Господарського суду Львівської області від 24.03.2022 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 08.04.2022 у справі №914/2736/21 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначив про неврахування судами правових позицій Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 26.07.2018 у справі № 902/389/16, постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, постанові від 03.04.2019 у справі № 712/15369/12 такими, що знайшли підтвердження.

Задовольняючи частково касаційну скаргу Верховний суд також вказав на неповне з`ясування судами обставин справи, зокрема, що, вказавши про відсутність у матеріалах справи інформації та доказів стосовно того, які документи стали підставою видачі дозвільних документів ОСОБА_1 на нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6, а також, встановивши обставини щодо передачі спірного майна ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ "Фортуна Систем Інвест" на підставі акта приймання-передачі, реалізації з прилюдних торгів цього майна 24.11.2020 та реєстрації права власності на нього за ТОВ "НероПродмаркет" 26.02.2021, суди попередніх інстанцій не з`ясували чи є така реєстрація права власності на нерухоме майно за відповідачем безспірним підтвердженням наявності у нього права власності на майно, а отже і наявність, чи навпаки, відсутність підстав для застосування положень пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, який визначено позивачем в обґрунтування позовних вимог.

Окрім того, висновок судів попередніх інстанцій про те, що спірне нежитлове приміщення, про витребування якого заявлено Львівською міською радою, має різну площу та реєстраційні номери в інформації про об`єкт нерухомого майна, також є передчасними, оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено обставин щодо наявності у житловому будинку на вул. Ужгородській, 6 у м. Львові як зареєстрованих за територіальною громадою, так і за відповідачем (чи будь якою іншою особою) інших нежитлових приміщень.

На новому розгляді рішенням суду від 17.07.2023 позовні вимоги задоволено повністю. Витребувано з чужого незаконного володіння ТзОВ "Бонус Плюс Інвест" нежитлові приміщення загальною площею 61,9 м2, розташовані за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6 (реєстраційний номер 2094979846101) з припиненням права власності ТзОВ "Бонус Плюс Інвест" (м.Львів, вул.Городоцька, 170, код ЄДРПОУ 43151322) на ці приміщення. Визнано недійсними торги з реалізації нерухомого майна нежитлових приміщень загальною площею 61,9 м2 за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6 (реєстраційний номер 2094979846101) шляхом проведення електронного аукціону 10.11.22р., оформленого протоколом №578998. Стягнуто з ТзОВ "Бонус Плюс Інвест" на користь Львівської міської ради 13564,59 грн судового збору. Стягнуто з ТзОВ Неро-Продмаркет на користь Львівської міської ради 33395,56 грн судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем вірно обрано спосіб захисту порушеного права і оскільки законним власником спірних приміщень є Львівська міська рада, а не ТзОВ «Неро-Продмаркет», то торги, на підставі яких ТзОВ "Бонус Плюс Інвест" набуло у власність приміщення за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6, проведені із порушенням закону і підлягають визнанню недійсними з підстав недодержання в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами першою статті 203 ЦК України, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 215 цього Кодексу). Також судом першої інстанції зроблено висновок, що оскільки спір щодо власності на майно за адресою: м.Львів, вул.Ужгородська,6, яке придбане ТзОВ " Бонус Плюс Інвест ", триває з 2021 року, то перед купівлею майна товариство мало можливість дізнатись про такий з відповідних реєстрів, сайту судової влади, а тому відповідач не є добросовісним набувачем спірного майна.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, "Бонус Плюс Інвест" подало апеляційну скаргу, в якій вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову. Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що приміщення, яким володіє Львівська міська рада і ТзОВ "Бонус Плюс Інвест" не є тим самим майном, оскільки площа приміщень різна. Також апелянт зазначає про відсутність доказів, які б підтверджували незаконність реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_1 на підставі сертифікату державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області.

Окремо апелянт зазначає, що судом першої інстанції не застосовано положення ч. 2 ст. 388 ЦК України та не враховано відсутність порушень при проведенні аукціону з реалізації нерухомого майна. Враховуючи наведене, апелянт просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове про відмову в позові.

Представник відповідача-1 ТзОВ «Неро-Продмаркет» подав додаткові пояснення у справі (вх. № 01-04/7360/23 від 13.11.2023), в яких зазначає, що суд першої інстанції не здійснив належної оцінки обгрунтованості доводів ТзОВ «Бонус Плюс Інвест» та ТзОВ «Неро Продмаркет» та зробив висновки, які не відповідають дійсним обставинам справи та є не доведеними. Так, на думку відповідача-1, судом першої інстанції не були враховані зазначені відповідачами в судовому засіданні висновки Верховного Суду, не надано оцінки обставинам того, що ТзОВ «Неро-Продмаркет» та ТОВ «Бонус Плюс Інвест» є добросовісними набувачами нерухомого майна. ТзОВ «Неро-Продмарткет» та ТзОВ «Бонус Плюс Інвест», покладаючись на інформацію, розміщену на сайті Державного Підприємства «Сетам», а також інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, добросовісно в законний спосіб набуло право власності на нерухоме майно в межах здійснення виконавчого провадження, згідно порядку реалізації майна, затвердженого Міністерством юстиції України, який виступає найбезпечнішим способом набуття майна та гарантує невідворотність результатів торгів. Відповідач -1 зазначив, що втручання держави в особі Львівської міської ради у володіння майном відповідача-3 шляхом витребування майна є незаконним, оскільки здійснюється всупереч 4.2 ст. 388 ЦК України, з огляду на те, що ТОВ «Бонус Плюс Інвест» добросовісно в законний спосіб набуло право власності на нерухоме майно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Враховуючи вищевикладене, відповідач-1 просить апеляційну скаргу ТзОВ «Бонус Плюс Інвест» задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове про відмову в задоволенні позову.

Представник Львівської міської ради у судових засіданнях та у додаткових поясненнях (вх. № 01-04/8082/23 від 12.12.23) вказує про законність рішення суду першої інстанції. Так, зокрема, зазначає, що скаржник не є добросовісним набувачем спірних приміщень, оскільки на момент видачі відповідачу правовстановлюючого документу свідоцтва про право власності, у державному реєстрі судових рішень існувала оприлюднена постанова Верховного Суду від 15.11.2022, а тому відповідач мав можливість та міг дізнатись про наявність судового спору щодо приміщення загальною площею 61,9 м2, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6, приміщення № 21 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2094979846101), повторний продаж майна з торгів був проведений після задоволення касаційної скарги Львівської міської ради та направлення справи на новий розгляд, а тому дії відповідачів не є добросовісними та спрямовані на забезпечення неможливості повернення майна позивачу в ході нового розгляду справи. Також позивач вказує, що відповідачем не надано доказів того, що приміщення, які були зареєстровані за позивачем у 2017 році та відповідачем у період 2020-2022 років є різними. Враховуючи наведене, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Сторони участі уповноважених представників в судове засідання 12.12.2023 не забезпечили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

12.12.2023 від представника відповідача-3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з хворобою та неможливістю з`явитись в судове засідання, внаслідок чого просив відкласти розгляд справи (вх. № 01-04/8077/23 від 12.12.2023), окрім того, від представника відповідач-1 також надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку, із захворюванням останнього на COVID-19.

Колегія суддів, розглянувши вищевказані клопотання, прийшла до висновку про відмову в їх задоволенні, оскільки представники відповідачів були заслухані судом в судовому засіданні 14.11.2023 та надали пояснення по суті апеляційної скарги.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», також те, що зазначені учасники справи не зверталися до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд апеляційної інмтанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників учасників справи.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

Нежитлові приміщення під ін. XI,XII загальною площею 57 м2 за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6 згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер 101319989, дата формування 24.10.2017) (реєстраційний номер: 2094979846101) належать до комунальної власності територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради, про що міститься запис у Державному реєстр речових прав (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1387015746101).

07.08.2018 між Управлінням комунальної власності та ЛКП "Старий Львів" укладено договір оренди № Г-11351-18 на приміщення площею 57 м2 (цокольний поверх), розташоване за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6.

Державним реєстратором Бібрської міської ради Поломаним В.Д., на підставі сертифікату відповідності Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, серія та номер ЛВ001828, виданого 31.12.2010 та на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 27.12.2010, 03.06.2020 було зареєстровано право власності за Бондаровським Р.А. на нежитлове приміщення після реконструкції, загальною площею 61,9 м2 на цокольному поверсі триповерхового житлового будинку за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6.

В подальшому спірне приміщення внесено ОСОБА_1 в статутний фонд ТОВ "Фортуна Систем Інвест", учасником якого він не є, що підтверджується рішенням від 05.08.2020 № 2 учасника ТОВ "Фортуна Систем Інвест".

Зазначене приміщення ТОВ "Фортуна Систем Інвест" набуло у власність на підставі акта приймання - передачі нерухомого майна у зв`язку із внесенням вкладу ОСОБА_1 , який не є учасником товариства, до статутного капіталу ТОВ "Фортуна Систем Інвест".

У подальшому 15.10.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І. М. видано постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №63140932, якою на приміщення № 21 за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6 накладено арешт. Боржник - ТОВ "Фортуна Систем Інвест", стягувач - " ТОВ "Євро Трейд Девелопмент". Підстава виконання - виконавчий напис №1763, виданий 14.09.2020 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчуком Л. В.

24.11.2020 ДП "СЕТАМ" проведено електронні торги з реалізації нежитлового приміщення, загальною площею 61,9 м2, розташованого за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2094979846101) переможцем яких визнано ТОВ "Неро-Продмаркет".

15.12.2020 постановою приватного виконавця знято арешт з майна у виконавчому провадженні № 63140932, у зв`язку з реалізацією майна боржника (протокол про проведення електронних торгів від 24.11.2020 № 512959).

26.02.2021 приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Залецька Н.М. на підставі акта про проведені електронні торги, складеного приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І. М. 08.12.2020, посвідчила за ТОВ "Неро-Продмаркет" право власності на майно - нежитлове приміщення № 21, загальною площею 61,9 м2, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2094979846101) та видала свідоцтво про право власності, зареєстроване в реєстрі за № 197.

Разом з тим, після повернення справи з суду касаційної інстанції, виникли нові обставини, наслідком яких стало подання Львівською міською радою заяви про зміну предмету позову. Так, згідно з інформацією з державного реєстру права власності на нерухоме майно та їх обтяжень власником приміщення загальною площею 61,9 м2 за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6, приміщення 21 (реєстраційний номер 2094979846101) є Товариство з обмеженою відповідальністю "Бонус Плюс Інвест" на підставі свідоцтва, серія та номер: 1459, виданого 15.12.2022 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Залецькою Н.М.

Право власності ТзОВ Бонус плюс інвест набуто на підставі проведеного електронного аукціону 10.11.2022 року, оформленого протоколом № 578998. Продаж майна відбувався на підставі наказу суду від 27.05.2022 у справі № 914/352/22 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Неро-Продмаркет" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіком Естейт" заборгованості в розмірі 250000,00 грн, а також 3750,00 грн- витрат по сплаті судового збору.

Враховуючи вищевикладене, Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідачів про витребування з чужого незаконного володіння ТзОВ "Бонус Плюс Інвест" нежитлового приміщення, загальною площею 61,9 м2, розташованого за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6, приміщення 21 (реєстраційний номер 2094979846101) з припиненням права власності товариства на ці приміщення, а також визнання недійсними торгів, на підставі яких ТзОВ "Бонус Плюс Інвест" набуло право власності на ці приміщення.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною 1 статті 317 та частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу (статті 321 Цивільного кодексу України).

За статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто, коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Правовий аналіз положень статті 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Згідно з частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина 2 статті 388 зазначеного Кодексу).

Частиною 1 статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

Згідно з частиною 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Судом першої інстанції зазначено, що наявний в матеріалах справи сертифікат відповідності Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, серія та номер ЛВ001828, виданий 31.12.2010 на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 27.12.2010 виданий Бондаровському Р.А. на нежитлові приміщення після реконструкції, загальною площею 61,9 м2 на цокольному поверсі трьохповерхового житлового будинку за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6 не може вважатись законною, передбаченою ст.328 Цивільного кодексу України, підставою для набуття останнім права власності і вибуття (відповідно) зазначених приміщень із комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 статті 332 Цивільного кодексу переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.

За таких умов у разі проведення реконструкції, реставрації або капітального ремонту об`єкта нерухомого майна утворюється нова річ.

Згідно із статтею 331 Цивільного кодексу право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.06.2020 державним реєстратором Бібрської міської ради Поломаним В.Д., на підставі сертифікату відповідності Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, серія та номер ЛВ001828, виданого 31.12.2010 проведено державну реєстрацію права власності на приміщення, загальною площею 61,9 м2, розташованого за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6, приміщення 21 з присвоєнням реєстраційного номеру 2094979846101 вказаному приміщенню.

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Процедура та підстави державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна у результаті реконструкції визначені Законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 25.12.2015 р. (зі змінами) (далі - Порядок).

Порядок закріплює, що під реконструкцією слід розуміти реконструкцію, реставрацію або капітальний ремонт закінченого будівництвом об`єкта.

Перелік документів, необхідних для проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна у результаті реконструкції, визначено в пункті 43 Порядку (в ред. 29.05.2020 року чинній на момент вчинення реєстраційних дій).

Відповідно до п. 43 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 25.12.2015 року для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна у результаті реконструкції такого об`єкта заявнику необхідно звернутися до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно або до нотаріуса та подати такі документи:

1) документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт зареєстровано в Державному реєстрі прав);

2) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

3) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, реконструкція якого здійснювалася в результаті спільної діяльності).

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17).

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що державна реєстрація права власності на приміщення, загальною площею 61,9 м2, розташованого за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6, приміщення 21 за ОСОБА_1 проведена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 43 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 25.12.2015, оскільки така реєстрація була проведена без документа що посвідчує право власності особи на об`єкт нерухомого майна до його реконструкції.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що наявний в матеріалах справи сертифікат відповідності Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, серія та номер ЛВ001828, виданий 31.12.2010 на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 27.12.2010 виданий Бондаровському Р.А. на нежитлові приміщення після реконструкції, загальною площею 61,9 м2 на цокольному поверсі трьохповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 не може вважатись законною підставою для набуття останнім права власності і вибуття (відповідно) зазначених приміщень із комунальної власності.

Безпідставними також є доводи скаржника, що позивач та відповідач мають у власності різні приміщення з огляду на різницю у площі та реєстраційних номерах.

Так, в матеріалах справи наявні технічні паспорти на нежитлові приміщення загальною площею 57 м2 (приміщення цокольного поверху у будинку АДРЕСА_1 ), який надавався позивачем для реєстрації права комунальної власності, нежитлові приміщення загальною площею 61,9 м2 (приміщення півпідвалу у будинку АДРЕСА_1 ), який був виготовлений на замовлення ОСОБА_1 та був одним з документів для реєстрації власності та поверховий план на будинок за адресою АДРЕСА_1 . Таким чином, той факт, що предметом спору є приміщення, які знаходяться у будинку АДРЕСА_1 ніким не оспорюються.

Досліджуючи під час розгляду справи зазначені документи, скаржник у суді апеляційної інстанції не зміг пояснити де саме на поверховому плані будинку № 6 по вул. Ужгородська у м. Львові знаходяться приміщення, які належать йому на праві власності, а де приміщення, які належать позивачу. Натомість, представником позивача вказано на поверховому плані приміщення, які є предметом спору.

Колегія суддів також бере до уваги той факт, що найменування приміщень у обох технічних паспортах та поверховому плані є аналогічними (у позивача зазначено цокольний поверх, у відповідача півпідвал), вхід до приміщення, складові його частини є однаковими у розташуванні, а також відсутності будь яких інших приміщень у будинку по вул. Ужгородській, 6 у м. Львові, які могли б хоч приблизно бути схожими на приміщення, які є предметом даного спору.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саму ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Побідні висновки викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/16505/19 від 10.11.2020 року.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що відповідачами не доведено наявності у житловому будинку за адресою м. Львів, вул. Ужгородська, 6 як зареєстрованих за територіальною громадою, так і за відповідачем (чи будь якою іншою особою) інших нежитлових приміщень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення, що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства. Добросовісність набувача майна має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього.

Якщо особа витребовує нерухоме майно, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати припис пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна, а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.11.2022 року у справі №914/2736/21 за позовом Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Неро-Продмаркет» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння з припиненням права власності касаційну скаргу Львівської міської ради задоволено частково, постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2022, рішення Господарського суду Львівської області від 24.03.2022 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 08.04.2022 у справі №914/2736/21 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Відповідно до відомостей з ЄДРСР постанова Верховного суду від 15.11.2022 року була оприлюднена 21.11.2022.

Згідно матеріалів справи, зокрема відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вбачається, що підставою для реєстрації права власності є свідоцтво, серія та номер: 1459, видане 15.12.2022, видавник: Залецька Н.М., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу.

Таким чином на момент видачі скаржнику правовстановлюючого документу свідоцтва про право власності, у державному реєстрі судових рішень існувала оприлюднена постанова Верховного Суду від 15.11.2022, а тому відповідач мав можливість та міг дізнатись про наявність судового спору щодо приміщення загальною площею 61,9 м2, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6, приміщення № 21 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2094979846101). При цьому, як вже встановлено судом, приміщення загальною площею 61,9 м2, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6, приміщення № 21 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2094979846101) та приміщення загальною площею 57 м2 є одним і тим самим нежитловим приміщенням.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що на момент проведення торгів з реалізації спірного майно, власником зазначеного майна була Львівська міська рада, а не ТОВ «Неро-Продмаркет».

Як роз`яснено у пункті 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця). Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача. Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження. Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

Відповідно до даних з ДРРП на нерухоме майно вбачається, що 24.10.2017 року було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37730174 щодо реєстрації права комунальної власності на нежитлові приміщення під ін. ХІ, ХІІ, загальною площею 57 м2, за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6. Таким чином під час проведення аукціону спірне нерухоме майно було зареєстроване за позивачем у справі.

Аналізуючи матеріали справи колегія суддів вважає, що з огляду на наявність реєстрації права комунальної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, судового спору відносно майна, момент проведення прилюдних торгів та оформлення їх результатів скаржником, які були здійснені після Постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.11.2022 року, відчуження майна в ході судового розгляду справи скаржник повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна, зокрема наявності права власності у ТОВ «Неро-Продмаркет» на спірне майно.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що перед купівлею майна скаржник мав можливість дізнатись по судовий спір щодо купленого майна з відповідних реєстрів, сайту судової влади та перевірити документи, що підтверджують право власності ТОВ «Неро-Продмаркет» на спірне майно.

За таких обставин ризик настання наслідків невчинення відповідних дій покладається на скаржника, а тому правильним є також висновок суду першої інстанції щодо незастосування положень ч. 2 ст. 388 ЦК України

Таким чином, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги, ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 17.07.2023 року у справі №914/2736/21.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційні скарги без задоволення.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст.ст. 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу Товариства обмеженою відповідальністю "Бонус Плюс Інвест залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 17.07.2023 у справі № 914/2736/21 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку та в строки, передбаченні ст.ст. 287-288 ГПК України.

5.Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Повний текст постанови складено 21.12.2023.

Головуючий суддяН.М. Кравчук

Судді Т.Б. Бонк

О.І. Матущак