Постанова

від 19.12.2023 по справі 925/715/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2023 р. Справа№ 925/715/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Тищенко А.І.

Шаптали Є.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Державної інспекції енергетичного нагляду України

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023, повний текст якого складений 12.09.2023,

у справі № 925/715/23 (суддя Пукас А.Ю.)

за позовом Черкаської міської ради

до Державної інспекції енергетичного нагляду України

про стягнення 26 664,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі 26 664, 57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- відповідач є співвласником нежитлових приміщень загальною площею 678, 3 кв.м., що розташовані у м. Черкаси, по вул. Ільїна, 289/1. Ідеальна частка права часткової власності відповідача становить 71/100;

- право спільної часткової власності у відповідача на 71/100 частки приміщення зареєстровано 30.12.2020 - дата фактичного користування земельною ділянкою, яка належить на праві власності позивачу, а речове право відповідача на користування земельною ділянкою зареєстровано 23.03.2023 за наслідком укладання договору оренди землі від 17.03.2023;

- згідно наданих позивачем розрахунків, за час фактичного користування земельною ділянкою позивача без правовстановлюючих документів, а саме за період з 11.08.2021 (дата припинення речового права у попереднього землекористувача) по 21.12.2022 (дата рішення про надання відповідачу в оренду земельної ділянки) відповідач повинен сплатити позивачу 26 664,57 грн. безпідставно набутих коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- взяття зобов`язань за договором про відшкодування збитків (неодержаного доходу) за період з 11.08.2021 по 21.12.2022 є порушенням бюджетного законодавства, оскільки витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються;

- вимоги позивача щодо відшкодування йому 26 664,57 грн. є безпідставними оскільки право постійного користування та оренди земельної ділянки у відповідача виникло з моменту державної реєстрації - з 27.03.2023, а відтак підстави для відшкодування вказаних коштів відсутні, оскільки саме з цієї дати у відповідача виник обов`язок зі сплати коштів за користування земельною ділянкою, на якій розташовано його майно;

- відшкодування неодержаного доходу за попередні роки (до затвердження рішення) відносяться до зобов`язань, які будуть узяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених кодексом.

У відповіді на відзив позивач зазначив про те, що відсутність бюджетних асигнувань не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання та про те, що відповідач, в силу положень глави 15, статей 120, 125 ЗК України, є фактичним користувачем земельної ділянки за визначений вище період без оформлення права на цю земельну ділянку, що в результаті призводить до недоотримання власником (позивачем) доходів у вигляді орендної плати до моменту укладення договору оренди, які відповідач зобов`язаний сплатити на підставі ст. 1212 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі № 925/715/23 позов задоволений, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено безпідставно збережені кошти в розмірі 26 664,57 грн. та судовий збір в розмірі 2 684,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є недопустимим, що відповідно свідчить про наявність у позивача підстав для стягнення заявленої суми з відповідача, як з фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Суд першої інстанції визнав безпідставними посилання відповідача на відсутність в нього бюджетного фінансування на 2023 календарний рік в частині відшкодування збитків за час фактичного користування земельною ділянкою, зазначивши про те, що вказані обставини не звільняють його від відповідальності, а відтак і від обов`язку з відшкодування вартості оренди власнику земельної ділянки.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Державна інспекція енергетичного нагляду України звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі № 925/715/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У апеляційній скарзі апелянт послався на те, що оскаржуване рішення прийняте на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права та при недотриманні норм процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Крім того, скаржником заявлені клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження вищевказаного рішення та про розгляд справи за участю представників сторін.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2023, справу № 925/715/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 925/715/23 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги до надходження матеріалів справи № 925/715/23.

23.10.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684*100=268 400 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 268 400,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 залишень без задоволення клопотання Державної інспекції енергетичного нагляду України про проведення розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи, задоволено клопотання Державної інспекції енергетичного нагляду України про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 по справі № 925/715/23 та поновлено апелянту вказаний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної інспекції енергетичного нагляду України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі № 925/715/23, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі № 925/715/23 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

06.11.2023 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посланням на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

14.11.2023 до суду від відповідача, а 24.11.2024 - від позивача надішли письмові пояснення.

Станом на 18.12.2023 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 01.05.2023 № № 254/2023, від 26.07.2023 № № 451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7107281252018 Черкаська міська рада є власником земельної ділянки загальною площею 0, 0471 га кадастровий номер: 7110136400:02:033:0025, що знаходиться у м. Черкаси, по вул. Ільїна (Надпільна), 289/1.

Спільним наказом Державної інспекції енергетичного нагляду України та Міністерства фінансів України № 32/197 від 15.05.2019 передано зі сфери управління Міністерства фінансів України з балансу ДП «НЕК «Укренерго» на баланс Державної інспекції енергетичного нагляду України майно згідно з додатком до цього наказу.

Так, серед переліку переданого Державній інспекції енергетичного нагляду України державного майна пунктом 60 зазначено офісні приміщення загальною площею 483,51 кв.м., що знаходяться у м. Черкаси по вул. Надпільна (Ільїна) 289/1.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 02.05.2023 Державна інспекція енергетичного нагляду України є співвласником торговельно-офісних приміщень літ. А-4 загальною площею 678,3 кв.м., що розташовуються у м. Черкаси, по вул. Ільїна, 289/1. Ідеальна частка права спільної часткової власності відповідача становить 71/100.

Право спільної часткової власності відповідача у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на 71/100 частки приміщення зареєстровано 30.12.2020, а відтак саме з цієї дати відповідач почав фактично користуватися земельною ділянкою, на якій розташовано вказане майно, без правовстановлюючих документів.

На заяву ДП «НЕК «Укренерго» вх. №8413-01-25 від 19.04.2021, позивачем прийнято рішення №8-114 від 29.07.2021 «Про припинення Державному підприємству «Національна енергетична компанія «Укренерго» права користування земельною ділянкою по вул.. Надпільній, 281/1», яким ДП «НЕК «Укренерго» припинено право користування земельною ділянкою загальною площею 0,0471 га кадастровий номер: 7110136400:02:033:0025, що знаходиться у м. Черкаси, по вул. Ільїна (Надпільна), 289/1 та вирішено розірвати договір оренди землі від 14.04.2011 за взаємною згодою сторін.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 02.05.2023 речове право користування земельною ділянкою загальною площею 0,0471 га кадастровий номер: 7110136400:02:033:0025 з 11.08.2021 за ДП «НЕК «Укренерго» припинено.

Згідно листа Департаменту фінансової політки Черкаської міської ради № 621/18-08 від 11.05.20253 заборгованість по орендній платі за земельну ділянку загальною площею 0, 0471 га кадастровий номер: 7110136400:02:033:0025 станом на 11.08.2021 не рахувалась.

Листом вих. № 2008-01-25 від 13.09.2022 позивач повідомив відповідача про необхідність оформлення права користування земельною ділянкою.

Листом вих. №7/10.2-2318-22 від 19.10.2022 відповідач повідомив позивача про направлення пакету документів до ЦНАПу м. Черкаси про оформлення права користування земельною ділянкою.

Також відповідач звернувся до позивача із заявою вх. №01- 16/36014 від 24.10.2022 про надання без зміни меж та цільового призначення земельної ділянки розміром 0, 0471 га кадастровий номер: 7110136400:02:033:0025, що знаходиться у м. Черкаси, по вул. Надпільна, 289/1.

Рішенням Черкаської міської ради №34-117 від 22.12.2022 «Про надання Державній інспекції енергетичного нагляду України земельної ділянки в оренду по вул. Надпільній, 281/1» відповідачеві надано земельну ділянку спільного користування загальною площею 0, 0471 га кадастровий номер: 7110136400:02:033:0025, що знаходиться у м. Черкаси, по вул. Надпільна (Ільїна), 289/1 в оренду на 10 років під частину торгівельно-офісного приміщення з визначенням частки в розмірі 71/100 в межах спільного користування земельною ділянкою. Площа для нарахування орендної плати складає 334 кв.м.

17.03.2023 позивач (орендодавець) та відповідач (орендар) уклали договір оренди землі, в п.п. 1, 2 якого погодили, що орендодавець на підставі рішення Черкаської міської ради №34-117 від 22.12.2022 передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, що за цільовим призначеннями відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови загальною площею 0,0471 га кадастровий номер: 7110136400:02:033:0025, що знаходиться у м. Черкаси, по вул. Надпільна (Ільїна), 289/1.

Речове право відповідача на користування земельною ділянкою зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.03.2023 (рішення за індексним №66948950 від 27.03.2023).

Водночас, п. 2.1. рішення Черкаської міської ради від 22.12.2022 №34-117 відповідача зобов`язано укласти договір про відшкодування збитків за час фактичного користування земельною ділянкою, за період використання землі без правовстановлюючих документів.

Листом вих. № 389-01-25 від 06.02.2023 відповідача повідомлено про необхідність підписання договору про відшкодування збитків (неодержаного доходу) та долучено відповідний проект договору.

Листом вих. №7/10.1-977-23 від 03.04.2023 відповідач повернув договір без підписання, чим фактично ухилився від сплати грошових коштів за час фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Так, відповідач у своєму листі зазначив щодо необхідності внесення змін до договору, шляхом виключення підпункту 2.2 пункту 2, оскільки він не може взяти на себе зобов`язання з відшкодування неодержаного доходу за попередні роки в силу відсутності відповідних бюджетних асигнувань та з перевищенням повноважень.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі 26 664, 57 грн., які є платою за фактичне користування спірною земельною ділянкою у період з 11.08.2021 по 21.12.2022.

Позивач стверджує, що відповідач з моменту припинення права користування ДП «НЕК «Укренерго» (11.08.2021) фактично користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та не здійснював оплату до місцевого бюджету за таке фактичне користування.

Позивачем здійснено розрахунок заборгованості відповідача за користування земельною ділянкою 0,0471 га кадастровий номер: 7110136400:02:033:0025 в частині 334 кв.м, що знаходиться у м. Черкаси, по вул. Надпільна (Ільїна), 289/1 за період з 11.08.2021 по 21.12.2022, що відповідно становить 26 664, 57 грн.

З матеріалів справи, зокрема з рішення Черкаської міської ради від 22.12.2022 № 34/177, вбачається, що цільове призначення вказаної вище земельної ділянки віднесено до земель житлової та громадської забудови код КВЦПЗ - 03.15.

Згідно витягів з технічної документації НТО нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 314 425, 47 грн.

Рішенням Черкаської міської ради № 2-4690 від 27.06.2019 затверджено положення про встановлення плати за землю на території міста Черкаси.

Позивач зазначає, що у розділі 8 Положення наявна таблиця, з пункту 10 якої вбачається, що за земельні ділянки, яким згідно з КВЦПЗ присвоєно код 03.15., орендну плату встановлено у розмірі 3 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Водночас, як вірно зауважено судом першої інстанції, пунктом 7 вказаного вище Положення визначено розмір орендної плати у % щодо земель, який згідно КВЦПЗ присвоєно 03.15, та який становить 9 %, а не 3 %, а в наданому позивачем розрахунку заборгованості Відповідача за користування земельною ділянкою застосовано розмір в 9 %.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, які детально наведені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зі змісту глави 15, ст.ст. 120, 125 ЗК України та положень ст. 1212 ЦК України слідує, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 04.06.2019 у справі №914/1925/18.

Отже, у спірних правовідносинах виникли кондикційні зобов`язання.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 зазначено: «Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку).

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12 гс 21, від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, провадження № 12-48 гс 21».

У випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України. Зазначений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Згідно статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Відповідач на період спірних правовідносин не оформив право власності або право постійного землекористування земельною ділянкою, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).

За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина 1 статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 вказано, що у п. 289.1 ст. 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка у свою чергу є основою для розрахунку орендної плати за землю.

У постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 зазначено, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

У вказаній постанові Верховний Суд з огляду на положення законодавства та численні правові висновки Верховного Суду дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплатити за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

За таких обставин, суд першої інстанції цілком вірно погодився з доводами позивача зазначивши, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є недопустимим, що відповідно свідчить про наявність у позивача підстав для стягнення заявленої суми з відповідача, як з фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

При цьому, викладена Верховним Судом у постановах від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18 та від 15.01.2019 у справі № 5011-9/336-2012 правова позиція не може бути застосована до спірних правовідносин, так як така правова позиція стосується іншого предмету спору (самовільне зайняття земельної ділянки), а посилання на постанову від 22.05.2019 у справі № 311/1841/18 взагалі спрямоване на обґрунтування правової позиції позивача.

Також суд першої інстанції цілком вірно не прийняв до уваги посилання відповідача на відсутність в нього бюджетного фінансування на 2023 календарний рік в частині відшкодування збитків за час фактичного користування земельною ділянкою, оскільки вказані обставини не звільняють його від відповідальності, а відтак і від обов`язку з відшкодування вартості оренди власнику земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання викладена в постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 року у справі № 3-77гс17, у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 року у справах № 925/246/17, № 925/974/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 12-46гс18.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з безпідставно збережених коштів в розмірі 26 664, 57 грн. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу, колегією суддів враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі № 925/715/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Державної інспекції енергетичного нагляду України задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної інспекції енергетичного нагляду України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі № 925/715/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі № 925/715/23 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі № 925/715/23.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 925/715/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді А.І. Тищенко

Є.Ю. Шаптала