Постанова

від 04.12.2023 по справі 910/5343/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2023 р. Справа№ 910/5343/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Польчен А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 04.12.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Основа" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 (повний текст рішення підписано 18.09.2023)

у справі №910/5343/20 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Основа"

до Державної наукової установи "Інститут модернізації змісту освіти" Міністерства освіти і науки України"

про зобов`язання вчинити дії та стягнення 3 150 066,42 грн,-

В судовому засіданні 04.12.2023 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.09.2023 по справі №910/5343/20 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 05.10.2023 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавнича група «Основа» до Державної наукової установи «Інститут модернізації змісту освіти» Міністерства освіти і науки України про зобов`язання вчинити дії та стягнення 3 150 066,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору про видання посібників за державні кошти № 35/1-2019 від 04.12.2019 відмовляється від прийняття виготовленого позивачем товару та сплати за нього суми заборгованості.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.09.2023 по справі №910/5343/20 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

При відмові у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:

- вимоги про оформлення та підписання акта приймання-передачі товару є неналежним способом захисту, оскільки продавець (постачальник) товару має право пред`явити позов про стягнення заборгованості за поставлений товар і в спорі про стягнення належними та допустимими доказами довести факт поставки товару відповідного обсягу та вартості;

- враховуючи відсутність у матеріалах справи визначених п. 4.2. Договору (в редакції Додаткової угоди № 1) документів, необхідних для здійснення розрахунку, вимога позивача про стягнення заборгованості у розмірі 3 150 066,42 грн є передчасною, оскільки в межах даної справи передача відповідачеві обумовленої Договором продукції не відбулась, а тому у останнього відсутній обов`язок щодо здійснення розрахунків із позивачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Основа" вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 04.09.2023 по справі №910/5343/20 є неповним, необґрунтованим, незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на наступне:

- відповідачем порушено порядок відбору зразків для експертизи: зразки було відібрано без присутності представника позивача, внаслідок цього немає жодного підтвердження того, що зразок посібника для випробування належно зберігався відповідачем, не був пошкоджений та був переданий 12.12.2019 для проведення досліджень у тому ж стані, в якому його було надіслано позивачем;

- судом першої інстанції не було з`ясовано, чи було дотримано відповідачем порядок приймання продукції за якістю і саме тому висновок суду щодо не підтвердження належної якості не міг ґрунтуватися на усному коментарі представників ДУ «Інститут громадського здоров`я ім.О.М.Марзєєва Національної академії медичних наук України» щодо листа №30/3355 від 17.12.2019 з інформацією перевірки висновку Державної санітарно-епідеміологічної експертизи №12.2-18-1/26928 від 09.12.2019;

- право на розірвання у відповідача за договором виникає під відкладальною обставиною, а саме невиконання або неналежне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, проте під час розгляду справи факт належного виконання договору не було спростовано, а тому суд не міг вважати встановленою обставиною щодо розірвання договору;

- спірний договір є змішаним договором, який містить елементи договору підряду та договору поставки, тому до спірних правовідносин мали бути застосовані положення ч.1 ст.837, ч.4 ст.849 ЦК України, відповідач надіслав лист-повідомлення про розірвання договору 18.12.2019, втім про результати виконаних робіт відповідача було повідомлено 06.12.2019 і направлено відповідні документи та контрольні примірники;

- всупереч процесуальному закону вірогідність доказів, що містяться в матеріалах справи, не була оцінена судом в їх сукупності, натомість суд першої інстанції надав перевагу одному доказу над іншими;

- оскільки обов`язок з прийняття продукції замовником не було виконано, то відповідач ухилився і від виконання обов`язку з оплати виготовленої продукції, прострочення замовника з прийняття продукції викликало прострочення з її оплати, тому право виконавця на отримання оплати було порушено одразу ж після відмови замовника від прийняття продукції, отже, на момент подання позову обидва обов`язки не були виконані відповідачем і відповідні права позивача були порушені.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5343/20.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Основа" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/5343/20.

19.10.2023 матеріали справи №910/5343/20 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Основа" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 у справі №910/5343/20; призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Основа" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 у справі №910/5343/20 на 04.12.2023.

Явка представників сторін

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв`язку.

Представник позивача у судове засідання в апеляційній інстанції 04.12.2023 не з`явився; 01.12.2023 через підсистему «Електронний суд» надіслав клопотання про визнання поважними причини неможливості представника апелянта з`явитися у судове засідання 04.12.2023 через хворобу, що унеможливлює надавати усні пояснення, просив відкласти розгляд справи.

Оскільки представником позивача - адвокатом Гужва А.М. не було надано до клопотання про відкладення розгляду справи належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження викладеного в ньому, колегією суддів вказане клопотання відхилено як необґрунтоване.

Представник відповідача у судовому засіданні в апеляційній інстанції 04.12.2023 доводи апеляційної скарги позивача заперечував, прийняте у справі рішення суду просив залишити без змін.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника позивача обов`язковою в судове засідання не визнавалась, відхилення його клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

04.12.2019 між Державною науковою установою «Інститут модернізації змісту освіти» Міністерства освіти і науки України» (надалі також - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавнича група «Основа» (надалі також - виконавець) укладено договір про видання посібників за державні кошти № 35/1-2019 (надалі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого виконавець зобов`язується у 2019 році виготовити та передати посібники (ДК 021:2015 79970000-4 видавничі послуги) визначені у п. 1.2. Договору, за цінами, визначеними в Додатку 1 (Планова калькуляція) та за якістю у відповідності до Додатку 2 (Технічне завдання на виготовлення посібників), які є невід`ємними частинами цього Договору, а замовник - прийняти і оплатити їх.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що виконавець зобов`язаний забезпечити виготовлення навчальних посібників серії «Шкільна бібліотека»: «Цікаво про фінанси» посібник серії «Шкільна бібліотека» для 5-6 класів закладів загальної середньої освіти (авт. Біденко С.В., Золотаревич І.А. ) (надалі - посібники).

Тираж 124 854 примірників посібників.

Обсяги закупівлі посібників можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків, що оформлюється додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.3. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору виконавець повинен виготовити посібники у повному обсязі та у відповідності до Технічного завдання на виготовлення посібників (Додаток 2), оригінал-макету, якому надано гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України», нормам і стандартам, законодавчо встановленим на території України для посібників, що повинно документально підтверджуватись висновками Державної санітарно-епідеміологічної експертизи посібників.

Пунктом 2.5. Договору сторони узгодили, що виконавець гарантує, що передана ним продукція, а саме - посібники, відповідають оригінал-макету, якому надано гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України».

Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. Договору вартість послуг за цим Договором становить 3150066,42 грн без ПДВ (пп.197.1.25 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу України), включаючи пакування та маркування. Вартість послуг за цим Договором може бути зменшена за взаємною згодою сторін, а також у випадку зменшення бюджетних призначень. В такому випадку сторони укладають додатковий договір, який є невід`ємною частиною цього Договору.

За умовами п. 4.1. Договору оплата за виконання виконавцем взятих на себе за цим Договором зобов`язань здійснюється замовником після надходження відповідних бюджетних коштів на його реєстраційний рахунок в органах Державної казначейської служби України (надалі - Казначейство).

Пунктом 4.2. Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 04.12.2019) визначено, що розрахунок проводиться на підставі підписаного Акта здачі-приймання продукції, накладних, фактичної калькуляції та висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи посібників на тираж замовлений за даним договором, за умови дотримання виконавцем вимог Договору і законодавства України та після надходження відповідних бюджетних коштів на реєстраційний рахунок замовника в органах Казначейства.

Відповідно до п. 5.1. Договору (в редакції Додаткової угоди № 3 від 16.12.2019) виконавець зобов`язаний виконати зобов`язання за цим Договором до 19.12.2019.

Підпунктами 6.1.1., 6.1.2. п. 6.1. Договору визначено обов`язок замовника здійснювати оплату за виготовлені посібники за умови надходження коштів з Державного бюджету України та прийняти виготовлені посібники згідно з Актом здачі-приймання продукції за умови дотримання виконавцем умов цього Договору, а підпунктами 6.4.1., 6.4.2. п. 6.4. Договору визначений обов`язок виконавця забезпечити виготовлення та передачу посібників замовнику у повному обсязі у строки та на умовах, передбачених Договору, забезпечити виготовлення накладу посібників, якість яких відповідає нормам і стандартам, умовам встановленим цим Договором.

Крім того, пп. 6.4.8. п. 6.4. Договору передбачено обов`язок виконавця при передачі виготовлених посібників обов`язково надавати висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи посібників.

Відповідно до п. 6.7. Договору виконавець має право своєчасно отримувати плату за виготовлені посібники за умови виконання взятих на себе зобов`язань за Договором та за умови надходження коштів з Державного бюджету України.

За умовами п. 7.5. Договору виконавець несе відповідальність за дотримання вимог Державних санітарних норм і правил «Гігієнічні вимоги до друкованої продукції для дітей», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 18.01.2007 № 13, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 30.01.2007 за № 77/13344.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині оплати виготовлених та переданих у строки, визначені Договором, посібників - до повного виконання зобов`язань (п. 10.1. Договору).

Відповідно до Планової калькуляції, яка є Додатком № 1 до Договору визначено загальну вартість видання, що становить 3150066,42 грн, ціна одного примірника - 25,23 грн.

Також сторонами підписано Технічне завдання, яке є Додатком № 2 до Договору, відповідно до якого передбачено, що позивач за Договором має виготовити посібник «Цікаво про фінанси» серії «Шкільна бібліотека» для 5-6 класів закладів загальної середньої освіти (авт. Біденко С.В., Золотаревич І.А. ) у тиражі - 124 854 шт; обсяг (умов.друк.арк.) - 8,00; формат - 60х90/16; ґатунок паперу - офсетний 65 г/м кв; текст в 1 фарбу, обкладинка в 4 фарби, тверда, запресована плівкою, тип 3; корінець зшитий.

Крім того, додатками до договору є нотаріально завірена копія авторської угоди, нотаріально завірені копії Свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір та Рішення про реєстрацію авторського права на твір, копія Свідоцтва про внесення суб`єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним було виготовлено навчальні посібники на загальну суму 3150066,42 грн, однак, всупереч умовам Договору, відповідач відмовився прийняти виготовлений позивачем товар та сплатити його вартість, а листи позивача від 17.12.2019 № 1026, від 20.12.2019 № 1030 з вимогами до відповідача виконати умови Договору залишені останнім без відповіді та задоволення. У зв`язку з зазначеним, позивач звернувся до відповідача з претензією від 03.02.2020 № 1054, у якій просив у п`ятиденний строк від дати отримання цієї претензії виконати свої зобов`язання за Договором, а саме: оплатити виготовлений тираж у сумі 3150066,42 грн.

У відповідь на вказану претензію позивача відповідач листом від 19.02.2020 № 22.1/10-434 повідомив, що з урахуванням листа Державної установи «Інститут громадського здоров`я імені О.М. Марзєєва» НАМН України від 17.12.2019 № 30/3355, а також протоколу Комісії приймання навчальної та навчально-методичної літератури, виданої за кошти державного бюджету у 2019 році від 18.12.2019, виконавець свої зобов`язання за Договором не виконав, чим порушив його умови, в результаті чого замовником на підставі п. 11.9. Договору було достроково розірвано договір в односторонньому порядку, про що було повідомлено виконавця листом №22.1/10-4534 від 18.12.2019. Крім цього, кошторис замовника, що складений на виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», не містить відповідних бюджетних призначень, відсутні підстави для здійснення оплати за виконання виконавцем взятих на себе за договором зобов`язань.

Позивач у позовній заяві вказує на те, що виготовлений ним тираж посібників повністю відповідає умовам договору та вимогам щодо якості, в підтвердження чого надано висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 12.2.18-1/26928 від 09.12.2019 складений Комісією з питань державної санітарно-епідеміологічної експертизи Центру превентивної медицини Державного управління справами та № 12.2-18-1/2277 від 10.02.2020, складений Комісією з питань державної санітарно-епідеміологічної експертизи ДУ «Інститут громадського здоров`я імені О.М. Марзєєва» НАМН України.

Так, згідно висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 09.12.2019 № 12.2-18-1/26928 об`єкт експертизи, а саме: видання друковані: «Цікаво про фінанси» посібник серії «Шкільна бібліотека» для 5-6 класів закладів загальної середньої освіти (авт. Біденко С.В., Золотаревич І.А. ) виготовлений у відповідності із: СОУ 18.1-02477019-07:2015 «Поліграфія. Підручники і навчальні посібники для загальноосвітніх навчальних закладів»; Код за ДКПП: 58.11; сфера застосування та реалізація об`єкта експертизи: для учнів та викладачів ЗССО, реалізація через оптову та роздрібну торгівлю. Згідно з висновком об`єкт експертизи відповідає встановленим медичним критеріям безпеки/показникам відповідно до вимог ДСанПІН 5.5.6.-138-2007 «Гігієнічні вимоги до друкованої продукції для дітей». За даним висновком об`єкт експертизи за наданим заявником зразком відповідає вимогам діючого санітарного законодавства України і за умови дотримання вимог цього висновку може бути використаний в заявленій сфері застосування.

При цьому, згідно листа від 17.12.2019 № 30/3355, підписаного заступником директора, доктором медичних наук, професором Н.С. Полька та завідувачем лабораторії безпеки життєдіяльності дитячого населення А.Г. Платоновою Державної установи «Інститут громадського здоров`я ім. О.М. Марзєєва НАМН України», вбачається, що зразок посібника Цікаво про фінанси» посібник серії «Шкільна бібліотека» для 5-6 класів закладів загальної середньої освіти (авт. Біденко С.В., Золотаревич І.А. ) не відповідає висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 09.12.2019 № 12.2-18/1/26928 та виготовлено з порушенням вимог п. 5.1.7. ДСанПіН 5.5.6-138-2007 «Державні санітарні правила і норми. Гігієнічні вимоги до друкованої продукції для дітей».

Відповідно до висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 10.02.2020 № 12.2-18-1/2277 досліджено об`єкт експертизи: «Цікаво про фінанси» посібник серії «Шкільна бібліотека» для 5-6 класів закладів загальної середньої освіти (авт. Біденко С.В., Золотаревич І.А. ), виготовлений у відповідності із СОУ 18.1-02477019-07:2015 «Поліграфія. Підручники і навчальні посібники для загальноосвітніх навчальних закладів», код за ДКПП: 58.11. Об`єкт експертизи за результатами державної санітарно-епідеміологічної експертизи, за наданим заявником зразком відповідає вимогам діючого санітарного законодавства України і за умови дотримання вимог цього висновку може бути використаний в заявленій сфері застосування.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою зобов`язати відповідача виконати договір про видання посібників за державні кошти № 35/1-2019 від 04.12.2019, а саме: прийняти у позивача виготовлені посібники згідно з актом здачі-приймання продукції та стягнути 3 150 066,42 грн боргу.

Відповідач, в свою чергу, проти позову заперечував із посиланням на порушення умов Договору щодо якості виготовлених посібників.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що наданий відповідачем лист Державної установи «Інститут громадського здоров`я ім. О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України» від 17.12.2019 № 30/3335 не є належним документом, який би міг підтверджувати або спростовувати якість виготовлених позивачем посібників, а єдиним та достатнім документом, що підтверджує належне виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором в частині дотримання вимог щодо якості продукції є лише висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи, який, відповідно було надано позивачем разом із матеріалами позовної заяви. Посилання відповідача на дострокове розірвання Договору не може бути прийнято судом до уваги, оскільки право відповідача на розірвання Договору за умов визначених п. 11.9. Договору не настало, а дії відповідача слід вважати односторонньою відмовою від зобов`язань, яка згідно з положеннями ст. 525 ЦК України не допускається.

Судом першої інстанції призначено судову санітарно-епідеміологічну експертизу, проведення якої доручено Державній установі «Інститут громадського здоров`я ім. О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України», про що постановлено ухвалу від 08.09.2020.

На виконання вказаної ухвали суду Державною установою "Інститут громадського здоров`я ім. О. М. Марзєєва Національної академії медичних наук України" проведено дослідження та надано висновок № 30/3208 від 20.11.2020 за підписом заступника директора з наукової роботи Н.С. Польки та завідувача лабораторії безпеки життєдіяльності дитячого населення А.Г.Платонової, у якому вказано, що за вивченими показниками примірник № 2 відповідає вимогам ДСанПіН 5.5.6-138-2007 «Державні санітарні правила і норми. Гігієнічні вимоги до друкованої продукції для дітей».

Однак, судом першої інстанції було встановлено, що вказаний висновок за своєю суттю суперечить наявному в матеріалах справи (долученому до відзиву) висновку № 30/3355 від 17.12.2019, який наданий на замовлення відповідача також Державною установою "Інститут громадського здоров`я ім. О. М. Марзєєва Національної академії медичних наук України" за підписом заступника директора з наукової роботи Н.С. Польки та завідувача лабораторії безпеки життєдіяльності дитячого населення А.Г.Платонової, та у якому вказано, що зразок посібника "Цікаво про фінанси" посібник серії "Шкільна бібліотека" для 5-6 класів закладів загальної середньої освіти виготовлено з порушенням вимог п. 5.1.7 ДСанПіН 5.5.6-138-2007 "Державні санітарні правила і норми. Гігієнічні вимоги до друкованої продукції для дітей".

У зв`язку із протилежністю висновків однієї і тієї ж установи та наявності сумнівів у суду у правильності висновку № 30/3208 від 20.11.2020, наданого на виконання ухвали суду, ухвалою від 04.07.2022, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023, було призначено повторну судову санітарно-епідеміологічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Разом з тим, проведення Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України призначеної судом ухвалою від 04.07.2022 судової експертизи виявилось неможливим, у зв`язку з тим, що вказана експертна установа не відноситься до установ, яка проводить судові санітарно-епідеміологічні експертизи та не має у своєму штаті відповідних акредитованих спеціалістів.

На підставі долучених у судовому засіданні першої інстанції 31.05.2023 представником відповідача документів, а саме: листа Міністерства юстиції України від 18.05.2023 № 61792/ПІ-ЮР-1929/6.3 та листа заступника Міністра охорони здоров`я України - головного санітарного лікаря від 23.05.2023 № 26-04/17/1340/ЗПІ-23//1803, судом встановлено, що чинним законодавством не передбачено проведення судової санітарно-епідеміологічної експертизи, а з 01.10.2023 втрачає чинність Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» у зв`язку з введенням в дію Закону України «Про систему громадського здоров`я», який не містить положень щодо проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи. При цьому, судові експерти науково-дослідних установ судових експертиз, що належать до сфери управління Міністерства юстиції України, а також судові експерти, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, здійснюють судово-експертну діяльність за спеціальностями, визначеними в переліках видів судових експертиз та експертних спеціальностей до Положення про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2015 № 301/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.03.2015 за № 249/26694 (додатки № 5, 6). Вказані переліки не містять виду експертизи та експертної спеціальності, як «санітарно-епідеміологічна експертиза».

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За своєю правовою природою договірні відносини, які склалися між сторонами у цій справі, мають ознаки договору поставки.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За положеннями ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Статтею 673 ЦК України унормовано, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 674 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

При цьому, колегія суддів зауважує, що твердження апелянта про те, що спірний договір є змішаним договором, який містить елементи договору підряду та договору поставки, тому до спірних правовідносин мали бути застосовані положення ч.1 ст.837, ч.4 ст.849 ЦК України, є помилковими.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зі змісту листа від 11.12.2019 № 22.1/10-4470 вбачається, що відповідачем було запрошено 12.12.2019 уповноваженого представника ТОВ «Видавнича група «Основа» для встановлення відповідності якості друкованого видання, яке постачається за договором № 35/1-2019 від 04.12.2019 про видання посібників за державні кошти.

Посилання скаржника як на підставу скасування цілком законного рішення суду, на те, що зразки було відібрано без присутності представника позивача, відхиляються колегією суддів, оскільки такий представник був запрошений відповідачем, листів про перенесення зустрічі представником позивача не представлено, а тому апелянт з власної волі не скористався своїм правом бути присутнім при відібранні зразків.

Відповідно до протоколу від 18.12.2019 Комісії з приймання навчальної та навчально-методичної літератури, виданої за кошти державного бюджету у 2019 році встановлено, що за результатами ознайомлення з документами для приймання продукції та примірника посібника «Цікаво про фінанси» посібника серії «Шкільна бібліотека» для 5-6 класів закладів загальної середньої освіти (авт. Біденко С.В., Золотаревич І.А. ) було ухвалено рішення про невідповідність контрольного примірника вказаного посібника, виготовленого ТОВ «Видавнича група «Основа», надрукованого у друкарні ТОВ «ТРІАДА-ПАК» умовам Договору, у зв`язку з чим комісія ухвалила порушити перед в.о. директора Державної наукової установи «Інститут модернізації змісту освіти» Завалевським Ю.І. клопотання про розірвання Договору.

Так, листом від 18.12.2019 № 22.1/10-4534 відповідач повідомив позивача про розірвання договору № 35/1-2019 від 04.12.2019 про видання посібників за державні кошти в односторонньому порядку 24.12.2019, у зв`язку з невідповідністю виготовленої продукції умовам Договору.

Обставини щодо надсилання відповідачем позивачу вказаних вище листів останній не заперечує, а лише вказує про те, що такі листи не можуть ані підтверджувати, ані спростовувати якість виготовлених позивачем навчальних посібників за Договором.

Положеннями ст. 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Аналогічні положення містить ст. 291 ГК України.

Статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За змістом наведених положень закону одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі.

У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (ч. 4 ст.188 ГК України).

Враховуючи викладене, відповідач за Договором міг реалізувати своє право на розірвання цього правочину в односторонньому порядку лише за наявності порушення умов договору зі сторони позивача.

За висновками суду першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів, в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази того, що позивачем було виготовлено посібники за Договором у відповідності до Технічного завдання (Додаток 2 до Договору), вимог Державних санітарних норм і правил «Гігієнічні вимоги до друкованої продукції для дітей», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 18.01.2007 № 13, а у наданому позивачем висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 09.12.2019 № 12.2-18-1/26928 зазначено про загальну відповідність вимогам діючого санітарного законодавства України.

При цьому, судом першої інстанції правомірно не взято до уваги наданий позивачем висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 10.02.2020 № 12.2-18-1/2277, оскільки такий висновок складений поза межами строку дії Договору.

Жодних доказів, які б вказували на чітку відповідність виготовлених позивачем посібників вимогам Технічного завдання та державним нормам та стандартам, встановленим для видань певної вікової категорії, у даному випадку - для учнів 5-6 класів, позивачем суду не надано.

Разом з тим, з метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, судом першої інстанції було викликано у судове засідання 04.09.2023 заступника директора з наукової роботи Н.С. Польку та завідувача лабораторії безпеки життєдіяльності дитячого населення А.Г. Платонову Державної установи «Інститут громадського здоров`я ім. О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України» для надання пояснень відповідно до ч. 4 ст. 69 ГПК України.

Так, в судовому засіданні 04.09.2023 представниками Державної установи «Інститут громадського здоров`я ім. О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України» було зазначено, що передані позивачем у 2019 році примірники посібників для проведення експертизи з метою відповідності їх умовам Договору та санітарного законодавства України були у розібраному (не прошитому) вигляді.

Таким чином, суд першої інстанції був позбавлений можливості достовірно встановити обставини виготовлення позивачем для передачі відповідачу за Договором навчальних посібників, які б відповідали обумовленим у договорі умовам.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (зазначену правову позиція викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Отже, враховуючи принцип змагальності сторін, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач спростував більш вірогідними доказами обставини порушення позивачем умов Договору в частині дотримання вимог щодо якості виготовлених посібників, аніж це підтвердив позивач.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що позивачем було порушено умови Договору та не вжито відповідних заходів для передачі відповідачу продукції, а саме, навчальних посібників, які б відповідали за якістю умовам Договору.

Відповідно до п. 11.9 договору, договір може бути достроково розірваний: за згодою сторін; за рішенням суду; в односторонньому порядку за рішенням замовника у випадку невиконання, або неналежного виконання виконавцем своїх зобов`язань за цим договором.

Відповідач, встановивши невідповідність виготовлених позивачем примірників посібника умовам договором, скористався своїм правом, визначеним вказаним вище пунктом Договору та повідомив листом від 18.12.2019 № 22.1/10-4534 відповідно до п. 6.2.1. договору позивача про розірвання договору в односторонньому порядку 24.12.2019.

Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладений між сторонами Договір є розірваним в односторонньому порядку з 24.12.2019 з боку замовника та не діє між сторонами.

Докази протилежного, а також оскарження в судовому порядку позивачем одностороннього правочину відповідача від 18.12.2019 № 22.1/10-4534 про розірвання договору та визнання його недійсним в матеріалах справи відсутні.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (підпункт 8.5 постанови об`єднаної палати).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, визначений ч. 2 ст. 16 ЦК України, містить, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі.

Зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач просить зобов`язати відповідача виконати договір про видання посібників за державні кошти № 35/1-2019 від 04.12.2019, а саме: прийняти у позивача виготовлені посібники згідно з актом здачі-приймання продукції.

Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішення суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

При цьому, позивач заявляє вимогу про прийняття посібників згідно з актом здачі-приймання продукції, проте, суд зазначає, що така вимога не може бути предметом позову, оскільки відповідний акт приймання-передачі є підтвердженням наявності чи відсутності фактів передачі однією стороною та прийняття іншою стороною предмета договору (у даній справі - навчальних посібників). Тобто такий акт є лише доказом виконання сторонами обов`язків за договором. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16.

Отже, за висновками суду першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів, у даному випадку вимога позивача про прийняття відповідачем посібників згідно з актом здачі-приймання продукції є по суті встановленням факту, а саме: виготовлення позивачем продукції, що відповідає умовам договору, зокрема, щодо якості, однак, як вже зазначалось, в матеріалах справи відсутні докази того, що виготовлені позивачем посібники відповідали технічному завданню, а також нормам і стандартам.

Так, встановлення або спростування певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Вимоги про оформлення та підписання акта приймання-передачі товару є неналежним способом захисту, оскільки продавець (постачальник) товару має право пред`явити позов про стягнення заборгованості за поставлений товар і в спорі про стягнення належними та допустимими доказами довести факт поставки товару відповідного обсягу та вартості.

Натомість, позивачем одночасно із позовною вимогою про зобов`язання відповідача виконати умови договору шляхом прийняття виготовлених посібників згідно з актом здачі-приймання продукції, заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 3 150 066,42 грн. При цьому, за положеннями п. 4.2. договору (в редакції Додаткової угоди № 1) розрахунок проводиться на підставі підписаного акта здачі-приймання продукції, накладних, фактичної калькуляції та висновку санітарно-епідеміологічної експертизи посібників на тираж замовлений за договором.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи визначених п. 4.2. договору (в редакції додаткової угоди № 1) документів, необхідних для здійснення розрахунку, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що вимога позивача про стягнення заборгованості у розмірі 3150066,42 грн є передчасною, оскільки в межах даної справи передача відповідачеві обумовленої договором продукції не відбулась, а тому у останнього відсутній обов`язок щодо здійснення розрахунків із позивачем.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Твердження відповідача знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Основа" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 у справі №910/5343/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 у справі №910/5343/20 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Основа".

4. Матеріали справи №910/5343/20 повернути до Господарського суду м.Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 20.12.2023.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська