Рішення

від 06.12.2023 по справі 910/16769/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.12.2023Справа № 910/16769/19За заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЕНТО" арбітражної керуючої Павлової Юлії Михайлівни

до 1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );

2) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )

про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника

у справі №910/16769/19

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тартак ТТ" (01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська,9Б, ідентифікаційний номер 40133509)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЕНТО" (04053, м. Київ, пров. Бехтерівський,4, літ. А, нежиле приміщення 19, ідентифікаційний номер 39374960)

про банкрутство

Суддя Мандичев Д.В.

Представники сторін: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/16769/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЕНТО".

До Господарського суду міста Києва надійшла заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЕНТО" арбітражної керуючої Павлової Юлії Михайлівни про покладення субсидіарної відповідальності на колишніх засновників-керівників боржника, зокрема на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зокрема, заявник просить суд покласти субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЕНТО" у розмірі 8 636 134,56 грн. у зв`язку з доведенням підприємства до банкрутства на безверхого ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.08.2023 прийнято заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЕНТО" арбітражної керуючої Павлової Юлії Михайлівни про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства на колишніх власників та керівників Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЕНТО" ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до розгляду в межах справи №910/16769/19. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначити на 27.09.2023. Витребувано у Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації копію реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЕНТО" (04053, м. Київ, пров. Бехтерівський,4, літ. А, нежиле приміщення 19, ідентифікаційний номер 39374960).

11.09.2023 до суду надійшло клопотання Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про долучення до матеріалів справи копії реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЕНТО" на виконання вимог ухвали суду від 21.08.2023.

27.09.2023 до Господарського суду м. Києва надійшла заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЕНТО" про розгляд справи без її участі.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.09.2023 відкладено розгляд заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЕНТО" про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у судовому засіданні на 03.11.2023.

03.11.2023 до суду надійшло клопотання арбітражної керуючої Павлової Ю.М. про розгляд справи без її участі.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.11.2023 відкладено розгляд заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЕНТО" про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у судовому засіданні на 06.12.2023.

У судове засідання, призначене на 06.12.2023, представники сторін не з`явилися, хоча про дату, час і місце його проведення були повідомлені належним чином.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява ліквідатора, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 09.09.2020 у справі № 910/186769/19 визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю «СІЕНТО». Відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражну керуючу Павлову Ю.М.

У ході виконання повноважень ліквідатора банкрута, арбітражною керуючою Павловою Ю.М. виявлено наступні обставини, які, на думку ліквідатора, є підставою для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства колишніх засновників-керівників боржника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Загальна сума визнаних судом усіх кредиторських вимог складає 8 636 134,56 грн. Ліквідатором було підготовлено та направлено директору та учасникам (засновникам) Банкрута письмове повідомлення про наслідки визнання підприємства банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, а також щодо необхідності виконання постанови господарського суду міста Києва від 09.09.2020 по справі № 910/16769/19 та ч. 2 ст. 59 КУзПБ, яка передбачає, що протягом п`ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов`язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов`язків відповідні посадові особи банкрута несуть відповідальність відповідно до закону. Ліквідатор має право замовити виготовлення дублікатів печатки та штампів у разі їх втрати.

Директором та учасником (засновником) Банкрута на виконання постанови господарського суду міста Києва від 09.09.2020. по справі № 910/16769/19 та ч.2 ст.59 КУзПБ, не було передано бухгалтерську та іншу документацію Банкрута, печатки та штампи Банкрута.

20.07.2.020 року судом задоволено клопотання розпорядника майна арбітражного керуючого Гусака Ю.М. Зобов`язано керівника ТОВ "СІЕНТО" Кобилянську A.B. (55200, місто Первомайськ, вулиця Луначарського,4) надати суду належним чином завірені копії документів щодо фінансової звітності ТОВ "СІЕНТО" за 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки.

Директором та учасником (засновником) було систематично вимоги суду, щодо надання документів та звернення ліквідатора. Ліквідатор зверталась до правоохоронних органів, щодо проведення розшукових дій, але відповіді теж не отримала.

Враховуючи вище вказану інформацію ліквідатор ТОВ «СІЕНТО» вважає, що в діях ОСОБА_1 , як директора та засновника Боржника до 25.10.2018 року та в діях ОСОБА_2 , яка була директором в період з 26.10.2018 року по 10.10.2020 року та є засновником боржника станом на сьогоднішній день є усі ознаки доведення до банкрутства та підстави для притягнення солідарної відповідальності та субсидіарної відповідальності, шляхом стягнення на користь боржника 8 636 134,56 грн. та визнати пропущеними строки подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявністю ознак неплатоспроможності боржника.

Під час здійснення своїх повноважень арбітражним керуючим Павловою Ю.М. проведено аналіз фінансово-господарської діяльності ТОВ «СІЕНТО» за період з 2017 року по 2018 рік щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, за результатами чого складено висновок із змісту якого вбачається, що ТОВ «СІЕНТО» вже в 2017 році відповідно до даних податкової звітності мало стійке негативне значення. Що було відображено у звіті про прибуток малого підприємства, де вказано про наявність збитків. Звіт було підписано директором та засновником ОСОБА_1 .

В 2018 році ТОВ «СІЕНТО» вже не подавало відповідний звіт. У 2019-2020 році ТОВ «СІЕНТО» взагалі не здавало жодної звітності.

В 2018 році у ТОВ «СІЕНТО» було відкрито три виконавчих провадження, а саме ВП НОМЕР_2, ВП НОМЕР_3, ВП НОМЕР_4. В рамках вище вказаних виконавчих проваджень було накладено арешти на рухоме та нерухоме майно та на рахунки боржника. 25.10.2018 року ОСОБА_1 проводить зміну директора ТОВ «СІЕНТО», а 31.10.2018 року відбувається зміна засновників. Дані факти відображені у розширеному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Ліквідатором зазначено, що виконавчі провадження ВП НОМЕР_2, ВП НОМЕР_3, ВП НОМЕР_4 були відкриті 03.05.2018 року та 26.09.2018 році.

При цьому ОСОБА_1 не звернувся відповідно до ч. 6 ст. 34 КУЗПБ у місячний строк до господарського суду іі заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У подальшому керівником та засновником ТОВ «СІЕНТО» замість ОСОБА_1 стає ОСОБА_4 яка за свій період взагалі не подавала жодної звітності, не звернулась до суду з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство за наявністю ознак неплатоспроможності боржника, не надала документи на вимогу розпорядника майна, вимогу суду та ліквідатора. Тобто умисно скривала фінансовий стан підприємства.

Відповідно до відкрити даних єдиного державного реєстру судових рішень ТОВ «СІЕНТО» брало матеріали у ДП «Чернігівський військовий лісгосп», в 2016 році було порушено кримінальне провадження № 42016000000003772 за фактом незаконної реалізації матеріалів за період з 01 січня 2013 по 06.07.2017 ТОВ «Фабрика «Аврора» (код ЄДРПОУ 31275237), ФОП ОСОБА_6 (код ІПН НОМЕР 2 ), ТОВ «Старт А-Р» (код ЄДРПОУ 39868390), ПП «Форестер Груп» (код ЄДРПОУ 36313198), ПП «Вуд Парк» (код ЄДРПОУ 37021859), ТОВ «Автодрайв Плюс» (код ЄДРПОУ 38564342), ПП «Торговий Дім «Фонтекс-Агро» (код ЄДРПОУ 38510009), ТОВ «Смена» (код ЄДРПОУ 38918728), ТОВ «СІЕНТО» (код ЄДРПОУ 39374960), ТОВ «Техноторг-ДОН» (код ЄДРПОУ 31764861), ТОВ «СПЕЦТРАНСЗАПЧАСТЬ» (код ЄДРПОУ 38979691), ПП «ТЕК «Ріко» (код ЄДРПОУ 35779873).

Таким чином у 2018 році можливість реалізовувати продукцію у ТОВ «СІЕНТО» не було, що призвело до звернення контрагентів до суду та стягнення заборгованості у примусовому порядку.

При аналізі кредиторських вимог, які були заявлені в рамках справи про банкрутство та визнання судом, усі кредитори мали прострочену заборгованість станом на 2017 -2018 рік.

Таким чином на момент зміни засновника та директора ТОВ «СІЕНТО» з ОСОБА_1 на ОСОБА_5 вже існували усі підтверджені підстави для звернення до суду з заявою про порушення провадження про банкрутство, але ні ОСОБА_1 ні ОСОБА_4 з відповідною заявою відповідно до вимог ч. 6 ст. 34 КУзПБ не звернулись.

Як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство ТОВ «СІЕНТО» було порушено ухвалою суду від 23.12.2019, а отже, на думку ліквідатора, до керівника (засновника) та засновників ТОВ «СІЕНТО» застосовується субсидіарна відповідальність у зв`язку з їх діями (бездіяльністю) в органі управління боржником (зборах засновників) упродовж з 2017 по грудень 2019 р., що мало наслідком стійку неплатоспроможність боржника та відсутність у нього будь яких активів на час проведення ліквідаційної процедури для задоволення вимог конкурсних кредиторів.

На думку ліквідатора, керівник та засновник ТОВ «СІЕНТО» ОСОБА_4 несе солідарну відповідальність за не забезпечення збереження документів, товарно-матеріальних цінностей та інших активів ТОВ «СІЕНТО», не вжиття жодних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості з контрагентів, а документи, які підтверджують право вимоги, приховано від ліквідатора, не забезпечення своєчасного подання до відповідних державних органів фінансової звітності, не вжиття заходів щодо прийняття рішення про звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, не виконання ухвали суду від 20.07.2020 року.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої ліквідатором заяви з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (наразі - КУзПБ).

Частиною першою статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Відповідно до преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Отже одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Тому створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів забезпечує недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом (абзаци другий, третій частини другої статті 61 КУзПБ).

Отже, субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора або кредитора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.

Метою субсидіарної відповідальності як інституту є створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, відтак забезпечення стабільності функціонування ринку та фінансової дисципліни.

Визначене частиною другою статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку - права кредитора (-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника; об`єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів; суб`єктами правопорушення є особи визначені частиною другою статті 61 КУзПБ; суб`єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта правопорушення).

Тлумачення положень частини другої статті 61 КУзПБ із застосуванням філологічного, системного та телеологічного (цільового) способів її інтерпретації свідчить, що у ній закріплено припис згідно з яким суб`єктами субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства є: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії.

До третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника, у зв`язку з доведенням його до банкрутства частини другої статті 61 КУзПБ відносяться будь-які особи, наслідком дій або бездіяльності яких стало банкрутство юридичної особи (див. висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).

Законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону такого правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема:

1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;

3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.

Аналогічні за змістом висновки щодо кола обставин (перелік яких не є вичерпним), які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство сформовано у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 01.10.2020 у справі № 914/3120/15, від 12.11.2020 у справі № 916/1105/16, від 10.12.2020 у справі 922/1067/17.

Згідно з цими правилами суб`єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (відносно масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, яка не могла б утворитися у випадку відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в т.ч. принципу добросовісності. Тобто до суб`єктів субсидіарної відповідальності слід віднести осіб, які отримали істотний актив боржника на підставі актів, рішень, правочинів тощо прийнятих засновниками чи керівником боржника на шкоду інтересам останнього та його кредиторів, які можуть виражатися, зокрема у:

- прийнятті ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов`язання ("фірмами одноденками" тощо);

- наданні вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;

- призначенні на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;

- створенні і підтриманні такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;

- використанні документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;

- отриманні такими особами істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу), сукупного доходу, отримуваного від здійснення даної діяльності особами, об`єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь ряду цих осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження;- використанні і розпорядженні майном боржника, як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;

- вчинення інших юридичних дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці тощо.

Наведений перелік прикладів не є вичерпним.

Тлумачення частини другої статті 61 КУзПБ свідчить про відсутність заборони для покладення субсидіарної відповідальності на суб`єктів відповідальності, якщо на час порушення/здійснення провадження у справі про банкрутство їх повноваження припинились. Час, що минув з дати припинення повноважень суб`єктів відповідальності до дати порушення справи про банкрутство боржника, не є вирішальним чинником, що впливає на встановлення складу об`єктивної сторони правопорушення, однак має враховуватися судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні причинно-наслідкового зв`язку між винними діями суб`єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності (зокрема, встановлення обставин щодо можливості усунення таких негативних наслідків іншими посадовими особами боржника, які були наділені управлінськими функціями щодо боржника після припинення повноважень суб`єкта відповідальності, однак не вчинили належних дій з усунення негативних наслідків).

Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов`язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з`ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.

Визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 ГПК України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів) обов`язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17).

Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутства боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.

У цьому разі відсутність в осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого порушення їх прав.

Тому, якщо ліквідатор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень ліквідатора, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність.

Отже, якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. В силу статті 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої поведінки (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.06.2023 по справі № 910/17743/18.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні ЄСПЛ від 19.12.1997 у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("Benderskiy v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Ліквідатором на підтвердження обставин, викладених у заяві, долучено витяг з реєстру юридичних осіб станом на 28.10.2018, витяг з реєстру юридичних осіб станом на 01.11.2018, витяг з реєстру юридичних осіб станом на 19.06.2023, інформацію з реєстру боржників, інформацію з реєстру виконавчих проваджень та звіт про прибуток ТОВ «СІЕНТО» за 2017 рік.

Дослідивши вказані документи, а також обставини, викладені у поданій заяві, суд зазначає, що ліквідатором не обґрунтовано належними доказами наявності підстав для притягнення до субсидіарної відповідальності колишніх керівників-засновників боржника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Ліквідатором не доведено обставин того, що неможливість погашення вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕНТО» виникла саме внаслідок дій (бездіяльності) вказаних посадових осіб товариства.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, суд відмовляє ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕНТО» арбітражній керуючій Павловій Ю.М. у задоволення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

Керуючись ст.ст. 59, 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕНТО» арбітражній керуючій Павловій Ю.М. у задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21.12.2023

Суддя Д.В. Мандичев