Рішення

від 11.12.2023 по справі 910/14888/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.12.2023Справа № 910/14888/23За позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепломаш-Україна"

про визнання припиненими трудових відносин

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гарашко Т.В.

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_1, Резнік К.О.;

від відповідача - не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепломаш-Україна" (далі - відповідач, Товариство) про визнання припиненими трудових відносин між позивачем та відповідачем з 24.04.2023 у зв`язку із звільненням з посади директора Товариства за власним бажанням

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче засідання на 06.11.2023.

Ухвалою суду від 06.11.2023 розгляд справи у підготовчому судовому засіданні відкладено на 20.11.2023.

Ухвалою суду від 20.11.2023 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 11.12.2023.

У всі судові засідання представник відповідача не з`являвся, коверти з ухвалами суду, які направлялися на юридичну адресу відповідача поверталися з відміткою Укрпошти «адресат відсутній».

Верховний Суд у постанові №755/17944/18 (61-185св23) від 10.05.2023 вказав, що довідка поштового відділення із позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Відповідно до п.4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Таким чином, відповідач вважається повідомленим про розгляд даної справи належним чином.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті позивач та його представник підтримали вимоги позову, які першочергово були викладені у позовній заяві, просили суд визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ "Тепломаш-Україна" з 24.04.2023 у зв`язку із звільненням з посади директора ТОВ "Тепломаш-Україна" за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та його представника, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються правові позиції сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

У 2010 році ОСОБА_1 було призначено на посаду директора ТОВ «ТЕПЛОМАШ-УКРАЇНА», яке здійснювало господарську діяльність за адресою: м. Київ, вул. Зоологічна, 4-а, оф. 139, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

ТОВ «ТЕПЛОМАШ-УКРАЇНА» є діючою юридичною особою, в стані припинення не перебуває, і його засновниками та учасниками є: ОСОБА_2 - 51 % частка у Статутному капіталі, ОСОБА_3 - 34 % частка у Статутному капіталі, ОСОБА_4 - 15 % частка у Статутному капіталі.

Усі засновки Товариства є громадянами російської федерації, що також вбачається з інформації у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних-осіб-підприємців та громадських формувань та вказано у Статуті Товариства.

10.04.2023 ОСОБА_1 підписав заяву про звільнення його з посади Директора Товариства з 24.04.2023 за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП, а також повідомлення про проведення 11.05.2023 з 09:00 год до 09:30 год за адресою: м. Київ, вул.. Зоологічна, 4-а, офіс 139 позачергових Загальних зборів учасників з метою розгляду заяви позивача про звільнення його з посади Директора Товариства.

10.04.2023 позивач направив на адресу відповідача заяву про звільнення за власним бажанням з 24.04.2023, що підтверджується накладною № 0101911005191 та описом вкладення від 10.04.2023. Однак цей лист повернувся позивачу на підставі «за закінченням терміну зберігання».

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України як АТ "Укрпошта", так і інші поштові логістичні компанії з 24.02.2022 припинили обмін поштовими відправленнями до/з російської федерації, то з метою належного повідомлення засновників відповідача про скликання позачергових зборів адвокатом позивача 17.04.2023 було направлено на електронну адресу ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) повідомлення про проведення позачергових загальних зборів Товариства та просила повідомити інших учасників ТОВ «ТЕПЛОМАШ-УКРАЇНА», що підтверджується електронним листом адвоката позивача.

Як стверджує позивач, даний лист ОСОБА_4 отримав, про що повідомив адвоката позивача електронним повідомленням від 01.05.2023.

Позивач вказує, що після початку 24.02.2022 військової агресії російської федерації відносно України, з 01.07.2022 в Україні діє візовий режим з російською федерацією. Як зазначає позивач, жоден із учасників Товариства - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не мають візи, а отже, їм заборонено в`їжджати, виїжджати, прямувати транзитом, перебувати і пересуватися територією України.

З протоколу №1 Загальних зборів Товариства, оформленого 19.05.2023, вбачається, що

засновники Товариства не прибули на Загальні збори, разом з тим на Зборах було ухвалено звільнити з посади Директора Товариства ОСОБА_1 за власним бажанням з 24.04.2023.

Відповідний протокол №1 підписано ОСОБА_1 .

Позивач стверджує, що станом на день подання позову відповідного рішення про звільнення його з посади директора Товариства не було прийнято, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожен суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Згідно зі частиною першою статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За приписами частини 1 статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Аналогічне положення закріплено у пункті 12.1 Статуту Товариства.

Згідно з п. 12.11 Статуту Товариства виконавчим органом Товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю, є Директор.

Згідно з ч. 1, 2 та 4 статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Відповідно до ч. 1-3 статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Відповідно до п. 12.11.1 Статуту Товариства директор призначається Загальними Зборами Учасників. При призначенні (обранні) Директора на посаду з ним може укладатися контракт або трудовий договір.

Позивач зазначив, що між ним та Товариством не укладалося жодних контрактів чи договорів.

Таким чином, можливість звільнення директора вирішується тільки за рішенням Загальних Зборів учасників відповідача, тому позивач як директор Товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади директора.

П.п. 12.11.3 п. 12.11. Статуту Товариства Директор Товариства має право, зокрема, організовувати скликання та проведення чергових та Загальних Зборів Учасників Товариства.

У п. 12.4.1 Статуту Товариства також вказано, що Загальні Зборів Учасників Товариства можуть скликатися з ініціативи виконавчого органу Товариства.

Загальні Збори Учасників Товариства скликаються виконавчим органом Товариства шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства (п. 12.5.1 Статуту Товариства).

Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомі факти не потребують доказування тоді, коли вони визнані такими судом. Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об`єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту. Але крім об`єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб`єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), але й всьому складу суду, який розглядає справу (постанови Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/3946/16 та від 26.10.2021 у справі №922/3990/19).

Загальновідомим є факт, що з 24.02.2022 АТ "Укрпошта" припинено доставку поштових відправлень до/з Російської Федерації, в тому числі шляхом транзиту через інші країни.

Таким чином, позивач з незалежних від нього підстав, на які він не може вплинути, позбавлений можливості повідомити учасників відповідача ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) - громадян країни, через яку і настали відповідні обставини, про необхідність проведення загальних зборів учасників відповідача для вирішення питання про його звільнення з посади керівника відповідача.

Процедура звільнення за ініціативою працівника визначена ст. 38 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 30, 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до яких праву директора на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення.

Однак, до цього часу заява позивача про звільнення загальними зборами учасників Товариства у встановленому порядку не розглянута, рішення про звільнення не прийнято.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем дотримано приписи законодавства щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, що передбачено статтею 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та Статутом, а також порядку звільнення з посади за власним бажанням, що передбачений статтею 38 Кодексу законів про працю України.

Крім того, судом враховано, що оскільки питання щодо звільнення директора у Товаристві може бути вирішеним за рішенням загальних зборів відповідно до Статуту відповідача, ст.ст. 30, 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", діючого на час виникнення спірних обставин, то сам директор який є відповідальною особою, яка користується правом підпису в товаристві, має печатку товариства, та має право користуватись рахунками та коштами товариства в межах своєї компетенції, згідно зі Статутом Товариства, не міг самостійно себе звільнити.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 №14-рп/2004, від 16.10.2007 №8-рп/2007 та від 29.01.2008 №2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

Отже, неявка учасників Товариства на Загальні Збори для розгляду питання щодо звільнення позивача фактично нівелює положення закону щодо письмового попередження керівником учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає, хоча згідно ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.

Судом також враховано, що перебування на посаді керівника товариства особи поза волею цієї особи покладає на неї правовий тягар, оскільки така особа має певні обов`язки як керівник (наприклад, з подання податкової звітності тощо) та обмежена у певних своїх правах (наприклад, не може влаштуватись на державну службу тощо).

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №520/11437/16-ц, у постанові Верховного Суду від 24.05.2019 у справі №758/1861/18).

Уповноважений на звільнення директора орган Товариства проігнорував повідомлення позивача про його звільнення і не розглянув по суті заяву позивача про звільнення протягом передбачених законодавством строків, не виконав покладених на нього Статутом обов`язків.

Часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві. Комплексний аналіз законодавства дає можливість дійти висновку, що частка у статутному капіталі товариства є майном учасника.

Згідно статті 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ч. 5 ст. 319 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, своєю бездіяльністю, яка виразилася в не розгляді та не вжитті заходів для прийняття рішення про звільнення позивача в межах статутної діяльності товариства відповідачем-1 були порушені трудові права позивача, зокрема, його право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням, та право на вільне обрання місця для його реалізації.

Докази звільнення позивача з посади директора Товариства та відповідно прийняття рішення загальними зборами учасників товариства та внесення змін до відомостей про юридичну особу про зміну керівника, у т.ч. станом на час звернення до суду та розгляду справи по суті Господарським судом міста Києва, у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

На підставі викладеного, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права - визнання трудових відносин з відповідачем припиненими є цілком правомірним, оскільки позивачем вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин з відповідачем.

За таких обставин позовна вимога ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

З огляду на приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, який сплачений позивачем за подання даного позову до господарського суду, покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, позивачем було заявлено про стягнення з відповідача понесені витрати на правову допомогу у сумі 17000грн та на підтвердження наданих послуг з позовом долучено копії:

- договір про надання правової допомоги №03/04-23-ПІ від 03.04.2023 укладений між позивачем та адвокатом Резнік Катериною Олександрівною;

- акт приймання наданих послуг від 23.05.2023 на суму 17000 грн.

- платіжні інструкції разом на суму 17000 грн

- ордер АІ №1401828 від 18.09.2023;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЧН №000893.

За умовами п. 4.2 договору про надання правової допомоги №03/04-23-ПІ від 03.04.2023 розмір гонорару адвоката становить 17000 грн та сплачується клієнтом у готівковому чи безготівковому порядку на рахунок адвоката та поверненню не підлягає.

З наданих копій платіжних інструкцій вбачається, що позивач перерахував адвокату 17000 грн.

Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідачем не було подано жодних заперечень щодо заявленої позивачем суми витрат на правничу допомогу.

Суд, з урахуванням вимог ст.ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України дослідивши надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу вважає заявлену суму 17000 грн правомірною та такою, що відповідає критеріям розумності та пропорційності, враховуючи предмет даного спору. У зв`язку із чим, з відповідача підлягає стягненню 17000 грн витрат позивача на правничу допомогу понесених під час розгляду цього спору.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тепломаш-Україна" (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4-а, офіс 139; ідентифікаційний код 37270131) з 24.04.2023 року у зв`язку із звільненням з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепломаш-Україна" (ідентифікаційний код 372701031) за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепломаш-Україна" (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4-а, офіс 139; ідентифікаційний код 37270131) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн судового збору та 17000 (сімнадцять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 20.12.2023.

Суддя Р.Б. Сташків