Рішення

від 07.12.2023 по справі 757/54224/19-ц

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.12.2023Справа № 757/54224/19-ц

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

справу № 757/54224/19-ц

за позовом ОСОБА_1

до 1)державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Мороза Дмитра Олександровича;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріо Фін»

про скасування рішення про внесення запису про реєстрацію права власності

За участю представників сторін:

від позивача: Збіглей Н.В.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Єлисеєв Є.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом, в якому просив:

- визнати недійсним рішення державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» Мороза Д. О., прийнятого 25 червня 2019 року, 19:36:03 год., за індексним номером № 47507023;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав від 25 червня 2019 року №47507023, прийняте державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» Мороз Д. О., щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 39912380000, за Товариством з обмеженою відповідальністю «РІО ФІН».

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року залучено в якості співвідповідача у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «РІО ФІН».

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним та скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Мороза Д. О. від 25 червня 2019 року № 47507023 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 39912380000, за ТОВ «РІО ФІН».

Постановою Верховного Суду від 17 травня 2023 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року у справі №757/54224/19-ц скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Мороза Дмитра Олександровича, Товариства з обмеженою відповідальністю «РІО ФІН» про скасування рішення про внесення запису про реєстрацію права власності закрито.

Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду і протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення він може звернутися до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

21 червня 2023 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією - до Господарського суду м. Києва разом із клопотанням про поновлення пропущеного строку.

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заяву ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено.

Справу № 757/54224/19-ц за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Мороза Дмитра Олександровича, Товариства з обмеженою відповідальністю «РІО ФІН» про скасування рішення про внесення запису про реєстрацію права власності, передано для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2023 справу № 757/54224/19-ц передано на розгляд судді Привалову А.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви 10 (десять) днів з дня вручення цієї ухвали шляхом подання суду: доказів сплати судового збору у розмірі 2305,20 грн за реквізитами Господарського суду міста Києва; доказів на підтвердження статусу Мороза Дмитра Олександровича як державного реєстратора станом на жовтень 2019 року, а також знаходження останнього за адресою, зазначеною в позовній заяві.

31.07.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 прийнято до розгляду справу № 757/54224/19-ц, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 02.11.2023.

27.10.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує.

У судовому засіданні 02.11.2023 без виходу до нарадчої кімнати суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 23.11.2023.

У судовому засіданні 23.11.2023 за клопотання позивача оголошено про відкладення судового засідання на 07.12.2023.

В судовому засіданні 07.12.2023 представник позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача-2 заперечив проти заявлених позовних вимог.

Відповідача-1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується розміщенням оголошення на офіційному веб-сайті Господарського суду міста Києва.

Приймаючи до уваги, що відповідач-1 був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, а матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка в судове засідання представника відповідача-1 не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 07.12.2023 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

29 вересня 2004 року між Акціонерним комерційним банком «Київ», як кредитором, та ВАТ «АК «Укртранс», як позичальником, яке в подальшому змінило організаційно-правову форму на ПАТ «АК «Укртранс», було укладено договір № 25/04 про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії, за яким позичальник отримав кредит у вигляді відкличної кредитної лінії для фінансування будівництва автотранспортного підприємства на певних умовах. У подальшому до вказаного договору були внесені зміни та доповнення шляхом укладення додаткових угод.

В якості забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору 28 листопада 2008 року між Акціонерним комерційним банком «Київ» та ВАТ «АК «Укртранс», яке в подальшому змінило організаційно-правову форму на ПАТ «АК «Укртранс», було укладено іпотечний договір з урахуванням договорів про внесення змін, предметом якого є майнові права на ряд квартир, у тому числі і квартиру АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. за реєстровим №3622.

Постановою Правління Національного банку України від 24 лютого 2015 року №128 із 25 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «АКБ «Київ».

19 червня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ» та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк» було укладено договір про передачу приймаючому банку активів і зобов`язань неплатоспроможного банку.

На підставі акту приймання-передачі активів та зобов`язань ПАТ «АКБ «Київ» передав на користь ПАТ «АБ «Укргазбанк» активи неплатоспроможного банку та право вимоги за договорами забезпечення.

19 червня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ» та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк» було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави, зокрема, за іпотечним договором № 3622, який забезпечує належне виконання кредитного договору від 29 вересня 2004 року № 25/04, укладеного між ПАТ «АКБ «Київ» та ВАТ «АК «Укртранс».

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20 квітня 2020 року №207969183, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит гарант» отримало право вимоги за іпотечним договором №3622 на підставі договору про відступлення прав вимоги від 20 серпня 2015 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О. О. за реєстровим № 1721.

В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Гарант» відступило право вимоги на підставі договору від 27 серпня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазарчук Н. В. за реєстровим № 1943, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Джерело фінансів».

15 червня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Джерело фінансів» звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом відчуження предмета іпотеки Товариству з обмеженою відповідальністю «Фактор інвест плюс» на підставі акту приймання-передачі від 15 червня 2016 року № 6/1506-2016.

В свою чергу Товариство з обмеженою відповідальністю «Фактор інвест плюс» 29 червня 2016 року відчужило предмет іпотеки на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест гарант актив» на підставі договору купівлі-продажу від 29 червня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левінець В. Ю. за реєстровим № 116.

15 червня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левінець В. Ю. припинено запис про обтяження від 28 листопада 2008 року №637695 на підставі листа від 14 червня 2016 року № 7/14062016 (індексний номер рішення 30072379).

08 квітня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Гаргона», яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Інвест Гарант Актив», відчужило предмет іпотеки ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08 квітня 2017 року, посвідченого приватним Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н. М. за реєстровим номером № 1903.

Рішенням Господарського суду від 23 грудня 2015 року, яке набрало законної сили 13 грудня 2016 року, по справі № 910/28036/15 за позовом ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк», визнано недійсними договір про надання фінансових послуг факторингу від 20 серпня 2015 року № 1720 та договір про відступлення права вимоги від 20 серпня 2015 року, укладені між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Гарант», посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О. О.

20 лютого 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Реверс Інвест» було укладено договір факторингу (відступлення права грошової вимоги), за яким відступається право грошової вимоги, яка виникла на підставі договорів, укладених між ПАТ «АКБ «Київ» (АБ «Укргазбанк» є первісним кредитором в силу договору про передачу приймаючому банку активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, укладеного між ПАТ «АКБ «Київ» та АБ «Укргазбанк» 19 червня 2015 року) та ВАТ «Автомобільна компанія «Укртранс», правонаступником якого є ПрАТ «Автомобільна компанія «Укртранс», зокрема за договором від 29 вересня 2004 року № 25/04 з урахуванням змін та доповнень до кредитного договору, в сумі 198 133, 92 євро за процентами та пенею 7 223 165, 03 грн.

20 лютого 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Реверс Інвест» було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований у реєстрі за № 874.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 21 лютого 2019 року № 157075548 на підставі іпотечного договору № 3622, договорів про внесення змін до нього та договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 20 лютого 2019 року, до державного реєстру були внесені відповідні відомості про іпотеку, а саме: замінено іпотекодержателя на ТОВ «Фінансова компанія «Реверс Інвест»; іпотекодавцем залишилось ПАТ «Автомобільна компанія «Укртранс».

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 21 лютого 2019 року № 157080021 на підставі іпотечного договору № 3622, договорів про внесення змін до нього, та договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 20 лютого 2019 року, до державного реєстру були внесені відповідні відомості про обтяження, а саме: замінено обтяжувача на ТОВ «Фінансова компанія «Реверс інвест»; особа, майно якої обтяжуються; ПАТ «Автомобільна компанія «Укртранс».

30 квітня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Реверс Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «РІО ФІН» було укладено договір факторингу (відступлення права грошової вимоги) № 30/04, за яким відступається право вимоги, яке виникло на підставі договорів, укладених між ПАТ «АКБ Київ» (АБ «Укргазбанк» є первісним кредитором в силу договору про передачу приймаючому банку активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, укладеного між ПАТ АКБ «Київ» та АБ «Укргазбанк» 19 червня 2015 року) та ВАТ АК «Укртранс», правонаступником якого є ПрАТ «Автомобільна компанія «Укртранс», зокрема, за договором № 25/04 про відкриття відкличної кредитної лінії від 29 вересня 2004 року, з урахуванням змін та доповнень до кредитного договору, в сумі 198 133, 92 євро за процентами та 7 223 165,03 грн пені.

30 квітня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Реверс Інвест» (первісний іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «РІО ФІН» (новий іпотекодержатель) було укладено договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н. М. та зареєстрований в реєстрі за № 2097.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 30 квітня 2019 року № 165213896 на підставі іпотечного договору № 3622, договорів про внесення змін до нього та договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, до державного реєстру були внесені відповідні відомості про іпотеку, а саме: замінено іпотекодержателя на ТОВ «РІО ФІН»; іпотекодавцем залишилось ПАТ «Автомобільна компанія «Укртранс».

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 30 квітня 2019 року №165213875 на підставі іпотечного договору № 3622, договорів про внесення змін до нього, та договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, до державного реєстру були внесені відповідні відомості про обтяження, а саме: замінено обтяжувача на ТОВ «РІО ФІН»; особа, майно якої обтяжуються, ПАТ «Автомобільна Компанія «Укртранс».

25 червня 2019 року державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» Морозом Д.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 47507023 про зміну права власності на квартиру АДРЕСА_1 , власником зареєстровано ТОВ «РІО ФІН».

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що він придбав вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 08 квітня 2017 року, та на момент реєстрації права власності за ним не було відомо про наявність будь-якої іпотеки, та в момент проведення реєстраційної дії, такі обтяження щодо цієї квартири були відсутні, а запис щодо іпотеки з`явився у реєстрі тільки 21 грудня 2017 року.

Також вказував, що 02 липня 2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно він дізнався, що власником його квартири вказано ТОВ «РІО ФІН», підстава виникнення права власності: іпотечний договір, серія та номер: 3622, виданий 28 листопада 2008 року; договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, серія та номер:874, виданий 20 лютого 2019 року; Договір факторингу, серія та номер б/н, виданий 20 лютого 2019 року.

Водночас, при наявності обтяжень нерухомого майна у вигляді арештів, згідно з рішенням суду, яке набрало законної сили, державний реєстратор Мороз Д.О. не мав права вчиняти жодних реєстраційних дій із цим майном, а тому оскаржуване рішення державного реєстратора підлягає скасуванню.

За таких підстав, позивач просить суд визнати недійсним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Мороза Дмитра Олександровича від 25 червня 2019 року №47507023 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна № 39912380000 за Товариством з обмеженою відповідальністю «РІО ФІН».

Заперечуючи проти позову, відповідач-2 зазначає, що до Товариства перейшло право вимоги до ПрАТ «Автомобільна компанія «Укртранс», що виникло з кредитного договору від 29 вересня 2004 року № 25/04, укладеного останнім з ПАТ «Акціонерний комерційний банк Київ», та права вимоги за договорами, що їх забезпечують, в тому числі Іпотечним договором від 28 листопада 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О. В., та зареєстровано в реєстрі за № 3622. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Гарант», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Джерело фінансів», ПАТ «Автомобільна компанія «Укртранс», в якому просило визнати недійсними, зокрема:

- договір про надання фінансових послуг факторингу від 20 серпня 2015 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О. О. за реєстровим №1720, що укладений між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Гарант»:

- договір про відступлення права вимоги від 20 серпня 2015 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О.О. за реєстровим №1721, що укладений між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Гарант»;

Рішенням Господарського суду м. Києва від 23 грудня 2015 року у справі №910/28036/15, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2016 року та Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року, позов задоволено частково, визнано недійсним договір про надання фінансових послуг факторингу за реєстровим №1720 від 20 серпня 2015 року та договір про відступлення права вимоги за реєстровим №1721 від 20 серпня 2015 року, укладені між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Гарант», посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О.О.

У вказаному рішенні зазначено, що зібрані у справі докази свідчать про відсутність у позивача волевиявлення на укладення спірних правочинів про надання фінансових послуг факторингу та відступлення права вимоги від 20 серпня 2015 р. Вчинені 27 серпня 2015 р. зазначеними відповідачами правочини для позивача не створили жодних юридичних наслідків, окрім тих, що пов`язані з недійсністю правочинів від 20 серпня 2015 р., позов про визнання їх недійсними задоволенню не підлягає. Позивач у зв`язку з цим не позбавлений можливості в установленому порядку ставити питання про скасування реєстраційних дій, вчинених відповідачами, що впливають на здійснення ним прав за забезпечувальними договорами.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Таким чином, судове рішення у справі №910/28036/15 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт того, що договір про надання фінансових послуг факторингу за реєстровим №1720 від 20 серпня 2015 року та договір про відступлення права вимоги за реєстровим №1721 від 20 серпня 2015 року, укладені між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Гарант», посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О.О., є недійсними, а вчинені 27 серпня 2015 р. відповідачами правочини для позивача не створили жодних юридичних наслідків, окрім тих, що пов`язані з недійсністю правочинів від 20 серпня 2015 р., підтверджено рішенням Господарського суду м. Києва від 23 грудня 2015 року у справі №910/28036/15, яке набрало законної сили.

За таких обставин, Суд зазначає, що право вимоги до ПАТ «Автомобільна компанія «Укртранс» від ПАТ Акціонерний банк «Укргазбанк» до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Гарант» та відповідно від останнього до ТОВ «Фінансова компанія «Джерело Фінансів» не перейшло, а тому саме ПАТ АБ «Укргазбанк» належить право грошової вимоги до ПАТ «АК «Укртранс», а іпотека банку, що виникла на підставі іпотечного договору № 3622, є дійсною.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит гарант» отримало право вимоги за іпотечним договором №3622 на підставі договору про відступлення прав вимоги від 20 серпня 2015 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О. О. за реєстровим № 1721.

В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Гарант» відступило право вимоги на підставі договору від 27 серпня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазарчук Н. В. за реєстровим № 1943, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Джерело фінансів».

15 червня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Джерело фінансів» звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом відчуження предмета іпотеки Товариству з обмеженою відповідальністю «Фактор інвест плюс» на підставі акту приймання-передачі від 15 червня 2016 року № 6/1506-2016.

В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фактор інвест плюс» 29 червня 2016 року відчужило предмет іпотеки на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест гарант актив» на підставі договору купівлі-продажу від 29 червня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левінець В. Ю. за реєстровим № 116.

15 червня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левінець В. Ю. припинено запис про обтяження від 28 листопада 2008 року №637695 на підставі листа від 14 червня 2016 року № 7/14062016 (індексний номер рішення 30072379).

08 квітня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Гаргона», яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Інвест Гарант Актив», відчужило предмет іпотеки ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08 квітня 2017 року, посвідченого приватним Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н. М. за реєстровим номером № 1903.

Відповідно до ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 внаслідок здійснення відчуження нерухомого майна по ланцюгу від інших юридичних осіб після звернення стягнення на предмет іпотеки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Джерело фінансів», яке, в свою чергу, незаконно отримало право вимоги на предмет іпотеки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит гарант», яка отримала права вимоги від ПАТ АБ «Укргазбанк» на підставі договору про відступлення права вимоги від 20 серпня 2015 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О.О. за реєстровим № 1721, який визнаний недійсним в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18 листопада 2015 року у справі №910/28036/15, задоволено заяву ПАТ Акціонерний банк «Укргазбанк» про забезпечення позову та накладено арешт на майно, яке виступає предметом іпотеки за договором іпотеки від 28 листопада 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 3622, що був укладений в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № 25/04 від 29 вересня 2004 року, зокрема на квартиру АДРЕСА_1 .

Арешт, застосований ухвалою Господарського суду м. Києва від 18 листопада 2015 року у справі №910/28036/15, був скасований 19 січня 2018 року відповідною ухвалою.

За таких обставин, є необґрунтованими доводи позивача про відсутність арешту на спірну квартиру станом на час придбання ним у ТОВ «Фінансова компанія «Інвест гарант актив» - 08 квітня 2017 року предмету іпотеки на підставі договору купівлі-продажу від 08 квітня 2017 року, оскільки ухвалою Господарського суду м. Києва від 18 листопада 2015 року у справі № 910/28036/15 були вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту, зокрема, на предмет іпотеки, який був скасований лише 19 січня 2018 року відповідною ухвалою.

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки.

Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Враховуючи те, що кредитний договір №25/04 та іпотечний договір №3622 є дійсними, та оскільки за наведених вище обставин відступлення права вимоги від ПАТ «АБ «Укргазбанку» до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Гарант» на підставі договору про відступлення права вимоги за реєстровим №1721 від 20 серпня 2015 року, та від останнього до ТОВ «Фінансова компанія «Джерело фінансів» на підставі договору від 27 серпня 2015 року, а також усі відчуження предмету іпотеки відбувались без згоди ПАТ «АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «РІО ФІН», відтак, усі правочини щодо подальшого відступлення права вимоги від Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит Гарант» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Джерело фінансів», звернення стягнення на предмет іпотеки та подальше відчуження є недійсними в силу закону.

Що стосується посилання позивача на те, що оскаржуване рішення державного реєстратора є недійсним, оскільки відповідно до положень статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» були наявні підстави для відмови у державній реєстрації з підстав наявності обтяжень.

Так, дійсно, відповідно до пункту 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» наявність зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно є підставою для відмови в державній реєстрації.

Проте, у частині четвертій статті 24 зазначеного закону наведені підстави, за яких відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується, зокрема у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Зазначене зумовлено тим, що іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За таких обставин, враховуючи вищенаведені обставини, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «РІО ФІН» є фінансовою установою та внесено до Державного реєстру фінансових установ, суд приходить до висновку, що державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Мороз Д. О. обґрунтовано виніс оскаржуване рішення, оскільки були відсутні підстави для відмови у державній реєстрації.

Що стосується обраного ОСОБА_1 способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Як встановлено у ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 та інші.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року по справі № 200/606/18 зазначала, що за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

При цьому, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.6).

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Мороза Дмитра Олександровича від 25 червня 2019 року №47507023 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна № 39912380000 за Товариством з обмеженою відповідальністю «РІО ФІН» не відповідають належному способу захисту у цій справі. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Мороза Дмитра Олександровича; Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріо Фін» про скасування рішення про внесення запису про реєстрацію права власності є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 21.12.2023.

Суддя А.І. Привалов