Постанова

від 12.12.2023 по справі 917/1533/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 917/1533/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Писаренка О. В.,

відповідача - Лазурович С. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 (судді: Россолов В. В. - головуючий, Хачатрян В. С., Гетьман Р. А.) та рішення Господарського суду Полтавської області від 20.04.2023 (суддя Мацко О. С.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК"

до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, -Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТАНГАЗАВТО",

про усунення перешкод у здійсненні права власності,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У листопаді 2022 року Акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК" (далі - АТ "ТАСКОМБАНК", банк) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області (далі - ГУ ДПС у Полтавській області) про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом припинення податкової застави належного на праві власності позивачеві майна, а саме (1) нежитлових будівель, автомобільної газонаповнювальної компресорної станції, розташованих за адресою: Полтавська обл., м. Гадяч, вул. Героїв Майдану (вул. Леніна), буд. 90, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 674927753204, накладеної ГУ ДПС у Полтавській області, номер запису про обтяження 46232990 від 19.01.2022; (2) автомобільної газонаповнювальної компресорної станції, розташованої за адресою: Полтавська обл., Шишацький р-н, смт Шишаки, вул. Бутова гора, буд. 5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 817891053257, накладеної ГУ ДПС у Полтавській області, номер запису про обтяження 46233855 від 19.01.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перебування в податковій заставі спірного майна, набутого позивачем в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку в рахунок часткового погашення заборгованості боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАНГАЗАВТО" (далі - ТОВ "МЕТАНГАЗАВТО") за кредитними договорами, порушує право власності позивача на це майно.

1.2. Відповідач проти задоволення позову заперечив, посилаючись, зокрема на правомірність дій податкового органу щодо передачі в податкову заставу спірного майна.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.04.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023, позов задоволено.

2.2. Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керуючись, зокрема положеннями статей 14, 87, 89, 90, 93 Податкового кодексу України, статей 328, 391 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про незаконність обтяження податковою заставою спірного нерухомого майна.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.04.2023 і постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у цій справі, ГУ ДПС у Полтавській області звернулося з касаційною скаргою (з урахуванням її уточненої редакції) до Верховного Суду, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пунктів 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме (1) наявна необхідність відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 щодо підстав та умов звернення з негаторним позовом; (2) недослідження судами попередній інстанцій обставин справи, які впливають на результат вирішення цієї справи, зокрема, щодо обставин наявності у ТОВ "МЕТАНГАЗАВТО" боргу перед АТ "ТАСКОМБАНК" за кредитним договором та її суми, що, у свою чергу, може виключати можливість та необхідність відчуження іпотечного майна для погашення такого боргу.

3.2. Від АТ "ТАСКОМБАНК" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просило поновити пропущений строк на подання відзиву на касаційну скаргу, прийняти його до розгляду, касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені у справі судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані. На обґрунтування поважності причин пропуску строку на подання відзиву на касаційну скаргу банк посилався на те, що ухвала про відкриття касаційного провадження, яка надійшла в банк через підсистему "Електронний суд", з технічних причин була зареєстрована канцелярією банку лише 07.12.2023, що підтверджується роздруківкою ухвали та карткою реєстрації вхідного документа за вх. № 50836/11 від 07.12.2023.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та це установили суди попередніх інстанцій, між АТ "ТАСКОМБАНК" і ТОВ "МЕТАНГАЗАВТО" укладено кредитні договори від 27.12.2016 № 603116/К та від 17.06.2016 № 346116/К1, у забезпечення виконання зобов`язань за якими сторони уклали іпотечний договір із застереженнями про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений 21.11.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Латанюк І. А., зареєстрований в реєстрі за № 4213, з подальшими змінами та доповненнями відповідно до договору № 1 про внесення змін від 26.12.2019, договору № 2 про внесення змін від 03.04.2020, за умовами якого в іпотеку було передане належне на праві власності іпотекодавцю нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі, автомобільна газонаповнювальна компресорна станція (Полтавська обл., м. Гадяч, вул. Героїв Майдану, буд. 90), що складається з операторної літ. А-1 загальною площею 77,4 м2, вузлу передключового устаткування літ. Б1 загальною площею 35,9 м2, вбиральні літ. В1 загальною площею 1,1 м2, огорожі № 1, навісу № 3, замощення № І загальною площею 3626 м2, замощення № ІІ загальною площею 211,2 м2; та автомобільна газонаповнювальна компресорна станція (Полтавська обл., смт Шишаки, вул. Бутова гора, буд.5), що складається з операторної літ. А-1, загальною площею 20,6 м2, вбиральні літ. Б, загальною площею 1,5 м2, огорожі № 1, навісу № 2, КТП-400 № 3; обладнання № 4, замощення № І.

Суди також установили, що обтяження спірного нерухомого майна іпотекою та заборона його відчуження здійснені 21.11.2017.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником - ТОВ "МЕТАНГАЗАВТО" зобов`язань за кредитними договорами у нього виникла прострочена заборгованість, тому АТ "ТАСКОМБАНК" 21.10.2022 відповідно до положень статті 37 Закону України "Про іпотеку" звернуло стягнення у позасудовому порядку на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження у іпотечному договорі шляхом оформлення у власність заставленого майна в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами.

Проте, як стало відомо позивачеві (АТ "ТАСКОМБАНК"), 19.01.2022 на вказане нерухоме майно було накладено обтяження - податкові застави (номери записів про обтяження 46232990 від 19.01.2022 та 46233855 від 19.01.2022, рішення винесені Державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації Полтавської області Сиротіною К. О. на підставі актів опису майна № 1-20/16-31-13-02-22 та № 1-20/16-31-13-02-22, видані 17.01.2022 ГУ ДПС у Полтавській області).

Банк звертався до відповідача із заявою про припинення обтяження податковою заставою спірного нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (заява від 31.10.2022 № 19225/70.2., проте відповідач відмовив у припиненні податкової застави, посилаючись на відсутність законних підстав для цього (відповідь від 11.11.2022 № 22594/6/16-31-13-10-07).

4.3. Наведені обставини стали підставою для звернення АТ "ТАСКОМБАНК" до суду з позовом про припинення податкової застави спірного нерухомого майна.

4.4. Вирішуючи спір у справі та надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив, зокрема із того, за змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (стаття 319 названого Кодексу).

У частині 1 статті 321 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Серед способів захисту речових прав на майно цивільне законодавство виокремлює, зокрема усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном - статті 391 Цивільного кодексу України.

У розумінні положень цієї норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Негаторний позов - це класичний вид речових позовів, який пред`являється, якщо між сторонами спору існують абсолютні (речові) відносини, тобто між сторнами відсутні будь-які договори чи недоговірні зобов`язання; за своєю суттю це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні та вимагає від відповідача припинити протиправні дії щодо свого майна, які не пов`язані з порушенням володіння.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17).

Суд надає захист позивачу у формі припинення дій, що порушують право, або відновлення становища, що існувало до порушення права. Позивач самостійно визначає спосіб, у який він вбачає можливим усунути зазначені порушення.

Однією з умов застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності таких відносин здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів (аналогічний за змістом правовий висновок наведено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18).

Разом із тим відповідно до положень статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання свого зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; іпотекодержатель - кредитор за основним зобов`язанням;

Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону (стаття 4 цього Закону).

Згідно з положеннями статті 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на нерухоме майно (об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості), яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності (спеціальне майнове право) іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

Разом із тим згідно з підпунктом 14.1.155 статті 14 Податкового кодексу України податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов`язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

Відповідно до пункту 89.2 статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Стаття 93 Податкового кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для припинення податкової застави майна боржника.

Майно платника податків звільняється з податкової застави з дня: отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу та/або розстрочених (відстрочених) грошових зобов`язань та процентів за користування розстроченням (відстроченням) в установленому законодавством порядку; визнання податкового боргу безнадійним; набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства; отримання платником податків внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження або в інших випадках, передбачених статтею 55 цього Кодексу, рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов`язання; отримання платником податків згоди контролюючого органу на відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, відповідно до статті 92 цього Кодексу. Підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з відповідних державних реєстрів є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених пунктом 93.1 цієї статті (пункти 93.1, 93.2 статті 93 Податкового кодексу України).

Податкова застава є способом забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом. Право податкової застави виникає згідно з Податковим кодексом України та не потребує письмового оформлення. Підставою виникнення податкової застави є несплата у строки, встановлені Податковим кодексом України, сум грошових зобов`язань. Податкова застава виникає з дня виникнення у платника податків податкового боргу з грошових зобов`язань. При виникненні права податкової застави майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків. У зв`язку з цим, закон передбачає оформлення майна, на яке поширюється право податкової застави, актом опису, яке здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу. При цьому у разі збільшення суми податкового боргу до початку складання акта опису майна у податкову заставу такий акт складається до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 803/3853/15.

У статті 90 Податкового кодексу України визначено, що пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону.

Разом з тим за змістом статей 87.2, 87.3 Податкового кодексу України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами. Не може бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків, зокрема, майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави (підпункт 87.3.1 пункту 87.3 статті 87 вказаного Кодексу).

4.5. Попередні судові інстанції, надавши оцінку фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам, установили, що обтяження податковою заставою спірного нерухомого зареєстровані 19.01.2022, тобто накладені вже після реєстрації обтяження іпотекою та заборони відчуження нерухомого майна, які здійснені ще 21.11.2017 на підставі іпотечного договору із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, серія, номер 4213, з урахуванням договору № 1 про внесення змін і доповнень до вказаного договору, серія та номер: 498 від 26.02.2019, договору № 2 про внесення змін і доповнень до цього ж договору, серія та номер: 656 від 03.04.2020. Такі дії відповідача (податкового органу) суперечать наведеним положенням Податкового кодексу України та свідчать про незаконність обтяження відповідачем податковою заставою спірного майна в якості забезпечення погашення податкового боргу третьої особи, якій таке майно не належить. Суди також установили, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником (третьою особою у справі - ТОВ "МЕТАНГАЗАВТО") зобов`язань за кредитними договорами банк (позивач) відповідно до положень статті 37 Закону України "Про іпотеку" та іпотечного договору 21.10.2022 звернув стягнення у позасудовому порядку на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження шляхом оформлення у власність заставленого майна в рахунок часткового погашення заборгованості боржника за кредитними договорами. При цьому, як установили суди, процедура набуття позивачем спірного майна ніким не оспорена.

Разом із тим господарські суди попередніх інстанцій надали оцінку доводам обох сторін, зокрема і відповідача, навівши у судових рішеннях мотивовані аргументи їх відхилення. Зокрема, суди відхилили посилання податкового органу на відсутність у нього повноважень для припинення податкової застави з огляду на положення статті 93 Податкового кодексу України, оскільки, як зазначили суди, наведені положення вказаного Кодексу встановлюють підстави лише для звільнення з податкової застави майна боржника, яким позивач не є. Крім того, суд апеляційної інстанції надав оцінку і посиланням скаржника на недослідження судом першої інстанції наявності у боржника боргу перед банком і її суми, відхиливши їх як необґрунтовані та такі, що впливають на вирішення спору у цій справі.

За встановлених обставин того, що податкова застава не пов`язана з особою позивача; стосується майна, набутого позивачем на законних підставах і правова підстава набуття ним прав на майно ніким не оспорена, оскільки інше не встановлено законом або судом; така податкова застава вчинена з порушенням вимог закону та прав позивача на розпорядження цим майном, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та припинення податкової застави спірного нерухомого майна.

4.6. У касаційній скарзі відповідач оскаржує судові рішення у цій справі з підстав, передбачених пунктами 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.7. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 господарського процесуального кодексу України

Скаржник зазначає про наявність підстав для відступлення Верховним Судом під час розгляду цієї справи від висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 щодо підстав та умов звернення з негаторним позовом.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Верховний Суд звертає увагу, що підставою касаційного оскарження судових рішень є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43- 45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43- 44) і № 818/1688/16 (пункти 44- 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58- 59), від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 45)).

Таким чином, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

Проте скаржник у касаційній скарзі у контексті положень пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не навів вагомих і достатніх аргументів, які би свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, а саме не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту). Посилання скаржника на приписи пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України за своїм змістом є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та незгоду з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову у справі щодо припинення податкової застави.

4.8. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається, на недослідження судами попередній інстанцій обставин справи, які впливають на результат вирішення цієї справи.

Колегія суддів зазначає, що у розумінні пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження є передбачене пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу процесуальне порушення, яке полягає у недослідженні судом зібраних у справі доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом обставин та зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Проте як уже зазначалося, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі - необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України) у цьому випадку не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження; посиланням на інші підстави касаційного оскарження скаржник касаційну скаргу не обґрунтовував.

Зважаючи на викладене та за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповноту судового дослідження. До того ж саме тільки посилання скаржника на те, що господарський суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення.

Наведене свідчить про непідтвердження підстав касаційного оскарження.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. Ураховуючи викладене та беручи до уваги наведені положення законодавства і те, що підстави касаційного оскарження, зазначені скаржником у касаційній скарзі не отримали підтвердження, ухвалені у справі рішення та постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за її подання слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 і рішення Господарського суду Полтавської області від 20.04.2023 у справі № 917/1533/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак