Рішення

від 30.11.2023 по справі 369/10236/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/10236/23

Провадження № 2/369/5014/23

РІШЕННЯ

Іменем України

30.11.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.

секретаря Соловюк В.І.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

провівши підготовче судове засідання у цивільній справі в порядку спрощеного позовного за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 про стягнення коштів, -

в с т а н о в и в :

У липні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 10 листопада 2020 року між ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_4 , як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем, укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Умовами договору у строк до 30 березня 2022 року продавець зобов`язався передати у власність покупця, з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити квартиру АДРЕСА_1 знаходиться в селі Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області по вулиці Леменівська та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором. Подавець зобов`язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці багатоквартирний будинок до 30 березня 2022 року.

Вказує, що відповідач свої зобов`язання за попереднім договором не виконав, будинок не збудував, не ввів його в експлуатацію, та в строк до 30 березня 2022 року основний договір із нею не уклав. Натомість вона свої зобов`язання за укладеним договором виконав повністю, передавши продавцю передоплату у вигляді авансу в сумі 539 161 ,00 грн. Оскільки відповідач їй грошові кошти не повернув, тому на підставі ст. 525 ЦК України має повернути сплачені нею грошові кошти з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, починаючи з 31 березня 2022 року. З огляду на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за укладеним попереднім договором купівлі-продажу, не повернення позивачу коштів в добровільному порядку, вважає своє право порушеним та таким, що підлягає судовому захисту.

Просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі:

539 161 ,00 грн сума основного боргу;

інфляційні витрати і 3% річних, починаючи з 31 березня 2022 року по день ухвалення рішення;

судові витрати по сплаті судового збору в сумі 5 391,61 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2023 року відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

05 вересня 2023 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_5 про залучення його у якості третьої особи, яке було розглянуто та задоволено в судовому засіданні 05 жовтня 2023 року.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 жовтня 2023 року за клопотання представника відповідача, надано позивачу строк на усунення недоліків.

06 листопада 2023 року до суду надійшла заява ОСОБА_5 про призначення судово-почеркознавчої експертизи.

06 листопада 2023 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_5 про ознайомлення з матеріалами справи.

У судовому засіданні 14 листопада 2023 року представник позивача надав докази доплати судового збору по ухвалі суду від 17 жовтня 2023 року; представник відповідача надав суду письмові пояснення по позову, які судом було приєднано до матеріалів справи.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2023 року відмовлено ОСОБА_5 у призначенні експертизи.

У письмових поясненнях представник відповідача вказав, що не погоджуючись з доводами позову в частині нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних, моральної шкоди вказав, що строк укладення договору визначений не датою, а фактично настанням певних подій. Тому у нього не виникло обов`язку повернути сплачений аванс і як наслідок неправомірне нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Він ніколи не відмовлявся від укладення основного договору. Також повністю заперечують завдання позивачу моральної шкоди, та стягненні витрат на правову допомогу. В частині повернення сплачених коштів не заперечують. Просив відмовити в задоволенні позову в частині стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат та моральної шкоди. В частині стягнення авансового платежу за попереднім договором позовні вимоги визнав.

При розгляді справи представник позивача позов підтримав, просив задовольнити; представник відповідача проти позову заперечував щодо стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат та просив відмовити в цій частині.

Третя особа ОСОБА_5 та його представник у жодне судове не з`явились. З матеріалами справи представник ознайомився ще 06 листопада 2023 року, на час розгляду справи письмових пояснень суду не подав, причини неможливості їх подати суду не повідомили.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.202 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ста. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 655, 657 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

При розгляді справи судом встановлено, що 10 листопада 2020 року між ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_4 , як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем, укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, за умовами якого у строк до 30 березня 2022 року продавець зобов`язалась передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (основний договір), а покупець зобов`язався прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 26,7 кв. м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,0300 га, кадастровий номер 3222486201:01:011:5011, що знаходиться в селі Софіївська Борщагівка, Бучанському районі (колишньому Києво-Святошинському районі Київської області) по АДРЕСА_3 та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.

Відповідно до п. 3 зазначеного, договору сторони домовились про те, що продавець зобов`язується збудувати на земельній ділянці, площею 0,0300 га, кадастровий номер 3222486201:01:011:5011, що знаходиться в АДРЕСА_3 житловий будинок до 30 березня 2022 року, в якому буде розташована квартира АДРЕСА_4 , загальною площею 26,7 кв. м та квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 26,7 кв. м. і будуть передані покупцю по основному договору.

Крім того, сторони домовились про те, що основний договір купівлі-продажу має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30 березня 2022 року.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач свої зобов`язання за попереднім договором не виконав, будинок не збудував, не ввів його в експлуатацію, та в строк до 30 березня 2022 року основний договір із ОСОБА_3 укладено не було, та доказів зворотному з боку відповідача суду надано не було.

Також встановлено, що ОСОБА_3 зобов`язання за укладеним попереднім договором виконала та передала ОСОБА_4 всю суму, передбачену попереднім договором, яка складає 539 161,00 грн, що підтверджується умовами укладеного між сторонами договору від 10 листопада 2020 року та актами-передачі грошових коштів.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, суд приймає до уваги те, що відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Згідно з частиною другою статті 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 615 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільнює винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Приписами частини першої статті 570 ЦК України встановлено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання.

Частиною другою статті 570 ЦК України передбачено, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі № 592/9068/17 зазначено про те, що суди попередніх інстанцій, встановивши, що основний договір в обумовлений сторонами строк укладено не було, а чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його основної частини у сторони попереднього договору у випадку не укладення основного договору і така умова попереднього договору суперечить вимогам чинного законодавства, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для повернення забезпечувального платежу.

Вказаний висновок узгоджується також із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 25 вересня 2012 року у справі № 6-82цс13.

В ході розгляду справи було встановлено, та не спростовано стороною відповідача те, що позивачем сплаченою ним сумою було забезпечено укладеного між сторонами зобов`язання про купівлю-продаж нерухомого майна, сторонами дотримана нотаріальна форма укладання договору, та відповідач ухилився від виконання своїх зобов`язань.

Згідно із вимогами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своє вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Аналіз положень статті 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, ЦК України покладає обов`язок довести відсутність своєю вини саме на цю особу.

Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання, а тому саме відповідач повинен був довести суду причини не укладання ним із позивачем основного договору купівлі-продажу квартири, що стороною відповідача у встановленому законом порядку зроблено не було. Оскільки доказів протилежного відповідач суду не надав, тому суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та з відповідача слід стягнути сплачені грошові кошти в розмірі 539 161,00 грн.

Щодо стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений зговором або законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 904/312/18, аналіз приписів частини 2 статті 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що відповідальність боржника за порушення виконання грошового зобов`язання у вигляді нарахування кредитором на суму грошового боргу індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми настає у разі невиконання або несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання перед кредитором.

Верховний Суд у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 922/175/18 вказав, що формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України і статті 230 Господарського кодексу України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Ураховуючи те, що правовідносини, які склалися між сторонами є грошовими та містять зобов`язальний характер, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки інфляційних витрат та 3 % річних з моменту прострочення зобов`язання (31 березня 2022 року) по день ухвалення судового рішення (30 листопада 2023 року). Період прострочення грошового зобов`язання 610 днів.

Розрахунок здійснюється за формулою:

ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )

ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,

ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Останній період

IIc (103,10 : 100) x (102,70 : 100) x (103,10 : 100) x (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x (98,60 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (100,50 : 100) = 1.22837708

Інфляційне збільшення:

539 161,00 x 1.22837708 - 539 161,00 = 123 132,02 грн.

3% річних:

Період прострочення грошового зобов`язання:

з 31 березня 2022 року до 30 листопада 2023 року

539 161,00 x 3 % x 610 : 365 : 100 = 27 031,91 грн.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з частинами першої, другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що відповідач свої зобов`язання за попереднім договором купівлі-продажу від 10 листопада 2020 року належним чином не виконав, основний договір купівлі-продажу квартири не було нотаріально посвідчено до 30 березня 2022 року, та доказів протилежного матеріали справи не містять, а відтак наявні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача грошових кошти: 123 132,02 грн інфляційні витрати, 27 031,91 грн - 3% річних, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню у цій частині.

У порядку статті 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 5 391,61 грн.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 про стягнення коштів задоволити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 689 324,93 грн (шістсот вісімдесят дев`ять тисяч триста двадцять чотири грн 93 коп.), яка складається з: 539 161,00 грн - сума основного боргу, 123 132,02 грн - інфляційні витрати, 27 031,91 грн три відсотки річних.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 5 391,61 грн (п`ять тисяч триста дев`яносто одна грн 61 коп.)

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_6 .

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_7 .

Третя особа: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_8 .

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 20 грудня 2023 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ