Постанова

від 21.12.2023 по справі 910/6187/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/6187/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Губенко Н. М., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання Москалик О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Демидова В.О.,

від 17.11.2022

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Коробенка Г.П., Кравчука Г.А., Козир Т.П.,

від 19.09.2023

у справі за позовом Дочірнього підприємства державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" - "ДЕРЖАВНА ГОСПРОЗРАХУНКОВА ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ФІРМА "УКРІНМАШ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА"

про стягнення 24 894,25 доларів США та 926 221,09 грн,

за участю представників:

від позивача: Алексєєв А.А.,

від відповідача: Назаренко Є.О.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Дочірнє підприємство державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" - "ДЕРЖАВНА ГОСПРОЗРАХУНКОВА ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ФІРМА "УКРІНМАШ" у липні 2022 року звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА" про стягнення 24 894,25 доларів США та 926 221,09 грн.

Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА" на його користь витрати щодо виконання умов договору комісії під час експорту виробів у розмірі 19 155,93 доларів США, 3% річних нарахованих на суму 19 155,93 доларів США у розмірі 648,68 доларів США, інфляційні втрати нараховані на суму 19 155,93 доларів США у розмірі 3 748,73 доларів США, 7% від суми заборгованості у розмірі 1340,91 доларів США, витрати пов`язані з рекламацією виробів у розмірі 712 719,90 грн, 3% річних нарахованих на суму 712 719,90 грн у розмірі 24134,84 грн, інфляційні втрати нараховані на суму 712 719,90 грн у розмірі 139 475,95 грн, 7% від суми заборгованості у розмірі 49 890,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтував неналежним виконанням відповідачем договору комісії від 13.12.2018 № 25/112-Д.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

13.12.2018 між Дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» (далі - позивач, комісіонер) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пром-Техно Группа» (далі - відповідач, комітент) укладено договір комісії № 25/112-Д (далі - договір комісії), відповідно до п. 1.1 якого комісіонер зобов`язується, за дорученням комітента за плату, вчинити правочин з поставки на експорт 2-х ТГ-16М турбогенераторів (ДСУ двигуна) літака Ан-32 (далі - вироби) від свого імені в інтересах та за рахунок комітента, по ціні, кількості та номенклатурі, які визначаються у додатку № 1 до цього договору, який відповідає вимогам договору.

Договір укладений на виконання умов Контракту від 25.06.2018 № 272.066.17-24/45-К між Урядом Народної Республіки Бангладеш Головним управлінням оборонних закупівель Міністра оборони (далі - ВПС Бангладеш, покупець за контрактом) та ДП ДГЗІФ «Укрінмаш».

Відповідно до п.2.2, п. 2.2.1 договору комісії якість виробів повинна відповідати діючим умовам та технічним параметрам, зазначеним у паспортах на вироби. Строк експлуатації та строк зберігання виробів має бути зазначений у паспортах на вироби. Вироби повинні бути нові, такими, які не використовувались раніше і виготовлені не раніше 2018 року, без жодних дефектів і придатними до використання на літаках Ан-32.

Вироби постачаються у комплектації виробника. Паспорта, керівництва з обслуговування та інші документи на вироби надаються англійською мовою. Якість виробів підтверджується сертифікатом якості (п. п. 2.3, 2.4 договору комісії).

Відповідно до п. 4.1.8 договору комісії комісіонер зобов`язується негайно інформувати комітента щодо пред`явлених покупцем рекламацій у відношенні виробів.

Комітент зобов`язується гарантувати якість виробів та їх відповідність стандартам, технічним умовам, іншій документації та умовам цього договору; забезпечити умови розгляду та задоволення рекламації відповідно до вимог, викладених у розділі 11 цього договору; сплатити витрати, пов`язані з транспортуванням, а також ввезенням в Україну дефектних виробів, їх відновленням та вивозом після відновлення в країну покупця у випадках, якщо дефекти відбулися протягом гарантійного періоду з вини комітента (п. п. 4.2.2 -4.2.4 договору комісії).

Відповідно до п. 4.2.5 договору комісії комітент зобов`язаний сплатити комісіонеру комісійну плату на умовах, визначених розділом 5 до цього договору.

Відповідно до п. 4.2.11 договору комісії комітент зобов`язаний відшкодувати витрати, які здійснив комісіонер в забезпечення виконання доручення на умовах, визначених Розділом 5 цього договору, в тому числі: витрати на роботи (послуги) третіх осіб, у тому числі комерційних посередників - нерезидентів, пов`язані з укладанням зовнішньоекономічного контракту та наступним супроводженням (виконанням) умов укладеного контракту з покупцем; витрати на відрядження спеціалістів комісіонера; банківські витрати; витрати на обслуговування акредитиву та банківської гарантії; витрати на митне оформлення; витрати на доставку виробів з України в Міжнародний аеропорт «Hazrat Shahjalal Internstional AirPort", Дакка (Народна Республіка Бангладеш); витрати на оформлення відповідних дозволів державних органів влади (зокрема отримання дозволу ДСЕК України) та інші документально підтверджені витрати; поштово-телеграфні витрати; інші фактичні витрати, пов`язані з виконанням цього договору.

Комітент зобов`язується компенсувати витрати комісіонера, пов`язані з виконанням цього договору, у разі не надходження коштів від покупця, шляхом оплати на розрахунковий рахунок комісіонера на підставі виставлених рахунків протягом 5 банківських днів (п. 4.2.12 договору комісії).

Згідно з п. 5.1.1 договору комісії в редакції додаткової угоди від 30.05.2019 № 1, витрати комісіонера, передбачені підпунктом 4.2.11 п. 4.2 цього договору, не повинні перевищувати 45 361,75 доларів США.

За виконання доручення за цим договором комісіонер одержує з коштів, що надійшли від покупця, комісійну плату в розмірі 27 895,75 доларів США (10% від погодженої ціни виробів у тому числі ПДВ) (п. 5.2 договору комісії).

Згідно з п. 5.5 договору комісії в редакції додаткової угоди від 30.05.2019 № 1, загальна сума коштів, що належить до перерахування комітенту, при умові надходження від покупця та повного виконання комітентом зобов`язань за цим договором, складає не менше 205 700,00 доларів США.

Відповідно до п. 7.10 договору комісії в редакції додаткової угоди від 16.01.2020 № 2, у випадку виявлення покупцем дефектів (недоліків, які неможна усунути) виробів під час інспектування в країні покупця комітент зобов`язується замінити дефектні вироби на нові та здійснити оплату витрат комісіонеру в забезпечення виконання заміни дефектних виробів на нові, а саме: витрати на оформлення відповідних дозвільних державних органів влади; витрати на відрядження спеціалістів комісіонера, якщо такі відрядження безпосередньо пов`язані з виконанням договору; витрати на декларування та митне оформлення виробів; витрати пов`язані зі сплатою мита та ПДВ під час митного оформлення; витрати на транспортування виробів; інші фактичні витрати, пов`язані з виконанням договору.

Зазначені у попередньому абзаці витрати у погоджену комітентом ціну виробів цим договором не включено та сплачується комітентом комісіонеру до моменту здійснення ввезення дефектних виробів в Україну на підставі виставлених рахунків протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку.

Строк заміни дефектних виробів на нові не повинен перевищувати 60 календарних днів з дати ввезення виробів на митну територію України.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.12.2021 (п.14.1 договору комісії).

Додатком № 1 до договору (специфікація виробів) сторони погодили вироби - дві ТГ-16М турбогенераторів (ДСУ двигуна) літака Ан-32, загальна ціна 278 957,50 доларів США.

Відповідно до п. 2 додатку № 1 до договору загальна сума комісійної плати комісіонера за цим додатком складає 27 895,75 доларів США (10% від загальної ціни виробів в тому числі ПДВ).

Відповідно до п.3 додатку №1 до договору в редакції додаткової угоди від 30.05.2019 № 1, загальна сума коштів, що належить до перерахування комітенту, при умові повного виконання ним зобов`язань за цим договором, складає 205 700,00 доларів США.

17.01.2019 на виконання вимог договору, комісіонером отримано дозвіл Державної служби експортного контролю України № 29128602 на експорт виробів до Народної Республіки Бангладеш.

Експортну поставку виробів до Народної Республіки Бангладеш комісіонером здійснено 16.05.2019, що підтверджується митною декларацією № UA100020/2019/514971.

Листом від 30.05.2019 № 00.03.2600.026.32.003.19.52 (АN-32) покупець повідомив комісіонера про виявлені несправності виробів та висунув вимогу терміново вирішити питання щодо усунення виявлених недоліків.

12.09.2019 покупцем на адресу комісіонера направлено лист № 00.03.2600.026.32.003.19 100 (АN-32) щодо заміни поставлених ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» виробів, оскільки останні не відповідають умовам контракту.

Комісіонер листом від 18.09.2019 № 27/25-6691 на адресу комітента проінформував останнього про отримання вказаного вище листа та проінформував комітента про подальше вжиття заходів, спрямованих на отримання дозвільних документів ДСЕК України для повернення дефектних виробів в Україну з метою їх заміни на нові.

24.09.2019 ВПС Бангладеш на адресу комісіонера направлено лист № 00.03.2600.026.32.003.19.104 (АN-32) з вимогою здійснити поставку виробів у зв`язку з виявленими дефектами та надано відповідні рекламаційні акти від 22.09.2019.

Своїм листом від 08.10.2019 № 221 комітент проінформував комісіонера про готовність здійснити заміну дефектних виробів на нові відповідно до умов договору.

Листом від 11.01.2020 № 27/4-226 позивач інформував відповідача про готовність ввезення в Україну виробів, що підлягають заміні, та просив сплатити витрати, пов`язані з перевезенням вказаних виробів.

Також позивач на адресу відповідача 14.01.2020 направив лист № 27/4-312, яким проінформував останнього про те, що комітенту необхідно сплатити на рахунок Державної митної служби України митні платежі у розмірі 5% від вартості виробів та ПДВ у розмірі 20% від митної вартості майна на суму 72 528,95 дол. США.

У відповідь відповідач листом від 20.01.2020 № 3 повідомив позивача про готовність сплатити 5% митних платежів за імпорт виробу та висловив прохання до позивача сплатити 20% ПДВ від митної вартості.

10.02.2020 позивач повідомив відповідача листом № 27/4-1068 про обов`язок сплатити грошові кошти в розмірі 350 000,00 грн митних платежів при оформленні ввезення виробів в Україну.

Комісіонером на адресу комітента 12.02.2020 направлено лист №27/4-1096 щодо термінової сплати мита у розмірі 5% від вартості майна та 20% від митної вартості виробів та витрати, які були понесені комісіонером в рамках виконання доручення комітента за договором у сумі 17 371,03 доларів США.

Листом від 20.02.2020 №06.03.2600.026.32.028.19.017 (АN-32)/15А покупець висловив згоду на здійснення ремонту дефектних виробів замість їх заміни, про що позивач повідомив відповідача листом від 25.02.2020 № 27/4-1355.

На адресу позивача від відповідача надійшли документи, необхідні для отримання дозволу для тимчасового ввезення виробів в Україну для здійснення гарантійного ремонту (лист від 26.02.2020 №43 з додатками).

24.03.2020 позивач отримав Висновок № 29128604 ДСЕК України, який є підставою для тимчасового ввезення виробу в Україну з метою здійснення гарантійного ремонту, а також Дозвіл № 29128605 ДСЕК України на подальший експорт виробу після ремонту до Бангладешу.

08.04.2020 вироби ввезено до України, що підтверджується митною декларацією № UA100430/2020/025019.

Після проведення ремонту вироби були поставлені покупцю, що підтверджується митною декларацією від 26.10.2020 № UA100430/2020/041905.

Водночас, під час проведення інспекції, виявлено декілька несправностей у виробах, що унеможливлювали їх експлуатацію, внаслідок чого покупець листами від 09.02.2021 № 00.03.2600.026.32.003.19.100 (АN-32) та від 05.05.2021 № 00.03.2600.026.45.016.19.071 (АN-32) висловив вимогу здійснити термінову заміну виробів.

Позивач на адресу відповідача 15.03.2021 направив лист №27/9-1245 щодо компенсування витрат, понесених під час рекламації виробів та виставив рахунки на оплату цих витрат, а 01.04.2021 за вих. № 27/11-1582 направив претензію, яка залишилась без задоволення.

07.06.2021 комісіонер на адресу комітента направив лист № 27/4-2647 із пропозицією досудового врегулювання спору у спосіб підписання додаткової угоди № 4 до договору щодо компенсації понесених витрат комісіонером під час виконання зовнішньоекономічного контракту.

Комісіонер на адресу комітента 15.07.2021 направив лист № 27/4-3313 із додатковою угодою № 5 до договору, відповідно до якої комітент зобов`язаний надати комісіонеру сертифікат кінцевого споживача на повернення дефектних виробів, відшкодувати понесені комісіонером витрати пов`язані із зберіганням, транспортуванням та митним оформленням дефектних виробів і припиненням подальшої співпраці.

Комітент листом від 03.08.2021 №110/08-21 проінформував комісіонера, що не відмовляється від виконання своїх зобов`язань за договором. Крім того просив позивача оплатити вартість поставлених виробів у сумі 80% від загальної ціни виробів, на що позивач листом від 31.08.2021 № 27/4-4111 відмовив.

02.09.2021 позивач направив на адресу відповідача лист № 27/11-4158 з вимогою про сплату 20 993,07 доларів США та 780 979,47 грн, яка залишена відповідачем без задоволення.

21.09.2021 позивач направив на адресу відповідача лист № 27/4-4463 із рекламаційними актами щодо невиконання комітентом договірних зобов`язань, який також залишено без розгляду.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Господарський суд міста Києва рішенням від 17.11.2022 у справі №910/6187/22 позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА" на користь Дочірнього підприємство Державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" - "ДЕРЖАВНА ГОСПРОЗРАХУНКОВА ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ФІРМА "УКРІНМАШ" грошові кошти в розмірі 21 145,52 дол. США за витрати, понесені під час експорту виробів, та 926 221,09 грн за витрати, пов`язані з рекламацією виробів, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 23 17,56 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 у справі № 910/6187/22 залишено без змін.

Судові рішення обґрунтовані тим, що матеріалами справи підтверджується надання позивачем відповідачу послуг на суму 19 155,93 доларів США та 712 719,90 грн.

Позивач на адресу відповідача 15.03.2021 направив лист № 27/9-1245 щодо компенсування витрат, понесених під час рекламації виробів та виставлено рахунки на оплату цих витрат, а 01.04.2021 за вих. № 27/11-1582 направив претензію, яка залишилась без задоволення, що свідчить про настання строку виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості наданих позивачем послуг за договором комісії, які відповідач не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість на загальну суму 19 155,93 дол. США (витрати, понесені комісіонером під час експорту виробів) та 712 719,90 грн (витрати, пов`язані з рекламацією виробів), що є підставою для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА? звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 у справі № 910/6187/22, в якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктами 1, 4 абзацу 1 частини 2 статті 287, пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій прийняті рішення за неправильного застосування норм матеріального права, а саме частини першої статті 1017 та частини першої статті 1022, частини першої статті 526, статі 610 ЦК України, статті 193 ГК України, при порушенні норм процесуального права, а саме частини першої статті 73, частини першої статті 74, частини першої статті 76, частини другої статті 77, статті 79, статті 80, статті 86, частини другої статті 164, пунктів 5, 8 частини третьої статті 162, статті 236 ГПК України.

В обґрунтування наявності підстав, передбачених пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначив про: - порушення судами попередніх інстанцій пункту 4 частини третьої статті 2, частини третьої статті 13, частини першої та другої статті 74 ГПК України в частині застосування концепції негативного доказу, та неврахуванням висновків Верховного Суду, що містяться у постановах від 13.08.2020 у справі № 927/718/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18;

- порушення норм частини другої, четвертої, восьмої та десятої статті 80 ГПК України щодо подання доказів та неврахуванням висновку Верховного Суду, що міститься у постанові від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19.

В обґрунтування наявності підстав, передбачених пунктом 4 абзацу 1 частини другої статті 287, пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України заначив про порушення судами норм статей 79, 86 ГПК України в частині незастосування стандарту доказування «вірогідність доказів», у зв`язку з неврахуванням висновків Верховного Суду, що містяться в постановах від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17, від 02.10.2019 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити, судові рішення залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Спір виник з приводу виконання сторонами договору комісії, зокрема, щодо права позивача на отримання від відповідача відшкодування витрат, понесених під час експорту виробів та пов`язаних з рекламацією виробів.

Відповідно до статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Статтею 1022 ЦК України передбачено, що після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

Комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв`язку з виконанням своїх обов`язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали (частина 1 статті 1024 ЦК України).

Як встановлено судами попередніх інстанцій 13.12.2018 між Дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пром-Техно Група» укладено договір комісії № 25/112-Д, відповідно до п. 1.1 якого комісіонер зобов`язується, за дорученням комітента за плату, вчинити правочин з поставки на експорт 2-х ТГ-16М турбогенераторів (ДСУ двигуна) літака Ан-32 (далі - вироби) від свого імені в інтересах та за рахунок комітента, по ціні, кількості та номенклатурі, які визначаються у додатку №1 до цього договору, який відповідає вимогам договору.

Відповідно до п. 4.2.5 договору комісії комітент зобов`язаний сплатити комісіонеру комісійну плату на умовах, визначених розділом 5 до цього договору.

Відповідно до п. 4.2.11 договору комісії комітент зобов`язаний відшкодувати витрати, які здійснив комісіонер в забезпечення виконання доручення на умовах, визначених Розділом 5 цього договору, в тому числі: витрати на роботи (послуги) третіх осіб, у тому числі комерційних посередників - нерезидентів, пов`язані з укладанням зовнішньоекономічного контракту та наступним супроводженням (виконанням) умов укладеного контракту з покупцем; витрати на відрядження спеціалістів комісіонера; банківські витрати; витрати на обслуговування акредитиву та банківської гарантії; витрати на митне оформлення; витрати на доставку виробів з України в Міжнародний аеропорт «Hazrat Shahjalal Internstional AirPort", Дакка (Народна Республіка Бангладеш); витрати на оформлення відповідних дозволів державних органів влади (зокрема отримання дозволу ДСЕК України) та інші документально підтверджені витрати; поштово-телеграфні витрати; інші фактичні витрати, пов`язані з виконанням цього договору.

Комітент зобов`язується компенсувати витрати комісіонера, пов`язані з виконанням цього договору, у разі не надходження коштів від покупця, шляхом оплати на розрахунковий рахунок комісіонера на підставі виставлених рахунків протягом 5 банківських днів (п. 4.2.12 договору комісії).

Відповідно до п. 7.10 договору комісії в редакції додаткової угоди від 16.01.2020 № 2, у випадку виявлення покупцем дефектів (недоліків, які неможна усунути) виробів під час інспектування в країні покупця комітент зобов`язується замінити дефектні вироби на нові та здійснити оплату витрат комісіонеру в забезпечення виконання заміни дефектних виробів на нові, а саме: витрати на оформлення відповідних дозвільних державних органів влади; витрати на відрядження спеціалістів комісіонера, якщо такі відрядження безпосередньо пов`язані з виконанням договору; витрати на декларування та митне оформлення виробів; витрати пов`язані зі сплатою мита та ПДВ під час митного оформлення; витрати на транспортування виробів; інші фактичні витрати, пов`язані з виконанням договору.

Зазначені у попередньому абзаці витрати у погодженому комітентом ціну виробів цим договором не включено та сплачується комітентом комісіонеру до моменту здійснення ввезення дефектних виробів в Україну на підставі виставлених рахунків протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку.

Також приписами пункту 4.1.4 договору передбачено, зокрема, що по виконанню доручення комісіонер має надати комітенту звіт повний або проміжний (в залежності від термінів виконання договору) за кожний звітний період, в якому відбувалися будь-які фінансові операції за дорученням комітента. Звіт надається не пізніше 15-го числа місяця наступного за звітним. Впродовж 30-ти днів з дати отримання звіту комітент в обов`язковому порядку повертає комісіонеру другий примірник звіту (затверджений або із зауваженнями). В іншому випадку звіт вважається прийнятим.

Звіт комісіонера є первинним документом в рамках виконання договорів комісії (ст. 1022 «Звіт комісіонера» Цивільного кодексу України, ст.9 «Первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку» Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV) на підставі якого визначаються витрати комітента, які враховуються для визначення об`єкту оподаткування.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, обґрунтовували свої рішення тим, що в матеріалах справи наявні звіти комісіонера з № 1 по № 28 на загальну суму 19 155,93 доларів США по договору комісії від 13.12.2018 № 25/112-Д, а також звіти комісіонера по рекламаційним актам на загальну суму 712 719,90 грн. Частина цих звітів підписана відповідачем. За відсутності заперечень відповідача щодо інших звітів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вони вважаються прийнятими відповідно до вимог статті 1022 ЦК України.

Відповідач, в обґрунтування наявності підстав, передбачених пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначив, що позивач направив до суду першої інстанції листа від 25.10.2022 № 27/11-3346 про долучення доказів з додатками, у якому не зазначив жодних причин щодо того, чому позивач не долучив звітів комісіонера з № 1 по № 28 та звіти комісіонера по рекламаційним актам своєчасно, тобто під час подання позовної заяви.

Отже, за доводами скаржника, такі дії позивача суперечать вимогам частин другої, четвертої, восьмої та десятої статті 80 ГПК України, так як для залучення доказів після закриття підготовчого провадження у справі позивач мав подати клопотання про долучення доказів з зазначенням об`єктивних причин несвоєчасного подання таких доказів та обґрунтувати таке неподання.

Оскільки такого клопотання позивач не подав, суд першої інстанції прийняв докази, які б могли підтверджувати заборгованість, на стадії розгляду справи, чим грубо порушив вимоги частин другої, четвертої, восьмої та десятої статті 80 ГПК України, що потягло за собою прийняття необґрунтованого, незаконного та несправедливого рішення.

Одним з принципів господарського судочинства є принцип змагальності сторін, положення щодо якого містяться у статті 13 ГПК України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень статті 74 ГПК України, на яку посилався скаржник, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1). У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.3). Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ч.4).

Зазначена норма права є загальною, оскільки процедура подання доказів суду першої інстанції визначена у статтях 80, 81 цього Кодексу.

За частиною другою статті 80 ГПК України, зокрема, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 вказаної статті).

Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

Системний аналіз статті 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, яку наведено відповідачем на підтвердження доводів касаційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження розміру витрат комісіонера позивач надав до суду звіти комісіонера з № 1 по № 28 та звіти комісіонера по рекламаційним актам вперше разом з відповіддю на відзив 08.09.2022. Після закінчення підготовчого провадження, позивач листом від 25.10.2022 № 27/11-3346 направив для долучення до матеріалів справи звіти комісіонера з № 1 по № 28 та звіти комісіонера по рекламаційним актам, що прямо та опосередковано підтверджують понесені витрати позивача за договором комісії від 13.12.2018 № 25/112-Д, супровідні листи до них, а також підтверджуючі документи про їх отримання відповідачем. При цьому клопотання про долучення цих доказів із зазначенням об`єктивних причин несвоєчасного подання таких доказів та обґрунтування неможливості подання таких доказів у встановлений статтею 80 ГПК України строк позивачем наведено не було.

Всупереч зазначеним вимогам процесуального законодавства суд першої інстанції прийняв від позивача ці докази, які поклав в основу рішення на підтвердження факту понесення комісіонером витрат у зв`язку з виконанням договору комісії та рекламаційним актам, а також їх розміру. При цьому судом питання про наявність / відсутність у позивача об`єктивної можливості надати такі докази при зверненні з позовом у даній господарській справі у липні 2022 року та можливості їх прийняття та врахування при вирішенні спору, не розглядалось.

Суд апеляційної інстанції зазначеним порушенням судом першої інстанції норм процесуального права оцінки не надав, незважаючи на те, що відповідачем в апеляційній скарзі такі доводи були наведені.

В обґрунтування наявності підстав, передбачених пунктом 4 абзацу 1 частини 2 статті 287, пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України заначив про порушення судами норм статей 79, 86 ГПК України в частині незастосування стандарту доказування «вірогідність доказів», у зв`язку з неврахуванням висновків Верховного Суду, що містяться в постановах від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17, від 02.10.2019 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Зазначив, що позивач до матеріалів справи долучив копії документів, які викладені іноземною мовою. Переклад цих документів зроблено власноруч співробітниками позивача, без засвідчення ким саме зроблено переклад та з яких підстав, що не відповідає вимогам законодавства України та грубо порушує норми процесуального та вимоги матеріального права. Суди попередніх інстанцій не зобов`язали позивача долучити до матеріалів справи нотаріально засвідчений переклад цих документів, незважаючи на те, що прийняті у справі рішення базуються саме на дослідженні цих доказів. Тобто суди попередніх інстанцій порушили норми статей 79 та 86 ГПК України, оцінили та вирішили питання про вірогідність існування певних доказів без їх належного оформлення.

Також по суті спору зазначив, що позивач порушив умови договору комісії та не виконав зобов`язання щодо вчасного та належного повідомлення відповідача про виявлені недоліки виробу, що позбавляє позивача права на пред`явлення будь-яких претензій з цього питання. Більш того спеціалістами відповідача не підтверджено наявність недоліків та дефектів виробів, про які зазначається позивачем в позовній заяві, на сьогоднішній день вироби знаходяться у покупця та відповідачеві не повернуті.

Принцип змагальності сторін у господарському судочинстві не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги.

До позовної заяви позивач додав копію контракту, укладеного між ним та ВПС Бангладеш від 25.06.2018 № 272.066.17-24/45-К з додатками, а також копії листів щодо виконання цього контракту, викладені іноземною мовою. Ці документи з перекладом на українську мову (надані позивачем), на які послалися суди у своїх рішеннях, не можна вважати офіційним перекладом чи таким, що наданий компетентним органом, оскільки справжність підпису перекладача не засвідчена нотаріусом.

Господарським судам необхідно врахувати, що документи, складені нерезидентами, які подаються сторонами як докази, мають прийматися судами з огляду на їх допустимість після їх легалізації у встановленому законодавством України порядку. Такі висновки викладені Верховним Судом у постановах від 30.01.2020 у справі № 910/14949/18, від 17.08.2021 у справі № 910/14949/18.

Відповідно наведені скаржником у касаційній скарзі доводи в цій частині є обґрунтованими.

Також відповідач у касаційній скарзі зазначив про порушення судами попередніх інстанцій пункту 4 частини третьої статті 2, частини третьої статті 13, частин першої та другої статі 74 ГПК України в частині застосування концепції негативного доказу, оскільки у справі відсутні докази на підтвердження дійсності витрат, понесених позивачем за договором комісії. Суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах від 13.08.2020 у справі № 927/718/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 та у постанові від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, щодо обов`язку із доказування, та застосували концепцію негативного доказу, чим порушили такий принцип господарського судочинства, як змагальність сторін.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у наведених вище постановах, законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 ГПК України). Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення своїх вимог. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у спосіб, який дозволить дотриматись переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної стороною обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, виходили з того, що відповідач не надав доказів, що ним заперечувалися звіти комісіонера щодо обсягу та вартості визначених в них послуг, а тому надані позивачем звіти комісіонера з № 1 по № 28 на загальну суму 19 155,93 доларів США по договору комісії від 13.12.2018 №25/112-Д, а також звіти комісіонера по рекламаційним актам на загальну суму 712 719,90 грн є прийнятими відповідно до вимог статті 1022 ЦК України.

Однак, зважаючи на порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону при прийнятті доказів, які не були усунуті судом апеляційної інстанції, та не з`ясування обставин того, що такі звіти дійсно направлялись відповідачеві, були ним отримані, та відповідно відповідач мав змогу заперечувати щодо обсягу та вартості наданих комісіонером послуг щодо кожного з них, висновки судів попередніх інстанцій в цій частині є передчасними.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про те, що при вирішенні даного спору попередні судові інстанції не дотримались вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Разом з тим наведеного суди попередніх інстанцій не врахували та не здійснили належного дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються спірної заборгованості за договором комісії з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.

Враховуючи, що відповідачем касаційна скарга подана у тому числі і з підстав, передбачених пунктом 4 абзацу 1 частини 2 статті 287, пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає підстави для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, вимога касаційної скарги про скасування оскаржених судових рішень та прийняття нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, не перешкоджає направленню справи на новий розгляд, оскільки наявність таких обставин, про які було зазначено скаржником, знайшло своє підтвердження.

Висновки Верховного Суду

Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, такі недоліки не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції. Верховний Суд позбавлений можливості самостійно встановити обставини справи, що перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 у справі № 910/6187/22 скасувати.

3. Справу № 910/6187/22 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Н. Губенко

О. Кролевець