Рішення

від 05.06.2024 по справі 910/6187/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.06.2024Справа № 910/6187/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Дочірнього підприємство державної компанії «УКРСПЕЦЕКСПОРТ» - «ДЕРЖАВНА ГОСПРОЗРАХУНКОВА ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ФІРМА «УКРІНМАШ» (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 36)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА» (04119, місто Київ, вул. Зоологічна, будинок 4-а, офіс 139)

про стягнення 24 894,25 доларів США та 926 221,09 грн

За участю представників сторін:

від позивача: Алексєєв А.А.

від відповідача: Назаренко Є.О.

У судовому засіданні 05.06.2024, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство державної компанії «УКРСПЕЦЕКСПОРТ» - «ДЕРЖАВНА ГОСПРОЗРАХУНКОВА ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ФІРМА "УКРІНМАШ» у липні 2022 року звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА» про стягнення 24 894,25 доларів США та 926 221,09 грн.

Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА» на його користь витрати щодо виконання умов договору комісії під час експорту виробів у розмірі 19 155,93 доларів США, 3% річних нарахованих на суму 19 155,93 доларів США у розмірі 648,68 доларів США, інфляційні втрати нараховані на суму 19 155,93 доларів США у розмірі 3 748,73 доларів США, 7% від суми заборгованості у розмірі 1340,91 доларів США, витрати пов`язані з рекламацією виробів у розмірі 712 719,90 грн, 3% річних нарахованих на суму 712 719,90 грн у розмірі 24134,84 грн, інфляційні втрати нараховані на суму 712 719,90 грн у розмірі 139 475,95 грн, 7% від суми заборгованості у розмірі 49 890,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтував неналежним виконанням відповідачем договору комісії від 13.12.2018 № 25/112-Д.

Господарський суд міста Києва рішенням від 17.11.2022 у справі №910/6187/22 позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА» на користь Дочірнього підприємство Державної компанії «УКРСПЕЦЕКСПОРТ» - «ДЕРЖАВНА ГОСПРОЗРАХУНКОВА ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ФІРМА «УКРІНМАШ» грошові кошти в розмірі 21 145,52 дол. США за витрати, понесені під час експорту виробів, та 926 21,09 грн за витрати, пов`язані з рекламацією виробів, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 23 17,56 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 у справі № 910/6187/22 залишено без змін.

Верховний суд постановою від 21.12.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 у справі № 910/6187/22 скасував та направив справу № 910/6187/22 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

При цьому Верховний суд у своїй постанові зазначив, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, виходили з того, що відповідач не надав доказів, що ним заперечувалися звіти комісіонера щодо обсягу та вартості визначених в них послуг, а тому надані позивачем звіти комісіонера з № 1 по № 28 на загальну суму 19 155,93 доларів США по договору комісії від 13.12.2018 №25/112-Д, а також звіти комісіонера по рекламаційним актам на загальну суму 712 719,90 грн є прийнятими відповідно до вимог статті 1022 ЦК України. Однак, зважаючи на порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону при прийнятті доказів, які не були усунуті судом апеляційної інстанції, та не з`ясування обставин того, що такі звіти дійсно направлялись відповідачеві, були ним отримані, та відповідно відповідач мав змогу заперечувати щодо обсягу та вартості наданих комісіонером послуг щодо кожного з них, висновки судів попередніх інстанцій в цій частині є передчасними. Разом з тим наведеного суди попередніх інстанцій не врахували та не здійснили належного дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються спірної заборгованості за договором комісії з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.

За результатами проведення автоматизованого розподілу судової справи № 910/6187/22, остання була передана на розгляду судді Яковенко А.В. що відображено у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.01.2024.

На підставі розпорядження керівника апарату суду № 01.3-16/277/24 від 11.01.2024 судову справу № 910/6187/22 направлено на повторний автоматизований розподіл у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Яковенко А.В.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2024 судова справа № 910/6187/22 передана для розгляду судді Пукшин Л.Г.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 прийнято справу №910/6187/22 до свого провадження, підготовче засідання у справі призначено на 14.02.2024.

29.01.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазичає, що до позовної заяви позивачем не було долучено доказів, які підтверджують витрати понесені ДП «ДГЗІФ «Укрінмаш», в зв`язку з виконанням обов`язків за Договором комісії, а саме позивачем з необґрунтованих причин, при поданні позовної заяви, не було надано копії звітів комісіонера з № 1 по № 28, а отже у позові необхідно відмовити в повному обсязі.

13.02.2024 відповідачем подано до суду клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв`язку з неможливість забезпечити явку уповноваженого представника через зайнятість останнього в іншому судовому засіданні.

14.02.2024 позивачем подано до суду клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв`язку необхідністю виконання вимог постанови Верховний суд від 21.12.2023 у даній справі.

Протокольною ухвалою від 14.02.2024 задоволено клопотання представників сторін та відкладено підготовче засідання на 20.03.2024.

19.02.2024 до суду надійшло від позивача відповідь на відзив, в якому наведені заперечення за доводи відповідача, та клопотання про долучення доказів у справі.

18.03.2024 відповідачем подано до суду клопотання про повернення позивачу відповіді на відзив та клопотання про долучення доказів у справі без розгляду.

У підготовчому засіданні 20.03.2024 судом було розглянуто клопотання позивача про долучення до матеріалів справи доказів та відповіді на відзив, а також клопотання відповідача про повернення позивачу відповіді на відзив та клопотання про долучення доказів у справі без розгляду, за результатами якого було проголошено протокольну ухвалу про долучення до матеріалів справи доказів поданих позивача, при цьому суд виходив із такого.

Так, Верховний суд у постанові від 21.12.2023 у справі № 910/6187/22 вказав, зокрема: «Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, виходили з того, що відповідач не надав доказів, що ним заперечувалися звіти комісіонера щодо обсягу та вартості визначених в них послуг, а тому надані позивачем звіти комісіонера з № 1 по № 28 на загальну суму 19 155,93 доларів США по договору комісії від 13.12.2018 №25/112-Д, а також звіти комісіонера по рекламаційним актам на загальну суму 712 719,90 грн є прийнятими відповідно до вимог статті 1022 ЦК України.

Однак, зважаючи на порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону при прийнятті доказів, які не були усунуті судом апеляційної інстанції, та не з`ясування обставин того, що такі звіти дійсно направлялись відповідачеві, були ним отримані, та відповідно відповідач мав змогу заперечувати щодо обсягу та вартості наданих комісіонером послуг щодо кожного з них, висновки судів попередніх інстанцій в цій частині є передчасними.

До позовної заяви позивач додав копію контракту, укладеного між ним та ВПС Бангладеш від 25.06.2018 № 272.066.17-24/45-К з додатками, а також копії листів щодо виконання цього контракту, викладені іноземною мовою. Ці документи з перекладом на українську мову (надані позивачем), на які послалися суди у своїх рішеннях, не можна вважати офіційним перекладом чи таким, що наданий компетентним органом, оскільки справжність підпису перекладача не засвідчена нотаріусом».

Судом, з урахуванням приписів ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, враховано вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у даній справі, та метою дотримання основних засад господарського судочинства, справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору, маючи на меті забезпечення дійсного вирішення правового спору між сторонами, суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача щодо долучення до матеріалів справи доказів та відповідно відмову у задоволенні клопотання відповідача про залишення такого клопотання без розгляду.

Протокольною ухвалою від 20.03.2024 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 17.04.2024 та встановлено відповідачу строк для подачі заперечення на відповідь на відзив.

25.03.2024 через систему «Електронний суд» відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 17.04.2024 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 910/6187/22 та призначення її до судового розгляду по суті на 01.05.2024.

У судовому засіданні 01.05.2024 судом заслухано пояснення представника позивача, який позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити у повному обсязі та представника відповідач, який проти вимог заперечував з підстав наведених у відзиві, та оголошено перерву у судовому засіданні на 15.05.2024.

14.05.2024 відповідачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника у судове засідання.

Протокольно ухвалою суду від 15.05.2024 задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи на 05.06.2024.

У судовому засіданні 05.06.2024 судом досліджено матеріалами справи та заслухано заключні слова представників сторін.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 05.06.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

13 грудня 2018 року між Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" (надалі-позивач/комісіонер) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пром-Техно Группа" (надалі-відповідач/комітент) було укладено договір комісії №25/112-Д (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору комісіонер зобов`язується, за дорученням комітента за плату, вчинити правочин з поставки на експорт 2-х ТГ-16М турбогенераторів (ДСУ двигуна) літака Ан-32 (надалі - вироби) від свого імені в інтересах та за рахунок комітента, по ціні, кількості та номенклатурі, які визначаються у додатку №1 до цього договору, який відповідає вимогам договору.

Як вбачається із матеріалів справи договір комісії №25/112-Д вчинений на виконання умов Контракту №272.066.17-24/45-К від 25.06.2018, укладеного між Урядом Народної республіки Бангладеш Головним управлінням оборонних закупівель Міністра оборони (надалі - ВПС Бангладеш, покупець за контрактом) та ДП ДГЗІФ "Укрінмаш" (постачальник за контрактом).

Згідно з п. 2.1. договору кількість і номенклатура виробів, які поставляються за даним договором, зазначені в додатку № 1 до цього договору, який є його невід`ємною частиною.

Додатком №1 до договору (специфікація виробів) сторони погодили найменування виробу - деталь ТГ16М турбогенератор (ДСУ двигуна) літака Ан-32 у кількості 2 одиниці, загальною ціною 278 957,50 дол. США. Загальна сума комісійної плати комісіонера за цим додатком складає 27 895,75 дол. США - 10% від загальної ціни виробів у т.ч. ПДВ.

У пунктах 2.2 та 2.2.1 договору сторонами визначено, що якість виробів повинна відповідати діючим умовам та технічним параметрам, зазначеним у паспортах на вироби. Строк експлуатації та строк зберігання виробів має бути зазначений у паспортах на вироби. Вироби повинні бути нові, такими, які не використовувались раніше і виготовлені не раніше 2018 року, без жодних дефектів і придатними до використання на літаках Ан-32.

За умовами п. 2.3. договору вироби постачаються у комплектації виробника. Паспорта, керівництва з обслуговування та інші документи на вироби надаються англійською мовою.

Якість виробів підтверджується сертифікатом якості (п. 2.4 договору комісії).

У п. 3.1. договору сторонами визначено, що комісіонер передбачить у контракту з покупцем поставку виробів на умовах СPT - Міжнародний аеропорт «Hazrat Shahjalah International AirPort», Дакка (Народна Республіка Бангладеш), відповідно до правил ІНКОТЕРСМ у редакції 2010 року.

Право власності на вироби від комітента до комісіонера не переходить. Усі ризики втрати та ушкодження виробів зберігаються за комітентом та переходять до комісіонера з дати отримання виробів та підписання «Акту передачі-приймання виробів за зразком, який наведено у додатку № 3 (п. 3.2. договору).

У розділі 4 договору визначено права та обов`язки сторін, зокрема, комісіонер взяв на себе зобов`язання:

- п. 4.1.1 провести необхідну передконтрактну роботу, укласти контракт з покупцем та, у разі необхідності, вчинити інші правочини, спрямовані на забезпечення виконання наданого комітентом доручення.

- п. 4.1.4 після виконання доручення комітента надати йому наступні документи: - примірник (копія) митної декларації (МД); - податкові накладні на суму комісійної плати відповідно до діючого податкового законодавства; -по виконанню доручення комісіонер надає комітенту звіт комісіонера повний або проміжний (в залежності від термінів виконання договору) за кожний звітний період, в якому відбувалися будь-які фінансові операції за дорученням комітента. Звіт надається не пізніше 15-го числа місяця наступного за звітним. Впродовж 30-ти днів з дати отримання звіту комітент в обов`язковому порядку повертає комісіонеру другий примірник звіту (затверджений або із зауваженнями). В іншому випадку звіт вважається прийнятим.

Звіт комісіонера є первинним документом в рамках виконання договорів комісії « ст. 1022 Звіт Комісіонера» Цивільного кодексу України, Ст. 9 «Первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку» Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999 року), на підставі якого визначаються витрати комітента, які враховуються для визначення об`єкту оподаткування»; - інші документи за узгодженням сторін.

- п. 4.1.8 негайно інформувати комітента щодо пред`явлених покупцем рекламацій у відношенні виробів.

За умовами пунктів 4.2.1.-4.2.7. договору комітент зобов`язався:

- передати вироби на комісію належної якості та комплектності, упакованими відповідно до діючих вимог на пакування та маркування, разом з етикетками;

- гарантувати якість виробів та їх відповідність стандартам, технічним умовам, іншій документації та умовам цього договору;

- забезпечити умови розгляду та задоволення рекламації відповідно до вимог, викладених у розділі 11 цього договору;

- сплатити витрати, пов`язані з транспортуванням, а також ввезенням в Україну дефектних виробів, їх відновленням та вивозом після відновлення в країну покупця у випадках, якщо дефекти відбулися протягом гарантійного періоду з вини комітента;

- сплатити комісіонеру комісійну плату на умовах, визначених розділом 5 до цього договору.

- передати вироби комісіонеру для подальшої відправки покупцю з дотриманням вимог розділу 7 до цього договору.

Згідно з умовами п. 4.2.11. договору комітент зобов`язався відшкодувати витрати, які здійснив комісіонер в забезпечення виконання доручення на умовах, визначених розділом 5 цього договору, в тому числі: витрати на роботи (послуги) третіх осіб, у тому числі комерційних посередників - нерезидентів, пов`язані з укладанням зовнішньоекономічного контракту та наступним супроводженням (виконанням) умов укладеного контракту з покупцем; витрати на відрядження спеціалістів комісіонера; банківські витрати; витрати на обслуговування акредитиву та банківської гарантії; витрати на митне оформлення; витрати на доставку виробів з України в Міжнародний аеропорт "Hazrat Shahjalal Internstional AirPort", Дакка (Народна Республіка Бангладеш); витрати на оформлення відповідних дозволів державних органів влади (зокрема отримання дозволу ДСЕК України) та інші документально підтверджені витрати; поштово-телеграфні витати; інші фактичні витрати, пов`язані з виконанням цього договору.

Комітент зобов`язується компенсувати витрати комісіонера, пов`язані з виконанням цього договору, у разі не надходження коштів від покупця, шляхом оплати на розрахунковий рахунок комісіонера на підставі виставлених рахунків протягом 5 банківських днів (п. 4.2.12. договору).

Відповідно до п. 5.1.1. договору в редакції додаткової угоди №1 від 30.05.2019, витрати комісіонера, передбачені підпунктом 4.2.11 п. 4.2 цього договору не повинні перевищувати 45 361,75 дол. США.

Згідно з п. 5.2 договору за виконання доручення за цим договором комісіонер одержує з коштів, що надійшли від покупця, комісійну плату в розмірі 27 895,75 дол. США (10% від погодженої ціни виробів у тому числі ПДВ).

Право комісіонера на комісійну плату виникає з моменту укладання контракту з покупцем (п. 5.3. договору).

За умовами п. 5.5 договору в редакції додаткової угоди №1 від 30.05.2019, загальна сума коштів, що належить до перерахування комітенту, при умові надходження від покупця та повного виконання комітентом зобов`язань за цим договором, складає не менше 205 700,00 дол. США.

Відповідно до п. 6.1. договору сторони домовилися, що кошти переказуються комісіонером комітенту у валюті цього договору протягом 15 (п`ятнадцяти) банківських днів після надходження коштів від покупця на рахунок комісіонера, відповідно до п. 6.2. цього розділу за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера, понесених у зв`язку з виконанням цього договору.

Згідно з п. 7.1. договору комітент підготує вироби до відправлення та передасть їх комісіонеру у строки, які визначаються п. 3.3. договору.

Технічне приймання виробів за кількістю та якістю здійснюється представниками комісіонера та комітента на підприємстві комітента в обсязі контрольного огляду перед відвантаженням виробів та завершується підписанням Акту технічного приймання виробів (за зразком наведеним у додатку № 2 до цього договору), який підписується в 2-х примірниках (по 1 примірнику для кожної сторони) (п. 7.4. договору).

У п. 7.5. договору сторонами визначено, що при виявлені невідповідності виробів за якістю та/або комплектністю комітент зобов`язується власними силами та за власний рахунок у дводенний строк усунути усі виявлені недоліки.

За умовами п. 7.6. договору комітент за власні кошти доставить вироби для виконання митного оформлення та забезпечить доставку виробів в ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» для відправки покупцю.

Додатковою угодою № 2 від 16.01.2020 до договору сторонами викладено п. 7.9. та п. 7.9. договору у новій редакції, зокрема: «п. 7.9. Під час передачі виробів покупцю в країні покупця вироби інспектуються покупцем за участю представників комітента та комісіонера з метою виявлення будь-якого виробу таким, що суперечить і не відповідає вимогам контракту з покупцем».

Згідно з п. 7.10. договору в редакції додаткової угоди №3 від 06.03.2020, у випадку виявлення покупцем дефектів виробів під час інспектування в країні покупця комітент зобов`язується відремонтувати вироби та здійснити оплату наступних витрат комісіонеру: витрати на оформлення відповідних Дозволів державних органів влади; витрати на відрядження спеціалістів комісіонера, якщо такі відрядження безпосередньо пов`язані з виконанням договору; витрати на декларування та митне оформлення виробів; витрати на транспортування виробів; інші фактичні витрати, пов`язані з виконанням договору.

Зазначені у попередньому абзаці витрати у погодженому комітентом ціну виробів цим договором не включено та сплачується комітентом комісіонеру до моменту здійснення ввезення дефектних виробів в Україну на підставі виставлених рахунків протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку.

Відповідно до п. 10.2. договору в редакції додаткової угоди №3 від 06.03.2020, якщо під час приймання (інспектування в країні покупця) виробів буде виявлено, що вироби не відповідають умовам цього договору, комітент відремонтує вироби протягом 60 календарних днів від дати ввезення виробів на митну територію України.

Цей договір, відповідно до п.14.1. набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.12.2021.

За доводами позивача, відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором не виконано, що за твердженнями позивача підтверджується такими обставинами.

Як вбачається із матеріалів справи, 17.01.2019 на виконання вимог договору, комісіонером отримано дозвіл Державної служби експортного контролю України №29128602 на експорт виробів до Народної Республіки Бангладеш.

Експортну поставку виробів до Народної республіки Бангладеш комісіонером здійснено 16.05.2019, що підтверджується митною декларацією №UA100020/209/514971.

Листом від 30.05.2019 №00.03.2600.026.32.003.19.52 (АN-32) покупець повідомив позивача про виявлені несправності виробів та висунув вимогу терміново вирішити питання щодо усунення виявлених недоліків.

12.09.2019 покупцем на адресу позивача направлено лист №00.03.2600.026.32.003.19.00 (АN-32) щодо заміни поставлених ДП ДГЗІФ "Укрінмаш" виробів, оскільки останні не відповідають умовам контракту.

В свою чергу, позивач листом від 18.09.2019 №27/25-6691 повідомив відповідача про отримання вказаного вище листа та проінформував комітента про подальше вжиття заходів, спрямованих на отримання дозвільних документів ДСЕК України для повернення дефектних виробів в Україну з метою їх заміни на нові.

24.09.2019 покупцем на адресу позивача направлено лист №00.03.2600.026.32.003.19.104 (АN-32) з вимогою здійснити поставку виробів у зв`язку з виявленими дефектами та надано відповідні рекламаційні акти від 22.09.2019.

Відповідач листом №221 від 08.10.2019 проінформував позивача про готовність здійснити заміну дефектних виробів на нові відповідно до умов договору.

Листом №27/4-226 від 11.01.2020 позивач інформував відповідача про готовність ввезення в Україну виробів, що підлягають заміні, та просив сплатити витрати, пов`язані з перевезенням вказаних виробів.

14.01.2020 позивачем направлено лист №27/4-312, яким проінформовано відповідача про те, що комітенту необхідно сплатити на рахунок Державної митної служби України митні платежі у розмірі 5% від вартості виробів та ПДВ у розмірі 20% від митної вартості майна на суму 72 528,95 дол. США.

У відповідь на вказаний лист позивача, відповідач листом №3 від 20.01.2020 повідомив позивача про готовність сплатити 5% митних платежів за імпорт виробу та звернувся з прохання до позивача сплатити 20% ПДВ у зв`язку з відсутністю достатньої суми на розрахунковому рахунку ТОВ «Пром-Техно Груп», а також гарантував подальший взаєморозрахунок з ПДВ по імпорту непрацездатних та експорту нових товарів.

10.02.2020 позивач листом №27/4-1068 повідомив відповідача про обов`язок сплатити грошові кошти в розмірі 350 000,00 грн митних платежів при оформленні ввезення виробів в Україну та направлено рахунок № 25/112- Д-1 від 10.02.2020.

У додаток до листа від 10.02.2020№27/4-1068 позивачем на адресу відповідача 12.02.2020 направлено лист №27/4-1096 щодо термінової сплати мита у розмірі 5% від вартості майна (13 947,88 дол. США) та 20% від митної вартості виробів та витрати (58 581,08 дол. США), які були понесені комісіонером в рамках виконання доручення комітента за договором у сумі 17 371,03 дол. США.

Листом №06.03.2600.026.32.028.19.017 (АN-32) від 20.02.2020 покупець висловив згоду на здійснення ремонту дефектних виробів замість їх заміни, про що позивач повідомив відповідача листом №27/4-1355 від 25.02.2020.

На адресу позивача від відповідача листом №629 від 28.02.2020 надійшли документи, необхідні для отримання дозволу для тимчасового ввезення виробів в Україну для здійснення гарантійного ремонту (лист №43 від 26.02.2020 з додатками).

24.03.2020 позивачем отримано Висновок №29128604 ДСЕК України, який є підставою для тимчасового ввезення виробу в Україну з метою здійснення гарантійного ремонту, а також Дозвіл №29128605 ДСЕК України на подальший експорт виробу після ремонту до Бангладешу.

08.04.2020 вироби ввезено до України, що підтверджується митною декларацією №UA100430/2020/025019.

Після проведення ремонту вироби були поставлені покупцю, що підтверджується митною декларацією № UA100430/2020/041905 від 26.10.2020.

Однак, як вказує позивач, під час проведення інспекції, покупцем виявлено декілька несправностей у виробах, що унеможливлювали їх експлуатацію, внаслідок чого покупець листами №00.03.2600.026.32.003.19.100 (АN-32) від 09.02.2021 та №00.03.2600.02645.016.19.071 (АN-32) від 05.05.2021 висловив вимогу здійснити термінову заміну виробів.

Позивачем на адресу відповідача 15.03.2021 направлено лист №27/9-1245 щодо компенсування витрат, понесених під час рекламації виробів та виставлено рахунки на оплату цих витрат, а 01.04.2021 за вих. №27/11-1582 направлено претензію, яка залишилась без задоволення.

07.06.2021 комісіонером на адресу комітента направлено лист №27/4-2647 із пропозицією досудового врегулювання спору у спосіб підписання додаткової угоди №4 до договору щодо компенсації понесених витрат комісіонером під час виконання зовнішньоекономічного контракту.

Комісіонером на адресу комітента 15.07.2021 направлено лист №27/4-3313 із додатковою угодою №5 до договору, відповідно до якої комітент зобов`язаний надати комісіонеру сертифікат кінцевого споживача на повернення дефектних виробів, відшкодувати понесені комісіонером витрати пов`язані із зберіганням, транспортуванням та митним оформленням дефектних виробів і припиненням подальшої співпраці.

Комітент листом №110/08-21 від 03.08.2021 проінформував комісіонера, що не відмовляється від виконання своїх зобов`язань за договором. Крім того просив позивача оплатити вартість поставлених виробів у сумі 80% від загальної ціни виробів, на що позивач листом від 31.08.2021 №27/4-4111 відмовив.

02.09.2021 позивач направив на адресу відповідача лист №27/11-4158 з вимогою про сплату 20 993,07 дол. США та 780 979,47 грн, яка залишена відповідачем без задоволення.

21.09.2021 позивач направив на адресу відповідача лист №27/4-4463 із рекламаційними актами щодо невиконання комітентом договірних зобов`язань, який також залишено без розгляду та задоволення.

У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача витрат щодо виконання умов договору комісії під час експорту виробів у розмірі 19 155,93 дол. США, 3% річних нарахованих на суму 19 155,93 дол. США у розмірі 648,68 дол. США, інфляційні втрати нараховані на суму 19 155,93 дол. США у розмірі 3 748,73 дол. США, 7% від суми заборгованості у розмірі 1 340,91 дол. США а також витрати пов`язані з рекламацією виробів у розмірі 712 719,90 грн, 3% річних нарахованих на суму 712 719,90 грн. у розмірі 24134,84 грн., інфляційні втрати нараховані на суму 712 719,90 грн у розмірі 139 475,95 грн, 7% від суми заборгованості у розмірі 49 890,40 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст. 629 цього Кодексу встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору комісії №25/112-Д від 13.12.2018

Відповідно до ст.1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Договір комісії - це один з видів посередницьких договорів, тобто надання посередницьких послуг, які передбачають здійснення дій в інтересах іншої особи, створюючи для неї певні юридичні наслідки (виникнення, зміну, припинення прав чи обов`язків).

Особливістю договору комісії є вчинення правочинів комісіонером від свого імені але за рахунок комітента та у його інтересах. Проте особа, з якою комісіонер уклав договір, не стає учасником договору комісії. Між нею та комісіонером існує самостійний договір, який підпорядковується правилам залежно від виду цього договору. У цьому зв`язку статтею 1014 ЦК України передбачено, що комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок.

Зміст вказівок комітента складають умови правочину, який повинен вчинити комісіонер, зокрема, про сторони, ціну товару, порядок оплати тощо. Закон не покладає на комітента обов`язку давати комісіонеру детальні вказівки, водночас, комісіонер, хоча і наділений свободою у виборі способів та порядку доручення, але обмежений обов`язком виконати доручення відповідно до звичаїв ділового обороту чи інших вимог, що як правило ставляться.

Згідно з ч.1, 3 ст.1012 ЦК України договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Судом встановлено, що договір комісії №25/112-Д від 13.12.2018 укладений сторонами термін дії якого закінчився 30.12.2021.

За приписами ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові (ст.1014 ЦК України).

Відповідно до ст. 1024 ЦК України комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв`язку з виконанням своїх обов`язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.

Як встановлено вище, умовами п. 4.2.5 договору сторони погодили, що комітент зобов`язаний сплатити комісіонеру комісійну плату на умовах, визначених розділом 5 до цього договору.

За умовами п. 4.2.11 договору комітент взяв на себе зобов`язанням відшкодувати витрати, які здійснив комісіонер в забезпечення виконання доручення на умовах, визначених Розділом 5 цього договору, в тому числі: витрати на роботи (послуги) третіх осіб, у тому числі комерційних посередників - нерезидентів, пов`язані з укладанням зовнішньоекономічного контракту та наступним супроводженням (виконанням) умов укладеного контракту з покупцем; витрати на відрядження спеціалістів комісіонера; банківські витрати; витрати на обслуговування акредитиву та банківської гарантії; витрати на митне оформлення; витрати на доставку виробів з України в Міжнародний аеропорт "Hazrat Shahjalal Internstional AirPort", Дакка (Народна Республіка Бангладеш); витрати на оформлення відповідних дозволів державних органів влади (зокрема отримання дозволу ДСЕК України) та інші документально підтверджені витрати; поштово-телеграфні витати; інші фактичні витрати, пов`язані з виконанням цього договору.

Крім іншого, згідно з п. 4.2.12 договору комітент зобов`язався компенсувати витрати комісіонера, пов`язані з виконанням цього договору, у разі не надходження коштів від покупця, шляхом оплати на розрахунковий рахунок комісіонера на підставі виставлених рахунків протягом 5 банківських днів.

Згідно з п. 7.10. договору в редакції додаткової угоди №3 від 06.03.2020, у випадку виявлення покупцем дефектів виробів під час інспектування в країні покупця комітент зобов`язується відремонтувати вироби та здійснити оплату наступних витрат комісіонеру: витрати на оформлення відповідних Дозволів державних органів влади; витрати на відрядження спеціалістів комісіонера, якщо такі відрядження безпосередньо пов`язані з виконанням договору; витрати на декларування та митне оформлення виробів; витрати на транспортування виробів; інші фактичні витрати, пов`язані з виконанням договору.

Зазначені у попередньому абзаці витрати у погодженому комітентом ціну виробів цим договором не включено та сплачується комітентом комісіонеру до моменту здійснення ввезення дефектних виробів в Україну на підставі виставлених рахунків протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку.

Відповідно до п. 10.2. договору в редакції додаткової угоди №3 від 06.03.2020, якщо під час приймання (інспектування в країні покупця) виробів буде виявлено, що вироби не відповідають умовам цього договору, комітент відремонтує вироби протягом 60 календарних днів від дати ввезення виробів на митну територію України.

За доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи, останнім на виконання умов договору складені відповідні звіти комісіонера, а саме: № 1 від 31.01.2019, № 2 від 28.02.2019, № 3 від 31.03.2019, № 4 від 30.04.2019, № 5 від 31.05.2019, № 6 від 30.06.2019, № 7 від 31.07.2019, № 8 від 31.08.2019, № 9 від 30.09.2019, № 10 від 31.10.2019, № 11 від 30.11.2019, № 12 від 31.12.2019, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Також позивачем складені звіти комісіонера № 13 від 31.01.2020, № 14 від 29.02.2020, № 15 від 31.03.2020, № 16 від 30.04.2020, № 18 від 30.06.2020, № 19 від 31.07.2020, № 20 від 31.08.2020, № 21 від 30.09.2020, № 22 від 30.11.2020, № 23 від 31.12.2020, № 24 від 31.01.2021, № 25 від 28.02.2021, № 26 від 31.03.2021, № 27 від 30.04.2021, № 28 31.05.2021, а також звіт комісіонера від 31.10.2021 по рекламаційним актам № BВD/UR/02/2021/TG/1, № BВD/UR/02/2021/TG/2 від 25.02.2021, звіт комісіонера від 31.10.2021 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019, звіт комісіонера від 30.04.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019, звіт комісіонера від 29.02.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019, звіт комісіонера від 31.03.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019. Вказані звіти, за доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи, були направлені на дійсну адресу відповідача, однак останнім не підписані та не повернуті позивачу.

За приписами ст. 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

У п. 4.1.4. договору сторонами визначено, що звіт надається не пізніше 15-го числа місяця наступного за звітним. Впродовж 30-ти днів з дати отримання звіту комітент в обов`язковому порядку повертає комісіонеру другий примірник звіту (затверджений або із зауваженнями). В іншому випадку звіт вважається прийнятим.

Суд відзначає, що матеріалами справи не містять жодних доказів, щодо заперечень та/або зауважень з боку відповідача щодо звітів комісіонера, у зв`язку з чим вказані звіти вважаються прийнятими відповідно до приписів ст. 1022 ЦК України та п. 4.1.4. договору.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на наведене вище, судом встановлено, що у матеріалах справи наявні докази, які підтверджують факт виконання умов договору з боку позивача, та понесення останнім витрат за рахунок власних коштів, які підлягають відшкодуванню відповідачем на суму 19 155,93 дол. США та 712 719,90 грн, зокрема:

витрати по обслуговуванню акредитиву та банківської гарантії (відповідно до звітів комісіонера № 1 від 31.01.2019, № 2 від 28.02.2019, № 3 від 31.03.2019, № 4 від 30.04.2019, № 5 від 31.05.2019, № 6 від 30.06.2019, № 7 від 31.07.2019, № 8 від 31.08.2019, № 9 від 30.09.2019, № 10 від 31.10.2019, № 11 від 30.11.2019, № 12 від 31.12.2019, № 13 від 31.01.2020, № 14 від 29.02.2020, № 15 від 31.03.2020, № 16 від 30.04.2020, № 18 від 30.06.2020, № 19 від 31.07.2020, № 20 від 31.08.2020, № 21 від 30.09.2020, № 22 від 30.11.2020, № 23 від 31.12.2020, № 24 від 31.01.2021, № 25 від 28.02.2021, № 26 від 31.03.2021, № 27 від 30.04.2021, № 28 31.05.2021);

витрати по міжнародному перевезенню, транспортно-експедиційні послуги (відповідно до звіту комісіонера № 5 від 31.05.2019); витрати на відрядження фахівців, витрати на відрядження фахівців (авіаквитки, страхування), (відповідно до звіту комісіонера № 9 від 31.05.2019),

витрати міжнародного перевезення (відповідно до звіту комісіонера від 29.02.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019);

витрати на виготовлення дозволу на послуг з гарантійного ремонту від 24.03.2020 та дозволу на тимчасове ввезення від 24.03.2020 (відповідно до звіту комісіонера від 31.03.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019);

витрати на термінальне обслуговування, зберігання вантажу та митне оформлення (відповідно до звіту комісіонера (відповідно до звіту комісіонера від 30.04.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019);

витрати на митне оформлення, міжнародне перевезення, транспортно-експедиційні послуги на суму (відповідно до звіту комісіонера від 31.10.2021 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019);

витрати на дозвіл від 05.10.2021 Державної служби експортного контролю (відповідно до звіту комісіонера від 31.10.2021 по рекламаційним актам № BВD/UR/02/2021/TG/1, № BВD/UR/02/2021/TG/2 від 25.02.2021).

Оскільки матеріали справи не містять доказів, що відповідач свої зобов`язання по оплаті зазначених послуг належним чином не виконав, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість на загальну суму 19 155,93 дол. США (витрати, понесені комісіонером під час експорту виробів) та 712 719,90 грн (витрати, пов`язані з рекламацією виробів), внаслідок чого вказані позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо доводів відповідача стосовно не отримання останнім звітів комісіонера та відсутні у матеріалах справи належних та допустимих доказів направлення на адресу відповідача таких актів, суд відзначає, таке.

У ст. 2, 13 Господарського процесуального кодексу України закріплений принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

У даному аспекті слід зазначити, що за результатом оцінки наданих сторонами доказів, цілком вірогідним є факт направлення на адресу відповідача звітів комісіонера № 13 від 31.01.2020, № 14 від 29.02.2020, № 15 від 31.03.2020, № 16 від 30.04.2020, № 18 від 30.06.2020, № 19 від 31.07.2020, № 20 від 31.08.2020, № 21 від 30.09.2020, № 22 від 30.11.2020, № 23 від 31.12.2020, № 24 від 31.01.2021, № 25 від 28.02.2021, № 26 від 31.03.2021, № 27 від 30.04.2021, № 28 31.05.2021, а також звіт комісіонера від 31.10.2021 по рекламаційним актам № BВD/UR/02/2021/TG/1, № BВD/UR/02/2021/TG/2 від 25.02.2021, звіт комісіонера від 31.10.2021 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019, звіт комісіонера від 30.04.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019, звіт комісіонера від 29.02.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019, звіт комісіонера від 31.03.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019, що підтверджується відповідними доказами, а саме листи та рекомендовані повідомлення про вручення (т. 3 с. 91-144).

Також суд зазначає, що у матеріалах справи наявна частина звітів комісіонера, зокрема № 1 від 31.01.2019, № 2 від 28.02.2019, № 3 від 31.03.2019, № 4 від 30.04.2019, № 5 від 31.05.2019, № 6 від 30.06.2019, № 7 від 31.07.2019, № 8 від 31.08.2019, № 9 від 30.09.2019, № 10 від 31.10.2019, № 11 від 30.11.2019, № 12 від 31.12.2019, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, що свідчить про обов`язковість їх до виконання.

Крім іншого, судом також взято до уваги, листування між ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» та ТОВ «Пром-Техно Група», зі змісту яких вбачається обізнаність відповідача про виявлені несправності двох одиниць турбогенераторів (ДСУ двигуна) ТГ-16М до літака Ан-32, під час їх технічного приймання відповідними спеціалістами, а також необхідність відшкодування останнім витрати понесених позивачем при виконанні умов договору (т.1 с. 48, 51).

Водночас суд зауважує на суперечливості поведінки відповідача, оскільки у відзиві на позовну заяву останнім зазначається про неотримання від позивача звітів комісіонера, в той час як, гідно з наявними в матеріалах справи доказів направлення, такі звіти направлялися на адресу комісіонера одним листом за договром комісії № 25 112-Д від 13.12.2018 та за договором комісії № 25/114-Д від 19.12.2018, окрім цього, частина звітів комісіонера (№ 1 від 31.01.2019, № 2 від 28.02.2019, № 3 від 31.03.2019, № 4 від 30.04.2019, № 5 від 31.05.2019, № 6 від 30.06.2019, № 7 від 31.07.2019, № 8 від 31.08.2019, № 9 від 30.09.2019, № 10 від 31.10.2019, № 11 від 30.11.2019, № 12 від 31.12.2019), підписана з боку відповідача без будь-ких зауважень та заперечень.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).

Отже, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами щодо відсутності в останнього обов`язку відшкодувати понесені позивачем витрати з виконанням умов договору комісії № 25 112-Д від 13.12.2018.

Окрім іншого, суд погоджується з доводами позивача, що відповідач не скористався своїм правом на відхилення рекламації, у порядку визначному п. 11.6 договору, а матеріали справи не містять зворотного.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт виконання умов договору з боку позивача, та понесення останнім витрат за рахунок власних коштів, які підлягають відшкодуванню відповідачем на суму 19 155,93 дол. США та 712 719,90 грн, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині повністю.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за період з 06.05.2021 по 21.06.2022, а саме: 3% річних розрахованих на суму боргу 19 155,93 дол. у розмірі 648,68 дол. США та інфляційні втрати на цю суму у розмірі 3 748,73 дол. США, а також 3% річних на розрахованих на суму боргу 712 719,90 грн у розмірі 24 134,84 грн та інфляційні втрати на цю суму у розмірі 139 475,95 грн.

Так, ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).

Проте, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.

Наведений висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема: у постановах Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року у справі № 130/1058/16; від 23 жовтня 2019 року у справі № 369/661/15-ц; від 23 вересня 2019 року у справі № 638/4106/16-ц; від 20 лютого 2019 року у справі № 638/10417/15-ц та у постанові Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 905/192/18.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №296/10217/5-ц.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 3 748,73 дол. США, нарахованих на суму боргу у розмірі 19 155,93 дол США, задоволенню не підлягають.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат на суму 712 719,90 грн, а також 3 % річних на суму 19 155,93 дол. США та 712 719,90 грн, суд встановив, що позивачем не вірно розрахований період прострочення.

Так, зокрема, як вбачається із матеріалів справи, звіт комісіонера № 28 від 31.05.2021 на суму 19 155,93 дол. США був направлений на адресу відповідача листом від 10.06.2021, та отриманий відповідачем 16.06.2021, згідно з рекомендованим повідомленням про вручення (т. 3 с. 139). А відтак, з урахуванням ч. 3 ст. 230 ЦК України строк виконання обов`язку щодо оплати звіту комісіонера № 28 від 31.05.2021 на суму 19 155,93 дол. США у відповідача сплив 23.06.2024, відповідно період прострочення розпочався з 24.06.2021.

За розрахунком суду на користь позивача підлягає стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 562,08 дол. США.

Також судом встановлено, що звіт комісіонера від 31.03.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019 на суму 712 719,90 грн був направлений на адресу відповідача листом від 10.11.2021, та отриманий відповідачем 18.11.2021, згідно з рекомендованим повідомленням про вручення (т. 3 с. 144). У вказаному листі, позивач зазначив, про необхідність погашення заборгованості протягом 10 календарних днів. А відтак виконання обов`язку щодо оплати звіту комісіонера від 31.03.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019 на суму 712 719,90 грн у відповідача сплив 29.11.2021, відповідно період прострочення розпочався з 30.11.2021.

За розрахунком суду на користь позивача підлягає стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 11 950,26 грн та інфляційні втрати у розмірі 103 789,45 грн.

При цьому суд зауважує, що розрахунок інфляційних втрат здійснив у відповідності до Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Також позивачем заявлено до стягнення штрафу розмірі 7% від суми порушеного зобов`язанням відповідно до вимог статті 231 ГК України.

Згідно ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій зокрема як штрафні санкції.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Частиною 2 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, зокрема у такому розмірі - за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0, 1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Господарський суд враховуючи викладене та здійснивши перевірку наданого позивачем математичного розрахунку штрафу, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 340,91 дол. США та 49 890,40 грн.

Відповідно до ст.ст. 73, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА» (04119, місто Київ, вул. Зоологічна, будинок 4-а, офіс 139, код ЄДРПОУ 36469368) на користь Дочірнього підприємство Державної компанії «УКРСПЕЦЕКСПОРТ» - «ДЕРЖАВНА ГОСПРОЗРАХУНКОВА ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ФІРМА «УКРІНМАШ» (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 36, код ЄДРПОУ 14281072) грошові кошти в розмірі 21 058 дол. США 92 цента - за витрати, понесені під час експорту виробів, 878 350 грн 01 коп. - за витрати, пов`язані з рекламацією виробів, та витрати по сплаті судового збору в розмірі 21 668 грн 16 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 10.06.2024.

Суддя Л. Г. Пукшин