Рішення

від 11.12.2023 по справі 638/17408/21

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа №638/17408/21

Провадження № 2/638/1156/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2023 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Подус Г.С.,

за участю секретаря Гасан М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карт Лімітед» до ОСОБА_1 про визнання припиненим договору позики та іпотеки -

встановив:

Представник позивача звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить визнати припиненим договору позики та іпотеки.

В обґрунтування позову посилається на те, що 28.09.2017 року між ОСОБА_2 з однією сторони та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з іншої було укладено договір позики. Відповідно до п.1 Договору позики позикодавець через свого представника передала у власність позичальників кошти у вигляді в натурі та на суму 212000,00 доларів США, а позичальники прийняли їх і солідарно зобо`язуться повернути позикодавцю 212000,00 доларів США не пізніше 28.12.2017 року частинами в такому порядку та строки: до 28.10.2017 року 4000 доларів США; до 28.11.2017 року 4000 доларів США та до 28.12.2017 року 204000,00 доларів США. У разі порушення будь-якого із вказаних термінів часткових повернень або остаточного розрахунку, позичальники повинні сплатити на користь позикодавця неустойку у вигляді пені в розмірі 20% від простроченої суми за кожен день такого прострочення. У забезпечення виконання зобов`язань за договором позики між позикодавцем та ТОВ «Карт Лімітед» 28.09.2017 року було укладено договір іпотеки №1714, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. В забезпечення було передано нерухоме майно складська будівля загальною площею 819,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта 101873880000, яке належить іпотекодавцеві на праві приватної власності. На предмет іпотеки накладається заборона відчуження. Відповідно до п.17 договору іпотеки всі додатки, зміни та доповнення до цього договору мають бути вчинені в письмовій формі, нотаріально посвідченими та підписаними належним чином уповноваженими на те представником сторін або сторонами, з обов`язковим посиланням на цей договір. 13.10.2021 року ОСОБА_1 направила позичальникам та позивачу вимогу про усунення порушення виконання зобов`язань з повернення боргу за договором позики. Зі змісту вказаного документу вбачається, що між відповідачем та позичальниками було укладено ряд додаткових угод до договору позики, проте такі зміни не були погоджені з позивачем, а тому він не поручився за їх виконання свої майном. Позивач залишається зобов`язаним виконати зобов`язання з повернення позики у розмірі визначеному самою першою угодою від 28.09.2017 року, а саме щодо повернення позики у розмірі 212000,00 доларів США. Як вбачається з самої вимоги відповідача, їй було повернуто суму коштів в розмірі 139950 доларів США, а тому позивач повинен сплатити на користь відповідача різницю між отриманою позикою у розмірі першої угоди та сумою, яку вже сплатили позичальники, що становить 212000,00 доларів США 139950 доларів США = 72050 доларів США. Позивач також повідомив, що 10.11.2021 року ним було внесено на депозитний рахунок приватного нотаріуса КМНО Русанюка З.З. грошові кошти у розмірі 1879784,50 грн., що еквівалентно 72050 доларів США на момент здійснення платежу, оскільки нотаріуси не можуть відкривати рахунки в іноземній валюті та приймати її для передачі третім особам. На підставі вищевикладеного позивачем подано відповідний позов до суду.

Ухвалою суду від 07.12.2021 року було прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

26.07.2022 року від ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, в якому остання заперечувала проти позову на підставі того, що всі зміни, що вносились до первісного договору позики та іпотеки на підставі додаткових угод, були належним чином оформлені та у присутності представника позивача. На підтвердження викладеного надала відповідні копії угод та договорів.

Ухвалою суду від 17.04.2023 року було закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті.

У судове засідання представник позивача не з`явився, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала та просила про їх задоволення.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без її участі.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК Україниу разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частин 1-4 статті 2 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судовим розглядом встановлено 28.09.2017 року між ОСОБА_2 з однією сторони та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з іншої було укладено договір позики. Відповідно до п.1 Договору позики позикодавець через свого представника передала у власність позичальників кошти у вигляді в натурі та на суму 212000,00 доларів США, а позичальники прийняли їх і солідарно зобо`язуться повернути позикодавцю 212000,00 доларів США не пізніше 28.12.2017 року частинами в такому порядку та строки: до 28.10.2017 року 4000 доларів США; до 28.11.2017 року 4000 доларів США та до 28.12.2017 року 204000,00 доларів США.

У забезпечення виконання зобов`язань за договором позики між позикодавцем та ТОВ «Карт Лімітед» 28.09.2017 року було укладено договір іпотеки №1714, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М.

В забезпечення було передано нерухоме майно складська будівля загальною площею 819,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта 101873880000, яке належить іпотекодавцеві на праві приватної власності. На предмет іпотеки накладається заборона відчуження.

Відповідно до п.17 договору іпотеки всі додатки, зміни та доповнення до цього договору мають бути вчинені в письмовій формі, нотаріально посвідченими та підписаними належним чином уповноваженими на те представником сторін або сторонами, з обов`язковим посиланням на цей договір.

Суд не погоджується із твердженням позивача про виконання ним грошового зобов`язання за первісним договором позики, оскільки встановлено, що додатковими угодами №1, №2, №3, №4, №5 було всненсено зміни у суму позики, яку надавала відповідач у справі. Однією зі сторін всіх додаткових угод виступав і представник ТОВ «Карт Лімітед», про що свідчить підпис його прпедставника та печатка юридичної особи.

Крім того, згідно договору про внесення змін серії ННА №338426 від 24.05.2018 року до Іпотечного договору від 28.09.2017 року №1714, всі зміни внесені додатковими угодами були вчинені у формі, передбаченій основним договором, із дотриманням п.17 умов Іпотечного договору, тож посилання представника позивача на необізнаність про такі зміни та недотримання форми вчинення відповідних змін не віднайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1ст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Статті 89 ЦПК України законодавець закріпив, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про належне виконання позивачем зобов`язання за договором позики, а доводи позивача ґрунтуються виключно на його поясненнях і спростовуються самим змістом договору та документами долученими відповідачем, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову та визнання договоруприпиненим внаслідок його повного виконання.

Суд також, хоче наголосити, що закон розрізняє такі поняття як договір та зобов`язання, які виникають у тому числі на підставі договорів чи інших правочинів (пункт 1 частини другої статті 11, частина друга статті 509 ЦК України).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 16 ЦК України передбачено такий спосіб захисту як припинення правовідношення, визнання правочину недійсним, разом з цим визнання правочину (договору) припиненим закон не містить.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) зробила висновок про те, що нормами статей 16 ЦК України та 20 ГК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 477/33/20 (провадження № 61-2817св21).

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 зазначено - звертаючись до суду з вимогою про визнання договору припиненим, позивач прагне досягнути юридичної визначеності, тобто прагне отримати підтвердження судом припинення прав кредитора на одержання плати від боржника. Проте у такому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (пункт 59)).

До подібних висновків щодо способу судового захисту в аналогічних спорах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, провадження № 14-143 цс 20.

Згідно з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи справа № 183/1983/19, виклавши їх у поставнові від 29.06.2022 р.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України). Тобто договірні правовідносини виникають саме на підставі договорів. Водночас поняття правочину (зокрема поняття договору) і поняття правовідносин не є тотожними. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Правовідносинами є відносини, змістом яких є права та обов`язки сторін. Зокрема, змістом зобов`язальних правовідносин є обов`язок однієї сторони (боржника) вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії та кореспондуюче право кредитора вимагати від боржника виконання цього обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові дійшла висновку про наявність тісного зв`язку між договорами та договірними правовідносинами, оскільки такі правовідносини виникають саме з договорів, а подальший розвиток правовідносин може бути зумовлений, у тому числі (але не виключно), умовами договору. Водночас подальші зміни правовідносин, зокрема припинення прав та обов`язків з договору, не обов`язково пов`язані зі зміною чи припиненням договору.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові зазначила, що вона не погоджується з висновком про те, що припинення обов`язку за договором тісно пов`язане з припиненням самого договору.

Щодо посилань на статті 997, 1008, 1044 ЦК України, якими передбачено право припинення відповідних договорів, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на таке.

За змістом частин другої - шостої статті 997 ЦК України цією статтею передбачені випадки односторонньої відмови від договору страхування страхувальником або страховиком. Така відмова здійснюється шляхом вчинення одностороннього правочину управленою стороною, а не за рішенням суду. Отже, зазначена стаття не встановлює способів захисту. Статтею 1008 ЦК України передбачені випадки припинення договору доручення внаслідок таких юридичних фактів: відмови довірителя або повіреного від договору; визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; смерті довірителя або повіреного. Зазначена стаття не встановлює випадків припинення договору за рішенням суду, а тому і не встановлює способів захисту. Статтею 1044 ЦК України також не встановлено випадків припинення договору управління майном за рішенням суду, отже, не встановлено способів захисту. Передбачений законом спосіб захисту у вигляді припинення судом існуючого правовідношення на майбутнє (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України) за своєю правовою суттю відрізняється від способу захисту у вигляді визнання судом припиненим договору в минулому, який законом не передбачений.

Згідно з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 686/4303/18 (провадження № 61-2882св19), від 11 серпня 2021 року у справі № 363/3686/18 (провадження № 61-3946св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 441/156/20 (провадження № 61-20666св21).

За таких обставин позовні вимоги про визнання договору позики та договору іпотеки припиненими не підлягають задоволенню з тих підстав, що не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим. Оскільки позовні вимоги про скасування державної реєстрації іпотеки приміщення та скасування державної реєстрації заборони його відчуження є похідними від вимог про визнання договору позики, тому вони також задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 2, 4,12, 13, 81, 89, 141,263,265,274-279,354,355 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства зобмеженою відповідальністю«Карт Лімітед»до ОСОБА_1 про визнанняприпиненим договорупозики таіпотеки залишити без задоволення.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складений 21.12.2023 року.

Головуючий суддя: