Постанова

від 21.12.2023 по справі 420/11801/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/11801/23

Перша інстанція: суддя Бойко О.Я.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Турецької І.О.,

Шеметенко Л.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Клінічного санаторію «Аркадія» Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Клінічного санаторію «Аркадія» Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання здійснити виплату грошового забезпечення,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2023р. ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом Клінічного санаторію «Аркадія» ДПС України (ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Клінічного санаторію «Аркадія» ДПС України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплату індексації грошового забезпечення за весь період проходження служби;

- зобов`язати Клінічний санаторій «Аркадія» ДПС України виплатити ОСОБА_1 її середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 13.12.2021р. по 25.04.2023р. відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 25.04.2023р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2022р. у справі №420/11292/22 відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 1.01.2016р. по 28.02.2018р. в розмірі 79 679,3грн..

При цьому, позивачка вважає, що відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошової індексації, у зв`язку із чим звернулась до суду із даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023р. адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Клінічного санаторію «Аркадія» ДПС України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплату індексації грошового забезпечення за весь період проходження служби.

Стягнуто з Клінічного санаторію «Аркадія» ДПС України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 71 146,74грн..

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Клінічного санаторію «Аркадія» ДПС України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073,6грн..

В апеляційній скарзі Клінічний санаторій «Аркадія» ДПС України просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм права.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на день виключення позивачки зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідачем не проведено з ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі, а тому позивачка відповідно до ст.117 КЗпП має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, але не більше як за шість місяців у сумі 71 146,74грн..

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 проходила військову службу в Клінічному санаторії «Аркадія» (ВЧ НОМЕР_1 ) та згідно наказу начальника Клінічному санаторії «Аркадія» (ВЧ НОМЕР_1 ) від 22.12.2021р. №353-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, в якому зазначено, що остаточною датою закінчення проходження військової служби позивача вважати 28.12.2021р..

Позивачка вважала, що у за період 1.01.2016р. по 28.02.2018р. їй не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, а тому звернулась до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/11292/22 від 20.10.2022р. визнано протиправними дії Клінічного санаторію «Аркадія» Державної прикордонної служби України, які вразились у відмові у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 за період з 1.01.2016р. по 28.02.2018р. включно індексації грошового забезпечення відповідно до вимог ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року; зобов`язано Клінічний санаторій «Аркадія» Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 1.01.2016р. по 28.02.2018р. включно індексацію грошового забезпечення відповідно до вимог ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців січень 2008 року; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2023р. апеляційну скаргу Клінічного санаторію «Аркадія» Державної прикордонної служби України задоволено частково, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2022р. скасовано в частині стягнення суми сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань, в цій частині постановлено нове рішення, яким стягнуто з Клінічного санаторію «Аркадія» Державної прикордонної служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,4грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок). В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2022р. - залишено без змін.

На виконання вказаного рішення відповідач 25.04.2023р. виплатив на рахунок ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1.01.2016р. по 28.02.2018р. у розмірі 79 679,3грн..

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Перевіряючи правомірність та законність дій клінічного санаторію у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).

Приписами ст.1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст.2 Закону № 2011-XII).

Відповідно до абз.1 та 3 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 (дія якого відповідно до ч.3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Закон №2011-ХІІ.

Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування норм ст.116 та ст.117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30.04.2020р. у справі №140/2006/19, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18, від 20.01.2021р. у справі №200/4185/20-а, від 20.01.2021р. у справі №240/12238/19, від 5.03.2021р. у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021р. у справі №340/970/20.

Як вбачається із матеріалів справи, що на виконання рішення постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2023р. по справі №420/11292/22 відповідачем 25.04.2023р. виплачено на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у розмірі 79 679,3грн..

З огляду на вказане, судова колегія вважає, що період затримки повного розрахунку при звільненні становить з 25.12.2021р. (дати звільнення зі служби) до моменту остаточного розрахунку 25.04.2023р..

«Порядок обчислення середньої заробітної плати», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995р. №100, відповідно до п.2 якого його дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.

Враховуючи обставини справи, та згідно положень ст.117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок №100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання бездіяльності Клінічного санаторію «Аркадія» ДПС України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплату індексації грошового забезпечення за весь період проходження служби протиправною.

Апеляційний суд зазначає, що спірна сума хоча й були виплачена, однак її виплата відбулась не в день звільнення (25.12.2021р.), а 25.04.2023р., що є порушенням вимог ст.116 КЗпП України.

Приписами ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У відповідності до ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Виходячи із такого законодавчого регулювання Велика Палата Верховного Суду у справі №810/451/17 акцентувала увагу, що, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Відтак, у вказаній справі Велика Палата дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Враховуючи дату повного розрахунку при звільненні та звернення ОСОБА_1 до суду із даним адміністративним позовом, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX. .

В апеляційній скарзі апелянт посилається виключно на відсутність у позивачки права на отримання середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні та не вказує жодних доводів щодо незгоди із розрахунком відповідного середнього заробітку.

При цьому, ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023р. було витребувано від Клінічного санаторію «Аркадія» ДПС України пояснення та відповідні докази на їх підтвердження щодо розміру суми грошових коштів, що були виплачені ОСОБА_1 в день її звільнення зі служби.

Вказаною ухвалою встановлено необхідність подання відповідних документів у п`ятиденний строк з моменту отримання.

Вищевказана ухвала суду була доставлена в електронний кабінет апелянта 12.12.2023р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 13.12.2023р..

Станом на 21.12.2023р. жодних доказів та пояснень від апелянта до суду на виконання вимог ухвали не надійшло.

З огляду на викладене, апеляційний суд не вбачає підстав для незгоди із розрахунком суми середнього заробітку, визначеним у сумі 71 146,74грн., а тому погоджується із висновком суду суд першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Що стосується доводів апелента стосовно строків звернення позивача до суду із позовом, то судова колегія виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом, або іншими законами.

За правилами ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Приписами ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022р.) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

19.07.2022р. набув чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352.

Частиною 1 ст.233 КЗпП України (у новій редакції) передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною другою вказаної статті визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2). із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).

При цьому, пунктом 1 Перехідних положень КЗпП України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою КМУ №651 від 27.06.2023р. «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду із позовом 23.05.2023р., тобто до закінчення карантину, то судова колегія приходить до висновку, що строки звернення до суду із адміністративним позовом ним не пропущено.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Клінічного санаторію «Аркадія» Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023р. залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: І.О. Турецька

Л.П. Шеметенко