Постанова

від 18.12.2023 по справі 155/471/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 155/471/23 Головуючий у 1 інстанції: Яремчук С. М. Провадження № 22-ц/802/1181/23 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,

секретар Власюк О. С.

з участю: представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Горохівська державна нотаріальна контора Волинської області за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 23 жовтня 2023 року,-

в с т а н о в и в:

В квітні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнанняправа власностіна спадковемайно, покликаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшла 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 .

14 квітня 2020 року він звернувся до Горохівської державної нотаріальної контори Волинської області із заявою, в якій просив, з врахуванням того, що був повідомлений нотаріусом Островською Т.В. про існування заповіту, складеного його покійною дружиною ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на обов`язкову частку майна, яке належало на момент смерті його померлій дружині ОСОБА_4 .

14 квітня 2020 року державним нотаріусом Горохівської державної нотаріальної контори Островською Т.В. йому було видано свідоцтво про право на спадщину за законом в межах спадкової справи №52/2019, яке зареєстроване в реєстрі за №221, згідно з яким він успадкував 1/2 частку спадкового майна - квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю ОСОБА_4 .

Позивач зазначає, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/4 частку квартири ще не видано.

Позивач 17 січня 2023 року, 21 лютого 2023 року звертався до Горохівської державної нотаріальної контори Волинської області із заявою, якою просив видати свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 .

Однак, 01 березня 2023 року за №103 державним нотаріусом Горохівської державної нотаріальної контори Волинської області Островською Т.В. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Постанова мотивована тим, що вказана нотаріальна дія не може бути вчинена у зв`язку з тим, що заповідач позбавила його права на спадкування на вищевказану 1/4 частку квартири на все належне їй майно на день її смерті, склавши заповіт на іншу особу.

Вказує, що ОСОБА_4 13 серпня 2018 року склала заповіт, який було зареєстровано в реєстрі за №89, відповідно до якого на випадок смерті зробила розпорядження: належне їй майно, а саме, квартиру АДРЕСА_1 та усе належне їй майно заповіла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за умови смерті одного із подружжя чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач на момент смерті дружини був і є живим, відповідно, умова, визначена у заповіті, на час відкриття спадщини не існувала, тобто дана умова виконана не була. Отже, право на спадкування у ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 не виникло.

В зв`язку з вищевикладеним та враховуючи заяву про уточнення позовних вимог просив суд визнати за ним ( ОСОБА_2 ) право власності на частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала спадкодавцю ОСОБА_4 на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло від 07 вересня 1998 року, зареєстрованого у Волинському обласному бюро технічної інвентаризації 17 вересня 1998 року за №Р352. Також просив стягнути з відповідачки на користь позивача витрати, понесені ним за надання правничої допомоги в розмірі 16000 гривень, а також витрати, понесені ним на сплату судового збору в розмірі 1073,60 гривні.

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 23 жовтня 2023 року позов задоволено.

Постановлено визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порядку спадкування за законом право власності на (одну четверту) частку квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю ОСОБА_4 на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло від 07 вересня 1998 року, зареєстрованого у Волинському обласному бюро технічної інвентаризації 17 вересня 1998 року за №Р352.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати, понесені ним за надання правничої допомоги в розмірі 5000 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати, понесені ним на сплату судового збору в розмірі 1073 гривні 60 копійок.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 , покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи просила рішення суду скасувати і ухвалити в нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційнійскарзі вказує,що воляспадковадця буласпрямована нате,щоб спадкоємецьза заповітомуспадкувала частку квартириза умовисмерті їїчоловіка.Також,на думкуапелянта,аналізуючи змістзаповітів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 можна зробити висновок, що у сукупності ці два правочини складають заповіт подружжя, а тому до обох заповітів слід застосувати положення статті 1243 ЦК України. Крім того, відповідач вказує на помилковість висновків суду першої інстанції щодо частки в спадковому майні. Заперечує доведеність перебування позивача з спадковадцем у шлюбі.

Представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги через безпідставність доводів апеляційної скарги. Також просить стягнути з відповідача судові витрати у справі, які поніс позивача під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Загальні положення про спадкування визначені главою 84 ЦК України.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1270 ЦК України).

Відповідно доч.1-3ст.1268ЦК Україниспадкоємець зазаповітом чиза закономмає право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Статтею 1233 ЦК України передбачено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

У відповідності до ч. 1 ст. 1242 ЦК України заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов`язаної, так і не пов`язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.

Згідно з ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 07 вересня 1998 року та Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №26862493 від 29 липня 2010 року за позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстровано право приватної спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а. с. 10).

З 01 листопада 1970 року по день смерті ОСОБА_5 перебувала у зареєстрованому шлюбі з позивачем, що стверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 (а. с. 8).

Позивач прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 шляхом спільного проживання, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_4 , виданим Горохівським РВ УМВС України у Волинській області 22 травня 1997 року, згідно з яким на день смерті ОСОБА_4 , в квартирі АДРЕСА_1 був зареєстрований позивач ОСОБА_2 .

Відповідно до заповіту від 13 серпня 2018 року, посвідченого секретарем Мар`янівської селищної ради Горохівського району Волинської області, зареєстрованого в реєстрі за №89, ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробила розпорядження: належне їй майно, а саме квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_2 та усе належне їй майно заповіла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за умови смерті одного із подружжя чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З матеріалів спадкової справи №52/2019, заведеної 12 лютого 2019 року Горохівською державною нотаріальної конторою після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , вбачається, що 12 лютого 2019 року відповідач ОСОБА_3 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини з заповітом, посвідченим на її ім`я секретарем Мар`янівської селищної ради Горохівського району Волинської області 13 серпня 2018 року під Р№89.

Водночас, 14 квітня 2020 року позивач ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку цього майна, на підставі ст. 1241 ЦК України.

Позивачу, як непрацездатному вдівцю, на підставі ст. 1241 ЦК України, державним нотаріусом Горохівської державної нотаріальної контори Островською Т.В. 14 квітня 2020 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом на частину спадкового майна (обов`язкова частка), а саме, на частку квартири, свідоцтво зареєстроване в реєстрі за №221. Нотаріусом зазначено, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частку спадкового майна, а саме, частку квартири, ще не видано (а.с.11).

17 січня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Горохівської державної нотаріальної контори із заявою, у якій зазначив, що умова, визначена у заповіті від 13.08.2018 не настала, оскільки він на час відкриття спадщини його дружини є живим. Відтак, право на спадкування у ОСОБА_3 не виникло. Враховуючи вищенаведене, просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме на частку квартири АДРЕСА_1 (а. с. 15).

21 лютого 2023 року ОСОБА_2 повторно звернувся до Горохівської державної нотаріальної контори із листом, у якому просив у випадку відмови йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме на частку квартири АДРЕСА_1 , винести постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії та надіслати її копію на його адресу (а.с.16).

Постановою державного нотаріуса Горохівської державної нотаріальної контори Островської Т.В. від 01 березня 2023 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку квартири АДРЕСА_1 . Підставою для відмови стало те, що заповідач позбавила ОСОБА_2 права на спадкування на вищевказане майно, склавши заповіт на іншу особу (ст. 1233 ЦК України). Позивачу одночасно роз`яснено право на звернення до суду для вирішення спірного питання (а.с.17).

Задовольняючи позовні вимоги позивача суд першої інстанції дійшов висновку, що в заповіті від 13 серпня 2018 року, зареєстрованому в реєстрі за №89, спадкодавець ОСОБА_4 обумовила виникнення права на спадкування у відповідача ОСОБА_3 наявністю умови смертю другого з подружжя, позивача ОСОБА_2 , а оскільки така умова не настала, тому у відповідача відсутнє право на спадкування за даним заповітом.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія судів з огляду на таке.

Згідно з ст. 1242 ЦК України умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.

Отже, заповіт з умовою означає, що особа, вказана у заповіті як спадкоємець, набуває права на спадщину у разі досягнення певного результату (умови), передбаченого заповітом.

Умова заповіту має бути:

1) визначеною за змістом, тобто чітко встановлювати дії, які повинен вчинити спадкоємець для набуття права на спадкування, або події, що мають статися незалежно від поведінки спадкоємця;

2) правомірною, що прямо випливає зі змісту ч. 2 ст. 1242 ЦК України, відповідно до якої умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства;

3) здійсненною, тобто такою, яку можливо реально виконати або яка може настати.

Умова в заповіті може бути як дією, так і подією.

У першому випадку умова пов`язана з поведінкою спадкоємця і за своєю юридичною природою є правочином.

Що стосується події, то можливість її встановлення як умови заповіту обумовлена змістом ст. 1242 ЦК України, де міститься застереження, що умова заповіту може бути як пов`язана, так і не пов`язана з поведінкою спадкоємця. Наприклад, смерть особи, призначеної в заповіті спадкоємцем.

Як зазначалося вище, ОСОБА_4 у своєму заповіті визначила умову за якої відповідач набуде право на спадкове майно, зокрема, за умови смерті одного із подружжя чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Як правильно визначено судом першої інстанції, визначена заповідачем умова на час відкриття спадщини не виконана, тому відповідно до положень ст. 1242 ЦК України відповідач не набула права на спадкування після смерті ОСОБА_4 .

З огляду на викладене та беручи до уваги, що за умовами заповіту відповідач не набула права на спадкування за заповітом, позивач ОСОБА_2 є чоловіком спадкодавця, постійно проживав разом із останньою на час відкриття спадщини, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що належне спадкодавцеві майно спадкує позивач ОСОБА_2 , як спадкоємець першої черги за законом.

Аргументи апеляційної скарги про те, що складений ОСОБА_4 заповіт не є заповітом з умовою спростовується вище викладеним.

Доводи відповідача про те, що складені ОСОБА_4 та ОСОБА_2 заповіти є заповітом подружжя, є помилковими, оскільки спільний заповіт подружжя оформляється одним документом, а в даному випадку позивач і спадкодавець склади індивідуальні заповіти з умовою, в порядку ст. 1242 ЦК України.

Заперечуючи підставність задоволення позову, відповідач також вказав на недоведеність перебування позивача з спадкодавцем у шлюбі, оскільки у свідоцтві про смерть спадкодавець зазначена як ОСОБА_4 , проте у свідоцтві про шлюб вказана ОСОБА_6 . Такі доводи відповідача апеляційний суд відхиляє, оскільки із заповіту ОСОБА_4 від 13.08.2018 вбачається, що сама спадкодавець визнавала факт перебування у шлюбі з позивачем ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі відповідач вказала, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення з неї на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, тому що позивач разом з позовною заявою не подав попереднього розрахунку судових витрат. Такі заперечення відповідача не є підставою для скасування судового рішення в частині розподілу судових витрат, з огляду на таке.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Застосування відповідних положень статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників.

Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Отже, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ЦПК України.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі №925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України, яка є тотожною за змістом частині другій статті 134 ЦПК України,містяться у постановах Верховного Суду від14грудня 2021року у справі №922/676/21,від 18січня 2022року у справі №910/2679/21,від 21червня 2022року у справі №908/574/20,від 29 вересня 2022 року у справі №910/3055/20.

Як вбачається з матеріалів справи, що відповідач не довів обставин того, що неподання позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

Згідно з приписами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення обставин справи, переоцінки доказів, які були предметом судового розгляду і яким суд надав правильну правову оцінку, а тому не слугують підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат понесених позивачем при розгляді апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу( пункт перший частини 3 статті 133 ЦПК України)

Згідно з положеннями частини першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, складання відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заявив вимогу про стягнення з відповідача судових витрат понесених позивачем при розгляді справи у суді апеляційної інстанції.

З доданих до відзиву фіскальних чеків вбачається, що копія відзиву з додатками надіслана відповідачу ОСОБА_3 , яка заперечень щодо розміру судових витрат до апеляційного суду не надсилала.

На підтвердження понесених витрат представник позивача долучив до матеріалів справи: ордер на надання правничої дороги від 04 грудня 2023 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №472 від 13 грудня 2010 року, договір про надання правової допомоги від 31 липня 2021 року, яким визначено умови надання правничої допомоги та порядок оплати послуг адвоката, додаток №1 до Договору про надання правової допомоги від 31 липня 2021 року, акт до договору про надання правничої допомоги від 31 липня 2021 року, складений 04 грудня 2023 року на загальну суму 10500 гривень, орієнтовний розрахунок (детальний опис) робіт (надання послуг з правової допомоги) від 04 грудня 2023 року, а також квитанцію до прибуткового касового ордера №152 від 04 грудня 2023року про оплату послуг правової допомоги в розмірі 10500 гривень.

Згідно з актом до договору про надання правничої допомоги від 31 липня 2021 року, складеним 04 грудня 2023 року та орієнтовним розрахунком (детальний опис) робіт (надання послуг з надання правової допомоги) від 04 грудня 2023 року адвокат Міщук І. В. виконала такі роботи:

-ознайомлення із апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданою на рішення Горохівського районного суду від 23.10.2023, аналіз вказаної апеляційної скарги та попередня консультація клієнта з приводу апеляційного провадження по справі, кількість витраченого часу 2 год, вартість 1000 грн;

- вивчення та узагальнення судової практики, в тому числі практики Верховного суду при вирішенні за змістом подібних судових справ, кількість витраченого часу 2 год, вартість 2000 грн.;

-підготовка відзиву на апеляційну скаргу, подану ОСОБА_3 на рішення Горохівського районного суду від 23.10.2023 р. у справі №155/471/23, кількість витраченого часу 6 год, вартість 6000 грн;

-участь в судовому засіданні по розгляду апеляційної скарги у цивільній справі №155/471/23, кількість витраченого часу 1 год., вартість 1500 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Вивчення та узагальнення представником позивача судової практики вочевидь не відноситься до видів правової допомоги клієнту, як зазначено в акті, тому не підлягають до стягнення з позивача. Крім того, представник позивача брала учать в одному судовому засіданні в апеляційному суді тривалістю 20 хвилин, тому апеляційний суд дійшов висновку, що невиправданими є вимога про стягнення витрат позивача на оплату праці адвоката за 1 годину участі в судовому засіданні апеляційного суду з розрахунку 1500 грн. за одну годину.

Апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За таких обставин витрати ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню частково у розмірі 7500 грн. ( 1000 грн за ознайомлення з апеляцйною скаргою, попередня консультація, 6000 грн. підготовка відзиву, 500 грн. за 20 хвилин участі в судовому засіданні).

Схожі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19).

Керуючись статями 367, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 23 жовтня 2023 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 7500 грн. за надання професійної правничої допомоги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення постанови апеляційного суду.

Головуючий

Судді