Постанова

від 20.12.2023 по справі 826/359/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 826/359/16

адміністративне провадження № К/9901/35995/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А., Судді: Юрченко В.П., Хохуляк В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2016 року (Суддя Арсірій Р.О.),

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2017 року (Судді: Шурко О.І., Василенко Я.М., Степанюк А.Г.),

у справі № 826/359/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укркабель»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укркабель» (далі - позивач, ТОВ «ТД «Укркабель») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві) в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.08.2015 року №0005212203 та №0005222203 (т. 1 а.с. 1-6).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2017 року адміністративний позов задоволено (т. 2 а.с. 23-30, 62-67).

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в доводах якої, посилаючись на зафіксовані актом перевірки від 28.07.2015 року № 690/26-54-22-03-22/38261938 порушення, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Доводи контролюючого органу базуються на не підтвердженні позивачем реальності господарських операцій в розрізі укладених із контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторас", Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Домініус", Товариством з обмеженою відповідальністю "Електро-Буд" договорів у перевіряємий період, враховуючи наявну інформацію з ІС «Податковий блок», «Єдиного реєстру податкових накладних» в розрізі наведених контрагентів, а також інформацію за ланцюгом постачання послуг/товарів цим контрагентам, в якій відображено висновок про відсутність у контрагентів позивача в достатній кількості майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення ними господарської діяльності (т. 2 а.с. 72-74).

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за наслідками проведеної відповідачем у період з 15.07.2015 року по 21.07.2015 року документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Торговий дім «Укркабель» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Вікторас» за період з 01.10.2014 по 31.10.2014, ТОВ «Юридична компанія «Домініус» за період з 01.12.2014 по 31.12.2014 та з ТОВ "Електрон-Буд" за період з 01.07.2014 по 31.07.2014, відповідачем складено акт перевірки від 28.07.2015 № 690/26-54-22-03-22/38261938, з висновками про порушення позивачем: пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 392 853 грн.; пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 та пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 436 503 грн., в тому числі по періодах липень 2014 року - 311 072 грн., серпень 2014 року - 104 000 грн., жовтень 2014 року - 3 598 грн., грудень 2014 року - 17 833 грн.

Підставою для зафіксованих відповідачем порушень, слугував висновок контролюючого органу в акті перевірки про не підтвердження позивачем реальності господарських операцій з контрагентами ТОВ «Вікторас», ТОВ "Юридична компанія «Домініус» та ТОВ «Електрон-Буд» у перевіряємий період, враховуючи інформацію з ІС «Податковий блок», «Єдиного реєстру податкових накладних» в розрізі наведених контрагентів, а також інформацію за ланцюгом постачання послуг/товарів цим контрагентам, в якій відображено висновок про відсутність у контрагентів позивача в достатній кількості майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення ними господарської діяльності (т. 1 а.с. 7-43).

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.08.2015 року:

-№ 0005212203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 589 280 грн, з яких за основним платежем у розмірі 392 853 грн, штрафні (фінансові) санкції в розмірі 196 427 грн (т. 1 а.с. 65);

- № 0005222203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 654 755 грн, з яких за основним платежем на суму 436 503 грн, штрафні (фінансові) санкції в розмірі 218 252 грн (т. 1 а.с. 66).

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій, за результатами оцінки наданих позивачем первинних документів, посилаючись на індивідуальну юридичну відповідальність платника податків, дійшли висновку про документальне підтвердження позивачем реальності господарських операцій з контрагентами за перевіряємий період. Додатково, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справи посилався на те, що наявність первинних документів щодо взаємовідносин позивача з контрагентами відповідачем не заперечується, але вичерпного переліку розбіжностей між вимогами діючого законодавства до оформлення первинних документів та фактичним змістом наданих позивачем первинних документів, відповідачем не наведено. Тоді, як без надання відповідачем в акті перевірки оцінки первинним документам, податкова інформація не може бути доказом нереальності господарських операцій (т. 2 а.с. 23-30, 62-67).

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Кодексу податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: -придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; -придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно підпункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну з зазначеними в ній обов`язковими реквізитами згідно переліку, визначеного цим підпунктом.

Згідно підпункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту є факт реального здійснення операцій з придбання робіт/послуг, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Надаючи оцінку реальності здійснення господарських операцій позивача із контрагентами, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укркабель» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Електрон-Буд» (продавець) укладений договір купівлі-продажу № 6-е/з від 26.03.2013 року (т. 1 а.с. 44-45), за умовами якого продавець зобов`язаний поставити та передати у власність покупця товар (пластика ПВХ), а покупець прийняти і оплатити його на умовах цього договору. Ціна товару вказується в накладних, якість товару має відповідати сертифікату якості, умови оплати визначаються у специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору. Також до договору № 6-е/з від 26.03.2013 укладено додаткову угоду № 1 від 07.04.2014, в якій: - п. 1.2. договору викладено у наступній редакції: «товаром за цим договором є пластикат ПВХ та заготівка мідна для волочіння (катанка) EN 1977-Cu-ETP-8-3000-CL»; - п. 1.4 у наступній редакції: «якість пластикату ПВХ повинна відповідати сертифікату якості підприємства -виробника. Якість заготівки мідної для волочіння (катанка) EN 1977-Cu-ETP-8-3000-CL повинна відповідати ДСТУ EN 1977:2009»; - п. 3.4. договору викладено у наступній редакції: «Покупець зобов`язаний прийняти товар по кількості та якості в терміни та в порядку, передбачені діючим законодавством. Допустима похибка ваги однієї бухти заготівки мідної для волочіння (катанка) EN 1977-Cu-ETP-8-3000-CL масою від 3 т. до 3.5т. може становити +/- 2 кг. при виявленні покупцем невідповідності товару по якості та кількості, виклик представника продавця телеграмою та/або листом з використанням факсимільного (фаскового) зв`язку в день приймання товару для складання 2-х стороннього акту обов`язковий»; -доповнено розділ 3 пунктом 3.10: «пункт 3.10 Товар постачається з тарою - піддони дерев`яні, яка є незворотною і поверненню не підлягає - вартість тари включена у вартість товару» (т. 1 а.с. 46).

Судами встановлено, що на підтвердження виконання умов зазначеного договору, сторонами були оформлені первинні документи: специфікації № 16 від 02.07.2014 на суму 1 866 432 грн. (в т.ч. ПДВ 311 072 грн.), № 17 від 25.07.2014 на суму 624 000 грн. (в т.ч. ПДВ 104 000 грн.) (т. 1 а.с. 48, 49), видаткові накладні № 175 від 02.07.2014 на суму 1 866 432 грн. (в т.ч. ПДВ 311 072 грн.), № 201 від 25.07.2014 на суму 624 000 грн. (в т.ч. ПДВ 104 000 грн.) (т. 1 а.с. 104-105), податкові накладні № 1 від 02.07.2014 на суму 1 866 432 грн. (в т.ч. ПДВ 311 072 грн.), № 30 від 25.07.2014 на суму 624 000 грн. (в т.ч. ПДВ 104 000 грн.) (т. 1 а.с. 106-107), товарно-транспортні накладні № Р175 від 02.07.2014, № Р201 від 25.07.2014 (т. 1 а.с. 108-109); довіреності на отримання товару № 280 від 01.07.2014, № 325 від 24.07.2014 (т. 1 а.с. 110-111). Згідно платіжних доручень № 501 від 11.07.2014 у розмірі 363 520 грн., № 502 від 11.07.2014 у розмірі 536 480 грн., № 527 від 22.07.2014 у розмірі 600 000 грн., № 528 від 22.07.2014 у розмірі 366 432 грн., № 602 від 13.08.2014 у розмірі 100 000 грн., № 607 від 14.08.2014 від 250 000 грн., № 608 від 14.08.2014 у розмірі 124 000 грн., № 612 від 15.08.2014 від 75 000 грн., № 613 від 18.08.2014 у розмірі 50 000 грн., № 614 від 19.08.2014 у розмірі 25 000 грн. позивач сплатив кошти за придбаний товар на користь контрагента за договором № 6-е/з від 26.03.2013 (т. 2 а.с. 10-19).

Крім того, на підтвердження подальшої реалізації придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрон-Буд» товару, позивачем надані суду першої інстанції копії первинних документів, а саме: укладений договір № 25/07 від 25.07.2014 з Товариством з обмеженою відповідальністю Харцизький кабельний завод Енерго», специфікації № 1 від 25.07.2014, податкова накладна № 252 від 28.07.2014, видаткова накладна № 1438 від 28.07.2014, ТТН № Р1438 від 28.07.2014, довіреність № 220 від 25.07.2014, рахунок оплати по замовленню № 2723 від 25.07.2014; укладений договір № 16-2012 від 16.07.2012 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеркабель Київ», рахунок оплати по замовленню № 2420 від 03.07.2014, № 2437 від 04.07.2014, перелік цінностей, відомості про вантаж, податкові накладні № 37 від 03.07.2014, № 58 від 04.07.2014, видаткові накладні № 1226 від 03.07.2014, № 1235 від 04.07.2014, довіреність № 364 від 03.07.2014, ТТН № Р1226 від 03.07.2014, № Р1235 від 04.07.2014, відомості про вантаж, специфікації № 03/07 від 03.07.2014, № 01/07 від 01.07.2014, докази проведення оплати; укладений договір № 31 від 11.01.2013 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кабельний завод «Енергопром», специфікації № 01/07 від 01.07.2014, податкова накладна № 41 від 03.07.2014, видаткова накладна № 1231 від 03.07.2014, довіреність № 332 від 03.07.2014, рахунок на оплату замовлення № 2431 від 03.07.2014, ТТН № Р1231 від 03.07.2014 (т. 1 а.с 192-234).

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Вікторас» (виконавець) укладено договір від 01.09.2014 № 01/09 про надання послуг (т. 1 а.с. 50-52, 53-64), відповідно до умов якого виконавець зобов`язується за завданням замовника надати інформаційно-консультаційні послуги, які вказуються в Додатку до цього договору, що є невід`ємною частиною. Факт приймання наданих послуг підтверджується актом. На підтвердження виконання умов договору, позивачем надані акти надання послуг № 89 від 03.10.2014 на суму 5 967 грн. (в т.ч. ПДВ 994,50 грн.), № 99 від 14.10.2014 на суму 4 953 грн. (в т.ч. 825,50 грн.), № 113 від 24.10.2014 на суму 10 668 грн. (в т.ч. 1 778 грн.) (т. 1 а.с. 84-86), податкові накладні № 6 від 03.10.2014 на суму 5 967 грн. (в т.ч. ПДВ 994,50 грн.), № 14 від 14.10.2014 на суму 4 953 грн. (в т.ч. ПДВ 825,50 грн.), № 29 від 24.10.2014 на суму 10 668 грн. (в т.ч. ПДВ 1 778 грн.) (т. 1 а.с. 87-89).

Крім цього, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Юридична компанія «Домініус» укладено договір № 19112014 від 19.11.2014 про надання юридично-консультаційних послуг, на підтвердження виконання якого позивачем надані акти надання послуг: № 2 від 03.12.2014 на суму 40 000 грн. (в т.ч. ПДВ 6 666,67 грн), № 3 від 11.12.2014 на суму 7 000 грн. (в т.ч. ПДВ 1 166,67 грн.), № 4 від 19.12.2014 на суму 7 000 грн. (в т.ч. ПДВ 1 166,67 грн.), № 5 від 23.12.214 на суму 35 000 грн. (в т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.), № 6 від 31.12.2014 (в т.ч. ПДВ 500 грн.), № 7 від 31.12.2014 на суму 15 000грн. (в т.ч. ПДВ 2 500 грн.) (т. 1 а.с. 90-95), податкові накладні № 2 від 03.12.2014 на суму 40 000 грн. (в т.ч. ПДВ 6 666,67 грн), № 3 від 11.12.2014 на суму 7 000 грн. (в т.ч. ПДВ 1 166,67 грн.), № 4 від 19.12.2014 на суму 7 000 грн. (в т.ч. ПДВ 1 166,67 грн.), № 5 від 23.12.2014 35 000 грн. (в т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.), № 6 від 31.12.2014 на суму 3 000 грн. (в т.ч. ПДВ 500 грн.), № 7 від 31.12.2014 на суму 15 000грн. (в т.ч. ПДВ 2 500 грн.) (т. 1 а.с. 96-101).

Доводи касаційної скарги не містять посилань на недоліки первинних документів, або надання судами попередніх інстанцій невірної оцінки доказів у справі, а також не вказано про те, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, як і немістить доводів в контексті специфіки укладених позивачем угод. Тоді, як за результатами оцінки наданих первинних документів суди попередніх інстанцій дійшли висновку про документальне підтвердження позивачем реальності господарських операцій з контрагентами за перевіряємий період, що не спростовано відповідачем в ході розгляду справи. Судом апеляційної інстанції додатково зауважено і на тому, що наявність первинних документів щодо взаємовідносин позивача з контрагентами відповідачем не заперечується, а вичерпного переліку розбіжностей між вимогами діючого законодавства до оформлення первинних документів та фактичним змістом наданих позивачем первинних документів, відповідачем не наведено.

Колегія суддів звертає увагу, що як наголошено в постанові Великої палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 (провадження № 11-200апп21) норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Крім цього, в цій же постанові міститься висновок, що посилання контролюючого органу на аналіз зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації не є допустимим доказом у розумінні процесуального закону.

Доводи контролюючого органу про відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення ними господарської діяльності, зроблено контролюючим органом на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки фактично надані позивачем до перевірки первинні документи не були проаналізовані в акті перевірки, а тому така інформація не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону. Така інформація сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень, на які посилається відповідач, врахуючи документальне підтвердження господарських операцій первинними документами, оцінка яким в сукупності була надана судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, що не спростовано доводами касаційної скарги.

Касаційна скарга відповідача є повністю ідентичній запереченням на позов, а також апеляційній скарзі і її доводи не містять посилань на неправильне застування судами попередніх інстанцій норм матеріального права або порушення норм процесуального під час розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2017 року у справі № 826/359/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя: І.А. Васильєва

Судді: В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк