Рішення

від 18.12.2023 по справі 703/1188/23

СМІЛЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 703/1188/23

2/703/613/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2023 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Прилуцького В.О.

секретаря судовогозасідання Дегтярь Л.В.

за участю

представника позивачки ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сміла в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смілянський ливарний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходів та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

встановив:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом (вимоги якого в подальшому зменшила), в якому просить стягнути з ТОВ «Смілянський ливарний завод» заборгованість по заробітній платі за листопад 2022 року в сумі 6676 грн. 12 коп., компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в сумі 2873 грн. 71 коп. та середній заробіток за весь час затримки виплати сум належних ОСОБА_3 по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців в сумі 76895 грн. 71 коп. (Позовні вимоги викладені з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 23 листопада 2023 року).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 листопада 2022 року ОСОБА_3 було звільнено з роботи у ТОВ «Смілянський ливарний завод» на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Однак в день звільнення товариством з нею не було проведено повний розрахунок із заробітної плати, заборгованості за невикористані дні основної та додаткової відпустки, а тому вимушена була звернутись до суду.

Ухвалою судді від 20 березня 2023 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивачки адвокат Терещенко С.П. підтримав позовні вимоги, викладені заяві про зменшення позовних вимог, з підстав та мотивів викладених у позовній заяві та наполягав на їх задоволенні. Вказав, що дійсно позивачкою не заперечується той факт, що відповідачем під час розгляду справи по суті їй було сплачено 128 050 грн. 69 коп., тому і було зменшено позовні вимоги. Однак вказав, що не погоджується із доводами представника відповідача про належні до виплати суми позивачці та просив суд стягнути заборгованість саме у розмірі вказаному у заяві про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача - адвокат Петренко О.В. в судовому засіданні позові вимоги визнав частково, а саме в частині компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати в сумі 2873 грн. 71 коп. Зазначив, що під час розгляду справи в суді відповідачці було виплачену компенсацію за невикористану відпустку та невиплачену заробітну плату в сумі 129216 грн. 63 коп. Таким чином не сплаченою залишилась лише сума компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 2873 грн. 71 коп. Звернув увагу суду на те, що позивачкою не вірно було розраховану суму, яка підлягає до виплати, оскільки нею безпідставно було включено у кількість днів невикористаної відпустки по 2 календарні дні з 2011 року по червень 2016 року, що привело до невірного розрахунку за 4 календарні дні. Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати сум по день фактичного розрахунку, але не більше як за 6 місяців, то у задоволенні цієї вимоги представник відповідача просить суд відмовити повністю з огляду на те, що вказана заборгованість виникла не з вини роботодавця, а за рахунок виключних обставин, а саме внаслідок ведення бойових дій або непереборної дії. Вважає, що збройна агресія Росії проти України є непереборною силою, внаслідок якої підприємство недоотримало прибутки. Просив застосувати положення ст. 117 КЗпП України та в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити позивачці у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивачки, представника відповідача, дослідивши докази в їх сукупності суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Встановлені судом обставини справи

З копії наказу № 50 к від 21 листопада 2022 року виданого ТОВ «Смілянський ливарний завод» вбачається, що ОСОБА_3 було звільнено з посади головного бухгалтера з 21 листопада 2022 року за згодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. Наказано бухгалтерії провести остаточний розрахунок з ОСОБА_3 та виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, 162 календарних днів, за робочий період з 21 липня 2008 року по день звільнення.

Спір між сторонами виник з приводу права позивача на отримання нарахованої, але невиплаченої при звільненні заробітної плати, компенсації за невикористану відпуску та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч. 1 ст. 2 ЦПК України)

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі трудових. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За нормами ст. ст. 21, 22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У ч. 3 ст. 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оплату праці").

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Всупереч наведених законодавчих положень ТОВ «Смілянський ливарний завод» при звільненні ОСОБА_3 з посади головного бухгалтера з 21 листопада 2022 року не здійснило усі належні до виплати платежі.

Однак, суд не погоджується з наданим позивачкою розрахунком сум, які підлягають їй до виплати, та бере до уваги розрахунок наданий представником відповідача, враховуючи наступне.

З розрахункового листка за листопад 2022 року який додано до позовної заяви вбачається, що борг ТОВ «Смілянський ливарний завод» перед позивачкою ОСОБА_3 складає 135 892 грн. 75 коп., з яких компенсація за невикористану відпустку 79866 грн., доплата за суміщення професій 2454 грн. 60 коп. та не виплачена зарплата за листопад 2022 року 8427 грн. 27 коп.

Як вбачається із довідки про розрахунок відпускних за період з 21 липня 2008 року по 21 листопада 2022, що підготовлений ОСОБА_3 , у кількість днів невикористаної відпустки, компенсацію якої остання просить суд стягнути із відповідача, нею пораховано по 2 календарні дні з 2011 року по червень 2016 року, що передбачені колективним договором. Проте у період з 2011 по 2012 рік включно позивачка працювала бухгалтером ТОВ «Смілянський ливарний завод», не мала права за цей період на додаткову відпустку і на посаду заступника головного бухгалтера переведена 08 січня 2013 року, що видно з копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13 серпня 1996 року належну ОСОБА_3 .

Окрім того на цей час чинним був колективний зареєстрований в Управлінні праці та соціального захисту населення №223 від 04 квітня 2011 року. Згідно додатку №6 до вказаного колективного договору, додаткові щорічні відпустки були передбачені у ТОВ «Смілянський ливарний завод» лише працівникам, що виконували роботу в шкідливих умовах праці.

Таким чином, позивачка ОСОБА_3 , працюючи бухгалтером у ТОВ «Смілянський ливарний завод» у період 2011-2012 роки права по 2 календарні дні за кожен з років додаткової щорічної відпустки немала, а тому безпідставно нарахувала компенсацію по вказаній складовій за 4 календарні дні. Лише, починаючи із 2013 року, на підставі колективного договору на 2013-2014 роки, зареєстрованого в Управлінні праці та соціального захисту населення за №1 від 16 січня 2013 року, у додатку №6 були передбачені додаткові щорічні відпустки, зокрема, заступнику головного бухгалтера, посаду якої обіймала на той час позивачка ОСОБА_3 , що підтверджується копією витягу із колективного договору на 2013-2014роки.

Таким чином замість компенсації за невикористану додаткову відпустку, що позивачкою нарахована за 36 календарних днів, підлягає зменшенню до 32 календарних днів, що підтверджується актом перевірки нарахування заробітної плати за період з 01 листопада 2021 року по 22 листопада 2022 року та розрахунку компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_3 , що підготовлений ОСОБА_4 , на підставі наказу директора ТОВ «Смілянський ливарний завод» №8 від 02 травня 2023 року та договору №3 про надання послуг в сфері бухгалтерського та податкового обліку від 30 червня 2023 року.

На підставі проведеної перевірки розрахунку та кількості днів невикористаної відпустки ОСОБА_3 виконаної згідно наказу № 8 від 02 травня 2023 року, було винесено наказ № 14 від 01 вересня 2023 року про винесення змін до п. 2 наказу № 30 від 21 листопада 2022 року в частині кількості невикористаних днів відпустки та викладено його у іншій редакції. Відповідно до нової редакції наказу ОСОБА_3 належить виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку 142 календарних днів та не використану додаткову відпустку 13 календарних днів за період з 21 липня 2008 року по день звільнення.

Доказів про те, що вказаний наказ скасований позивачкою ОСОБА_3 до суду не надано.

З огляду на викладене загальна сума заборгованості ТОВ «Смілянський ливарний завод» перед позивачкою щодо компенсації за невикористану відпустку та невиплачену заробітну плату, станом на листопад 2022 року, складає 129 216 грн. 63 коп., а не 135892 грн. 75 коп., як це стверджує позивачка ОСОБА_3 .

Окрім того позивачкою ОСОБА_3 та її представником, адвокатом Терещенком С.П., ні в позовній заяві, ні в заяві про зменшення позовних вимог, а ні в судовому засіданні не надали розрахунку суми заборгованості із заробітної плати, яка підлягає на їх думку до виплати позивачці. Таким чином, суд не має можливості перевірити вказаний розрахунок на його правильність та погодитись з ним, а чи спростувати його.

На підтвердження суми боргу перед позивачкою ОСОБА_3 в розмірі саме 129216 грн. 63 коп., представником відповідача, адвокатом Петренком О.В. надано до суду довідку про виплату заборгованості станом на 29 вересня 2023 року, а також зарплатні/ платіжні відомості № 209, 149, 140,117 102, 89, 88, 64, 54,32, 24, 5 та розрахунковий листок за листопад 2022 року.

Таким чином в судовому засіданні встановлено, що на час звільнення позивачки ОСОБА_3 (21 листопада 2022 року) ТОВ «Смілянський ливарний завод» мало перед нею заборгованість в розмірі 129216 грн. 63 коп. Відповідно позивачка мала право на стягнення з відповідача зазначеною суми боргу.

В ході розгляду справи в суді відповідачем ТОВ «Смілянський ливарний завод» в рахунок погашення боргу, перерахувало позивачці ОСОБА_3 129216 грн. 63 коп. заборгованості за невиплачену заробітну плату, що підтверджується довідкою про виплату заборгованості станом на 29 вересня 2023 року, а також зарплатні/ платіжні відомості № 209, 149, 140,117 102, 89, 88, 64, 54,32, 24 та № 171.

Таким чином, суд приходить до висновку, що станом на день винесення рішення у справі перед позивачкою ОСОБА_3 у відповідача ТОВ «Смілянський ливарний завод» відсутня заборгованість зі сплати за невиплачену заробітну плату, тому у цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Що стосується позовної вимоги ОСОБА_3 про стягнення з відповідача 2873 грн.12 коп. компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» і ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» роботодавець зобов`язаний нарахувати й виплатити працівникам компенсацію втрати частини заробітної плати.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Згідно з п.3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошових доходів громадян). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі індексації грошових доходів громадян, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексація грошових доходів громадян).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Тобто, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та Порядком № 159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошових доходів громадян). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 03.07.2018 року у справі № 521/940/17, від 05.10.2018 у справі №162/787/16-а, від 04.03.2020 у справі №219/11809/15-а, від 11.12.2020 у справі 200/10820/19-а та від 21.10.2021 у справі №200/613/19-а.

Представник відповідача в судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву позовні вимоги в сумі 2873 гр. 71 коп. компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати визнав.

Ч. 1 ст. 82 ЦПК України вказує на те, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Оскільки представник відповідача визнав вказану позовну вимогу, відповідно дані обставини не підлягають доказуванню в судовому засіданні та підлягають до задоволення.

Відповідно з відповідача ТОВ «Смілянський ливарний завод» на користь позивача ОСОБА_3 підлягає стягненню компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 2873 грн. 71 коп.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати сум належних ОСОБА_3 по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Суд вважає доведеним факт несвоєчасної виплати позивачу заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, що підтверджено матеріалами справи.

Суд звертає увагу, що заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (в редакції на час розгляду справи) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, датою остаточного розрахунку ТОВ «Смілянський ливарний завод» з ОСОБА_3 є 30 жовтня 2023 року.

Тож порушення прав позивачки щодо повного своєчасного розрахунку при звільненні мало місце з 22 листопада 2022 року (наступний день після звільнення) по 30 жовтня 2023 року (по день фактичного розрахунку).

Таким чином, враховуючи положення ст.117 КЗпП України щодо обмеження шестимісячним терміном, за який може бути стягнуто середній заробіток, з дати порушення прав ОСОБА_3 кількість робочих днів за період з 22 листопада 2022 року по 22 травня 2023 року становить 103 дні ( з урахування 4 денного робочого тижня на підприємстві).

Суд погоджується з тим, що факт затримки розрахунку відповідача з позивачкою при звільненні мав місце та вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за цей час є обґрунтованими.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.

У цій справі відповідач порушив строк виплати заробітної плати позивачеві при звільненні в сумі 129216 грн. 63 коп.

Однак, вирішуючи спір по суті, суд вважає за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.

Така правова позиція застосована також Верховним Судом і у справі № 165/622/20 (постанова від 20 травня 2021 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року в справі № 760/2881/19 (провадження № 61-1096св20) вказано, що «у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов`язана відповідна виплата. Абзацом другим пункту 8 вказаного Порядку встановлено, що середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді».

Позивач звільнена з роботи 21 листопада 2022 року, в день її звільнення роботодавцем не проведений остаточний розрахунок.

Період, за який позивач просить суд стягнути середній заробіток, за не проведення розрахунку при звільненні становить з 22 листопада 2022 року за шість місяців тобто по 22 травня 2023 року, що становить 103 робочих дні. Множимо на середньоденний заробіток позивача 716 грн. 12 коп., та отримуємо розмір середнього заробітку 73760 грн. 36 коп. Однак, суд враховуючи позицію Верховного Суду, щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивачки, враховуючи суму невиплаченої при звільненні заробітної плати 129216 грн. 63 коп., приходить до необхідності її зменшення.

З урахуванням вище зазначених висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, враховуючи встановлені судами фактичні обставини справи, очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум зі встановленим розміром заборгованості, дій позивачки та відповідача (який сплатив заборгованість у повному обсязі до постановлення рішення по справі), введення в країні військового стану, що призвело до погіршення ситуації на підприємстві із замовленнями та відповідно отриманням ним прибутку, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивачки виплат у сумі 12921 грн. 66 коп.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21, від 15 березня 2023 року в справі № 201/8085/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 201/8083/21, від 17 травня 2023 року у справі № 201/8082/21, № 201/8087/21 від 18 жовтня 2023 року.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у сумі 1073 грн. 60 коп. за вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені. Також з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1073 грн. 60 грн. за вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, оскільки на підставі п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» позивачка була звільнена від його сплати при зверненні до суду.

На підставі викладеного, ст. 116, 117 КЗпП України, ст. 15 Закону України «Про оплату праці», керуючись ст. 5, 12-13 76, 81, 133, 137, 141, 263-265, 430 ЦПК України,-

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смілянський ливарний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати часини доходів та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовільнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Смілянський ливарний завод» (код ЄДРПОУ 35505844, вул. Київська, 22 в м. Сміла, Черкаської області) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в сумі 2873 грн. 71 коп., середній заробіток за час затримки виплат сум належних при звільненні в розмірі 12921 грн. 66 коп., судовий в сумі 1073 грн. 60 коп., а всього 16868 грн. 97 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Смілянський ливарний завод» (код ЄДРПОУ 35505844, вул. Київська, 22 в м. Сміла, Черкаської області) на користь держави судовий збір в сумі 1073 грн. 60 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення до Черкаського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 22 грудня 2023 року.

Головуючий: В. О. Прилуцький