Постанова

від 11.04.2024 по справі 703/1188/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року

м. Черкаси

Справа № 703/1188/23Провадження № 22-ц/821/465/24категорія: 311020000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Василенко Л.І.,

суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Смілянський ливарний завод»,

розглянув в порядку письмового провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Терещенка Сергія Івановича на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смілянський ливарний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходів та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у складі: головуючого судді Прилуцького В. О., повний текст рішення складено 22 грудня 2023 року,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась в суд з даним позовом.

Позовні вимоги мотивувала тим, що 21 листопада 2022 року ОСОБА_1 наказом № 50-к було звільнено з роботи у ТОВ «Смілянський ливарний завод» на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Зазначає, що в день звільнення Товариством з нею не було проведено повний розрахунок із заробітної плати, компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпустки.

При цьому заборгованість по заробітній платі та компенсація за невикористану відпустку з січня 2022 року по день звільнення 21 листопада 2022 року згідно розрахункових листків за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень і листопад 2022 року становила 135892,75 грн.

Загальна сума компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати становить 2873,71 грн.

У зв`язку із виплатою відповідачем 128050,69 грн, ОСОБА_1 подала заяву про зменшення позовних вимог та остаточно просила стягнути із ТОВ «Смілянський ливарний завод» на користь ОСОБА_1 залишок невиплаченої заробітної плати за листопад 2022 в сумі 6676, 12 грн, компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в сумі 2873,71 грн та середній заробіток в сумі 76895,14 грн за весь час затримки виплати сум належних ОСОБА_1 по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Стягнути з відповідача понесені ОСОБА_1 судові витрати за надання правничої допомоги та по оплаті судового збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 грудня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Смілянський ливарний завод» на користь ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в сумі 2873,71 грн, середній заробіток за час затримки виплат сум належних при звільненні в розмірі 12921,66 грн, судовий збір в сумі 1073,60 грн, а всього 16868,97 грн.

Стягнуто з ТОВ «Смілянський ливарний завод» на користь держави судовий збір в сумі 1073,60 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що станом на день винесення рішення у справі перед позивачем ОСОБА_1 у відповідача ТОВ «Смілянський ливарний завод» відсутня заборгованість зі сплати за невиплачену заробітну плату, тому у цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Суд дійшов висновку, що оскільки представник відповідача визнав позовну вимогу про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 2873,71 грн, то відповідно дані обставини не підлягають доказуванню в судовому засіданні та підлягають до задоволення.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати сум належних ОСОБА_1 по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців, суд дійшов висновку, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд, враховуючи позицію Верховного Суду, щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, враховуючи суму невиплаченої при звільненні заробітної плати 129216,63 грн, дійшов висновку про необхідність її зменшення з 73760,36 грн до 12921,66 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Терещенко С. І., вважаючи оскаржуване рішення незаконним, оскільки розрахунки і висновки суду не відповідають обставинам справи, наявним у справі документам та порушують норми матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду від 18 грудня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути із ТОВ «Смілянський ливарний завод» на користь ОСОБА_1 залишок невиплаченої заробітної плати за листопад 2022 року в сумі 6676,12 грн, компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в сумі 2873,71 грн та середній заробіток в сумі 76895,14 грн за весь час затримки виплати сум належних ОСОБА_1 по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Стягнути з відповідача понесені ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору та за надання правничої допомоги.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що твердження суду щодо неможливості перевірити розрахунок позивача, погодитись з ним чи його спростувати є помилковим.

З приводу зменшення днів додаткової відпустки зазначає, що дійсно, розраховуючи суму боргу позивач включив 3 дні додаткової відпустки за період з 2011-2012 роки на підставі додатку до колективного договору того періоду. Коли ОСОБА_1 брала відпустку, то інспектор підприємства підписував цей наказ. Якби позивач не мала права на таку відпустку, то ОСОБА_1 ніхто б таку відпустку не оформив. Таку відпустку вона брала в серпні 2013 року. При цьому 1 день відпустки за 2011 рік, бо колективний договір почав діяти з середини року і 2 дні за 2012 рік, таким чином 3 дні, які були передбачені додатком до колективного договору про відпустки за ненормований робочий день, а не 4 дні, як стверджує відповідач і з яким безпідставно погодився суд.

Вважає, що підприємство не мало законних підстав коригувати у листопаді 2022 року дні відпустки використані у серпні 2013 року, беручи в розрахунок середній заробіток листопада 2022 року, що дорівнює 493 грн.

Крім того, вважає абсурдним, що суд включив позивачу 4 дні додаткової відпустки на загальну суму 6676,12 грн.

Вказує, що ні складений акт, ні відредагований наказ про звільнення ОСОБА_1 відповідач на адресу позивача не надсилав, а тому позивач була позбавлена можливості його оскаржити в передбачений законом термін.

Щодо середнього заробітку за час затримки виплати належних позивачу сум по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців зазначає, що враховуючи період затримки в розрахунку, суд навіть орієнтовно не оцінив розмір майнових втрат, яких, як можна було б передбачити, могла зазнати позивач.

Не врахував суд, чи вплинуло на позивача введення військового стану, чи лише на підприємство з його можливостями, не врахував катастрофічне здорожчання життя, відсутність можливості працювати і отримувати заробітну плату, усвідомлювати наявність зароблених коштів з відсутністю і часовою невизначеністю погашення відповідачем боргу, та в майбутньому очікувати оперативного виконання рішення суду.

Вважає, що в даній справі суд довільно трактує критерії Великої Палати Верховного Суду і правові позиції висловлені в постановах Верховного Суду.

23 лютого 2024 року від ТОВ «Смілянський ливарний завод» надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому Товариство просило суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 грудня 2023 року без змін.

Зазначає, що ТОВ «Смілянський ливарний завод» 26.01.2024 було у добровільному порядку виконано рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 грудня 2023 року у повному обсязі.

Вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що на день винесення рішення у справі перед ОСОБА_1 у ТОВ «Смілянський ливарний завод» відсутня заборгованість зі сплати за невиплачену заробітну плату, а отже доводи позивача в апеляційній скарзі є необґрунтованими та не мають підтвердження.

Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено обставини та застосовано норми матеріального та процесуального права у оскарженому рішенні, доводи апеляційної скарги необґрунтовані в частині доводів апеляційної скарги стосовно компенсації за невикористану відпустку також.

Крім того, заявлені до стягнення суми компенсації, що містяться у прохальній частині як позовної заяви, так і апеляційної скарги, мають очевидну неспівмірність зі встановленим розміром заборгованості, дій позивача та відповідача, введення в країні воєнного стану, що призвело до погіршення ситуації на підприємстві із замовленнями та відповідно отриманням ним прибутку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

З копії наказу № 50 к від 21 листопада 2022 року виданого ТОВ «Смілянський ливарний завод» вбачається, що ОСОБА_1 було звільнено з посади головного бухгалтера з 21 листопада 2022 року за згодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. Наказано бухгалтерії провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 та виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, 162 календарних днів, за робочий період з 21 липня 2008 року по день звільнення (а.с. 12).

Згідно розрахункового листка за листопад 2022 року, борг ТОВ «Смілянський ливарний завод» перед ОСОБА_1 складає 135892,75 грн, з яких компенсація за невикористану відпустку 79866 грн, доплата за суміщення професій 2454,60 грн та не виплачена зарплата за листопад 2022 року 8427,27 грн (а.с. 11 зворот).

Відповідно до наказу ТОВ «Смілянський ливарний завод» № 8 від 02 травня 2023 року вирішено провести перевірку нарахування та кількості днів компенсації за невикористану основну та додаткову відпустки ОСОБА_2 згідно наказу 50-к від 21 листопада 2022 року з метою встановлення правильності розрахунків здійснених нею (а.с. 55).

Відповідно до акту перевірки нарахування заробітної плати за період з 01.11.2021 по 22.11.2022 та розрахунку компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 встановлено помилкове використання додаткової відпустки за 2011 та за 2012 роки. А саме: ОСОБА_1 переведено на посаду заступника головного бухгалтера починаючи з 08 січня 2013 (наказ № 300-к від 27.12.2012), відповідно право на додаткову відпустку в кількості 2 календарних днів за відпрацьований рік за ненормований робочий день згідно колективного договору виникає починаючи з 08.01.2013 і відповідно право на додаткову відпустку має бути зменшено на 4 календарних дні. Таким чином право на додаткову відпустку за весь період роботи 32 календарних дні, з яких фактично використано 19 календарних днів, компенсації підлягає 13 календарних дні, право на основну відпустку за весь період роботи використано в частині 202 календарних дні, компенсації підлягає 142 календарних дні. Розрахунок компенсації за 155 календарних дні невикористаної відпустки: 493*155=76415 грн.

Висновок: сума компенсації нарахована самою ОСОБА_1 в місяці звільнення та відображена у звітності із заробітної плати та ЄСВ підлягає коригуванню (а.с. 61).

Згідно з наказом № 14 від 01 вересня 2023 року про коригування кількості днів компенсації при звільненні, вирішено внести зміни до п. 2 наказу № 50-к від 21 листопада 2022 року в частині кількості невикористаних днів відпустки та викладено його у іншій редакції. Відповідно до нової редакції наказу ОСОБА_1 належить виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку 142 календарних днів та не використану додаткову відпустку 13 календарних днів за період з 21 липня 2008 року по день звільнення (а.с. 69).

Відповідно до довідки про виплату заборгованості станом на 29 вересня 2023 року, а також зарплатні/платіжні відомості № № 209, 149, 140, 117 102, 89, 88, 64, 54,32, 24, 5 ОСОБА_1 виплачено 129216,63 грн (а.с. 68, 72-78).

Відповідно до наказу № 27 від 03 жовтня 2022 року, встановлено для адміністративного та інженерно-технічного персоналу чотириденний робочий тиждень у відповідності до графіку роботи цеху, починаючи з 03.10.2022 (а.с. 70).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст. 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 1 ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Судом встановлено, що в день звільнення, 21 листопада 2022 року, позивачу не були виплачені всі суми, які належали їй від підприємства. Вказана обставина відповідачем не заперечується.

Разом з тим між сторонами виник спір щодо суми, яка підлягає сплаті.

В матеріалах справи містяться розрахунки позивача, які проведені нею, як головним бухгалтером та бухгалтером ОСОБА_3 , яка діяла згідно договору № 3 про надання послуг у сфері бухгалтерського та податкового обліку.

З розрахункового листка за листопад 2022 року вбачається, що борг ТОВ «Смілянський ливарний завод» перед позивачем ОСОБА_1 складає 135892,75 грн, з яких компенсація невикористаних днів відпустки складає 79866 грн.

Згідно розрахунків відповідача борг ТОВ «Смілянський ливарний завод» перед позивачем ОСОБА_1 складає 129216,63 грн, з яких компенсація невикористаних днів відпустки складає 76415 грн.

Слід зазначити, що така різниця встановлена у зв`язку з проведенням перевірки нарахування та кількості днів компенсації за невикористану основну та додаткову відпустки ОСОБА_2 згідно наказу 50-к від 21 листопада 2022 року з метою встановлення правильності розрахунків здійснених нею (наказ № 8 від 02 травня 2023 року).

Зокрема, було встановлено помилкове використання ОСОБА_1 додаткової відпустки за 2011 та за 2012 роки.

За результатами проведеної перевірки винесено наказ № 14 від 01 вересня 2023 року про коригування кількості днів компенсації при звільненні, вирішено внести зміни до п. 2 наказу № 50-к від 21 листопада 2022 року в частині кількості невикористаних днів відпустки та викладено його у іншій редакції. Відповідно до нової редакції наказу ОСОБА_1 належить виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку 142 календарних днів та не використану додаткову відпустку 13 календарних днів за період з 21 липня 2008 року по день звільнення, тобто сума компенсації зменшилась на 3451 грн, а не 6676,12 грн, як зазначає скаржник.

Крім того, різниця у сумах виникла тому, що ОСОБА_1 при складанні розрахункового листка у жовтні 2022 року та в листопаді 2022 року виходила із п`яти денного робочого тижня, тоді як згідно з наказом № 27 від 03 жовтня 2022 року, встановлено для адміністративного та інженерно-технічного персоналу чотириденний робочий тиждень у відповідності до графіку роботи цеху, починаючи з 03.10.2022.

Вказані накази не оскаржувались ОСОБА_1 та є чинними.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що загальна сума заборгованості ТОВ «Смілянський ливарний завод» перед позивачем щодо компенсації за невикористану відпустку та невиплачену заробітну плату, станом на листопад 2022 року, складав 129216,63 грн, а не 135892,75 грн, як це стверджує ОСОБА_1 .

До апеляційної скарги ОСОБА_1 додано новий доказ, а саме: копію особової картки.

При цьому, подаючи позов, ОСОБА_1 не вказувала на неможливість надання тих чи інших доказів.

Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги, що перегляд в апеляційному порядку справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки клопотання про прийняття нових доказів позивачем не заявлено, не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості прийняти зазначені документи, як належні та допустимі докази та надати їм відповідну оцінку.

За викладеного апеляційний суд не може прийняти докази, які додані до апеляційної скарги, оскільки скаржником не доведено неможливості їх подання до суду першої інстанції, у строки та спосіб визначені ст. 83 ЦПК України, з причин, що об`єктивно не залежали від неї (ч. 3 ст. 367 ЦПК України), за умови їх наявності у позивача на момент подачі позову.

Крім того, в процесі розгляду справи відповідачем ТОВ «Смілянський ливарний завод» в рахунок погашення боргу, перерахувано ОСОБА_1 129216,63 грн заборгованості за невиплачену заробітну плату, що підтверджується довідкою про виплату заборгованості станом на 29 вересня 2023 року, а також зарплатними/платіжними відомостями № № 209, 149, 140,117 102, 89, 88, 64, 54,32, 24 та № 171, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що станом на день винесення рішення у справі перед у ТОВ «Смілянський ливарний завод» відсутня заборгованість перед ОСОБА_1 за невиплачену заробітну плату, тому у цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Щодо компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати слід зазначити, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 1, ст. 2 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Відповідно до п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 2 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 522/9778/16-а, від 17 вересня 2020 року у справі № 300/544/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19 та від 29 жовтня 2020 року у справі № 0840/3175/18.

Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Враховуючи, що ТОВ «Смілянський ливарний завод» визнано вимогу про стягнення з нього 2873,12 грн компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, суд дійшов вірного висновку про задоволення даної вимоги позивача.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку, слід зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами у справі, що при звільненні ОСОБА_1 не було проведено повного розрахунку, а саме порушено строк виплати заробітної плати в сумі 129216,63 грн.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Період, за який позивач просить суд стягнути середній заробіток, за не проведення розрахунку при звільненні становить з 22 листопада 2022 року за шість місяців тобто по 22 травня 2023 року, що складає 103 робочих дні. Середньоденний заробіток позивача складає 716,12 грн. Отже, розмір середнього заробітку складає 73760,36 грн.

Апеляційний суд враховує, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення їх точного розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

З урахуванням вищезазначених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, характером цієї заборгованості, дій позивача та відповідача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у сумі 12921,66 грн.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21, від 15 березня 2023 року в справі № 201/8085/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 201/8083/21, від 17 травня 2023 року у справі № 201/8082/21.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11Конвенції(див. вищепункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростували та не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову немає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Терещенка Сергія Івановича залишити без задоволення.

Рішення Смілянськогоміськрайонного судуЧеркаської областівід 18грудня 2023року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Текст постанови складено 11 квітня 2024 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: В. Г. Бородійчук

О. В. Карпенко