Постанова

від 19.12.2023 по справі 568/525/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2023 року

м. Рівне

Справа № 568/525/21

Провадження № 22-ц/4815/1108/23

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Гордійчук С. О., Шимківа С. С.

секретар судового засідання Пиляй І. С.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

відповідач ОСОБА_3 ,

відповідач ОСОБА_4 ,

відповідач ОСОБА_5 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача

ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 , ОСОБА_5 адвоката Дяденчука Анатолія Івановича та представника ОСОБА_3 адвоката Беляновського Романа Юрійовича на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 04 липня 2023 року у складі судді Сільман А. О., ухвалене в м. Радивилів Рівненської області, повний текст рішення складено 05 липня 2023 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувсядо судуз позовомдо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог напредмет споруна сторонівідповідача ОСОБА_6 ,про витребуваннямайна зчужого незаконноговолодіння тавизнання прававласності нанерухоме майно. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18.04.2017 року затверджено мирову угоду, відповідно до якої ОСОБА_1 в рахунок сплати боргу зобов`язався передати у власність ОСОБА_2 нерухоме майно, зокрема, приміщення майнового комплексу овочесушильно-консервного заводу, загальною площею 691,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі договору купівлі-продажу № 1688 від 02.04.18 р. спірне майно відчужено ОСОБА_3 - 1/3 частина, ОСОБА_4 -1/3 частина та ОСОБА_5 - 1/3 частина. В подальшому, постановою Вінницького апеляційного суду від 27.12.19 р. ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 18.04.17 р. у справі № 127/4224/17 скасовано. Вибуття майна з володіння власника на підставі ухвали суду, винесеної щодо цього майна, але в подальшому скасованої, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Посилаючись на вказані обставини, просив задовольнити позов про витребування цього майна від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України.

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 04 липня 2023 року вказаний позов задоволено частково. Витребувано від ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 нерухоме майно - нежитлове приміщення майнового комплексу овочесушильно-консервного заводу, площею 691,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 судовий збір в розмірі по 293,05 грн. з кожного.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, представник ОСОБА_4 , ОСОБА_5 адвокат Дяденчук Анатолій Іванович та представник ОСОБА_3 адвокат Беляновський Роман Юрійович оскаржили його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснюють, що 19.04.2016 року ОСОБА_1 видав довіреність на розпорядження спірним майном, а тому відповідно до власної волі та волевиявлення надав повноваження на розпорядження спірним нерухомим майном ОСОБА_7 в будь-який спосіб, в тому числі і шляхом укладення мирової угоди. Додає, що м ирова угода, на підставі якої позивач відчужив ОСОБА_2 спірне майно, підписана представником ОСОБА_1 в межах наданих йому повноважень, а тому скасування ухвали суду про визнання мирової угоди не свідчить про відсутність волі позивача на його відчуження. Наголошують, що укладаючи мирову угоду, позивач мав волю і усвідомлював наслідки укладення такої мирової угоди, зокрема, відчуження спірного майна ОСОБА_2 .. Доводять, що відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 є добросовісними набувачами спірного майна, і про їх добросовісність свідчать наступні факти: 1) відповідачі набули майно у власність за відплатним договором купівлі-продажу та є вже третіми власниками будівлі після її відчуження згідно мирової угоди; 2) відповідачі не знали і не могли знати про наявність спору щодо цього майна, адже правочин, який підтверджував право власності ОСОБА_6 не містив інформації про набуття нею права власності на підставі судового рішення; 3) обставин терміновості продажу майна ОСОБА_6 не було, оскільки продаж відбувся майже через рік після нею майна у власність; 4) укладаючи договір купівлі-продажу, відповідачі переконалися, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяження. Вказують, що оскільки відповідачі є добросовісними набувачами спірного майна, яке вибуло із власності позивача з його свідомої волі на підставі довіреності, витребування цього майна з власності відповідачів призведе до порушення ст. 1 Першого Протоколу Конвенції з прав людини. Зауважують, що що відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 як добросовісні набувачі користуються спірним майном більше 3 років, несуть витрати з його утримання, здійснюють ремонтні роботи. Вважають, що позивачем пропущено трирічний строк звернення до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння та покликаються на постанову Верховного суду № 910/29/74/18 від 21.01.2018 року. З наведених міркувань просять скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Відзивів на апеляційну скаргу не подано.

Дослідивши матеріали та обставини справина предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, 03.11.2008р. між ТОВ ВКП «Щедра Нива» та ОСОБА_8 укладено договір міни №4668, відповідно до умов якого сторони обміняли належні їм на праві приватної власності нежитлові приміщення, а саме: ТОВ ВКП «Щедра Нива» приміщення майнового комплексу овочесушильно-консервного заводу № 1 по АДРЕСА_1 ; ОСОБА_9 арочний склад АДРЕСА_1 ..

На підставі договору міни №4668від 03.11.08 р., приміщення загальною площею 691,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_8 , що підтверджується витягом з реєстру права власності на нерухоме майно.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18.04.17 року у справі № 127/4224/17 визнано мирову угоду, укладену 18.04.17 р. по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_10 про стягнення боргу на наступних умовах: ОСОБА_1 визнає свої зобов`язання по сплаті боргу перед ОСОБА_2 у розмірі 10000 доларів США; сторони домовились між собою, що по даній мировій угоді ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу зобов`язується передати у власність ОСОБА_2 , приміщення по АДРЕСА_1 , що складається з цегляного приміщення літери а1-І, а2-І (в реєстрі права власності літ. Б) майнового комплексу овочесушильно-консервного заводу, загальною площею 691,6 кв.м., що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору міни №4668(т. 1 ,а с.с. 17-18); - будівлю - котельні, літера б2-І, загальною площею 446,0 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10.10.2005року, посвідченого приватним нотаріусом Радивилівського районного округу Гордійчуком В.І., зареєстрованого в реєстрі за №2494, право власності зареєстровано комунальним підприємством «Радививлівське районне бюро технічної інвентаризації» 11.10.2005року, реєстраційний номер майна 2315385, частка 1/1.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору купівлі-продажу №4847від 22.08.2017р., ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_6 нежитлове приміщення, що знаходиться в АДРЕСА_1 (п. 1.1 Договору) (т. 1 , а.с. 178-179).

Відповідно до п. 1.2 Договору, відчужуване нежитлове приміщення належить продавцю на підставі Мирової угоди у справі № 127/4224/17 від 18.04.2017 р.

Нежитлове приміщення розташоване на земельній ділянці загальною площею 0,1041га, кадастровий номер 5625810100:01:010:0207.

На підставі договору купівлі-продажу №4847від 22.08.2017 р., приватним нотаріусом зареєстровано право приватної власності ОСОБА_6 на приміщення майнового комплексу овочесушильно-консервного заводу, площею 691,6 кв.м.,за адресою: АДРЕСА_1 ,що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.08.2017 року.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 01.09.2017 р. у справі № 127/4224/17 прийнято відмову представника ОСОБА_1 від апеляційної скарги на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 18.04.2017року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_10 про стягнення боргу і апеляційне провадження у даній справі закрито.

02.04.2018року між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 (покупці) укладено договір купівлі-продажу. Відповідно до умов договору, продавець передав у власність, а покупці прийняли, в рівних частках кожний, належний продавцю, на праві приватної власності нежитлове приміщення майнового комплексу овочесушильно-консервного заводу, що знаходиться в АДРЕСА_1 і сплатили його вартість за ціною та в порядку, передбаченому договором. Нежитлове приміщення розташоване на земельній ділянці 0,1041га кадастровий № 5625810100:01:010:0207.

З інформації з Державну реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що приміщення майнового комплексу овочесушильно-консервного заводу, загальною площею 691,6., за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної спільної часткової власності: ОСОБА_3 1/3 частина, ОСОБА_4 -1/3 частина та ОСОБА_5 1/3 частина.

Рішенням Радивилівської міської ради Рівненської області № 12 від 29.01.2018 року земельній ділянці № НОМЕР_1 площею 0,1041га кадастровий № 5625810100:01:010:0207, присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 .

З витягу з Державного земельного кадастру від 12.03.2018 р. вбачається, що земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 0,1041га кадастровий № 5625810100:01:010:0207, по АДРЕСА_1 , належить на праві комунальної власності Радивилівській міській раді Радивилівського району Рівненської області (т. 1, а.с. 181-183).

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 05.03.2018 року визнано недійсною та скасовано з дати посвідчення довіреність від 19.04.2016 р. від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_7 (т. 3, а.с. 16-19). Вказане рішення першої інстанції скасовано постановою Апеляційного суду Рівненської області від 31.05.2018 р..

Постановою Верховного Суду від 27.11.2019р. ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 01 вересня2017року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27.12.2019 р. у справі № 127/4224/17 ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 18 квітня2017року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/4224/17 від 03.09.2021 р. стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 19.04.16 р. в розмірі 10000 доларів США.

Постановою Вінницького апеляційного суду у справі № 127/4224/17 від 21.12.2021 р. рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03.09.21 р. залишено без змін.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказував, що вибуття належного йому на праві власності майна з його володіння на підставі ухвали суду, винесеної щодо цього майна, але в подальшому скасованої, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, а тому воно підлягає витребуваню від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України)й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого2016року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня2016року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня2018року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 листопада2018року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня2014року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, яким чином спірне майно вибуло з володіння позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

Як встановлено судом, спірне нерухоме майно приміщення майнового комплексу овочесушильно-консервного заводу вибуло з володіння ОСОБА_1 на підставі мирової угоди, яка визнана ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18.04.17 р., яку в подальшому скасовано постановою Вінницького апеляційного суду від 27.12.19 року.

Скасовуючи ухвалу, суд апеляційної інстанції встановив, що мирова угода підписана представником Пархути М.М., який був кредитором у цих правовідносинах, а також заява про затвердження мирової угоди не містить підписів усіх учасників справи, зокрема, ОСОБА_1 , та дійшов висновку, що мирова угода суперечить вимогам чинного законодавства, а тому скасував ухвалу про визнання мирової угоди та направив справу для продовження розгляду по суті.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про витребування майна у кінцевих набувачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , оскільки, за змістом статті 388 ЦК України, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Встановлено, що майно вибуло із володіння власника внаслідок укладання мирової угоди його представником, з чим він як відповідач у справі про стягнення боргу не погоджувався, і на укладання мирової угоди представника не уповноважував. Наявна в матеріалах справи довіреність від 19.04.2016 р., якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_7 на представництво своїх інтересів в компетентних органах щодо належного йому нерухомого майна, не свідчить про надання згоди ОСОБА_1 на затвердження мирової угоди на підставі якої, майно вибуло з його власності.

Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв`язку з нормами права, що їх регулює, а також беручи до уваги судову практику та висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, апеляційний суд доходить висновку про те, що спірне майно вибуло з володіння власника ОСОБА_1 поза його волею, у зв`язку з чим підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння відповідачів на підставі положень статті 388 ЦК України. При цьому, суд вважає, що таке витребування спірного нерухомого майна у відповідачів не становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відповідачі, із власності яких витребовується приміщення майнового комплексу овочесушильно-консервного заводу, не позбавлені можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до особи, у якої вони придбали це майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду про те, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності на приміщення майнового комплексу овочесушильно-консервного заводу, загальною площею 691,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним застосуванням приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (недоцільним).

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 у справі № 338/180/17, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності з одночасним застосуванням приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (недоцільним).

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, від 14.11.2018 року по справі №183/1617/16.

Покликання апелянтів на порушення судом положень закону щодо застосування строків позовної давності, апеляційним судом відхиляються з наступних міркувань.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Мировою угодою по справі № 127/4224/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_10 про стягнення боргу передбачено, що ОСОБА_1 визнає свої зобов`язання по сплаті боргу перед ОСОБА_2 у розмірі 10000 доларів США; сторони домовились між собою, що по даній мировій угоді ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу зобов`язується передати у власність ОСОБА_2 , приміщення по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18.04.17 р. у справі № 127/4224/17 визнано мирову угоду від 18.04.17 р. по справі № 127/4224/17.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27.12.19 р. у справі № 127/4224/17 ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 18 квітня2017року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Таким чином, перебіг строку позовної давності у цій справі починається не з дати, коли представник ОСОБА_1 узгодив передачу нерухомого майна, підписавши мирову угоду (як стверджує відповідач), а від дня, коли судом встановлено порушення права власності ОСОБА_1 на об`єкт майнового комплексу овочесушильно-консервного заводу, тобто з 27 грудня 2019 року.

Зважаючи на те, що звернення до суду з цим позовом мало місце 16 квітня 2021 року, позивачем не пропущено загальний трирічний строку позовної давності.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 , ОСОБА_5 адвоката Дяденчука Анатолія Івановича та представника ОСОБА_3 адвоката Беляновського Романа Юрійовича залишити без задоволення.

Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 04 липня 2023 року залишити без зміни.

Поновити дію рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 04 липня 2023 року

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 грудня 2023 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Гордійчук С. О.

Шимків С. С.