Рішення

від 22.12.2023 по справі 369/2442/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/2442/23

Провадження № 2/369/3139/23

РІШЕННЯ

Іменем України

22.12.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.

секретаря Соловюк В.І.

за участі

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю, поділ спільного майна, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що познайомився з ОСОБА_4 у 2017 році та почав проживати з нею однією сім`єю з червня 2017 року. А з серпня 2017 року по листопада 2019 року у зв`язку з його роботою проживали в Республіці Казахстан. Разом з ними проживала також і донька ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , 2003 року народження. Всі витрати по їх утриманню ніс він. Після повернення до України, вони проживали у будинку його батька в с.Проців, вели спільно господарство, мали спільний бюджет. У колі своїх друзів та знайомих представляли один одного як подружжя, їх так і сприймали оточуючі. Навіть коли ОСОБА_4 виїхала за межі країни у березні 2022 року, його батько перерахував кошти їй на картку. Навіть після виїзду до Греції, він допоміг їй там влаштуватись, вивіз придбане для її діяльності професійне медичне обладнання, та налагодити через своїх знайомих її діяльність. Тому у квітні 2022 року їх спільне проживання припинилось.

За час спільного проживання ними було придбано майно: автомобіль Mazda, автомобіль Dacia Logan, автомобіль Audi Q5; кватира № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,1242га, кадастровий номер 3220886000:03:002:2296 в с.Проців; земельна ділянка площею 0,2031га, кадастровий номер 3220886000:01:009:0047 в с.Проців; професійне медичне устаткування. Дане майно хоч зареєстровано за ОСОБА_4 , але придбане за спільні сумісні кошти, тому є спільним майном подружжя, їх частки є рівними.

Після припинення спільного проживання, не можуть дійти згоди щодо поділу спільного майна, вважає своє право порушеним.

Просив суд:

встановити факт спільного майна однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу у період з червня 2017 року по квітень 2022 року;

визнати спільною сумісною власністю автомобіль Mazda, автомобіль Dacia Logan, автомобіль Audi Q5; кватира № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,1242га, кадастровий номер 3220886000:03:002:2296 в с.Проців; земельна ділянка площею 0,2031га, кадастровий номер 3220886000:01:009:0047 в с.Проців;

визнати за ОСОБА_1 право власності на частину майна: автомобіль Mazda, автомобіль Dacia Logan, автомобіль Audi Q5; кватира № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,1242га, кадастровий номер 3220886000:03:002:2296 в с.Проців; земельна ділянка площею 0,2031га, кадастровий номер 3220886000:01:009:0047 в с.Проців.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 березня 2023 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

20 квітня 2023 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову ОСОБА_4 вказала, що дійсно знайома з ОСОБА_1 , проживала та працювала в Республіці Казахстан, кілька разів бувала у будинку в с.Проців та з квітня 2022 року не спілкується з позивачем. Але вона ніколи не проживала однією сім`єю з ОСОБА_1 , не вела з ним спільного господарства та не мала з ним спільний бюджет. Їх стосунки мали виключно романтичний, інтимний характер без мети створення сім`ї. Вони проводили певний час разом, але такі стосунки мали лише періодичний характер. Такі відносини не мали ознак відносин подружжя. У будинку в с.Проців ніколи не проживала. Всі витрати на своє утримання та утримання своєї доньки несла лиш вона, оскільки працювала, в тому числі в Казахстані , доказом того, що позивач не причетний до оплати навчання її доньки є квитанція, де платником взагалі вказаний ОСОБА_7 . Все майно вона придбала за власні кошти, тому є її особистою власністю. Оскільки вони не проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Вважає, що позивач не довів своїх позовних вимог, тому у задоволенні позову слід відмовити та стягнути з позивача, понесені нею витрати на правову допомогу.

03 травня 2023 року до суду подано відповідь на відзив. Позивач додатково вказав, що подана відповідачкою квитанція про оплату за навчання її доньки, де платник вказаний ОСОБА_7 додатково підтверджує їх спільне проживання ще в Казахстані , оскільки останній - це директор товариства, де засновником є його батько. Під час повномасштабного вторгнення, він особисто вивозив речі ОСОБА_4 з будинку в с.Проців, а її мати - так і залишилась проживати в цьому будинку з ним, його батьком. Просив позов задоволити.

Ухвалою Києво-Святошинького районного суду Київської області від 03 травня 2023 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили задовольни з підстав, викладених у позові.

Також судом був допитаний у якості свідка позивач ОСОБА_1 . Суду показав, що на час знайомства ОСОБА_4 працювала в клініці адміністратором, де він лікувався, у червні 2018 року. Між ними доволі швидко зав`язались тісні стосунки, познайомився з її донькою, та вже у серпні поїхали до Казахстану , де він тривалий час працював. Орендували квартиру, її донька навчалась в одній із найкращих шкіл міста. Після разом повернулись до країни, де проживали постійно у будинку його батька. На прохання відповідачки, для неї була придбана спірна квартира за кошти, отримані від продажу іншої нерухомості. Також за її прохання, він організував для неї відкриття власного салону. І дійсно вона почала працювати та в неї з`явились клієнти. Після початку карантину, до них переїхала її мати, а на початку війни проживали й її друзі, родичі. Він особисто організовував вивезення медичного обладнання, автомобіля до Греції, за допомогою своїх друзів допоміг і там їй організувати роботу. Автомобілями Mazda, Audi Q5 на даний час користується ОСОБА_4 , а автомобілем Dacia Logan він. Після виїзду за кордон ОСОБА_4 їх спільне проживання припинилось.

У судовому засіданні представник відповідача позов не визнали, просили відмовити у задоволенні позову, оскільки спірне майно є особистою власністю відповідача, яка мала власний дохід, власну нерухомість, від продажу якої була придбана спірна квартира.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, дійшов до наступних висновків.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Положення частини другої статті 3 СК України, згідно з яким подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.

За ст. 18 СК України кожен учасник сімейних правовідносин має право звернутись до суду за захистом свого права або інтересу. Способами захисту є встановлення правовідношення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Конституційним Судом України у рішенні від 03 червня 1999р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї») визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства.

Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

З пояснень сторін встановлено, що з серпня 2018 року по листопад 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в республіці Казахстан, разом з донькою відповідачки ОСОБА_5 . Дана обставина підтверджується також і поданою відповідачкою довіреністю, призначення її директором.

Пояснення представника, що вона самостійно там проживала, працювала та забезпечувала себе і свою доньку, в тому числі оплачувала навчання, суд оцінює критично. Так, відсутні будь-які пояснення відповідача щодо того чому до знайомства з ОСОБА_1 вона працювала у клініці адміністратором, а потім раптово звільняється і переїжджає з дитиною до іншої країни, до якої також поїхав працювати позивач. Відповідачка не довела свого окремого проживання в іншій країні, зокрема договір оренди житла, жодних родичів вона там не мала.

Обставина спільного проживання підтверджується показами позивача, допитаного як свідка, показами свідка ОСОБА_8 , який показав, що кілька разів був у сина в Казахстані , а там також була ОСОБА_4 з донькою. З поданої квитанції про оплату навчання дитини (а.с.138 т.1) вбачається, що платником є ОСОБА_7 , який в свою чергу був керівником ТОВ «Євро стандарт ЛТД», а засновником у товаристві був ОСОБА_8 (батько позивача). Також відсутні будь-які пояснення такої різкої зміни діяльності відповідачки, в чому саме полягала її робота як директора ТОВ «Інтерпроект», відсутні докази розміру отриманого доходу за кордоном.

З показів допитаних свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_8 встановлено, що після повернення з Казахстану, сторони проживали в будинку в с.Проців, відповідачка почувала себе там повною господинею, вела домашнє господарство, приймала своїх родичів та друзів; після введення карантину в будинку також проживала її мати, а після початку війни - й брат з родиною. Саме з даного будинку вона виїжджала за кордон та позивач допомагав їй, а її мати проживала до літа 2022 року.

Тому пояснення представника відповідача, що ОСОБА_4 мала лиш романтично-інтимні стосунку з ОСОБА_1 спростовуються показами свідків, наявними документами у справі. Відповідачка не пояснила де саме вона проживала з 2018 року по 2022 рік. Жодних пояснень суду особисто не надала, не погодилась на допит її у якості свідка. По суті відповідачка обмежилась лиш усними поясненнями щодо відносин з позивачем.

Подані позивачем фото також додатково підтверджують наявність спільних почуттів, відвідування спільно різні заходи, знайомство з родиною, спільне проживання, ведення спільно господарства. Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що саме з переїзду до іншої країни сторони почали проживати разом, разом вели спільне господарство, мали спільний бюджет, планували і придбавали майно, відпочивали, разом проводили дозвілля, відвідували різноманітні заходи.

Частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, правомірною) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Враховуючи всі докази в сукупності, покази допитаних в судовому засіданні свідків, суд приходить до висновку, що сторони почали проживати разом з серпня 2018 року до березня 2022 року.

Доказів спільного проживання з червня 2017 року по серпень 2018 року, позивач суду не надав, натомість у своїх показах як свідок повідомив, що вони познайомились дійсно у 2018 році. Тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються приписи глави 8 СК України.

Отже, правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу є встановлення належності їм майна, набутого у власність у цей період, на праві спільної сумісної власності.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Встановлено, що за період спільного проживання з серпня 2018 року по березень 2022 року було придбано наступне майно, яке на праві власності зареєстроване за ОСОБА_4

26 березня 2019 року автомобіль Mazda 3, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , за договором купівлі-продажу №8047/2019/1377044. Вартість автомобіля визначена в розмірі 488 250 грн.

13 червня 2020 року автомобіль Dacia Logan, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , за договором купівлі-продажу №7562/20/012961. Вартість автомобіля визначена в розмірі 225 000 грн.

12 вересня 2020 року автомобіль Audi Q5, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , за договором купівлі-продажу №8046/2020/2200387. Вартість автомобіля визначена в розмірі 764 400 грн.

За договором купівлі-продажу від 13 лютого 2020 року придбано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

За договором купівлі-продажу від 25 травня 2021 року придбано земельну ділянку площею 0,1242га з кадастровим номером 3220886000:03:002:2296,що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, с.Проців.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Презумпція спільності права власності в силу положень статті 74 СК України поширюється й на майно, придбане в період проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Отже законодавством передбачено рівнозначну презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна та майна, придбаного жінкою та чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, до спільної сумісної власності.

Це означає, що якщо майно придбано подружжям під час шлюбу чи жінкою та чоловіком в період проживання однією сім`єю, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя чи ту особу, яка заперечує проти належності майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя чи осіб, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16-ц (провадження № 61-34723св18), від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю, спільний побут, взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

СК України не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які підтверджують наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

Оскільки сторони разом проживали під час набуття майна у власність, враховуючи презумпцію спільної сумісної власності, суд приходить до висновку, що придбані автомобілі та земельна ділянка площею 0,1242га є спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , їх частки є рівними. Тому вимоги про визнання права власності по 1\2частині за кожним на спірну земельну ділянку підлягають до задоволення.

Щодо спірної квартири, суд враховує покази, допитаного у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_1 , який вказував, що після повернення до України, відповідачка вказувала, що навіть не має квартири, проживаючи з ним, а він їй обіцяв придбати, ним було вирішено продати належне йому майно, та придбати для відповідачки квартиру. На підставі даних показів суд приходить до висновку, що квартира фактично позивач подарував ОСОБА_4 квартиру, зважаючи, що сторони не мали наміру там проживати, спільних дітей не мали. Тобто при її придбанні сторони визначили правовий режим власності на квартиру, мету її придбання.

Пояснення відповідача, що спірне майно було придбане за її особисті кошти, суд до уваги не приймає, оскільки належних та допустимих доказів цим обставинам суду не подано, не заявлено клопотань про їх витребування у разі складнощів в їх отримані. Так, матеріали справи не містять доказів доходу відповідача як за час спільного проживання, так і до цього часу, що б підтверджувало спроможність її придбати стільки цінного рухомого та нерухомого майна, відкрити власний косметологічний кабінет, придати туди спеціальне обладнання за досить короткий проміжок часу (2019-2020 роки). Крім того, нежитлове приміщення, яке перебувало у власності ОСОБА_4 з 09 січня по 29 січня 2020 року, (як стверджував відповідач і придбана квартира) належало ТОВ «Універсальна Енерго-Фундаментна компанія», генеральним директором якої був родич позивача - ОСОБА_10 . При цьому відповідачка не надала підтверджень фінансової спроможності придбати нерухоме майно.

Щодо поділу автомобілів слід вказати наступне.

Суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11).

У випадку неможливості встановлення дійсної (ринкової) вартості майна, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно, що відповідає правовому висновку, викладеному, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).

У матеріалах справи наявні висновки про вартість спірних автомобілів (т.1 а.с.37-120): автомобіля Mazda 3, 2016 року випуску, визначена в розмірі 488 250 грн.; автомобіля Dacia Logan, 2008 року випуску, визначена в розмірі 225 000 грн.; автомобіля Audi Q5, 2016 року випуску, визначена в розмірі 764 400 грн.

Відповідач висновків про вартість не оспорював при розгляді справи, інших висновків про вартість майна не надав, не заявив клопотань про витребування у разі складнощів в їх отриманні.

Також сторона відповідача не заперечувала того, що автомобілі придбавались за спільні кошти, та ними користуються на час вирішення справи: ОСОБА_4 - Mazda та Audi Q5, а відповідач ОСОБА_1 - Dacia Logan .

Тому при вирішенні справи суд приймає до уваги саме дані звіти з визначення вартості майна.

Згідно зі статтею 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Разом із цим, оцінюючи положення частини п`ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, слід ураховувати, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Указане узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).

Крім цього, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі№ 371/1369/15-ц, та вказала, що: «приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні».

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 755/17641/18 (провадження № 61-13926св21), від 11 січня 2023 року у справі № 727/12392/19 (провадження № 61-4937св22).

Згідно з частиною другою статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

За змістом частини другої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Спірні автомобілі є неподільними речами, оскільки виділити в натурі будь-яку їх частку неможливо, вони не можуть бути реально поділені в натурі між сторонами.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач претендує на те, щоб частину автомобілів залишити собі, а відповідач (у промові в судових дебатах) вважає за неможливе виділ частки, а доцільніше залишити автомобілі тому, хто ними користується, щоб уникнути подальших спорів.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про можливість застосування положень частини четвертої статті 71 СК України й присудження грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль, а саме вартості частки.

При цьому, вирішуючи питання в цій частині вимог суд враховує, що такий поділ направлений на справедливий захист прав та інтересів сторін з урахуванням дотримання балансу інтересів.

З урахуванням користуванням спільним майном, суд при поділі майна виділяє у власність ОСОБА_1 автомобіль Dacia Logan, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , вартістю 225 000 грн.; у власність ОСОБА_4 автомобілі Audi Q5, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 вартістю 764 400 грн., та Mazda 3, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 вартістю 488 250 грн.

Як вбачається зі звітів про оцінку майна загальна вартість автомобілів складає 1477650 грн., частка кожного з них - 738 825 грн., тому з ОСОБА_4 слід стягнути компенсацію вартості у спільному майні в розмірі 513 825 грн.

Щодо земельної ділянки площею 0,2031 га.

Встановлено, що 11 червня 2021 року укладено попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2031 га з кадастровим номером 3220886001:01:009:0047 в с.Проців Бориспільського району Київської області. На час розгляду справи основний договір не укладений та власником земельної ділянки є ОСОБА_9 . Дана обставина підтверджується Інформаційною довідкою від 06 липня 2023 року (т.1 а.с.228-229).

У п.2 попереднього договору визначено, що сторони домовились укласти та нотаріально посвідчити основний договір не пізніше 30 липня 2021 року.

Відповідно до ч.3 ст.635 ЦК України зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

П.3 та п.4 попереднього договору врегульовано питання обов`язків сторін, можливість припинення зобов`язання до визначеного строку укладення основного договору.

Оскільки основний договір не був укладений у встановлений попереднім договором строк - до 30 липня 2021 року, тому всі зобов`язання за ним припинились. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 13 лютого 2013 року в справі № 6-176цс12, від 25 вересня 2012 року в справі № 6-82цс13 та підтриманий Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27 травня 2020 року в справі № 757/76875/17-ц, від 30 жовтня 2019 року в справі № 523/15764/16-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 461/5297/16-ц, від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18, від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14.

В силу положень частини третьої статті 635 ЦК України припиняються зобов`язання сторін укласти основний договір, що унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов`язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов`язання як правової підстави для виникнення у набувача права власності на майно. Проте припинення зобов`язання за попереднім договором не звільняє сторін від відповідальності, зокрема, передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії. Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2021 року в справі № 551/980/19 та від 15 липня 2020 року в справі № 205/5667/16-ц.

Оскільки основний договір не був укладений, всі зобов`язання припинились, тому ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_1 не мають прав на дану земельну ділянку, вона не може включатись до спільного майна та бути предметом поділу. В цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення поданого позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 3, 21, 57-74 СК України, постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю, поділ спільного майна задоволити частково.

Встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з серпня 2018 року по березень 2022 року.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль Dacia Logan, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 .

Визнати за ОСОБА_4 право власності на автомобіль Mazda 3, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Визнати за ОСОБА_4 право власності на автомобіль Audi Q5, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості автомобілів в розмірі 513 825 грн. (п`ятсот тринадцять тисяч вісімсот двадцять п`ять грн.), припинивши права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку автомобіля Mazda 3, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , на частку автомобіля Audi Q5, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки площею 0,1242га з кадастровим номером 3220886000:03:002:2296,що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, с.Проців.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на частину земельної ділянки площею 0,1242га з кадастровим номером 3220886000:03:002:2296,що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, с.Проців.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 22 грудня 2023 року.

Суддя: Наталія ПІНКЕВИЧ