Рішення

від 09.10.2023 по справі 758/13317/16-ц

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/13317/16-ц

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2023 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Захарчук С. С.,

за участю секретаря судового засідання - Бублик А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фіналон», про розірвання договору банківського вкладу, стягнення коштів та пені, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про розірвання договору банківського вкладу, стягнення коштів та пені.

Зазначав, що 21.10.2013 між ним та відповідачем було укладено договір №SAMDN25000738732835 вклад «Стандарт на 12 місяців», відповідно до умов якого він передав відповідачу кошти у розмірі 25 619 дол. США для розміщення на депозитному вкладі під 8,5 %, строком на 365 днів.

23.10.2014 він звернувся до відповідача з вимогою надати інформацію по депозитному рахунку та видати йому кошти, на що отримав відмову.

06.07.2016 він направив відповідачу заяву про розірвання договору, в якій просив перерахувати кошти вкладу у розмірі 25 000 дол. США та нараховані за термін дії договору проценти на його валютний рахунок.

Посилаючись на те, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором вкладу, просив розірвати договір вкладу №SAMDN25000738732835 від 21.10.2013, укладений між ним та ПАТ КБ «Приватбанк», стягнути з відповідача на його користь 25 000 дол. США основного банківського вкладу, 6 171 дол. США 23 центи процентів за договором та 127 583 дол. США 16 центів пені.

Позивачем неодноразово подавалися заяви про збільшення позовних вимог, в останній редакції заяви про збільшення позовних вимог він просив розірвати договір вкладу №SAMDN25000738732835 «Стандарт на 12 місяців» від 21.10.2013, стягнути з відповідача на його користь 26 894 дол. США 17 центів основного боргу та нарахованих відсотків, пеню у розмірі 36 699 595 грн. 90 коп., що еквівалентно 1 290 113 дол. США 33 центи за період з 12.07.2016 по 27.11.2020 та 3% річних у розмірі 100 546 грн. 83 коп. за період з 11.07.2016 по 27.11.2020.

У відзиві на позову відповідач проти позову заперечив посилаючись на наступне.

Вказав, що з 21.04.2014 діяльність відокремлених підрозділів ПАТ КБ «Приватбанк» на території республіки Крим і на території АРК та міста Севастополя була призупинена.

В наслідок конфіскації окупаційною владою частини майнового комплексу, ПАТ КБ «Приватбанк» не мало доступу до договорів з клієнтами на паперових носіях, платіжних документів, документи каси, готівки, зокрема, були арештовані також права за зобов`язаннями банку, у тому числі права вимоги, і борги за усіма зобов`язаннями.

Таким чином, ПАТ КБ «Приватбанк» не може підтвердити існування правовідносин з позивачем, у зв`язку з тим, що відсутній доступ до інформації щодо клієнтів, які укладали договори з філією «Кримське РУ ПАТ КБ «Приватбанк».

Крім того, позивачем не надано належних доказів, які підтверджуються наявність грошових коштів на рахунку, відкритому на підставі спірного договору.

Щодо вимоги про стягнення відсотків, вказав, що період нарахування відсотків не відповідає вимогам законодавства, оскільки позивач звернувся з заявою про повернення вкладу 06.07.2016.

Оскільки право клієнта на розірвання договору в односторонньому порядку безумовне, договір вважається розірваним з моменту отримання банком заяви про розірвання договору, з урахуванням строку, який вказаний в договорі та в який така заява може бути подана вкладником до банку.

Зважаючи на наведене, вимога позивача про розірвання договору банківського вкладу від 21.03.2013 не підлягає задоволенню, оскільки договір вже є розірваним на вимогу вкладника на підставі п. 9 договору.

Крім того, зазначено, що вимога позивача щодо стягнення пені є необґрунтованою та неспівмірною з розміром вкладу, а розрахунок 3% річних проведено неналежно.

Разом з тим, просив застосувати позовну давність щодо вимоги про стягнення пені.

У подальшому відповідачем було подано клопотання про залучення до розгляду ТОВ ФК «Фінілон» як нового боржника за договором вкладу.

Зазначено, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» було укладено договір про переведення боргу від 17.11.2014.

Відповідно до п. 1.7 Додаткових положень Умов та правил надання банківських послуг, опублікованого на офіційному сайті банку, у разі незгоди клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення клієнт направляє банку у строк до 15.02.2015, ненадання клієнтом заперечень у вказаний строк, підтверджує здійснення банком переводу боргу по договорах клієнта на ТОВ «ФК «Фінілон» зі згоди клієнта.

Від позивача заперечень щодо переведення боргу не надходило, а тому керуючись принципом «мовчазної згоди» позивач погодив вказаний правочин.

Внаслідок укладення зазначеного договору та переведення боргу за зобов`язаннями банку щодо виплати коштів за договором банківського вкладу, ПАТ КБ «Приватбанк» не несе зобов`язань за вказаним договором, а ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником за договором банківського вкладу.

Відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва від 09.12.2020 було залучено в якості третьої особи ТОВ «ФК «Фінілон».

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, до суду було подано заяву, у якій представник позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Суд ухвалив розглядати справу за відсутності позивача та його представника.

Відповідач та третя особа у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За наявності сукупності умов, передбачених ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив проводити розгляд справи за відсутності учасників справи.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши та оцінивши письмові докази в справі в їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що 21.10.2013 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір №SAMDN25000738732835 вклад «Стандарт на 12 місяців» (далі - договір) (а.с. 6 т. 1).

Відповідно до договору ОСОБА_1 передав ПАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти для розміщення на депозитному вкладі.

Відповідно до п. 14 договору при поверненні вкладу без зниження відсоткової ставки клієнту повертається сума вкладу і в повному обсязі виплачуються відсотки, нараховані відповідно до умов цього договору за фактичний строк користування вкладом.

Згідно з інформацією по вкладу: вклад оформлюється на 365 днів до 21.10.2014 включно; банк відкриває особистий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад; процентна ставка на суму вкладу складає 8,5 % річних.

Відповідно до розрахунку банку станом на 14.03.2014 залишок вкладу складає 25 619 дол. США 11 центів (а.с.6 т. 1).

06.07.2016 ОСОБА_1 звернувся до банку з заявою про розірвання договору у зв`язку з порушенням ПАТ КБ «Приватбанк» умов договору вкладу від 21.10.2013 та просив перерахувати кошти вкладу у розмірі 25 000 дол. США та нараховані за термін дії договору проценти на його валютний рахунок (а.с.9 т. 1)

Згідно з п. 9 договору у клієнта і банку є право достроково розірвати даний договір, повідомивши за 2 банківські дні до дня розірвання договору. Якщо клієнт вимагає закрити договір «на вимогу», то обов`язки банку щодо вкладу припиняються, а вклад повертається клієнту.

Вимоги ОСОБА_1 про повернення суми вкладу банком виконані не були.

Відповідно до ч. 1 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Банк не має права за заявою клієнта розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, заморожені відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Клієнт не має права без згоди обтяжувача за домовленістю з банком чи односторонньо, у тому числі шляхом односторонньої відмови від виконання зобов`язання, розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо майнові права на грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, є предметом обтяження, якщо інше не передбачено умовами обтяження. Правочини, вчинені з порушенням цієї вимоги, є нікчемними.

Згода обтяжувача може бути виражена у загальній формі та/або містити умови, за яких така згода вважається наданою. Така згода може бути включена до умов договору, яким встановлюється обтяження майнових прав на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Згідно з п. 9 договору у клієнта і банку є право достроково розірвати даний договір, повідомивши за 2 банківські дні до дня розірвання договору. Якщо клієнт вимагає закрити договір «на вимогу», то обов`язки банку щодо вкладу припиняються, а вклад повертається клієнту.

Враховуючи те, що договором встановлено право вкладника достроково розірвати договір, 06.07.2016 ОСОБА_1 звернувся з вимогою про повернення банківського вкладу, таким чином договір банківського вкладу вважається розірваним на письмову вимогу вкладника, а тому вимога про розірвання договору вкладу задоволенню не підлягає.

Обґрунтовуючи правомірність переведення боргу ПАТ КБ «Приватбанк» вказав, що Банком було розміщено повідомлення від 30.01.2015 на офіційному сайті у відповідному розділі Умов та Правил з встановленням строку для Клієнтів до 15.02.2015 для подання письмових заперечень (незгоди) щодо переведення боргу (грошових коштів відповідного Клієнта/Кредитора) на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон», що було цілком правомірно-юридичною дією Банку, яка підтверджувалася та підтверджується вимогами чинного законодавства, а отримання Банком таким шляхом «мовчазної» згоди від Кредиторів було підтвердженням їх відношення до такого правочину, що був укладений 17.11.2014 та, відповідно, досягненням ефекту переведення боргу.

Заперечуючи проти вказаних обставин представник позивача вказав, що позивач належним чином не був повідомлений про переведення боргу від ПАТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» та своєї згоди на переведення боргу не надавав.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з ст. 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Як свідчить тлумачення статей 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником.

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.

Таким чином, відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

Отже, законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

Ураховуючи те, що належних доказів, які б підтвердили надання згоди позивачем на переведення боргу за договором №SAMDN25000738732835 вкладу «Стандарт на 12 місяців» від 21.10.2013 відповідачем не надано, суд дійшов висновку, що договір про переведення боргу від 17.11.2014, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» є таким, що не породив правових наслідків для кредитора - ОСОБА_1 , тобто не відбулося переведення боргу, а тому ПАТ КБ «Приватбанк» є належним відповідачем у справі.

Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з ч. ч. 1, 3, 4 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.

Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.

Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Оскільки на вимогу ОСОБА_1 банком не було повернуто суму банківського вкладу, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 25 619 дол. США. банківського вкладу.

Позивач, також, просив стягнути з відповідача на його користь нараховані проценти за договором вкладу за період з 14.03.2014 по 21.10.2014 у розмірі 1 270 дол. США 28 центів.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ст. 1070 ЦК України За користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.

Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.

Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Ураховуючи те, що датою розірвання договору є 06.07.2016, суд дійшов висновку про наявність правових підстав про стягнення ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 процентів за договором вкладу за період з 14.03.2014 по 21.10.2014 у розмірі 1 270 дол. США 28 центів.

Крім того, позивачем була нарахована пеня відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 12.07.2016 по 27.11.2020 у розмірі 36 699 595 грн. 90 коп., що еквівалентно 1 290 113 дол. США 33 центи.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Згідно з ч. 1 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

Як установлено судом, договірні відносини між відповідачем та позивачем припинені з 06.07.2016, на підставі поданої вкладником (позивачем) заяви, а тому на дані правовідносини не поширюється Закон України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня не нараховується.

Враховуючи вищевикладене, правових підстав для задоволення позову в частині стягнення пені немає.

Крім того, позивач, посилаючись на ст. 625 ЦК України, просив стягнути на його користь з відповідача 3% річних у розмірі 100 546 грн. 83 коп. за період з 11.07.2016 по 27.11.2020.

Обґрунтовуючи правові вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 100 546 грн. 83 коп. за період з 11.07.2016 по 27.11.2020 надав розрахунок 3% річних щодо грошового зобов`язання в іноземній валюті з урахуванням грошової суми еквівалентної національній валюті станом на 25.07.2017, виходячи з суми боргу у розмірі 26 894 дол. США (а.с. 8 т.2).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки договір банківського вкладу є розірваним з 06.07.2016, інтереси позивача забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 100 546 грн. 83 коп. за період з 11.07.2016 по 27.11.2020

Ураховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, відповідно до ст. 141 ЦПК України з ПАТКБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 6 890 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 76, 77, 80, 81, 128, 141, 223, 280-282 ЦПК України, ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 520, 521, 549, 610, 611, 625, 626, 629, 633, 651, 653, 1046, 1047, 1049, 1058, 1060, 1061, 1070, 1075 ЦК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 14360570) розірвання договору банківського вкладу, стягнення коштів та пені - задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за договором вкладу № SAMDN25000738732835 від 21.10.2013 в розмірі 26 894 (двадцять шість тисяч вісімсот дев`яносто чотири) дол. США 17 центів.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 100 546 (сто тисяч п`ятсот сорок шість) грн. 83 коп. за період з 11.07.2016 по 27.11.2020.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 6 890 (шість тисяч вісімсот дев`яносто) грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Світлана ЗАХАРЧУК