Рішення

від 29.11.2023 по справі 2-241/11

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

Справа № 2-241/11

№ провадження 2/495/703/2023

29 листопада 2023 рок29 листопада 2023 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді: Мишко В.В.

при секретарісудового засідання: Красовській А.О.

за участю:

представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Стрезєва А.

відповідачки: ОСОБА_2

представник відповідачки ОСОБА_2 адвоката Гафійчука С.Д.

розглянувши увідкритому судовомуцивільну справу № 2-241/11

за позовом ОСОБА_1

до Білгород - Дністровської міської ради, відділу Держгемагенства у м. Білгород-Дністровський Одеської області, ОСОБА_2

за участю третх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 , ОСОБА_4

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

23.04.2009 року ОСОБА_1 (даліпо тексту позивачка)звернулася доБілгород-Дністровськогоміськрайонного судуОдеської областііз позовноюзаявою (зподальшими уточненнямивід 26.06.2012року,14.05.2013року та10.08.2015року)до Білгород -Дністровської міськоїради(далі по тексту відповідач-1),відділу Держгемагенствау м.Білгород-ДністровськийОдеської області(далі по тексту відповідач-2), ОСОБА_2 (далі по тексту відповідачка-3) за участютретіх осіб,які незаявляють самостійнихвимог щодопредмету спору ОСОБА_3 (даліпо тексту третяособа-1) та ОСОБА_4 (далі по тексту третя особа-2) визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Так, позивачка просить суд (із врахуванням уточнень позовної заяви та зміни підстав позову):

-визнати незаконним та скасувати рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 29.09.2005 року за № 1002-1? «Про затвердження матеріалів інвентаризації і проектів відведення земельних ділянок та передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок на території м. Білгород-Дністровського» в частині пп.1.6. п.1, про затвердження матеріалів інвентаризації, проекти відведення земельних ділянок та передати безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0397 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд;

-визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку (бланк серії ЯБ №907232), кадастровой номер 5110300000:01:003:0096, площею 0,0397 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 07 березня 2006 року за № 01.06.506.00073, виданий Білгород-Дністровською міською радою Одеської області та Білгород- Дністровським міським відділом земельних ресурсів ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд;

-скасувати держану реєстрацію земельної ділянки, кадастровой номер 5110300000:01:003:0096, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги (із врахуванням уточнень позовної заяви та зміни підстав позову) обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є співвласником домоволодіння, розташованого на земельній ділянці площею 458 кв.м. за здресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу 1/4 частини домоволодіння на 08.08.1984р., зареєстрованого МБТІ від 21.09.1984 року. ОСОБА_4 , на підставі договору дарування від 18.12.2003 року є власником частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 458 кв.м. ОСОБА_3 , є власником 1/6 частини домоволодіння, розташованого на земельній ділянці площею 458 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу 12.01.1981 року, зареєстрованого МБТІ 26.01.1981 pоку. За твердженням позивачки, між названими співвласниками виділ часток в натурі щодо належного їм на праві спільної часткової власності нерухомого майна не проводився. Жилий будинок літ ОСОБА_5 , яким користується ОСОБА_1 знаходиться на межі земельної ділянки та жилого будинку власником яких є відповідачка - ОСОБА_2 на підставі: свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину жилого будинку. Жилий будинок, яким володіє ОСОБА_2 , знаходиться на межі з будинком, яким володіє ОСОБА_1 , на відстані 10 см.один від одного. Також, відповідачка- ОСОБА_2 є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 397 кв.м., на підставі рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 29.09.2005 року за 1002-IV про безкоштовну передачу в приватну власність земельної ділянки площею 0,0397 га та державного акту на право власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Технічна документація з інвентаризації земельної ділянки виготовлена МПП «Лідер» на ім`я ОСОБА_2 без дозволу Білгород-Дністровської міської ради Одеської області та безпідставно видано позитивний висновок Білгород-Дністровським міським відділом земельних ресурсів від 26.08.2005 року за № 1348, у зв`язку з чим при прийнятті рішення про затвердження названої технічної документації Білгород-Дністровською міською радою Одеської області від 29.09.2005 року за № 1002-IV порушені відповідні приписи. Рішенням виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради народних депутатів «Про результати обміру земель забудованого кварталу № 47» від 01.12.1978 року за № 915, за домоволодінням по АДРЕСА_3 , була закріплена земельна ділянка площею 0,0458 га для його обслуговувания, а за домоволодінням по АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка площею 0,0362 га. Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користувания земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, а частиною 2 цієї ж статті визначено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

ОСОБА_2 є власником суміжної земельної ділянки площею 0,0397 за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до копії довідки КП «Білгород-Дністровське БТІ» від 15.07.2010 року за №1287, до якої додано копію плану забудованого кварталу АДРЕСА_4 , зазначено про відсутність відстані між жилими будинками по АДРЕСА_5 , та АДРЕСА_1 . Згідно копії плану забудованого кварталу АДРЕСА_4 межа між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 зазначена прямою лінією, а на державному акті на земельну ділянку ця жена позначена ломаною лінією. Таким чином до державного акту, виданого відповідачці - ОСОБА_2 включено земельну ділянку площею 0,0397га, до свідоцтв про право на спадщину за заповітом площею 0,0362га, у зв`язку з чим різниця в площах становить 0,397га-0,0362га, що дорівнює 0,0035га. Зважаючи на викладене, можна стверджувати про те, що до спірного державного акту незаконно включена частина земельної ділянки площею 0,0035га., яка знаходиться під частиною жилого будинку ОСОБА_1

27.02.2020 року, від відповідачки ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву (із врахуванням уточнень позовної заяви та зміни підстав позову) ОСОБА_1 , відповідно до якого вона просила суд відмовити у задоволенні позову, з підстав, викладених у відзиві. Зазначила, що позивачка займається самочинним будівництвом, руйнуючи її приватний будинок та споруди, що не виконувати рішення судів, за що була двічі судима. Зауважила, що позивачці було відомо про існування державного акту на належну її земельну ділянку з 2006 року. Відповідно до витягу з Державного кадастру на земельну ділянку від 16.01.2016 року та кадастрового плану земельної ділянки межі суміжних користувачів не порушені, згода на користування земельною ділянкою підписана позивачкою.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.12.2021 року прийнято до свого провадження цивільну справу № 2-241/11 за позовом ОСОБА_1 до Білгород - Дністровської МР, відділу Держгемагенства у м. Білгород-Дністровський Одеської області, ОСОБА_2 за участю третх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10.06.2022 року було призначено по справі повторну судову земельно-технічну експертизу. Провадження по справі на час проведення експертизи зупинено.

Від науково-дослідного інституту судових експертиз (ОНДІСЕ) на адресу суду надійшло повідомлення про залишення без виконання ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10.06.2022 року. Матеріали цивільної справи № 2-241/11 повернуті до суду.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14.04.2023 року провадження усправі поновлено.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02.08.2023 року закрито підготовче провадження по цивільній справі № 2-241/11 за позовом ОСОБА_1 до Білгород - Дністровської МР, відділу Держгемагенства у м. Білгород-Дністровський Одеської області, ОСОБА_2 за участю третх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. Справу призначено до судового розгляду по суті.

В ході судового розгляду справи, сторони скористались своїм правом на подання заяв по суті справи та додаткових доказів.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Стрезєв А., у судовому засіданні позовні вимоги (із врахуванням уточнень позовної заяви та зміни підстав позову) підтримав та просив суд їх задовольнити з підстав викладених в первісній та уточненій позовній заявах та з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів. Зазначив, що висновок експертизи не спростований, земельна ділянка є збільшеною та зміненою.

Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокатГафійчук С.Д.,у судовомузасіданні зпозовними вимогамине погодився,просив відмовитиу задоволенніпозовних вимог (із врахуванням уточнень позовної заяви та зміни підстав позову), з врахуванням встановленних обставин під час розгляду справи та з підстав викладених в письмових поясненнях від 12.09.2023 року. Пояснив, що позовні вимоги є необґрунтованими, не має зміни конфігурації земельної ділянки. Більш того, зазначив, що позивачка взагалі не є власником земельної ділянки, не має ніяких меж земельних ділянок між нею та відповідачкою. Межі були погоджені позивачкою, з відновлення земельної ділянки межі не змінювались. Також, просив повернути кошти, сплачені відповідачкою - ОСОБА_2 за проведення експертизи, яка не відбулась.

Відповідачка - ОСОБА_2 , у судовому засіданні повністю підтримала доводи свого представника (адвоката Гафійчука С.Д.) та просила відмовити у задоволенні позовних вимог, з врахуванням її наявних в матеріалах справи письмових запереченнях, поясненнях та відзиві.

Інші учасники судового процесу усудове засідання не зявилися, про день, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Причини неявки суду невідомі.

Згідно із ч.3 ст.131 Цивільного процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст.223 ЦПК України).

Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази та вислухавши представника позивачки, представника відповідачки та відповідачку, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.1 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, за твердженням позивачки, їй на праві приватної власності належить 1/3 частина домоволодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 , на земельній ділянці розміром 458 кв. м., що підтверджується технічним паспортом на житловий будинок, інвентарний номер 507, реєстровий номер 497, договором купівлі- продажу 1/3 частини домоволодіння від 08.08.1984 року.

Житловий будинок за АДРЕСА_1 належить відповідачці - ОСОБА_2 , які є сусідами та між ними тривалий час недобросусідські відносини по володінню та користуванню земельними ділянками, наданими для будівництва та обслуговування житлових будинків.

В січні 2009 року, позивачці стало відомо, що відповідачка - ОСОБА_2 отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку, згідно якого до неї відійшла частина земельної ділянки, яка знаходиться в її користуванні розмірами 11,82 м на 0,70 м, де розташована її частина домоволодіння по АДРЕСА_3 .

Позивачка зазначила, що з цього питання вона звернулася до Білгород-Дністровської міської ради та її стало відомо, що Рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 29 вересня 2005 року, № 1002-IV відповідачці передано безкоштовно в приватну власність земельну ділянку площею 0,0397 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

07 березня 2006 року, ОСОБА_2 . Білгород-Дністровською міською радою видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №907232, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01.06.506.00073, згідно якого вона стала власником земельної ділянки площею 0,0397 га по АДРЕСА_1 .

Позивачка вказала, що при з`ясуванні питання надання відповідачці земельної ділянки нею встановлено, що відповідачка протизаконно отримала частку її земельної ділянки, на якої розташована частина її долі домоволодіння по АДРЕСА_3 , у зв`язку з чим вона не можу нормально володіти, користуватися своєю частиною житлового домоволодіння. При складанні Акту встановлення в натурі меж земельної ділянки, вона була відсутня, не була присутня при замірах, які можливо проводив працівник по землеустрою, хоча її відомо, що такі заміри зовсім не проводилися та її підпис на акті, відповідачка отримала шахрайським шляхом, тобто не показав її схему розташування меж земельної ділянки. В порушення Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею, затвердженої Наказом Держкомзему України, складання державного акту на право приватної власності на землю проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі та закріплення межовими знаками, яких до видачі відповідачці державного акту не було та вона зовсім їх не бачила.

За твердженням позивачки, до спірного державного акту незаконно включена частина її земельної ділянки площею 0,0035га., яка знаходиться під частиною її жилого будинку.

Дані обставини і стали підставою для звернення ОСОБА_1 із відповідною позовною заявою до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України, законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно доч.1ст.3Цивільного кодексуУкраїни,загальними засадамицивільного законодавствазокрема є:неприпустимість позбавленняправа власності,крім випадків,встановлених тазаконом;свобода договору;судовий захистцивільного правата інтересу;справедливість,добросовісність тарозумність.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд визнає незаконним та скасовус нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ст.12 Земельного Кодексу України розпорядження землями в межах міста (тобто функції власника землі) здійснюють відповідні міські ради. Відповідно до статті 40 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Згідно до ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності визначеному законом. Стаття 321 ЦК України бути протиправно набувається в порядку. забезпечує непорушність права власності. Ніхто не може позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 р. №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до першого протоколу та протоколів №2, №4, №7 та №11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на повагу своєї власності, безперешкодне користувания своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти шодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст.152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до п.«г» ч.3ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Захист земельних прав це передбачені законом способи охорони порушення чи реальної небезпеки такого порушення. цих прав у разі їх Згідно із п. 7 Постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав: визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних передбачених законом, способів, збитків, застосування інших. Порядок припинення прав на землю регулюється Главою 22 ЗК України. Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений ст. 140 ЗК України. Так, підставами припинення права власності на земельну ділянку с добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника: звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Указаний перелік є вичерпним.

Згідно із ч.1 ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною визнається недійсним. Згідно презумпції законності ділянкою, такий акт правового акту, що діє в Україні: усі правові акти, що прийняті органами державної влади та набрали чинності, вважаються законними і обов`язковими для виконання та дотримання, доки не буде встановлено протилежне у передбаченому законом порядку.

Суд наголошує, що ані в самому оскаржуваному рішенні Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, ані в додатку до нього не зазначено меж земельної ділянки, що була передана у власність відповідачці, зазначена лише її площа. Позивачем не наведено, які саме норми права було порушено міською радою під час винесення оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Стаття 387 Цивільного кодексу України передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без правової підстави заволоділа ним. За статтею 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства, зберігати геодезичні знаки.

Верховний Суд України в Постанові від 22 травня 2013 року зробив правовий висновок про те, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Відповідно до ст.ст. 125-126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав і посвідчується державним актом, який видасться і реєструється сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Виходячи зі змісту пунктів 32- 35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном, у значенні ст.1 Протоколу до Конвенції, вважається законне та обгрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки ставиться питання про позбавлення особи права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку має місце «непропорційне» втручання у право на мирне володіння своїм майном, що є порушенням ст.1 Першого протоколу Конвенції.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, їх будівель і споруд (присадибної ділянки), у межах норм безоплатної господарських приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймас рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (статті 125,126 ЗК України).

Частиною першою статті 193 Земельного кодексу України встановлено, що державний земельний кадастр єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Державний земельний кадастр включає: а) кадастрове ування; б) кадастрові зону г) грошову оцінку зйомки; в) бонітування грунтів; г) економічну оцінку земель; г) ділянок; д) державну реєстрацію земельних ділянок; е) облік земельних ік кількості та якості сті земель (стаття 1963К України).

Позивачкою ОСОБА_1 було власноруч підписано Акт про встановлення (відновлення) меж земельної діля лянки в натурі (на місцевості) та передачі на зберігання межових знаків знаків для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_2 , що підтверджує, що на час складення технічної документації щодо визнаначення меж земельної ділянки відповідачки ОСОБА_2 та отримання нею правовстановлюючих документів на дану земельну ділянку позивачка ОСОБА_1 не заперечувала щодо меж цієї земельної ділянки та її розмірів. Крім того, технічна документаці із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не може бути підмінена висновком експерта, оскільки такий висновок судового експерта не вважається документацією із землеустрою (землевпорядною документацією), яка чітко визначена Законом України «Про землеустрій» та іншими но нормативно-прававовими актами, що становлять правову основу землеустрою.

Згідно ст.79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом: за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Таким чином, з огляду на діюче законодавство, як вбачається з матеріалів справи та встановлено в ході судового розгляду, суд дішов до висновку про те, що позивачка - ОСОБА_1 не являється власником земельної ділянки, яка межує із земельною ділянкою, належною відповідачці - ОСОБА_2 , рішення про передачу позивачці у приватну власність земельної ділянки міською радою, як власником земельної ділянки, не приймалось, землевпорядна документація позивачкою не виконувалась, кадастровий номер не надавався, земельна ділянка, на якій розташований будинок, належний позивачці не сформована, тобто межі земельної ділянки жодною особою не встановлювались, у зв`язку з чим неможливо встановити про порушення таких меж.

Отже, на думку суду, позивачка не довела підстави позову належними та допустими доказами, оскільки встановлено, що земельна ділянка, на якій знаходиться нерухоме майно, належне позивачці ОСОБА_1 може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Згідно із ст.2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 76-77 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 до Білгород - Дністровської МР, відділу Держгемагенства у м. Білгород-Дністровський Одеської області, ОСОБА_2 за участю третх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, у зв`язку з чим такий позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 1, 3, 15, 16, 321, 387, 391, 393 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 79-1, 116, 118, 125-126, 140, 152, 155, 193 Земельного кодексу України, ст.ст. 4, 258-259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 доБілгород -Дністровської міськоїради,відділу Держгемагенствау м.Білгород-ДністровськийОдеської області, ОСОБА_2 заучастю третхосіб,які незаявляють самостійнихвимог щодопредмету спору, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 провизнання незаконнимта скасуваннярішення,визнання недійснимдержавного актуна правовласності наземельну ділянку відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 08.12.2023 року.

Суддя В.В. Мишко