Рішення

від 13.12.2023 по справі 910/12728/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.12.2023Справа № 910/12728/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/12728/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПГ Інвест (Україна, 04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 14, оф. 2; ідентифікаційний код: 37974535)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Алмарк Україна (Україна, 03148, м. Київ, вул. Картвелішвілі, буд. 5; ідентифікаційний код: 38365651)

про визнання договору недійсним

Представники сторін:

від позивача: Заворотнюк М.С., ордер серії АІ № 1332382 від 12.01.2023;

від відповідача: Цвєтков Г.О., в порядку самопредставництва.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ПГ Інвест (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Алмарк Україна (далі - відповідач), в якій просить суд визнати недійсним Договір про надання послуг № 08-01/13 від 08.01.2013, укладений між позивачем та відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір не містить усіх істотних умов, згода сторін щодо яких є необхідною умовою вважати такий договір укладеним, що свідчить про те, що такий договір не відповідає положенням ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України та в силу положень ч. 1 ст. 215 цього Кодексу має бути визнаний судом недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

22.08.2023 позивачем сформовано в системі Електронний суд заяву про усунення недоліків позовної заяви з додатками, яка 23.08.2023 зареєстрована в автоматизованій системі Діловодство спеціалізованого суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12728/23, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.10.2023.

25.09.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про застосування строків позовної давності.

29.09.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

04.10.2023 позивачем сформовано в системі Електронний суд відповідь на відзив, яка 04.10.2023 зареєстрована в автоматизованій системі Діловодство спеціалізованого суду.

У підготовче засідання 04.10.2023 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 04.10.2023 судом було прийнято до розгляду відзив на позовну заяву та долучено до матеріалів справи клопотання відповідача про застосування строків позовної давності.

16.10.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло заперечення щодо відповіді на відзив.

01.11.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення.

У підготовче засідання 01.11.2023 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 01.11.2023 судом було прийнято до розгляду відповідь на відзив та заперечення щодо відповіді на відзив, а також долучено до матеріалів справи письмові пояснення позивача. Витребувано у відповідача для огляду в судовому засіданні оригінали актів приймання-передачі наданих послуг за оспорюваним договором, копії яких долучені до відзиву на позовну заяву. Присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.11.2023.

У судове засідання 22.11.2023 з`явились представники позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, при цьому від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 22.11.2023 судом було оголошено перерву до 13.12.2023.

12.12.2023 відповідачем сформовано в системі Електронний суд клопотання про долучення до матеріалів справи висновку експерта, яке 12.12.2023 зареєстровано в автоматизованій системі Діловодство спеціалізованого суду.

13.12.2023 відповідачем сформовано в системі Електронний суд заяву про розподіл судових витрат, пов`язаних із проведенням експертизи, яку 13.12.2023 зареєстровано в автоматизованій системі Діловодство спеціалізованого суду.

У судове засідання 13.12.2023 з`явились представники сторін.

У судовому засіданні 13.12.2023 суд відмовив у прийнятті висновку експерта з огляду на його подання поза межами встановленого процесуальним законом строку.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.

У судовому засіданні 13.12.2023 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

08.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю ПГ Інвест (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Алмарк Україна (виконавець) було укладено Договір про надання послуг № 08-01/13 (далі - Договір), відповідно до п. 2.1 якого виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги, зазначені в п. 1.1 Договору, із залученням консультанта, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх згідно з цим Договором та/або відповідними Додатками або Додатковими договорами до цього Договору, а також актами приймання-передачі послуг.

Під послугами в Договорі розуміються послуги, пов`язані з наданням замовнику інформації у форматі рекомендацій, заключень, висновків, аналітичних матеріалів, наданні консультацій та роз`яснень у правовідносинах з третіми особами із залученням з боку виконавця наукового консультанта на підставі п. 3.3.1 цього Договору. Такі послуги полягають у:

- наданні усних та письмових рекомендацій з питань ведення господарської діяльності;

- наданні рекомендацій щодо ведення переговорів в інтересах замовника з підприємствами, установами, організаціями, органами державної влади та місцевого самоврядування;

- здійсненні інших дій, пов`язаних з виконанням Договору;

- наданні консультацій з питань реструктуризації заборгованості в банках ПАТ Укрсоцбанк, ПАТ Промінвестбанк, ПАТ Альфа банк по проекту ЖК Західний;

- наданні консультацій та рекомендацій, розробці договорів, участі в переговорах в АТ Ощадний державний банк України щодо відкриття кредитної лінії з метою викупу активів з банків-кредиторів проекту ЖК Західний (ПАТ Укрсоцбанк, ПАТ Промінвестбанк, ПАТ Альфа банк) в межах домовленої реструктуризації (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 5.6 Договору факт належного надання послуг підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг, які підписуються сторонами та скріплюються печатками сторін щорічно до 05 грудня кожного поточного року. Замовник протягом 3 (трьох) днів з дня отримання Акту підписує його та повертає виконавцю (консультанту) або відсилає на адресу виконавця (консультанта) обґрунтовану відмову підписувати такий Акт.

Відповідно до п. 6.1 Договору за надані виконавцем (консультантом) послуги замовник щорічно сплачує виконавцю (консультанту) винагороду в розмірі та на умовах, зазначених в цьому Договорі та/або у відповідних Додатках та/або в Додаткових договорах до нього, та актах приймання-передачі послуг.

Договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2017, а в частині розрахунків до повного виконання (п. 11.1 Договору).

У п. 12.4 Договору визначено, що за домовленістю сторін позовна давність по цьому Договору збільшується до 10 років.

Як зазначає позивач, зі змісту Договору не вбачається, що сторони узгодили усі істотні умови, необхідні для договорів даного виду, а саме його предмет, ціну та строк, відтак Договір не відповідає положенням ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України та в силу положень ч. 1 ст. 215 цього Кодексу має бути визнаний судом недійсним.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на не доведення позивачем порушення його прав та/або інтересів при укладенні Договору та вказує на відсутність правових підстав для визнання Договору недійсним, з огляду на узгодження усіх істотних умов та його виконуваність, на підтвердження чого надає копії підписаних обома сторонами та скріплених їхніми печатками актів приймання-передачі наданих послуг від 04.12.2013 та від 04.12.2015. Крім того, відповідач просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом статей 509 Цивільного кодексу України та 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Стаття 180 Господарського кодексу України визначає, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-яка сторона може вважати недостатніми умови, вказані істотними або необхідними за законом та вимагати включення у договір додаткових умов. У такому випадку ці умови набувають значення істотних.

Отже, відповідно до приписів Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України не вважаються укладеними господарські договори, в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення, або не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами та умовами, щодо яких на вимогу хоча б однією із сторін повинна бути досягнута згода. Встановивши відсутність такого погодження, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину як такого, що неукладений.

Водночас, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами, а якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним. Така позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 910/7407/18 та від 12.12.2019 у справі № 910/1997/18.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Підставою звернення позивача до суду із цим позовом є порушення вимог законодавства України, яке полягає у відсутності погодження сторін щодо усіх істотних умов Договору при його укладенні.

Як зазначає позивач, із тексту Договору вбачається, що (1) сторони не узгодили предмет договору, адже сторони визначили лише перелік робіт, що надаються за Договором, не передбачивши при цьому обсяг цих робіт; (2) сторони не встановили у Договорі його ціну в грошовому виразі; (3) сторони погодили термін дії Договору, а не його строк, що є відмінними поняттями.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи те, що Договір фактично не виконувався сторонами, позивач вважає наявними підстави, відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, для визнання його недійсним.

Однак суд не може погодитись з такими доводами позивача, з огляду на наступне.

Оцінюючи Договір на предмет наявності істотних умов, суд виходить з того, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

За приписами статей 901, 903, 905 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Отже, предмет, порядок розрахунків (ціна) та строк віднесені законом до істотних умов договору про надання послуг.

Статтями 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів. Зміст засади свободи договору викладено у статтях 6, 627 Цивільного кодексу України, згідно з якими свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Як вбачається зі змісту Договору, сторони узгодили умови, що законодавчо визначені як істотні для такого виду договорів, про що свідчать, зокрема, пункти 1.1, 2.1, 5.1 - 5.7, 6.1 - 6.8, 11.1, 12.1 Договору, та погодились з ними шляхом підписання Договору.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Інших підстав для визнання Договору недійсним (статті 225 235 Цивільного кодексу України) позивач не навів.

Суд також зауважує, що виходячи з принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) та з урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності), на який слушно посилається відповідач, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду від 05.12.2022 у справі № 753/8945/19).

Отже, у разі сумніву умови договору слід тлумачити таким чином, щоб вони відповідали законодавству.

На переконання суду зміст Договору дозволяє встановити його предмет, а законодавче регулювання ціни є доволі гнучким та правочин, у якому ціна за одиницю товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав) не визначена у гривні імперативно не визнається недійсним. Наведене також не свідчить і про не відповідність такого правочину актам цивільного законодавства в розумінні статті 203 Цивільного кодексу України.

Варто також відзначити, що з тексту позовної заяви вбачається, що визначений у п. 11.1 Договору термін позивач все ж таки тлумачить саме як строк, що суперечить його позиції, викладеній у відповіді на відзив, а тому цей довід позивача критично оцінюється судом.

При цьому, оцінюючи спірні правовідносини сторін, суд встановив відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження фактичного виконання Договору сторонами.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу (абз. 1 ч. 5 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд не може збирати докази, які стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу (абз. 1 ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому за змістом частин 4 та 5 статті 91 Господарського процесуального кодексу України засвідчуючи копію відповідного документа, особа підтверджує не лише відповідність копії письмового доказу оригіналу, а й факт перебування такого документа у цієї особи.

Судом було витребувано у відповідача оригінали вищенаведених актів для дослідження в судовому засіданні.

Проте відповідач витребувані докази на вимогу суду не надав, натомість замість них надав Висновок експерта № 99/23 за результатами проведення почеркознавчої експертизи від 12.12.2023.

Оскільки відповідач не повідомив суд про намір подати висновок експерта та подав його під час розгляду справи по суті, вказаний висновок експерта не був прийнятий судом на підставі ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до абз. 2 ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Ураховуючи ту обставину, що оригінали письмових доказів (актів приймання-передачі наданих послуг від 04.12.2013 та від 04.12.2015) на вимогу суду відповідачем подані не були, а позивач ставить під сумнів відповідність поданих копій оригіналу, ці докази не беруться судом до уваги.

За вказаних обставин суд не може встановити факт виконання Договору, що, втім, не спростовує висновку суду щодо дійсності, чинності та виконуваності Договору.

Щодо заяви відповідача про застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

При застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Оскільки при розгляді цієї справи суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, питання спливу строку позовної давності суд не досліджує.

Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Витрати зі сплати судового збору за подання позову, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Щодо витрат відповідача, пов`язаних із залученням експерта, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частинами 4, 5 статті 127 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Оскільки Висновок експерта № 99/23 за результатами проведення почеркознавчої експертизи від 12.12.2023 судом не прийнято до розгляду, витрати відповідача в розмірі 25 000,00 грн на його підготовку суд не може визнати такими, що пов`язані з розглядом цієї справи, а тому такі витрати не підлягають розподілу між сторонами за наслідком розгляду справи та залишаються за відповідачем.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2 684,00 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 22.12.2023

Суддя О.В. Нечай