Рішення

від 12.12.2023 по справі 922/3695/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2023м. ХарківСправа № 922/3695/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Катречко Д.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1 , с.Великоолександрівка (адреса: АДРЕСА_1 ) до Житлового кооперативу «Ювілейний», м.Харків (адреса: 61162, м. Харків, вул.Ньютона, 129-А) про про визнання недійсними окремі положення статуту за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - Летючий В.П. (адвокат, ордер серія АХ №1023826 від 25.09.2023 року).

ВСТАНОВИВ:

21.08.2023 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Житлового кооперативу «Ювілейний» про визнання недійсними окремі положення Статуту житлового кооперативу «Ювілейний».

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.08.2023 року позовну заяву залишено без руху.

25.08.2023 року позивач надав до суду заяву (вх.№22843) про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.08.2023 року відкрито провадження у справі №922/3695/23 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.09.2023 року.

26.09.2023 року представник позивача надав до суду заяву (вх.№25949) про проведення судового засідання за відсутності позивача та його представника.

Протокольною ухвалою суду від 26.09.2023 року було відкладено підготовче засідання на 10.10.2023 року.

10.10.2023 року представник позивача надав до суду заяву (вх.№27536) про проведення судового засідання за відсутності позивача та його представника.

10.10.2023 року представник відповідача надав до суду супровідним листом документи для долучення до матеріалів справи (вх.№29281).

Протокольною ухвалою суду від 10.10.2023 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 31.10.2023 року.

23.10.2023 року представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№28848), в якому заперечував проти позову в повному обсязі.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що позивач не є членом кооперативу, ЖК "Ювілейний" жодних дій, які б підтверджували намагання позивача автоматично включити останнього в склад членів кооперативу - не здійснювалось. Отже, права позивача не порушені, оскільки останній не є носієм корпоративних прав.

30.10.2023 року позивач надав до суду відповідь на відзив (вх.№29428), в якій позовні вимоги підтримував у повному обсязі.

Протокольною ухвалою суду від 31.10.2023 року було відкладено підготовче засідання на 21.11.2023 року.

31.10.2023 року представник позивача надав до суду заяву (вх.№29678) про проведення судового засідання за відсутності позивача та його представника.

Протокольною ухвалою суду від 21.11.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.12.2023 року.

21.11.2023 року представник позивача надав до суду заяву (вх.№31909) про проведення судового засідання за відсутності позивача та його представника.

11.12.2023 року представник позивача надав до суду заяву (вх.№34080) про проведення судового засідання за відсутності позивача та його представника, в якій повідомив, що позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх у повному обсязі.

Всі надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача у судове засідання 12.12.2023 року не з`явився, раніше надав клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримував у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.12.2023 року проти позову заперечував, з підстав викладених у відзиві.

Оскільки явка в судове засідання представника позивача обов`язковою не визнавалась, його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності представника позивача за наявними в справі матеріалами, як це передбачено ст.202 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши представника відповідача, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний № витягу 139758007 від 01.10.2018 ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , що також підтверджується договором дарування квартири від 01.10.2018 за реєстровим номером 2045.

ОСОБА_1 стало відомо, що Житловий кооператив «Ювілейний» звернувся до Комінтернівського районного суду м.Харкова з позовною заявою про витребування майна та відкрито провадження у справі №641/6936/20.

Як зазначає позивач, квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 22.10.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О. В. та як вважає ЖК «Ювілейний» Голеніщева М.В. була членом кооперативу.

Відповідно до пункту 4.4. статуту ЖК «Ювілейний» в разі смерті члена кооперативу, його майно, пай та інші його внески, при відсутності у нього спадкоємців, переходять у власність кооперативу і використовується на його потреби.

Позивач зазначає, що у справі є посилання на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12.05.2020 по справі №641/9271/18, яким в частині позовних вимог ЖК «Ювілейний» в особі директора ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кривошеїна Ірина Миколаївна та приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Шеренков Валерій Олегович про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності - відмовлено. Також у позовній заяві вказується, що ОСОБА_3 як голова правління зверталася в інтересах ЖК «Ювілейний» із заявою про вчинення злочину, в якій просила вжити заходи щодо невстановленої особи, яка шахрайським шляхом заволоділа квартирою АДРЕСА_2 .

Позивач зазначає, що ознайомившись з матеріалами справи №641/9271/18, йому стало відомо вище згадане заочне рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 12.05.2020 по справі №641/9271/18 та у матеріалах зазначеної справи була наявна копія Статуту житлового кооперативу «Ювілейний». Ознайомившись із статутом житлового кооперативу «Ювілейний», який затверджено рішенням загальних зборів членів кооперативу протоколом №1 від 13.04.2005 та зареєстрований 18.04.2005, номер запису 14801020000008901, вбачається, що пункти статуту не відповідають законодавству України, а саме:

- пункт 3.4. Статуту, яким визначено, що при оформленні продажу квартири покупець стає членом кооперативу;

- пункт 4.4. Статуту, яким визначено, що в разі смерті члена кооперативу його майно, пай та інші його внески при відсутності у нього спадкоємців, переходять у власність кооперативу і використовується на його потреби.

На думку позивача, пункт 3.4. передбачає, що при оформленні продажу квартири покупець стає членом кооперативу. Тобто даний пункт передбачає «автоматичне» зарахування до членів кооперативу. Окрім того, пункти Статуту житлового кооперативу «Ювілейний» протирічать один одному в питанні, як набувається статус члена кооперативу.

Пункт 3.3. Статуту передбачає, що членами кооперативу є фізичні особи, які придбали у свою власність жилого та нежилого приміщення у засновників кооперативу, виявили своє бажання виконувати всі вимоги Статуту кооперативу та отримали згоду на загальних зборах або уповноважених від членів кооперативу на задоволення цього бажання.

Згідно з пунктом 3.5. Статуту членство в кооперативі припиняється в разі:

добровільного виходу з нього;

виключення члена кооперативу за порушення вимог Статуту;

смерті члена кооперативу - фізичної особи;

припинення діяльності кооперативу.

Пунктом 3.8. Статуту визначено, що у разі відмови власника квартири вступити в кооператив між кооперативом і власником укладається угода про спільне володіння будинком та дольову участь у витратах на його утримання.

Згідно з пунктом 3.9. Статуту у разі відмови власника квартири вступити в кооператив або відмови на укладення угоди про дольову участь у витратах кооператив має право на звернення до суду для стягнення платежів на утримання та ремонт житлового будинку та прибудинкової території.

Отже позивач звертає увагу, що даними пунктами Статуту передбачено також добровільність членства у кооперативі, а не «автоматичність» членства, як встановлює пункт 3.4 Статуту.

Згідно з пунктом 10.1. Статуту вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить:

10.1.7. затвердження рішення правління про прийняття нових членів та припинення членства.

В позовній заяві позивач зазначає, що відповідно до зазначених пунктів, саме після волевиявлення особи, яка виявила бажання стати членом кооперативу рішення про її прийняття як нового члена кооперативу повинно бути затверджено вищим органом управління загальними зборами.

Позивачем зазначено, що квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 22.10.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О. В. та як вважає ЖК «Ювілейний» Голеніщева М.В. була членом кооперативу. В свою чергу власником до ОСОБА_2 був ОСОБА_5 та квартира йому належала на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на Харківській товарній біржі за №Н-3-259 від 09.04.1996, зареєстрованого у КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 09.04.1996 за №58422. Таким чином, придбавши квартиру від такої особи, позивач набув на неї виключно право власності, без права на пай. Внаслідок цього він не набуває автоматично членство в кооперативі, а лише має переважне право на вступ до цього кооперативу.

Крім того, позивач стверджує, що навіть у разі переходу права на пай від члена ЖБК до іншої особи, така особа не набуває членства в кооперативі автоматично, а лише користується перевагою перед усіма іншими особами на вступ до цього кооперативу, як це передбачено п. 31 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР від 30 квітня 1985 р. №186.

Тобто, у жодному випадку не може йти мова про те, що покупець, який придбав квартиру стає «автоматично» членом кооперативу, як те передбачає пункт 3.4 Статуту та автоматичне членство в кооперативі покладає на особу певні обов`язки, в тому числі сплату визначених статутом кооперативу внесків, що свідчить про порушення прав та інтересів позивача. Зазначений пункт порушує права позивача та протирічить ст.11 ЗУ «Про кооперацію», яка встановлює імперативній порядок прийняття до кооперативу.

Пункт 4.4. Статуту визначає, що в разі смерті члена кооперативу його майно, пай та інші його внески при відсутності у нього спадкоємців, переходять у власність кооперативу і використовується на його потреби.

Позивач, не погоджуючись з даним пунктом Статуту, зазначає, що кооператив врегулював перехід відумерлої спадщини не до територіальної громади, як передбачено законодавством, а до кооперативу. Вказаний пункт не відповідає імперативним нормам Цивільного кодексу України, тобто протирічить законодавству.

Відповідно до ст.1277 Цивільного кодексу України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно.

Заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення - власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та/або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.

Особи, які мають право або зобов`язані подавати заяву про визнання спадщини відумерлою, мають право на одержання інформації з Спадкового реєстру про заведену спадкову справу та видане свідоцтво про право на спадщину.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов`язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них.

У Статуті кооперативу, а саме у пункті 4.4. визначається як відумерла спадщина майна, але така спадщина переходить не до територіальної громади, як того вимагає закон, а переходить у користування кооперативу, що прямо протирічить законодавству.

Отже на думку позивача, кооператив не має права отримувати спадкове майно, відумерлу спадщину, у власне користування на підставі пункту 4.4. Статуту.

У позовній заяві позивач звертає увагу, що в силу ст.11 Закону України «Про кооперацію», ОСОБА_1 не є членом кооперативу, останній не звертався із власною заявою про вступ до кооперативу та рішення про прийняття до кооперативу не приймалося. ОСОБА_1 дізнавшись про пункти 3.4., який передбачає «автоматичне» набуття членства у кооперативі та пункт 4.4 Статуту кооперативу, вважає, що ці пункти порушують його законні права та інтереси, а також не відповідають законодавству України.

Позивач вважає, що пункт 3.4. та 4.4. Статуту житлового кооперативу «Ювілейний» не відповідають закону та підлягають визнанню недійсними.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Спір по справі стосується визнання недійсними окремі положення статуту житлового кооперативу "Ювілейний".

За змістом положень cт.167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначені Законом України "Про кооперацію".

Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування; членський внесок - грошовий неповоротний внесок, який періодично сплачується членом кооперативного об`єднання для забезпечення поточної діяльності кооперативного об`єднання; цільовий внесок - грошовий чи інший майновий внесок члена кооперативу, що вноситься понад пай до спеціального фонду кооперативу для забезпечення виконання конкретних завдань кооперативу (ст. 2 Закону України "Про кооперацію").

За змістом ст.4 вказаного Закону України кооперація базується на таких основних принципах: добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації; соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва; рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос); вільного вибору напрямів і видів діяльності; демократичного контролю за діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб з боку членів кооперативних організацій; безпосередньої участі членів кооперативної організації у її діяльності.

Згідно зі ст.15 Закону України "Про кооперацію" вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить, зокрема: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв. Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності кооперативу.

Відповідно до ст.8 закону України "Про кооперацію" статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

В силу приписів ч.1 ст.57 ГК України установчими документами суб`єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб`єкта господарювання.

Відповідно до ч.1 ст.88 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

Отже, статут юридичної особи є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки містить норми, обов`язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту, який за змістом частини другої статті 20 ГК України може бути визнаний недійсним, якщо його положення суперечать законодавству.

Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Тобто, за наявності відповідного спору окремі положення статуту товариства, які не відповідають вимогам законодавства, та порушують права чи охоронювані законом інтереси акціонера (позивача), можуть бути визнані недійсними шляхом подання позову щодо недійсності статуту (його окремих пунктів), а не шляхом визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів, на яких відповідні положення статуту були затверджені.

У судовому рішенні про визнання недійсними окремих положень установчих документів має бути зазначено, яким саме приписам закону суперечать ці положення та які права позивача ними порушуються або оспорюються. При цьому задоволення позовних вимог судом не повинно порушувати прав інших осіб.

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (ст. 94 ГК України).

Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України "Про кооперацію" (далі - Закон № 1087-IV).

Згідно з положеннями ст.12 Закону України "Про кооперацію" основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Отже, за змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що пункт 3.4. Статуту, згідно з яким при оформленні продажу квартири покупець стає членом кооперативу та пункт 4.4. статуту, відповідно до якого в разі смерті члена кооперативу його майно, пай та інші його внески при відсутності у нього спадкоємців, переходять у власність кооперативу і використовується на його потреби, не відповідають законодавству України та протирічать іншим пунктам Статуту кооперативу, у зв`язку з чим просить суд визнати їх недійсними.

Згідно з п. 3.4 статуту при оформленні продажу квартири покупець стає членом кооперативу.

Згідно з п. 4.4 статуту в разі смерті члена кооперативу його майно, пай та інші його внески при відсутності у нього спадкоємців, переходять у власність кооперативу і використовуються на його потреби.

Недійсність п. 3.4 статуту, на думку позивача, обумовлена тим, що даний пункт передбачає при оформленні продажу квартири «автоматичне» зарахування покупця квартири до членів кооперативу, що суперечить приписам:

-ст. 2 Закону України «Про кооперацію» щодо добровільності об`єднання осіб, які утворюють кооператив;

-ст. 4 Закону України «Про кооперацію» щодо добровільності вступу та безперешкодності виходу з кооперативної організації;

-ст. 10 Закону України «Про кооперацію» щодо виявлення бажання особи брати участь у діяльності кооперативу;

-ст. 11 Закону України «Про кооперацію» щодо вступу до кооперативу на підставі письмової заяви та затвердження прийняття у члени кооперативу загальними зборами його членів;

Також, на думку позивача, положення п. 3.4 статуту суперечить п. 3.3 статуту, оскільки останнім передбачено, що членами кооперативу є особи, які придбали у свою власність жилого та нежилого приміщення у засновників кооперативу, виявили своє бажання виконувати всі вимоги статуту кооперативу та отримали згоду на загальних зборах або уповноважених від членів кооперативу на задоволення цього бажання.

Крім того, п. 3.5 статуту не передбачає «автоматичного» припинення членства у кооперативі після продажу квартири одним із членів.

Пункт 3.8 статуту передбачає можливість відмови власника квартири вступити в кооператив.

Зазначені пункти, а також підпункт 10.1.7 статуту свідчать про те, що покупець, який придбав квартиру - не стає «автоматично» членом кооперативу, як те передбачає п. 3.4 статуту.

Положення п. 3.4 статуту про те, що при оформленні продажу квартири покупець стає членом кооперативу необхідно розглядати саме у сукупності з положеннями інших пунктів статуту, наведених позивачем.

Такий системний аналіз положень наведених норм статуту дозволяє дійти висновку про те, що положення п. 3.4 статуту необхідно трактувати таким чином, що при оформленні продажу квартири покупець набуває право стати членом кооперативу, у нього з`являються передбачені статутом підстави для такого членства. Разом з тим, покупець на свій розсуд може скористатись таким правом, звернувшись із заявою про прийняття його у члени кооперативу, як і відмовитись від вступу у члени кооперативу (активно, чи пасивно - не звертаючись із відповідною заявою).

Не погоджуючись з п.4.4. статуту, позивач наводить приписи ст.1277 ЦК України, згідно з якими орган місцевого самоврядування зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою в разі відсутності спадкоємців.

Разом з тим, позивач не уповноважений на представництво інтересів органу місцевого самоврядування.

Зважаючи на викладене, мотивування позову посиланням на те, що п. 4.4 статуту «ЖК «Ювілейний» порушує права територіальної громади - є безпідставним.

Інших підстав для визнання недійсним п. 4.4 статуту «ЖК «Ювілейний» позивач не наводить.

Позивач жодним чином, з посиланням на відповідне нормативно-правове обґрунтування, не зазначив яким саме чином його права порушені.

Адже з боку ЖК «Ювілейний» жодних дій, які б підтверджували намагання останнього «автоматично» включити позивача в склад членів кооперативу - не здійснювалось.

Крім того, наявність у статуті ЖК «Ювілейний» п. 4.4 також жодним чином не порушує прав позивача.

Окрім того, позивач в позовній заяві зазначає, що він не є членом кооперативу, та не є носієм корпоративних прав, отже суд не вбачає порушення прав позивача.

Суд звертає увагу на те, що за результатом вирішення даного спору шляхом визнання недійсними оспорюваних пунктів статуту відповідача не мають бути спричинені безпосередні негативні наслідки для членів житлового кооперативу "Ювілейний", адже фактично із окремими положеннями статуту не погоджується лише позивач, яким не доведено, що по відношенню до нього настали будь-які обмеження.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з чч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

При цьому предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування щодо необхідності його захисту.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 21.04.2021 у справі № 904/5480/19).

Отже, беручи до уваги те, що позивачем належними засобами доказування в порядку ст.74 ГПК України не доведено факту порушення його прав окремими положеннями статуту житлового кооперативу "Ювілейний", суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позову у даній справі відсутні.

Відповідно до положень статей 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Всупереч вказаних вимог позивачем не надано доказів та не доведено належними засобами доказування підстав та обставин, якими він обґрунтовує заявлені вимоги.

Проаналізувавши положення Статуту житлового кооперативу "Ювілейний", судом не встановлено порушення прав і законних інтересів позивача та їх невідповідності вимогам Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про кооперацію».

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з урахуванням фактичних обставин справи та наведених норм законодавства, суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, у зв`язку з чим відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, відповідно до яких судові витрати покладаються на позивача, у зв`язку з відмовою в позові.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-238, 240-241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "22" грудня 2023 р.

СуддяК.В. Аріт