Ухвала

від 25.04.2024 по справі 922/3695/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/3695/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кондратової І. Д., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Харківської області

у складі судді Аріт К. В.,

від 12 грудня 2023 року

та на постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Фоміної В. О., Крестьянінова О. О., Шевель О. В.,

від 20 лютого 2024 року (повний текст складено 26 лютого 2024 року)

у справі за позовом ОСОБА_1

до Житлового кооперативу "Ювілейний"

про визнання недійсними окремих положень статуту

за участю:

від позивача: не з`явилися

від відповідача: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Житлового кооперативу "Ювілейний" про визнання недійсними окремих положень статуту Житлового кооперативу "Ювілейний", а саме:

- пункту 3.4. При оформленні продажу квартири покупець стає членом кооперативу

- пункту 4.4. В разі смерті члена кооперативу його майно, пай та інші його внески при відсутності у нього спадкоємців, переходять у власність кооперативу і використовується на його потреби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні пункти статуту Житлового кооперативу "Ювілейний" не відповідають законодавству України та суперечать іншим пунктам статуту цього кооперативу, порушують права та інтереси позивача, а саме: пункт 3.4. статуту, що передбачає автоматичне зарахування покупця квартири до членів кооперативу, суперечить статтям 2, 4, 10 та 11 Закону України «Про кооперація» та іншим пунктам статуту, зокрема пунктам 3.3., 3.5., 3.8., 3.9., підпункту 10.1.7. пункту 10.1., що передбачають добровільність членства у кооперативі, а пункт 4.4. суперечить статті 1277 Цивільного кодексу України, оскільки передбачає перехід відумерлої спадщини у власність кооперативу, а не у власність територіальної громади, як це передбачено законом.

2. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Харківської області рішенням від 12 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20 лютого 2024 року, в позові відмовив повністю з підстав того, що позивач не довів факту порушення його прав спірними положеннями статуту Житлового кооперативу "Ювілейний.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що

- положення спірного пункт 3.4. статуту Житлового кооперативу "Ювілейний" необхідно розглядати у сукупності з іншими положеннями статуту, зокрема з пунктами 3.3., 3.5., 3.8., 3.9., підпункту 10.1.7. пункту 10.1., та трактувати таким чином, що при оформленні продажу квартири покупець набуває право стати членом кооперативу, у нього з`являються передбачені статутом підстави для такого членства. Разом з тим, покупець на свій розсуд може скористатись таким правом, звернувшись із заявою про прийняття його у члени кооперативу, як і відмовитись від вступу у члени кооперативу (активно, чи пасивно - не звертаючись із відповідною заявою);

- позивач не надав доказів на підтвердження того, що його «автоматично» включили до членів Житлового кооперативу "Ювілейний" і пункт 3.4. статуту призвів до порушення його прав;

- позивач не зазначив, яким чином пункт 4.4. статуту Житлового кооперативу "Ювілейний" порушує його права, а мотивування позову посиланням на те, що цей пункт статуту порушує права територіальної громади є безпідставним, оскільки позивач не уповноважений на представництво інтересів органу місцевого самоврядування.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - ОСОБА_1 просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 12 грудня 2023 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 лютого 2024 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо недоведення позивачем факту порушення його прав спірними положеннями статуту Житлового кооперативу «Ювілейний», не врахували правові висновки Верховного Суду щодо застосування статей 15, 16 Цивільного кодексу України, викладені у постановах від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16, від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18, від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач відзив на касаційну скаргу позивача до Верховного Суду у встановлені судом касаційної інстанції строки не надав.

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши касаційну скаргу, дослідивши наведені у ній позивачем доводи та підстави касаційного оскарження, а також доводи відповідача, наведені у відзиві на касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Як уже зазначалося, позивач оскаржує рішення Господарського суду Харківської області від 12 грудня 2023 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 лютого 2024 року у цій справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб`єктний та об`єктний) - додатковими.

Змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення і об`єктний критерій.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних положень процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, на які послався скаржник, з правовідносинами у справі, яка переглядається. При цьому така подібність оцінюється з урахуванням зазначених вище критеріїв та висновків Верховного Суду щодо застосування таких критеріїв подібності.

Позивач у касаційній скарзі послався на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні спірних рішення та постанови у цій справі висновків Верховного Суду щодо застосування статей 15, 16 Цивільного кодексу України, викладених у постановах від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16, від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18, від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19.

Проаналізувавши ці висновки Верховного Суду, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у справах, в яких Верховний Суд сформував висновки, на які послався скаржник, є неподібними до правовідносин, які склалися між сторонами у цій справі № 922/3695/23, що переглядається, з огляду на таке.

Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи спірні правовідносини у цій справи № 922/3695/23 стосуються (предмет спору) визнання недійсними окремих положень статуту Житлового кооперативу "Ювілейний", а саме: пункту 3.4., згідно з яким при оформленні продажу квартири покупець стає членом кооперативу, та пункту 4.4., згідно з яким в разі смерті члена кооперативу його майно, пай та інші його внески при відсутності у нього спадкоємців, переходять у власність кооперативу і використовується на його потреби.

Як на підставу позову у цій справі позивач послався на те, що спірні пункти статуту Житлового кооперативу "Ювілейний" не відповідають законодавству України та суперечать іншим пунктам статуту, порушують його права та інтереси. За твердженням позивача пункт 3.4. статуту, що передбачає автоматичне зарахування покупця квартири до членів кооперативу, суперечить статтям 2, 4, 10 та 11 Закону України «Про кооперація» та іншим пунктам статуту, зокрема пунктам 3.3., 3.5., 3.8., 3.9. та підпункту 10.1.7. пункту 10.1., що передбачають добровільність членства у кооперативі, а пункт 4.4. суперечить статті 1277 Цивільного кодексу України, оскільки передбачає перехід відумерлої спадщини у власність кооперативу, а не у власність територіальної громади, як це передбачено законом.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач, посилаючись на недійсність пункту 3.4. статуту, заперечує проти передбаченого цим пунктом автоматичного включення покупця квартири до членів кооперативу, однак, при цьому не надав доказів включення його до членів Житлового кооперативу "Ювілейний". Позивач у позовній заяві самостійно зазначив, що не є членом кооперативу, а відповідач у наданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву також вказував, що Житловий кооператив «Ювілейний» жодних дій по включенню позивача «автоматично» до членів кооперативу не здійснював.

Отже, спірні правовідносини у справі № 922/3695/23 виникли між фізичною особою та Житловим кооперативом "Ювілейний" та стосуються прав учасників справи, пов`язаних із діяльністю кооперативу, зокрема щодо набуття позивачем членства у кооперативі.

Однак, у справі № 912/1856/16, на висновки Верховного Суду в якій послався позивач у касаційній скарзі у цій справі № 922/3695/23, спірні правовідносини виникли між Фермерським господарством "Хлібороб" (позивач) та Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області (відповідач) стосовно визнання недійсними рішень відповідача про відмову у поновленні договорів оренди землі, визнання поновленими договорів оренди землі, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі. Отже, спірні правовідносини у справі № 912/1856/16 стосуються земельних відносин та права оренди земельної ділянки, визнання незаконним акта, що порушує право оренди земельної ділянки.

У справі № 910/11511/18 до господарського суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімекс Лімітед" з позовом до Приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод технічного вуглецю" та Фізичної особи-підприємця Овчаренка Віталія Юрійовича про визнання удаваним договору про надання професійної правничої (правової) допомоги, укладеного між відповідачами, з підстав того, що спірний договір не є договором про надання правової допомоги, а є договором про надання послуг, відповідач-2 не є адвокатом, що здійснює діяльність індивідуально, наявність у нього статусу особи, що провадить незалежну професійну діяльність спростовується даними податкового обліку. Тому укладення сторонами спірного договору порушує права позивача, оскільки відповідач-2 надає відповідачу-1 в іншому провадженні підприємницькі послуги під виглядом адвокатських, заявляючи вимоги до позивача про забезпечення витрат на професійну правничу допомогу.

У справі № 910/7164/19 спірні правовідносини виникли між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компані «Плазма» (позивач) та Акціонерним товариством «Альфа-Банк» (відповідач), як між клієнтом та банком, з приводу визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору на комплексне банківське обслуговування суб`єктів господарювання. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно встановив позивачу неприйнятно високий ризик, що стало підставою для видачі відповідачем розпорядження про відмову від підтримання ділових відносин з позивачем. Отже, спірні правовідносини у справі № 910/7164/19 виникли у сфері банківської діяльності.

Проаналізувавши характер спірних правовідносин у зазначених справах № 912/1856/16, № 910/11511/18 та № 910/7164/19, Верховний Суд зазначає про те, що визнання недійсними окремих положень статуту юридичної особи не були предметом спору у зазначених справах та спірні правовідносини не стосувалися правовідносин між фізичною особою та кооперативом (юридичною особою) щодо діяльності кооперативу (юридичної особи), зокрема щодо набуття позивачем членства у кооперативі (юридичній особі).

Висновки Верховного Суду щодо застосування статей 15, 16 Цивільного кодексу України, що містяться у постановах від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16, від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18 та від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19, на які послався скаржник, стосовно суті порушеного права, необхідності з`ясування судом характеру спірних правовідносин, наявності / відсутності порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб, стосуються виключно заявлених у зазначених справах позовних вимог, що відрізняються від позовних вимог у цій справі № 922/3695/23, що розглядається.

У постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16, від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18 та від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19 відсутні висновки, які б стосувалися правовідносин між фізичною особою та кооперативом (юридичною особою) щодо діяльності кооперативу (юридичної особи), зокрема щодо набуття позивачем членства у кооперативі (юридичній особі), а також відсутні висновки щодо порушених прав та / або інтересів позивача (фізичної особи), що підлягають судовому захисту в обраний позивачем спосіб у зазначених правовідносинах.

З огляду на викладене, Верховний Суд зазначає про те, що за суб`єктним складом, за об`єктом захисту порушених прав та / або інтересів, а також за своїм змістом (змістовний критерій) правовідносини у порівнюваних справах № 912/1856/16, № 910/11511/18, № 910/7164/19 та № 922/3695/23 є різними. Правовідносини у справах № 912/1856/16, № 910/11511/18, № 910/7164/19 є неподібними до правовідносин у цій справі № 922/3695/23, що виключає можливість та необхідність врахування при вирішенні справи № 922/3695/23 висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16, від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18 та від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що посилання позивача у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій зазначених висновків Верховного Суду є безпідставними, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Враховуючи наведене касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 12 грудня 2023 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 лютого 2024 року у справі № 922/3695/23 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею- доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою / ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведена правова позиція викладена в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296, статтею 314 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 12 грудня 2023 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 лютого 2024 року у справі № 922/3695/23 закрити.

2. Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

О. Кролевець