Постанова
від 12.12.2023 по справі 917/1024/22
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 917/1024/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури - Голуб Є. В.,

відповідачів - Подольський В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 (судді: Попков Д. О. - головуючий, Стойка О. В., Радіонова О. О.) у справі

за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі: Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану - Полтавська обласна військова адміністрація) та Великобудищанської сільської ради Полтавської області

до Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області; Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області; Селянського (Фермерського) Господарства "ЛІДІЯ"; Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНС-Д"

за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональний ландшафтний парк "Гадяцький"

за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія"

про визнання недійсними договорів оренди землі та договорів сервітутів, скасування державної реєстрації права оренди та сервітуту на земельні ділянки, повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У вересні 2022 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави, в особі Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану - Полтавська обласна військова адміністрація) (далі - Полтавська облдержадміністрація) та Великобудищанської сільської ради Полтавської області (далі - Великобудищанська сільська рада) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області (далі - Миргородська райдержадміністрація), Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), Селянського (фермерського) господарства "ЛІДІЯ" (далі - СФГ "ЛІДІЯ") та Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНС-Д" (далі - ТОВ "СЕНС-Д") про:

- визнання недійсним договору оренди землі від 01.12.2011, укладеного між Гадяцькою райдержадміністрацією (далі - Гадяцька райдержадміністрація) та СФГ "ЛІДІЯ" щодо земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005;

- визнання недійсним договору оренди землі від 01.12.2011, укладеного між Гадяцькою райдержадміністрацією та СФГ "ЛІДІЯ" щодо земельної ділянки площею 80,5079 га, кадастровий номер 5320485300:00:006:0003;

- визнання недійсним договору оренди землі від 01.12.2011, укладеного між Гадяцькою райдержадміністрацією та СФГ "ЛІДІЯ" щодо земельної ділянки площею 88,1726 га, кадастровий номер 5320485300:00:005:0002;

- визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 04.06.2019, укладеного між СФГ "ЛІДІЯ" та ТОВ "СЕНС-Д" щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту становить 5,2928 га;

- визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 20.08.2019, укладеного між СФГ "ЛІДІЯ" та ТОВ "СЕНС-Д" щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту становить 2,3909 га;

- визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 20.11.2019, укладеного між СФГ "ЛІДІЯ" та ТОВ "СЕНС-Д" щодо частини земельної ділянки площею 88,1726 га, кадастровий номер 5320485300:00:005:0002, площа сервітуту становить 1,9449 га;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди СФГ "ЛІДІЯ" на спірні земельні ділянки з припиненням права оренди на них;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування (сервітут) щодо земельних ділянок з припиненням права користування (сервітуту) за ТОВ "СЕНС-Д";

- зобов`язання СФГ "ЛІДІЯ" повернути спірні земельні ділянки Великобудищанській сільраді за актами приймання-передачі;

- скасування в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію спірних земельних ділянок та припинення усіх прав щодо них.

1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 19, 20, 122, 124, 134, 152, 210, 211 Земельного кодексу України, статей 92, 203, 215 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що оспорювані договори оренди укладені в порушення визначеного законодавством порядку отримання юридичними особами в оренду земель, оскільки земельні торги щодо спірних земельних ділянок не проводилися, отже відповідачами були створені умови, за яких інші потенційні орендарі не мали рівних можливостей для реалізації свого права на отримання у користування земельні ділянки.

Прокурор наголошує, що земельні ділянки були передані в користування СФГ "ЛІДІЯ" за відсутності відповідного рішення уповноваженого органу та договору купівлі-продажу права оренди.

Умови використання земельних ділянок згідно з оскаржуваними договорами оренди землі не відповідають цільовому призначенню земельних ділянок, визначених на підставі документації із землеустрою, а також оспорювані договору з боку орендаря підписані Станіславським О. М. як виконавчим директором СФГ "ЛІДІЯ" за відсутності повноважень на представництво і вчинення будь-яких дій від імені господарства.

Водночас, як зазначав прокурор, спірні земельні ділянки відносяться до земель природно-заповідного фонду відповідно до законодавства і не можуть використовуватися для ведення сільського господарства.

Згідно з відомостями Публічної кадастрової карти України земельні ділянки, кадастрові номери 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:006:0003 та 5320485300:00:005:0002, розташовані в межах прибережної захисної смуги.

Щодо оскаржуваних договорів сервітутів, укладених між СФГ "ЛІДІЯ" та ТОВ "СЕНС-Д", прокурор вказував на те, що оскільки СФГ "ЛІДІЯ" не є законним користувачем земельних ділянок та набуло право оренди на підставі договорів від 01.12.2011 без належних правових підстав та з порушенням вимог законодавства, господарство не мало права на розпорядження земельними ділянками.

1.3. ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у відзиві на позовну заяву просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на відсутність у заступника керівника Полтавської обласної прокуратури підстав для подання позову, оскільки Полтавська облдержадміністрація, інтереси якої прокурор вважає порушеними, повідомила прокурора про те, що не є розпорядником спірних земельних ділянок, а тому прокурором не доведено наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави у суді.

ГУ Держгеокадастру у Полтавській області зазначало, що здійснило реєстрацію земельних ділянок за наявності всіх необхідних документів, а також вказувало на необхідність визнання управління неналежним відповідачем.

1.4. ТОВ "СЕНС-Д" у відзиві на позовну заяву також просило відмовити в її задоволенні посилаючись, зокрема на те, що процедура підготовки, організації та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок або надання права на їх оренду фактично станом на дату укладення спірних договорів (01.12.2011) не була врегульована. Отже, положення статей 135-139 Земельного кодексу України на спірні правовідносини не поширюються, що свідчить про правомірність дій сторін за оспорюваними договорами та спростовує доводи прокурора щодо порушення порядку проведення земельних торгів, оскільки такі зміни закону набрали чинності після укладення оспорюваних договорів, а саме 19.08.2012.

ТОВ "СЕНС-Д" наголошувало, що передача спірних земельних ділянок відбулася у відповідності до норм чинного на той час законодавства, а саме на підставі розпорядження Гадяцької райдержадміністрації від 07.03.2012 № 171 про затвердження документації із землеустрою та надання відповідних земель у користування СФГ "ЛІДІЯ".

При цьому передача земельних ділянок у користування СФГ "ЛІДІЯ" відбулася з дотриманням Гадяцькою райдержадміністрацією положень статті 122 Земельного кодексу України.

Відповідач вважав, що використання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не порушує вимоги земельного законодавства, оскільки таке використання відбувається у відповідності до категорії цільового призначення земельних ділянок.

ТОВ "СЕНС-Д" звертало увагу на те, що 07.12.2011 Полтавською облрадою прийнято рішення "Про організацію, оголошення та створення, зміну меж, категорій та об`єктів ПЗФ Полтавської області", яким підтверджено наявність наміру щодо організації Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький" , але не підтверджено факт його створення.

Так, Регіональний ландшафтний парк "Гадяцький" створено як юридичну особу, але не вчинило необхідних дії щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру, не встановлено межі парку в натурі, не здійснено передачу територій парку під охорону землевласникам і землекористувачам з оформленням охоронних зобов`язань.

1.5. СФГ "ЛІДІЯ" у відзиві на позовну заяву просило залишити позовну заяву без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи, що у цьому випадку немає передбачених законом виключних випадків коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави, а твердження прокурора про те, що Великобудищанська сільська рада чи інший суб`єкт владних повноважень неналежним чином здійснює захист своїх прав є безпідставними та не підтверджується належними та допустимими доказами.

СФГ "ЛІДІЯ" також заявило про застосування позовної давності, вказавши на те, що на час укладення спірних договорів оренди в 2011 році та суборенди землі в 2012 році, уповноваженим органом держави щодо розпорядження цими землями в силу вимог чинної на той час редакції статті 122 та пункту 12 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України була Гадяцька райдержадміністрація, повноваження якої в подальшому внаслідок змін у законодавстві перейшли до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області.

Відповідач вважає, що перебіг позовної давності необхідно рахувати з часу, коли саме Гадяцька райдержадміністрація довідалась або могла довідатися про начебто порушення прав держави, а не з моменту, коли Великобудищанській сільській раді як позивачу у справі, в особі якої звернувся прокурор з позовом, чи прокурору стало відомо про порушення прав. Отже, строк позовної давності за вимогами про недійсність договорів оренди від 01.12.2011, які були зареєстровані 01.06.2012, закінчився 01.06.2015.

1.6. Полтавська обласна (військова) адміністрація просила задовольнити позовні вимоги прокурора, погодившись з доводами, викладеними у позовній заяві.

1.7. Регіональний ландшафтний парк "Гадяцький" у поясненнях підтримав позовні вимоги прокурора, просив їх задовольнити, акцентуючи увагу, зокрема на тому, що знаходження спірних земельних ділянок в межах парку підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель парку та витягом з проекту створення парку. Створення парку на землях Плішивецької сільської ради на сінокосах та пасовищах обумовлено їх природною цінністю з метою збереження лучних степів, а тому проведення сінокосів та пасовищ в ріллю є неприпустимим і нівелює мету створення парку - збереження природних екосистем.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 позов задоволено частково, визнано недійсними договори про встановлення земельного сервітуту від 04.06.2019, 20.08.2019, 20.11.2019, які укладені між СФГ "ЛІДІЯ" та ТОВ "СЕНС-Д"; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування (сервітут) щодо земельних ділянок та припинено право користування (сервітут) за ТОВ "СЕНС-Д. У решті позову відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції установив порушення законодавства при укладенні договорів оренди землі від 01.12.2011, однак дійшов висновку про пропуск позовної давності до вимог про недійсність договорів оренди від 01.12.2011, про застосування якої заявив відповідач, що стадо підставою також для відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання СФГ "ЛІДІЯ" повернути земельні ділянки.

Водночас, суд першої інстанції в частині позовних вимог щодо недійсності договорів про встановлення земельних сервітутів від 04.06.2019, укладених СФГ "ЛІДІЯ" та ТОВ "СЕНС-Д" зазначив, що враховуючи те, що СФГ "ЛІДІЯ" не є законним користувачем земельних ділянок щодо яких встановлені сервітути, оскільки господарством 01.12.2011 набуто право оренди без належних правових підстав та з порушенням вимог законодавства, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині та в частині вимог про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права користування (сервітут) з припиненням прав ТОВ "СЕНС-Д" на земельні ділянки.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 в частині задоволення позовних вимог скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволення позову повністю, з огляду на необґрунтованість позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність прокурором відсутності у Гадяцької райдержадміністрації передбачених частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України повноважень з розпорядження земельними ділянками з мотивів наявності прибережних захисних смуг, адже обґрунтованість віднесення вказаних ділянок сільськогосподарської категорії на дату укладення спірних договорів оренди за матеріалами справи не спростована.

Щодо доводів прокурора про віднесення спірних земельних ділянок до категорії земель природно-заповідного фонду, то суд апеляційний суд вказав, що матеріали справи не містять рішення уповноваженого органу про встановлення/відведення орендованих спірних земельних ділянок Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький" як земель природно-заповідного фонду, яке і мало бути згідно з приписами статей 20, 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" належною підставою (разом із відповідною документацією з землеустрою згідно з вимогами статей 22, 25 Закону України "Про землеустрій") для відображення відповідних відомостей у Державному земельному кадастрі. Сама по собі подальша зміна обставин і виникнення підстав для переведення орендованих до категорії природно-заповідного фонду не може визначати законність як хронологічно попередніх фактів укладення спірних договорів оренди, так і формування (реєстрацію) відповідних земельних ділянок як земель сільськогосподарського призначення.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що оскільки задоволені місцевим судом позовні вимоги щодо договорів сервітуту та реєстрації відповідного права не обґрунтовані самостійними підставами, то вони є похідними і умовою задоволення передбачають визнання недійсними договорів оренди, то відмова у задоволенні основних вимог зумовлює скасування рішення в частині задоволених із прийняттям нового рішення про їх відхилення. Апеляційний суд визнав слушними зауваження ТОВ "СЕНС - Д" про те, що відмовивши у задоволенні позовних вимог щодо договорів оренди (хоча й через застосування позовної давності, а не у зв`язку із неналежністю позивача), суд першої інстанції не мав правових підстав для окремого задоволення похідних вимог за умов не спростованої у розумінні статті 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності набуття СФГ "ЛІДІЯ" статусу користувача земельними ділянками шляхом визнання недійсними договорів.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 прокурор у касаційній скарзі просить її скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги посиланням на пункт 1 частини 2 статті 257 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на порушення судом норм права та ухвалення рішення без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме:

- суд апеляційної інстанції застосував статті 631, 638, 640, 210 Цивільного кодексу України, статті 15, 16 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17, постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 753/12832/15-ц, від 17.05.2022 у справі № 670/106/20;

- суд апеляційної інстанції застосував статті 6, 7, 43, 44, 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд" без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18, від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19, від 06.07.2022 у справі № 575/462/21;

- суд застосував статті 88, 89 Водного кодексу України та статті 60, 61 Земельного кодексу України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, а також застосував положення статей 73-79 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 21.08.2020у справі № 904/2357/20;

- суд апеляційної інстанції також застосував статтю 122 Земельного кодексу України, статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", пункт 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляцїї у сфері земельних відносин" від 28.04.2021) без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 917/1461/17;

- суд застосував положення статті 134 Земельного кодексу України без урахування висновків щодо застосування цієї норми, викладених у постанові Верховного суду від 13.12.2022 у справі № 916/3141/21, постанові Верховного Суду України від 03.06.2014 у справі № 13/17/5022-675/2012.

3.1.1. Так, прокурор вказує на те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Великобудищанська сільська рада набула право власності на спірні земельні ділянки на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляцїї у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 № 1423-ІХ (далі - Закон України від 28.04.2021 № 1423-ІХ), який набрав чинності 27.05.2021, тобто хронологічно вже після укладення спірних договорів та здійснення відповідних державних реєстрацій. Ураховуючи зазначене суд дійшов висновку, що статус Великобудищанської сільської ради як уповноваженого розпорядника відповідними землями комунальної власності об`єктивно не може свідчити про порушення прав сільської ради, яких ще не існувало на момент виникнення спірних правовідносин. Тому належність визначення прокурором Великобудищанської сільської ради як позивача за похідною вимогою перебуває у залежності від задоволення основної вимоги про недійсність договорів оренди, а відтак, і від належності визначення як позивача Полтавської облдержадміністрації, як уповноваженої особи щодо спірних земельних ділянок саме на момент виникнення спірних правовідносин.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції зводяться до з`ясування належності визначення прокурором Полтавської облдержадміністрації як позивача, з посиланням на те, що Великобудищанська сільська рада є належним позивачем лише в частині позовних вимог про повернення земельних ділянок.

Прокурор звертає увагу на те, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади). Перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

Проте суд апеляційної інстанції, на переконання заявника касаційної скарги, не надав правової оцінки таких підстав позову прокурора як позаконкурентний порядок набуття СФГ "ЛІДІЯ" права оренди на три спірні земельні ділянки, економічну необґрунтованість орендної плати та укладення договорів за відсутності відповідного розпорядження уповноваженого органу.

3.1.2. Прокурор вказує на те, що суд апеляційної інстанції стосовно доведення прокурором віднесення спірних земельних ділянок до земель природно-заповідного фонду, посилаючись, зокрема, на норми статей 210, 638, 640 Цивільного кодексу України, статті 15, 18, 20 України "Про природно-заповідний фонд", визначив моментом укладення спірних договорів дату їх підписання сторонами - 01.12.2011, у той час як чинності (момент виникнення права оренди) такі договори набули 01.06.2012, а саме з дати реєстрації цих договорів.

За висновками суду апеляційної інстанції саме станом на 01.12.2011 судом оцінювалась обґрунтованість тверджень прокурора щодо наявності права розпорядження спірними земельними ділянками у Полтавської облдержадміністрації, а не у Гадяцької райдержадміністрації, і саме вказана дата визначає відповідну редакцію законодавства, яке підлягає застосуванню. Суд дійшов висновку, що оскільки рішення Полтавської облради про організацію Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький" було ухвалено 07.12.2011, отже після укладення спірних договорів оренди землі, то підстав відносити спірні землі до земель природно-заповідного фонду на час укладення договорів немає.

Проте прокурор вказує на те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що умовами спірних договорів передбачено набрання чинності договорами після їх підписання та державної реєстрації, а також передбачено право орендаря приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором, зареєстрованим у встановленому законом порядку та у п`ятиденний строк після державної реєстрації договору надати його копію до Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції, провести державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки.

Прокурор вважає, що визначаючи моментом укладення спірних договорів оренди землі календарну дату - 01.12.2011 суд апеляційної інстанції залишив поза увагою аргументи прокурора про те, що в спірних договорах оренди не зазначено такі істотні умови як кадастрові номери земельних ділянок та наявність обмежень на використання земельних ділянок у виді прибережної захисної смуги, що є порушенням статті 15 Закону України "Про оренду землі".

Крім того прокурор акцентував увагу на тому, що всупереч вимогам статті 16 Закону України "Про оренду землі" для укладення договорів оренди була відсутня така обов`язкова підстава як рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України або за результатами аукціону.

3.1.3. У касаційній скарзі прокурор зазначає про те, що в силу частини 5 статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" з моменту організації на підставі рішення Полтавської обласної ради від 07.12.2011 Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький" землі, на яких розташовано парк, набули особливого, виключного статусу та імперативно віднесені до земель природно-заповідного фонду за фактом знаходження на них об`єктів, які мають спеціальний статус та перебувають під особливою державною охороною. Будь-яких рішень щодо скасування такого статусу, зміни цільового призначення або його вилучення уповноваженими органами державної влади та місцевого самоврядування не приймалось. При цьому Регіональний ландшафтний парк "Гадяцький" створено без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

Скаржник акцентував увагу на тому, що знаходження спірних земельних ділянок в межах Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький" підтверджується листом Інституту географії Національної академії наук України від 02.08.2021 № 01-03/184, проектом створення регіонального ландшафтного парку, затвердженого головою Гадяцької районної ради від 04.10.2011, листом Великобудищанської сільської ради від 01.04.2021 № 02-32/454, яким судом не надано належної оцінки, вказуючи також на те, що у постановах Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19, від 06.07.2022 у справі № 575/462/21, від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19 неодноразово висловлювались правові позиції про виключність статусу об`єктів та територій природно-заповідного фонду та незаконність зміни цільового їх призначення органами державної влади та місцевого самоврядування.

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 зазначено, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.

Отже, як зазначає заявник касаційної скарги, станом на момент укладення договорів оренди землі від 01.06.2012 (дата реєстрації) та договорів про встановлення сервітутів від 04.06.2019, від 20.08.2019, від 20.11.2019, спірні земельні ділянки відносились до земель природно-заповідного фонду, розпорядження якими відносилось до компетенції Полтавської облдержадміністрації, а станом на час подання позовної заяви власником зазначених земель є Великобудищанська сільська рада, яка ініціювала вжиття прокуратурою заходів щодо усунення порушень земельного законодавства.

3.1.4. Прокурор вказує на те, що незаконна передача спірних земельних ділянок в оренду СФГ "ЛІДІЯ" стала передумовою для укладення в подальшому договорів сервітутів з ТОВ "СЕНС-Д", однак зазначені договори сервітутів від 04.06.2019, від 20.08.2019 та від 20.11.2019 не відповідають вимогам частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки суперечить актам цивільного законодавства, а саме частині 2 статті 100 Земельного кодексу України щодо суб`єктного складу осіб, між якими можуть виникати правовідносини щодо укладання договорів земельних сервітутів, а отже підлягають визнанню недійсними.

Крім того прокурор наголосив на тому, що укладення договорів сервітуту щодо використання земель природно-заповідного фонду в дослідно-промислових цілях для облаштування свердловин, не відповідає меті і завданням Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький", оскільки Положенням про Регіональний ландшафтний парк "Гадяцький" визначено, що на території парку забороняється, зокрема, порушення режиму охорони і використання водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, будь-яка господарська та інша діяльність, які суперечать меті і завданню парку (пункт 4.2.1 Положення), геологорозвідувальні роботи, розробка всіх видів корисних копалин, порушення та руйнування ґрунтового покриву та гідрологічного і гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відслоєнь, підривні роботи (пункт 4.2.10 Положення).

3.1.5. У касаційній сказі прокурор також звернув увагу на тому, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц наголосила на тому, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61, 62 Земельного кодексу України, статті 89, 90 Водного кодексу України). Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування.

Прокурор вважає, що висновки суду апеляційної інстанції щодо сумісності ведення фермерського господарства на землях водного фонду не відповідають приписам статей 61, 62 Земельного кодексу України, статей 89, 90 Водного кодексу України, а також висновкам щодо їх застосування, сформованим Верховним Судом у постанові Великої Палати від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.

3.1.6. Крім того прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції взяв до уваги аргументи ТОВ "СЕНС-Д", однак необґрунтовано відхилив наданий прокурором на підтвердження розташування земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги лист Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області від 06.05.2021 № 1092/01-05.

3.2. ТОВ "СЕНС-Д" у відзиві на касаційну скаргу, заперечуючи проти її задоволення, просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, вказуючи на безпідставність доводів прокурора та зазначаючи, зокрема, що передача земельних ділянок відбулася у відповідності до норм чинного законодавства, а саме на підставі розпорядження Гадяцької райдержадміністрації про затвердження документації із землеустрою та надання відповідних земель у користування СФГ "ЛІДІЯ" від 07.03.2012 № 171. При цьому прийняття такого розпорядження після укладення оспорюваних договорів оренди землі вказує виключно на наявність певної процедурної помилки, яка була допущена Гадяцькою райдержадміністрацією при прийнятті такого розпорядження та не є порушенням норм законодавства.

Відповідач вважає, що СФГ "Лідія" є законим орендарем земельних ділянок, оскільки, на момент укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок останній та Гадяцька райдержадміністрація діяли відповідно до вимог законодавства, яке було чинним на час укладання договорів, досягли всіх суттєвих умов договорів оренди земельних ділянок, які виконувались сторонами.

При цьому ТОВ "СЕНС-Д" вказувало на те, що суд апеляційної інстанції правильно встановив ненадання прокурором доказів приналежності спірних земельних ділянок до земель природно-заповідного фонду та розташування у межах прибережної смуги.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, поясненнях присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 01.12.2011 між Гадяцькою райдержадміністрацією (орендодавець) та СФГ "ЛІДІЯ" (орендар) були укладені договори оренди землі, а саме:

- договір оренди земельної ділянки, площею 80,5079 га (у тому числі сіножаті - 42,6079 га та пасовища - 37,9000 га), кадастровий номер 5320485300:00:006:0003, для ведення фермерського господарства (вид використання земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення згідно з відомостями Державного земельного кадастру - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗ 01.01.), що розташована на території Плішивецької сільської ради Гадяцького району, який зареєстровано 01.06.2012 у відділі Держкомзему у Гадяцькому районі за № 532040004002569 та в подальшому право оренди на підставі якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.12.2020 номер запису про інше речове право 39617553;

- договір оренди земельної ділянки, площею 111,9639 га (у тому числі сіножаті - 77,0639 га та пасовища - 34,9000 га), кадастровий номер 5320485300:00:007:0005 для ведення фермерського господарства (вид використання земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення згідно з відомостями Державного земельного кадастру - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗ 01.01.), що розташована на території Плішивецької сільської ради Гадяцького району, який зареєстровано 01.06.2012 у відділі Держкомзему у Гадяцькому районі за № 532040004002570 та в подальшому право оренди на підставі якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.07.2019 номер запису про інше речове право 32316185;

- договір оренди земельної ділянки, площею 88,1726 га (у тому числі сіножаті - 74,2726 га та пасовища - 13,90 га) кадастровий номер 5320485300:00:005:0002 для ведення фермерського господарства (вид використання земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення згідно з відомостями Державного земельного кадастру - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗ 01.01.), що розташована на території Плішивецької сільської ради Гадяцького району, який зареєстровано 01.06.2012 у відділі Держкомзему у Гадяцькому районі за № 532040004002568 та в подальшому право оренди на підставі якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.12.2020 номер запису про інше речове право 39616529.

За змістом пунктів 8, 9 зазначених договорів їх строк дії встановлений з 01.12.2011 до 31.12.2022. Орендна плата визначена у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Договори підписані з боку орендодавця - головою Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області - Беседою В. М., а з боку орендаря - виконавчим директором Станіславським О. М.

Реєстрація зазначених договорів здійснена 01.06.2012 відділом Держкомзему у Гадяцькому районі на підставі Технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 08.12.2011.

4.3. За змістом листа відділу Держкомзему у Гадяцькому районі від 16.12.2011 № 1874, виданого за результатами розгляду технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право користування земельними ділянками для укладення договорів оренди із СФГ "ЛІДІЯ" на земельних ділянках, загальною площею 280,6444 га існують обмеження у їх використанні, а саме - прибережна захисна смуга річки Псел.

Крім того, у відповідь на запит прокуратури Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області у листі від 06.05.2021 № 1092/01-05 повідомив, що спірні земельні ділянки кадастрові номери 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005 та 5320485300:00:005:0002 частково перебувають у межах прибережної захисної смуги річки Псел, а через земельну ділянку, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005 протікає водотік без назви.

4.4. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням від 07.12.2011 Полтавської облради вирішено організувати Регіональний ландшафтний парк "Гадяцький".

Розпорядженням голови Гадяцької райдержадміністрації від 16.05.2013 № 172 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький".

У листі від 12.05.2021 № 6374/1/01-52 Полтавська облдержадміністрація у відповідь на запит прокуратури повідомила, що земельні ділянки, кадастрові номери 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005 та 5320485300:00:005:0002, які передано в оренду СФГ "ЛІДІЯ", розташовані в межах Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький" та зазначено про наявність відповідних підтверджуючих картографічних матеріалів у Департаменті екології та природних ресурсів облдержадміністрації.

4.5. Судами також встановлено, що 12.10.2012 між СФГ "ЛІДІЯ" (орендар) та СТОВ "Мрія" (суборендар) було укладено договори суборенди земельних ділянок, кадастрові номери 5320485300:00:006:0003 та 5320485300:00:005:0002, які зареєстровано у відділі Держкомзему у Гадяцькому районі 12.10.2012.

Крім того, згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно СФГ "ЛІДІЯ" та ТОВ "СЕНС-Д" було укладено договори про встановлення земельних сервітутів щодо частин земельних ділянок, які перебувають в оренді у СФГ "Лідія", а саме:

- договір про встановлення земельного сервітуту від 04.06.2019 для розміщення (буріння) розвідувальної свердловини № 2 та облаштування тимчасової дослідно-промислової установки вуглеводнів Бобрицької площі щодо частини земельної ділянки, площею 111,9639 га кадастровий номер 5320485300:00:007:0005. Площа сервітуту становить 5,2928 га. Строк договору до 31.12.2022. Право на підставі договору сервітуту зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.07.2019 за № 32322438;

- договір про встановлення земельного сервітуту від 20.08.2019 для облаштування Бобрицької площі (тимчасова під`їзна дорога до розвідувальної свердловини № 2 Бобрицької площі) щодо частини земельної ділянки, площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005. Площа сервітуту становить 2,3909 га. Строк договору до 31.12.2022. Право на підставі договору сервітуту зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.09.2019 за № 33126375;

- договір про встановлення земельного сервітуту від 20.11.2019 для прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій щодо частини земельної ділянки, площею 88,1726 га, кадастровий номер 5320485300:00:005:0002. Площа сервітуту становить 1,9449 га. Строк дії договору становить 1 рік з моменту його державної реєстрації. Право на підставі договору сервітуту зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.01.2020 за № 35221422.

4.6. 26.11.2020 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийнято накази № 18265-СГ та № 18267-СГ, якими у зв`язку з виготовленням СФГ "ЛІДІЯ" проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, укладено додаткові угоди до договорів оренди землі щодо земельних ділянок, кадастрові номери 5320485300:00:006:0003 та 5320485300:00:005:0002 про внесення змін до них в частині часткової зміни складу угідь на ріллю, збільшення розміру орендної плати до 12 % від нормативної грошової оцінки землі та зміни строку дії договорів, а саме визначивши, що договори оренди земельних ділянок укладені строком на 7 років з моменту укладання додаткових угод.

4.7. Судами встановлено, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій" Гадяцька райдержадміністрацію було реорганізовано шляхом приєднання до Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області, яка стала правонаступником останньої.

Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ доповнено Перехідні положення Земельного кодексу України пунктом 24, з дня набрання чинності яким, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, поточним розпорядником спірних земельних ділянок, кадастрові номери 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005 та 5320485300:00:005:0002 є Великобудищанська сільська рада, а земельні ділянки є об`єктами комунальної власності.

01.04.2021 Великобудищанська сільська рада направила до Полтавської обласної прокуратури звернення № 02-32/454 стосовно того, що на території сільської ради розташовані земельні ділянки, кадастрові номери 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002, які перебувають в оренді СФГ "ЛІДІЯ" та які частково переведено у рілля, що порушує вимоги природоохоронного законодавства, у зв`язку із розташуванням цих земель в межах Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький".

4.8. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави, в особі Полтавської облдержадміністрації (на час дії воєнного стану - Полтавська обласна військова адміністрація) та Великобудищанської сільської ради про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, укладених 01.12.2011 між Гадяцькою райдержадміністрацією та СФГ "ЛІДІЯ"; визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту від 04.06.2019, від 20.08.2019 та від 20.11.2019, укладених між СФГ "ЛІДІЯ" та ТОВ "СЕНС-Д"; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди СФГ "ЛІДІЯ" на спірні земельні ділянки з припиненням права оренди на них; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування (сервітут) щодо земельних ділянок з припиненням права користування (сервітуту) за ТОВ "СЕНС-Д"; зобов`язання СФГ "ЛІДІЯ" повернути спірні земельні ділянки Великобудищанській сільській раді за актами приймання-передачі; скасування в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію спірних земельних ділянок та припинення усіх прав щодо них.

Звертаючись до суду з відповідними вимогами прокурор вказував на порушення законодавства під час укладення спірних договорі оренди земельних ділянок внаслідок передачі їх в оренду на позаконкурсній основі без проведення земельних торгів; передачі земельних ділянок в оренду за відсутності відповідного рішення уповноваженого органу та договору купівлі-продажу права оренди; невідповідності умов використання земельних ділянок їх цільовому призначенню; віднесення земельних ділянок до земель природно-заповідного фонду відповідно до законодавства і неможливість їх використання для ведення сільського господарства, а також розташування земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги; укладення договорів оренди з боку орендаря Станіславським О. М. як виконавчим директором СФГ "ЛІДІЯ" за відсутності повноважень на представництво і вчинення будь-яких дій від імені господарства.

4.9. Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги виходив із встановлення обставин порушення законодавства при укладенні договорів оренди землі від 01.12.2011 внаслідок передачі СФГ "ЛІДІЯ" для ведення фермерського господарства земельних ділянок сільськогосподарського призначення без проведення земельних торгів; за відсутності рішення уповноваженого органу, оскільки фактично розпорядження № 171 про затвердження документації із землеустрою та надання відповідних земель у користування СФГ "ЛІДІЯ" Гадяцькою райдержадміністрацією було прийнято від 07.03.2012; віднесення спірних земельних ділянок до земель природно-заповідного фонду та прибережних захисних смуг, право на розпорядження якими належить обласним державним адміністраціям, а отже відсутність у Гадяцької райдержадміністрації повноважень на розпорядження земельними ділянками; укладення договору з боку орендаря особою без підтвердження повноважень на вчинення дій від імені господарства.

Однак, дійшовши висновку про порушення вимог закону під час укладення договорів оренди від 01.12.2011, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про їх недійсність через пропуск позовної давності, водночас вказавши про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними договорів про встановлення земельних сервітутів та скасування реєстрації з припиненням прав ТОВ "СЕНС-Д" на земельні ділянки.

4.10. У свою чергу, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову повністю, дійшов висновку про недоведеність прокурором тези про відсутність у Гадяцької райдержадміністрації передбачених частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України повноважень з розпорядження земельними ділянками з мотивів наявності прибережних захисних смуг; недоведення прокурором віднесення спірних земельних ділянок до категорії земель природно-заповідного фонду через відсутність в матеріалах справи рішення уповноваженого органу про встановлення/відведення орендованих спірних земельних ділянок Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький" як земель природно-заповідного фонду; недоведення розташування земельних ділянок в межах прибережної смуги.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що Великобудищанська сільська рада набула право власності на спірні земельні ділянки на підставі Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021, після укладення спірних договорів та здійснення відповідних державних реєстрацій. Тому, хоча в силу поточного статусу уповноваженого розпорядника відповідними землями комунальної власності Великобудищанська сільська рада є належною особою, на користь якої мають повертатися відповідні земельні ділянки за наявності відповідних підстав, такий статус, зважаючи на хронологію його виникнення, об`єктивно не може свідчити про порушення прав Великобущанської сільської ради, яких ще не існувало на момент виникнення спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції погодився з аргументами ТОВ "СЕНС-Д" стосовно того, що прокурор всупереч вимог статей 13, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не довів обставини перетинання земельних ділянок та прибережної смуги, адже з огляду наданих викопіювань з публічної кадастрової карти вбачається, що спірні земельні ділянки безпосередньо не межують з урізом води (між границею ділянок та урізом води є відстань, і з матеріалів справи не можливо встановити, що така відстань є меншою, ніж вказана у частині 2 статті 60 Земельного кодексу України та частини 2 статті 88 Водного кодексу України); зміст статей 1, 3, 14, 15 Закону України "Про державний земельний кадастр" дає підстави для кваліфікації його відомостей (зокрема, щодо категорії земельної ділянки та існуючих обмежень у її використанні) як таких, що презюмуються достовірними - наразі, наявні у матеріалах справи відомості з державного земельного кадастру, не містять відомостей щодо наявності обмежень у використанні цих земельних ділянок, пов`язаних із наявністю прибережних захисних смуг. Щодо наданого прокурором листа Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області від 06.05.2021 № 1092/01-05, суд апеляційної інстанції зазначив, що цей лист не є документом, у розумінні Законів України "Про землеустрій" та "Про Державний земельний кадастр", що визначає межі і площу прибережної захисної смуги чи є підставою для внесення змін (чи спростування достовірності відомостей) до Державного земельного кадастру, а отже відхиляється судом як недопустимий доказ.

Суд апеляційної інстанції також вказав на те, що у світлі розмежування повноважень щодо розглядуваних на момент виникнення спірних повноважень з розпорядження орендованими земельними ділянками як землями державної власності, визначеного частинами 3, 4 статті 122 Земельного кодексу України, таке відведення земельних ділянок із встановленням категорії "землі природно-заповідного фонду" могло бути опосередковано саме рішення Полтавської облдержадміністрації. Проте матеріали справи не містять вказаного рішення уповноваженого органу про встановлення/відведення орендованих спірних земельних ділянок Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький" як земель природно-заповідного фонду, яке і мало бути згідно приписів статей 20, 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" належною підставою для відображення відповідних відомостей у Державному земельному кадастрі.

Суд апеляційної інстанції також вказав на те, що неналежність визначення позивача за основними вимогами є самостійною підставою для відмови у їх задоволенні саме з цих мотивів, а не з причин застосування позовної давності, адже умовою такого застосування є встановлення порушення захищуваного права або інтересу, що передбачає попереднє доведення їх наявності у спірних правовідносинах у визначеного прокурором позивача. Такий висновок суду усуває доцільність наданню правової оцінки аргументам заявників апеляціних скарг, що стосується спростування доведенню наявності/відсутності порушень захищуваного права, адже у такому суб`єктивному складі учасників правовідносин таке дослідження цих доводів було б виправдано лише у випадку подання прокурором позову в інтересах Гадяцької райдержадміністрації (її правонаступника - Миргородська райдержадміністрації) як орендодавця за спірними договорами або як самостійним позивачем.

Оскільки задоволені місцевим судом позовні вимоги щодо договорів сервітуту та реєстрації відповідного права не обґрунтовані самостійними (незалежними від вимог щодо недійсності договорів оренди) підставами, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ці вимоги є похідними і умовою задоволення передбачають визнання недійсними договорів оренди.

4.11. Проте колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що за змістом частини 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, що виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 зазначеного Кодексу).

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 цього Кодексу).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналіз змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Крім того, Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини 1, 2 статті 269 зазначеного Кодексу).

4.12. Як вбачається з матеріалі справи, умовами договорів оренди від 01.12.2011, укладених між Гадяцькою райдержадміністрацією та СФГ "ЛІДІЯ", орендареві передані земельні ділянки для ведення фермерського господарства.

Прокурор, звертаючись з позовом до суду, вказував як на одну з підстав для визнання спірних договорів недійсними, на передачу земельних ділянок в оренду без проведення торгів, а також з умовами використання земельних ділянок, що не відповідають їх цільовому призначенню, оскільки згідно з умовами договорів в оренду передані землі сільськогосподарського призначення, що свідчить про порушення вимог законодавства.

За змістом статті 22 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Статтею 31 вказаного Кодексу передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до положень статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно із частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частин 2, 3 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно із частиною 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини 2, 4 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 зазначено, що Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним та визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону). Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до статті 123 Земельного кодексу України.

При цьому, як за вимогами Закону України "Про фермерське господарство", так і за змістом статті 123 Земельного кодексу України, передачі землі у користування передує ухвалення уповноваженим органом рішення про таку передачу.

4.13. Як свідчать матеріали справи, за договорами оренди від 01.12.2011, укладеними між Гадяцькою райдержадміністрацією та СФГ "ЛІДІЯ", орендареві передані земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

У той же час розпорядження Галицької райдержадміністрації № 171 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками СФГ "ЛІДІЯ" прийнято 07.03.2012.

Проте суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам прокурора про те, що договори оренди землі від 01.12.2011 були укладені з порушенням вимог законодавства, а саме без відповідного рішення уповноваженого органу щодо передачі земель в користування; земельні ділянки надані для ведення фермерського господарства передані вже створеному СФГ "ЛІДІЯ" без проведення земельних торгів; умови використання земельних ділянок, визначені у спірних договорах, не відповідають їх цільовому призначенню, а саме земельні ділянки сільськогосподарського призначення передані для ведення фермерського господарства.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, висновки в якій враховано судом першої інстанції, зазначено таке:

"24. За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Згідно із частинами 1, 2 статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

26. Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

27. Згідно із частинами 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

28. Відповідно до абзаців 1, 2 частини 5 статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33- 37 цього Кодексу.

29. З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу".

4.14. Суд апеляційної інстанції також виходив, зокрема, з того, що неналежність визначення позивача за основними вимогами є самостійною підставою для відмови у їх задоволенні саме з цих мотивів, а не з причин застосування позовної давності, адже умовою такого застосування є встановлення порушення захищуваного права або інтересу, що передбачає попереднє доведення їх наявності у спірних правовідносинах у визначеного прокурором позивача. Суд вважав, що такий висновок усуває доцільність наданню правової оцінки аргументам заявників апеляціних скарг, що стосується спростування доведенню наявності/відсутності порушень захищуваного права, адже у такому суб`єктивному складі учасників правовідносин таке дослідження цих доводів було б виправдано лише у випадку подання прокурором позову в інтересах Гадяцької райдержадміністрації (її правонаступника - Миргородська райдержадміністрації) як орендодавця за спірними договорами або як самостійним позивачем.

4.15. Згідно з частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 названого Кодексу).

Отже, стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.

Відповідно до частин 2, 3 статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами ж є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20.11.2018, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду також вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої палати Верховного Суду від 27.02.2019, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

4.16. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами на час подання прокурором позову у вересні 2022 року розпорядником спірних земельних ділянок є Великобудищанська сільська рада, а земельні ділянки є об`єктами комунальної власності, у той час як Гадяцька райдержадміністрація (на час звернення прокурора до суду правонаступником якої є Миргородська райдержадміністрація) була стороною оспорюваних договорі оренди, які укладені, на переконання прокурора, з порушенням вимог закону.

Прокурор звертав увагу на тому, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади). Перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

Проте суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував.

4.17. Крім того, здійснюючи судовий розгляд справи суд апеляційної інстанції не взявши до уваги лист Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області від 06.05.2021 № 1092/01-05, наданий прокурором на підтвердження розташування спірних земельних ділянок у прибережній смузі, погодився з аргументами ТОВ "СЕНС-Д" стосовно того, що прокурор всупереч вимог статей 13, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України зазначеного не довів, оскільки згідно з викопіюванням з публічної кадастрової карти вбачається, що спірні земельні ділянки безпосередньо не межують з урізом води (між границею ділянок та урізом води є відстань, і з матеріалів справи не можливо встановити, що така відстань є меншою, ніж вказана у частині 2 статті 60 Земельного кодексу України та частини 2 статті 88 Водного кодексу України).

При цьому суд апеляційної інстанції також вказав на те, що матеріали справи не містять рішення уповноваженого органу (Полтавської облдержадміністрації) про встановлення/відведення орендованих спірних земельних ділянок Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький" як земель природно-заповідного фонду, яке і мало бути згідно приписів статей 20, 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" належною підставою для відображення відповідних відомостей у Державному земельному кадастрі.

Водночас, за змістом частини 1 статті 16 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об`єкти, зокрема, будівництво споруд.

Статтею 18 Земельного кодексу України, якою визначено склад земель передбачено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, як, зокрема, землі водного фонду (пункт "є" частини 1 статті 19 зазначеного Кодексу).

За змістом статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Частиною 1 статті 89 Водного кодексу України передбачено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина 1 статті 60 Земельного кодексу України, частина 1 статті 88 Водного кодексу України).

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина 5 статті 88 Водного кодексу України, абзац 4 пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173; далі - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61- 62 Земельного кодексу України, статті 89- 90 Водного кодексу України, абзац 2 пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у Земельному кодексі України та Водному кодексі України (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати громадянам та юридичним особам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина 4 статті 59 Земельного кодексу України, зміст якої близький до положень частини 3 статті 85 Водного кодексу України).

Водночас, суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції стосовно того, що як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 487/688/18 вказано, що за статтями 1,20, 50, 54 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель, яким встановлюються межі об`єктів землеустрою. Відповідно до пункту 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства природи України 05.11.2004 № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.996 № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації. Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу у розмірі й межах, встановлених законодавством. Водночас, відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може розцінюватись як відсутність самої прибережної захисної смуги.

Суд апеляційної інстанції також не спростував доводів прокурора та третьої особи щодо розташування спірних земельних ділянок в межах Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький" та не аргументував неприйняття до уваги наданих прокурором на підтвердження таких доводів листа Інституту географії Національної академії наук України від 02.08.2021 № 01-03/184, проекту створення регіонального ландшафтного парку, затвердженого головою Гадяцької районної ради від 04.10.2011, листа Великобудищанської сільської ради від 01.04.2021 № 02-32/454.

Суд апеляційної інстанції не взяв також до уваги те, що у постановах Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19, від 06.07.2022 у справі № 575/462/21, від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19, на неврахування висновків в яких посилається заявник касаційної скарги, неодноразово висловлювались правові позиції про виключність статусу об`єктів та територій природно-заповідного фонду та незаконність зміни цільового їх призначення органами державної влади та місцевого самоврядування, а у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 зазначено, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.

Суд апеляційної інстанції здійснюючи перегляд рішення місцевого суду та дійшовши передчасних висновків щодо вимог про визнання недійсними договорів оренди землі, не надав належної оцінки доводам прокурора щодо недійсності договорів сервітуту, не з`ясував правову природу таких договорів та залишив поза увагою посилання прокурора на наявність обмежень діяльності на спірних земельних ділянках, зокрема, щодо розміщення (буріння) розвідувальної свердловини та облаштування тимчасової дослідно-промислової установки вуглеводнів Бобрицької площі.

4.18. Ураховуючи викладене, з огляду на необхідність встановлення всіх обставин справи в їх сукупності для правильного вирішення спору виходячи з предмету та підстав позову, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно із частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.3. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 у справі № 917/1024/22 скасувати, справу передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак

Дата ухвалення рішення12.12.2023
Оприлюднено25.12.2023
Номер документу115859173
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —917/1024/22

Ухвала від 22.04.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Білоусова Ярослава Олексіївна

Ухвала від 05.04.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Білоусова Ярослава Олексіївна

Ухвала від 06.03.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Білоусова Ярослава Олексіївна

Ухвала від 27.02.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Білоусова Ярослава Олексіївна

Ухвала від 29.01.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Білоусова Ярослава Олексіївна

Постанова від 12.12.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Дроботова Т.Б.

Ухвала від 07.12.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Дроботова Т.Б.

Ухвала від 04.12.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Дроботова Т.Б.

Ухвала від 07.11.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Дроботова Т.Б.

Ухвала від 31.10.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Дроботова Т.Б.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні