КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
справа № 757/68733/21-ц
провадження № 22-ц/824/12266/2023
14 листопада 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т.І.
при секретарі Усковій Я. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Мішустіна Микити Костянтиновича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року в складі судді Головко Ю. Г.,
встановив:
30.12.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15 червня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений нотаріально, за яким позивачем передано, а відповідачем отримано в борг кошти у розмірі 130 000 доларів США. Сума позики передана на невизначений строк, але не менше ніж на один рік. З моменту пред`явлення вимоги за домовленістю сторін позика має бути повернена позичальником протягом 3 місяців від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це. 19 грудня 2020 року відповідачу була направлена вимога про повернення суми боргу за вказаним договором.
15 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений нотаріально, за умовами якого позивачем передано, а відповідачем отримано кошти у розмірі 200 000 доларів США. Сума позики передана на невизначений строк, але не менше ніж на один рік. Сторони домовились, що позичальник зобов`язаний погасити всю суму позики до 31 грудня 2008 року.
Відповідач борг не сплатив, уникає спілкування з ним, що викликало необхідність звернутися до суду за захистом порушених прав та інтересів.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь суму боргу в розмірі 8 985 900 грн, що станом на 29.12.2021 згідно курсу НБУ еквівалентно 330 000 доларам США.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 15 червня 2005 року в сумі 3 538 600 грн, що еквівалентно 130 000 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 4 471 грн 90 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
30.06.2023 представник ОСОБА_2 - адвокат Мішустін М. К. на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги про стягнення боргу в розмірі 8 985 900 грн залишити без задоволення у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що договір позики від 15 червня 2005 року є недійсним, оскільки від ОСОБА_1 відповідач особисто кошти не отримував, згоди дружини на укладення даного договору не було, позивач вказаних коштів для передачі у позику не мав.
Зазначив, що при визначенні суми стягнення судом першої інстанції не враховано висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №301/2052/18.
Позивачем не доведено, що відповідач за договором отримав кошти не у гривні. Відповідно, всі вимоги позивачу складають не більше 656 500 грн і тільки у випадку, якщо докази по справі доведуть законність такої вимоги позивача.
26.08.2023 представник ОСОБА_1 - адвокат Усенко М. М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Зазначає, що письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Судом було встановлено, що 15.06.2005 між позивачем і відповідачем було укладено договір позики, за яким позивачем передано, а відповідачем отримано кошти у розмірі 130 000 доларів США, про що свідчить укладений між сторонами договір позики, який посвідчено нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К. В., зареєстровано в реєстрі за №1782.
Стосовно посилання відповідача, що останній не отримував кошти від позивача за договором позики від 15.06.2005 та він є недійсним, оскільки договір було укладено без згоди його дружини, то відповідно до п. 11 договору позики зазначено, що позичальник, підписанням цього договору, стверджує, що він перебуває у шлюбних відносинах, нотаріусу подана заява його дружини про згоду на передачу коштів, які передає позичальнику, що є їх спільною власністю.
Зазначає, що при укладанні нотаріально посвідчених договорів позики нотаріуси зобов`язані вказувати суму боргу саме в гривні, але в разі отримання боргу у валюті, то вказувати еквівалент цієї валюти, що було відображено в договорі позики.
Тобто відповідач згідно договору позики отримав у позивача загалом кошти у розмірі 130 000 доларів США.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Мішустін М. К. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Усенко М. М. просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи всудове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 15 червня 2005 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв 656 500 грн, що еквівалентно 130 000 доларів США за курсом Нацбанку України 5,05 гривень за один долар США станом на 15 червня 2005 року (п. 1).
Сума позики передана позичальнику в момент підписання цього договору та нотаріального його посвідчення. За домовленістю сторін проценти на суму позики не нараховуються. Підписанням цього договору сторони стверджують, що позикодавець гроші передав у власність позичальнику, а позичальник прийняв гроші в повному обсязі, а саме 656500 грн, що еквівалентно 130000 доларів США за курсом 5,05 гривень за один долар США станом на 15 червня 2005 року ( п.2).
Сума позики передана на невизначений строк, але не менше ніж на 1 рік. З моменту пред`явлення вимоги за домовленістю сторін позика має бути повернена позичальником протягом 3 місяців від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це (п.3).
19 грудня 2020 року ОСОБА_1 надіслав відповідачу ОСОБА_2 вимогу про повернення суми позики у розмірі 130 000 доларів США, яка останнім виконана не була.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 15 червня 2005 року в сумі 3 538 600 грн, що еквівалентно 130 000 доларам США, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав взяте на себе зобов`язання щодо повернення отриманих в борг грошових коштів.
З огляду на положення ч. 2 ст. 533 ЦК України та умови укладеного договору, сума боргу, що підлягає стягненню, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що станом на 29.12.2021 становить 3 538 600 грн ( 27,22 грн за 1 долар США).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.
Зміст укладеного договору від 15 червня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К. В., та його умови підтверджує наявність між сторонами правовідносин за договором позики.
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).
Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».
У цій справі судом встановлено та не спростовано матеріалами справи та відповідачем про те, що відповідно до договору позики від 15 червня 2005 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1782, ОСОБА_2 прийняв у власність від ОСОБА_1 656 500 грн, що еквівалентно 130 000 доларів США за курсом Нацбанку України 5,05 грн за один долар США станом на 15 червня 2005 року.
Відповідно до умов укладеного між сторонами договору позики суму позики визначено в еквіваленті за обмінним курсом НБУ на день передачі грошей.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інших порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Оскільки ОСОБА_2 зобов`язався повернути позику в сумі, що еквівалентна 130 000 доларів США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, оскільки грошове зобов`язання ОСОБА_2 триває , офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу станом на 29.12.2021 еквівалентна 130 000 доларів США, становила 3 538 600 грн.
Аналогічний висновок зроблено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2020 року в справі №296/10217/15-ц., а саме: " Оскільки позивачка передала ОСОБА_3 аванс у розмірі 320 тис. грн, що еквівалентно 40 тис. доларів США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, оскільки грошове зобов`язання ОСОБА_3 триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу станом на 31 серпня 2015 року, еквівалентна 40 тис. доларів США, становила 1 млн 016 тис. 899 грн 20 коп.".
Ураховуючи умови укладеного договору та положення статті 533 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу відповідно до умов договору та положень цієї норми, еквівалентної 130 000 доларів США в межах позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про недійсність договору позики з огляду на неотримання згоди дружини відповідача на його укладення є необґрунтованими.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України. Згідно з частиною першою цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою вважати правочин недійсним (стаття 215 ЦК України).
Відповідно до частин першої - третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Положення цієї статті визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.
Приписи статті 65 СК України регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір за своєю правовою природою є правочином щодо отримання у власність грошових коштів, а не правочином щодо розпорядження належним подружжю майном.
Такий договір створює обов`язки для другого з подружжя лише у разі, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).
Для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.
Підлягають відхиленню також доводи апеляційної скарги в частині того, що суд не допустив представника відповідача до участі в розгляді справи в режимі відеоконференції.
Відповідно до ч. 2 ст. 212 ЦПК України учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.
Як вбачається з матеріалів справи, заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції було подано представником відповідача 23.01.2023, в день судового засідання.
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Підстав для скасування ухваленого по справі рішення та відмови в задоволення позову на підставі доводів, які викладені в апеляційній скарзі, не встановлено.
Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, в задоволенні яких судом було відмовлено, відповідач не оскаржує, а тому в цій частині воно не є предметом апеляційного розгляду.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Мішустіна Микити Костянтиновича залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21.12.2023.
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук
Суд | Київський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 14.11.2023 |
Оприлюднено | 25.12.2023 |
Номер документу | 115874904 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них страхування, з них позики, кредиту, банківського вкладу, з них |
Цивільне
Київський апеляційний суд
Кирилюк Галина Миколаївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні