Постанова

від 19.12.2023 по справі 361/6860/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

19 грудня 2023 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/17124/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,

за участю секретаря Ратушного А. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області

від 26 вересня 2023 року

в складі судді Сердинського В. С.

у цивільній справі №361/6860/22 Броварського міськрайонного суду Київської області

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про стягнення боргу за договором позики

У С Т А Н О В И В:

07 грудня 2022 року ОСОБА_2 , посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконав своїх зобов`язань за договором позики, звернувся до суду з позовом про стягнення з останнього основного боргу в сумі 780 000 грн, а також 3% річних в сумі 146 169,86 грн та інфляційних втрат в сумі 789 934,68 грн на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 23.06.2016 він під розписку надав ОСОБА_1 в борг грошові кошти в іноземній валюті - 30 000 доларів США, що станом на день написання розписки становило 780 000 грн. Зазначив, що протягом 2016-2020 років відповідач неодноразово обіцяв йому повернути грошові кошти, але так і не виконав своє зобов`язання, тому він звернувся до суду з даним позовом.

Також в позовній заяві ОСОБА_3 просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновлення такого строку.

В обґрунтування поважних причин пропуску строку позовної давності позивач посилався на те, що в лютому 2015 року в квартирі, в якій він проживає було здійснено крадіжку, про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань. З метою запобігання можливої втрати своїх документів, складену відповідачем розписку також було перевезено до квартири матері. 24 вересня 2016 року в квартирі матері було здійснено залиття квартири її сусідами, що підтверджується судовим рішенням. Під час залиття квартири багато речей, в тому числі предметів і меблів постраждало, а також речей, які знаходилися всередині таких меблів. Після залиття квартири багато його документів не вдалося знайти, серед яких була і розписка. Зауважив, що втрачена ним розписка була знайдена лише в травні 2022 року, що об`єктивно перешкоджала йому звернутися до суду за захистом свого порушеного права в межах строків позовної давності, тобто до 01.09.2019.

24 травня 2023 року ОСОБА_2 подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в загальному розмірі 1 696 104,54 грн, з яких 760 000 грн - основний борг; 146 169,86 грн - 3% річних та 789 934,86 грн - інфляційні втрати на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування заяви про зменшення позовних вимог зазначив, що 15.03.2019 та 24.01.2022 відповідач повернув йому по 10 000 грн, що підтверджується розписками про часткове повернення позики, складеними та підписаними позивачем. Звернув увагу, що оскільки відповідачем було частково повернуто грошові кошти в розмірі 20 000 грн, то відбулося переривання строку позовної давності.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2023 року позов задоволено у повному обсязі, а також стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 12 405 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки зазначеним у позовній заяві твердженням та показанням позивача, свідків та наданим документам, що свідчить про неповне з`ясування судом обставин справи.

Вказував, що всі наведені позивачем в позовній заяві та у заяві про зменшення позовних вимог не відповідають дійсності, окрім того, що дійсно існує боргова розписка.

Вважав, що позивач не надав належних та допустимих доказів переривання строку позовної давності, нібито через сплату ОСОБА_1 частини боргу по 10 000 грн у березні 2019 року та в січні 2022 року. Звернув увагу, що на підтвердження таких обставин позивач надав дві розписки, складені самим позивачем на окремих аркушах, а не здійснено написи про повернення на самій розписці про отримання боргу. Також на розписках про нібито повернення частини боргу відсутні будь-які позначки його, як позичальника, що ставить під сумнів реальне повернення коштів на суму 20 000 грн, а відтак і переривання строку позовної давності. Додав, що звертаючись до суду із заявою про зменшення суми основного боргу на 20 000 грн, позивач при цьому жодним чином не коригував розмір 3% річних та інфляційних втрат

Стверджував, що він не повертав позивачу по 10 000 грн в березні 2019 року та в січні 2022 року або в будь-який інший строк. На думку скаржника, такі розписки позивачем створені штучно для підтвердження факту переривання строків позовної давності.

Наголосив на тому, що позивач у всіх своїх документах поданих до суду зазначав, що дав в боргу 30 000 доларів США, що по курсу НБУ на той час складало 780 000 грн, тоді як згідно інформації на сайті НБУ станом на 23.06.2016 (день складання розписки) курс долара США до гривні складав 100 доларів США=2489,8078 грн, а відтак 30 000 доларів США становило лише 746 942,34 грн.

Резюмував, що наведені дані обставини вказують на неповне з`ясуання судом обставин справи та ухвалення рішення на обставинах, які не доведені належними доказами.

Суд в мотивувальній частині рішення не навів жодних мотивів щодо переривання строку позовної давності, на що посилався позивач у заяві про зменшення позовних вимог.

Суд не взяв до уваги, що про існування не сплаченого боргу позивач знав ще з 01.09.2016, але не вчиняв жодних дій, спрямованих на повернення такого боргу протягом всього періоду з 01.09.2016 по день подання позову, а безлад в особистих речах та справах ОСОБА_2 не підтверджує поважності пропуску строку позовної давності.

Крім того, в обґрунтування апеляційної скарги посилався на порушення судом норм процесуального права, яке полягає в неповідомленні відповідача належним чином про дати та час судових засідань. Зокрема, відповідач вказував, що згідно матеріалів справи, жодна паперова повістка-повідомлення не була ним отримана та поверталася до суду без вручення адресата. Суд надсилав SMS-повідомлення на номер телефону НОМЕР_1 , який надав позивач, з метою повідомлення про судові засідання на 15.09.2023 та на 26.09.2023. Проте він тривалий час користується іншим номером телефону: НОМЕР_2 та при цьому Верховний Суду в постанові від 19.03.2019 зробив висновок про те, що судовий виклик за допомогою SMS є належним лише у разі подання учасником справи заяви про таке інформування. Зауважив, що в матеріалах справи відсутня його заява про отримання судових повідомлень за допомогою SMS.

Також звернув увагу на те, що позивач у позовній заяві неправильно зазначив його електронну адресу, вказавши: ІНФОРМАЦІЯ_3 , тоді як його електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_2.

Вважав, що є неналежним його повідомлення про розгляд справи і шляхом публікування оголошення на сайті Броварського міськрайонного суду Київської області, що було здійснено судом, оскільки за приписами ч. 11 ст. 128 ЦПК України виклик учасника справи до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади можливо лише коли зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи невідоме. Проте, в матеріалах справи на аркуші справи 26 (зворотний бік) на запит суду міститься інформація про зареєстроване місце проживання відповідача. До того ж, суд не дотримався строків щодо розміщення оголошення про виклик до суду на сайті судової влади.

Вказав, що неналежне повідомлення судом про дати та час судових засідань потягло порушення інших його процесуальних прав, зокрема можливість заявити клопотання про сплив строку позовної давності, надавати пояснення та докази, допитувати свідків, а також викликати інших свідків тощо.

Також додав, що порушення судом норм процесуального права полягає в тому, що до участі у справі було допущено представника позивача без надання належних доказів на підтвердження повноважень та в тому, що позивач та його представник два рази поспіль не з`явилися в судове засідання, а тому суд на підставі ч. 5 ст. 223 ЦПК України повинен був залишити без розгляду позовну заяву.

За наведених обставин, просив скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні 19.12.2023 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду просив залишити без змін.

Відповідач та його представник ОСОБА_5 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали з підстав, викладених в ній та просили задовольнити.

В судовому засіданні 19.12.2023 відповідач наголосив на тому, що звертаючись до суду з позовом, позивач вже діяв недобросовісно, оскільки неправильно зазначив його контактні дані, а саме номер телефону та електронну адресу. Також пояснив, що він дійсно 23.06.2016 брав в боргу у позивача грошові кошти, які не повернув. Вважав, що пропуск позивачем позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Представник позивача - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача та представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилався на те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме без належного повідомлення його про розгляд справи, що, окрім іншого унеможливило подання в строк заяви про застосування строків позовної давності.

Колегія суддів погоджується з такими доводами апеляційної скарги та приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду, з огляду на наступне.

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Повідомлення учасників справи про місце, дату і час судового засідання проводиться судом, відповідно до вимог ст. 128-131 ЦПК України.

За приписами статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Таким чином, про належне повідомлення учасника справи про час і місце розгляду справи у даному випадку може свідчити лише розписка.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2023 року відкрито провадження у справі та визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи. Судове засідання призначено на 24 травня 2023 року.

Також з матеріалів справи вбачається, що судові засідання, окрім 24.05.2023, у справі призначалися судом неодноразово, зокрема на 12.06.2023, 14.08.2023, 28.08.2023, 15.09.2013 та на 26.09.2023, в якому ухвалено оскаржуване рішення.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 судових повісток на призначені судові засідання, в тому числі на судове засідання 26.09.2023, в якому ухвалено оскаржуване рішення.

Отже, в матеріалах справи відсутні відомості про належне повідомлення ОСОБА_1 про судове засідання, призначене на 26.09.2023, в якому ухвалено оскаржуване рішення, а також і про розгляд справи в цілому.

За приписами п. 3 ч. 2 ст. 376 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 23 червня 2016 року ОСОБА_1 склав розписку, згідно якої останній взяв у ОСОБА_2 в борг грошові кошти в сумі 780 000 грн та зобов`язаявся повернути ці кошти до 01 вересня 2016 року.

В обумовлений у розписці строк відповідач грошові кошти позивачу не повернув.

В апеляційній скарзі, а також в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 19.12.2023 ОСОБА_6 визнав, що 23.06.2016 взяв у ОСОБА_2 в борг грошові кошти в сумі 780 000 грн, які ще не повернув.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 545 ЦК України, наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Зазначена правова позиція неодноразово підтверджена Верховним Судом України, зокрема у постановах від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15 та від 18 січня 2017 року у справі №6-2789цс16.

Звертаючись до суду із заявою про зменшення позовних вимог, ОСОБА_2 надав дві розписки від 15.03.2019 та від 24.01.2022, складені ним. В даних розписках зазначено, що ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу, який отримав на підставі розписки від 23.06.2016, частково повернув боргу на загальну суму 20 000 грн.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що дані докази не є належними, достатніми та достовірними доказами на підтвердження обставин часткового повернення відповідачем боргу за договором позики, враховуючи наступне.

В заяві про зменшення позовних вимог, позивач посилався на те, що оригінали розписок від 15.03.2019 та від 24.01.2022 про часткове повернення знаходяться в нього.

Матеріали справи не містять доказів, що позивач надав суду оригінали таких розписок, як і не містять доказів передання оригіналів таких розписок відповідачу, як факт підтвердження часткової сплати боргу за договором позики.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що оригінали розписок від 15.03.2019 та від 24.01.2022 не знаходиться у відповідача, що з урахуванням положень статті 545 ЦК України свідчить про те, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано, в тому числі частково, колегія суддів приходить до висновку про те, що неповернутою залишається сума боргу в розмірі 780 000 грн, згідно розписки від 23.06.2016.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, про доведення факту порушення прав позивача та наявності у відповідача обов`язку повернути борг за договорами позики від 23.06.2016 в сумі 780 000 грн.

Також, з урахуванням викладених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України у відповідача виник обов`язок перед позивачем зі сплати 3% та інфляційних втрат, які згідно розрахунку позивача становлять 146 169,86 грн та 789 934,68 грн відповідно.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних, у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Відмовляючи в задоволенні позову через пропуск строку позовної давності, колегія суддів враховує наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі №575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц, №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі №2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18, від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №200/11343/14-ц зробила висновок, що якщо відповідач не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, це є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.

Як вже вказувалося вище, відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, у зв`язку з чим був позбавлений права подати свої заперечення проти позову та заяву про застосування строків позовної давності.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, відповідач посилався на те, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду з даним позовом, оскільки строк виконання зобов`язання за договором позики настав 01.09.2019, тоді як з позовом ОСОБА_2 звернувся до суду в грудні 2022 року.

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, строк виконання зобов`язання за договором позики, що оформлений розпискою від 23.06.2016, закінчився 01.09.2016. Відтак, строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом закінчився 01.09.2019.

З матеріалів справи вбачається, що з даним позовом до суду ОСОБА_2 звернувся 07 грудня 2022 року, тобто поза межами строку позовної давності.

В позовній заяві позивач посилався на те, що строк позовної давності ним пропущено з поважних причин, оскільки розписку від 23.06.2016 про отримання відповідачем в борг коштів було втрачено, у зв`язку з чим він не мав можливості звернутися до суду з позовом до 01.09.2019. Проте, в матеріалах справи відсутні належні докази втрати позивачем розписки. Так, надані позивачем докази пограбування його квартири та затоплення квартири його матері, де нібито знаходилася розписка, не свідчать про втрату позивачем розписки, як він вважає, а лише вказують на певні обставини, які відбувалися в життя позивача. Тому такі докази не підтверджують поважність причин пропуску строку позовної давності.

Як вже вказувалося вище, надані позивачем розписки від 15.03.2019 та від 24.01.2022, які на його думку доводять часткове повернення відповідачем боргу, визнані колегією суддів неналежними доказами, то дані розписки не приймаються до уваги судової колегії і як докази, що свідчать про переривання строку позовної давності.

Більш того, в суді апеляційної інстанції відповідач заперечив факт повернення ним боргу позивачу в будь-якій сумі.

Таким чином за встановлених судом апеляційної інстанції обставин пропуску ОСОБА_2 строку позовної давності та за відсутності належних, достатніх та достовірних доказів переривання такого строку, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений ним за подання апеляційної скарги судовий збір в сумі 18 607,50 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2023 року - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 18 607 (вісімнадцять тисяч шістсот сім) грн 50 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 22 грудня 2023 року.

Головуючий О. Ф. Мазурик

Судді О. В. Желепа

О. В. Немировська