Постанова

від 19.12.2023 по справі 755/12200/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/5379/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2023 року місто Київ

справа № 755/12200/20

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Кирилюк Г.М.

за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року, ухвалене під головуванням судді Катющенко В.П., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УІІК Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2020 року позивач звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь:

заборгованість за комунальні послуги в сумі 18405,46 грн., витрати по сплаті судового збору та на правничу допомогу у розмірі 12102 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 .

Вказував, що функції балансоутримувача та управителя житлового комплексу будинків і споруд та об`єктів благоустрою за вказаною адресою виконує ТОВ «УІІК Сервіс».

Зазначав, що внаслідок невиконання відповідачем обов'язків по оплаті квартплати та плати за комунальні послуги за неювиникла заборгованість, що станом на 01 липня 2020 становить 18405,46 грн.

Посилався на те, що ззаявою щодо укладення договору про реструктуризацію заборгованості по сплаті житлово-комунальних послуг відповідач не зверталася. На звернення представників позивача щодо сплати заборгованості відповідач не реагує.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року позов ТОВ «УІІК Сервіс» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УІІК Сервіс» заборгованість за комунальні послуги в сумі 18405,46 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2102 грн., а всього 20507,46 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просила рішення суду першої інстанціїскасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ТОВ «УІІК Сервіс» відмовити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що вона рішення суду від 22 лютого 2022 року виконала в примусовому порядку до ознайомлення з ним. А ознайомившись із оскаржуваним рішенням, вона дійшла висновку про незгоду з ним.

Вказувала, що суд першої інстанції ухвалив рішення про стягнення з неї заборгованості за комунальні послуги у розмірі 18405,46 грн. на підставі відсутності належних, достовірних та допустимих доказів щодо наявності у відповідача заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги.

Зазначала, що суд не вказав які саме квитанції та на яку суму він не прийняв до розгляду у зв`язку з тим, що останні датовані періодом, який виходить за межі позовних вимог, що має значення для однозначного розуміння та виконання рішення суду. Суд не врахував надану нею до відзиву квитанцію від 30 листопада 2020 року, призначенням платежу якої є оплата житлово-комунальних послуг за період січень-липень 2020 року на суму 2500 грн.

Посилалася на те, що суд першої інстанції перевірив наданий позивачем та складений бухгалтером позивача розрахунок, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону та необгрунтовано встановив, що вказані нарахування проведені позивачем відповідно до вимог чинного законодавства.

Вказувала, що суд дослідив договір №11/89К від 02 лютого 2016 року про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та зазначив, що у п.5 вказаного договору встановлено тарифи на послуги та їх зальну вартість. Проте, тарифи комунальних послуг затверджених в даному договорі не відповідають тарифам в розрахунку бухгалтера.

Зазначала, що суд не дослідив та не перевірив вказану бухгалтером позивача в розрахунку заборгованість на 01 липня 2017 року (початкове сальдо) в розмірі 14463,28 грн. з якої вирахувано заборгованість на 01 липня 2020 року в розмірі 18405,46 грн. (кінцеве сальдо) та прийняв рішення про стягнення заборгованості за строком позовної давності, при тому що у відзиві до позовної заяви нею заявлено про сплив позовної давності.

Посилалася на те, що в позовній заяві від 31 серпня 2020 року позивач вказав, що договір реструктуризації боргу з нею не складався. Натомість разом з відповіддю на відзив 18 грудня 2020 року позивачем було додано до матеріалів справи договір №2 від 31 липня 2017 року про реструктуризацію боргу без клопотання про визнання поважними причини неподання вказаного доказу по справі з обґрунтуванням неможливості його подання з позовною заявою у вказаний ст.83 ЦПК України строк з причин, що не залежали від позивача та без клопотання про його приєднання до матеріалів справи.

10 липня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду від позивача ТОВ «УІІК Сервіс» надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому останній посилався на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, просив рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення.

10 липня 2023 року від відповідача надійшли письмові пояснення щодо відзиву га апеляційну скаргу.

Судове засідання проводилося в режимі відеоконференції відповідно до ухвал Київського апеляційного суду від 14 та 15 грудня 2023 року.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити.

Позивач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. 12 грудня 2023 року від представника позивача надійшла заява, в якій останній вказував на те, що якщо він не зможе вийти 19 грудня 2023 року о 16.15 год. на конференцзв`язок, просив розглядати справу у його відсутність.

Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність позивача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за комунальні послуги в сумі 18405,46 грн., суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Також суд у рішенні вказував на те, що надані відповідачем квитанції, що підтверджують оплату комунальних послуг датовані періодом, який виходить за межі позовних вимог, а тому не взяв їх до уваги.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

09 листопада 2017 року набув чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII на підставі якого втратив чинність Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Статтями 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

У статті 5 Закону №2189-VIII визначено, що до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Статтею 10 зазначеного Закону визначено, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Відповідно до ст.322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі вимог ст.ст.66, 67, 162 ЖК України плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється, виходячи із загальної площі квартири, а плата за комунальні послуги/водопостачання, газ, та інші послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами у відповідності до кількості проживаючих в квартирі осіб.

Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 квітня 2011 року проведено державну реєстрацію ТОВ «УІІК Сервіс», який діє на підставі Статуту, який затверджено протоколом №5/11 Загальних зборів учасників від 22 грудня 2011 року, і змін та доповнень до Статуту, затверджених протоколом №3/12 Загальних зборів учасників від 22 серпня 2012 року.

Відповідно до п.3.2. ст.3 Статуту ТОВ «УІІК Сервіс» предметом діяльності товариства є, зокрема, управління від імені власника житловою нерухомістю; виконання комплексу послуг із забезпечення функціонування житлового та нежитлового нерухомого майна (поточне обслуговування та ремонт контроль систем опалення та кондиціонування, прибирання та загальний догляд за приміщеннями тощо); послуги зі збору орендних та комунальних платежів, орендної плати тощо.

Одним із видів діяльності ТОВ «УІІК Сервіс» за КВЕД-2005 є 70.32.0 управління нерухомим майном.

Квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору дарування квартири від 23 вересня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Кіщак Л.Я., за реєстровим №1137.

Відповідно до договору №11/89К від 02 лютого 2016 року про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, укладеного між ТОВ «УІІК Сервіс» та ОСОБА_1 , виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

У п.5 вказаного договору встановлено тарифи на послуги та їх зальну вартість.

Відповідно до договору №11/89Е від 02 лютого 2016 року про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, його предметом є забезпечення виконавцем ТОВ «УІІК Сервіс» надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у житловому будинку АДРЕСА_1 , а споживачем ОСОБА_1 - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим договором.

Згідно з п.2 вказаного договору виконавець надає послуги відповідно до встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг, копія якого додається до цього договору. До отримання обумовленого рішення діє протокольно узгоджений тариф у розмірі 4,50 грн. (додаток 1).

Зазначений договір не підписаний споживачем ОСОБА_1 , однак остання у відзиві на позовну заяву фактично визнає надання позивачем послуг з утримання будинку та прибудинкової території.

При цьому, додаток №1 до вказаного договору - протокол узгодження договірної ціни, ОСОБА_1 підписаний без будь-яких застережень.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №386 від 03 квітня 2017 року тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надаються виконавцем цих послуг щодо будинку АДРЕСА_1 , встановлено у розмірі 8,27 грн. за 1 кв.м.

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві на позовну заяву, який було подано до суду першої інстанції вказувала на те, що вона не має заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги перед ТОВ «УІІК Сервіс». Зазначала, що позивачем надано необґрунтований розрахунок, що містить арифметичні помилки, безпідставні нарахування по додатковим послугам, а також пропущено трирічний строк для стягнення заборгованості. Посилалася на те, що у розрахунку не відображено ряд платежів, що підтверджується доданими до відзиву квитанціями. Вказувала на те, що вона неодноразово зверталася до позивача щодо своєї незгоди з сумами, що нараховуються по її особовому рахунку та просила провести звірку розрахунків.

Позивач, подаючи відповідь на відзив вказував на те, що ТОВ «УІІК Сервіс» виконує функції з утримання будинку і прибудинкової території, надання житлово-комунальних послуг та проведення розрахунків з квартиронаймачами житлових приміщень будинку за надані житлово-комунальні послуги та ця обставина визнана відповідачем у договорі №2 від 31 липня 2017 року, укладеному на прохання боржника, про реструктуризацію боргу, у якому остання зобов`язалась регулярно сплачувати поточні платежі та погашати борг, який станом на 31 липня 2017 року становив 13478,23 грн. Зазначав, що відповідач дійсно не підписала договір №11/89Е від 02 лютого 2016 року, але комунальні послуги отримує і частково сплачувала їх, що свідчить про визнання договору, зокрема у відзиві вона визнає отримання послуг. У договорі про реструктуризацію відповідачем визнані борги, що знаходяться за межами позовної давності.

На підтвердження своїх вимог позивачем було надано договір №2про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги від 31 липня 2017 року, який укладений між ТОВ «УІІК Сервіс» та ОСОБА_1 .

Відповідно до п.1.1 вказаного договору підприємство надає боржникові розстрочку у погашенні заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, що утворилася станом на 01 серпня 2017 року на суму 13478,23 грн. з 01 серпня 2017 року до 31 січня 2019 року, у тому числі з розподілом за місяцями: на 18 місяців 3743,95 грн. за 5 місяців; 8985,48 грн. за 12 місяців 2018 року; 748,80 грн. за 1 місяць 2019 року.

Сума поточного платежу за утримання будинку та прибудинкової території станом на 01 серпня 2017 року становить 708,74 грн. (п.1.2 договору №2 від 31 липня 2017 року).

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо правильності нарахування заборгованості, колегія суддів виходить з наступного.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилався на те, що за період з 2017 року по 2020 рік відповідач не в повній мірі оплачувала кошти за отримані комунальні послуги, у зв'язку з чим у ОСОБА_1 станом на 01 липня 2020 року виникла заборгованість у розмірі 18405,46 грн.

На підтвердження розміру заборгованості позивачем було надано розрахунок нарахувань та оплати за квартиру АДРЕСА_1 .

З вказаного розрахунку вбачається, що у розмір заборгованості у сумі 18405,46 грн. включається заборгованість за: обслуговування, холодну воду, водовідведення гарячої води, додаткові послуги та сплата по договору реструктуризації.

Відповідач до відзиву надала квитанції, з яких вбачається, що:

21 липня 2020 року ОСОБА_1 було оплачено 968,49 грн. за централізоване постачання холодної води та водовідведення (а.с.62);

09 грудня 2020 року ОСОБА_1 було оплачено 2461,18 грн. та 2500 грн. за утримання будинку та прибудинкової території за січень-липень 2020 року;

09 грудня 2020 року ОСОБА_1 було оплачено 102,13 грн. за центральне водовідведення гарячої води за травень 2020 року;

09 грудня 2020 року ОСОБА_1 було оплачено 122,55 грн. за центральне водовідведення гарячої води за червень 2020 року (а.с.61).

Зазначені сплати безпідставно не були враховані судом першої інстанції, оскільки здійснені відповідачем проплати стосувалися спірного періоду.

А відтак, посилання позивача у відповіді на відзив на те, що останні сплати відповідачем були проведені після подачі позовної заяви у листопаді та грудні 2020 року, але ці оплати стосуються погашення визнаного відповідачем боргу, а не сплати поточних платежів спростовуються даними квитанцій.

З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачу було за період:

з 01 липня 2017 року по 31 грудня 2017 року нараховано 6383,42 грн. (колонка №17), сплачено 8652,59 грн. (колонка №18);

з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року нараховано 12860,76 грн. (колонка №17), сплачено 17532,43 грн. (колонка №18);

з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року нараховано 14518,14 грн. (колонка №17), сплачено 10327,79 грн.(колонка №18);

з 01 січня 2020 року по 01 липня 2020 року нараховано 6703,17 грн.(колонка №17), сплачено 10,54 грн. (колонка №18).

Таким чином, якщо від загальної заборгованості за період з 01 липня 2017 року по 01 липня 2020 року у розмірі 40465,49 грн. (колонка №17) відняти сплаті ОСОБА_1 за вказаний період кошти у розмірі 36523,35 грн., розмір заборгованості становитиме 3942,14 грн. (40465,49 грн. - 36523,35 грн.).

Також від вказаної суми заборгованості необхідно відняти здійснені відповідачем проплати 968,49 грн. за централізоване постачання холодної води та водовідведення за червень 2020 року, утримання будинку та прибудинкової території за січень-червень 2020 року у розмірі 4252,44 грн., 102,13 грн. за центральне водовідведення гарячої води за травень 2020 року та 122,55 грн. за центральне водовідведення гарячої води за червень 2020 року.

При цьому, у вказану заборгованість безпідставно позивачем було включено борг по реструктуризації, який відповідачем відповідно до наданого позивачем розрахунку (а.с.70) було сплачено у січні 2019 року.

Виходячи з вищевикладеного та наявних у справі доказів вбачається, що заборгованість відповідача у розмірі 18405,46 грн. перед ТОВ «УІІК Сервіс» за спожиті житлово-комунальні послуги відсутня, а відтак відсутні і підстави для задоволення позову ТОВ «УІІК Сервіс».

На вказане суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ТОВ «УІІК Сервіс».

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегія суддів вважає необхідним стягнути з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового збору понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 3153 грн.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «УІІК Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УІІК Сервіс», місцезнаходження: місто Київ, Дніпровська набережна, 1, кімната 32, код ЄДРПОУ 37634916 на користь ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 витрати по сплаті судового збору понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 3153 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 21 грудня 2023 року.

Головуючий:

Судді: