Постанова

від 20.12.2023 по справі 465/952/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 465/952/21 пров. № А/857/17750/23Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів- Курильця А. Р., Пліша М. А.,

з участю секретаря судового засідання Єршової Ю. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року у справі №465/952/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головне управління Національної гвардії України, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, спонукання до вчинення дій, -

суддя в 1-й інстанції Москаль Р. М.,

час ухвалення рішення 03.08.2023 року,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення 14.08.2023 року,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до відповідача - військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення у виді пункту 1.3 протоколу №11 засідання житлово побутової комісії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 15 грудня 2020 року про відміну рішення у виді протоколу засідання житлово побутової комісії військової частини НОМЕР_1 від 10 грудня 2020 року № 9 щодо розподілу майору запасу ОСОБА_1 та членам його сім`ї житлової площі, а саме - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України в особі її житлово побутової комісії скерувати на затвердження до Головного управління Національної гвардії України рішення у виді пункту 1.3. протоколу засідання житлово побутової комісії військової частини НОМЕР_1 від 15 грудня 2020 року № 11 про відміну рішення у виді протоколу засідання житлово побутової комісії військової частини НОМЕР_1 від 10 грудня 2020 року №9 щодо розподілу майору запасу ОСОБА_1 та членам його сім`ї житлової площі, а саме - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що рішення житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 у виді протоколу №11 від 15 грудня 2020 року про відміну рішення щодо розподілу житлового приміщення позивачу не розглядалось та не затверджувалось у встановленому порядку, оскільки матеріали квартирної справи ОСОБА_1 на розгляд до Центральної житлово-побутової комісії ГУ НГУ не надходили. Також зазначає, що судом першої інстанції до розгляду справи не було залучено співвідповідача, а саме: Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради. Крім того, звертає увагу суду на те, що позивач є учасником бойових дій, особою з інвалідністю третьої групи, відтак має право на першочергове отримання житла порівняно з ОСОБА_5 , який аналогічного статусу не має. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що пункт 1.3 рішення у формі протоколу № 11 засідання житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 від 15 грудня 2020 року про відміну рішення щодо розподілу житлового приміщення ОСОБА_1 є законним та не підлягає скасуванню, оскільки чинним законодавством не передбачено надання особам з інвалідністю третьої групи житлової площі без урахування календарного року взяття на квартирну чергу. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Представник позивача (апелянта) Басюр Л. М. у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача Рибак Х. А. у судовому засіданні не погодилася з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Решта учасників справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї на підставі рішення житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_2 (протокол засідання від 03 травня 2006 року № 14) зараховані з 03 травня 2006 на квартирний облік на загальну чергу. Таке рішення затверджене розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 30 серпня 2006 року № 1510 «Про затвердження рішень житлової комісії військової частини НОМЕР_2 з питання зарахування на квартирний облік громадян».

Рішенням житлової комісії військової частини НОМЕР_2 (протокол від 31 березня 2014 року № 2) ОСОБА_1 та членів його сім`ї у зв`язку з переміщенням по військовій службі було знято з квартирного обліку.

Рішенням житлової комісії військової частини НОМЕР_1 (протокол № 12 від 20 жовтня 2014 року) ОСОБА_1 та членів його сім`ї зараховано на квартирний облік з 03 травня 2006 року. Дане рішення затверджене наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури від 28 квітня 2016 року №241 «Про затвердження рішень житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 про зарахування на квартирний облік та включення у список для першочергового та позачергового надання житла».

Згідно з посвідченням НОМЕР_3 ОСОБА_1 з 02 липня 2015 року присвоєно статус учасника бойових дій. Рішенням житлової комісії військової частини НОМЕР_1 (протокол № 3 від 16 березня 2016 року ОСОБА_1 та членів його сім`ї зараховано на квартирний облік для першочергового отримання житлового приміщення як учасника бойових дій. Таке рішення затверджене наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури від 30 грудня 2016 року № 959 «Про затвердження рішень житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 про зарахування на квартирний облік та включення у список для першочергового надання житла».

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16 жовтня 2018 року № 249 ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас за станом здоров`я. Відповідно до посвідчення НОМЕР_4 , виданого 09 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю і має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Рішенням житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №2 від 28 лютого 2020 року ОСОБА_1 та членів його сім`ї зараховано на квартирний облік для позачергового отримання житлового приміщення як інваліда війни третьої групи на підставі пп.5-1 п. 46 Правил обліку № 470. ОСОБА_1 ініціював розгляд цього питання житловою комісією шляхом подання заяви від 24 лютого 2020 року та медичних довідок, які засвідчували отримання інвалідності 3 групи, що пов`язана із захистом Батьківщини.

Західне територіальне управління Національної гвардії України 09 грудня 2020 року довело до військової частини НОМЕР_1 інформацію про виділення 6 квартир в м. Тернополі та вимогу в термін до 11 грудня 2020 року розподілити їх серед осіб, які перебувають на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов.

Рішенням житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 (протокол № 9 від 10 грудня 2020 року) вирішено надати ОСОБА_1 та членам його сім`ї ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) житлове приміщення у виді двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , із зняттям з квартирного обліку сім`ї. Рішення обґрунтоване тим, що позивач перебуває на квартирному обліку на загальних підставах з 03 травня 2006 року за №19 та в списках позачергового отримання житлової площі з 28 лютого 2020 року за №13 як інвалід війни 3 групи, звільнений з військової служби, інвалідність пов`язана із захистом Батьківщини. Черговики за №1-13 звільнені з військової служби в запас ЗСУ за станом здоров`я.

Військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 (начальник КЕС та службовець-діловод з обліку житла та ведення квартирних справ) в період з 14 по 15 грудня 2020 року скеровувалися у відрядження до ГУ НГУ (м. Київ) для надання квартирних справ для отримання житла. За результатами перевірки житлової справи ОСОБА_1 було вказано на неналежну оцінку житлово-побутовою комісією всіх наявних у цій квартирній справі документів.

Рішенням житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 (протокол № 11 пункт 1.3. від 15 грудня 2020 року) відмінено рішення (протокол № 9 від 10 грудня 2020 року) щодо розподілу житлового приміщення у виді двокімнатної квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 та членам його сім`ї. Рішення обґрунтоване тим, що квартира була виділена згідно з списком позачергового отримання житлової площі як інваліду війни 3 групи з порушенням. Відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» житловими приміщеннями забезпечуються учасники бойових дій, які дістали поранення, контузію, каліцтво під час участі в бойових діях чи при виконанні обов`язків військової служби, протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а інваліди 1 групи з числа учасників бойових дій на території інших країн протягом року.

Рішенням Центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України (протокол №12 від 16 грудня 2020 року) затверджено рішення та клопотання житлово-побутової комісії Західного територіального управління стосовно розподілу житлової площі у м. Тернополі (на військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) розподілено 6 квартир), відповідно до якого затверджено надання двокімнатної квартири АДРЕСА_2 майору запасу ОСОБА_5 з родиною, зі зняттям з квартирного обліку.

На момент прийняття оскарженого рішення майор запасу ОСОБА_5 перебував на обліку в загальній житловій черзі з 22 серпня 2000 року за №1, у черзі позачерговиків з 04 жовтня 2013 року за №4, а ОСОБА_1 в загальній черзі з 03 травня 2006 року за №28, у черзі позачерговиків з 28 лютого 2020 року за №13.

Вважаючи таке рішення та дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не мав підстав надавати позивачу житло на підставі пп. 5-1 п. 46 Правил № 470 перед ОСОБА_5 , який у відповідних списках позачерговиків перебував з 2013 року та у черзі був попереду позивача, відтак рішення відповідача про надання ОСОБА_1 житла, зафіксоване у пункті 2.19 протоколу №9 від 10 грудня 2020 року, було очевидно протиправним, прийнятим з порушенням чинних правил забезпечення житловими приміщеннями та на шкоду законним інтересам ОСОБА_5 .

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких громадянин має змогу побудувати житло, придбати його у власність, або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступною платою відповідно до закону.

Стаття 31 Житлового кодексу України(найменування кодексу згідно зЗаконом України "Про дерадянізацію законодавства України") (далі- ЖК України) передбачає, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

У статті 34 ЖК Українивизначено підстави визнання громадян такими, що потребують поліпшення житлових умов, а також зазначено, що такі громадяни беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду.

Облік потребуючих поліпшення житлових умов громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням - також і за місцем проживання (ч. 1ст. 37 ЖК України).

Відповідно дост.39 ЖК Українигромадяни беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов: 1) за місцем проживання - виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті; 2) за місцем роботи - спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і відповідного профспілкового комітету. Таке рішення затверджується виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XIIвідповідно доКонституції Українивизначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Так, відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст.1, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими вКонституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Пунктом 1 ст.12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Абзац 1 п.9 ст.12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачає, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла. Військовослужбовці, які набули право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", залишаються на такому обліку та користуються правом позачергового одержання житла.

Згідно з ч.1 ст.9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Відповідно до положень ст.9,43 ЖК Українигромадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік.

Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затвердженіпостановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470(далі - Правила № 470).

Пп.5-1 п.46 вказаних Правил передбачає, що поза чергою жилі приміщення надаються, зокрема, особам, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.Особи, зазначені у цьому підпункті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а особа з інвалідністю 1 групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - протягом року.

Згідно з п.47 вищезгаданих Правил громадяни, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень, включаються в окремий список.

Кабінет Міністрів України постановою від 03 серпня 2006 року №1081 "Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями"(далі - Порядок №1081) затвердив порядок, який визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей.

Порядком №1081 визначено алгоритм дій щодо обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов, надання житлових приміщень для постійного проживання. Облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.

П.23 зазначеного Порядку передбачає, що для зарахування на облік військовослужбовець подає рапорт на ім`я безпосереднього командира (начальника).

Так, відповідно до п. 24 Порядку № 1081 військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини.

У рішенні зазначаються дата зарахування на облік, склад сім`ї, підстави для зарахування на облік, вид черговості (загальна черга, в першу чергу, поза чергою), а також підстави включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень, а в разі відмови в зарахуванні на облік - підстави відмови з посиланням на відповідні норми законодавства. Датою зарахування на облік вважається день, коли житловою комісією військової частини винесено рішення про зарахування військовослужбовця на облік. Військовослужбовці, зараховані на облік, заносяться до книги обліку осіб, що перебувають в черзі на одержання житла. Військовослужбовці зараховуються на облік незалежно від тривалості проживання у даному населеному пункті.

П.32 Порядку №1081 передбає, що черговість надання житла визначається за часом зарахування на облік (включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлового приміщення).

З системного аналізу наведених вище норм вбачається, що військовослужбовці мають право на забезпечення їх та членів їх сімей жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення. Для реалізації такими особами зазначеного права необхідним є їх перебування на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.

Згідно з п.31 Порядку 1081 житлові приміщення надаються тільки військовослужбовцям, які перебувають на обліку, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до п.32. Порядку 1081 військовослужбовцям житло надається згідно з чергою. Черговість надання житла визначається за часом зарахування на облік (включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень).

На виконання Порядку №1081 наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 2007 року № 278 затверджено Інструкцію з організації забезпечення, надання військовослужбовцям Національної гвардії України та членам їх сімей житлових приміщень (далі - Інструкція №278).

Відповідно до п.3.8. вказаної Інструкції військовослужбовці беруться на квартирний облік за рішенням житлово-побутової комісії військової частини, затвердженим командиром військової частини. На засіданні комісії має право бути присутнім військовослужбовець, щодо якого вирішується питання зарахування на облік. У рішенні вказуються дата взяття на облік, склад сім`ї, підстави для зарахування на облік, вид черговості (загальна черга, у першу чергу, поза чергою), а також підстави включення до списку осіб, які користуються правом першочергового отримання житлових приміщень, або до списку осіб, які користуються правом позачергового отримання житлових приміщень, а в разі відмови у взятті на облік - підстави відмови з посиланням на відповідні норми житлового законодавства. Датою зарахування на облік уважається день, коли житлово-побутовою комісією військової частини винесено рішення про зарахування військовослужбовця на облік.

П.4 вищезазначеної Інструкції передбачає, що житлові приміщення надаються військовослужбовцям, що перебувають на квартирному обліку, згідно з чергою, яка визначається часом узяття на облік або занесенням до списків на пільгове одержання житлової площі.

Винятком можуть бути випадки, передбачені чинним законодавством.

Так, відповідно до п.14 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги як першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом. Учасники бойових дій, які дістали поранення, контузію або каліцтво під час участі в бойових діях чи при виконанні обов`язків військової служби, забезпечуються жилою площею, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій, - протягом двох років з дня взяття на квартирний облік.

П.18 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачає, що інваліди війни та прирівняні до них особи мають пільги на позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а інваліди I групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - протягом року.

Як стверджується матеріалами справи, позивач у загальній черзі на отримання житлового приміщення стоїть за № 28 ( перебуває на обліку з 03 травня 2006 року), а в списках осіб, що мають право на позачергове забезпечення житловою площею, за №13 (перебуває на обліку з 28 лютого 2020 року) та, відповідно, є позаду ОСОБА_5 , який в загальній черзі стоїть за №1 з 22 серпня 2000 року, а в списках осіб на позачергове забезпечення житловою площею за №4 з 04 жовтня 2013 року.

З урахуванням зазначеного вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 зарахований на облік як особа, що має право на позачергове забезпечення житлом - 28 лютого 2020 року, а тому незалежно від дати встановлення йому інвалідності дворічний строк, передбачений підпунктом 5-1 пункту 46 Правил № 470, обчислюється саме з 28 лютого 2020 року та спливе 28 лютого 2022 року.

Суд першої інстанції дійшов також правильного висновку про те, що оскільки станом на 10 грудня 2020 року до спливу дворічного строку залишалося ще більше року, відповідач не мав підстав надавати позивачу житло на підставі пп.5-1 п. 46 Правил № 470 перед ОСОБА_5 , який у відповідних списках позачерговиків перебував з 2013 року та у черзі був попереду позивача.

Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що право позивача на розподіл йому та членам його сім`ї житлової площі не заперечується, разом з тим, законодавець передбачив відповідну процедуру надання житла.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що рішення відповідача про надання ОСОБА_1 житла, зафіксоване в пункті 2.19 протоколу №9 від 10 грудня 2020 року, було прийнятим з порушенням наведених вище правил забезпечення житловими приміщеннями та на шкоду законним інтересам ОСОБА_5 .

Що ж стосується доводів апелянта про те, що житлово-побутова комісія військової частини НОМЕР_1 переглянула своє рішення про надання житлового приміщенняпозивачу з порушенням процедури, а тому пункт 1.3 протоколу № 11 від 15 грудня 2020 року є незаконним та підлягає скасуванню, то колегія суддів зазначає наступне.

П.4.10 Інструкції №278 передбачає, що житлово-побутова комісія наділена повноваженнями переглянути своє рішення про надання житлового приміщення до видачі ордеру, якщо з`ясуються обставини, які не були раніше відомі і могли вплинути на зазначене рішення.

З матеріалів справи вбачається, що скасування власного рішення відповідачем (зафіксовано у пункті 1.3 протоколу №11 від 15 грудня 2020 року) спрямовано на виправлення помилки, а саме: надання житла позивачу поза чергою, перед іншим офіцером, що також має право на позачергове забезпечення житлом.

Разом з тим, рішення житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 у формі протоколу №11 від 15 грудня 2020 року про відміну рішення щодо розподілу житлового приміщення ОСОБА_1 не розглядалось та не затверджувалось у встановленому порядку центральною житлово-побутовою комісією Головного управління Національної гвардії України.

Так, відповідно до пп.2.6 п.2 Інструкції №278 службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям за місцем проходження ними військової служби за клопотанням командира військової частини та рішенням житлово-побутової комісії частини, яке погоджується центральною житлово-побутовою комісією Головного управління Національної гвардії України.

Пп. 3.7 п.3 Інструкції №278 передбачає, що на центральну житлово-побутову комісію покладаються, серед іншого, повноваження щодо затвердження рішення житлово-побутових комісій військових частин про надання житлових приміщень.

У цьому контексті колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що у постанові від 26 червня 2019 року у справі №1640/3394/18 Верховний Суд зазначив, що саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, суд зауважив, що деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

У цій постанові Верховний Суд також визначив, що суттєве (фундаментальне) порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

У підсумку, Верховний Суд у цій справі, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, запровадив критерій виміру суттєвості порушень правової процедури ухвалення рішення та дійшов висновку, що порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення. На думку суду, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Частиною 2 ст.2 КАС України визначено критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, якими є, зокрема, прийняття (вчинення) таких рішень, (дій, бездіяльності) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що незатвердження Центральною житлово-побутовою комісією ГУ НГУ рішення житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 у формі протоколу № 11 від 15 грудня 2020 року про відміну рішення щодо розподілу житлового приміщення ОСОБА_1 об`єктивно не вплинуло на правильність висновків відповідача щодо встановлених обставин, які стали підставою для прийняття спірного рішення.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про незалучення судом першої інстанції до розгляду справи співвідповідача, колегія суддів виходить з наступного.

Ч.4ст.46 КАС України передбачає, що відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч.3ст.48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Згідно з ч.5ст.48 КАС України під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Аналіз нормст.48 КАС Українидає підстави дійти висновку, що залучення до участі у справі співвідповідача здійснюється судом лише за клопотанням позивача, разом з тим, колегія суддів зауважує, що матеріали справи такого клопотання не містять, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є також необґрунтованими.

Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та враховуючи встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому відсутні підстави для визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення у виді пункту 1.3 протоколу № 11 засідання житлово побутової комісії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 15 грудня 2020 року про відміну рішення у виді протоколу засідання житлово побутової комісії військової частини НОМЕР_1 від 10 грудня 2020 року № 9 щодо розподілу майору запасу ОСОБА_1 та членам його сім`ї житлової площі, відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року у справі №465/952/21 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. А. Пліш Повне судове рішення складено 22 грудня 2023 року.