Постанова

від 20.12.2023 по справі 352/1169/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 352/1169/15

провадження № 61-11443св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Альфа-аудит ЛТД»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк»на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2022 року, додаткове рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2022 року, ухвалені у складі судді Хоминець М. М., постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року, прийняті у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Фединяка В. Д., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі ? ПАТ «УкрСиббанк»), яке в подальшому змінило назву на Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі ? АТ «УкрСиббанк»), звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Альфа-аудит ЛТД» (далі ? ТОВ «Аудиторська фірма «Альфа-аудит ЛТД») про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, нарахованих за користування кредитом процентів та пені.

Позов мотивовано тим, що 18 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі ? АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11270181000, згідно з умовами якого останній отримав кредит в іноземній валюті в сумі 104 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,4 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 15 грудня 2017 року. Відповідно до умов договору позичальник зобов`язався повертати кредит та сплачувати плату за кредитом шляхом щомісячної сплати ануїтентного платежу в розмірі 1 580,00 доларів США. Додатковою угодою № 17 до договору, укладеною 08 квітня 2009 року, кінцевий термін повернення кредиту продовжено до 17 грудня 2018 року та змінено розмір ануїтентного платежу, а саме: у період з 18 квітня 2009 року по 18 березня 2010 розмір ануїтентного платежу становив 1 092,28 доларів США, у період з 18 квітня 2010 року до кінця терміну дії договору - 1 590,00 доларів США.

З метою забезпечення належного виконання позичальником зобов`язань за вказаним кредитним договором, 18 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 і ТОВ «Аудиторська фірма «Альфа-аудит ЛТД» укладені договори поруки №№ 11270181000/1-П, 11270181000/2-П відповідно, за якими поручителі несуть солідарну відповідальність в повному обсязі. У зв`язку із продовженням терміну виконання ОСОБА_1 основного зобов`язання до 17 грудня 2018 року, з поручителями 08 квітня 2009 року укладено відповідні додаткові угоди до договорів поруки.

З грудня 2013 року ОСОБА_1 неналежним чином виконує зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 27 травня 2015 року утворилась заборгованість, загальний розмір якої становить 86 914,04 доларів США. У зв`язку з порушенням термінів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом банк має право на нарахування пені.

Просило суд стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 86 914,04 доларів США, з яких: 70 531,13 доларів США - кредитна заборгованість, 16 382,91 долари США - заборгованість зі сплати процентів, а також пеню у розмірі 161 746,78 грн, а саме: 82 274,93 грн ? пеня за прострочення сплати кредиту, 79 471,85 грн - пеня за прострочення сплати процентів.

Короткий зміст судових рішень у справі

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 18 грудня 2007 року № 11270181000 у розмірі 64 692,51 доларів США, що складається з: 61 964,94 доларів США ? заборгованість за тілом кредиту, 2 727,57 доларів США ? заборгованість за відсотками, а також пеню у розмірі 32 400,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до графіку платежів, визначення сукупної вартості кредиту, який є невід`ємною частиною кредитного договору, та додатком № 1 до додаткової угоди від 08 квітня 2009 року № 17, за період із січня 2008 року до грудня 2018 року визначено до погашення основну суму кредиту в розмірі 104 000,00 доларів США та відсотки за користування кредитом у розмірі 96 844,64 доларів США, а всього 200 844,64 доларів США. Відповідно до наданих ОСОБА_1 квитанцій за період із січня 2008 року до січня 2015 року позичальник погасив кредит на загальну суму 136 152,13 доларів США, з яких 42 035,06 доларів США сплачено на погашення основної суми кредиту та 94 117,07 доларів США відсотків. У зв`язку з тим, що позичальник неналежним чином виконував зобов`язання за кредитним договором, розмір непогашеної заборгованості становить 64 692,51 доларів США (200844,64 - 136152,13), з яких сума непогашеної заборгованості за тілом кредиту ? 61 964,94 доларів США та 2 727,57 доларів США сума непогашеної заборгованості по відсотках, які підлягають стягненню саме з позичальника.

Доводи банку про те, що частина наданих позичальником квитанцій підтверджують не погашення кредитної заборгованості, а є зарахуванням коштів на поточний рахунок позичальника у банку, які могли бути використані для інших цілей, крім погашення кредитної заборгованості, суд, ураховуючи умови кредитного договору, відхилив. Так, згідно з пункту 11.1 кредитного договору сторони домовились про договірне списання банком із усіх рахунків позичальника, відкритих у банку, коштів у розмірі ануїтентного платежу, якщо ануїтентний платіж не зарахований на рахунок, передбачений п. 1.2.2. договору, протягом дня сплати ануїтентного платежу; у цьому випадку банк проводить списання суми такого чергового ануїтентного платежу з поточного рахунку позичальника самостійно за умови наявності грошових коштів на такому рахунку в кількості, достатній для сплати чергового ануїтентного платежу. Зазначення банком у частині вказаних квитанцій призначення платежу «Зарахування на поточний рахунок» свідчить лише про те, куди первинно банк зараховував валютні кошти, отримані від позичальника, та не спростовує факту, що у подальшому ці валютні кошти були направлені банком на погашення заборгованості за кредитом та сплати відсотків за користування кредитом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до поручителів суд вказав, що рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2016 року, залишеним без змін постаново Івано-Франківського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року та постановою Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі № 352/1927/15-ц, визнано припиненою поруку за договором поруки від 18 грудня 2007 року № 11270181000/1-П, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 . Вказаними судовими рішеннями встановлено, що між банком та позичальником ОСОБА_1 18 грудня 2007 року укладено додаткову угоду до договору про надання споживчого кредиту від 18 грудня 2007 року № 11270181000 без згоди поручителя, відповідно до якої обсяг відповідальності поручителя збільшився. Отже порука припинилася з моменту підписання додаткової угоди між кредитором і боржником, а наступне укладення додаткової угоди від 08 квітня 2009 року до договору поруки не має правового значення і не відновлює дію поруки, яка припинилася 18 грудня 2007 року.

Оскільки ОСОБА_1 подав заяву про зменшення розміру пені, а також враховуючи те, що позивач з липня 2015 року отримав другу групу інвалідності, з того часу отримує пенсію по інвалідності у розмірі 5 065,33 грн, хворіє цукровим діабетом, враховуючи встановлені у судовому засіданні обставини щодо погашення кредиту та дотримуючись принципу пропорційності, суд зробив висновок про наявність підстав для зменшення розміру пені до 32 400,00 грн.

Додатковим рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2022 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 8 200, 00 грн судових витрат на правничу допомогу.

Додаткове рішення суду мотивовано тим, що оскільки у задоволенні позовних вимог банку до ОСОБА_2 відмовлено, а понесені нею у рамках розгляду цієї цивільної справи витрати на правничу допомогу у розмірі 8 200,00 грн є реальними і обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, суд у порядку пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України стягує з позивача на користь відповідачки вказану суму судових витрат.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року апеляційні скарги АТ «УкрСиббанк» задоволено частково.

Рішення Тисменицького районного суду від 04 травня 2022 року в частині вирішення позовних вимог АТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Аудиторська фірма «Альфа-аудит ЛТД» про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, нарахованих за користування кредитом процентів та пені скасовано і закрито провадження у справі в цій частині.

Рішення Тисменицького районного суду від 04 травня 2022 року в частині вирішення позовних вимог АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 та додаткове рішення Тисменицького районного суду від 23 травня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно вказав, що розмір непогашеної заборгованості становить 64 692,51 долари США Доводи апеляційної скарги про те, що при вирішенні спору судом взято до уваги неналежні докази щодо погашення ОСОБА_1 кредитної заборгованості та помилково зроблено висновок про те, що банком неправильно нараховано розмір такої заборгованості, суд відхилив, оскільки положеннями укладеного між сторонами кредитного договору передбачено право позичальника відкривати поточні рахунки в банку з метою сплати ануїтентних платежів, а також право банку здійснювати договірне списання коштів у розмірі ануїтентного платежу, якщо такий не зарахований на рахунок, передбачений в п. 1.2.2 договору, протягом дня сплати цього платежу з усіх рахунків позичальника, відкритих у АКІБ «УкрСиббанк». Банк не довів, що кошти, внесені ОСОБА_1 на свій поточний рахунок у банку, не списувалися банком на погашення ануїтентних платежів, що передбачено п. 11.1 договору, а також не надано жодних належних та допустимих доказів, що такі спрямовувалися відповідачем на інші цілі, окрім погашення заборгованості. При цьому доводи АТ «УкрСиббанк» про те, що суд безпідставно врахував як доказ розрахунок сум погашення, складений ТОВ «Аудиторська фірма «Бізнес-Консалтинг», який не відповідає вимогам, що ставляться до висновку експерта, та складений організацією, яка не є експертною установою, підлягають відхиленню, оскільки суд дав оцінку вказаному доказу в сукупності з іншими наявними у справі доказами, зокрема копіями наданих відповідачем квитанцій про погашення кредиту. Крім того, правильним є висновок суду першої інстанції про зменшення розміру пені, оскільки судом встановлено наявність підстав для такого зменшення, а також застосовано принцип пропорційності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості у солідарному порядку з ТОВ «Аудиторська фірма «Альфа-аудит ЛТД» суд першої інстанції вважав поруку припиненою з тих самих підстав, які були встановлені у рішенні Тисменицького районного суду від 04 жовтня 2016 року у справі № 352/1927/15-ц, однак не звернув уваги на те, що позивач уклав з кожним із двох поручителів окремий договір поруки, у якому не передбачена солідарна відповідальність поручителів між собою, тому спір не підлягає розгляду в цілому за правилами цивільного судочинства. З огляду на вказане, а також враховуючи суб`єктний склад учасників спору, на вимоги банку до юридичної особи ? поручителя, заявлених за правилами ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, поширювалася юрисдикція господарських судів. Тому провадження у справі в частині позовних вимог АТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Аудиторська фірма «Альфа-аудит ЛТД» підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 порушено передбачений статтею 134 ЦПК України порядок попереднього визначення суми судових витрат, що позбавило АТ «УкрСиббанк» надати свої заперечення щодо розміру таких витрат, перевірити їх обґрунтованість чи заявити клопотання про їх зменшення тощо, оскільки у відзиві на позовну заяву від 13 липня 2020 року (т. 2 а.с. 140-143) ОСОБА_2 зазначила, що у зв`язку із розглядом справи судом першої інстанції орієнтовна сума очікуваних судових витрат складає: 7 000,00 грн - втрати на професійну правничу допомогу. Докази оплати витрат на професійну правничу допомогу будуть подані суду додатково. Крім того, у заяві 10 серпня 2021 року ОСОБА_2 від повідомила, що з метою отримання професійної правничої допомоги вона уклала договір про надання правової допомоги з Адвокатським бюро «Романа Волосянка». Докази здійснення судових витрат, а також їх розмір будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення (т. 2 а.с. 197-198). Безпідставними є доводи банку про те, що ОСОБА_2 подала заяву з пропуском строку, оскільки з матеріалів справи вбачається, що заява про ухвалення додаткового рішення разом з додатками надіслана на адресу суду засобами поштового зв`язку 09 травня 2022 року, тобто у встановлений законом п`ятиденний строк.

Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року заяву ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 4 500,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з апеляційним розглядом справи.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що враховуючи зміст резолютивної частини постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року, якою додаткове рішення Тисменицького районного суду від 23 травня 2022 року залишено без змін, та положення частини другої статті 141 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що з позивача АТ «УкрСиббанк» слід стягнути на користь відповідачки ОСОБА_2 4 500,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з апеляційним розглядом справи.

Відхиляючи доводи банку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 апеляційний суд вказав, що у судовому засіданні 11 жовтня 2022 року представник ОСОБА_2 - Волосянко Р. О. до закінчення судових дебатів повідомив суд про наявність у відповідача витрат на правничу допомогу і що такі докази будуть подані нею протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення. Заява про ухвалення додаткового рішення подана у встановлений строк (15 жовтня 2022 року). Доводи АТ «УкрСиббанк» про те, що до відзиву на апеляційну скаргу не було додано попереднього розрахунку не заслуговують на увагу, оскільки аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у такому випадку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні судових витрат. Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 12 жовтня 2022 року у справі № 752/42/21-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 922/1897/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 909/359/19 та ін.

Аргументи учасників справи

18 листопада 2022 року АТ «УкрСиббанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2022 року в частині, що не змінена апеляційним судом, додаткове рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2022 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року, додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року, у якій просив оскаржені судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди врахували відомості з розрахунку заборгованості за кредитним договором, що був складений ТОВ «Аудиторська фірма «Бізнес-Консалтинг», який не відповідає процесуальним вимогам, що висуваються ЦПК України до висновку експерта, а також вказаний розрахунок не може бути віднесений до жодного іншого виду доказів, передбачених ЦПК України, а отже дані цього розрахунку не можуть бути враховані судом при ухваленні рішення у цивільній справі, а оскаржені рішення були ухвалені на підставі недопустимого доказу.

Суди не здійснили належної оцінки доказів (даних), наданих банком на підтвердження заявленого ним розрахунку заборгованості за кредитним договором, а в основу рішень було покладено розрахунок заборгованості, що був здійснений ані експертом, ані стороною по справі, а третьою особою, яка не була залучена до участі у цій справі. Квитанції про поповнення рахунку свідчать лише про поповнення рахунку позичальника і не передбачать переказ коштів на рахунок кредитора, в тому числі на рахунок погашення, як вважав апеляційний суд. Таким чином банк виконує виключно ті операції, що ініційовані клієнтом, конкретно в цьому випадку - поповнення поточного рахунку на підставі заяви та з видачею відповідної квитанції на підтвердження завершення переказу.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі, оскільки спір між банком та поручителем-юридичною особою стосується відповідальності поручителя, що є боржником за забезпечувальним зобов`язанням, укладеним для забезпечення зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридична особа-кредитодавець і фізична особа-позичальник ОСОБА_1 . Отже, такий спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства, незважаючи на те, що сторонами договору поруки є дві юридичні особи. Таким чином, апеляційний суд з порушенням норм процесуального права закрив провадження у даній справі в частині спору між Банком та ТОВ «Аудиторська фірма «Альфа-аудит ЛТД».

Щодо ухвалення додаткових судових рішень, то суд мав би можливість вирішити питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу додатковим рішенням, якщо б вимоги про їх стягнення були заявлені стороною в суді до моменту ухвалення судом рішення по суті позову, а також за наявності попереднього розрахунку суми судових витрат.

26 грудня 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що банк помилково вважає розрахунок сум погашення банківського кредиту позичальником, виконаний ТОВ «Аудиторська фірма «Бізнес-Консалтінг», експертним висновком, оскільки такий є одним із доказів у справі, наданих відповідачем. У згаданому розрахунку спеціалізована організація, аудиторська фірма, на підставі наданих ним банківських квитанцій провела підрахунок сум погашення, зазначених у банківських квитанціях. Отже, вказаний розрахунок не є висновком експерта і відсутні підстави ставити до цього доказу вимоги, які законодавство ставить до висновку експерта. При цьому такий доказ є належним, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування ? суми, яка внесена позичальником до банку для погашення зобов`язань за отриманим кредитом.

Він заявляв клопотання про призначення судової економічної експертизи для встановлення дійсної суми погашення кредиту відповідачем. Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2018 року ризначено судову експертизу, однак така з незалежних від нього причин не була проведена. У зв`язку з цими обставинами він був вимушений звернутись до спеціалізованої аудиторської фірми, щоб провести розрахунок сум погашення ним банківського кредиту на підставі банківських квитанцій.

Крім того, вважаючи, що операції з внесення позичальником сум до банку на погашення кредиту не стосуються погашення заборгованості за кредитом, а стосуються поповнення власного рахунку позичальника, позивач не надав суду своїх доказів щодо спрямування банком внесених позичальником сум на погашення заборгованості за кредитом. Хоча не був позбавлений такої можливості. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року поновлено АТ «УкрСиббанк» строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні клопотання АТ «УкрСиббанк» про зупинення виконання додаткового рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2022 року та додаткової постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року відмовлено.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18, у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 904/684/18, від 31 березня 2021 року у справі № 523/7567/20, від 12 лютого 2020 року у справі № 523/2420/16-ц, від 24 червня 2020 року у справі № 641/1501/17, від 08 липня 2020 року у справі № 754/17518/15-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 551/1136/17, від 16 грудня 2020 року у справі № 910/9619/19-ц, від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 820/1242/18).

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2022 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині незадоволених позовних вимог АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 (22 221,53 доларів США заборгованості та 129 346,78 грн) про стягнення заборгованості та вирішення вимог про солідарне стягнення заборгованості із ТОВ «Аудиторська фірма «Альфа-аудит ЛТД», а також додаткові рішення судів першої та апеляційної інстанцій. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 18 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11270181000 в іноземній валюті на суму 104 000,00 доларів США зі сплатою 13,4 % річних за користування кредитом на строк до 15 грудня 2017 року.

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору банк надав позичальнику кредит шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням (пункт 1.5 договору), а позичальник зобов`язався повертати кредит та сплачувати проценти шляхом сплати 18 числа кожного календарного місяця строку кредитування ануїтентного платежу в розмірі 1 580,00 доларів США (пункт 1.2.2 договору).

18 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено також додаткову угоду № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 11270181000, пунктом 1.4 якої пункт 10.2 договору доповнено новим абзацом, зокрема, у випадку настання обставин, передбачених підпунктами «а» (порушення позичальником кредитної дисципліни), «б» (погіршення фінансового стану позичальника) пункт 10.2 - процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно до пункту 1.3.1 договору.

Для забезпечення виконання умов кредитного договору 18 грудня 2007 року укладено два договори поруки, а саме: договір поруки № 11270181000/1-П між банком і ОСОБА_2 та договір поруки № 11270181000/2-П між банком і ТОВ «Аудиторська фірма «Альфа-аудит ЛТД», відповідно до яких поручителі взяли на себе зобов`язання у повному обсязі відповідати за зобов`язаннями позичальника ОСОБА_1

08 квітня 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 17 до договору про надання споживчого кредиту від 18 грудня 2007 року № 11270181000, згідно з якою перенесено кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 17 грудня 2018 року та погоджено зміну розміру ануїтентного платежу, а саме: за період з 18 квітня 2009 року до 18 березня 2010 року розмір ануїтентного платежу складає 1 092,28 доларів США, за період з 18 квітня 2010 року до кінця терміну дії договору - 1 590,00 доларів США.

Відповідно до графіку платежів, визначення сукупної вартості кредиту, який є невід`ємною частиною кредитного договору та додатком № 1 до додаткової угоди від 08 квітня 2009 року № 17 за період із січня 2008 року до грудня 2018 року визначено до погашення основну суму кредиту в розмірі 104 000,00 доларів США та відсотки за користування кредитом у розмірі 96 844,64 доларів США, а всього - 200 844,64 доларів США.

08 квітня 2009 року між банком та поручителями укладені додаткові угоди до договорів поруки, згідно з яких поручителі надали згоду забезпечувати порукою змінене основне зобов`язання за кредитним договором.

Згідно наданих позивачем розрахунків (т. 1, а. с. 25-32), у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, позивач заявив до стягнення заборгованість станом на 27 травня 2015 року у розмірі 86 914,04 доларів США, з яких: 70531,13 доларів США ? заборгованість за тілом кредиту, 16 382,91 доларів США ? заборгованість за відсотками, 161 746,78 грн пені, з яких 82 274,93 грн ? пеня за прострочення сплати кредиту, 79 471,85 грн ? пеня за прострочення сплати відсотків.

Відповідно до наданих ОСОБА_1 квитанцій про погашення кредиту, за період із січня 2008 року до січня 2015 року позичальник погасив кредит на загальну суму 136 152,13 доларів США (т. 2, а. с.34-81).

Згідно з розрахунком сум погашення банківського кредиту позичальником ОСОБА_1 за умовами договору про надання споживчого кредиту від 18 грудня 2007 року № 11270181000, проведеного ТОВ «Аудиторська фірма «Бізнес-Консалтинг» (т. 2, а. с. 208-210), та додатку до цього розрахунку (т. 2 а. с. 223-227), за період з січня 2008 року по січень 2015 року позичальником погашено 42 035,06 доларів США основної суми кредиту та 94 117,07 доларів США процентів, що разом становить 136 152,13 долари США.

Позиція Верховного Суду

Щодо юрисдикції спору в частині вимог до юридичної особи-поручителя

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У пункті 1 частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

У частинах першій та третій статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання. Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати саме по собі. Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15-ц (провадження № 14-123цс18) зроблено висновок, що «в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Разом з тим при визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов?язані солідарним обов?язком як боржники. Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов?язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов?язання. … ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб?єктного складу учасників процесу. Обов?язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об?єктивності з?ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з?ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв?язками, відносинами і залежностями. Таке з?ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Крім того, вирішення такого спору за правилами господарського судочинства в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об?єктивності з?ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), оскільки дослідження того ж самого предмета, а також тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій. Отже, критеріями розмежування справ цивільного та господарського судочинства є одночасно суб?єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов?язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог. Велика Палата Верховного Суду вважає, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і поручителя у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз?єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов?язання залежно від суб?єктного складу останнього. Така правова позиція вже висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року № 14-40цс18, 21 березня 2018 року № 14-41цс18 та від 25 квітня 2018 року № 14-74цс18».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300гс18) вказано, що «до 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року - існували інші правила щодо юрисдикції господарських судів. Проте у цій справі позивач звернувся до суду у квітні 2018 року, тобто після набрання чинності новою редакцією ГПК України. З дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Натомість, за правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною цього основного зобов`язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов`язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Тому для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, значення не має. Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається, враховуючи суб`єктний склад сторін основного зобов`язання (див. пункти 52-53 постанови від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц)».

У справі, що переглядається:

позов про стягнення заборгованості за кредитним договором заявлений у червні 2015 року, у якому позивач (кредитор) - юридична особа, відповідачі: боржник - фізична особа, два поручителі - фізична та юридична особи;

апеляційний суд не звернув увагу, що на момент звернення до суду редакції статей 15 ЦПК України та 12 ГПК України не містили обмежень щодо розгляду спорів між сторонами правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, залежно від суб?єктного складу учасників процесу; позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов?язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог, зокрема вимог кредитора до сторін солідарного зобов?язання;

апеляційний суд вказав, що позивач уклав з кожним із двох поручителів окремий договір поруки, у якому не передбачена солідарна відповідальність поручителів між собою, проте не врахував, що позивачем пред`явлено вимоги про стягнення заборгованості солідарно з боржника та поручителя. Оскільки таким боржником є фізична особа, то відповідні вимоги мають розглядатись у порядку цивільного судочинства.

За таких обставин апеляційний суд зробив помилковий висновок про необхідність розгляду позовних вимог банку до ТОВ «Аудиторська фірма «Альфа-аудит ЛТД» про стягнення заборгованості в порядку господарського судочинства та закрив провадженні у справі в цій частині.

Щодо незадоволених позовних вимог АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (стаття 1054 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності однієї з умов: (а) якщо він значно перевищує розмір збитків; (б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2018 року у справі № 639/6204/16-ц (провадження № 61-563св18)).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суди встановили, що: відповідно до умов кредитного договору (пункт 11.1) сторони передбачили право позичальника відкривати поточні рахунки в банку з метою сплати ануїтентних платежів, а також право банку здійснювати договірне списання коштів у розмірі ануїтентного платежу, якщо такий не зарахований на рахунок, передбачений в пункті 1.2.2 договору, протягом дня сплати цього платежу з усіх рахунків позичальника, відкритих у АКІБ «УкрСиббанк»; банк не надав доказів, що кошти, які вносились ОСОБА_1 на поточний рахунок не списувалися на погашення ануїтентних платежів, спрямовувалися відповідачем на інші цілі, окрім погашення заборгованості.

За таких обставин суди надали належну оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності та зробили правильний висновок, що банк не спростував наданий ОСОБА_1 розрахунок заборгованості за кредитним договором, що був складений ТОВ «Аудиторська фірма «Бізнес-Консалтинг». Такий розрахунок наданий позивачем на підтвердження своїх заперечень проти позову, а не як висновок експерта щодо дослідження обставин, встановлення яких потребує спеціальних знань. Тому колегія відхиляє доводи касаційної скарги, що цей розрахунок є недопустимим доказом.

Суди, застосовуючи приписи частини третьої статті 551 ЦК України, встановили обставини, які мають істотне значення і є підставою для зменшення пені, належним чином мотивували судові рішенні в цій частині. Тому правильно вважали за можливе зменшити її розмір до 32 400,00 грн.

Щодо оскаржених додаткових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частини перша - третя статті 134 ЦПК України).

У пункті 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у задоволенні позову - на позивача.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 551/1136/17 (провадження № 61-18394св19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «ураховуючи відсутність у матеріалах справи попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ОСОБА_1 понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, відсутність у заяві переліку витрат, про відшкодування яких йдеться, незаявлення до закінчення судових дебатів про відшкодування судових витрат та неподання ОСОБА_1 заяви про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення, а також порушення порядку та строків для подання заяви про ухвалення додаткової постанови, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відшкодування витрат, пов`язаних із проведенням експертизи».

Відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

У частині восьмій статті 141 ЦПК України не встановлено вимог до форми заяви про надання доказів щодо витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи. Тому такі заяви можуть подаватись суду як в усній, так і в письмовій чи електронній формі. Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2021 року у справі № 755/4466/20-ц (провадження № 61-16762св21).

У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, і це підтверджується матеріалами справи, що: до суду першої інстанції ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, у прохальній частині якого просила вирішити питання про розподіл судових витрат, вказала, що орієнтована сума очікуваних витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн, докази оплати витрат на професійну правничу допомогу будуть подані суду додатково (т. 2, а.с.140-143); у заяві ОСОБА_2 від 10 серпня 2021 року повідомлено, що з метою отримання професійної правничої допомоги вона уклала договір про надання правової допомоги з Адвокатським бюро «Романа Волосянка», докази здійснення судових витрат, а також їх розмір будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення (т. 2 а.с. 197-198); до суду апеляційної інстанції 06 липня 2022 року ОСОБА_2 подала заяву про ухвалення додаткового рішення (т.3, а.с. 174-175); у судовому засіданні апеляційного суду 11 жовтня 2022 року представник ОСОБА_2 - Волосянко Р. О. до закінчення судових дебатів повідомив суд про наявність у відповідача витрат на правничу допомогу і що такі докази будуть подані нею протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення. При цьому після ухвалення судових рішень по суті ОСОБА_2 в межах п`яти днів подала заяви про ухвалення додаткових судових рішень, до яких додано відповідні докази понесених нею витрат.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не подала до судів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат є необґрунтовані, оскільки у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат. Разом з цим позивачем необґрунтовано, що за наведених обставин неподання відповідачем попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат позбавило його можливості доводити неспівмірність таких витрат.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що вимоги про компенсацію витрат на правничу допомогу в апеляційному суді є необґрунтованими у зв`язку з тим, що договір поруки ОСОБА_2 був припинений та рішення стосовно вказаного поручителя апеляційною інстанцією не переглядалось, оскільки відповідні витрати при розгляді справи апеляційним судом понесені ОСОБА_2 під час апеляційного перегляду додаткового рішення Тисменицького районного суду від 23 травня 2022 року, яке постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року залишено без змін.

Тому додаткове рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2022 року, постанову апеляційного суду в частині залишення його без змін, додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року слід залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині незадоволених позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без змін, постанову суду апеляційної інстанції в частині вимог про стягнення заборгованості із ТОВ «Аудиторська фірма «Альфа-аудит ЛТД» скасувати і в цій частині справу направити на новий розгляд до апеляційного суду, додаткове рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду в частині його залишення без змін, додаткову постанову апеляційного суду - залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року в частині позовних вимог Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про стягнення заборгованості із Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Альфа-аудит ЛТД»скасувати.

Справу № 352/1169/15-ц в зазначеній частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року в частині незадоволених позовних вимог Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без змін.

Додаткове рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року в частині залишення його без змін, додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Івано-Франківського апеляційного судувід 11 жовтня 2022 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук