Рішення

від 25.12.2023 по справі 440/2707/23

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/2707/23

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойка С.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу ОСОБА_1 до Голови Кременчуцької районної ради Колотієвського Дмитра Олександровича, Кременчуцької районної ради про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Голови Кременчуцької районної ради Колотієвського Дмитра Олександровича, Кременчуцької районної ради, у якому позивач просив ( з урахуванням заяви від 10 квітня 2023 року):

- визнати протиправною бездіяльність голови Кременчуцької районної ради Колотієвського Дмитра Олександровича, яка полягає у невиданні розпорядження про припинення з 06.03.2023 відпустки без збереження заробітної плати заступника голови Кременчуцької районної ради Скляревського Едуарда Івановича, наданої розпорядженням голови Кременчуцької районної ради від 04.01.2022;

- визнати протиправними дії голови Кременчуцької районної ради Колотієвського Дмитра Олександровича, які полягають у недопуску заступника голови Кременчуцької районної ради Скляревського Едуарда Івановича до виконання повноважень заступника голови Кременчуцької районної ради;

- зобов`язати голову Кременчуцької районної ради Колотієвського Дмитра Олександровича видати розпорядження про припинення відпустки без збереження заробітної плати заступника голови Кременчуцької районної ради ОСОБА_1 ;

- стягнути з Кременчуцької районної ради на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 06 березня 2023 року до дня видання головою Кременчуцької районної ради розпорядження про припинення відпустки без збереження заробітної плати заступника голови Кременчуцької районної ради ОСОБА_1 із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 1086,21 гривень.

В обгрунтування позовної заяви позивач зазначив, що з 09.06.2021 обраний Кременчуцькою районною радою заступником голови Кременчуцької районної ради, у січні 2022 року написав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плоти у зв`язку із запровадженням карантину, проте, оскільки карантин неодноразово продовжувався, вирішив перервати перебування у відпустці та приступити до виконання своїх повноважень з 06.03.2023, про що написав відповідну заяву. Однак, голова Кременчуцької районної ради почав вчиняти дії по недопуску до виконання його повноважень. 06.03.2023 позивач прибув до Кременчуцької районої ради на своє робоче місце, але голова районної ради відмовся видати розпорядження про припинення відпустки, вказував, що позивач має перебувати у відпустці до закінчення карантину. Позивач у позові зазначає, що 07, 08, 09, 10 березня 2023 року прибував на своє робоче місце, однак начальник загального відділу Кременчуцької районної ради повідомила, що розпорядження про припинення його відпустки голова так і не видав. Позивач вважає таку бездіяльність голови Кременчуцької районної ради Колотієвського Д.О. щодо не видання розпорядження про припинення його відпустки та дії щодо не допуску його до роботи протиправними.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 07.09.2022 (а.с. 25).

У відзиві голова Кременчуцької районної ради Колотієвський Д.О. просить відмовити у задоволенні позову, в обґрунтування зазначає, що позивачем добровільно. Особисто, за його згодою, про що він неодноразово зазначав і працівникам поліції (яких представник позивача викликав 06.03.2023), виявлено бажання про надання йому відпустки без збереження заробітної плати до завершення карантину, строком закінчення відпустки є закінчення карантину. Постановою кабінету міністрів України «Про внесення змін до розпорядження Кабінету міністрів України від 25.03.2020 ;338 і постанови Кабінету міністрів України від 0.12.2020 №1236» від 23 грудня 2022 №1423, у пункті 1 постанови Кабінету міністрів України від 09 грудня 2020 №1236 цифри і слова « 31 грудня 2022». Замінено цифрами і словами « 30.04.2023». Таким чином, строк дії розпорядження голови районної ради від 04.01.2022 №02-Вп, про надання відпусток без збереження заробітної плати закінчується 30, а тому вихід на роботу позивача можливий 01 травня 2023 року / а.с. 90 94/.

У відповіді на відзив позивач вказує, що надання відпусток без збереження заробітної плати здійснюється в інтересах саме працівників та за їх бажанням, а не з ініціативи роботодавця. Працівник не може бути примушений перебувати у відпустці без збереження заробітної плати. А відмова у припиненні відпустки без збереження заробітної плати фактично є примушуванням та порушує право особи на працю, що є неприпустимим.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Рішенням сьомої позачергової сесії восьмого скликання Кременчуцької районної ради Полтавської області від 09 червня 2021 року обрано заступником голови Кременчуцької районної ради Скляревського Едуарда Івановича.

04 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Голови Кременчуцької районної ради із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати, у зв`язку з установленим КМУ карантином, з 04.01.2022 до закінчення такого карантину / а.с.95/.

Розпорядженням Голови районної ради від 04.01.2022 №02-Вп «Про відпустку без збереження заробітної плати заступника голови Кременчуцької районної ради Едуарда Скляревського» надано відпустку без збереження заробітної плати ОСОБА_2 , заступнику голови Кременчуцької районної ради, з 04.01.2022 до закінчення такого карантину / а.с.96/.

03 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Голови Кременчуцької районної ради із заявою, в якій повідомив, що приступає до виконання своїх обов`язків заступника голови Кременчуцької районної ради з 06 березня 2023 року, надану відпустку без збереження заробітної плати від 04.01.2023 просив вважати припиненою з 06 березня 2023 року.

ОСОБА_1 прибув до Кременчуцької районної ради на своє робоче місце 06, 07, 08, 09, 10 березня 2023 року, про що складені акти / а.с. 64 69/, що не заперечується відповідачами.

Однак, голова Кременчуцької районної ради Колотієвський Д.О. розпорядження про припинення відпустки ОСОБА_1 не видав.

Позивач вважає бездіяльність та дії голови Кременчуцької районної ради, що виразилися у невиданні розпорядження про припиненні відпустки ОСОБА_3 та не допуску його на роботу, протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Зі змісту ст. 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Умови здійснення цього права визначаються законом.

Відповідно до ч. 2, 4 КЗпП України, за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік.

У разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною другою цієї статті.

Аналогічні за змістом норми містяться у ст. 26 Закону України «Про відпустки», яка регламентує надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін.

Аналізуючи зазначені норми закону, суд дійшов висновку, що надання відпустки та перебування у ній є саме правом, а не обов`язком працівника, при цьому угода між працівником та роботодавцем щодо надання відпустки, передбаченої ст. 26 Закону України «Про відпустки», необхідна саме при наданні такої відпустки, а не під час виходу з неї.

Відповідачами в якості підстави непогодження заяви позивача про достроковий вихід з відпустки зазначено, що відпустка надана без збереження заробітної плати до закінчення карантину, однак станом на 06.03.2023 року карантин не закінчився, у відзиві зазначено, що вихід на роботу ОСОБА_1 можливий з 01 травня 2023 року, так як 30 квітня 2023 року закінчується строк дії розпорядження голови районної ради від 04.01.2022 №02-Вп, у зв`язку з закінченням карантину.

Разом з цим суд наголошує, що достроковий вихід позивача з відпустки без збереження заробітної плати, по своїй суті є реалізацією права позивача на працю, передбаченого ст. 43 Конституції України.

Обставини, справи свідчать про те, що позивач з метою реалізації свого права на працю здійснив необхідні та залежні від нього дії, надавши відповідну заяву відповідачу.

Водночас, відповідачем не допущено позивача до роботи без будь-яких законних підстав.

Разом з цим, суд звертає увагу, що предметом спору є недопуск ОСОБА_1 до роботи з 06.03.2023 року до закінчення запровадження на території України карантину через COVID-19 .

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином датою закінчення карантину є 30 червня 2023 року.

Отже, дія розпорядження голови районної ради від 04.01.2022 №02-Вп, закінчилася 30.06.2023 року, у зв`язку з закінченням карантину через COVID-19, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Отже, суд вважає, що саме у період з 06.03.2023 по 30.06.2023 ОСОБА_1 протиправно не допущено до роботи, посилаючись на розпорядження голови Кременчуцької районної ради від 04.01.2022 №02-Вп.

У значенні статті 235 КЗпП України вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

Таким чином, виплата середнього заробітку пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізувати своє право на працю.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду, досліджуючи питання природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу, дійшла висновку, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком №100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Тобто, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з недопуском працівника на роботу, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Разом з цим, суд зазначає, що стягнення середнього заробітку за вимушений прогул є можливим за наявності поновлення позивача на роботі (допуск до роботи).

Матеріали справи, наразі, докази про допущення ОСОБА_1 до роботи на посаді заступника голови Кременчуцької районної ради в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, суд дійшов висновку про передчасність позовних вимог щодо стягнення з Кременчуцької районної ради на його користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи, які були встановлені судом під час розгляду цієї справи,

Суд вважає, що відповідачем у справі, не доведено правомірності своїх дій щодо невидання розпорядження про припинення з 06.03.2023 відпустки без збереження заробітної плати заступника голови Кременчуцької районної ради Скляревського Едуарда Івановича, наданої розпорядженням голови Кременчуцької районної ради від 04.01.2022 та недопуску заступника голови Кременчуцької районної ради Скляревського Едуарда Івановича до виконання повноважень заступника голови Кременчуцької районної ради.

Щодо позовних вимог позивача зобов`язати голову Кременчуцької районної ради видати розпорядження про припинення відпустки без збереження заробітної плати заступника голови Кременчуцької районної ради Скляревського Едуарда Івановича, суд зазначає, що вказана відпустка була надана до закінчення карантину через COVID-19, тому дія розпорядження голови районної ради від 04.01.2022 №02-Вп «Про відпустку без збереження заробітної плати заступника голови Кременчуцької районної ради Едуарда Скляревського» закінчилася 30.06.2023, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відтак позов належить задовольнити частково.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 2147,20 грн.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань з Кременчуцької районної ради, як органу, безпосередньо дії та рішення якого призвели до порушення прав позивача, у сумі пропорційній (1/2) до задоволеної частини позовних вимог 1073,60 грн.

Керуючись статтями 139, 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Голови Кременчуцької районної ради Полтавської області Колотієвського Дмитра Олександровича (вул. Центральна, 231, с. Білецьківка, Кременчуцький район, Полтавська область, 39760), Кременчуцької районної ради Полтавської області (вул. Центральна, 231, с. Білецьківка, Кременчуцький район, Полтавська область, 39760, код ЄРДПОУ 22543942) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність голови Кременчуцької районної ради Полтавської області Колотієвського Дмитра Олександровича, яка полягає у невиданні розпорядження про припинення з 06.03.2023 відпустки без збереження заробітної плати заступника голови Кременчуцької районної ради Полтавської області Скляревського Едуарда Івановича, наданої розпорядженням голови Кременчуцької районної ради від 04.01.2022.

Визнати протиправними дії голови Кременчуцької районної ради Полтавської області ОСОБА_4 , які полягають у недопуску з 06.03.2022 заступника голови Кременчуцької районної ради Полтавської області Скляревського Едуарда Івановича до виконання повноважень заступника голови Кременчуцької районної ради.

В задоволенні іншої частини позовних вимог вілдмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцької районної ради Полтавської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Бойко