Рішення

від 11.12.2023 по справі 757/23668/21-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/23668/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2023 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

за участю секретаря - Ємець Д.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача (в режимі ВКЗ) - Сташевської О.В.,

представника відповідача - Щепанського А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, за участю третіх осіб на стороні відповідача: Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Аптека», ОСОБА_2 про поворотне прийняття на роботу, -

В С Т А Н О В И В :

05.05.2021 до провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просила суд зобов`язати відповідача МВС України здійснити поворотне прийняття її на роботу директором ДП МВС України «Аптека», згідно поданої заяви, та визнати протиправним та скасувати лист Департаменту державного майна та ресурсів від 12.03.2021 року про розгляд заяви про поворотне прийняття та визнати протиправним, скасувати рішення про прийняття ОСОБА_3 керівником ДП МВС України «Аптека».

Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує, що 31.07.2018 року між ОСОБА_1 та Міністерством внутрішніх справ України, в особі державного секретаря Міністерства внутрішніх справ Тахтая Олексія Володимировича, який діє на підставі Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», було укладено контракт, відповідно до якого ОСОБА_1 призначена на посаду директора Державного підприємства МВС України «Аптека», що є в державній власності.

Контракт було укладено на термін з 31.07.2018 року до 31.07.2019 року. 31.07.2019 року між позивачем та Міністерством внутрішніх справ укладено Додаткову угоду № 1 до Контракту від 31.07.2018 року. Відповідно до умов додаткової угоди продовжено термін дії Контракту до 31 липня 2020 року. За відсутності вимоги сторін після спливу кінцевого терміну трудові відносини було подовжено на тих самих умовах на невизначений строк.

12.08.2020 року позивач отримала повідомлення про наступне вивільнення, у зв`язку із скороченням штату, а 13 жовтня 2020 року наказом МВС України за № 728 о/с позивача звільнено з посади директора Державного підприємства МВС України «Аптека» за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України ( через скорочення штату працівників), що виключає прийом на вивільнену посаду іншої особи.

23.01.2021р. рекомендованим листом позивачем направлено заяву про поворотне прийняття на роботу.

30.03.2021 року надійшов лист від Департаменту державного майна та ресурсів про розгляд заяви позивача про поворотне прийняття на роботу. Лист містить посилання про необхідність звернення із заявою безпосередньо до Підприємства. Таким чином, Департамент державного майна та ресурсів МВС України, орган, до повноважень та компетенції якого не входить вирішення питання про наймання на роботу за контрактом директора Підприємства, розглянув заяву позивача за межами компетенції та повноважень.

Позивач вказує, що зміст листа Департаменту, яким розглянуто заяву її про поворотне прийняття на роботу, не відповідає діючому законодавству. За змістом листа відповідач в особі Департаменту інформує позивача про те, що підприємство самостійно здійснює найм працівників, у тому числі керівника. Тобто, зміст листа є протиправним.

Окрім цього, наказ про звільнення позивача, у зв`язку із скороченням штату підписано міністром МВС України. Тому суперечливими та взааємовиключними є обставини, за яких повноваження на підписання наказу про звільнення директора Підприємства належать міністру, а повноваження на вирішення питання про поворотне прийняття на роботу - самому підприємству.

Тож заява позивача про поворотне прийняття на роботу керівником Підприємства має бути розглянута відповідною повноважною особою МВС України, а лист Департаменту державного майна та ресурсів МВС України з огляду на протиправний зміст та підписання не уповноваженою особою - скасовано як противоправний.

Разом з тим, позивач зазначає, що із фактичних обставин справи випливає, що Державне підприємство МВС УКРАЇНИ "АПТЕКА» має вакансію керівника, в порушення законодавства на посаду керівника прийнято суб`єкта підприємницької діяльності та працівника за сумісництвом ТОВ БК БЕРИЛІЙ БІЛД Гнезділову О.В.

Вказаними протиправними діями порушено права позивача, як кандидата на посаду директора підприємства ДП МВС України «Аптека», що має першочергове право на поворотне прийняття на роботу на посаду аналогічної кваліфікації.

Відновлення права можливе шляхом зобов`язання відповідача здійснити поворотне прийняття на роботу позивача директором ДП МВС України «Аптека», згідно поданої заяви, що можливе лише за умови визнання протиправним листа Департаменту від 12.03.2021 року, визнання протиправним та скасування рішення про прийняття ОСОБА_3 керівником ДП МВС України «Аптека».

Вказані обставини в своїй сукупності послугували підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 12.05.2021 року у справі відкрито провадження у справі та визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.

27.08.2021 до суду надійшов відзив Міністерства внутрішніх справ України, в якому представник вказав, що під час звільнення ОСОБА_1 . Міністерством було дотримано всі необхідні вимоги законодавства, а тому позов є необґрунтованим та таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства.

04.10.2021 до суду надійшли додаткові пояснення Міністерства внутрішніх справ України, в яких представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

12.12.2023 до суду надійшло клопотання Міністерства внутрішніх справ України, в якому представник просив визнати зловживання процесуальними правами та застосувати до ОСОБА_1 заходи, передбачені частиною 3 статті 44 ЦПК України.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог та просив відмовити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися про місце і час судового розгляду повідомлені належним чином.

Згідно з частиною 3 статті 211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

У відповідності до ч.1 ст. 223 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та у відсутність нез`явившихся осіб.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства, а саме ст. ст. 2, 12, 13 ЦК України.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року N 6-р (II)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Основним Законом України статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати працю працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Всі трудові відносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

Судовим розглядом встановлено, що 31.07.2018 року між Міністерством внутрішніх справ, в особі державного секретаря МВС Тахтая Олексія Володимировича, та ОСОБА_1 було укладено контракт. Відповідно до його умов ОСОБА_1 призначається (наймається ) на посаду директора ДП МВС «Аптека», що є в державній власності, на термін з 31.07.2018 року по 31.07.2019 року.

П.5.2 вказаного Контракту передбачено, що він припиняється: 1) після закінчення терміну дії Контракту; 2) за згодою Сторін; 3) до закінчення терміну дії цього Контракту у випадках, передбачених п. 5.3., 5.4. Контакту; 4) з інших підстав, визначених законодавством та цим Контрактом.

В п. 5.5. Контракту вказано, що за два місяці до закінчення терміну дії Контракту він може бути за угодою Сторін продовжений або укладений на новий чи інший термін.

Додатковою угодою №1 до Контракту з директором Державного підприємства МВС України «Аптека», що є в державній власності від 31.07.2018 року, 31.07.2019 року термін дії Контракту продовжено до 31 липня 2020 року.

Відповідно до наказу Міністерства Внутрішніх Справ України від 13.10.2020 року №728о/с, ОСОБА_1 з 13.10.2020 року звільнено з посади директора Державного підприємства МВС України «Аптека» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (через скорочення штату працівників).

ОСОБА_1 направлено заяву від 23.01.2021 до Міністерства внутрішніх справ України про поворотне прийняття на роботу.

Листом від 12.03.2021, за підписом заступника начальника управління Департаменту державного майна та ресурсів Міністерства внутрішніх справ України Шепітько Т., ОСОБА_1 повідомлено про наступне.

Ураховуючи вимоги Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при наймання на роботу, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 19 березня 1993 року № 203, підставою для прийняття особи на посаду керівника підприємства, що є у державній власності, є контракт.

Разом з тим, повідомлено, що ДП МВС України «Аптека» є окремою юридичною особою, діє на основі статуту та самостійно в установленому законодавством порядку здійснює прийняття на роботу на керівні посади (за винятком посади керівника/директора підприємства) та оформлення трудових відносин.

Ураховуючи викладене, положення статті 42-1 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_1 роз`яснено, що вона має право звернутися безпосередньо до ДП МВС України «Аптека» щодо працевлаштування, у разі проведення підприємством прийняття на роботу працівників відповідної кваліфікації.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправним та скасування листа Департаменту державного майна та ресурсів від 12.03.2021 року про розгляд заяви про поворотне прийняття на роботу ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, листи це службова кореспонденція, вони не є нормативно - правовими актами, можуть носити лише роз`яснювальний інформаційний характер і не містять нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, тому оскарженню не підлягають.

Так, статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору згідно частини 3 зазначеної статті є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Отже, контракт є формою трудового договору, яка за виключенням особливих умов, встановлених угодою сторін контракту, являє собою документ, що регулює ті самі трудові правовідносини. Тобто контракт дозволяє сторонам урегулювати певні моменти іншим чином, ніж це передбачено КЗпП України при укладанні звичайного трудового договору.

Відповідно до частини першої статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк: 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коди трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений - строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року встановлено, що зміст оспорюваного наказу свідчить про те, що звільнення ОСОБА_1 проведено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (через скорочення штату працівників).

Апеляційним судом встановлено, що в даному випадку відповідачем не надано доказів про дійсне скорочення штату працівників. Ці обставини спростовуються самим відповідачем, який пов`язує звільнення позивача з роботи через неналежне, на його думку, виконання своїх обов`язків працівником і небажання, у зв`язку з цим, продовжувати дію контракту.

Проте, це не свідчить про законність звільнення, оскільки всупереч умов Контракту такі дії вчинені після спливу строку його чинності.

Про те, що скорочення чисельності працівників у відповідача не було, свідчить і та обставина,що відповідачем було призначено нового керівника ДП МВС України «Аптека».

За наведених обставин, апеляційний суд прийшов до висновку, що звільнення позивача не можна визнати правомірним. Разом з тим, остання пропустила без поважних причин строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, тому у задоволенні позову відмовлено саме з цих підстав.

Трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний у випадку неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій (пункт 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України, далі - КЗпП України).

Водночас, КЗпП України доповнено новою статтею 42-1, яка передбачає переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу. Нормою закріплено додаткову гарантію щодо працівників, яких було звільнено відповідно до пункту 6 частини першої статті 41, на переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу.

Працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстави, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 41 КЗпП України, протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо роботодавець проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Для забезпечення реалізації даного положення та з метою уникнення потенційних спорів, доцільно роботодавцям, які планують та/або можуть відновити свою діяльність протягом одного року, зберігати контактні дані звільнених працівників та здійснювати інформування таких осіб у разі поновлення прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Працівники, які бажають реалізувати своє право на поворотне прийняття, також можуть повідомити про це роботодавця під час звільнення відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП.

Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статті 42 КЗпП України, та в інших випадках, передбачених колективним договором.

Наряду з вказаним, як уже зазначалося вище звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (через скорочення штату працівників) було визнано неправомірним, так як відповідачем не доведено, що було скорочення штату, а відтак в даному випадку відсутні підстави для поворотного прийняття на роботу.

Також, що стосується позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про прийняття ОСОБА_3 керівником ДП МВС України «Аптека», задоволенню не підлягають з огляду на те, що підстави для припинення трудових відносин визначені статтями 36, 38, 39, 40 і 41 КЗпП України, а також у трудовому договорі з нефіксованим робочим часом можуть встановлюватися додаткові підстави для його припинення, які повинні бути пов`язані із здібностями чи поведінкою працівника або іншими причинами економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру.

Вказані норми трудового законодавства свідчать про безпідставність таких вимог, так як законодавцем визначено виключне коло підстав припинення трудових відносин та в контексті вказаного позивач не може бути належним суб`єктом звернення до суду.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог внаслідок їх безпідставності.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі викладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 19, 60, 77, 81, 95, 141, 212, 263-265, 267, 273, 274, 280, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 21, 36, 40 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, за участю третіх осіб на стороні відповідача: Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Аптека», ОСОБА_2 про поворотне прийняття на роботу.

Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач:Міністерство внутрішніх справ України, код ЄДРПОУ 00032684, вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601, тел. 256-03-33, ел. пошта: www.mvs.gov.ua.

Третя особа: Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України «Аптека, 01024, м. Київ, вул. Пилип Орлика, 18, код. ЄДРПОУ 25573033.

Третя особа: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 21 грудня 2023 року.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА