Рішення

від 29.11.2023 по справі 908/2395/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/159/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2023 Справа № 908/2395/23

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Приватного підприємства «КРИСТАЛ УМАНЬ», (юридична адреса: 20300, Черкаська область, Уманський район, м. Умань, вул. Садова, буд. 6; адреса для листування: 20300, Черкаська область, Уманський район, м. Умань, вул. Незалежності, буд. 90а)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКС-ЕЛЕКТРО», (69063, м. Запоріжжя, вул. Академіка Амосова, буд. 107)

про стягнення 1 271 532,19 грн.

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Батрак М.В.

За участю представників сторін:

від позивача Грязон Р.М., на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія СА № 1063536 від 03.07.2023 (в режимі відеоконференції);

від відповідача Муренко Ю.В., на підставі довіреності № 1 від 01.11.2022;

24.07.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н від 19.07.2023, (вх. № 2597/08-07/23 від 24.07.2023) Приватного підприємства «КРИСТАЛ УМАНЬ», м. Умань Уманського району Черкаської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКС-ЕЛЕКТРО», м. Запоріжжя про стягнення 1 271 532,19 грн. заборгованості за договором поставки № 2358 від 21.01.2022, в тому числі 887 580,02 грн. основного боргу (попередньої оплати за непоставлений товар) та 383 952,17 грн. штрафних санкцій (штраф) на підставі п., п. 8.2 і 8.4 договору.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2023 справу № 908/2395/23 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.08.2023 після усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2395/23 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/159/23, підготовче засідання призначено на 11.09.2023.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.09.2023 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/23951/23 до 09.11.2023, підготовче засідання відкладалося на 10.10.2023.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.10.2023 закрито підготовче провадження у справі № 908/2395/23, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні на 08.11.2023.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.11.2023 судове засідання відкладалося до 29.11.2023.

В судове засідання 29.11.2023 з`явилися представники сторін, судове засідання проводилося в режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв`язку vkz.court.gov.ua.

До системи відеоконференцзв`язку 29.11.2023 приєднався представник позивача, представник відповідача приймав участь в судовому засіданні безпосередньо в приміщенні господарського суду Запорізької області.

В судовому засіданні 29.11.2023 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та долучених судом до матеріалів справи.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та ґрунтуються на ст., ст. 20, 173, 193, 199, 216 ГК України, ст., ст. 11, 509, 525, 526, 527, 530, 549, 610, 611, 612, 629, 655, 663, 693, 712 ЦК України. Позов пред`явлений позивачем з підстав невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки товару № 2358 від 21.01.2022 щодо поставки обумовленого договором товару електротехнічного призначення. Так, 21.01.2022 між сторонами у справі укладений договір поставки товару № 2358, за умовами якого відповідач зобов`язався поставити та передати у власність позивача товар електротехнічного призначення, а позивач зобов`язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору та специфікацій до нього. На виконання умов договору сторонами укладена специфікація № 1 від 21.01.2022, якою обумовлена поставка товару на загальну суму 1 267 971,46 грн. з ПДВ. Умовами специфікації № 1 від 21.01.2022 визначено, що позивач здійснює попередню оплату у розмірі 70 % вартості товару протягом 3-х календарних днів за дати підписання специфікації, а остаточний розрахунок в розмірі 30 % від загальної вартості товару позивач повинен здійснити протягом 3-х календарних днів з дати отримання повідомлення про готовність товару до відправки. При цьому, п. 5 специфікації № 1 від 21.01.2022 передбачено, що термін виготовлення товару 35 робочих днів з моменту отримання відповідачем попередньої оплати в розмірі 70 % від загальної вартості товару. Згідно з п. 6 специфікації № 1 від 21.01.2022 поставка здійснюється протягом 3-х робочих днів з моменту закінчення строку виготовлення товару. Як стверджує позивач, на виконання умов договору 03.02.2022 платіжним дорученням № 1 ним здійснена попередня оплата в розмірі 887 580,02 грн. таким чином, враховуючи умови договору та специфікації № 1 від 21.01.2022 відповідач повинен був у строк до 24.03.2022 виготовити товар, а у строк до 29.03.2022 здійснити поставку товару позивачу. Однак, у передбачені договором строки товар, що є предметом договору поставки товару № 2358 від 21.01.2022, відповідачем поставлений не був, так само відповідач не повідомляв позивача про готовність товару до відправки, що передбачено п. 5.5 договору. 30.06.2022 та 18.08.2022 позивачем на адресу відповідача направлені претензії № 1 і № 3, в яких позивач вимагав від відповідача здійснити поставку замовленого товару або повернути попередню оплату за непоставлений товар. Станом на час звернення позивача до суду з позовом у даній справі відповідачем товар, що є предметом договору поставки товару № 2358 від 21.01.2022, поставлений не був, так само і сума попередньої оплати за непоставлений товар повернута не була. У зв`язку із недотриманням відповідачем обумовлених договором поставки товару № 2358 від 21.01.2022 та специфікацією № 1 від 21.01.2022 до нього строків поставки товару, позивач вважає наявними підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді штрафної санкції на підстав п. 8.2 договору в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, в сумі 250 815,17 грн. та штрафу на підставі п. 8.4 договору в розмірі 15 % від суми попередньої оплати в сумі 133 137,00 грн. На підставі викладеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю, стягнути з відповідача 887 580,02 грн. основного боргу (попередньої оплати за непоставлений товар) та 383 952,17 грн. штрафних санкцій на підставі п., п. 8.2 і 8.4 договору, а також покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору в сумі 19 072,98 грн.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, наведених у Відзиві на позовну заяву вих. № 055 від 24.08.2023 (вх. № 18288/08-08/23 від 28.08.2023). У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що не заперечує, що між сторонами дійсно укладений договір поставки товару № 2358 від 21.01.2022 та специфікація № 1 від 21.01.2022 до нього, якими між сторонами була обумовлена поставки товару на загальну суму 1 267 971,46 грн. з ПДВ. Також відповідач не заперечує, що позивачем здійснена попередня оплата за умовами договору в розмірі 887 580,02 грн. (що є 70 % вартості товару, що мав бути поставлений) та той факт, що в обумовлені договором і специфікацією до нього строки товар позивачу поставлений не був. Проте відповідач заперечує проти покладення на нього штрафних санкцій на підставі п., п. 8.2, 8.4 договору, оскільки вважає, що з його боку відсутні будь-які свідомі порушення умов цього договору. У підтвердження своєї позиції відповідач посилається на введення на території України з 24.02.2022 режиму воєнного стану у зв`язку із широкомасштабною військовою агресією Російської Федерації роти України, обставинами тимчасової окупації частини території Запорізької області, ведення бойових дій що є обставинами непереборної сили, які впливають на зобов`язання обох сторін договору. З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, а тому просить суд в цій частині вимог позивача в позові відмовити.

11.09.2023 відповідачем надане суду Клопотання про зменшення штрафних санкцій (вих. № 057 від 08.09.2023, вх. № 19293/08-08/23 від 11.09.2023), в якому відповідач просить суд у разі задоволення позовних вимог зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій до розміру 50 000,00 грн. Подане клопотання мотивоване важким фінансово-господарським станом підприємства, що зумовлено негативними наслідками від ведення на території України воєнних дій у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, майже щоденними ракетними обстрілами Запорізької області та безпосередньо міста Запоріжжя, у зв`язку із чим, враховуючи загрозу життю, здоров`ю та безпеці працівників, керівництвом ТОВ «МАКС-ЕЛЕКТРО» прийнято рішення про тимчасове припинення діяльності підприємства, а працівникам запропоновано залишатися дома в безпеці з оформленням відпусток за власний рахунок, або евакуюватися в безпечне місце до подальших вказівок керівництва. Критичний фінансово-господарський стан ТОВ «МАКС-ЕЛЕКТРО» зумовлений також значним нарощуванням протягом 2022 року кредиторської заборгованості контрагентами відповідача. Згідно з Балансом ТОВ «МАКС-ЕЛЕКТРО» станом на 31.12.2022 загальна сума кредиторської заборгованості становила 10 350,8 тис. грн., непокритий збиток складав 2 1694,9 тис. грн., дебіторська заборгованість становила 3 025,9 тис.грн. За таких обставин, відповідач не має об`єктивної можливості сплати штрафних санкцій, які становлять більше ніж 43 % від суми основної заборгованості.

Позивач на підставі ст. 166 ГПК України надав Відповідь на відзив вих. № б/н від 18.09.2023 (вх. № 20334/08-08/23 від 15.09.2023), в якій зазначив, що відповідачем не доведено належними і допустимими доказами, що форс-мажорні обставини дійсно унеможливили вчасно здійснити поставку товару за договором поставки товару № 2358 від 21.01.2022 та специфікацією № 1 від 21.01.2022 у відповідності до погодженого сторонами асортименту та в межах зазначених строків. Подані відповідачем докази (зокрема, лист від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислової палати України) є загальною інформацією та не мають конкретного відношення до правовідносин сторін за договором поставки товару № 2358 від 21.01.2022. Також позивач просить суд врахувати, що у зв`язку із невиконання відповідачем зобов`язань з поставки товару за договором поставки товару № 2358 від 21.01.2022 позивач змушений був звернутися до іншого постачальника стосовно поставки такого ж товару і в такій же кількості, проте вартість такого товару вже становить 3 126 346,32 грн. Таким чином, покладення на відповідача штрафних санкцій є справедливим для відновлення прав позивача, з урахуванням чого позивач заперечує проти клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій. З урахуванням зазначеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю.

Відповідачем на підстав ст. 167 ГПК України надані Заперечення на відповідь на відзив вих. № 066 від 05.10.2023 (вх. № 21161/08-08/23 від 05.10.2023), в яких відповідач наполягає на своїх доводах, викладених у відзиві на позовну заяву, просить суд зауважити, що позивачем не доведено неправомірності поведінки ТОВ «МАКС-ЕЛЕКТРО» у невиконанні умов договору поставки товару № 2358 від 21.01.2022. Враховуючи викладене, відповідач вважає доводи та вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними.

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ

21.01.2022 Приватним підприємством «КРИСТАЛ УМАНЬ» (Покупець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКС-ЕЛЕКТРО» (Постачальник, відповідач у справі) укладено Договір поставки № 2358 (далі за текстом Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався поставити та передати у власність Покупцю товар електротехнічного призначення (товар), а Покупець зобов`язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах, визначених даним Договором та специфікаціями. (пункт 1.1)

Пунктом 2.1 Договору сторони визначили, що товар може поставлятися партіями. Кількість, асортимент, вартість товару, строк (термін) поставки вказуються у відповідній специфікації на кожну партію товару. Кожна окрема специфікація є невід`ємною частиною даного Договору.

Постачальник зобов`язується поставити та передати у розпорядження Покупця товар у строки та на умовах, визначених у специфікації. Умови постачання товару визначаються згідно «Інкотермс-2010». Базис поставки приймається: EXW, м. Запоріжжя, вул. Теплична 17, склад Постачальника. Завантаження товару здійснюється силами та за рахунок Постачальника. Сторони можуть погодити інший базис поставки у специфікації на кожну окрему партію товару, а також порядок завантаження та розвантаження товару та доставку товару до місця поставки. Місце (адреса) поставки вказуються у специфікаціях на кожну окрему партію товару. (п., п. 5.1-5.4 Договору).

Згідно з п. 5.5 Договору Постачальник зобов`язаний протягом 3 (трьох) календарних днів до дати поставки повідомити Покупця про готовність товару до поставки шляхом направлення повідомлення на електронну адресу Покупця

При цьому, у відповідності до п. 4.4 Договору направлення повідомлення на електронну адресу Покупця є достатнім доказом повідомлення Покупця про готовність товару до поставки.

Відповідно до п., п. 4.1, 4.3 Договору вартість товару визначається у кожній окремій специфікації на поставку товару. Вартість товару може бути змінена лише за погодженням сторін шляхом підписання специфікації або додаткової угоди до договору. Розрахунки за Договором проводяться Покупцем у безготівковій формі в наступному порядку, якщо інше не передбачено специфікацією: - Покупець здійснює попередню оплату у розмірі 70 % від загальної вартості товару, визначеної у відповідній специфікації, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника у національній валюті протягом 3 (трьох) календарних днів з дати підписання відповідної специфікації на підставі рахунка-фактури Постачальника (пп. 4.3.1 Договору); - Покупець проводить остаточний розрахунок у розмірі 30 % від загальної вартості товару, визначеної у відповідній специфікації, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника у національній валюті протягом 3 (трьох) календарних днів з дати отримання повідомлення про готовність товару до поставки на підставі рахунка-фактури Постачальника (пп. 4.3.2 Договору).

За умовами п. 10.1 даний Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.

З матеріалів справи вбачається, що до Договору поставки № 2358 від 21.01.2021 сторонами складена і підписана Специфікація № 1 від 21.02.2021, якою сторони обумовили поставку товару за 13 позиціями на загальну суму 1 267 971,46 грн. з ПДВ. У Специфікації № 1 від 21.01.2022 сторонами також визначені найменування товару, одиниці виміру, кількість, ціна одиниці виміру товару без ПДВ, сума товару без ПДВ, а також обумовлена комплектність товару.

Пунктом 4 Специфікації № 1 сторони погодили умови оплати, а саме:

- попередня оплата у розмірі 70 % від загальної вартості товару протягом 3 (трьох) календарних днів з дати підписання цієї Специфікації на підставі рахунка-фактури Постачальника;

- остаточний розрахунок у розмірі 30 % від загальної вартості товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника у національній валюті протягом 3 (трьох) календарних днів з дати отримання повідомлення про готовність товару до поставки.

Відповідно до п. 5 Специфікації № 1 термін виготовлення товару: 35 робочих днів з моменту отримання Постачальником попередньої оплати у розмірі 70 % від загальної вартості товару з правом дострокової поставки за погодженням з Покупцем.

Згідно з п. 6 Специфікації № 1 сторони передбачили умови поставки: EXW, склад Постачальника, згідно «Інкотермс-2010». Поставка здійснюється протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту закінчення терміну виготовлення товару.

Як свідчать фактичні обставини справи, на виконання умов Договору відповідачем виставлений позивачу рахунок-фактура № СФ-0000011 від 21.01.2022 на загальну суму 1 267 971,46 грн. з ПДВ.

Платіжним дорученням № 1 від 03.02.2022 позивачем здійснено перерахування на користь відповідача грошових коштів в сумі 887 580,02 грн. з призначенням платежу: «Авансовий платіж по рахунку-фактурі № СФ-0000011 від 21.01.2022 за матеріали».

Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Таким чином, матеріалами справи доведено здійснення позивачем попередньої оплати за товар в розмірі 70 % від загальної вартості товару згідно Специфікації № 1 від 21.02.2022.

З урахуванням умов Договору поставки № 2358 від 21.01.2022 та Специфікації № 1 до нього відповідач повинен був виготовити товар у строк до 24.03.2022, а у строк до 29.03.2022 здійснити поставку товару позивачу.

Матеріали справи свідчать, що у передбачені Договором строки товар, що є предметом Договору поставки № 2358 від 21.01.2022 і Специфікації № 1 до нього, відповідачем поставлений не був, так само відповідач не повідомляв позивача про готовність товару до відправки, що передбачено п. 5.5 договору.

Вказані факти відповідачем не оспорюються.

Таким чином, з досліджених судом письмових доказів слідує, що поставка товару, в обумовленій Договором кількості, за визначеною вартістю та у передбачені строки не відбулася.

06.07.2022 позивачем направлено відповідачу претензію за вих. № 1 від 30.06.2022, в якій позивач вимагав від відповідача здійснити поставку замовленого товару або повернути попередню оплату за непоставлений товар.

У відповідь на вказану претензію відповідач листом № 2358/28-07 від 28.07.2022 повідомив позивача про неможливість виконання умов Договору поставки № 2358 від 21.01.2022 і Специфікації № 1 до нього щодо поставки товару через форс-мажорні обставини, пов`язані з введенням на території України з 24.02.2022 режиму воєнного стану у зв`язку із широкомасштабною військовою агресією Російської Федерації роти України, тимчасовою окупацією частини території Запорізької області, ведення бойових дій що є обставинами непереборної сили, у підтвердження чого послався на лист від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислової палати України.

18.08.2022 позивач повторно звернувся до відповідача із претензією № 3, в якій вимагав від відповідача здійснити поставку замовленого товару або повернути попередню оплату за непоставлений товар, а також повідомив про нарахування штрафних санкцій (на підставі п. 8.2 Договору) за порушення відповідачем строків поставки товару на загальну суму 177 863,33 грн. та запропонував оплатити їх добровільно.

Станом на час звернення позивача до суду з позовом у даній справі відповідачем товар, що є предметом Договору поставки № 2358 від 21.01.2022 і Специфікації № 1 від 21.01.2022 до нього, поставлений не був, так само і сума попередньої оплати за непоставлений товар в розмірі 887 580,02 грн. повернута не була.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 887 580,02 грн. основного боргу (попередньої оплати за непоставлений товар) та 383 952,17 грн. штрафних санкцій на підставі п., п. 8.2 і 8.4 Договору.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов`язаний сплатити повну ціну переданого товару.

Зі змісту п. 4.3 Договору та п. 4 Специфікації № 1 до Договору вбачається, що сторонами чітко визначена умова оплати товару шляхом здійснення попередньої оплати.

Матеріалами справи доведено, що по Договору поставки № 2358 від 21.01.2022 позивачем перераховано відповідачу 887 580,02 грн. грошових коштів як попередня оплата за товар.

Відповідачем товар, що є предметом Договору поставки № 2358 від 21.01.2022 і Специфікації № 1 до нього, поставлений не був.

За приписами ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 664 ЦК України унормовано, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідач належних і допустимих доказів, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, передання позивачу товару, що є предметом Договору поставки № 2358 від 21.01.2022 і Специфікації № 1 до нього, суду не надав.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання щодо передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому, можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного із варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі формі позову.

Позивач реалізував своє право, у порядку встановленому ч. 2 ст. 693 ЦК України шляхом пред`явлення відповідачу вимоги щодо повернення суми попередньої оплати, сплаченої за товар, який поставлений не був.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору поставки та припинення зобов`язань сторін за договором, в тому числі припинення обов`язку продавця поставити погоджений товар (в межах зобов`язання, яке виникло з конкретної погодженої поставки).

Доказів повернення позивачу грошових коштів у сумі 887 580,02 грн. станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 ЦК України.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За таких обставин, оскільки обов`язок Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКС-ЕЛЕКТРО» з повернення суми попередньої оплати у розмірі 887 580,02 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення суми попередньої оплати в розмірі 887 580,02 грн. є такою, що ґрунтується на законі, заявлена до стягнення правомірно та підлягає задоволенню судом.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Вимоги щодо стягнення штрафних санкцій позивач обґрунтовує посиланням на умови п., п. 8.2, 8.4 Договору, якими сторони визначили наступне:

- Постачальник у випадку прострочення поставки або недопоставки Товару у строки, які зазначені у специфікації на окрему партію товару, сплачує Покупцю штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення (п. 8.2);

- у випадку безпідставної відмови Постачальника від Договору або від виконання його умов Постачальник сплачує Покупцю штраф у розмірі 15 % від суми попередньої оплати товару за відповідною специфікацією на партію товару. Вданому випадку Постачальник сплачує вказаний штраф та повертає попередню оплату, передбачену пп. 4.3.1 Договору, Покупцю протягом 30 банківських днів разом із штрафом (п. 8.4).

Як вже вказувалося судом раніше, в силу припсів статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи доведений факт невиконання відповідачем взятого на себе обов`язку щодо поставки товару у строк згідно Специфікації № 1 від 21.02.2022 до Договору поставки № 2358 від 21.01.2022.

За змістом частини другої статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Тож до правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (неустойка, штраф, пеня) слід застосовувати положення глави 26 ГК України.

Згідно зі статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина перша статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто в розумінні статей 173 та 230 ГК України пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання).

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18.

Таким чином, нарахування відповідачу за прострочення поставки товару грошової суми в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення є обґрунтованим.

У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно положень частин 2-3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, законодавець наділяє суб`єктів господарських відносин при укладенні договору правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

З огляду на викладені положення законодавства у спірних правовідносинах сторони, керуючись принципом свободи договору, за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення негрошового зобов`язання - порушення строків постачання товару.

Згідно зі статтями 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Отже, у даному випадку сторони Договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо поставки товару, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили умови Договору, підписавши його; доказів того, що під час укладення правочину сторони пропонували інші умови в частині відповідальності за порушення договірних зобов`язань суду надано не було.

Відповідно до розрахунку позивача сума пені за прострочення поставки товару на загальну суму 1 267 971,46 грн. відповідно до Специфікації № 1 від 21.02.2022 до Договору становить 250 815,17 грн., яка розрахована за період з 29.03.2022 по 28.09.2022, а сума штрафу становить 133 137,00 грн. (15 % від 887 580,02 грн.).

Оскільки судом встановлений факт порушення відповідачем зобов`язань по поставці товару в обумовлений Договором та Специфікацією № 1 від 21.02.2022 до нього строк, то вимоги позивача про стягнення з відповідача пені і штрафу є законними та обґрунтованими.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд дійшов висновку, що даний розрахунок є неправильним, оскільки позивачем неправильно визначено дату, з якої починається прострочення виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару. Так відповідно до умов Договору та Специфікації № 1 від 21.02.2022 до нього граничний строк поставки товару 29.03.2022, таким прострочення виконання зобов`язання з поставки товару починається з 30.03.2022.

Згідно проведеного судом перерахунку за порушення строків поставки товару за Договором стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 250 120,40 грн., яка розрахована за період з 30.03.2022 по 28.09.2022.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача пені заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 250 120,40 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені в задоволені позову відмовляється.

Перевіривши розрахунок штрафу, наданий позивачем, суд прийшов до висновку, що даний розрахунок не порушує норми законодавства та виконаний арифметично правильно, а том вимога про стягнення з відповідача 133 137,00 грн. штрафу на підставі п. 8.4 Договору підлягає задоволенню судом.

При цьому суд вважає, що позивачем при розрахунку штрафних санкцій дотримані вимоги ст. 258 ЦК України.

Зокрема, порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Так, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до Закону України від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» Цивільний кодекс України доповнено п. 12 Прикінцевих та перехідних положень відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин, впроваджений в Україні з 12.03.2020 безперервно продовжувався до 30.06.2023 (постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020, № 239 від 25.03.2020, № 291 від 22.04.2020, № 343 від 04.05.2020, № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022, № 383 від 25.04.2023).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії (п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, враховуючи зміни, внесені Законом України 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»).

Стосовно доводів відповідача, що обставини ведення на території України воєнних дій у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, майже щоденні ракетні обстріли Запорізької області та безпосередньо міста Запоріжжя та введення режиму воєнного стану на території України є обставинами непереборної сили, тобто форс-мажорними обставинами, які впливають на виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з частиною 2 статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору.

Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. При цьому закон звільняє від відповідальності за порушення зобов`язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.

Отже, визначення форс-мажору передбачає, що сам по собі воєнний стан не може бути автоматично форс-мажором, для визнання його таким обов`язково щоб він безпосередньо спричинив неможливість виконати те чи інше договірне зобов`язання.

Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі строк дії режиму воєнного стану в Україні продовжений до 14.02.2024.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Керуючись вищевказаною нормою, Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин. З метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст., ст. 14, 14№ Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

Більш того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, абстрактний та загальний лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією РФ проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Також суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вище наведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21.

Підсумовуючи викладене суд зауважує, що форс-мажор не звільняє від обов`язку виконати зобов`язання, він звільняє виключно від відповідальності за невиконання зобов`язання (неустойка у формі штрафу та пені, відшкодування збитків).

Відповідно до п., п. 7.2-7.4 Договору сторона, для якої створюється неможливість належного виконання договірних обов`язків, повинна негайно в письмовому вигляді інформувати іншу сторону про настання та припинення обставин, які не дозволяють належним чином виконувати свої зобов`язання. При настанні зазначених обставин строки, відведенні на виконання цього Договору, будуть автоматично продовжені на період дії цих обставин, якщо сторонами не буде обумовлене інше. Належним підтвердженням дії обставин непереборної сили є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.

У даному випадку відповідачем не надано доказів дотримання порядку, прописаного в Договорі, повідомлення позивача про виникнення форс-мажору та, як наслідок, неможливість забезпечити поставку товару, за який позивачем сплачена попередня оплата, з моменту початку збройної агресії Російської Федерації проти України.

Відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за Договором, та про отримання відповідних підтверджуючих документів.

Також суд звертає увагу, що, статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.

Введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі (Приватне підприємство «КРИСТАЛ УМАНЬ») також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на повернення йому відповідачем суми попередньої оплати за Договором поставки № 2358 від 21.01.2022, на яку товар відповідачем не поставлений, а також сплати штрафних санкцій за порушення зобов`язань за Договором.

Розглядаючи клопотання відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій на 50 % , суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Зі змісту наведених норм вбачається, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Таким чином, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19.

При застосуванні частини 3 ст. 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Дослідивши наведені відповідачем обставини та подані в їх обґрунтування докази, суд вважає, що надані документи жодним чином не свідчать про здійснення з боку відповідача конкретних дій щодо вжиття усіх можливих заходів для виконання зобов`язань за Договором поставки № 2358 від 21.01.2022.

В даній справі відповідачем не було доведено, що належні до штрафні санкції є надмірно великі, що відповідач знаходиться в тяжкому майновому стані або що існують будь-які інші обґрунтовані обставини, які обумовлюють необхідність втручання суду щодо розміру встановленої відповідальності за порушення відповідачем зобов`язання, а тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 50 %.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідача, наведені в обґрунтування заперечень на позовну заяву, судом визнані безпідставними та недоведеними.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними, законними та такими, що підлягають задоволенню судом частково в частині стягнення з відповідача на користь позивача 887 580,02 грн. основного боргу, 133 137,00 грн. штрафу та 250 120,40 грн. пені. В іншій частині позовних вимог в задоволені позову відмовляється.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки спір доведено до суду з його вини.

Керуючись ст., ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного підприємства «КРИСТАЛ УМАНЬ», м. Умань Уманського району Черкаської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКС-ЕЛЕКТРО», м. Запоріжжя про стягнення 1 271 532,19 грн. заборгованості за договором поставки № 2358 від 21.01.2022 задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКС-ЕЛЕКТРО», (69063, м. Запоріжжя, вул. Академіка Амосова, буд. 107, ідентифікаційний код юридичної особи 40905126) на користь Приватного підприємства «КРИСТАЛ УМАНЬ», (юридична адреса: 20300, Черкаська область, Уманський район, м. Умань, вул. Садова, буд. 6; адреса для листування: 20300, Черкаська область, Уманський район, м. Умань, вул. Незалежності, буд. 90а, ідентифікаційний код юридичної особи 43534990) 887 580 (вісімсот вісімдесят сім тисяч п`ятсот вісімдесят) грн. 02 коп. основного боргу, 133 137 (сто тридцять три тисячі сто тридцять сім) грн. 00 коп. штрафу, 250 120 (двісті п`ятдесят тисяч сто двадцять) грн. 40 коп. пені та 19 062 (дев`ятнадцять тисяч шістдесят дві) грн. 56 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог в задоволенні позову відмовити.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 26» грудня 2023 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.