Постанова

від 26.12.2023 по справі 440/6778/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Алєксєєва Н.Ю.

26 грудня 2023 р. Справа № 440/6778/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В с т а н о в и в:

11.08.2022 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) в якому просить :

- визнання неправомірними дій начальника відділу управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області ОСОБА_2 та старшого державного виконавця Федько Є.О.;

- визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця відділу управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Федько Є.О. від 11.11.2021 про закінчення виконавчого провадження № 66464404.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2022 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку з невідповідністю її вимогам ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначено, що недоліки необхідно було усунути шляхом надання суду:

- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та інших доказів поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом;

- оригіналу або належним чином засвідченої копії оспорюваної постанови, а у разі її відсутності у позивача - клопотання про витребування такої постанови, оформленого відповідно до статті 80 КАС України;

- позовної заяви, оформленої відповідно до частини 5 статті 160 КАС України, у тому числі, із зазначенням особи, до якої звернені вимоги позову, в якості відповідача (зазначити повне найменування, його місцезнаходження, поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомі номери засобів зв`язку, його офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти), а також копій такої позовної заяви відповідно до кількості учасників справи;

- документ про сплату судового збору в розмірі 992.40 грн. або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

09.01.2023 на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від позивача до суду надійшла уточнена позовна заява, у якій позивач, зокрема, просить поновити строк на звернення до суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

Повертаючи адміністративний позов на підставі п. 1 ч. 4 ст.169 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що позивач вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху у встановлений в такій ухвалі строк не виконав, недоліки позовної заяви не усунув. Суд не знайшов підстав для визнання вказаних причин пропуску строку звернення до суду поважними, а тому у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду слід відмовив. Також суд зазначив, що позивачем не наведено належних пояснень у визначенні відповідачем Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) у позові, не визначено зміст позовних вимог щодо даного відповідача. Також, суд зазначив, що жодного документа про сплату судового збору або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, позивачем до суду не надано.

Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2023, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що строк звернення до суду з позовом пропущений з поважних причин, оскільки постанову старшого державного виконавця відділу управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Федько Є.О. від 11.11.2021 про закінчення виконавчого провадження №66464404 вона не отримувала. Позивач вказує, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 11.11.2021 їй не надсилалась, як це передбачено ч. 1 ст. 28 Законам України «Про виконавче провадження», тому вважає, що суд першої інстанції для повного з`ясування обставин повинен був встановити, чи направлялась оспорювана постанова на адресу позивача.

Посилається на те, що відсутність електронної пошти не може бути доказом байдужості до своїх прав та небажанням знайомитись з матеріалами справи.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 320 КАС України слід скасувати, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з положеннями ч. ч. 2, 3 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця встановлені ст. 287 КАС України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Колегія суддів зазначає, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Колегія суддів зазначає, що порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.

Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Вказані висновки сформовано Верховним Судом у постанові від 23.04.2020 у справі № 813/3756/17.

За правилами частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем оскаржується постанова про закінчення виконавчого провадження від 11.11.2021 ВП № 64464404, яка прийнята старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Позивач у заяві про поновлення строку, поданій до суду першої інстанції, зазначив, що постанову про закінчення виконавчого провадження від 11.11.2021 вона не отримувала, про її наявність дізнався 29.07.2022 з відповіді управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області (а.с. 62-63), після чого, без надмірних зволікань, 08.08.2022 звернулась до суду з позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Колегія суддів зазначає, що приписами Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII не передбачено обов`язку учасника виконавчого провадження слідкувати та самостійно ознайомлюватися з ходом виконавчого провадження та вчиненими діями державного виконавця. Обов`язком державного виконавця є ознайомлення учасників виконавчого провадження з вчиненими діями, а ознайомлення учасниками виконавчого провадження з вчиненими діями останнього є їх право.

Законодавство не зобов`язує стягувача за виконавчим провадженням самостійно вчиняти активні дії щодо отримання постанов державного виконавця, адже, обов`язок направлення сторонам виконавчого провадження процесуальних документів лежить саме на державному виконавцеві.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, не встановив, чи направлялась постанова державного виконавця на адресу позивача, не надав оцінку зазначеним позивачем обставинам пропуску строку звернення до суду, не встановив з достовірністю, що вказані позивачем обставини не є поважними, не надав оцінки діям позивача щодо ознайомлення з рухом виконавчого провадження, а лише обмежився висновками про їх неповажність.

Враховуючи вищезазначене, оскільки колегією суддів не встановлено обставин, що спростовують твердження позивача про те, що про наявність оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження ОСОБА_1 дізналася 29.07.2022, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про пропуск строку звернення до суду.

Приписами частини 5 статті 5 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Також, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).

Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»).

У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також, у справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Отже, виходячи з норм Конституції України, а також, з норм міжнародного права, повернення позовної заяви унеможливило доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.

З урахуванням наведеного, та, з огляду на те, що судом першої інстанції не було встановлено, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод та інтересів, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції постановлена передчасно.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню, а справу слід передати на розгляд суду першої інстанції.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення з порушенням норм процесуального права, що призвело до створення перешкоди у реалізації позивачем права на доступ до правосуддя, а тому наявні підстави для його скасування.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. ст. 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року, - скасувати.

Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова