Постанова

від 14.12.2023 по справі 2-110/1529/12

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/912/23

Справа № 2-110/1529/12

Головуючий у першій інстанції Чебан А. П.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю: представника НПП «Тузловські лимани» - адвоката Карташова А.Г.,

прокурора Шептіліс О.І. та представника ОСОБА_1 адвоката Шараг О.В.,

переглянув увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу заапеляційною скаргоюНаціонального природногопарку «Тузловськілимани»,яка поданаадвокатом ПоповимМаксимом Миколайовичемта заявоюпершого заступникакерівника Одеськоїобласної прокураторив інтересахдержави вособі Одеськоїобласної державноїадміністраціїпроприєднання доапеляційної скарги на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 січня 2012 року, за позовом ОСОБА_1 до Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області (правонаступником якої є Білгород-Дністровська районна державна адміністрація), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області (правонаступником якої є Державна інспекція архітектури та містобудування України), про визнання права власності на нежитлову будівлю, -

в с т а н о в и в:

16 грудня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, про визнання права власності на нежитлову будівлю у якому просив суд визнати за ним право власності на нежитлову будівлю, що розташована на території 1-го км Піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області, обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідно до договору про спільну діяльність, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 - третьою особою по справі, ними було досягнуто домовленості щодо будівництва нежитлової будівлі (магазину), розташованої на території 1-го км. Піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області. Згідно умов вказаного договору ОСОБА_2 повинна була поставляти будівельні матеріали, а позивач займатися будівництвом нерухомості. Згідно п. 3.1. договору, у випадку неналежного виконання однією із сторін взятого на себе зобов`язання іншій стороні переходить право власності на зазначене приміщення. Після укладення договору сторони належно виконували умови договору про спільну діяльність, однак пізніше ОСОБА_2 почала порушувати умови договору, не поставляючи будівельні матеріали, чим змусила позивача взяти на себе її зобов`язання за договором. На теперішній час позивач фактично за свій рахунок закінчив будівництво обумовленого договором об`єкту нерухомості, тому друга сторона за договором не має заперечувати про передачу йому у власність цієї нежитлової будівлі. ОСОБА_1 вважає, що за ним може бути визнано право власності на спірну будівлю, оскільки його будівництвом не порушуються права та інтереси інших осіб, як того вимагає ч. 5 ст. 376 ЦК України, знаходиться у задовільному стані і може експлуатуватись за функціональним призначенням, крім того, земельна ділянка, на якій побудована зазначена вище нерухомість, була виділена йому Татарбунарською районною державною адміністрацією в строкове платне користування, саме для будівництва цієї нежитлової будівлі.

Представник Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області у судове засідання не з`явився, згідно надісланої до суду заяви просив справу розглянути без участі їх представника.

Третя особа, ОСОБА_2 , до судового засідання не з`явилась, але надіслала заяву, в якій просила справу розглядати за її відсутності, позовні вимоги визнала.

Представник третьої особи, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Одеській області у судове засідання не з`явилась, надіслала заяву в якій позовні вимоги визнала, просила розглядати справу без її участі.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 січня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області про визнання права власності на нежитлову будівлю задоволено. Суд визнав за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю, розташовану на території 1-го км. Піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області.

24січня 2021року адвокатПопов МаксимМаксимович вінтересах Національногоприродного парку«Тузловські лимани»звернувся доапеляційного судуз апеляційноюскаргою на вказане судове рішення, у якій просив суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду та скасувати рішення суду і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, про визнання права власності на нежитлову будівлю, посилаючись на те, що при ухваленні вказаного судового рішення було порушено права та законні інтереси Національного природного парку «Тузловські лимани», оскільки в зоні регульованої рекреації не передбачена діяльність з будівництва будь-яких споруд, а також рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм процесуального та матеріального права.

У частині 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року у справі №521/12093/19 (провадження №61-20975св19) дійшов наступного правового висновку: «відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В., апеляційний суд не врахував, що він звернувся до суду як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки (частина перша статті 352 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тлумачення наведених вище норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість дійти висновку щодо вирішення, чи невирішення судом першої інстанції питань про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Тобто апеляційному суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В., а у разі з`ясування, що судовим рішенням питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України».

За таких правових підстав ухвалою Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року поновлений адвокату Попову Максиму Миколайовичу в інтересах строк Національного природного парку «Тузловські лимани» на апеляційне оскарження рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 січня 2012 року та відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Попова Максима Миколайовича в інтересах строк Національного природного парку «Тузловські лимани» на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 січня 2012 року.

12жовтня 2021року Першийзаступник керівникаОдеської обласноїпрокуратури вінтересах державив особіОдеської обласноїдержавної адміністраціїзвернувся доапеляційного судуз заявоюпро приєднаннядо апеляційноїскаргиНПП «Тузловські лимани», у якій просив суд просив суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду та скасувати рішення суду і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, про визнання права власності на нежитлову будівлю, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Одеськогоапеляційного судуОдеської областівід 24листопада 2021року прийнятазаява Одеськоїобласної прокуратури про приєднання до апеляційноїскарги адвоката Попова Максима Миколайовича в інтересах Національного природного парку «Тузловські лимани» на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 січня 2012 року.

Представники Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, Державної інспекції архітектури та містобудування України, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в судове засідання до апеляційного суду не з`явилась, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про отримання ними судових повісток.

13 грудня 2023 року від ОСОБА_4 надійшла заява про розгляд справи без її участі участі.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга адвоката Павлова Максима Миколайовича в інтересах Національного природного парку «Тузловські лимани» на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 січня 2012 року та заява Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратори в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації про приєднання до апеляційної скарги адвоката Павлова Максима Миколайовича в інтересах Національного природного парку «Тузловські лимани» на вказане судове рішення, є неприйнятними та провадження за апеляційною скаргою підлягає закриттю за таких підстав.

У частинах1та 2статті 367ЦПК Українизазначено,що судапеляційної інстанції переглядаєсправу занаявними вній ідодатково поданимидоказами таперевіряє законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5ЦПК Українипередбачено,що, здійснюючиправосуддя,суд захищаєправа,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні тасуспільні інтересиу спосіб,визначений закономабо договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

За змістомстатей 316,317,321,391ЦК України право власності цеправо особиволодіти,користуватися тарозпоряджатися своїммайном насвій розсуд,але вмежах,передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частинами 1та 2статті 386ЦК Українипередбачено,що державазабезпечує рівнийзахист правусіх суб`єктівправа власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Судом першої інстанції встановлено, що копією розпорядження Татарбунарської райдержадміністрації Одеської області №378/А-2010 від 14.10.2010 (а.с. 7) підтверджується, що ОСОБА_1 було надано, в довгострокову оренду терміном на 20 років, земельну ділянку загальною площею 0,15 га для розміщення рекреаційного комплексу на території 1-го км. Піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області.

Згідно довідки виданої Татарбунарським бюро технічної інвентаризації вбачається, що вартість нежитлової будівлі в с. Лебедівка Татарбунарського району Одеської області, складає 6 302 грн (а.с. 11).

Наявність спірної будівлі підтверджується копією технічного паспорту на нежитлову будівлю (магазин) в с. Лебедівка Татарбунарського району Одеської області (а.с. 12-13).

З висновку про технічний стан нежитлової будівлімагазину, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14-31) вбачається, що будівля знаходиться в задовільному технічному стані та пригодна для подальшої експлуатації за своїм функціональним призначенням відповідно до будівельних, санітарних та протипожежних норм.

Відповідно до вимог частин 2, 4 статті 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов`язання, пов`язані з первісним зобов`язанням, якщо інше не встановлено договором.

Згідно частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до частини 5 статті 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно частини 3 статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Нежитлова будівля, розташована за адресою: 1-й км. Піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області, є самочинною спорудою. Згідно висновку експерта даний об`єкт зведений без порушень будівельних норм і правил та його будівництвом не порушуються права інших осіб.

Як вбачається з умов договору про спільну діяльність укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 08.09.2009 року сторони визначили альтернативне зобов`язання передати у власність об`єкт нерухомості, що відповідає вимогам статей 539, 604 ЦК України, тобто домовились про припинення зобов`язання по постачанню будівельних матеріалів його заміною на зобов`язання про передачу у власність стороні, яка належно виконувала зобов`язання (тобто ОСОБА_1 ) нерухомого майна.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за ОСОБА_1 може бути визнано право власності на нежитлову будівлю, розташовану на території 1-го км. Піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області.

24 лютого 2021 року, тобто більше ніж через 9 років адвокат Павлов Максим Миколайович в інтересах Національного природного парку «Тузловські лимани» звернувся доОдеського апеляційногосуду ізапеляційною скаргою на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 січня 2012 року.

Тому, в оцінці доводів заявника суд апеляційної інстанції виходить з того, що у процесуальному законі передбачається визначення певного розумного за тривалістю проміжку часу, протягом якого за звичайних умов учасник розгляду справи матиме можливість скласти скаргу на певне судове рішення; такий строк визнається об`єктивно необхідним для вчинення такої процесуальної дії, якщо сторона діє добросовісно та зважено.

Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації»), яка з огляду на положення статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті її преамбули, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено вирішено і не має переглядатися до безмежності») (рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», заява №24465/04). У разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], №28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (дивитись справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява №52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).

У справі «Желтяков проти України» Європейським судом з прав людини зазначено, що одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що після остаточного вирішення судами питання їхнє рішення не повинно ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру. У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини також наголосив, що суд повинен з`ясувати, чи вимагає ситуація грубого втручання у остаточне рішення суду, зокрема, якщо було допущено серйозне порушення процесуальних норм або з метою виправлення помилок правосуддя.

У справі «Трегубенко проти України», розглядаючи доводи Уряду про виправдання втручання у майнові права заявника з посиланням на те, що таке втручання було спрямоване на правильне застосування законодавства, Європейський Суд з прав людини зробив висновок про те, що, хоча правильне застосування законодавства беззаперечно становить «суспільний інтерес», але, виходячи із обставин справи, цей інтерес мав на меті порушення основних принципів правової визначеності та доступу до суду.

У Доповіді щодо верховенства права Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії), схваленій на 86-му пленарному засіданні 2526 березня 2011 року, зазначено, що правова визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №2-1678/05 (провадження №14-262цс19).

У частині 1 статті 352 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті та правового висновку Верховного Суду України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі №6-885цс15, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов`язки цих осіб.

Отже, первинним для розгляду апеляційної скарги адвоката ПавловаМаксима Миколайовичав інтересахНаціонального природногопарку «Тузловськілимани»,особи, яка не брала участі у цій справі, є з`ясування апеляційним судом тієї обставини, чи вирішив суд оскаржуваним судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки вказаної особи.

Встановлено, що згідно Інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 жовтня 2021 року позивачу ОСОБА_1 належала на праві власності нежитлова будівля, загальною площею 12,9 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 на земельній ділянці, площею 0, 1495 га, кадастровий номер 5125000000:01:003:0012, яка належала ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 24.02.2011.

19 березня 2019 року позивач ОСОБА_1 подарував нежитлову будівлю, загальною площею 12,9 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 у спільну часткову власність ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 19.03.2019, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Терлецькою О.В., зареєстрованого у реєстрі за №136.

30 серпня 2019 року Татарбунарською державною районною адміністрацією Одеської області надано ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в оренду на 49 років земельну ділянку, площею 0, 1495 га, кадастровий номер 5125000000:01:003:0012, із земель рекреаційного призначення для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення (вид використання для розміщення рекреаційного комплексу для відпочиваючих), розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 180-184).

Згідно інформації від 20 квітня 2021 року, наданої Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області, межі території НПП «Тузловські лимани» на площу 2 543 га, що включені до складу національного природного парку без вилучення, на теперішній час в передбаченому земельним законодавством порядку, не визначені та не встановлені. За даними Відділу та інформації, яка наявна у Держаному земельному кадастрі земельну ділянку, площею 0, 1495 га, кадастровий номер 5125000000:01:003:0012, цільове призначення 07.01 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, категорія земель землі рекреаційного призначення, не входить до складу земель НПП «Тузловські лимани» (а.с. 149).

Отже, рішення Татарбунарськго районного суду Одеської області від 06 січня 2012 року не порушує права та законні інтереси НПП «Тузловські лимани».

За таких обставин, ухвалене судове рішення не завдає НПП «Тузловські лимани» шкоди, що виражається у несприятливих для нього наслідках, не залучення його доучасті усправінепорушує йогоправо надоступ досуду,тому судпершої інстанціїне вирішувавпитання проправа таобов`язки вказаноїособи тау неївідсутнє правона апеляційнеоскарження вказаногосудового рішенняй переглядостаточного рішеннясудом першоїінстанції завказаною апеляційноюскаргою тазаявою проприєднання доапеляційної скарги було би грубим втручанням у принцип res judicata.

Згідно пункту3частини 1статті 362ЦПК України,суд апеляційноїінстанції закриваєапеляційне провадження,якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

За таких підстав, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що у даному випадку провадження за вказаною апеляційною скаргою підлягає закриттю.

Керуючись ст. ст. 352, 362, 367, 382384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного природного парку «Тузловські лимани», яка подана адвокатом Поповим Максимом Миколайовичем та заявою першого заступника керівника Одеської обласної прокуратори в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації про приєднаннядо апеляційноїскарги на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 січня 2012 року, за позовом ОСОБА_1 до Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області (правонаступником якої є Білгород-Дністровська районна державна адміністрація), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області (правонаступником якої є Державна інспекція архітектури та містобудування України), про визнання права власності на нежитлову будівлю, закрити.

Постанова судуапеляційної інстанціїнабирає законноїсили здня їїприйняття,однак можебути оскарженав касаційномупорядку протягомтридцяти днівз дняскладання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 25 грудня 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк