Рішення

від 27.12.2023 по справі 369/6625/22

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/6625/22

Провадження № 2/369/1672/23

РІШЕННЯ

Іменем України

27.12.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Соловюк В.І.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Форс Гард», ОСОБА_4 , треті особи приватний нотаріус Пономарьова Дар`я Володимирівна, державний реєстратор Сквирської міської ради Київської області Шерстюк Альони Олександрівни про скасування державної реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в :

У липні 2022 року позивач звернувсь до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що йому на праві власності належать нежитлові будівлі по АДРЕСА_1 . 21 квітня 2021 року між ним та Боярською міською радою укладеного договір оренди земельної ділянки площею 1,3105га з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 по АДРЕСА_1 . У самому договорі оренди вказується, що йому на праві власності належить вищевказане нежитлове приміщення. Жодного відчуження свого нерухомого майна він не здійснював.

Але йому стало відомо, що 15 лютого 2022 року право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ТОВ «Форс Гард» на підставі укладеного з ОСОБА_4 договору. Предметом договору є нежитлова будівля, розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 по АДРЕСА_2 . При цьому право власності ОСОБА_4 зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора Шерстюк А.О. 31 січня 2022 року. Вказав, що хоч і вказана різна адреса, але це є один об`єкт, оскільки він знаходиться на одній земельній ділянці та АДРЕСА_2 це стара назва, а АДРЕСА_1 нова.

Вказав, що він один реальний власник, жодних правочинів не підписував, не виражав свою волю на відчуження майна, майно вибуло поза його волею, а ОСОБА_4 зареєстрував за собою право власності на об`єкт нерухомого майна на підставі підроблених документів, ввів в оману контрагента по договору, тобто при вчиненні правочину порушено вимоги ст.203 ЦК України. Тому факт набуття ОСОБА_4 та ТОВ «Форс Гард» є неправомірними та підлягають скасуванню всі реєстраційні дії щодо об`єкту та визнанню недійсним правочину в судовому порядку. Вважає, що саме всі докази мають надати відповідачі, а його право власності підлягає захисту на підставі ст.388 ЦК України шляхом витребування даного майна та визнання за ним права власності.

Просив суд:

скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зареєстрованого 31 січня 2022 року за номером запису 46473637, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2571787932140 на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнати недійсним, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Форс Гард» договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, розташованої на земельній ділянці площею 1,3105га, кадастровий номер 3222410300:02:009:5440, за адресою: України, АДРЕСА_2 ;

скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зареєстрованого 15 лютого 2022 року за номером запису 46715607, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2571787932140 на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнати за ОСОБА_3 право власності на вказане майно і витребувати на його користь з чужого незаконного володіння ТОВ «Форс Гард»;

понесені судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 серпня 2022 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

22 вересня 2022 року надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову, відповідач ТОВ «Форс Гард» вказав, що на підставі договору, укладеному 15 лютого 2022 року між товариством та ОСОБА_4 , товариство є власником нежитлової будівлі, операторної АЗС, загальною площею 19,5 кв.м по АДРЕСА_2 . Право власності зареєстровано у відповідному реєстрі за №299708687 від 15 лютого 2022 року. Після набуття права власності, товариство звернулось 07 червня 2022 року до Боярської міської ради щодо оренди земельної ділянки та повідомив про початок господарської діяльності. Натомість міська рада відмовила, оскільки земельна ділянка перебуває у користуванні іншої особи. З поданих документів вбачається, що на час укладення договору позивач не мав в оренді вищевказану земельну ділянку та відповідно є розбіжності у площі приміщенні, яка набута товариством у власність. Вважають, що позивач ніколи не мав у власності майно, яке належить товариство, тому не має право заявляти віндикаційний позов. Просили відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2023 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив позов задоволити.

У судовому засіданні представник відповідача ТОВ «Форс Гард» проти позову заперечував. Просив відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи встановлено, що право власності продавця майна ОСОБА_4 зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора Сквирської міської ради Київської області №46473637 від 31 січня 2022 року.

На реєстрацію державному реєстратору подано: заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, технічний паспорт на об`єкт, витяг з Реєстру будівельної діяльності №ТІ-000225-01/22 від 20 січня 2022 року, довідка про технічні показники №1 та №2 від 20 січня 2022 року, технічний паспорт на громадський будинок операторна АЗС (пакет документів наданий начальником відділу цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації та діяльності центрів надання адміністративних послуг Білоцерківської райждержадміністрації).

Проведення державної реєстрації речових прав врегульовано Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, якою затверджено Порядок про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 не вказав, яку саме норму законодавства про реєстрацію прав було порушено при реєстрації права власності.

З поданих суду доказів та документів, наданих на реєстрацію права власності підстав, вказаних у ст.24 Закону для прийняття рішення про зупинення або відмову у проведенні державної реєстрації, реєстратором не встановлено, зважаючи, що їх перелік є вичерпним.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ст.ст. 655, 657 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

15 лютого 2022 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Форс Гард» укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, операторну АЗС, розташовану на земельній ділянці площею 1,3105га, кадастровий номер 3222410300:02:009:5440, за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з частинами 1, 4 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Частиною 4 статті 334 ЦК України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до витягу №299708687 від 15 лютого 2022 року право власності на нежитлову будівлю - операторну АЗС, площею 19,5 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 вказував, що ОСОБА_4 неправомірно спочатку зареєстрував за собою право власності на об`єкт нерухомого майна, а потім відчужив майно, яке належить йому на праві власності, що є підставою для скасування всіх реєстраційних дій, визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння.

На підтвердження свого права власності на нерухоме майно ОСОБА_3 надав Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №304851176 від 13 липня 2022 року, технічний паспорт на виробничий будинок з господарськими (допоміжіними) будівлями та спорудами.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен мас право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Аналіз вказаної норми та зміст позовних вимог за даним позовом свідчить про те, що даний позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння).

Віндикація - витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами.

Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої таке майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.

У такій справі необхідно встановити обставини, що мають засвідчити правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, а саме: підтверджують його право власності або інше речове право титульного володільця на витребуване майно; вибуття майна з володіння позивача; наявність майна в натурі у володінні відповідача; відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном.

Правові позиції щодо особливостей віндикації та обсягів доведення у справах за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема у постановах від 15травня 2018 року у справі №923/630/17, від 29 січня 2019 року у справі №911/3312/17, від 02 квітня 2019 року у справі №911/737/18, від 19 червня 2019 року у справі №914/1671/17, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц.

Верховний Суд у своїй постанові від 21 червня 2018 року у справі №703/5364/15- ц вказав, що застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Аналіз ст.387 ЦК України свідчить про те, що віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі.

Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно, має довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.

У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі №910/13536/19 зазначено, що для застосування передбаченого ст.387 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заявляючи вимоги про витребування з чужого незаконного володіння майна позивач вказував на порушення його права власності, незаконність вибуття з власності.

У постанові від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Відповідно до статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. що має лише родові ознаки, є замінною.

Тобто індивідуально визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками: а) єдині у своєму роді; б) відрізняються від інших кількома ознаками; в) вирізнені із загальної маси речей цього роду. Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов`язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді (наприклад, картиною), до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.

Частиною 2 статті 328 ЦК України закріплено презумпцію правомірності набуття права власності, та за умовами частини 3 статті 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або рішення суду.

Тобто позивач має довести відсутність у відповідача правових підстав володіння майном та підтвердити своє право власності на спірне майно.

За змістом статті 387 ЦК та частини 3 ст.12 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно, має довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.

Крім того, при розгляді віндикаційного позову позивач повинен підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.

Отже, умовами задоволення такого позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.

Разом з тим, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №304851176 від 13 липня 2022 року за ОСОБА_3 право власності зареєстровано на майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , в тому числі будівля АЗС, Е загальною площею 16,5 кв.м.

З поданого технічного паспорту на виробничий будинок з господарськими будівлями та спорудами вбачається, що проведена інвентаризація об`єкту нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , в тому числі приміщення виробничого будинку будівля АЗС, літера Е, площею 16,5 кв.м.

Даний технічний паспорт суд до уваги не приймає, оскільки позивач надав не завірену належним чином копію, а наявна копія зроблена з копії, не містить всіх підписів осіб, які там вказані, а також згідно листа №120620023 від 12 червня 2023 року ТОВ Бюро технічної інвентаризації оформлення землі та нерухомості такого технічного паспорту не виготовляв та не видавав.

Інші докази наявного у позивача права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлової будівлі, операторну АЗС, площею 19,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 позивач суду не надав.

Звертаючись з позовом про витребування майна, позивачем не конкретизовано яким чином об`єкт площею 16,5 кв.м по АДРЕСА_1 чи АДРЕСА_1 , є тотожним об`єкту площею 19,5 кв.м по АДРЕСА_2 . Знаходження його на одній і тій самій земельній ділянці не може достатнім доказом, оскільки земельна ділянка площею 1,3105га. У різних документах кадастровий номер земельної ділянки один, а адреси різні. Встановити, що саме знаходиться на цій земельній ділянці з наявних матеріалів справи, яким чином та коли змінювались чи присвоювались адреси не вбачається за можливе. Дані розбіжності не усунуті позивачем при розгляді справи, хоча відповідач акцентував на дані розбіжності у відзиві на позов. Не заявив позивач і клопотань про витребування доказів, у разі складнощів в їх отриманні. На підставі наданих доказів, пояснень сторін, суд приходить до висновку, що позивач не довів наявного у нього права власності на спірний обєкт, не довів по суті свого порушеного права, а тому відсутні підстави для витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування реєстраційних дій.

Щодо вимог про визнання права власності.

Як вбачається зі ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Не розглядаються документи оформлені з порушенням вимог законодавства.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою стороною, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про - визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

З огляду на те, що відповідно до ст.328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст.392 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.328, ч.4 ст.334 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини першоїстатті 13 ЦК Україницивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійснені цивільних прав особа повинна додержуватись моральних засад суспільства.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності - одні з керівних засад цивільно-правового регулювання суспільних відносин, які визначають характер поведінки учасників з точки зору необхідності сумлінного здійснення ними своїх цивільних прав і виконання цивільних обов`язків, а також права та інтереси інших учасників з метою недопущення їх порушення, закріплення можливості адекватного захисту порушеного права або інтересу.

Звертаючись до суду з позовом, позивач має обрати спосіб захисту не будь-який, а такий, що передбачений законом. ОСОБА_3 просив суд також визнати право власності об`єкт нерухомості по АДРЕСА_2 , але не надав жодних допустимих і належних доказів того, що він звертався у відповідні установи для набуття права власності у встановленому законом порядку, йому було неправомірно відмовлено, або наявні інші перешкоди, і єдиний можливий спосіб захисту свого права є визнання права власності у судовому порядку. Клопотань про витребування таких доказів позивач також не заявив, у разі складнощів в їх отриманні.

У зв`язку із вищевикладеним, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Форс Гард», ОСОБА_4 , треті особи приватний нотаріус Пономарьова Дар`я Володимирівна, державний реєстратор Сквирської міської ради Київської області Шерстюк Альони Олександрівни про скасування державної реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 27 грудня 2023 року.

Суддя