Постанова

від 29.10.2024 по справі 369/6625/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/7703/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2024 року місто Київ

справа №369/6625/22

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 грудня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Пінкевич Н.С. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форс Гард», ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Пономарьова Дар`я Володимирівна, державний реєстратор Сквирської міської ради Київської області Шерстюк Альона Олександрівна про скасування державної реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

В липні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив:

скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зареєстрованого 31 січня 2022 року за номером запису 46473637, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2571787932140 на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Форс Гард» договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, розташованої на земельній ділянці площею 1,3105 га, кадастровий номер 3222410300:02:009:5440, за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зареєстрованого 15 лютого 2022 року за номером запису 46715607, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2571787932140 на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати за ним право власності на вказане майно і витребувати на його користь з чужого незаконного володіння ТОВ «Форс Гард».

В обґрунтування вимог посилався на те, що йому на праві власності належать нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_2 .

21 квітня 2021 року між ним та Боярською міською радою укладеного договір оренди земельної ділянки площею 1,3105 га з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 за адресою: АДРЕСА_2 . У самому договорі оренди вказується, що йому на праві власності належить вищевказане нежитлове приміщення. Жодного відчуження свого нерухомого майна він не здійснював.

Вказував, що йому стало відомо, що 15 лютого 2022 року право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ТОВ «Форс Гард» на підставі укладеного з ОСОБА_2 договору, предметом якого є нежитлова будівля, розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначав, що право власності ОСОБА_2 на зазначене майно зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора Шерстюк А.О. 31 січня 2022 року.

Вказував, що хоч і вказана різна адреса об'єкту, але це є один об'єкт, оскільки він знаходиться на одній земельній ділянці та АДРЕСА_3 .

Посилався на те, що він один реальний власник, жодних правочинів він не підписував, не виражав свою волю на відчуження майна, майно вибуло поза його волею, а ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на об'єкт нерухомого майна на підставі підроблених документів, ввів в оману контрагента по договору, тобто при вчиненні правочину порушено вимоги ст.203 ЦК України.

Вважає, що факт набуття права власності ОСОБА_2 та ТОВ «Форс Гард» є неправомірним та відповідно підлягають скасуванню всі реєстраційні дії щодо об'єкту та визнанню недійсним правочину в судовому порядку.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 грудня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

На обґрунтування вимог посилався на те, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 304851176 від 13 липня 2022 року вбачається, що він являється власником об`єкту нерухомості в АДРЕСА_2 , загальною площею 660 кв.м.

Вказував, що згідно відомостей про складові частини об`єкта нерухомого майна складовою частиною об`єкту нерухомого майна є будівля АЗС, загальною площею 16,5 кв.м. Вказане нерухоме майно було зареєстровано державним реєстратором 18 жовтня 2019 року, номер запису про право власності 33772488.

Зазначав, що з дати укладання договору оренди 21 квітня 2021 року з Боярською міською радою на земельній ділянці площею 1,3105 га в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3222410300:02:009:5440 знаходились лише нежитлові приміщення, які є його власністю на підставі свідоцтва про право власності від 18 жовтня 2019 року, номер запису про право власності 33772488. Будь якого іншого майна других осіб на орендованій ним земельній ділянці не було і не має.

Вказував, що зазначену земельну ділянку він орендує більше 25 років.

Посилався на те, що ним було набагато раніше зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомості ніж відповідачем ОСОБА_2 . Він зареєстрував право власності на спірний об`єкт 18 жовтня 2019 року, а відповідач лише 31 січня 2022 року, тобто майже через 2,5 роки.

Вказував, що твердження суду першої інстанції, що реєстратором не встановлено підстав для прийняття рішення про зупинення або відмову у проведенні державної реєстрації за ОСОБА_2 є помилковими, оскільки такі підстави були.

Зазначав, що наданих ОСОБА_2 державному реєстратору документів вбачається, що в них відсутні будь-які документи, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Посилався на те, що твердження суду, що позивач не довів в судовому засіданні, що спірне приміщення АЗС являється одним і тим же об`єктом нерухомості є хибним та не відповідає дійсності. Незважаючи на те, що в різних документах зазначені різні адреси спірного об`єкту нерухомості, але вони розташовані на одній і тій же земельній ділянці, що має кадастровий номером 3222410300:02:009:5440. Це пов`язано з тим, що АДРЕСА_3

Вказував, що відповідно до листа виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області №02-10/444-24 від 22 січня 2024 року рішення виконавчого комітету Боярської міської ради щодо присвоєння адреси АДРЕСА_1 земельній ділянці з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 не приймалось.

Зазначав, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 на дату реєстрації права власності спірного майна ОСОБА_2 31 січня 2022 року мала адресу - АДРЕСА_2 , а не - АДРЕСА_1 .

Вважає, що проведена подвійна державна реєстрація права власності щодо одного і того ж об`єкта нерухомості, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.

Посилався на те, що спірне нерухоме майно вибуло поза волею його власника, про що свідчить відсутність у позивача наміру на укладення оспорюваних правочинів, оскільки особистого підпису у оспорюваному договорі він не ставив.

07 березня 2024 року від відповідача ТОВ «Форс Гард» на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ТОВ «Форс Гард» заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Пономарьова Д.В., державний реєстратор Сквирської міської ради Київської області Шерстюк А.О. в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для його задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ст.ст.655, 657 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з частинами 1, 4 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Частиною 4 статті 334 ЦК України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен мас право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Аналіз вказаної норми та зміст позовних вимог за даним позовом свідчить про те, що даний позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння).

Віндикація - витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред'являється в тих випадках, коли порушені права володіння користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами.

Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої таке майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Правові позиції щодо особливостей віндикації та обсягів доведення у справах за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема у постановах від 15 травня 2018 року у справі №923/630/17, від 29 січня 2019 року у справі №911/3312/17, від 02 квітня 2019 року у справі №911/737/18, від 19 червня 2019 року у справі №914/1671/17, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц.

Відповідно до статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. що має лише родові ознаки, є замінною.

Тобто індивідуально визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками: а) єдині у своєму роді; б) відрізняються від інших кількома ознаками; в) вирізнені із загальної маси речей цього роду. Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов'язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді (наприклад, картиною), до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів.

Частиною 2 статті 328 ЦК України закріплено презумпцію правомірності набуття права власності, та за умовами частини 3 статті 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або рішення суду.

Тобто позивач має довести відсутність у відповідача правових підстав володіння майном та підтвердити своє право власності на спірне майно.

За змістом статті 387 ЦК та частини 3 ст.12 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно, має довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.

Крім того, при розгляді віндикаційного позову позивач повинен підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.

Отже, умовами задоволення такого позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що йому на праві власності належать нежитлові будівліза адресою: АДРЕСА_2 . Вказував, що відповідач ОСОБА_2 неправомірно зареєстрував за собою право власності на спірний об'єкт нерухомого майна, а потім відчужив майно, яке належить йому на праві власності, що є підставою для скасування всіх реєстраційних дій, визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння. Зазначав, що хоч і вказана різна адреса об'єкту у документах позивача та відповідача ОСОБА_2 , але це є один об'єкт, скільки він знаходиться на одній земельній ділянці, оскільки АДРЕСА_1 - це стара назва, а АДРЕСА_2 .

На підтвердження свого права власності на нерухоме майно ОСОБА_1 надав Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №304851176 від 13 липня 2022 року, копію технічного паспорту на виробничий будинок з господарськими (допоміжіними) будівлями та спорудами.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №304851176 від 13 липня 2022 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 360,2 кв.м., в тому числі на будівлю АЗС, Е загальною площею 16,5 кв.м. Підставою для державної реєстрації зазначено: технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 03 жовтня 2019 року, видавник: ТОВ «Бюро технічної інвентаризації оформлення землі та нерухомості», довідка «Про показники об'єкта нерухомого майна», серія та номер: 101019, видана 03 жовтня 2019 року видавник: ТОВ «Бюро технічної інвентаризації оформлення землі та нерухомості».

З поданого позивачем технічного паспорту на виробничий будинок з господарськими будівлями та спорудами від 03 жовтня 2019 року вбачається, що проведена інвентаризація об'єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , в тому числі приміщення виробничого будинку будівля АЗС, літера Е, площею 16,5 кв.м. Рік спорудження будівлі АЗС зазначено - 1990 рік.

01 квітня 2021 року між Боярською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, згідно якого орендодавець на підставі рішення №6/323 VІІІ скликання чергової 6 сесії Боярської міської ради від 25 лютого 2021 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 1,3105 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств, переробної, машинобудівної та іншої промисловості в АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 » надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд технічної інфраструктури (виробництва та розподілення газу, постачання пари та гарячої води, збирання, очищення та розподілення води) за кадастровим номером 3222410300:02:009:5440.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №305091337 від 15 липня 2022 року за ОСОБА_1 15 липня 2022 року зареєстровано право оренди земельної ділянки кадастровий номер 3222410300:02:009:5440 за адресою: АДРЕСА_2 , площею 1,3105, підстава: договір оренди землі від 01 квітня 2021 року, укладений з Боярською міською радою.

Разом з тим, як вбачається з листа ТОВ Бюро технічної інвентаризації оформлення землі та нерухомості №120620023 від 12 червня 2023 року, Бюро повідомило, що ним ніколи не проводилась технічна інвентаризація об'єкта нерухомості - виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , технічний паспорт від 03 жовтня 2019 року (інвентаризаційна справа №101019) за вказаною адресою не виготовлявся і не видавався. На підприємстві відсутні будь-які запити (звернення) третіх осіб, у тому числі ОСОБА_1 стосовно проведення технічної інвентаризації цього об'єкту нерухомості.

Проведення державної реєстрації речових прав врегульовано Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, якою затверджено Порядок про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З матеріалів справи вбачається, що право власності відповідача ОСОБА_2 на нежитлову будівлю, операторну АЗС, розташовану на земельній ділянці площею 1,3105 га, кадастровий номер 3222410300:02:009:5440 за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 19,5 кв.м зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора Сквирської міської ради Київської області №46473637 від 31 січня 2022 року.

Згідно копій матеріалів, що стали підставою для державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на зазначену будівлю, на реєстрацію державному реєстратору було подано: заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, технічний паспорт на об'єкт, витяг з Реєстру будівельної діяльності №ТІ-000225-01/22 від 20 січня 2022 року, довідка про технічні показники №1 та №2 від 20 січня 2022 року, технічний паспорт на громадський будинок операторна АЗС від 20 січня 2022 року, площею 19,5 кв.м (пакет документів наданий начальником відділу цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації та діяльності центрів надання адміністративних послуг Білоцерківської райждержадміністрації).

З поданих суду доказів та документів, наданих ОСОБА_2 на реєстрацію права власності підстав, вказаних у ст.24 Закону для прийняття рішення про зупинення або відмову у проведенні державної реєстрації, реєстратором не встановлено, зважаючи, що їх перелік є вичерпним.

15 лютого 2022 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Форс Гард» укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, згідно умов якого продавець передав у власність, а покупець прийняв і зобов'язався оплатити нежитлову будівлю, операторну АЗС, розташовану на земельній ділянці площею 1,3105 га, кадастровий номер 3222410300:02:009:5440 за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 19,5 кв.м

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №299708687 від 15 лютого 2022 року право власності на нежитлову будівлю - операторну АЗС, площею 19,5 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ТОВ «Форс Гард».

Згідно з ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивнихпричин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 3 ст.367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач до апеляційної скарги долучив лист виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області №02-10/444-24 від 22 січня 2024 року.

Колегія суддів не приймає доданий до апеляційної скарги новий доказ, оскільки такий доказ у суд першої інстанції не подавався позивачем, він не був предметом дослідження суду першої інстанції та позивач не обґрунтував та не надав доказів неможливості отримання вказаного доказу раніше.

Таким чином, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції вірно врахував, що позивачем не конкретизовано яким чином об'єкт (приміщення АЗС) площею 16,5 кв.м по АДРЕСА_2 чи 61-Б є тотожним об'єкту площею 19,5 кв.м по АДРЕСА_1 . Знаходження вищевказаних об'єктів на одній і тій самій земельній ділянці не може бути достатнім доказом того, що це є один об'єкт.

Доводи сторони позивача про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 на дату реєстрації права власності спірного майна ОСОБА_2 31 січня 2022 року мала адресу - АДРЕСА_2 , а не - АДРЕСА_1 , колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем не було надано доказів на підтвердження зазначеного.

А відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що встановити з наявних матеріалів справи, які саме об'єкти нерухомості (АЗС) знаходяться на спірній земельній ділянці, яким чином та коли змінювались чи присвоювались адреси не вбачається за можливе.

При цьому, позивачем не заявлялось клопотання про призначення по справі будівельної експертизи.

Таким чином, позивачем не доведено, що будівля АЗС, площею 16,5 кв.м і будівля АЗС, площею 19,5 кв.м є одним і тим же приміщенням, а відтак і не доведено порушення його прав, відповідно суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 грудня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текс постанови складено 07 листопада 2024 року.

Головуючий:

Судді: