Постанова

від 19.12.2023 по справі 908/1721/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2023 року м.Дніпро Справа № 908/1721/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 (суддя Юлдашев О.О.)

у справі № 908/1721/21

про визнання банкрутом Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Запорізької області від 23.09.2021р., зокрема, припинено процедуру розпорядження майном Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан. Припинено повноваження розпорядника майна боржника Сердюк М.М. Визнано Дочірнє підприємство Автобусний завод Богдан - банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан призначено арбітражного керуючого Сердюк Марину Миколаївну. Постановою Господарського суду Запорізької області від 23.09.2021р., зокрема, припинено процедуру розпорядження майном Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан. Припинено повноваження розпорядника майна боржника Сердюк М.М. Визнано Дочірнє підприємство Автобусний завод Богдан - банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан призначено арбітражного керуючого Сердюк Марину Миколаївну.

До Господарського суду Запорізької області надійшли заяви ліквідатора про надання згоди на продаж майна, що є предметом забезпечення та про зловживання процесуальними правами АТ «Укрексімбанк» в якій просить суд застосувати до кредитора АТ «Укрексімбанк» заходи щодо зловживання процесуальними правами, які передбачені положеннями ст.ст. 135, 246 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 у справі № 908/1721/21 заяву ліквідатора про надання згоди на продаж майна, що є предметом забезпечення - задоволено.

Надано згоду на продаж нерухомого майна Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан, (ідентифікаційний код: 32503719), що розташовано за адресою: Черкаська область, місто Черкаси, вул. Якубовського, буд.5 та є предметом іпотеки за Іпотечними договорами: №151109Z123 зі змінами і доповненнями від 01.10.2009 р.; №151118Z12 зі змінами і доповненнями від 21.06.2018 р., №151118Z17 від 21.06.2018р. яке складається згідно переліку зазначеному в ухвалі.

З наступними умовами продажу:

Початкова ціна лота:

- 33 829 200 (тридцять три мільйони вісімсот двадцять дев`ять тисяч двісті) гривень 00 копійок, що є ринковою вартістю вказаного майна/

Крок аукціону:

1% (один відсоток) від початкової ціни лота.

Витрати, пов`язані з утримання та збереження майна, які підлягають відшкодуванню з коштів, отриманих від реалізації:

- 1 990 457 (один мільйон дев`ятсот дев`яносто тисяч чотириста п`ятдесят сім) гривень 58 копійок.

Початкова ціна повторного аукціону:

- 27 063 360 (двадцять сім мільйонів шістдесят три тисячі триста шістдесят) гривень 00 копійок (ціна зменшена на 20 відсотків від початкової ціни першого аукціону).

Повторний аукціон проводиться без можливості зниження початкової вартості лота на повторному аукціоні.

Початкова ціна другого повторного аукціону:

- 20 297 520 (двадцять мільйонів двісті дев`яносто сім тисяч п`ятсот двадцять) гривень 00 копійок (ціна зменшена на 25 відсотків від початкової ціни першого повторного аукціону).

Другий повторний аукціон проводиться з можливістю зниження початкової ціни другого повторного аукціону на крок аукціону (1%) доки не виявиться бажаючий придбати лот.

Заяву ліквідатора Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан Сердюк М.М. про зловживання процесуальними правами Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України у справі № 908/1721/21 задоволено частково.

Попереджено Акціонерне товариство Державний експортно-імпортний банк України, що при повторному ухиленні від належного виконання вимог Господарського процесуального кодексу України, Кодексу України з процедур банкрутства до нього можуть бути застосовані заходи процесуального примусу у вигляді штрафу, передбаченого ст. 135 Господарського процесуального кодексу України або відповідно до ч. 1 ст. 246 ГПК України, суд може постановити окрему ухвалу.

Клопотання ліквідатора, арбітражного керуючого Сердюк М.М. про продовження строку ліквідаційної процедури Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан та повноважень ліквідатора задоволено. Продовжено строк ліквідаційної процедури Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан та повноваження ліквідатора, арбітражного керуючого Сердюк М.М. на п`ять місяців до 28.08.2023.

Не погодившись з вказаною ухвалою Акціонерним товариством Державний експортно-імпортний банк України подано апеляційну скаргу, згідно якої просить ухвалу господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 у справі № 908/1721/21: скасувати в частині часткового задоволення заяви ліквідатора про зловживання процесуальними правами з боку AT «Укрексімбанк» та попередження щодо неналежного виконання вимог Господарського процесуального кодексу України, Кодексу України з процедур банкрутства до AT «Укрексімбанк»; задовольнити частково заяву ліквідатора про надання згоди на продаж майна, що є предметом забезпечення, а саме: - надати згоду на продаж нерухомого майна Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан, (код ЄРДПОУ 32503719), що розташовано за адресою: Черкаська область, місто Черкаси, вул. Якубовського, буд.5 та є предметом іпотеки за Іпотечними договорами: №151109Z123 зі змінами і доповненнями від 01.10.2009р.; №151118Z12 зі змінами і доповненнями від 21.06.2018р., №151118Z17 від 21.06.2018р. та складається згідно переліку, викладеному у скарзі, початкова ціна лота: 59 519 000,00 грн без врахування ПДВ; крок аукціону: 1% від початкової ціни лота; початкова ціна повторного аукціону: 47 615 200,00 грн (ціна зменшена на 20 відсотків від початкової ціни першого аукціону). Повторний аукціон проводиться без можливості зниження початкової вартості лота на повторному аукціоні; початкова ціна другого повторного аукціону: 35 711 400,00 грн (ціна зменшена на 25 відсотків від початкової ціни першого повторного аукціону). Другий повторний аукціон проводиться з можливістю зниження початкової ціни другого повторного аукціону на крок аукціону (1%) доки не виявиться бажаючий придбати лот; відмовити ліквідатору Сердюк М.М. в погодженні та включені до складу умов продажу витрат, пов`язаних з утриманням та збереженням майна, які підлягають відшкодуванню з коштів, отриманих від реалізації в сумі 1 990 457, 58 грн; стягнути з ліквідатора Сердюк М.М. на користь AT «Укрексімбанк» судові витрати за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Щодо ухвали в частині надання згоди на продаж майна банкрута.

Апелянт зазначає, що в порушення приписів ст.ст. 7, 13 ГПК України судом не надано представнику банку можливості надати свої міркування щодо початкової вартості майна банкрута, надати на підтвердження своїх міркувань докази.

Наголошує, що господарський суд визнав доведеними склад та розмір витрат на утримання та збереження майна, в той час як матеріалами справи не лише спростовується розмір таких витрат, а ліквідатором не доведено жодним чином факт погодження таких витрат з забезпеченим кредитором, всупереч приписам ч. 3 ст. 61 КУзПБ.

Банк повідомляє, що ліквідатором було включено умову щодо витрат на утримання та збереження майна, при цьому склад та розмір таких витрат погоджений з банком, як забезпеченим кредитором, не був і зазначена обставина врахована судом не була.

Скаржник стверджує про залишення поза увагою суду факту незвітування ліквідатора банкрута перед забезпеченим кредитором про здійснені витрати на утримання та збереження майна.

Зауважує, що судом було застосовано ч. 3 ст. 75 КУзПБ в редакції, що діяла до 15.04.2023, норму якої було виключено на підставі Закону № 2971-IX від 20.03.2023.

Щодо ухвали в частині часткового задоволення заяви про зловживання процесуальними правами.

Скаржник вважає, що висновок про зловживання з боку банку процесуальними правами, що в свою чергу призвело до затягування ліквідаційної процедури, є необґрунтованим, суперечить дійсним обставинам справи, які належним чином господарським судом не з`ясовано, такого висновку суд дійшов внаслідок неправильного застосування приписів ст.ст. 42, 43 ГПК України.

Апелянт вказує, що будучи зобов`язаною ще з 17.02.2023 звернутися в силу приписів ч. 7 ст. 75 КУзПБ до господарського суду з заявою про отримання згоди на продаж майна, фактично така заява від ліквідатора надійшла до суду лише 24.04.2023, з огляду на що, висновок суду про те, що банком майже протягом останніх півроку вчиняються дії, що не дають змоги ліквідатора розпочати продаж майна банкрута, - є безпідставним та таким, що суперечить встановленим судом обставинам справи.

Звертає увагу, що суд дійшов висновку про те, що банк своїми діями нібито затягує проведення ліквідаційної процедури, в той час як визначений постановою господарського суду від 23.09.2021 строк сплив ще 12.07.2022, а ініціюючи необхідність продовження ліквідаційної процедури ліквідатор зазначала про нездійснення реалізації майна банкрута та не стягнення дебіторської заборгованості, тобто необхідність продовження ліквідаційної процедури обумовлена не діями банку, а бездіяльністю самого ліквідатора.

Додатково наголошує, що судом ухвалене оскаржуване рішення без з`ясування позиції банку, виключно на підставі дослідження письмової заяви ліквідатора та поданих за один день до судового засідання додаткових документів, а також заяви про зловживання з якими банк ознайомлений не був, а їх зміст не оголошувався в судовому засіданні. Крім того, стверджує про порушення судом вимог щодо належного обґрунтування судового рішення.

Поміж іншого заявляє клопотання про прийняття та долучення додаткових (нових) доказів звіту суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Консалтингова компанія «Бі.Еф.Сі.» від 09.06.2023 та копії рецензії на звіт СОД, що підготовлена ГО «Всеукраїнська асоціація фахівців оцінки» від 29.06.2023 з додатками.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

29.08.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від арбітражного керуючого ліквідатора ДП «Автобусний завод «Богдан» - Сердюк М.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

13.11.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від АТ Державний експортно-імпортний банк України (апелянта) надійшла заява про часткову відмову від доводів та вимог апеляційної скарги.

В судовому засіданні 19.12.2023 приймали участь представник АТ Державний експортно-імпортний банк України (апелянта) та арбітражний керуючий ліквідатор ДП «Автобусний завод «Богдан» - Сердюк М.М. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 у справі «Пономаренко проти України»).

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників нез`явившихся учасників справи про банкрутство ДП «Автобусний завод «Богдан».

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

В судовому засіданні 19.12.2023 представник апелянта підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні заяви ліквідатора про зловживання процесуальними правами банком та часткове задоволення заяви ліквідатора про надання згоди на продаж майна, що є предметом забезпечення.

Арбітражний керуючий ліквідатор боржника заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягала на необхідності залишення оскаржуваної ухвали без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків.

Щодо заяви про часткову відмову від апеляційної скарги.

Заява обґрунтована тим, що враховуючи факт реалізації заставного майна банкрута на умовах, визначених судом, та надходження у липні поточного року на рахунок банку грошових коштів в сумі 49 470 097,00 від продажу заставного майна боржника в якості погашення грошових вимог, задля забезпечення правової визначеності, банком прийнято рішення про відмову від поданої апеляційної скарги в частині, що стосується визначення судом початкової ціни лоту на аукціонах.

Водночас, вказує на підтримці решти вимог апеляційної скарги.

Також зазначено, що вищевказана відмова (в частині) відповідає вимогам законодавства та не може спричинити порушення чи обмеження прав чи інтересів інших осіб та кредиторів, обізнаність та усвідомленість правових наслідків відмови від апеляційної скарги.

Апеляційний суд, дослідивши подану скаржником заяву про часткову відмову від апеляційної скарги та матеріали справи, встановив наступне.

Заява підписана представником АТ «Укрексімбанку» адвокатом Малик Т.І.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

За приписами ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У відповідності до ч. 4-6 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження. У разі відмови від апеляційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження. Визнання апеляційної скарги іншою стороною враховується судом апеляційної інстанції у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи. У разі закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою від апеляційної скарги на судове рішення повторне оскарження цього рішення особою, яка відмовилася від скарги, не допускається. Суд апеляційної інстанції має право не приймати відмову від скарги або її відкликання з підстав, визначених у частині п`ятій статті 191 цього Кодексу.

Як передбачено ч. 5 ст. 191 ГПК України суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно ч. 1 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

За змістом ч. 4 ст. 60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

В свою чергу, положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 61 ГПК України визначено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.

Вирішуючи питання про прийняття відмови від апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, що засвідчує статус особи Малик Т.І. як адвоката, та довіреності від 13.10.2023 №ДП24701/23-0327, якою останню уповноважено представляти інтереси АТ Державний експортно-імпортний банк України, від імені банку підписати та подати до Центрального апеляційного господарського суду заяву про часткову відмову від апеляційної скарги банку на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 у справі № 908/1721/21 про банкрутство Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан… в частині, що стосується оскарження визначеної ліквідатором початкової ціни лоту на аукціонах, а також підтримати в судових засіданнях Центрального апеляційного господарського суду вищезазначену заяву (позицію) банку.

Відтак, заява про відмову від апеляційної скарги підписана представником, що має необхідний для цього обсяг повноважень.

Необхідно зауважити, що матеріали справи не містять заперечень учасників справи на заяву про часткову відмову від апеляційної скарги.

Крім того, апеляційним судом не встановлено обставин наявності суперечностей у діях уповноваженого представника адвоката Малик Т.І. інтересам довірителя.

У самій заяві також зазначено про обізнаність із процесуальними наслідками затвердження судом відмови від апеляційної скарги, визначеними ч. 5 ст. 266 ГПК України та п. 2 ч. 1 ст. 261 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги.

З огляду на наведені правові норми та враховуючи, що заява про відмову від апеляційної скарги підписана повноважною особою, заявник ознайомлений з наслідками відмови від апеляційної скарги, зважаючи на відсутність у даній справі осіб, які приєдналися до апеляційної скарги АТ Державний експортно-імпортний банк України та відсутність заперечень інших учасників судового процесу щодо поданої заяви, колегія суддів доходить висновку, що часткова відмова скаржника від апеляційної скарги є правомірною, не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, тому приймає дану часткову відмову від апеляційної скарги та закриває апеляційне провадження у справі № 908/1721/21 в частині, що стосується оскарження визначеної ліквідатором початкової ціни лоту на аукціонах.

Щодо клопотання про долучення додаткових (нових) доказів.

В обґрунтування клопотання АТ Державний експортно-імпортний банк України зазначено, що звіт суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Консалтингова компанія «Бі.Еф.Сі.» було складено 09.06.2023, а рецензія на нього підготовлена ГО «Всеукраїнська асоціація фахівців оцінки» лише 29.06.2023, отримана банком 30.06.2023, натомість справа була розглянута 06.06.2023, тому банк об`єктивно не мав змоги подати зазначені докази суду першої інстанції.

Вказує, що АТ «Укрексімбанк» був позбавлений можливості надати зазначений звіт СОД до суду першої інстанції в силу відсутності цього звіту у розпорядженні банку, оскільки проведення оцінки та виготовлення звіту було завершено лише 09.06.2023, вже після розгляду справи судом першої інстанції.

Тобто станом на 06.06.2023 (дата розгляду справи) зазначеного звіту не існувало, що і унеможливило його подання банком. Разом з тим, строки виготовлення звіту суб`єктом оціночної діяльності об`єктивно не залежали від волі АТ «Укрексімбанк», в свою чергу банк просив суд першої інстанції забезпечити можливість подання зазначеного доказу.

При цьому банком вжито всіх необхідних внутрішньобанківських процедур для залучення у встановленому порядку СЛД, вже 07.06.2023 підписано необхідний договір, 09.06.2023 оцінка була проведена, а після рецензії звіту, всі ці матеріали отримані банком 30.06.2023.

На думку заявника, зазначені докази мають важливе значення для правильного вирішення справи, оскільки визначена акредитованим банком СОД вартість об`єкту продажу, суттєво відрізняється від вартості, яка була визначені ліквідатором.

Як передбачено ч.ч. 1-2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

При цьому згідно ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачаються наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (правовий висновок, наведений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14).

Так, відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема: подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

При цьому учасники справи зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).

Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів чи її суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи.

Колегія суддів зважає, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

До того ж, як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18).

Згідно ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до правового висновку щодо застосування ст.ст. 80, 269 ГПК України, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - боржника).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19).

Під час розгляду справи судом першої інстанції АТ Державний експортно-імпортний банк України не повідомляло про неможливість визначення оцінки вартості об`єкту продажу (заставного майна), існування будь-яких перешкод, доступу чи відсутність необхідних для цього матеріалів.

При цьому апелянт не просив суд забезпечити докази в порядку ст.ст. 110-112 ГПК України, не подавав відповідну заяву, чим спростовуються його доводи про те, банк просив суд першої інстанції забезпечити можливість подання зазначеного доказу.

Відтак, заявником не доведено винятковості випадку неможливості отримання звіту СОД та рецензії на нього до та/або під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень.

В той же час, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в постановах від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 24.11.2021 у справі № 915/954/20, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Враховуючи викладене, банк фактично подав до суду нові докази, які виготовлені/створені після прийняття рішення судом першої інстанції (06.06.2023), а саме: звіт суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Консалтингова компанія «Бі.Еф.Сі.» від 09.06.2023 та рецензію на звіт СОД, що підготовлена ГО «Всеукраїнська асоціація фахівців оцінки» від 29.06.2023, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам (аналогічна позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 904/3582/18, від 04.04.2019 у справі №918/329/18).

Колегія суддів також зауважує, що з урахуванням задоволення заяви про часткову відмову від доводів та вимог апеляційної скарги, а саме в частині, що стосується визначення початкової ціни продажу лоту на аукціонах, що вказує на згоду банку із ціною реалізації заставного майна, подальше апеляційне провадження здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які не пов`язані із необхідністю дослідження правильності та обґрунтованості визначення вартості об`єкту нерухомого майна.

Тобто встановлення цих обставин виходить за межі кола обставин, які входять до предмету доказування при апеляційному перегляді справи, враховуючи межі, визначені ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Крім того, апелянт оскаржує ухвалу Господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 у справі № 908/1721/21 лише в частині, відтак апеляційне провадження здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги і судом не перевіряється законність та обґрунтованість рішення в іншій (неоскаржуваній) частині, що стосується залишення без задоволення клопотання Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України про відкладення судового засідання (п. 1 резолютивної частини), задоволення клопотання ліквідатора, арбітражного керуючого Сердюк М.М. про продовження строку ліквідаційної процедури Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан та повноважень ліквідатора (п. 6) та продовження строку ліквідаційної процедури Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан та повноваження ліквідатора, арбітражного керуючого Сердюк М.М. на п`ять місяців до 28.08.2023 (п. 7).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, до Господарського суду Запорізької області 24.04.2023 надійшла заява ліквідатора про надання згоди на продаж майна, що є предметом забезпечення.

У заяві ліквідатор просить суд надати згоду на продаж нерухомого майна Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан, (ідентифікаційний код: 32503719), що розташоване за адресою: Черкаська область, місто Черкаси, вул. Якубовського, буд.5 та є предметом іпотеки за Іпотечними договорами: №151109Z123 зі змінами і доповненнями від 01.10.2009 р.; №151118Z12 зі змінами і доповненнями від 21.06.2018 р., №151118Z17 від 21.06.2018р. Ухвалою від 28.04.2023 прийнято до розгляду заяву ліквідатора про надання згоди на продаж майна, що є предметом забезпечення; призначено судове засідання на 23.05.2023 о 12-00.

Ухвалою від 23.05.2023 відкладено судове засідання, за клопотанням Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України, на 06.06.2023р. об 11-40; запропоновано сторонам надати суду додаткові документальні докази по справі.

До суду надійшли наступні документи:

- 05.06.23 клопотання ліквідатора про долучення письмових доказів до заяви про надання згоди на продаж майна, а саме: рецензію на звіт про оцінку нерухомого майна, підготовлену суб`єктом оціночної діяльності Стрижаком Д.Є. та рецензію на Звіт про оцінку нерухомого майна, підготовлену суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Оціночний центр «Мінмакс»;

- 05.06.23 заява ліквідатора про зловживання процесуальними правами АТ «Укрексімбанк» в якій просить суд застосувати до кредитора АТ «Укрексімбанк» заходи щодо зловживання процесуальними правами, які передбачені положеннями ст.ст. 135, 246 ГПК України;

- 06.06.23 клопотання АТ «Укрексімбанк» про відкладення судового засідання, з метою проведення оцінки майна, що пропонується до продажу.

Розглянувши заяву ліквідатора про надання згоди на продаж майна, що є предметом забезпечення, суд першої інстанції визнав її такою, що підлягає задоволенню, оскільки матеріалами справи підтверджено, що заставним кредитором не було прийнято будь-якого рішення щодо погодження умов продажу майна Банкрута, у зв`язку з чим, ліквідатор Банкрута вважав за необхідне погодити умови продажу заставного майна в порядку ч. 7 ст. 75 КУзПБ.

Розглянувши заяву ліквідатора щодо зловживання процесуальними правами Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», господарський суд дійшов висновку про її часткове задоволення, з огляду на те, що АТ «Укрексімбанк» майже протягом останніх півроку вчиняються дії, що не дають змоги ліквідатору розпочати продаж майна товариства-банкрута, що також перешкоджає реалізації ліквідатором ДП «Автобусний завод «Богдан» обов`язку, визначеного, зокрема, ч. 1 ст. 58 КУзПБ щодо ліквідації боржника у визначений законодавством строк.

Вказані дії свідчать про зловживання АТ «Укрексімбанк» процесуальними правами, оскільки призводять до негативних наслідків у вигляді затягування розгляду справи про банкрутство, а також зростання витрат по забезпеченню збереження заставного майна. Недобросовісність таких дій зі сторони банку підтверджується і тим, що вперше запропонована ліквідатором для погодження ціна для продажу майна (листом за вих. № 01-32/4 від 19.01.2023р.) у розмірі 53 331 730,00 грн. перевищує ціну, що була визначена в подальшому долученим банком до матеріалів справи звітом суб`єкта оціночної діяльності ТДВ «НЕКОС» та яка складає 50 487 335,00 грн.

На думку суду, в даному випадку має місце безпідставне затягування ліквідаційної процедури саме з боку Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України».

Натомість суд не вбачав підстав для застосування по відношенню до банку заходів процесуального примусу, що передбачені ст. 132 ГПК України та ст. 246 ГПК України, обмежившись попередженням Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», що при повторному ухиленні від належного виконання вимог Господарського процесуального кодексу України, Кодексу України з процедур банкрутства до нього можуть бути застосовані заходи процесуального примусу у вигляді штрафу, передбаченого ст. 135 Господарського процесуального кодексу України або відповідно до ч. 1 ст. 246 ГПК України, суд може постановити окрему ухвалу.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Як передбачено ст. 9 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-XII (який діяв до 21.10.2019 року) справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 9 КУзПБ).

За положеннями ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 КУзПБ після проведення інвентаризації та отримання згоди на продаж майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута на аукціоні. Початковою вартістю продажу майна банкрута є його вартість, визначена ліквідатором.

Згідно ст. 75 КУзПБ арбітражний керуючий визначає умови продажу за погодженням з комітетом кредиторів та забезпеченим кредитором (щодо майна, яке є предметом забезпечення).

До обов`язкових умов продажу належать: склад майна (лот); початкова ціна; крок аукціону.

Арбітражний керуючий зобов`язаний направити умови продажу членам комітету кредиторів та протягом 20 днів з дня, коли вони одержали чи мали одержати умови продажу, скликати комітет кредиторів. Якщо майно є предметом забезпечення, арбітражний керуючий зобов`язаний направити умови продажу забезпеченому кредитору.

Комітет кредиторів, забезпечений кредитор можуть прийняти рішення про: надання згоди на продаж майна на запропонованих умовах; надання згоди на продаж майна, змінивши умови продажу; відмову в наданні згоди на продаж майна з обґрунтуванням причин.

У разі якщо комітет кредиторів або забезпечений кредитор прийняв рішення про відмову в наданні згоди на продаж майна або не прийняв жодного рішення на засіданні комітету кредиторів чи протягом 20 днів з дня, коли забезпечений кредитор одержав чи мав одержати умови продажу, або якщо арбітражний керуючий не згоден з прийнятим комітетом кредиторів або забезпеченим кредитором рішенням, арбітражний керуючий зобов`язаний звернутися до суду. У такому разі умови аукціону визначаються судом.

Статтею 79 КУзПБ визначено, що у разі закінчення аукціону без визначення переможця замовник аукціону протягом одного місяця зобов`язаний оголосити про проведення повторного аукціону. Початковою ціною повторного аукціону є зменшена на 20 відсотків початкова ціна першого аукціону. У разі закінчення першого повторного аукціону без визначення переможця замовник аукціону протягом одного місяця (а якщо продається заставлене майно - протягом 45 днів) зобов`язаний оголосити про проведення другого повторного аукціону. Початковою ціною другого повторного аукціону є зменшена на 25 відсотків початкова ціна першого повторного аукціону. Комітет кредиторів, а щодо заставленого майна - забезпечений кредитор може своїм рішенням встановити початкову ціну повторного аукціону, другого повторного аукціону меншу, ніж визначено частинами другою і четвертою цієї статті.

Відповідно до ст. 80 КУзПБ перший аукціон проводиться без можливості зниження початкової ціни. Повторний аукціон може проводитися з можливістю зниження початкової вартості лише за згодою забезпеченого кредитора щодо майна, яке є предметом забезпечення, або за згодою комітету кредиторів щодо іншого майна, яке підлягає продажу. Комітет кредиторів або забезпечений кредитор, надаючи згоду на проведення першого повторного аукціону з можливістю зниження початкової вартості, має право визначити граничну ціну, до якої може бути знижено початкову вартість під час проведення аукціону. Другий повторний аукціон проводиться з можливістю зниження початкової ціни.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що листом за вих. № 01-32/4 від 19.01.2023р. було направлено звернення до заставного кредитора по справі АТ «Укрексімбанк» про надання згоди на продаж заставного майна за ціною 53 331 730,00 грн., що була визначена у повідомленні АТ «Укрексімбанк» № 0023606/1018-21 від 12.01.2021 про зміну заставної вартості забезпечення.

У відповідь АТ «Укрексімбанк» надіслав лист за вих.№0000608/3059-23 від 17.02.2023р., де повідомив про відмову у наданні згоди на продаж майна банкрута на запропонованих умовах, у зв`язку з ненаданням ліквідатором інформації щодо актуальної його ринкової вартості, а також через включення до складу умов продажу витрат за зберігання майна, з якими банк не погоджується. При цьому вказаний лист не містить пропозицій АТ «Укрексімбанк» щодо умов продажу заставного майна.

З метою визначення актуальної вартості заставного майна, ліквідатором Банкрута залучено суб`єкта оціночної діяльності - ТОВ «Кволітас». За результатами проведеної оцінки надано Звіт про незалежну оцінку Комплексу будівель, споруд, загальною площею 27 259,10 кв. м. до складу якого входять: адміністративна будівля з підвалом, загальною площею 4 463,3 кв.м.; цех, загальною площею 21 868,6 кв.м., зазначений на плані літерою "В-2"; цех, загальною площею 895,1 кв.м., зазначена на плані літерою "Г-4"; огорожа, замощення, навіс літера "З", прохідна (тимчасова) "К-1", площею 16,7 кв.м., прохідна (тимчасова) "Л-1", площею 15,4 кв.м., навіс (тимчасовий) "М", що знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Якубовського, 5. У вказаному звіті міститься висновок про вартість заставного майна, а саме: ринкова вартість майна станом на 14.02.2023р. складає з врахуванням ПДВ: 33 829 200 грн. (тридцять три мільйони вісімсот двадцять дев`ять тисяч двісті) гривень.

Вдруге, листом за вих.№01-32/33 від 14.03.23 ліквідатор звернулась до АТ «Укрексімбанк» надати згоду на продаж заставного майна за ринковою ціною, що була визначена суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Кволітас» (код ЄДРПОУ 35394124) у Звіті про незалежну оцінку комплексу будівель, споруд, загальною площею 27 259,10 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Черкаси, вул. Якубовського, 5.

Продаж майна було запропоновано здійснити на наступних умовах:

«ЛОТ 1:

№ з/пЛітера/№ за планом земельної ділянкиНазва об`єкту Загальна площа, м2. Реєстраційний номер майна Кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташовані будівлі, споруди

1 Б-3, б, б{1},пдАдміністративна будівля з прибудовою з підвалом 4 463,30

2 В-2цех 21 868,6

3Г-4цех 895,1

4 1-5огорожа 14231354711017110136700:05:014:0004

5 Ізамощення

6 Знавіс 7110136700:05:014:0005

7 К-1прохідна (тимчасова)16,7

8 Л-1прохідна (тимчасова)15,4

9 Мнавіс (тимчасовий) Початкова ціна лота:

33 829 200 (тридцять три мільйони вісімсот двадцять дев`ять тисяч двісті) гривень 00 копійок, що є ринковою вартістю вказаного майна.

Крок аукціону:

1% (один відсоток) від початкової ціни лота.

Витрати, пов`язані з утриманням та збереженням майна, які підлягають відшкодуванню з коштів, отриманих від реалізації:

1 990 457 (один мільйон дев`ятсот дев`яносто тисяч чотириста п`ятдесят сім) гривень 58 копійок (станом на дату звернення із цією заявою)

Початкова ціна повторного аукціону:

27 063 360 (двадцять сім мільйонів шістдесят три тисячі триста шістдесят) гривень 00 копійок (ціна зменшена на 20 відсотків від початкової ціни першого аукціону).

Повторний аукціон проводиться без можливості зниження початкової вартості лота на повторному аукціоні.

Початкова ціна другого повторного аукціону:

20 297 520 (двадцять мільйонів двісті дев`яносто сім тисяч п`ятсот двадцять) гривень 00 копійок (ціна зменшена на 25 відсотків від початкової ціни першого повторного аукціону).

Другий повторний аукціон проводиться з можливістю зниження початкової ціни другого повторного аукціону на крок аукціону (1%) доки не виявиться бажаючий придбати лот».

Згідно перевірки трек-номеру поштового відправлення на веб-сайті https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html Укрпошти в мережі Інтернет вбачається, що заява ліквідатора отримана АТ «Укрексімбанк» станом на 20.03.2023р.

Відповідь на даний лист АТ «Укрексімбанком» надано не було, що і стало підставою для звернення ліквідатором станом на 24.04.2023р. до суду із заявою про надання згоди на продаж заставного майна та визначення умов його продажу.

Враховуючи вищевикладене, а також імперативні приписи ч. 7 ст. 75 КУзПБ, колегія суддів погоджується з можливістю звернення ліквідатора ДП «Автобусний завод «Богдан» до суду за отриманням згоди на продаж заставного майна та визначення умов аукціону, оскільки, отримавши повторну заяву ліквідатора 20.03.2023, банк не прийняв жодного рішення протягом 20 днів з її отримання.

Щодо умов, на яких має проводитися аукціон, судом апеляційної інстанції встановлено, що у судовому засіданні Господарського суду Запорізької області, що відбулось 23.05.2023, представник АТ «Укрексімбанк» підтримала подане клопотання про відкладення розгляду заяви ліквідатора Банкрута про надання згоди на продаж частини майна Банкрута, що є предметом забезпечення. При цьому представник АТ «Укрексімбанк» зазначила, що у банку станом на травень 2022 р. у розпорядженні перебував інший звіт суб`єкта оціночної діяльності ТДВ «НЕКОС», відповідно до якого ринкова вартість нерухомості, що є предметом забезпечення станом на 02.05.2022 р. склала 50 487 335,00 грн., що на 33% вище за ринкову вартість зазначену у звіті суб`єкта оціночної діяльності, копія якого надана ліквідатором. На підтвердження своїх доводів представником банку до клопотання було долучено копію першої, другої сторінки звіту СОД станом на 02.05.2022 р.

На дату судового розгляду заяви ліквідатора про надання згоди на продаж майна, що відбулось 06.06.2023 р., від АТ «Укрексімбанк» повного звіту (висновку) суб`єкта оціночної діяльності про визначення ринкової вартості заставного майна на адресу суду не надходило.

Разом з тим, ліквідатором Банкрута були надані:

- Рецензія від 13.03.2023 р. на Звіт про оцінку нерухомого майна комплекс будівель, споруд, загальною площею 27 259,10 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Якубовського, 5 та належить ДП «Автобусний завод «Богдан», що підготовлений суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Оціночний центр «Мінмакс» та рецензентом Коптєвою О.С. В наданій рецензії міститься загальний висновок про достовірність оцінки майна наступного змісту: «Звіт, що рецензувався, за формою подання матеріалів, за обґрунтованістю вихідних даних і застосуванням в процесі оцінки методичних прийомів звіт повністю відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна. Звіт відповідає вимогам Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», затвердженого постановою КМУ від 10.09.2003 р.№1440, Національного стандарту №2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою КМУ від 28.10.2004 р. №1442 та іншим нормативно-правовим актам. Відповідно до п.67 Національного Стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» Звіт про оцінку нерухомого майна Комплекс будівель, споруд, загальною площею 27 259,10 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Якубовського, 5, та належить ДП «Автобусний завод «Богдан», що рецензується, кваліфікується за такою ознакою: «Звіт у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки»;

- Рецензія від 22.02.2023 р. на «Звіт про оцінку комплексу будівель, споруд загальною площею, 27 259,10 кв.м до складу якого входять: адміністративна будівля з підвалом, загальною площею 4 463,3 кв.м.; цех, загальною площею 21 868,6 кв.м., зазначений на плані літерою «В-2»; цех, загальною площею 895,1 кв.м., зазначена на плані літерою «Г-4»; огорожа, замощення, навіс літера «З», прохідна (тимчасова) «К-1», площею 16,7 кв.м., прохідна (тимчасова) «Л-1», площею 15,4 кв.м., навіс (тимчасовий) «М», що знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул.Якубовського,5, підготовлений рецензентом-оцінювачем ФОП Стрижаком Д.Є. В наданій рецензії міститься наступний загальний висновок: «Звіт у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки».

Крім того, 12.07.2023 відбувся аукціон №BRE001-UA-20230623-15253 з продажу нерухомого майна Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан, (ідентифікаційний код: 32503719), що розташоване за адресою: Черкаська область, місто Черкаси, вул. Якубовського, буд.5 та є предметом іпотеки за Іпотечними договорами: №151109Z123 зі змінами і доповненнями від 01.10.2009 р.; №151118Z12 зі змінами і доповненнями від 21.06.2018 р., №151118Z17 від 21.06.2018р. (згідно переліку).

Реєстраційний номер лота: 32503719-01.

За результатом проведення аукціону переможцем стало Товариство з обмеженою відповідальністю «Протект Інжиніринг» (код ЄДРПОУ 39560464, М. Київ, вул. Новокостянтинівська, буд. 8), що підтверджується протоколом про проведення аукціону №BRE001-UA-20230623-15253.

Ціна продажу лоту склала 51 000 100,00 грн, що були перераховані на ліквідаційний рахунок банкрута, на підставі платіжних доручень від 25.07.2023 на суму 25 500 100,00 грн, від 03.08.2023 на суму 23 137 082,00 грн та від 07.08.2023 на суму 2 362 918,00 грн.

Після проведення розрахунків між ліквідатором ДП Автобусний завод Богдан та покупцем був підписаний акт про придбання майна з аукціону.

В подальшому, грошові кошти в сумі 49 470 097,00 грн, які були отримані від продажу заставного майна, були перераховані АТ «Державний експортно-імпортний банк України» в якості погашення грошових вимог, що підтверджено платіжною інструкцією № 1142 від 14.08.2023 (т. 6 а.с. 54), самим банком (апелянтом) та стало підставою для подання ним заяви про часткову відмову від апеляційної скарги, яка задоволена судом.

Наведені обставини фактично свідчать про погодження банком ціни продажу, за якою було реалізоване майно на аукціоні, при цьому останнім на момент розгляду судом першої інстанції питання про надання згоди на продаж майна не було спростовано належними та допустимими доказами визначену ліквідатором запропоновану умову щодо початкової вартості продажу лоту.

В той же час, судом не досліджується вказане питання, позаяк воно виходить за межі доводів та вимог скаржника, які підтримуються ним з урахуванням прийнятої судом часткової відмови від апеляційної скарги.

Поміж іншого, апелянт наголошує, що господарський суд визнав доведеними склад та розмір витрат на утримання та збереження майна, в той час як матеріалами справи не лише спростовується розмір таких витрат, а ліквідатором не доведено жодним чином факт погодження таких витрат з забезпеченим кредитором, всупереч приписам ч. 3 ст. 61 КУзПБ.

Так, апеляційний суд зазначає, що заява ліквідатора про надання згоди на продаж майна, що є предметом забезпечення, надійшла до Господарського суду Запорізької області 24.04.2023.

За приписами ч. 3 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 2971-IX від 20.03.2023, який набрав чинності 15.04.2023, до ч. 3 ст. 61 КУзПБ було внесено зміни, шляхом викладення її в такій редакції:

"3. Під час проведення ліквідаційної процедури ліквідатор зобов`язаний використовувати лише один (ліквідаційний) рахунок боржника в банківській установі. Залишки коштів на інших рахунках перераховуються на ліквідаційний рахунок боржника. У разі якщо кредитором боржника є нерезидент України, ліквідатор має право використовувати для розрахунків з таким кредитором валютний рахунок боржника в банківській установі. Кошти, що надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на ліквідаційний рахунок боржника. Після оплати витрат, пов`язаних з проведенням ліквідаційної процедури, та сплати основної і додаткової винагороди арбітражного керуючого здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, встановленому цим Кодексом…»

Банк стверджує, що ліквідатором було включено умову щодо витрат на утримання та збереження майна, при цьому склад та розмір таких витрат погоджений з банком, як забезпеченим кредитором, не був і зазначена обставина врахована судом не була.

Слід зазначити, що матеріалами справи підтверджується факт інформування забезпеченого кредитора стосовно понесених банкрутом витрат, пов`язаних з утриманням та збереженням майна, що є предметом забезпечення вимог АТ "Укрексімбанк".

В свою чергу, підстава, за якої такі витрати виникли договір збереження та підтримання майна у належному стані № 0110/В3-2 від 01.10.2021, що укладений між ДП «Автобусний завод «Богдан» в особі ліквідатора Сердюк М.М. з одного боку та Sarevin Investments LTD з іншого - є чинною, договір не розірвано та не визнано судом недійсним, а нарахування витрат за актами приймання виконаних робіт не спростовані та не оспорені в установленому законом порядку.

Натомість розгляд питання щодо затвердження понесених ліквідатором витрат, пов`язаних з утриманням, збереженням та продажем заставного майна є передчасним, в тому числі з причин того, що з моменту подачі ліквідатором такої заяви і до моменту продажу заставного майна, такі витрати продовжують виникати.

Крім того, скаржник зауважує, що судом було застосовано ч. 3 ст. 75 КУзПБ в редакції, що діяла до 15.04.2023, норму якої було виключено на підставі Закону № 2971-IX від 20.03.2023.

Так, ч. 3 ст. 75 КУзПБ (в редакції, що діяла до 15.04.2023) було встановлено, що якщо продажу підлягає майно, яке є предметом забезпечення, до умов продажу належить також умова про витрати, пов`язані з утриманням, збереженням та продажем цього майна, які підлягають відшкодуванню з коштів, отриманих від реалізації такого майна.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 2971-IX від 20.03.2023, який набрав чинності 15.04.2023, ч. 3 ст. 75 КУзПБ було виключено.

Варто зазначити, що ст. 75 КУзПБ визначає умови продажу майна в провадженні у справі про банкрутство.

В частині 2 названої статті наведено перелік обов`язкових умов, які мають бути визначені при проведенні аукціону.

Водночас, з прийняттям Закону № 2971-IX від 20.03.2023, яким ч. 3 ст. 75 КУзПБ виключено, відпала необхідність в зазначені умов про витрати, пов`язані з утриманням, збереженням та продажем майна, яке є предметом забезпечення.

І хоча включення відповідних умов на час розгляду заяви судом та прийняття оскаржуваного рішення вже не було передбачено на законодавчому рівні, проте це не позбавляє можливості їх зазначення в якості додаткової інформації по лоту аукціону.

Однак, оскільки такі витрати продовжують існувати до моменту продажу заставного майна та його передачі покупцю, то вказати можливо лише орієнтовну суму (станом на дату визначення умов продажу), що є недоцільним.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ст. 75 КУзПБ.

Проте, оцінюючи вагомість такого порушення та його вплив на результат вирішення заяви, апеляційний суд виходить з того, що аукціон вже відбувся; зазначення відомостей про витрати, пов`язані з утриманням, збереженням та продажем майна, не вплинули на його результат; АТ «Державний експортно-імпортний банк України» отримано грошові кошти від реалізації заставного майна в якості погашення його кредиторських вимог; сам банк відмовився від доводів та вимог апеляційної скарги в частині, що стосується визначення початкової ціни продажу лоту; оскарження судового рішення про надання згоди на продаж заставного майна в частині решти умов, зокрема, й щодо зазначення умови про витрати, пов`язані з утриманням, збереженням та продажем майна, - є неефективним способом захисту прав забезпеченого кредитора без оспорення підстав їх виникнення.

Також, це може мати негативний вплив на здійснення ліквідаційної процедури Дочірнього підприємства «Автобусний завод «Богдан», строки її проведення, порушити права та інтереси інших кредиторів у справі та самого боржника, створити передумови та підстави для оскарження результату аукціону та призвести до необхідності повернення банком отриманих з реалізації заставного майна коштів.

Поміж іншого, як зазначив ліквідатор у поданому до суду відзиві на апеляційну скаргу, вказані витрати були відшкодовані за рахунок іншого майна ДП «Автобусний завод «Богдан». При цьому такі були схвалені кредиторами на засіданні комітету кредиторів, що відбулося 02.06.2023, результати якого оформлено протоколом № 2/23. Ліквідатор вказує на те, що витрати, пов`язані з утриманням та збереженням нерухомого майна, що є предметом іпотеки, не утримувались за рахунок коштів, отриманих від реалізації такого майна, а були погашені за рахунок іншого майна банкрута, яке не перебуває в заставі банку.

На підставі всього вищенаведеного, суд апеляційної інстанції не вбачає наявність достатніх правових підстав для зміни чи скасування ухвали Господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 у справі №908/1721/21 в частині задоволення заяви ліквідатора про надання згоди на продаж майна, що є предметом забезпечення та надання згоди на продаж нерухомого майна Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан, (ідентифікаційний код: 32503719), що розташовано за адресою: Черкаська область, місто Черкаси, вул. Якубовського, буд.5 та є предметом іпотеки за Іпотечними договорами: №151109Z123 зі змінами і доповненнями від 01.10.2009 р.; №151118Z12 зі змінами і доповненнями від 21.06.2018 р., №151118Z17 від 21.06.2018р. на визначених судом умовах, оскільки порушення судом норм ст. 75 КУзПБ не призвело до неправильного вирішення справи, а правильне по суті і законне рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

При цьому аргументи скаржника про залишення поза увагою суду факту незвітування ліквідатора банкрута перед забезпеченим кредитором про здійснені витрати на утримання та збереження майна не впливають на результат вирішення заяви про надання згоди на продаж майна, що є предметом забезпечення, оскільки не стосуються предмету спору, а можуть бути підставою для подання скарги на дії/бездіяльність ліквідатора в порядку ч. 3 ст. 60, ч. 6 ст. 61 КУзПБ, що не розглядається в даному судовому провадженні.

Відтак, судом не досліджуються ці обставини на предмет того, чи мали такі місце, чим підтверджуються тощо.

Щодо ухвали суду першої інстанції в частині часткового задоволення заяви про зловживання процесуальними правами, судом встановлено, що вказану заяву ліквідатор обґрунтовувала тим, що: намагання Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» відсторонити арбітражну керуючу Сердюк М.М. від виконання повноважень ліквідатора Банкрута; бездіяльність Банку у питанні щодо визначення умов продажу заставного майна; відкладення судового засідання на якому мало бути вирішене питання продажу заставного майна; подання позову про визнання договору недійсним це все можна розцінювати як зловживання процесуальними правами, адже такі дії банку спрямовані на затягування строків ліквідаційної процедури, у зв`язку з чим, просила застосувати до кредитора АТ «Укрексімбанк» заходи щодо зловживання процесуальними правами, що передбачені положеннями ст.ст. 135, 246 ГПК України.

Приймаючи ухвалу в оскаржуваній частині, господарський суд виходив з того, до суду 23.05.2023 надійшло клопотання Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про відкладення судового засідання.

В поданому клопотанні АТ «Укрексімбанк» зазначено, що станом на травень 2022р. у розпорядженні банку перебував інший звіт суб`єкта оціночної діяльності ТДВ «НЕКОС», відповідно до якого ринкова вартість нерухомості, що є предметом забезпечення, станом на 02.05.2022р. складає 50 487 335,00 грн., що на 33% вище ніж у звіті наданому ліквідатором. До вказаного клопотання АТ «Укрексімбанк» долучено копії першої та другої сторінок звіту суб`єкта оціночної діяльності, виконаного станом на 02.05.2022р.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.05.2023р. відкладено судове засідання на 06.06.2023р.

У судовому засіданні станом на 06.06.2023р. представник Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» знову просив про його відкладення. Доказів проведення актуальної, станом на дату розгляду справи про банкрутство, оцінки майна ДП «Автобусний завод «Богдан» банком не надано.

Суд побачив в таких діях ознаки зловживання АТ «Укрексімбанк» власними процесуальними правами при їх вчиненні та дійшов висновку про порушення АТ «Укрексімбанк» норм ст. 42 ГПК України, ст. 43 ГПК України, ч. 1 ст. 58 КУзПБ, оскільки останній, на його думку, допустив безпідставне затягування розгляду справи.

Апеляційний суд не розділяє такий погляд суду першої інстанції та надану ним оцінку обставинам спірних правовідносин, з огляду на наступне.

Згідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

За правилами п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Касаційний господарський суд у складі Верховного суду вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Згідно ст. 43 ГПК України учасники судового процесу (їх представники) повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1). Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема (ч. 2): 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності ін. підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення ін. аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення ін. дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Якщо (ч. 3 ст. 43 ГПК України) подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний (ч. 4) вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Верховний Суд, в окремій ухвалі від 17.06.2021 у справі № 922/605/15 зазначив, що під зловживанням процесуальними правами, слід розуміти особливу форму господарського процесуального правопорушення, тобто умисні, недобросовісні дії учасників господарського процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав учасників судового процесу та їх представників, та перешкоджанням діяльності суду по справедливому та своєчасному розгляду і вирішенню господарської справи.

Передбачене згідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язку добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" (Alimentaria Sanders S.A. проти Іспанії)).

Отже, у дотриманні стандартів доступу до суду, передбачених згідно з пунктом 1 статті 6 цієї Конвенції, важливе значення має добросовісна поведінка учасників справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 9901/11/19).

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.08.2019 у справі № 905/945/18 та у постанові від 16.10.2019 у справі № 906/936/18.

Як було встановлено судом, ліквідатор звернувся до банку з заявою про надання згоди на продаж майна банкрута 19.01.2023, на що 17.02.2023 отримав лист з відмовою у погодженні умов продажу.

Враховуючи приписи ч. 7 ст. 75 КУзПБ, незгода арбітражного керуючого із прийнятим забезпеченим кредитором рішенням зумовлювала обов`язок останнього звернутися до суду.

Водночас, ліквідатором було направлено АТ «Укрексімбанк» лист за вих.№01-32/33 від 14.03.23 з пропозицією надати згоду на продаж заставного майна за ринковою ціною, що була визначена суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Кволітас» (код ЄДРПОУ 35394124) у Звіті про незалежну оцінку комплексу будівель, споруд, загальною площею 27 259,10 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Черкаси, вул. Якубовського, 5.

Вказаний лист отримано банком 20.03.2023 та у відповідь у 20-тиденний строк не надано, внаслідок чого ліквідатор звернулась з відповідною заявою до суду.

Наведеним спростовується висновок суд першої інстанції про те, що банком майже протягом останніх півроку вчиняються дії, що не дають змоги ліквідатора розпочати продаж майна банкрута, адже обрання варіанту поведінки ліквідатором здійснено ним на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 13 КУзПБ визначено, що арбітражний керуючий під час здійснення своїх повноважень є незалежним. Забороняється будь-який незаконний вплив, тиск або втручання в діяльність арбітражного керуючого.

Наряду з цим, банк, як забезпечений кредитор, має право відмовити в наданні згоди на продаж майна, натомість арбітражний керуючий зобов`язаний в такому разі звернутися до суду.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовував своє рішення в цій частині також надходженням клопотань від банку про відкладення судового засідання з розгляду заяви ліквідатора.

Однак, судом не враховано, що на клопотання банку 23.05.2023 будь-яких заперечень від учасників справи не надходило; таке клопотання було задоволено судом, в тому числі через необхідність отримання звіту щодо оцінки майна банкрута, що вказує на очевидну його небезпідставність; до того ж, судове засідання відкладалося лише раз і на нетривалий строк, а саме на 14 днів (з 23.05.2023 на 06.06.2023).

Висновки суду про характер таких дій та їх оцінку як зловживання процесуальними правами колегією суддів визнаються необґрунтованими, оскільки правом подавати заяви, клопотання учасники справи наділені відповідно до ст. 42 ГПК України

При цьому подання АТ «Державний експортно-імпортний банк України» клопотання про відкладення розгляду справи не було спрямоване на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи, а малу під собою легітимну процесуальну мету отримання доказу, що не може свідчити про зловживання позивачем процесуальними правами в розумінні положень ст. 43 ГПК України.

Відповідно у господарського суду були відсутні підстави для вжиття заходів, передбачених ч. 3 цієї статті.

В підсумку виявилися помилковими висновки суду й про те, що зловживання з боку банку процесуальними правами призвело до затягування ліквідаційної процедури.

Так, з`ясовуючи питання щодо затягування з боку банку ліквідаційної процедури, суд виходив з того, що саме банк чинить перешкоди у реалізації майна банкрута.

Проте, поза увагою залишилися наступні обставини.

В матеріалах справи міститься протокол засідання комітету кредиторів ДП Автобусний завод Богдан від 28.03.2023, з якого слідує, що кредиторами вирішувалося питання щодо необхідності продовження ліквідаційної процедури (п. 5 порядку денного).

На виконання даного рішення, ліквідатором було подано до суду клопотання про продовження строку ліквідаційної процедури.

Обґрунтовуючи необхідність продовження ліквідаційної процедури, ліквідатор Сердюк М.М. зазначила, що станом на 28.03.2023 нереалізованим залишається майно банкрута, не стягнута вся сума дебіторської заборгованості, в силу чого остання позбавлена можливості завершити ліквідацію банкрута у визначений строк, тобто до 12.07.2022.

Таким чином, необхідність продовження ліквідаційної процедури була обумовлена не діями банку, а незавершенням всіх процедур для ліквідації банкрута, зокрема, не стягнута дебіторська заборгованість, не реалізовані інші активи банкрута (основні засоби) тощо.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 клопотання ліквідатора, арбітражного керуючого Сердюк М.М. про продовження строку ліквідаційної процедури Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан та повноважень ліквідатора було задоволено та продовжено строк ліквідаційної процедури Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан та повноваження ліквідатора, арбітражного керуючого Сердюк М.М. на п`ять місяців до 28.08.2023.

Отже, наведеними обставинами спростовується факт вчинення з боку АТ «Державний експортно-імпортний банк України» дій, які можна було б розцінити як зловживання процесуальними правами.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд припустився порушень норм процесуального права, що мають значення для правильного вирішення заяви ліквідатора щодо банку, знайшли своє підтвердження піж час апеляційного перегляду справи.

Суд обмежився оцінкою лише доводів заявника, не навівши мотивів відхилення заперечень банку, як особи, щодо якої вирішувалося відповідне процесуальне питання.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Необхідно акцентувати увагу на п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003, в якому зазначено, що за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, якщо воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.

Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції» (Bellet V. France, заява №23805/94) ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним, з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).

Згідно з ч.ч. 1, 2, 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України: судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ухвала Господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 у справі № 908/1721/21 не є такою, що в повній мірі відповідає цим вимогам.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, визначені положеннями ст. 269 ГПК України, та враховуючи все вищевикладене, оскаржувана ухвала в частині вирішення заяви ліквідатора про зловживання процесуальними правами АТ Державний експортно-імпортний банк України та попередження банку, що при повторному ухиленні від належного виконання вимог ГПК України, КУзПБ до нього можуть бути застосовані заходи процесуального примусу у вигляді штрафу, передбаченого ст. 135 ГПК України або відповідно до ч. 1 ст. 246 ГПК України, суд може постановити окрему ухвалу (пункти 4 та 5 резолютивної частини), прийнята за неповного встановлення обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків суд встановленим обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, а отже апеляційну скаргу належить задовольнити частково, ухвалу у відповідній частині скасувати з прийняттям нового рішення - про відмову в задоволенні заяви ліквідатора про зловживання процесуальними правами.

В решті ухвала Господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 у справі №908/1721/21 залишається без змін.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги, у відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги належить стягнути з боржника на користь скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 275-280, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Прийняти часткову відмову Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України від апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 у справі №908/1721/21.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 у справі №908/1721/21 в частині вимог про скасування ухвали в частині визначення початкової ціни продажу лоту - нерухомого майна Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан, (ідентифікаційний код: 32503719), що розташоване за адресою: Черкаська область, місто Черкаси, вул. Якубовського, буд. 5 та є предметом іпотеки за Іпотечними договорами: №151109Z123 зі змінами і доповненнями від 01.10.2009 р.; №151118Z12 зі змінами і доповненнями від 21.06.2018 р., №151118Z17 від 21.06.2018 р. -закрити.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 у справі №908/1721/21 задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 у справі № 908/1721/21 в частині пунктів 4 та 5, якими частково задоволено заяву ліквідатора Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан Сердюк М.М. про зловживання процесуальними правами Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України та попереджено Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», що при повторному ухиленні від належного виконання вимог Господарського процесуального кодексу України, Кодексу України з процедур банкрутства до нього можуть бути застосовані заходи процесуального примусу у вигляді штрафу, передбаченого ст. 135 Господарського процесуального кодексу України або відповідно до ч. 1 ст. 246 ГПК України, суд може постановити окрему ухвалу - скасувати.

В цій частині постановити нове рішення, про відмову в задоволенні заяви.

В решті ухвалу Господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 у справі №908/1721/21 залишити без змін.

Стягнути з Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан (69035, м. Запоріжжя, вул. Жаботинського Леоніда, буд. 50, код ЄДРПОУ 32503719) на користь Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 127, код ЄДРПОУ 00032112) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 684,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 27.12.2023

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко