Постанова

від 21.12.2023 по справі 272/500/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №272/500/23 Головуючий у 1-й інст. Рудник М. І.

Категорія 44 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Коломієць О.С., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №272/500/23 за позовом Андрушівської міської ради Бердичівського району, Житомирської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Андрушівський ліцей № 2 Андрушівської міської ради Бердичівського району, Житомирської області про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконним звільненням працівника в порядку регресу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 жовтня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Рудника М.І. у смт Попільня,

в с т а н о в и в:

У травні 2023 року Андрушівська міська рада Бердичівського району Житомирської області звернулась до суду з названим позовом та просила стягнути з відповідача на свою користь 111750.21 гривень шкоди завданої незаконним звільненням працівника в порядку регресу.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 31 грудня 2020 року призначено на посаду директора Андрушівського ліцею № 2 Андрушівської міської ради Бердичівського району, Житомирської області та розпорядженням голови Андрушівської міської ради від 21 грудня 2022 року її звільнено з займаної посади у зв`язку з закінченням дії контракту.

Під час виконання своїх посадових обов`язків ОСОБА_1 видано наказ № 34-К від 06 червня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_2 », яким звільнено вчителя початкових класів ОСОБА_2 з посади учителя початкових класів Андрушівського ліцею № 2 на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України. Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 31 січня 2023 року в справі № 272/421/22, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, визнано протиправним наказ про її звільнення, поновлено на роботі, стягнуто з Андрушівського ліцею № 2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 111750.21 гривень.

Вказано, що на виконання названого рішення суду, Андрушівською міською радою з бюджету Андрушівської міської територіальної громади виділено кошти в сумі 144327.66 гривень та сплачено всі визначені рішенням суду кошти.

Посилаючись на те, що такими діями ОСОБА_1 . Андрушівській міській раді було завдано матеріальні збитки в розмірі 111750, 21 грн, які були виплачені за рішенням суду незаконно звільненому працівнику як середній заробіток за час вимушеного прогулу, Андрушівська міська рада просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 жовтня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області 111750.21 гривень шкоди, завданої незаконним звільненням працівника та сплачений судовий збір в розмірі 2684.00 гривень.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин по справі, а також порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що розгляд цієї справи належить до юрисдикції господарського суду, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Крім того, Андрушівська міська рада не є належним позивачем у цій справі, оскільки нею не доведено порушення її прав чи інтересів, так як міська рада не є повноважною особою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким суб`єктом є безпосередньо особа, якій завдано таку шкоду Андрушівський ліцей №2 Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області. Вказує на те, що хоча Андрушівська міська рада є засновником Андрушівського ліцею №2 та здійснює його фінансування, проте це не дає їй самостійно звернутися до суду із даним позовом, що узгоджується із положеннями ст. ч. 1 ст. 1191 ЦК України.

Також вказує, що 03.01.2023 її звільнено з посади директора Андрушівського ліцею №2 та призначено на посаду ОСОБА_3 з 04.01.2023, а тому вважає що саме новий директор нанесла матеріальні збитки Андрушівському ліцею №2, оскільки не підтримала наявні в матеріалах справи докази законності звільнення з роботи працівника та визнала позовні вимоги в суді під час розгляду справи № 272/471/22. Таким чином вважає, що місцевий суд упереджено розглянув справу.

У відзиві на апеляційну скаргу Андрушівська міська рада просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що з огляду на предмет спору - відшкодування шкоди в порядку регресу без встановлення обставин неправомірності дій посадової особи, та з урахуванням усталеної практики Верховного Суду, підвідомчість вказаної категорії справ належить до суду загальної юрисдикції. Вказує, що пунктом 1,5 Розділу 1 статуту Андрушівського ліцею №2 Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області визначено, що засновником ліцею є Андрушівська міська рада. Оскільки в Андрушівського ліцею №2 Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області не було передбачено в кошторисі коштів на здійснення такої виплати, то Андрушівською міською радою з бюджету Андрушівської міської територіальної громади здійснено дофінансування Андрушівського ліцею №2 Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області на суму 144327,66 грн., що підтверджено розподілом виділених бюджетних асигнувань. Отже, доводи про відсутність порушення права чи безпосереднього інтересу Андрушівської міської ради безпідставні, оскільки саме з місцевого бюджету здійснено фінансування виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зазначає, що відповідачем у справі має бути саме ОСОБА_1 , а не наступний директор Андрушівського ліцею №2 ОСОБА_3 , оскільки на початку розгляду справи №272/471/22 ОСОБА_1 ще перебувала на посаді Андрушівського ліцею №2 та могла впливати на хід справи, надавати заперечення в судовому засіданні.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 02 січня 2019 року між відділом освіти Андрушівської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 укладено Контракт з керівником закладу загальної середньої освіти, яким призначено ОСОБА_1 на посаду директора Андрушівської гімназії Андрушівського району, Житомирської області строком на два роки з 02 січня 2019 року по 02 січня 2021 року /т.1 а.с.87-91/

Розпорядженням міського голови Андрушівської міської ради від 31 грудня 2020 року № 105-ОС «Про переведення ОСОБА_1 », призначено ОСОБА_1 на посаду директора Андрушівського ліцею № 2 Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області по переводу з 01 січня 2021 року з окладом згідно штатного розпису /т.1 а.с.92/

Додатковою угодою до Контракту від 02 січня 2019 року укладеною 02 липня 2021 року між Андрушівською міською радою та ОСОБА_1 визначено, що контракт діє протягом 2-х років, який обраховується з 03 січня 2021 року по 03 січня 2023 року /т.1 а.с.93, т.2 а.с.21/

Наказом директора Андрушівського ліцею № 2 Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області Пташник В.В. № 34-к від 06 червня 2022 року звільнено ОСОБА_2 з посади учителя початкових класів Андрушівського ліцею № 2 Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області, 07 червня 2022 року, на підставі п.3 ст.41 КЗпП України.

Розпорядженням міського голови Андрушівської міської ради Житомирської області від 21 грудня 2022 року № 207-ОС, звільнено ОСОБА_1 з посади директора Андрушівського ліцею № 2 Андрушівської міської ради 03 січня 2023 року згідно пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням дії контракту від 02 січня 2019 року із внесеними змінами згідно додаткової угоди /т.1 а.с.26, т.2 а.с.20/.

Розпорядженням міського голови Андрушівської міської ради Житомирської області від 01 січня 2023 року № 02-ОС, призначено ОСОБА_3 на посаду директора Андрушівського ліцею № 2 Андрушівської міської ради з 04 січня 2023 року за основним місцем роботи з оплатою праці згідно штатного розпису на період воєнного стану та 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану /т.1 а.с.27/.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 31 січня 2023 року в справі № 272/471/22, позов ОСОБА_2 до Андрушівського ліцею № 2 Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області про захист трудових прав, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ директора Андрушівського ліцею № 2 Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області № 34-к від 06 червня 2022 року про звільнення ОСОБА_2 з посади учителя початкових класів Андрушівського ліцею № 2 Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області, 07 червня 2022 року, на підставі п.3 ст.41 КЗпП України; поновлено ОСОБА_2 на посаді учителя початкових класів Андрушівського ліцею № 2 Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області з 07 червня 2022 року; стягнуто з Андрушівського ліцею № 2 Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 червня 2022 року по день постановлення судом рішення у справі в сумі 111750.21 гривень (сума визначена без утримання податків та інших обов`язкових платежів); стягнуто з Андрушівського ліцею № 2 Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду завдану порушенням її трудових прав у розмірі 2000 гривень; стягнуто з Андрушівського ліцею № 2 Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області на користь ОСОБА_2 , сплачений судовий збір в розмірі 992.40 гривень, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено/т.1 а.с.14-22/.

Додатковим рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 лютого 2023 року в справі № 272/471/22, клопотання позивача ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, доповнено рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 31 січня 2023 року в цивільній справі № 272/471/22 за позовом ОСОБА_2 до Андрушівського ліцею №2 Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області про захист трудових прав, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав, абзацом дев`ятим наступного змісту: «Стягнути з Андрушівського ліцею № 2 Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області на користь ОСОБА_2 , судові витрати пов`язані з професійною правничою допомогою адвоката в розмірі 5000 гривень.» /т.1 а.с.24-25/.

Також встановлено, що на виконання вказаного рішення суду, наказом Андрушівського ліцею № 2 Андрушівської міської ради від 01 лютого 2023 року № 3-ОС, скасовано наказ «Про звільнення ОСОБА_2 » від 06 червня 2022 року № 34-К; поновлено ОСОБА_2 на посаді вчителя початкових класів Андрушівського ліцею № 2 Андрушівської міської ради Бердичівського району, Житомирської області з 01 лютого 2023 року; наказано приступити ОСОБА_2 до роботи згідно поданої нею заяви з 08 лютого 2023 року; заступнику директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_4 забезпечити допуск до роботи ОСОБА_2 на посаді вчителя початкових класів; головному бухгалтеру виплатити ОСОБА_2 середній заробіток на час вимушеного прогулу в розмірі 111 750.21 гривень /т.1 а.с.28/.

Відповідно до розподілу виділених бюджетних асигнувань з рахунку від 06 березня 2023 року № 157 Андрушівської міської ради, виділено Андрушівському ліцею № 2 Андрушівської міської ради Бердичівського району, Житомирської області кошти в розмірі 144327.66 гривень (КЕКВ 2800) /т.1 а.с.29/.

Згідно реєстру бюджетних фінансових зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 03 березня 2023 року № 24 та реєстру платіжних інструкцій розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, з бюджету Андрушівської міської територіальної громади на рахунок Андрушівського ліцею № 2 по КЕКВ 2800 виділено 03 березня 2023 року кошти на загальну суму 136335.26 гривень /т.1 а.с.30, 31/.

На виконання рішення суду від 31 січня 2023 року Андрушівським ліцеєм № 2 сплачено податок на дохід фізичних осіб 18 % із нарахованого середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 в розмірі 20115.04 гривень; сплачено утримання військового збору 1.5 % із нарахованого середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 в розмірі 1676.25 гривень; перераховано відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 в розмірі 89 958.92 гривень; нараховано ЄСВ 22 % на відшкодований середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 в розмірі 24 585.05 гривень, що підтверджується платіжними інструкціями № 180 - 183 від 07 березня 2023 року/т.1 а.с.32-35/.

Згідно реєстру бюджетних фінансових зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 03 березня 2023 року № 24 та реєстру платіжних інструкцій розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, з бюджету Андрушівської міської територіальної громади на рахунок Андрушівського ліцею № 2 по КЕКВ 2800 виділено 03 березня 2023 року кошти на загальну суму 2000.00 гривень/т.1 а.с.36, 37/.

На виконання рішення суду від 31 січня 2023 року Андрушівським ліцеєм № 2 сплачено податок на дохід фізичних осіб 18 % із нарахованого відшкодування моральної шкоди завданої порушенням трудових прав ОСОБА_2 в розмірі 360.00 гривень; сплачено утримання військового збору 1.5 % із нарахованого відшкодування моральної шкоди завданої порушенням трудових прав ОСОБА_2 в розмірі 30.00 гривень; перераховано відшкодування моральної шкоди завданої порушенням трудових прав ОСОБА_2 в розмірі 1610.00 гривень, що підтверджується платіжними інструкціями № 177 - 179 від 07 березня 2023 року /т.1 а.с.38 - 40/.

Згідно реєстру бюджетних фінансових зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 03 березня 2023 року № 24 та реєстру платіжних інструкцій розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, з бюджету Андрушівської міської територіальної громади на рахунок Андрушівського ліцею № 2 по КЕКВ 2800 виділено 03 березня 2023 року кошти на загальну суму 5000.00 гривень /т.1 а.с.41-42/.

На виконання додаткового рішення суду від 16 лютого 2023 року Андрушівським ліцеєм № 2 сплачено податок на дохід фізичних осіб 18 % із нарахованого відшкодування судових витрат, пов`язаних з професійною правничою допомогою адвоката ОСОБА_2 в розмірі 900.00 гривень; сплачено утримання військового збору 1.5 % із нарахованого відшкодування судових витрат, пов`язаних з професійною правничою допомогою адвоката ОСОБА_2 в розмірі 75.00 гривень; перераховано відшкодування судових витрат, пов`язаних з професійною правничою допомогою адвоката ОСОБА_2 в розмірі 4025.00 гривень, що підтверджується платіжними інструкціями № 174 - 176 від 07 березня 2023 року. /т.1 а.с.43 - 45/.

Згідно реєстру бюджетних фінансових зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 03 березня 2023 року № 24 та реєстру платіжних інструкцій розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, з бюджету Андрушівської міської територіальної громади на рахунок Андрушівського ліцею № 2 по КЕКВ 2800 виділено 03 березня 2023 року кошти в розмірі 992.40 гривень /т.1 а.с.46, 47/.

На виконання рішення суду від 31 січня 2023 року Андрушівським ліцеєм № 2 перераховано відшкодування сплаченого судового збору ОСОБА_2 в розмірі 992.40 гривень, що підтверджується платіжними інструкціями № 173 від 07 березня 2023 року /т.1 а.с.48/.

Вирішуючи спір, місцевий суд, вказав, що позивачем доведено наявність підстав для стягнення з Відповідача матеріальної шкоди, завданої незаконним звільненням працівника, понесеної в зв`язку з відшкодуваннямсереднього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 111750.21 гривень, а томусуд дійшов висновку про задоволення позову.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Щодо юрисдикції.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене устатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод( Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини ( ЄСПЛ) від 20 липня2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Крім того, в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

Наведене дає підстави для висновку про те, що «суд, встановлений законом» охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законодавством.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (частина першастатті 125 Конституції України).

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Частиною першоюстатті 19 ЦПК Українипередбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Пунктом 12 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України службові особи, винні в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.

Згідно зі статтею 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.

Отже, трудове законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

У справі, яка переглядається, позов пред`явлено з огляду на те, що на підставі рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 31 січня 2023 року в справі № 272/421/22, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, визнано протиправним наказ про її звільнення, поновлено на роботі, стягнуто з Андрушівського ліцею № 2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 111750.21 гривень.

Право позивача на відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням ОСОБА_2 із займаної посади, закріплено у статтях134та237 КЗпП України.

У цій справі не підлягає вирішенню питання правомірності дій відповідача ОСОБА_1 щодо звільнення ОСОБА_2 , оскільки незаконність такого звільнення вже встановлена вищезгаданим рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 31 січня 2023 року в справі № 272/421/22.

Отже, предметом розгляду в цій справі є лише відшкодування шкоди в порядку регресу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (касаційне провадження № 11-720апп18) викладений правовий висновок про те, що відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства.

В апеляційній скарзі наводяться доводи про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та містяться посилання на постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 638/15118/16-ц (провадження № 14-329цс19), від 14 квітня 2020 року у справі № 910/12217/19 (провадження № 12-24гс20).

Проте правовідносини у цих справах та у справі, яка є предметом апеляційного перегляду, не є подібними.

У наведених як приклад справах вирішувалося питання про відшкодування шкоди, завданої підприємству безпосередніми діями посадових осіб, в той час, як у цій справі підставами відшкодування шкоди є регресі вимоги підприємства відповідно до статті 237 КЗпП України.

Так, у справі № 638/15118/16-цспір виник у зв`язку з неповерненням відповідачем як керівником підприємства автомобіля, наданого йому в користування, чим підприємству заподіяно майнову шкоду; у справі№ 910/12217/19 у зв`язку з відшкодуванням збитків, завданих відповідачем як посадовою особою підприємству безпідставним нарахуванням та виплатою заробітної плати.

Тобто у вказаних справах предметом спорів є стягнення збитків, заподіяних юридичним особам діями їх посадових осіб, такі спори стосуються дій або бездіяльності відповідачів під час здійснення ними своїх повноважень як посадовими особами.

Водночас у справі, яка переглядається в апеляційному провадженні,предметом розгляду є відшкодування шкоди в порядку регресу, яка заподіяна позивачу внаслідок ухвалення судового рішення про стягнення із підприємства на користь працівника, звільненого з роботи за наказом відповідача, середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

З огляду на наведене, доводи в апеляційній скарзі щодо віднесення справи до юрисдикції господарського суду є безпідставними.

Щодо суті спору.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частини перша та другастатті 4 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Про те, що відповідач як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несеповну матеріальну відповідальністьза шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, неодноразово зазначалось Верховним Судом у постановах від 20 травня 2020 року у справі № 401/1387/17-ц (провадження № 61-37363св18), від 20 червня 2019 року у справі № 462/8925/14 (провадження № 61-13847св18), від 06 грудня 2018 року у справі № 474/658/16-ц (провадження № 61-18198св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 371/1165/16-ц (провадження № 61-20542св18), від 23 квітня 2018 року у справі № 335/7848/15-ц (провадження № 61-1209св18).

У статті 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідно до пункту 33 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Згідно з пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України

від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову.

Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2021 року у справі № 332/832/18.

Зважаючи на те, що ОСОБА_2 було звільнено з посади вчителя початкових класів Андрушівського ліцею № 2 Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області із порушеннямзакону занаказом №34-квід 06червня 2022року директораАндрушівського ліцею№ 2Андрушівської міськоїради Бердичівськогорайону Житомирськоїобласті ПташникВ.В., відповідач як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З матеріалів справи вбачається, що 06.03.2023 на виконання рішенняПопільнянського районного суду Житомирської області від 31 січня 2023 року виділено з бюджетних асигнувань кошти в сумі 111750.21 гривень, які в подальшому виплачено ОСОБА_2 .

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що на ОСОБА_1 покладається обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну установі у повному розмірі сплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що відповідачем повинен бути новий директор Андрушівського ліцею № 2, так як на час винесення рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 31 січня 2023 року її було звільнено з роботи, а тому судовий супровід здійснювала ОСОБА_3 , внаслідок бездіяльності якої і було ухвалено рішення суду про визнання незаконним та скасування наказу № 34-к від 06 червня 2022 року про звільнення ОСОБА_2 , поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не заслуговують на увагу та не спростовують вину ОСОБА_1 при винесенні незаконного наказу про звільнення, що стало підставою для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника, що призвело до понесення додаткових збитків підприємству.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що належним відповідачем має бути Андрушівський ліцей №2 також є неспроможними з огляду на те, згідно положень Статуту Андрушівського ліцею № 2 Андрушівської міської ради Бердичівського району, Житомирської області, затвердженого рішенням тридцятої сесії Андрушівської міської ради від 24 березня 2023 року № 5, фінансування ліцеюздійснюється зарахунок коштівміського тадержавного бюджетівта іншихджерел,не забороненихзаконодавством,а освітнійзаклад єнеприбутковою установою.(п.7.1). Кошти на виконання рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 31 січня 2023 року були виділені Андрушівському ліцею № 2 Андрушівської міської ради Бердичівського району, Житомирської області за рахунок бюджетних асигнувань з рахунку Андрушівської міської ради, що підтверджується матеріалами справи, а тому шкоди завдано саме Андрушівській міській раді Бердичівського району Житомирської області, що не суперечить положенням ст. 136 КЗпП України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду першої інстанції та зводяться до незгоди із висновками суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Оскільки рішення суду першої інстанції апеляційним судом залишено без змін, тому питання про відшкодування судових витрат в порядку ст. 141 ЦПК України судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390, 391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26.12.2023.

Головуючий Судді