Рішення

від 27.12.2023 по справі 908/3322/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/215/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.2023 Справа № 908/3322/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РДД», (69014, м. Запоріжжя, вул. Кольорова, буд. 3)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЗОРЕ ПОСТАЧАННЯ», (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 16-А)

про стягнення 226370,36 грн.

31.10.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н від 29.10.2023 (вх. № 3635/08-07/23 від 31.10.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю «РДД», м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЗОРЕ ПОСТАЧАННЯ», м. Запоріжжя про стягнення 226370,36 грн. заборгованості за договором поставки № 138 від 17.09.2020, в тому числі 134793,35 грн. основного боргу за поставлений товар, 21788,51 грн. пені, 26958,67 грн. штрафу, 37234,98 грн. інфляційних втрат та 5594,85 грн. 3 % річних.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2023 справу № 908/3322/23 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.11.2023, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3322/23 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/215/23, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі строк, на який введено в Україні режим воєнного стану, продовжений до 14.02.2024.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням ст., ст. 525, 526, 530, 610 ЦК України, договором поставки № 138 від 17.09.2020, на підставі яких позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача 226370,36 грн. заборгованості, в тому числі 134793,35 грн. основного боргу за поставлений товар, 21788,51 грн. пені, 26958,67 грн. штрафу, 37234,98 грн. інфляційних втрат та 5594,85 грн. 3 % річних. Також, позивач просив стягнути з відповідача 30 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Ухвалою суду від 06.11.2023у справі № 908/3322/23 відповідачу запропоновано у строк до 24.11.2023, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, а також у строк до 21.12.2023 подати заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Позивачу цією ж ухвалою суду запропоновано у строк до 06.12.2023 подати суду відповідь на відзив на позовну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали суду від 06.11.2023 про відкриття провадження у справі № 908/3322/23 отримана уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЗОРЕ ПОСТАЧАННЯ»- 22.11.2023, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (штрих-кодовий ідентифікатор 0600232621718).

Відповідачем на підставі ст., ст. 165, 251 ГПК України 20.11.2023 подано Відзив на позовну заяву за вих. № б/н від 13.11.2023 (вх. № 24812/08-08/23 від 20.11.2023). У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що відповідно до даних бухгалтерського обліку відповідача станом на 04.01.2022 за відповідачем на користь позивача обліковувалась заборгованість в сумі 87187, 66 грн. В подальшому 04.01.2022, 05.01.2022, 10.01.2022, 11.01.2022, 12.01.2022, 13.01.2022, 15.01.2022, 17.01.2022 та з 01 по 03 лютого 2022 року позивачем поставлено товар на загальну суму 285116,51 грн. Відповідачем за цей час сплачено товар на загальну суму 369712,00 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем на даний момент складає 2592,17 грн. Також, зауважив, що видаткові накладні за 18.01.2022, 19.01.2022, 19.01.2022, 20.01.2022, 24.01.2022, 25.01.2022, 26.01.2022, 27.01.2022, 29.01.2022 та 31.01.2022 не підписані відповідачем, товарно-транспортні накладні, які долучені позивачем до матеріалів справи, за вказаний період також не підписані відповідачем. Факт реєстрації у вказаному періоді податкових накладних з боку позивача не підтверджує факт здійснення господарських операцій, оскільки через недоліки товару, вказаний товар відповідачем чи не приймався взагалі, чи приймався на відповідальне зберігання, а отже за таких умов без наявності першої події в розумінні Податкового кодексу України реєстрація податкових накладних з боку позивача безпідставна. Таким чином, вважає, що відповідач має одну частково неоплачену видаткову накладу від 03.02.2022 на суму 2592,17 грн. Вказана накладна не була оплачена відповідачем через початок війни на території нашої держави. Крім того, відповідач заперечив проти стягнення штрафу та пені, оскільки станом на дату подання позову сплив термін позовної давності. Також зазначив, що суми інфляційних нарахувань та 3 % річних повинні бути стягнуті з суми заборгованості 2592,17 грн. на підставі зазначеного. На підставі викладеного, відповідач просив позовні вимоги задовольнити частково, а саме стягнути з ТОВ «ПРОЗОРЕ ПОСТАЧАННЯ» 2592,17 грн. основного боргу, в частині позовних вимог щодо стягнення штрафу та пені відмовити. Здійснити розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних виходячи з суми основного боргу в розмірі 2592,17 грн.

Також, 20.11.2023 до служби діловодства господарського суду Запорізької області від Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЗОРЕ ПОСТАЧАННЯ» надійшла заява про застосування до позовних вимог в частині стягнення штрафу та пені строку позовної давності за вих. № б/н від 13.11.2023, відповідно до якої відповідач вважає позов в цій частині необґрунтованим та просить суд застосувати до позовних вимог щодо стягнення штрафу та пені наслідки спливу строку позовної давності.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив на позовну заяву не скористався, відповідь на відзив у встановлений судом строк не надав.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 06.12.2023 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, приймаючи до уваги військову агресію Російської Федерації проти України, ведення на території України режиму воєнного стану, складну безпекову ситуацією в місті Запоріжжі, постійні ракетні обстріли обласного центру і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, рішення прийнято без його проголошення 27.12.2023.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ

17.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «РДД», (Постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОЗОРЕ ПОСТАЧАННЯ», (Покупець, відповідач у справі) укладено Договір поставки № 138 (далі за текстом Договір).

Відповідно до п. 1 Договору Постачальник зобов`язався поставити, а Покупець - прийняти та оплатити товар (далі - Товар) на умовах, передбачених Договором.

Підпунктом 1.1.1 Договору встановлено, що асортимент, номенклатура, загальна кількість та вартість кожної партії Товару, що підлягає поставці, визначаються Сторонами у замовленні Покупця, видаткових накладних та рахунках Постачальника.

Товаром за цим Договором є м`ясо птиці, свиней, великої рогатої худоби та субпродукти, які є результатом переробки такого м`яса (п. 1.2 Договору).

Умовами п.3.5Договору, сторони обумовили, що покупець здійснює розрахунки за поставлений товар на умовах відстрочки платежу терміном 14 календарних днів з моменту отримання товару, шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, або здійснення розрахунку через касу постачальника, з дотриманням вимог касової дисципліни, встановленої діючим законодавством України, через уповноваженого представника постачальника.

Відповідно до п. 5.1 Договору даний Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, а в частині зобов`язань - до повного їх виконання.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар, на загальну суму 1 585 176,72 грн., про що свідчить видаткові накладні, а саме:

-видаткова накладна № 85 від 19.01.2022 року на суму 23 692,45 грн.;

-видаткова накладна № 91 від 19.01.2022 року на суму 550,00 грн.;

-видаткова накладна № 101 від 20.01.2022 року на суму 6649,50 грн.;

-видаткова накладна № 116 від 24.01.2022 року на суму 2674,55 грн.;

-видаткова накладна № 123 від25.01.2022 року на суму 36465,95 грн.;

-видаткова накладна № 132 від 26.01.2022 року на суму 1592,87 грн.;

-видаткова накладна № 143 від 27.01.2022 року на суму 12 461,30 грн.;

-видаткова накладна № 156 від 29.01.2022 року на суму 7 447,05 грн.;

-видаткова накладна № 161 від 31.01.2022 року на суму 8 922,42 грн.;

-видаткова накладна № 168 від 01.02.2022 року на суму 18661,99 грн.;

-видаткова накладна № 181 від 02.02.2022 року на суму 17032,26 грн.;

-видаткова накладна № 192 від 03.02.2022 року на суму 12695,45 грн.

Видаткові накладні № 168 від 01.02.2022, № 181 від 02.02.2022 та № 192 від 03.02.2022 підписані уповноваженими особами з боку Постачальника і Покупця, підписи сторін скріплені печатками юридичних осіб.

Отже, факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 48 389,70 грн. доведений вищезазначеними видатковими накладними, які узгоджені сторонами та підтверджують факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи уповноважених представників позивача та відповідача на видаткових накладних.

Не підписані з боку Покупця видаткові накладні № 85 від 19.01.2022, № 91 від 19.01.2022 року, № 101 від 20.01.2022, № 116 від 24.01.2022, № 123 від 25.01.2022, № 132 від 26.01.2022, № 143 від 27.01.2022, № 156 від 29.01.2022, № 161 від 31.01.2022 на загальну суму 1 536 787,02 грн.

Крім того, позивачем надано суду зареєстровані податкові накладні за відповідні періоди поставки товару.

Позивач зазначає, що на момент його звернення до суду з позовом у даній справі відповідачем товар, поставлений згідно Договору поставки № 138 від 17.09.2020 сплачений частково, а саме в загальній сумі 1450383,37 грн.

Решту суми заборгованості в розмірі 134 793,35 грн. відповідач не сплатив.

Оскільки відповідачем повністю оплата за поставлений товар не здійснена, зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 134 793,35 грн. основного боргу. (1 585 176,72 грн. - 1450383,37 грн.).

За прострочення оплати за поставлений товар позивач нарахував відповідачеві 21788,51 грн. пені, 26958,67 грн. штрафу, 37234,98 грн. інфляційних втрат та 5594,85 грн. 3 % річних.

Стягнення з відповідача на користь позивача 226370,36 грн. заборгованості за договором поставки № 138 від 17.09.2020, в тому числі 134793,35 грн. основного боргу за поставлений товар, 21788,51 грн. пені, 26958,67 грн. штрафу, 37234,98 грн. інфляційних втрат та 5594,85 грн. 3 % річних є предметом позову у даній справі.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 11, 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення зобов`язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку), зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

Згідно з ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 13, ч. ст. 14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Із змісту положень ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.20 ГК України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб та в порядку, що встановлені договором або законом.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено право юридичних осіб на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених до юрисдикції господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч.ч. 1, 2 ст. 76 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі для своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини (Проніна проти України, № 63566/00, від 18 липня 2006 року) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За змістом статті 1 зазначеного Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2. 2.4, 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (із змінами та доповненнями) (надалі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення,особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, фактом підтвердження отримання товару або послуг є виключно первинні документи, які відображаються в регістрах бухгалтерського обліку відповідно до вимог діючого законодавства.

До первинних документів, які підтверджують виконання договору або наявність яких є обов`язковою, згідно зі змістом договору купівлі-продажу (поставки) відносяться: накладні, акти приймання-передачі товару, специфікація, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, які свідчать про реальність здійснення операції.

Пунктом 2.7 Договору сторони узгодили, що право власності на Товар переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін видаткової накладної, яка засвідчує факт отримання Покупцем Товару.

Видаткові накладні № 85 від 19.01.2022, № 91 від 19.01.2022 року, № 101 від 20.01.2022, № 116 від 24.01.2022, № 123 від 25.01.2022, № 132 від 26.01.2022, № 143 від 27.01.2022, № 156 від 29.01.2022, № 161 від 31.01.2022 на загальну суму 1 536 787,02 грн. не містять посади і прізвища особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку відповідача, особистого чи електронного підпису такої особи та печатки підприємства, що суперечить приписам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а отже не підтверджують факт здійснення господарської операції.

Таким чином, зазначені видаткові накладні, надані позивачем, суд не приймає у якості належних та допустимих доказів в якості поставки товару за договором поставки № 138 від 17.09.2020.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 29.01.2020 по справі № 916/922/19 зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Верховний Суд звертав увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18.

Матеріали справи не містять, а сторонами справи не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували фактичне здійснення постачання товару за спірними видатковими накладними.

З огляду на вищевикладене, відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за видатковими накладними № 85 від 19.01.2022, № 91 від 19.01.2022 року, № 101 від 20.01.2022, № 116 від 24.01.2022, № 123 від 25.01.2022, № 132 від 26.01.2022, № 143 від 27.01.2022, № 156 від 29.01.2022, № 161 від 31.01.2022 на загальну суму 1 536 787,02 грн. за даним договором.

Що стосується поставки товару за видатковими накладними № 168 від 01.02.2022, № 181 від 02.02.2022 та № 192 від 03.02.2022 на загальну суму 48 389,70 грн., які містять підписи сторін скріплені печатками юридичних осіб, суд зазначає наступне.

Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що на момент його звернення до суду з позовом у даній справі відповідачем товар, поставлений згідно Договору поставки № 138 від 17.09.2020 сплачений частково, а саме в загальній сумі 1450383,37 грн.

В той же час, позивачем не надано доказів щодо оплати товару на загальну суму 1450383,37грн.

Отже, суд не має змоги дійти висновку за якими саме видатковими накладними відповідачем здійснювались оплати за договором поставки № 138 від 17.09.2020, та встановити чи відбувалась вона за видатковими накладними № 168 від 01.02.2022, №181 від 02.02.2022 та №192 від 03.02.2022 на загальну суму 48 389,70 грн.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що поставка за спірним договором здійснювалась також - 04.01.2022, 05.01.2022, 10.01.2022, 11.01.2022, 12.01.2022, 13.01.2022,15.01.2022,17.01.2022.

Таким чином, оскільки правовідносини сторін є триваючими, а позивачем не надано належних та допустимих доказів для встановлення факту здійснення оплати за відповідними видатковими накладними, підстави для стягнення заборгованості в розмірі 48 389,70 грн. у суду відсутні.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що подані позивачем зареєстровані податкові накладні за відповідні періоди поставки товару, не фіксують факт здійснення безпосередньо господарської операції, а отже не є належними доказами поставки товару.

На підставі зазначеного, проаналізувавши норми чинного законодавства та дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що позивачем доказово не підтверджені викладені ним у позовній заяві обставини справи, отже в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ТОВ «ПРОЗОРЕ ПОСТАЧАННЯ» 134793,35 грн. основного боргу за поставлений товар судом відмовляється.

Оскільки судом відмовлено в частині стягнення суми основного боргу, відсутня правова підстава для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України. Таким чином, в задоволенні вимог про стягнення з відповідача 21788,51 грн. пені, 26958,67 грн. штрафу, 37234,98 грн. інфляційних втрат та 5594,85 грн. 3 % річних судом також відмовляється.

Суд визнає позовні вимоги недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно доводів відповідача про застосування до заявлених позовних вимог наслідків пропуску строку позовної давності щодо стягнення штрафу та пені, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормою статті 257 ЦК України закріплено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч., ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Таким чином, лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З урахуванням викладеного, оскільки суд дійшов висновку про наявність самостійних підстав за яких позов у даній справі не підлягає задоволенню, заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності судом не розглядається.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування заявлених ним вимог, не знайшли свого підтвердження за встановлених судом обставин, що склались між сторонами.

Заперечення відповідача на заявлені позовні вимоги враховані судом при вирішенні даного спору.

Враховуючи вище наведене, в задоволені позову відмовляється повністю.

Що стосується судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача - 30 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судового збору та витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст., ст. 129, 233, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «РДД», м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЗОРЕ ПОСТАЧАННЯ», м. Запоріжжя про стягнення 226370,36 грн. відмовити повністю.

Повне судове рішення складено « 27» грудня 2023 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.