Постанова

від 23.04.2024 по справі 908/3322/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2024 року м. Дніпро Справа № 908/3322/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кощеєва І.М. (доповідач)

суддів:Чус О.В., Дарміна М.О.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю РДД

на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.12.2023р.

(суддя Зінченко Н.Г., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 27.12.2023р.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РДД

(69014, м. Запоріжжя, вул. Кольорова, буд. 3)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОЗОРЕ ПОСТАЧАННЯ

(69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 16-А)

про стягнення 226 370,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю РДД звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОЗОРЕ ПОСТАЧАННЯ, про стягнення 226370,36 грн. заборгованості за договором поставки № 138 від 17.09.2020, в тому числі 134793,35 грн. основного боргу за поставлений товар, 21788,51 грн. пені, 26958,67 грн. штрафу, 37234,98 грн. інфляційних втрат та 5594,85 грн. 3 % річних.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.12.2023р. у справі № 908/3322/23 в задоволенні позову відмовлено повністю.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю РДД в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 27.12.2023р. та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Позивача; оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Зокрема, Скаржник вказує на те, що Позивачем долучено до позовної заяви, як доказ, зареєстровані податкові накладні за відповідні періоди поставки товару, за якими суд не встановив факт здійснення господарської операції. Складання та надання податкової накладної здійснюється платниками ПДВ відповідно до п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями, за текстом - Закон № 168/97-ВР) та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 р. № 165 (зареєстровано в Мін`юсті України 23.06.97 р. за № 233/2037, зі змінами та доповненнями, за текстом - Порядок № 165).

Скаржник зазначає, що Договором передбачено лише два варіанти: Покупець або приймає або не приймає (частково приймає) Товар. Прийняття Товару на зберігання, в зв`язку з невідповідністю характеристикам видаткової накладної на Товар Договором не передбачено.

Скаржник звертає увагу на те, що Відповідач не заперечує про надходження Товару, в період з 18.01.2022 р. по 31.01.2022 р., але зазначає, що він обліковується на позабалансовому субрахунку. Це вже питання для податкових органів, матеріал для перевірки які податкові махінації проводить Відповідач. Крім того у Позивача наявні (надані Відповідачем при здійсненні взаємо звірок, оригінали знаходяться у Відповідача): виписка з позабалансового субрахунку (оригінал), копії видаткових накладних, підписані Відповідачем.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відповідач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. (доповідач), судді Чус О.В., Дармін М.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2024р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи №908/3322/23. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю РДД, м.Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.12.2023р. у справі № 908/3322/23 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

Матеріали справи № 908/3322/23 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.01.2024р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю РДД на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.12.2023р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

7. Встановлені судом обставини справи

17.09.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю РДД, (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ПРОЗОРЕ ПОСТАЧАННЯ (Покупець) укладено Договір поставки № 138 (далі за текстом Договір).

Відповідно до п. 1 договору, Постачальник зобов`язався поставити, а Покупець - прийняти та оплатити товар (далі - Товар) на умовах, передбачених Договором.

Підпунктом 1.1.1 договору встановлено, що асортимент, номенклатура, загальна кількість та вартість кожної партії Товару, що підлягає поставці, визначаються Сторонами у замовленні Покупця, видаткових накладних та рахунках Постачальника.

Товаром за цим договором є м`ясо птиці, свиней, великої рогатої худоби та субпродукти, які є результатом переробки такого м`яса (п. 1.2 Договору).

Умовами п.3.5 договору сторони обумовили, що покупець здійснює розрахунки за поставлений товар на умовах відстрочки платежу терміном 14 календарних днів з моменту отримання товару, шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, або здійснення розрахунку через касу постачальника, з дотриманням вимог касової дисципліни, встановленої діючим законодавством України, через уповноваженого представника постачальника.

Відповідно до п. 5.1 договору, даний Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2022р., а в частині зобов`язань - до повного їх виконання.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору поставив Відповідачу товар, на загальну суму 1 585 176,72 грн., про що свідчить видаткові накладні, а саме: видаткова накладна № 85 від 19.01.2022 р., на суму 23 692,45 грн.; видаткова накладна № 91 від 19.01.2022 р., на суму 550,00 грн.; видаткова накладна № 101 від 20.01.2022 р., на суму 6649,50 грн.; видаткова накладна № 116 від 24.01.2022 р., на суму 2674,55 грн.; видаткова накладна № 123 від25.01.2022 р., на суму 36465,95 грн.; видаткова накладна № 132 від 26.01.2022 р., на суму 1592,87 грн.; видаткова накладна № 143 від 27.01.2022 р., на суму 12 461,30 грн.; видаткова накладна № 156 від 29.01.2022 р., на суму 7 447,05 грн.; видаткова накладна № 161 від 31.01.2022 р., на суму 8 922,42 грн.; видаткова накладна № 168 від 01.02.2022 р., на суму 18661,99 грн.; видаткова накладна № 181 від 02.02.2022 р., на суму 17032,26 грн.; видаткова накладна № 192 від 03.02.2022 р., на суму 12695,45 грн.

Видаткові накладні № 168 від 01.02.2022р., № 181 від 02.02.2022 та № 192 від 03.02.2022р. підписані уповноваженими особами з боку Постачальника і Покупця, підписи сторін скріплені печатками юридичних осіб.

Факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 48 389,70 грн. доведений вищезазначеними видатковими накладними, які узгоджені сторонами та підтверджують факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи уповноважених представників позивача та відповідача на видаткових накладних.

Не підписані з боку Покупця видаткові накладні № 85 від 19.01.2022р., № 91 від 19.01.2022 р., № 101 від 20.01.2022р., № 116 від 24.01.2022р., № 123 від 25.01.2022р., № 132 від 26.01.2022р., № 143 від 27.01.2022р., № 156 від 29.01.2022р., № 161 від 31.01.2022р., на загальну суму 1 536 787,02 грн.

Крім того, позивачем надано суду зареєстровані податкові накладні за відповідні періоди поставки товару.

Позивач зазначає, що на момент його звернення до суду з позовом у даній справі відповідачем товар, поставлений згідно Договору поставки № 138 від 17.09.2020р. сплачений частково, а саме в загальній сумі 1 450 383,37 грн.

Решту суми заборгованості, в розмірі 134 793,35 грн. відповідач не сплатив.

Оскільки відповідачем повністю оплата за поставлений товар не здійснена, зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 134 793,35 грн. основного боргу (1 585 176,72 грн. - 1450383,37 грн.).

За прострочення оплати за поставлений товар позивач нарахував відповідачеві 21788,51 грн. пені, 26958,67 грн. штрафу, 37234,98 грн. інфляційних втрат та 5594,85 грн. 3 % річних.

Стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 138 від 17.09.2020, в тому числі 134 793,35 грн. основного боргу за поставлений товар, 21788,51 грн. пені, 26958,67 грн. штрафу, 37234,98 грн. інфляційних втрат та 5594,85 грн. 3 % річних є предметом позову у даній справі.

За наслідками розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю РДД господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Враховуючи нездійснення наразі Відповідачем оплати вартості отриманого товару та штрафних санкцій за не оплату поставленого товару за Договором поставки № 138 від 17.09.2020 р., Товариство з обмеженою відповідальністю "РДД (Постачальник ) звернулось до господарського суду з позовними вимогами до Покупця ( ТОВ ПРОЗОРЕ ПОСТАЧАННЯ ), про стягнення означеної суми основного боргу та штрафних санкцій.

Отже, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні Відповідача до сплати вартості поставленого товару та штрафних санкцій за порушення (прострочення у виконанні) зобов`язань зі своєчасної оплати, обумовленого в договорі товару.

Беручи до уваги правову природу укладеного Договору поставки № 138 від 17.09.2020р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю РДД, (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ПРОЗОРЕ ПОСТАЧАННЯ (Покупець), кореспондуючі права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки, які (приписи), в свою чергу, згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України передбачають можливість застосування загальних положень про купівлю-продаж.

Викладене зумовлює погодження із доводами місцевого суду щодо визначення норм матеріального права, у світлі яких має вирішуватися питання відносно розглядуваного спору.

Беручи до уваги встановлену ст. 204 ЦК України та не спростовану в межах цієї справи в порядку ст. 215 цього Кодексу презумпцію правомірності означеного договору, апеляційний суд вважає його належною у розумінні ст. ст. 11, 509 ЦК України та ст. ст. 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 ГК України, ст. ст. 655, 662 та 663 ЦК України, Продавець зобов`язаний передати товар, визначений у договорі купівлі-продажу у строк, встановлений договором, разом з товаросупровідними документами. Означений обов`язок ч.1 ст.712 цього Кодексу безпосередньо закріплений і для договору поставки.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Згідно приписів ст. ст. 6, 627,628 ЦК України, сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 202 ГК України та ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи викладене, Сторони не мають правових підстав для ухилення від виконання обов`язку із своєчасної поставки товару та здійснення своєчасної оплати поставленого товару за договором, що зумовлює право Позивача у разі несвоєчасної поставки товару, або неповної та несвоєчасної оплати товару, на нарахування у відповідності до умов Договору штрафних санкцій, за умови їх встановлення Договором.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції послався на те, що позивачем доказово не підтверджені викладені ним у позовній заяві обставини справи, не надано належних та допустимих доказів для встановлення факту здійснення оплати за відповідними видатковими накладними, а подані позивачем зареєстровані податкові накладні за відповідні періоди поставки товару, не фіксують факт здійснення безпосередньо господарської операції, а отже не є належними доказами поставки товару.

Колегія суддів погоджується з висновками суду попередньої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначаються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999р. (далі - Закон № 996-XIV).

Частиною 1 ст. 9 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно ст. 1 Закону № 996-XIV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2. 2.4, 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (із змінами та доповненнями) (надалі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення,особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 10.11.2020р. у справі № 910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема с. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.

До первинних документів, які підтверджують виконання договору або наявність яких є обов`язковою, згідно зі змістом договору купівлі-продажу (поставки) відносяться: накладні, акти приймання-передачі товару, специфікація, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, які свідчать про реальність здійснення операції.

Пунктом 2.7 Договору сторони узгодили, що право власності на Товар переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін видаткової накладної, яка засвідчує факт отримання Покупцем Товару.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду у постанові від 05.07.2019р. по справі № 910/4994/18 зауважила, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію.

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження поставки товару Позивачем було надано суду видаткові накладні № 85 від 19.01.2022р., № 91 від 19.01.2022р., № 101 від 20.01.2022р., № 116 від 24.01.2022р., № 123 від 25.01.2022р., № 132 від 26.01.2022р., № 143 від 27.01.2022р., № 156 від 29.01.2022р., № 161 від 31.01.2022р., на загальну суму 1 536 787,02 грн., які не містять посади і прізвища особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку відповідача, особистого чи електронного підпису такої особи та печатки підприємства, що суперечить приписам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а отже не підтверджують факт здійснення господарської операції.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що надані Позивачем видаткові накладні № 85 від 19.01.2022р., № 91 від 19.01.2022р., № 101 від 20.01.2022р., № 116 від 24.01.2022р., № 123 від 25.01.2022р., № 132 від 26.01.2022р., № 143 від 27.01.2022р., № 156 від 29.01.2022р., № 161 від 31.01.2022р. не є беззаперечним доказом поставки Відповідачу товару, за договором поставки № 138 від 17.09.2020р..

При цьому, суд першої інстанції слушно зауважив на тому, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 29.01.2020р. по справі № 916/922/19 зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Верховний Суд звертав увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019р. у справі № 905/49/15, від 29.11.2019р. у справі № 914/2267/18.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Ч. 1 ст. 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. ст. 76-79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегією суддів взято до уваги, що належних та допустимих доказів, які б підтверджували фактичне здійснення постачання товару за спірними видатковими накладними матеріали справи не містять.

Водночас, колегія суддів вважає, що відмовляючи позивачу у задоволенні його позовних вимог про стягнення заборгованості за поставку товару за видатковими накладними № 168 від 01.02.2022р., № 181 від 02.02.2022р. та № 192 від 03.02.2022 р., на загальну суму 48 389,70 грн., які містять підписи сторін скріплені печатками юридичних осіб, суд першої інстанції правильно зазначив на тому, що оскільки позивачем не надано доказів щодо часткової оплати товару, на загальну суму 1 450 383,37грн., суд позбавлений можливості встановити за якими саме видатковими накладними відповідачем здійснювались оплати за договором поставки № 138 від 17.09.2020р. та встановити чи відбувалась вона за видатковими накладними № 168 від 01.02.2022р., №181 від 02.02.2022р. та №192 від 03.02.2022р., на загальну суму 48 389,70 грн.

Відмовляючи позивачу у задоволенні його позовних вимог про стягнення з відповідача сум нарахованих пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд вірно зазначив, що оскільки судом відмовлено в частині стягнення суми основного боргу, відсутня правова підстава для стягнення зазначених вище нарахувань у наведених розмірах.

Доводи Скаржника щодо не врахування судом першої інстанції в якості належних доказів поставки товару подані Позивачем зареєстровані податкові накладні колегія суддів відхиляє, як безпідставні, та зазначає наступне.

Як доказ, податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.08.2022р. у справі № 922/19/21, від 22.06ю2023р. у справі №914/1661/22, від 06.04.2023р. у справі № 916/3417/21 ві 28.03.2023р. у справі № 916/2492/21.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022р. у справі №922/2115/19, також зауважено, що може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем відображались у податковому та бухгалтерському обліку поставка товару на спірну суму. Зокрема, позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів відображення відповідачем у своїй податковій звітності господарських операцій з позивачем на вказану вище суму, оформлення податкового кредиту за ним, тощо.

Лише вчинення позивачем дій щодо реєстрації податкових накладних на спірну суму не можуть бути підтвердженням того, що відповідач вчинив юридично значимі дії щодо реєстрації податкових накладних саме за видатковими накладними, на які посилається позивач.

Підсумовуючи вищевикладене, викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Позивача.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю РДД залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 27.12.2023 у справі № 908/3322/23 залишити без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на Апелянта Товариство з обмеженою відповідальністю РДД.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддяІ.М. Кощеєв

СуддяО.В.Чус

СуддяМ.О.Дармін