Рішення

від 27.12.2023 по справі 910/9595/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.12.2023Справа № 910/9595/22за позовом Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради, Комунального закладу "Тучинська спеціальна школа I-II ступенів" Рівненської обласної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп"

про стягнення 42 105,20 грн

Суддя Зеленіна Н.І.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Здолбунівської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради, Комунального закладу "Тучинська спеціальна школа I-II ступенів" Рівненської обласної ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" про стягнення безпідставно сплачених коштів за договором №ЛР-01/2020 від 03.01.2020 у розмірі 42 105,20 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

07.12.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти позову.

Ухвалою суду від 27.12.2022 позовну заяву Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради, Комунального закладу "Тучинська спеціальна школа I-II ступенів" Рівненської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" про стягнення 42 105,20 грн залишено без розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.12.2022 у справі №910/9595/22 скасовано на направлено справу для продовження розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 ухвалено продовжити розгляд справи №910/9595/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

29.05.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку судових рішень у справі №905/1907/21.

Ухвалою суду від 14.06.2023 зупинено провадження у справі №910/9595/22 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №905/1907/21.

Ухвалою суду від 29.09.2023 поновлено провадження у справі.

06.10.2023 через відділ діловодства суду від прокуратури надійшли письмові пояснення.

09.10.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких відповідач просить, зокрема, залишити без розгляду позовні вимоги Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального закладу "Тучинська спеціальна школа I-II ступенів" Рівненської обласної ради про стягнення грошових коштів.

Ухвалою суду від 27.12.2023 позовну заяву Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального закладу "Тучинська спеціальна школа I-II ступенів" Рівненської обласної ради залишено без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.01.2020 між Комунальним закладом "Тучинська спеціальна школа І-ІІ ступенів" Рівненської обласної ради (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" (постачальник) було укладено договір №ЛР-01/2020 постачання природного газу за результатами процедури відкритих торгів.

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов`язується постачати споживачу природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується прийняти і оплатити його в розмірах, строки та порядку, визначених договором. Постачальник забезпечує постачання природного газу у період з 01.01.2020 по 31.12.2020 включно.

У пункті 1.2 договору сторонами погоджено обсяг постачання природного газу - 71 000 куб.м., в тому числі за газовими місяцями.

У відповідності до п. 3.1 договору, ціна договору становить 375 448,00 грн, у тому числі ПДВ 62 574,67 грн.

Згідно п. 3.2 договору, ціна природного газу за 1000 метрів кубічних становить 5 288,00 грн, з ПДВ.

Пунктом 12.1 договору сторони погодили, що умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції учасника за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару). Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків визначених: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; зміни ціни на одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. Коливання ціни товару на ринку підтверджується документом органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку; покращення предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передання товару у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі; узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості та якості товарів); зміни ціни у зв`язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до зміни таких ставок; зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни. Істотні умови договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) та нормативів, які застосовуються у договорі, а саме: тарифу на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу, який враховується в структурі остаточної ціни природного газу, що постачаються за договором. У цьому випадку зміну ціни здійснюють у такому порядку: підставою для зміни ціни є набрання чинності постановою НКРЕКП про зміну відповідного регульованого тарифу, що застосовується у договорі; нову (змінену) ціну застосовують з дня введення в дію відповідного регульованого тарифу згідно з рішенням НКРЕКП, якщо інше не встановлено чинним законодавством України (у тому числі відповідним рішенням НКРЕКП).

У подальшому, між сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору:

1) додаткова угода №1 від 29.10.2020, відповідно до умов якої сторони виклали п. 3.2 договору у наступній редакції: "ціна природного газу (ціна за одиницю) за 1 000 метрів кубічних становить 5 816,80 грн, з ПДВ, та включає в себе тариф на послуги транспортування природного газу (вартість розподіленої (замовленої) потужності), коефіцієнти, які враховують період замовлення потужності";

2) додаткова угода №2 від 03.11.2020, відповідно до умов якої сторони виклали п. 3.2 договору у наступній редакції: "ціна природного газу (ціна за одиницю) за 1 000 метрів кубічних становить 6 398,48 грн, з ПДВ, та включає в себе тариф на послуги транспортування природного газу (вартість розподіленої (замовленої) потужності), коефіцієнти, які враховують період замовлення потужності";

3) додаткова угода №3 від 03.11.2020, відповідно до умов якої сторони виклали п. 3.2 договору у наступній редакції: "ціна природного газу (ціна за одиницю) за 1 000 метрів кубічних становить 7 038,32 грн, з ПДВ, та включає в себе тариф на послуги транспортування природного газу (вартість розподіленої (замовленої) потужності), коефіцієнти, які враховують період замовлення потужності";

4) додаткова угода №4 від 23.11.2020, відповідно до умов якої сторони виклали п. 3.2 договору у наступній редакції: "ціна природного газу (ціна за одиницю) за 1 000 метрів кубічних становить 7 742,15 грн, з ПДВ, та включає в себе тариф на послуги транспортування природного газу (вартість розподіленої (замовленої) потужності), коефіцієнти, які враховують період замовлення потужності".

Як зазначає прокурор, укладені додаткові угоди №2 від 03.11.2020, №3 від 03.11.2020, №4 від 23.11.2020, призвели до збільшення ціни закупівлі природного газу по договору №ЛР-01/2020 від 03.01.2020, укладені в порушення вимог чинного законодавства України про публічні закупівлі та є нікчемними в силу закону.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор зазначає, що відповідач на підставі нікчемних додаткових угод №2, №3 та №4 зайво отримав грошові кошти у загальній сумі 42 105,20 грн, які прокурор просить стягнути на підставі ч. 1 ст. 670 ЦК України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Так, згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами 1, 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Згідно з положеннями ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, і невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі №204/6292/18 та від 17.06.2020 у справі №204/7119/18 викладено правовий висновок про те, що саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Натомість державні організації (установи, заклади) на відміну від державного органу не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та виступають частиною механізму, а не апарату держави.

Позов у цій справі прокурором подано в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради та Комунального закладу "Тучинська спеціальна школа I-II ступенів" Рівненської обласної ради.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2023 позовну заяву Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального закладу "Тучинська спеціальна школа I-II ступенів" Рівненської обласної ради залишено без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, оскільки судом встановлено відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Комунального закладу "Тучинська спеціальна школа I-II ступенів" Рівненської обласної ради.

Разом з тим, згідно ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Статтею 327 ЦК України визначено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, не житлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 1 статті 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Інтереси держави у сфері бюджетних відносин полягають, зокрема, в ефективному та результативному використанні бюджетних коштів (п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Як установлено судом вище, у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі природного газу за договором, головним розпорядником бюджетних коштів та відповідно органом місцевого самоврядування на території Рівненської області є Рівненська обласна рада.

Враховуючи викладене, оскільки засновником Комунального закладу "Тучинська спеціальна школа I-II ступенів" Рівненської обласної ради є Рівненська обласна рада, та до повноважень ради належить здійснення контролю за ефективністю використання фінансових, матеріальних та трудових ресурсів, цільового та ефективного використання бюджетних коштів та ефективністю управління спеціальної шкоди, суд дійшов висновку, що Рівненська обласна рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади Рівненської області, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі та відповідно наділена повноваженнями щодо звернення до суду з вимогою про стягнення зайво сплачених бюджетних коштів за спірним договором. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №904/123/22, від 26.10.2022 у справі №904/5558/20 та від 21.12.2022 у справі №904/8332/21.

Судом установлено, що прокурором в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" було направлено на адресу Рівненської обласної ради листи №54/1-375вих-22 від 17.06.2022 та №54/1-550вих-22 від 09.08.2022, щодо виявлених прокуратурою порушень законодавства; також, у вказаному листі прокурор просив повідомити про вжиті заходи щодо проведення претензійно-позовної роботи.

Рівненська обласна рада у відповідь на лист прокуратури надало відповідь №3785-22 від 30.06.2022, у якій повідомило, що звернулося до Комунального закладу "Тучинська спеціальна школа I-II ступенів" Рівненської обласної ради стосовно надання пояснень щодо питань, порушених у листі прокуратури.

Беручи до уваги наведене, суд вважає правомірним та обґрунтованим звернення прокурора в інтересах держави, в особі Рівненської обласної ради яка уповноваженим органом на виконання функцій держави у спірних правовідносинах, однак якою не було вжито відповідних заходів, направлених на захист майнових інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор у своїх поясненнях зазначає, що спірні кошти, які отримані відповідачем в результаті укладення оспорюваних додаткових угод підлягають стягненню відповідно до с. 670 ЦК України на користь Комунального закладу "Тучинська спеціальна школа І-ІІ ступенів" Рівненської обласної ради для передачі їх в подальшому до місцевого бюджету.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач вказує на нікчемність додаткових угод №2, №3 та №4 до договору №ЛР-01/2020 постачання природного газу та просить стягнути зайво отримав грошові кошти на підставі ч. 1 ст. 670 ЦК України.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка стверджує що правочин є нікчемним в силу закону, спрямовані на приведення сторін нікчемного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У даному випадку, заявник в інтересах позивача має довести конкретні факти порушення майнових прав та інтересів позивача, та довести, що в разі стягнення зайво сплачених грошових коштів майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Частинами 1 та 2 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зазначив, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України (аналогічні висновки сформульовано також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19).

Відповідно до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 22.09.2022 у справі №125/2157/19, застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Приймаючи до уваги вищенаведене, з огляду на межі заявлених вимог та те, що у цій справі позов прокурора про стягнення надмірно сплачених коштів у сумі 42 105,20 грн на користь Комунального закладу "Тучинська спеціальна школа I-II ступенів" Рівненської обласної ради залишено без розгляду, а прокурором чи позивачем не заявлено вимоги про стягнення надмірно сплачених коштів на користь належного позивача - Рівненської обласної ради, тобто особі якій належить право такої вимоги, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки такий спосіб захисту не є ефективним, бо не призводить до поновлення майнових прав цього позивача, а лише створює преюдиційну обставину та доказ для іншого судового провадження, що суперечить завданням господарського судочинства, а тому є самостійною підставою для відмови в позові. Окрім того, суд критично оцінює твердження прокурора, що стягнення грошових коштів на користь комунального закладу захистить порушені права Рівненської обласної ради оскільки спеціальна школа поверне кошти у обласний бюджет, оскільки відповідно до статуту Комунального закладу, майно спеціальної шкоди перебуває в останнього на праві оперативного управління спеціальної школи, яка і здійснює розпорядження майном як юридична особа; обов`язку повертати наявні на рахунках кошти в обласний бюджет не передбачено.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 86, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" про стягнення 42 105,20 грн.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.І. Зеленіна