Рішення

від 28.12.2023 по справі 910/13005/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.12.2023Справа № 910/13005/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Національної поліції України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК"

про стягнення 1 031 361,45 грн.,

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національна поліція України (далі - позивач, Поліція) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення штрафних санкцій за порушення відповідачем строків поставки товару за укладеним між сторонами 25.05.2022 року договором про закупівлю форменого одягу (напівкомбінезон) № 150 НП, з яких: 71 955,45 грн. - пеня, 959 406,00 грн. - штраф.

Ухвалою від 22.08.2023 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/13005/23, вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановив відповідачу строк на подання заяви із обґрунтуванням своїх заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до 06.09.2023 року, а також строк на подання відзиву - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

15.09.2023 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Товариства на позовну заяву, в якому останнє заперечило проти задоволення пред`явлених Поліцією в даній справі вимог з огляду на те, що прострочення поставки товару за укладеним між сторонами договором на 15 днів не може вважатися істотним порушенням постачальником умов цього правочину, що свідчить про безпідставне одностороннє розірвання позивачем наведеного договору та необґрунтоване нарахування заявлених до стягнення сум штрафних санкцій.

Крім того, 15.09.2023 року через систему "Електронний суд" надійшла заява відповідача (документ сформовано в системі "Електронний суд" 14.09.2023 року), в якій останній просив суд передати справу № 910/13005/23 за підсудністю на розгляд господарському суду Запорізької області, а також навів заперечення проти розгляду цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження та просив розглядати її за правилами загального позовного провадження. У наведеній заяві Товариство також просило суд визнати поважними причини неподання заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у встановлений судом строк та поновити відповідачу такий строк.

Слід також зазначити, що у вищевказаній заяві відповідач просив суд (у разі визнання судом позовних вимог Поліції обґрунтованими та встановлення наявності підстав для їх задоволення) зменшити розмір нарахованої позивачем неустойки.

22.09.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь Поліції від 20.09.2023 року № 4917/26/3-2023 на відзив на позовну заяву, в якій позивач навів аргументи на спростування висловлених Товариством заперечень проти позову.

Ухвалою від 25.09.2023 року господарський суд міста Києва відмовив у задоволенні клопотань Товариства від 14.09.2023 року щодо передання справи за підсудністю до господарського суду Запорізької області та поновлення строку на подання заяви про розгляд справи № 910/13005/23 у порядку загального позовного провадження, а клопотання відповідача від 14.09.2023 року в частині розгляду справи № 910/13005/23 у порядку загального позовного провадження - залишив без розгляду.

17.10.2023 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшла ухвала Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 року в справі № 910/13005/23 про витребування у господарського суду міста Києва матеріалів справи № 910/13005/23, у зв`язку з надходженням апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду від 25.09.2023 року в цій справі.

Зважаючи на викладені обставини, ухвалою від 18.10.2023 року господарський суд міста Києва зупинив провадження у справі № 910/13005/23 до перегляду в апеляційному порядку ухвали господарського суду міста Києва від 25.09.2023 року в наведеній справі, а матеріали справи № 910/13005/23 надіслав до Північного апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги Товариства.

Постановою від 04.12.2023 року Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Товариства залишив без задоволення; ухвалу господарського суду міста Києва від 25.09.2023 року в справі № 910/13005/23 - без змін.

14.12.2023 року матеріали справи № 910/13005/23 надійшли до господарського суду міста Києва, у зв`язку з чим ухвалою від 18.12.2023 року господарський суд міста Києва поновив провадження у цій справі.

25.12.2023 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання Товариства, в якому останнє, зокрема, просило суд зменшити розмір нарахованої позивачем неустойки на 90 %. Крім того, у наведеному клопотанні відповідач вказав на необґрунтованість вимог Поліції про стягнення пені та штрафу з огляду на нарахування позивачем штрафних санкцій з урахуванням днів, у які відбулася поставка товару.

Інших заяв чи клопотань від сторін до суду не надходило.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

25.05.2022 року між Поліцією (покупець) та Товариством (постачальник) укладено договір про закупівлю форменого одягу (напівкомбінезон) (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18110000-3) № 150 НП (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити покупцю напівкомбінезони (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18110000-3), далі - товар, а покупець - прийняти та оплатити вказаний товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Вказаний правочин (разом з додатками до нього) підписаний уповноваженими представниками сторін, а також скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

Відповідно до пункту 1.2 Договору загальна кількість товару, що підлягає поставці, та ціна Договору визначається у Специфікації товару (Додаток № 1 до Договору) і Ростовці товару (Додаток № 2 до Договору).

Слід зазначити, що у Додатку № 1 до Договору сторони погодили поставку Товариством на користь Поліції 5 000 одиниць напівкомбінезонів за ціною 1 293,00 грн. кожен (з ПДВ) загальною вартістю 6 465 000,00 грн. (разом із ПДВ).

За умовами пункту 2.1 Договору постачальник зобов`язаний поставити покупцю товар, якість якого відповідає узгодженому сторонами зразку товару, наданого постачальником згідно з пунктом 2.2 цього Договору, Технічній специфікації товару (Додаток № 3 до Договору) та законодавству України щодо показників якості такого роду/виду товарів.

Пунктами 3.1, 3.3 Договору встановлено, що його ціна становить 6 465 000,00 грн., у тому числі ПДВ 1 077 500,00 грн. До ціни даного Договору включається вартість товару, сплата податків та зборів (інших обов`язкових платежів) у відповідності до вимог законодавства України, усі види послуг, всі витрати, що пов`язані з пакуванням, маркуванням, вартістю тари, транспортні витрати, вартість вантажно-розвантажувальних робіт у місці завантаження та розвантажування товару, вартість доставки товару, у тому числі й ті, які будуть доручатися для виконання третім особам, вартість розвантаження товару у місці поставки (конкретні реквізити, адреси поставки будуть повідомлені постачальнику безпосередньо перед поставкою товару) та інші витрати постачальника, пов`язані з виконанням умов цього Договору.

Згідно з пунктом 4.1 наведеної угоди оплата товару здійснюється шляхом безготівкового переказу коштів на рахунок постачальника, який зазначено в розділі XV цього Договору на умовах попередньої оплати у розмірі 50 відсотків від ціни Договору, вказаній в розділі ІІІ Договору в сумі 3 232 500,00 грн., у тому числі ПДВ 538 750,00 грн. Підставою для проведення попередньої оплати є оформлений та наданий постачальником рахунок на оплату. Остаточний розрахунок у розмірі 50 відсотків 3 232 500,00 грн., у тому числі ПДВ 538 750,00 грн., покупець здійснює після поставки товару, протягом бюджетного періоду. Підставою для проведення остаточного розрахунку є накладна, підписана уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до пункту 5.1 Договору постачальник зобов`язується здійснити поставку товару в термін по 21 жовтня 2022 року включно за адресою покупця у місті Києві (конкретні реквізити, адреси поставки будуть повідомлені постачальнику безпосередньо перед поставкою товару). У разі, якщо останній день поставки, визначений абзацом першим цього пункту Договору, припадає на неробочий день, визначений відповідно до закону, у місці поставки товару, то останнім днем поставки вважається перший за ним робочий день.

Датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін накладної (пункт 5.2 Договору).

Підпунктом 8.3.1 пункту 8.3 Договору на постачальника покладено обов`язок забезпечити поставку (передачу) товару у строки та на умовах, передбачених цим Договором.

Умовами пунктів 12.1, 12.2 Договору передбачено, що останній набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, реєстрації у покупця та діє до 23 грудня 2022 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим Договором. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

Проте з матеріалів справи вбачається, що відповідач взятий на себе за спірним Договором обов`язок щодо вчасної поставки передбаченого цією угодою товару (5 000 одиниць напівкомбінезонів) в установлений Договором строк (по 21.10.2022 року включно) виконав неналежним чином, поставивши позивачу товар у кількості 707 одиниць за накладною від 05.09.2022 року № 09/05/10 на суму 914 151,00 грн. та товар у кількості 583 одиниці за накладною від 05.09.2022 року № 09/05/11 на суму 753 819,00 грн., взагалі недопоставивши Поліції напівкомбінезони у кількості 3 710 одиниць загальною вартістю 4 797 030,00 грн.

Враховуючи наведені обставини, а також зважаючи на порушення відповідачем умов Договору, листом від 26.10.2022 року № 6460/31/01-2022 позивач звернувся до Товариства із повідомленням про розірвання Договору з підстав істотного порушення постачальником умов цієї угоди згідно з пунктами 8.2.2 та 8.5 вказаного правочину. До наведеного листа Поліцією долучено проект угоди від 26.10.2022 року № 2/273НН про розірвання Договору, який позивач просив підписати відповідача протягом 5-ти днів та повернути на адресу покупця.

Факт порушення Товариством умов Договору в частині своєчасної поставки покупцю товару (3 710 одиниць напівкомбінезонів) у строк до 21.10.2022 року включно та отримання 26.10.2022 року листа позивача від 26.10.2022 року № 6460/31/01-2022 засобами електронного зв`язку Товариством під час розгляду справи не заперечувався та не спростовувався належними доказами.

З матеріалів справи також вбачається, що листом від 20.04.2023 року № 1700/26/3-2023 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату пені у розмірі 71 955,45 грн. та штрафу в сумі 959 406,00 грн., нарахованих внаслідок несвоєчасної поставки постачальником погодженого між сторонами товару в повному обсязі. Проте, така претензія була залишена Товариством без задоволення, нараховані позивачем штрафні санкції у добровільному порядку відповідачем не сплачені.

Враховуючи вищевикладені обставини, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача пені та штрафу за несвоєчасну поставку товару в загальному розмірі 1 031 361,45 грн.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як було зазначено вище, за умовами пункту 5.1 Договору постачальник був зобов`язаний здійснити поставку товару в термін по 21 жовтня 2022 року включно.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов`язання щодо поставки позивачу товару, а саме: 3 710 одиниць напівкомбінезонів загальною вартістю 4 797 030,00 грн. в строк, визначений за домовленістю сторін у пункті 5.1 Договору, а таке прострочення тривало, зокрема, з 22.10.2022 року по 05.11.2022 року включно, тобто 15 днів.

Пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до статті 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Положеннями статті 651 Цивільного кодексу України визначено підстави для розірвання договору, яке допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, зокрема, внаслідок істотного порушення умов такого договору другою стороною.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Порядок зміни та розірвання господарських договорів визначено статтею 188 Господарського кодексу України.

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651-654 Цивільного кодексу України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах Цивільного кодексу України досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Тлумачення статті 651 Цивільного кодексу України з урахуванням принципу розумності, свідчить, що: сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 року в справі № 756/420/17.

При цьому, підпунктами 8.2.1 та 8.2.2 пункту 8.2 Договору визначено, що покупець має право в односторонньому порядку відмовитися від цього Договору у повному обсязі у разі не надання постачальником зразку товару згідно пункту 2.2 цього Договору, а також в односторонньому порядку відмовитись від цього Договору у повному обсязі або частково у випадках, передбачених законодавством України та/або цим Договором, письмово повідомивши про це постачальника шляхом направлення листа на електронну пошту постачальника, зазначену в розділі ХV цього Договору, з накладанням КЕП уповноваженої особи або вручення листа представнику постачальника особисто під підпис за 10 календарних днів до дати розірвання цього Договору.

Згідно з пунктом 8.5 цієї угоди кожна із сторін Договору має право в односторонньому порядку розірвати цей Договір (відмовитись від цього Договору) у разі істотного порушення Договору (невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором) іншою стороною, письмово повідомивши про це іншу сторону шляхом направлення листа на електронну пошту, зазначену в розділі ХV цього Договору, з накладанням КЕП уповноваженої особи або вручення листа представнику постачальника особисто під підпис за 10 календарних днів до дати розірвання цього Договору. В даному випадку Договір вважається розірваним в односторонньому порядку через 10 (десять) календарних днів з дати отримання іншою стороною письмового повідомлення про розірвання цього Договору.

Як було зазначено вище, лист позивача від 26.10.2022 року № 6460/31/01-2022 про розірвання Договору був отриманий Товариством 26.10.2022 року, тоді як матеріали справи не містять заперечень відповідача на такий лист та доказів оскарження Товариством односторонньої відмови покупця від Договору (одностороннього правочину). Наведені обставини фактично свідчать про відсутність у відповідача заперечень щодо зазначених дій позивача, а також підтверджують те, що Договір, з урахуванням положень підпункту 8.2.2 пункту 8.2 та пункту 8.5 цього правочину та встановлених судом фактичних обставин цієї справи, є розірваним з 06.11.2022 року.

У той же час, встановлення обставин щодо недійсності одностороннього правочину позивача у вигляді розірвання Договору (на що Товариство посилалося у відзиві на позовну заяву) не входить до предмета доказування у даній справі та виходить за межі позовних вимог, оскільки безпосереднім предметом спору в цій справі є стягнення з постачальника неустойки, нарахованої внаслідок несвоєчасної поставки товару за Договором

Разом із тим, судом враховано, що до періоду нарахування позивачем спірних штрафних санкцій включено лише 15 днів (з 22.10.2022 року - перший день прострочення поставки по 05.11.2022 року - день, що передує даті розірвання Договору), тоді як припинення зобов`язань сторін за договором не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії Договору.

Таким чином, після розірвання Договору постачальник не звільняється від відповідальності за порушення цієї угоди, допущене під час її дії, якщо інше не було передбачено сторонами.

За таких обставин, викладені Товариством у відзиві на позовну заяву заперечення проти задоволення вимог Поліції визнаються судом необґрунтованими та безпідставними.

Крім того, суд не бере до уваги заперечення відповідача проти позову, які зводяться до необґрунтованості вимог Поліції про стягнення пені та штрафу з огляду на нарахування позивачем штрафних санкцій з урахуванням днів, у які відбулася поставка товару, оскільки такі заперечення є безпідставними та не релевантними до фактичних обставин цієї справи.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як було зазначено вище, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем обов`язку щодо поставки замовнику передбаченого укладеним між сторонами Договором товару в повному обсязі, позивач просив суд стягнути з Товариства 71 955,45 грн. пені (у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення), нарахованої за несвоєчасну поставку товару - 3 710 одиниць напівкомбінезонів загальною вартістю 4 797 030,00 грн. у період з 22.10.2022 року по 05.11.2022 року включно (за 15 днів), а також 959 406,00 грн. штрафу, що становить 20 % від суми невиконаного зобов`язання у розмірі 4 797 030,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За частиною 2 зазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною 3 даної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Слід також зазначити, що штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, застосовуються у разі порушення строків виконання негрошового зобов`язання.

Отже, виходячи з положень зазначеної норми матеріального права, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконаних робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені за кожний день прострочення виконання такого зобов`язання та за прострочення його виконання понад тридцять днів додатково вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу з вказаної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.05.2018 року в справі № 903/545/17.

Судом встановлено, що позивач відноситься до суб`єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, і виконання його грошових зобов`язань фінансується за рахунок Державного бюджету України.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).

Зі змісту положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру пені безпосередньо в укладеному між ними договорі.

У пункті 9.2 Договору сторони погодили, що за порушення строків виконання зобов`язання з постачальника на користь покупця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

Разом із тим, згідно з пунктом 9.6 Договору в разі невиконання або неналежного виконання постачальником зобов`язання за цим Договором, що стало підставою для відмови покупця від цього Договору повністю або частково згідно умов цього Договору, з постачальника стягується штраф у розмірі 20 % від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

У даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року в справі № 917/194/18, від 19.09.2019 року в справі № 904/5770/18 та інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі № 910/12876/19.

Оскільки судом встановлено, що відповідач несвоєчасно виконав взятий на себе обов`язок щодо поставки погодженого між сторонами товару за Договором (3 710 одиниць напівкомбінезонів загальною вартістю 4 797 030,00 грн.), і розміри нарахованої позивачем пені в сумі 71 955,45 грн. та штрафу в розмірі 959 406,00 грн. відповідають вищезазначеним приписам законодавства та положенням Договору, суд дійшов висновку, що позов Поліції про стягнення з відповідача означених сум цих штрафних санкцій є обґрунтованим.

Разом із тим, суд зазначає, що Договір між сторонами був укладений під час воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а відтак відповідачу були відомі обставини існування військових дій на території України, що відповідно виключає можливість посилатися на останні для обґрунтування підстав звільнення від відповідальності та форс-мажорні обставини.

При цьому, відповідач не надав доказів повідомлення позивача у порядку пункту 10.3 Договору про існування форс-мажорних обставин, а також доказів реалізації ним права односторонньої відмови від Договору (пункт 10.5 Договору).

Разом із тим, у заяві від 15.09.2023 року та у клопотанні від 25.12.2023 року Товариство просило, у разі визнання судом позовних вимог Поліції обґрунтованими та встановлення наявності підстав для їх задоволення, зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір неустойки на 90 %.

В обґрунтування означеного клопотання відповідач посилався на те, що він зареєстрований у місті Запоріжжя, тоді як Запорізька міська територіальна громада з 25.04.2022 року включена до Переліку територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). При цьому, в 2022 році відповідач зазнав значних втрат майна, зокрема, чотирьох виробничих об`єктів, що суттєво вплинуло на можливість Товариства повноцінно вести господарську діяльність, у той час як позивач не зазнав жодних збитків або шкоди у зв`язку з порушенням Товариством умов Договору.

Товариство також вказувало, що Київська обласна Торгово-промислова палата видала відповідачу сертифікат від 02.06.2023 року № 3200-23-2655 про форс-мажорнi обставини (обставини непереборної сили), якими засвідчено вiйськову агресiю російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, продовження дії правового режиму воєнного стану, артилерійські обстріли території м. Оріхів Оріхівської міської територіальної громади із влученням по території (пошкодженням) комплексу виробничих споруд швейного цеху Товариства у м. Оріхів, включення території м. Оріхів до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 зі змінами. Зважаючи на вищевказане, у даному випадку, на переконання відповідача, беззаперечно напад росії є форс-мажором для Договору і є наслідком неможливості виконання відповідачем зобов`язань. Отже, у даному випадку є доведеним не тільки факт настання таких обставин, а й факт того, що зазначені обставини є форс-мажором саме для даного (конкретного) зобов`язання.

Крім того, відповідач вказував, що він протягом 2022-2023 років виконував завдання для потреб Збройних сил України. Водночас, неустойка в заявленому позивачем розмірі покриває частину заробітної плати працівників Товариства, у зв`язку з чим має негативні наслідки для господарської діяльності відповідача. Також, господарська діяльність відповідача не є достатньо прибутковою, про що свідчить звіт про фінансові результати за І квартал 2023 року.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За умовами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту вищезазначених приписів чинного законодавства вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, необхідно об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони тощо.

Зменшення розміру означених вище сум є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

Разом із тим, факт укладення Товариством інших договорів для задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, не може бути самостійною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки вказані аргументи нівелюють інститут застосування штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язання, у даному випадку, порушення строку поставки товару.

Суд звертає увагу на те, що у пункті 5.1 Договору сторони закріпили обов`язок постачальника здійснити поставку товару в термін по 21 жовтня 2022 року включно. Отже, відповідач, підписуючи Договір та погоджуючи всі його істотні умови, усвідомлював, що має поставити товар у визначений строк, а отже повинен був розумно оцінити вказану обставину.

Відповідно до частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 Цивільного кодексу України і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд, оцінюючи обставини справи, враховує, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому укладаючи Договір із конкретно встановленим строком поставки, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з поставки товару та, відповідно, об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний строк.

У той же час, наведені відповідачем підстави для зменшення розміру пені не є об`єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язань, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності, оскільки укладення договорів здійснюється відповідачем з метою отримання прибутку.

Так, Товариство належним чином не обґрунтувало винятковість випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин, які спричинили порушення встановлених Договором строків поставки товару, оскільки посилання відповідача на неприбутковість підприємства та введення воєнного стану не є підставою для звільнення від господарсько-правової відповідальності, з огляду на те, що між сторонами у цій справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина 1 статті 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України та, виходячи із вищевказаних положень законодавства України.

Разом із цим, відповідач не надав суду належних доказів та не навів беззаперечних обставин, які свідчать про поважність причин неналежного виконання зобов`язання, винятковість обставин чи невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) наслідкам порушення зобов`язання. Відповідачем не доведено наявності обставин його тяжкого фінансового стану, відсутності завдання збитків іншим учасникам господарських відносин та не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість зменшення неустойки.

Посилання відповідача на доведеність факту настання для спірних правовідносин форс-мажорних обставин, які підтверджуються сертифікатом Київської обласної Торгово-промислової палати від 02.06.2023 року № 3200-23-2655, також не беруться судом до уваги з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження означених обставин (у тому числі й самого сертифікату від 02.06.2023 року № 3200-23-2655).

Суд також критично оцінює твердження відповідача про те, що у разі не розірвання позивачем Договору в односторонньому порядку, Товариство виконало б взяті на себе за цією угодою зобов`язання у повному обсязі, оскільки такі твердження є умовними та мають характер припущень, а також не підтверджені жодними доказами.

При цьому, судом враховано, що Поліція входить до складу сектору безпеки і оборони, а порушення строків виконання Договору впливає на ефективність обороноздатності держави та репутацію позивача.

Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, приймаючи до уваги, що питання зменшення вищенаведених сум грошових коштів не є обов`язком суду, а його правом, і таке право підлягає застосуванню виключно у виняткових випадках, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання Товариства щодо зменшення розміру нарахованої пені та штрафу.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасної поставки товару позивачу, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (69006, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Північне Шосе, будинок 69А; код ЄДРПОУ 40464816) на користь Національної поліції України (01601, місто Київ, вулиця Богомольця, будинок 10; код ЄДРПОУ 40108578) 71 955 (сімдесят одну тисячу дев`ятсот п`ятдесят п`ять) грн. 45 коп. пені, 959 406 (дев`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч чотириста шість) грн. 00 коп. штрафу та 15 470 (п`ятнадцять тисяч чотириста сімдесят) грн. 42 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 28.12.2023 року.

Суддя В.С. Ломака