Постанова

від 28.12.2023 по справі 752/2602/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

28.12.23

22-ц/812/1282/23

Справа №752/2602/21 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Провадження №22-ц/812/1282/23

Постанова

Іменем України

28 грудня 2023 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Голощаповою А.О.,

за участю:

представника позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Кравченком Андрієм Миколайовичем, на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухваленого 29 вересня 2023 року о 15:40 год., під головуванням судді Щербини С.В., в приміщенні суду першої інстанції, по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Бугстрім-Маркет» про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У січні 2021 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовною заявою до АТ «Альфа-Банк» (в подальшому змінено назву АКБСР «УКРСОЦБАНК», АТ «Сенс Банк»), зазначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ТОВ «Бугстрім-Маркет» про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 30 серпня 2007 року між нею та АКБСР «УКРСОЦБАНК» було укладено іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Сіряковою О.В. та зареєстрований за реєстровим номером 2673.

Відповідно до умов п. 1.1. вищевказаного договору вона виступила майновим поручителем за зобов`язаннями юридичної особи ТОВ «Бугстрім-Маркет» за договором відновлювальної кредитної лінії №640/3-153 від 30 серпня 2007 року.

За вказаним договором, у якості забезпечення виконання позичальником Основного зобов`язання, передала Банку належну їй на праві приватної власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку з невиконанням ТОВ «Бугстрім-Маркет» зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії №640/3-153 від 30 серпня 2007 року, АТ «Сенс Банк» реалізувало право іпотекодержателя за іпотечним договором і в порядку, визначеному ч.1 ст.49 Закону України «Про іпотеку» набуло право власності на належну їй квартиру АДРЕСА_2 .

Зазначала, що вартість предмета іпотеки на момент набуття Банком права власності на нього, тобто станом на 22 жовтня 2019 року, складала 5429 099 грн, а розмір заборгованості за основним зобов`язанням, станом на 20 серпня 2019 року, становив 2059 883,99 грн.

У зв`язку з чим, у відповідача виник обов`язок в силу приписів ст.37 Закону України «Про іпотеку» відшкодувати перевищення 90% вартості такого майна над розміром забезпечених ним вимог, що складає 2826306 грн 10 коп.

Посилаючись на наведене, позивачка просила стягнути з відповідача на її користь 2826 306,10 грн у відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмету іпотеки (двокімнатної квартири АДРЕСА_2 ) над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Крім цього, просила стягнути з відповідача, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, інфляційні втрати у розмірі 138 125,17 грн за період з 29 жовтня 2019 року по 15 січня 2020 року, а також три відсотки річних в сумі 103 140,81 грн, за період з 29 жовтня 2019 року по 31 грудня 2020 року.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2023 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову вказав на те, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження вартості предмета іпотеки на момент набуття іпотекодержателем права власності на квартиру АДРЕСА_2 . Копія фрагменту звіту про оцінку майна від 22 жовтня 2019 року, що міститься в матеріалах справи, не є належним доказом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності щодо оцінки майна.

У апеляційній скарзі, представник позивачки ОСОБА_2 ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, представник позивачки посилався на те, що суд першої інстанції у своєму рішенні не обґрунтував чому саме він вважає висновок про вартість майна від 22 жовтня 2019 року неналежним та не достатнім доказом. Суд не звернув увагу, що вказаний висновок містить дані, що підтверджують вартість майна, він відповідає вимогам Національних стандартів № 1, містить усі необхідні відомості, підписаний оцінювачем, скріплений підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності, тобто є документом, що фактично підтверджує вартість майна.

Судом не взято до уваги, що висновок про вартість майна від 22 жовтня 2019 року не спростований відповідачем, а тому він не може розцінюватися як неналежний та недопустимий доказ.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається і судом першої інстанції встановлено, що 30 серпня 2007 року між АКБСР «УКРСОЦБАНК», який змінив своє найменування на АТ «Альфа-Банк», в подальшому АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір.

За умовами вказаного договору ОСОБА_2 передала, у рахунок забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником ТОВ «Бугстрім-Маркет» зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії №640/3-153 від 30 серпня 2007 року в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 2031 270 грн.

Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору дарування від 16 листопада 2005 року.

Відповідно до пункту 1.4 договору, зміст основного зобов`язання складає повернення кредиту в сумі 775 000 грн з порядком погашення відповідно до умов договору, яким обумовлене основне зобов`язання та кінцевим терміном погашення всієї заборгованості до 29 серпня 2012 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене основне зобов`язання. Іпотекою за цим договором також забезпечуються вимоги Іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов`язаних із зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження предмета іпотеки, витрат на страхування предмета іпотеки, збитків, завданих порушенням умов даного договору.

Пунктом 2.3.1 ст. 2 іпотечного договору сторони погодили, у разі якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, перевищує розмір забезпечених іпотекою вимог, іпотекодержатель зобов`язаний повернути різницю іпотекодавцю.

Статтею 4 іпотечного договору передбачено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що надає Банку право в порядку позасудового врегулювання звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі даного договору, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

У зв`язку з невиконанням ТОВ «Бугстрім-Маркет» зобов`язання за договором відновлювальної кредитної лінії №640/3-153 від 30 серпня 2007 року, Банк скерував лист повідомлення від 23 серпня 2019 року, зі змісту якого вбачається, що Банк на підставі ст. 35 Закону України «Про іпотеку», вимагав у ТОВ «Бугстрім-Маркет» та ОСОБА_2 повного погашення заборгованості за умовами договору відновлювальної кредитної лінії, розмір якого, станом на 20 серпня 2019 року, складав 2059 883,99 грн.

У випадку непогашення заборгованості протягом тридцятиденного строку, Банк повідомив ОСОБА_2 про те, що він буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Також повідомив боржника та поручителя про те, що у випадку задоволення вимог іпотекодержателя в порядку передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», буде анульовано залишок непогашеної заборгованості за кредитом, в зв`язку з чим вони будуть зобов`язані сплатити 18% податку на доходи фізичних осіб та 1,5% військового збору з доходу в вигляді основної суми боргу, анульованого кредитором.

У встановлений тридцятиденний строк вимогу про виконання зобов`язання сторони не виконали.

29 жовтня 2019 року вчинено державну реєстрацію права власності АТ «Альфа-Банк» на спірну квартиру, підставою виникнення права власності зазначено: рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №1400045568476 від 04 вересня 2019 року; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки №1016 від 23 серпня 2019 року; договір відновлювальної кредитної лінії № 640/3-153 від 30 серпня 2007 року; іпотечний договір № 2673 від 30 серпня 2007 року.

Наполягаючи на задоволенні позову, позивачка посилалася на те, що вартість набутого кредитором предмета іпотеки (квартири АДРЕСА_2 ) перевищує розмір заборгованості ТОВ «Бугстрім-Маркет» за договором відновлювальної кредитної лінії №640/3-153 від 30 серпня 2007 року, тому просила стягнути з відповідача на її користь різницю між вартістю об`єкта нерухомого майна та вказаною заборгованістю, яка станом на дату набуття відповідачем в власність нерухомості становила 2059 883,99 грн.

Стаття 575 ЦК України визначає, що іпотекою є застава нерухомого майна, яке залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»).

Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обов`язок відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, обумовлений ст. 37 Закону України «Про іпотеку», виникає з договірних правовідносин сторін договору іпотеки. Обов`язок іпотекодержателя відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, передбачених у ст. 37 Закону України «Про іпотеку», виникає у випадку набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Тобто, такий обов`язок ґрунтується на договірному характері правовідносин сторін щодо передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателю (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року справа № 910/10059/17).

Грошове зобов`язання відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя виникає в момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, вартість якого перевищує вартість забезпечених іпотекою вимог.

Отже, предметом доказування в даній справі є момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки та розмір перевищеної вартості забезпечених іпотекою (постанова Верховного Суду від 14 серпня 2019 року справа № 200/14524/16-ц).

В обґрунтування вартості предмета іпотеки на момент набуття відповідачем права власності на нього, позивачкою надано копію резолютивної частини висновку про вартість майна від 22 жовтня 2019 року, виготовленого ТОВ «Незалежна експертна компанія», суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 на замовлення АТ «Альфа-Банк».

Як пояснив представник позивачки в суді апеляційної інстанції, цей висновок Банком був направлений ОСОБА_2 разом із повідомленням про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що копія фрагменту звіту про оцінку майна від 22 жовтня 2019 року, не є належним доказом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності щодо оцінки майна.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. (частина перша статті 80 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частина четверта статті 77 ЦПК України).

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Відповідно до положень частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостоюстатті 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першоюстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 80 ЦПК України).

У частині першійстатті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.ч.1,2 статті 367 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, такі питання: 1)чи малимісце обставини(факти),якими обґрунтовувалисявимоги тазаперечення,та якимидоказами вонипідтверджуються; 2)чи єінші фактичнідані,які маютьзначення длявирішення справи,та доказина їхпідтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (згідно із частиною першою статті 264 ЦПК України ).

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Оцінка майна - це процес визначення його вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними встатті 9Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі Закон).

Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання (абзац третій частини другої статті 3 Закону).

Суб`єктамиоціночної діяльностіє суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Частиною першою статті 12 Закону передбачено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Статтями 31,32 Закону визначено, що оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності зобов`язані дотримуватися під час здійснення оціночної діяльності вимог цього Закону та нормативно-правових актів з оцінки майна; забезпечувати об`єктивність оцінки майна, повідомляти замовника про неможливість проведення об`єктивної оцінки у зв`язку з виникненням обставин, які цьому перешкоджають;

Оцінювачі тасуб`єктиоціночної діяльностінесуть відповідальністьза порушеннявимог цьогоЗакону впорядку,встановленому законами. Оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

Методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України (частина перша статті 9 Закону ).

Національний стандарт № 1 є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав (далі - майно) суб`єктами оціночної діяльності (згідно із пунктом 1 Національного стандарту № 1).

Пункти 56 та 57 Національного стандарту № 1 передбачають, що висновок про вартість об`єкта є складовою частиною такого звіту.

Звіт про оцінку майна підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання (згідно із пунктом 59 Національного стандарту № 1). Висновок підписується оцінювачем (оцінювачами), який безпосередньо проводив оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання (абзац третій пункту 60 Національного стандарту № 1).

Оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності несуть відповідальність за недостовірну чи необ`єктивну оцінку майна згідно із законодавством (абзац перший пункту 55 Національного стандарту № 1).

Оцінка майна проводиться, у тому числі на підставі договору між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки.

Замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб (статті 10, 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Необ`єктивна оцінка - оцінка, яка ґрунтується на явно неправдивих вихідних даних, навмисно використаних оцінювачем для надання необ`єктивного висновку про вартість об`єкта оцінки (абзац чотирнадцятий пункту 3 Національного стандарту № 1).

Неякісна (недостовірна) оцінка - оцінка, проведена з порушенням принципів, методичних підходів, методів, оціночних процедур та (або) на основі необґрунтованих припущень, що доводиться шляхом рецензування (абзац п`ятнадцятий пункту 3 Національного стандарту № 1).

Як видно з копії висновку про вартість майна, він складений на замовлення АТ «Альфа-Банк» суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 (свідоцтво про реєстрацію в ДРО ФДМУ № 395 від 27.12.2016 року), який працює у складі ТОВ «Незалежна експертна компанія».

У висновку зазначено, щооцінка проводилася з метою визначення вартості об`єкту нерухомого майна, а саме двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , для задоволення вимог Іпотекодержателя в позасудовому порядку.

Вартість майна визначалася суб`єктом оціночної діяльності порівняльним методом, відповідно до вимог Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року № 1891, Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1442.

Згідно висновку, вартість об`єкта оцінки без ПДВ двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , станом на 22 жовтня 2019 року, становила 5429099 грн (а.с 15).

Висновок підписаний оцінювачем та скріплений підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності, тому відсутні підстави вважати, що здійснення оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності відбулось без дотримання вимог чинного законодавства.

Вказаний висновок Банк жодним чином ані в суді першої, ані апеляційної інстанції не спростував, заперечень щодо неналежності і недопустимості зазначеного висновку, як доказу не висловив так само, як і не висловив будь яких заперечень щодо результатів визначення вартості та оцінки спірного нерухомого майна та не надав суду жодного належного доказу, передбаченого Національним стандартом № 1, неякісної (недостовірної) оцінки відповідного висновку. Отже відсутні підстави ставити під сумнів як відповідні повноваження ТОВ «Незалежна експертна компанія», її оцінювача ОСОБА_3 так і об`єктивність висновку.

Враховуючи, що доказування згідно частини 6 статті 81 ЦПК України не може ґрунтуватися на припущеннях, то в контексті статей 89, 264 ЦПК України і будь-який висновок суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Абзац чотирнадцятий пункту 3 Національного стандарту № 1 дає чітке визначення необ`єктивної оцінки. Її встановлення має відбуватися у відповідності до конкретних фактів, а не будь яких припущень.

Суд першої інстанції, встановлюючи неналежність та недостатність доказів (резолютивної частини висновку від 22 жовтня 2019 року) як підставу для відмови в позові ОСОБА_2 керувався припущенням, бо із змісту оскаржуваного судового рішення та матеріалів справи не можливо визначити встановлення судом фактів необ`єктивності цього документу.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції припустився помилки оцінюючи наданий позивачем доказ визначення вартості предмета іпотеки на момент звернення стягнення на нього, висловивши сумніви в об`єктивності висновку, не встановив і не зазначив у судовому рішенні фактів, які б могли бути законною підставою для визнання цього висновку необ`єктивним та взагалі не дав йому оцінку у своєму судовому рішенні.

Тож, рішення суду першої інстанції стосовно неналежного та недостатнього доказу ґрунтується на припущеннях.

Оскільки матеріалами справи встановлено і це не спростовано сторонами, що відповідач у позасудовому порядку звернув стягнення на іпотечне майно, набувши його у власність за вартістю більшою, ніж розмір забезпечених іпотекою вимог, тому наявні правові підстави для сплати іпотекодавцю ОСОБА_2 різниці між сумою, яка становить 90 відсотків вартості предмета іпотеки, і розміром забезпечених іпотекою вимог.

З огляду на те, що вартість іпотечного майна встановлена на підставі висновку від 22 жовтня 2019 року, складає 5429099 грн, тому з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 2826 306,10 грн, виходячи з розрахунку: 5429 099 х 90% = 4886189,10 грн, (4886189,10 грн - 2059 883,99 грн =2826 306,10 грн)

Та обставина, що пред`являючи позов позивачка, крім положень ст. 37 Закону України «Про іпотеку», помилково посилалася на положення ст. 1212 ЦК України, не є підставою для відмови у стягненні грошових коштів, оскільки неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Водночас, не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 29 жовтня 2019 року по 15 січня 2020 року.

Так, згідно з частиною другоюстатті 625 ЦК Українив разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли на підставі спеціального Закону України «Про іпотеку», дія ч.2 ст. 625 ЦК України, як виду цивільно-правової відповідальності, з приводу стягнення коштів у рахунок відшкодування суми перевищення 90% вартості іпотечного майна над розміром забезпечених таким майном вимог відповідача, застосуванню не підлягає.

Із урахуванням наведеного, оскаржуване рішення в порядку п.3 ч.1 ст.376слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково, стягнувши на користь позивачки із Акціонерного товариства «Сенс Банк» 2826 306,10 грн у рахунок відшкодування суми перевищення 90% вартості іпотечного майна над розміром забезпечених таким майном вимог Банку.

Відповідно до вимог141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки, пропорційно розміру задоволених позовних вимог ( 92,13%) підлягає стягненню судовий збір в розмірі 10456 грн 75 коп. за подачу позовної заяви та 15685 грн 13 коп. за подачу апеляційної скарги, а всього 26141 грн 88 коп.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Кравченком Андрієм Миколайовичем, задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 2826306 грн 10 коп. (два мільйони вісімсот двадцять шість тисяч триста шість гривень десять копійок) у рахунок перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 26141 грн 89 коп судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий

Судді:

Повний текст судового рішення виготовлено 28.12.2023 р.