Постанова

від 05.12.2023 по справі 369/13957/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 369/13957/21-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11738/2023

Головуючий у суді першої інстанції: Волчко А.Я.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Желепа О.В., Мазурик О.Ф.

секретар - Ольшевський П.М., Черняк Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Києво-Святошинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації до Дмитрівської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Державне підприємство «Київське лісове господарство» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки,

за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року,

встановив:

у жовтні 2021 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом, в якому просив:

усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 1,2406 га, що розташована в межах с. Горбовичі Бучанського (на той час - Києво-Святошинського) району Київської області шляхом визнання недійсним рішення 20 сесії Шпитьківської сільської ради 5 скликання Києво-Святошинського району Київської області від 10.12.2009 «Про затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в с. Горбовичі, гр. ОСОБА_1 »;

усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 1,2406 га, що розташована в межах с. Горбовичі Бучанського району Київської області, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 52401190 від 27.05.2020 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013;

усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 1,2406 га з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013, що розташована в межах с. Горбовичі Бучанського району Київської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_2 . Стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, які мають значення для справи.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення прокурора та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що рішенням 20 сесії Шпитьківської сільської ради 5 скликання Києво-Святошинського району Київської області від 10.12.2009 ОСОБА_1 відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013, що розташована в с. Горбовичі Бучанського району Київської області, для ведення особистого селянського господарства.

Після отримання державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 480269, виданий управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі 28.04.2010 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 09.06.2011 № 935 ОСОБА_1 відчужила право власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_4 .

На підставі рішення 9 сесії Шпитьківської сільської ради 6 скликання Києво-Святошинського району Київської області від 28.02.2012 цільове призначення земельної ділянки змінено на будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, у зв`язку з чим, ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 543282 від 04.05.2012.

ОСОБА_4 відчужив право власності на спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_5 за договору купівлі-продажу від 05.10.2012 № 1954, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Маргарян Л.А.

08.11.2018 за договором купівлі-продажу від № 720 ОСОБА_5 відчужила право власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_6

15.05.2019 за договором купівлі-продажу від № 497 ОСОБА_6 відчужив право власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_7 .

27.05.2020 ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_2 спірну земельну ділянку на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Докійчук Н.В. від № 238

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52401190 від 27.05.2020 за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.07.2021 № 267966264.

Зазначене рішення органу місцевого самоврядування про відведення земельної ділянки у приватну власність є незаконним, оскільки прийняте всупереч вимогам п. ґ ч. 4 ст. 84, ч. 2 ст. 56 ЗК України, ДП «Київське лісове господарство» не надавало згоди на вилучення земельної ділянки вилучення із постійного користування спеціалізованих лісогосподарських підприємств, КМ України рішень про вилучення із державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013 не приймалось.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року в задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки позивач в інтересах держави в особі не заявив, тому заявлені ним позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності та повернення спірної земельної ділянки не є ефективним способом захисту права.

Згідно частин 1-3 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак вказаний висновок суду першої інстанції не є законним та обґрунтованим, оскільки зроблений з порушенням норм матеріального права.

Як видно з матеріалів справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням 20 сесії Шпитьківської сільської ради 5 скликання Києво-Святошинського району Київської області від 10.12.2009 ОСОБА_1 відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013, що розташована в с. Горбовичі Бучанського району Київської області, для ведення особистого селянського господарства.

Після отримання державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 480269, виданий управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі 28.04.2010 ОСОБА_1 відчужила право власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 09.06.2011, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Міленіною К.О. реєстровий № 935.

На підставі рішення 9 сесії Шпитьківської сільської ради 6 скликання Києво-Святошинського району Київської області від 28.02.2012 цільове призначення земельної ділянки змінено на будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, у зв`язку з чим, ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 543282 від 04.05.2012.

ОСОБА_4 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 05.10.2012, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Маргарян Л.А., реєстровий № 1954.

08.11.2018 ОСОБА_5 продала земельну ділянку ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Докуйчук Н.В., реєстровий № 720.

15.05.2019 ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Докуйчук Н.В., реєстровий № 497 продав земельну ділянку ОСОБА_7 .

27.05.2020 ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_2 спірну земельну ділянку на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Докійчук Н.В., реєсртровий № 238.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52401190 від 27.05.2020 за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.07.2021 № 267966264.

Згідно листа ДП «Київське лісове господарство» від 13.08.2021 № 02-599 земельна ділянка з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013 частково розташована на землях державного лісового фонду Підприємства (Приміське лісництво, кв. 46, вид. 16, 17, 39 (за матеріалами лісовпорядкування 2014 року).

В листі ВО «Укрдержліспроект» від 05.08.2021 № 412 вищевказана земельна ділянка за матеріалами лісовпорядкування 2003 року розташована в кварталі 46 виділи 14, 15, 16 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство».

Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» від 13.08.2021 № 02-599 підприємство не надавало погодження щодо вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013.

Листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 17.08.2021 № 26691/0/2-21 повідомлено, що Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення із державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013 не приймалось.

Отже землекористувач та розпорядник земельної ділянки не надавали дозволу на вилучення земель лісогосподарського призначення із постійного користування Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство», у зв`язку з чим, рішення Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 10.12.2009 суперечить вимогам ч. 5 ст. 116, ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України.

Згідно листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 17.08.2021 № 04-48/1490 управління не надавало погодження на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки. Враховуючи викладене, зміна цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення відбулась з порушенням вимог ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України, а рішення Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 10.12.2009 про передачу у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства прийняте всупереч вимогам п. ґ) ч. 4 ст. 84, ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України.

Дмитрівська сільська територіальна громада утворена на підставі розпорядження КМ України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» від 12.06.2020 №715-р, шляхом об`єднання Бузівської, Дмитрівської, Личанської, Петрушківської та Шпитьківської сільських рад Києво-Святошинсього району Київської області, в зв`язку з чим вказана сільська територіальна громада є правонаступником Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

В п. 2 ч. 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

В Рішенні Конституційного Суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999 зазначено, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. 6, 7, 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Інтереси держави, як власника земельної ділянки, поза волею якого вибули з його користування та якого позбавлено можливості розпоряджатись земельною ділянкою, що суперечить принципам регулювання земельними відносинам в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 ЗК України, в даній справі має повноваження представляти прокурор.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Києво-Святошинська окружна прокуратура звернулась з листом від 06.09.2021 №813вих-21 до Бучанської районної державної адміністрації Київської області щодо надання інформації про вжиті заходи, спрямовані на захист інтересів держави з метою повернення їй спірних земельних ділянок лісового фонду та про надання інформації про вжиття таких заходів, або повідомлення про неможливість звернення до суду з вказаних питань із належним обґрунтуванням відповідних причин. У відповідь листом від 30.09.2021 №05-06/670 Бучанська районна державна адміністрація лише надала копію рішення Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, однак не повідомила про наміри вжиття таких заходів, або неможливості їх вжиття.

В позовній заяві прокурор зазначив, що оскаржуваними рішеннями і діями щодо вилучення, передачі земельних ділянок в приватну власність порушено право власності держави на земельну ділянку лісового фонду, яка не може передаватись з державної у приватну власність, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання лісогосподарських земель, їх відтворення. Метою звернення прокурора з позовом до суду є вирішення суспільно значущого питання про повернення в державну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення, яка незаконно, без відповідної правової підстави вибула з власності держави.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Пунктом «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які поширюється особливий режим щодо використання, надання в користування та передання у власність.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

У зв`язку з цим застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Основна особливість правового режиму земель лісогосподарського призначення полягає у нерозривному зв`язку їх використання з лісокористуванням.

Згідно з частиною першою статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

Згідно статті 12, частини першої статті 20, частини першої статті 122 та частини третьої статті 149 ЗК України, як виконавчі комітети, так і ради не наділені повноваженнями щодо вилучення земель лісогосподарського призначення з державної власності.

При цьому, відповідно до частини шостої статті 149 ЗК України (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) вилучення вказаних вище земель входило до компетенції Київської обласної державної адміністрації.

Відповідно до статей 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 33 ЛК України до повноважень сільських рад у сфері лісових відносин взагалі не відноситься питання щодо вилучення, припинення права користування або надання у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення державної форми власності.

Отже, відповідно до положень вказаних статей вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності належало до компетенції обласних державних адміністрацій, а не органів місцевого самоврядування та їх виконавчих комітетів.

Спірна земельна ділянка в силу положень статей 19, 57, 84 ЗК України та статті 5 ЛК України відносилась до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства. Земельна ділянка не являє собою замкнену лісову ділянку до 5 га у складі угідь, селянських, фермерських та інших господарств, а також самозалісненою чи створеною шляхом лісорозведення, здійсненого громадянами чи приватними юридичними особами, а саме з цими ознаками законодавець пов`язує можливість набуття таких земельних ділянок у приватну власність відповідно до ст. 56 ЗК України та ст. 12 ЛК України.

У зв`язку з чим вбачається, що зміна цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення відбулась з порушенням вимог ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України.

В ст. 264 ЦПК України закріплено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки вказаним порушенням закону при передачі земельної ділянки у приватну власність та зазначив підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ту обставину, що позивач не заявив вимоги про витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_2 , що є неефективним способом захисту права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За положеннями ст. 398 ЦК України титульним володінням слід вважати те положення, яке має відповідну правову підставу: договір з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Об`єктом титульного володіння, на відміну від фактичного володіння, може бути будь-яке майно (у тому числі і нерухоме), не вилучене з цивільного обороту, яке може бути об`єктом приватної власності. Отже, якщо чинним законодавством не передбачена можливість набуття особою у приватну власність земель певної категорії, це означає, неможливість отримання такою особою титульного володіння на земельну ділянку.

За положеннями статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом статті 388 ЦК України якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача.

При зверненні до суду позивач посилався на положення ст. 391 ЦК України.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі №554/10517/16 звернуто увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд. У даному випадку помилкова з огляду на обставини справи юридична кваліфікація позивачем і судами першої й апеляційної інстанцій позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду як вимоги, до якої слід застосувати приписи статей 330, 387 і 388 ЦК України, призвела до неправильного вирішення справи. Суди першої й апеляційної інстанцій, правильно встановивши усі обставини справи, зокрема, незаконність передачі органами місцевого самоврядування земельної ділянки у приватну власність, що суперечить нормам чинного законодавства, мали підстави для задоволення позовних вимог. Однак вони помилково вважали застосовними до спірних правовідносин приписи статей 387 і 388 ЦК України, а не статті 391 цього кодексу і безпідставно відмовили у задоволенні вимоги прокурора, спрямованої на повернення земельної ділянки. За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків. Встановивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення, Велика Палата Верховного Суду розглядає вимогу витребувати з чужого незаконного володіння земельну ділянку як вимогу про повернення цієї ділянки за правилами негаторного позову.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_1 подала заяву, в якій просила відмовити в задоволенні позовних вимог в зв`язку з пропуском строку позовної давності. Відповідач зазначала, що правовідносини з приводу набуття нею у власність спірної земельної ділянки виникли 10.12.2009. На ДП «Київське лісове господарство», яке є третьою особою по справі, покладено обов`язок забезпечувати охорону, ведення матеріалів лісовпорядкування, облік лісів, інші обов`язки по збереженню схоронності лісових угідь. Однак протягом 12 років зазначене підприємство не вживало заходів реагування на незаконне розпорядження земельною ділянкою лісового фонду.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю 3 роки (стаття 257 ЦК України). При цьому відповідно до ч. 1 та 5 статті 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалась або повинна була довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

З обставин справи видно, що позивачу стало відомо про прийняте рішення органу самоврядування з серпня 2021 року, а тому підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні.

Разом з тим, позовні вимоги слід задовольнити частково з огляду на те, що вимоги прокурора щодо визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого була передана у приватну власність спірна земельна ділянка, та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №52401190 від 27.05.2020 про право приватної власності на спірну ділянку за ОСОБА_2 не призводять до відновлення порушеного права.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц міститься правовий висновок, згідно якого однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд дійшов висновку, що відповідно до статті Першого протоколу до Конвенції втручання у право на мирне володіння майном є таким, що ґрунтується на національному законі, переслідує легітимну мету, з огляду на право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення наступного змісту.

Позовні вимоги задовольнити частково та усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 1,2406 га з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013, що розташована в межах с. Горбовичі Бучанського району Київської області шляхом її повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області з незаконного володіння ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір в сумі 16 451 грн. 02 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку на протязі тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 28 грудня 2023 року.

Головуючий

Судді