Постанова

від 24.07.2024 по справі 369/13957/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року

м. Київ

справа № 369/13957/21

провадження № 61-1323св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області,

відповідачі: Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - Державне підприємство «Київське лісове господарство»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Басараб Наталії Володимирівни на постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2021 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Дмитрівської сільської ради Бучанськго району Київської області (далі - Дмитрівська сільська рада), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Державне підприємство «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство»), про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки.

Позовна заява прокурора мотивована тим, що рішенням Шпитьківської сільської рад Києво-Святошинського району Київської області (далі - Шпитівська сільська рада) від 10 грудня 2009 року ОСОБА_1 відведено у приватну власність земельну ділянку, кадастровий номер 3222488202:02:010:0013, що розташована у с. Горобовичі Бучанського (Києво-Святошинського) району Київської області, для ведення особистого селянського господарства. ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 480269, виданий управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі 28 квітня 2010 року.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 червня 2011 року ОСОБА_1 відчужила право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222488202:02:010:0013, на користь ОСОБА_3 .

На підставі рішення Шпитьківська сільська рада від 28 лютого 2012 року цільове призначення земельної ділянки змінено на будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, у зв`язку з чим 04 травня 2012 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 543282.

05 жовтня 2012 року ОСОБА_3 відчужив спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу.

08 листопада 2018 року ОСОБА_4 відчужила земельну ділянку на користь ОСОБА_5

15 травня 2019 року ОСОБА_5 відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_6

27 травня 2020 року ОСОБА_6 подарувала спірну земельну ділянку на підставі договору дарування ОСОБА_2 .

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52401190 від 27 травня 2020 року, за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013.

Прокурор указував, що рішення органу місцевого самоврядування про відведення земельної ділянки у приватну власність прийнято з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, а саме: пункту «ґ» частини четвертої статті 84, частини другої статті 56 ЗК України, внаслідок чого воно є незаконним.

Згідно з листом ДП «Київське лісове господарство» від 13 серпня 2021 № 02-599 земельна ділянка з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013 частково розташована на землях державного лісового фонду підприємства (Приміське лісництво, кв. 46, вид. 16, 17, 39 (за матеріалами лісовпорядкування 2014 року)).

Відповідно до листа № 412, виданого Виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект» 05 серпня 2021 року, спірна земельна ділянка за матеріалами лісовпорядкування 2003 року розташована у кварталі 46, виділи 14, 15, 16 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство».

Згідно з листом ДП «Київське лісове господарство» від 13 серпня 2021 року № 02-599 підприємство не надавало погодження щодо вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013.

Відповідно до листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2021 року № 26691/0/2-21, Кабінет Міністрів України рішень про вилучення із державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013 не приймав.

Отже, ні землекористувач, ні розпорядник земельної ділянки дозволу на вилучення земель лісогосподарського призначення із постійного користування Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство» не надавали, у зв`язку з чим рішення Шпитьківської сільської ради від 10 грудня 2009 року суперечить вимогам частини п`ятої статті 116, частини дев`ятої статті 149 ЗК України.

Згідно з листом Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 17 серпня 2021 року № 04-48/1490 управління не надавало погодження на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки. Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення відбулась з порушенням вимог статті 20 ЗК України, статті 57 ЛК України.

Посилаючись на положення статті 21 ЗК України, перевищення Шпитьківською сільською радою своїх повноважень, прокурор просив суд:

- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією Київської області (далі - Бучанська РДА) права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 1,2406 га, що розташована у межах с. Горбовичі Бучанського району Київської області, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 травня 2020 року № 52401190 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013;

- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 1,2406 га з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013, що розташована в межах с. Горбовичі Бучанського району Київської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року, ухваленим у складі судді Волчка А. Я., у задоволенні позову прокурора до Дмитрівської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ДП «Київське лісове господарство», про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка зареєстрована за ОСОБА_2 , а прокурор позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки не заявив, тому заявлені ним позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності та повернення спірної земельної ділянки не є ефективним способом захисту права.

Суд указав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, тому належним способом захисту порушених прав є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстровано, натоміть прокурор звернувся до суду із негаторним позовом.

Обрання неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня

2023 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення такого змісту.

Позовні вимоги задоволено частково та усунуто перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 1,2406 га з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013, що розташована в межах с. Горбовичі Бучанського району Київської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області з незаконного володіння ОСОБА_2 .

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір у сумі 16 451,02 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції встановив, що землекористувач та розпорядник земельної ділянки не надавали дозволу на вилучення земель лісогосподарського призначення із постійного користування Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство», тому дійшов висновку про те, що рішення Шпитьківської сільської ради від 10 грудня 2009 року суперечить вимогам частини п`ятої статті 116, частини дев`ятої статті 149 ЗК України, а суд першої інстанції не надав належної оцінки порушенням закону при передачі земельної ділянок у приватну власність.

Суд апеляційної інстанції вказав, що при зверненні до суду прокурор послався на положення статті 391 ЦПК України, врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16 (провадження №14-76цс22), зокрема те, що суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи.Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків. Встановивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення, суд розглядає вимогу витребувати з чужого незаконного володіння земельну ділянку як вимогу про повернення цієї ділянки за правилами негаторного позову.

Відмовляючи відповідачу у застосуванні наслідків спливу строку позовної давності, врахував, що позивачу стало відомо про прийняте рішення органом самоврядування з серпня 2021 року.

Суд апеляційної інстанції вказав, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Отже, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод втручання у право на мирне володіння майном є таким, що ґрунтується на національному законі, переслідує легітимну мету, з огляду на право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, доведену незаконність і безпідставність їївідчуження на користь фізичної особи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Басараб Н. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 січня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката

Басараб Н. В. залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, іншим учасникам направлено її копії.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19), від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (провадження № 12-83гс21), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження №14-91цс20).

Посилається на те, що суд помилково кваліфікував позовну вимоги про повернення земельних ділянок лісогосподарського призначення як вимогу, до якої слід застосовувати приписи статті 391 ЦК України, а не норми статті 387 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує на правомірність правочину і добросовісність набуття ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

У прокурора відсутні правові підстави для представлення інтересів державного підприємства. Із поданих суду доказів не встановлено, що державний орган звертався до прокурора за захистом своїх прав чи, що Бучанська РДА намагалася відновити свої права, але із поважних причин не зробила цього.

Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням 20-ої сесії Шпитьківської сільської ради 5-го скликання Києво-Святошинського району Київської області від 10 грудня 2009 року ОСОБА_1 відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013, що розташована в с. Горбовичі Бучанського району Київської області, для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього рішення ОСОБА_1 28 квітня 2010 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 480269.

09 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу, за яким до ОСОБА_3 перейшло право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013.

На підставі рішення 9-ої сесії 6-го скликання Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 28 лютого 2012 року цільове призначення земельної ділянки змінено на будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, у зв`язку з чим ОСОБА_3 04 травня 2012 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 543282.

05 жовтня 2012 року спірна земельна ділянка відчужена ОСОБА_3 . ОСОБА_4 за договором купівлі продажу, посвідченим приватним нотаріусом.

08 листопада 2018 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом, відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_5

15 травня 2019 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом, відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_6

27 травня 2020 року ОСОБА_6 , на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом, подарувала ОСОБА_2 спірну земельну ділянку.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52401190 від 27 травня 2020 року, за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013.

Згідно листа ДП «Київське лісове господарство» від 13 серпня 2021 року № 02-599, земельна ділянка з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013 частково розташована на землях державного лісового фонду підприємства (Приміське лісництво, кварталі 46, виділи 16, 17, 39 згідно з матеріалами лісовпорядкування 2014 року). Підприємство не надавало погодження щодо вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013.

У листі ВО «Укрдержліспроект» від 05 серпня 2021 року № 412 вищевказана земельна ділянка за матеріалами лісовпорядкування 2003 року розташована в кварталі 46, виділи 14, 15, 16 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство».

Із листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2021 року № 26691/0/2-21 встановлено, що Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення із державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013 не приймалось.

Відповідно до листа Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 17 серпня 2021 року № 04-48/1490, управління не надавало погодження на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки.

Дмитрівська сільська територіальна громада утворена на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» шляхом об`єднання Бузівської, Дмитрівської, Личанської, Петрушківської та Шпитьківської сільських рад Києво-Святошинсього району Київської області, у зв`язку з чим вказана сільська територіальна громада є правонаступником Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Прокурор Києво-Святошинської окружної прокуратури 06 вересня 2021 року звернувся з листом № 813 вих-21 до Бучанської районної державної адміністрації Київської області щодо надання інформації про вжиті заходи, спрямовані на захист інтересів держави, з метою повернення їй спірних земельних ділянок лісового фонду та про надання інформації про вжиття таких заходів, або повідомлення про неможливість звернення до суду з указаних питань із належним обґрунтуванням відповідних причин. У відповідь, листом від 30 вересня 2021 року № 05-06/670, Бучанська РДА надала копію рішення Шпитьківської сільської ради, однак не повідомила про наміри вжиття таких заходів або неможливості їх вжиття.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 виклала заяву про застування позовної давності (том 1, а.с.100-103).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Басараб Н. В. підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (див. постанову Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 (адміністративні провадження № К/9901/16194/19; К/9901/16864/19)).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19)).

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).

За інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 13 серпня 2021 року № 02-599 земельна ділянка з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013 частково розташована на землях державного лісового фонду підприємства (Приміське лісництво, кварталі 46, виділи 16, 17, 39), що підтверджено матеріалами лісовпорядкування 2014 року, долученими до цього листа:копія фрагментів планшетів 8, 9; копія таксаційного опису кварталів 46, 48; копії фрагмента плану лісонасаджень 2014 року, наказу про затвердження матеріалів лісовпорядкування 2019 року (том 1, а.с. 39 - 69).

Згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 05 серпня 2021 року № 412 вищевказана земельна ділянка за матеріалами лісовпорядкування 2003 року розташована в кварталі 46, виділи 14, 15, 16 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство», що також підтверджує факт віднесення вказаної земельної ділянки до земель державного лісового фонду.

Таким чином, факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування за 2014 рік, наданими ДП «Київське лісове господарство».

Встановлено, що Кабінет Міністрів України не приймав рішень про вилучення із державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 3222488202:02:010:0013, а Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства не погоджувало зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки.

У частині правильності встановлення цих обставин судове рішення суду апеляційної інстанції не оспорюється.

Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України.

Про зазначене також вказувала Велика Палата Верховного Суду у пункті 53 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, у зв`язку із чим рішення органу місцевого самоврядування підлягає визнанню недійсним, рішення про державну реєстрацію - скасуванню, а земельна ділянка - поверненню у державну власність.

У позовній заяві, апеляційній скарзі прокурор вказував, що належним способом захисту порушених прав у вказаній справі є пред`явлення саме негаторного позову.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) (пункт 89)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем майна чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (пункти 65-67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (пункти 70-71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) (пункт 95), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19) (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15ц (провадження № 14-31цс20), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21) (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц( провадження № 14-96цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Таким чином, встановивши, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про оскарження рішення органу місцевого самоврядування, повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду.

У цьому контексті колегія суддів зауважує, що витребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, який набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі правочину, а також пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи законне рішення суду першої інстанції, вказаного вище не врахував, застосував принципу jura novit curia - «суд знає закони» до правовідносин, що складалися між сторонами, помилково вважав, що мета позову спрямована на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісового призначення та повернення її, розглянувши вимогу про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки лісового призначення як вимогу про повернення цієї ділянки за правилами негаторного позову. При цьому суд апеляційної інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16 (провадження № 14-76цс22), надав юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору та самостійно визначив юридичну норму, однак не звернув увагу на те, що правовідносини у справі № 554/10517/16 (провадження № 14-76цс22) стосуються способу захисту земельної ділянки природно-заповідного фонду.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини «Гусєв проти України» від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливості цивільного провадження, принципу змагальності судового процесу.

Отже, застосування принципу jura novit curia не є безмежним, оскільки, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін.

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. У контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою.

Отже, доводи касаційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно.

За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити, постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року скасувати, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року залишити в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (провадження № 12-1гс22)).

За розгляд справи у суді касаційної інстанції ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 9 080,00 грн, який підлягає стягненню з Київської обласної прокуратури на його користь.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Басараб Наталії Володимирівни задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року скасувати, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року залишити в силі.

Стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 9 080,00 грн (дев`ять тисяч вісімдесят гривень 00 коп.).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець