Постанова

від 19.12.2023 по справі 521/21813/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/475/23

Справа № 521/21813/17

Головуючий у першій інстанції Лічман Л.Г.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання недійсними умови договорів, стягнення надмірно сплачених грошових коштів та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 05.05.2017 року вона уклала з ФОП ОСОБА_2 договори про надання послуг. За умовами договору ФОП ОСОБА_2 повинна була виготовити для неї металопластикові вікна та двері для скління балкону та забезпечити їх доставку за адресою позивача. Крім того, ОСОБА_3 запевнила, що за суму, визначену в договорі вона додатково здійснить і роботи із розширення та скління балкону. Проте, в подальшому ОСОБА_2 почала вимагати від неї додаткових грошей, в тому числі і за роботи по розширенню та склінню балкону, у зв`язку з чим позивач вимушена була відмовитись від подальших послуг ОСОБА_2 . В подальшому, позивач звернулася до Миколаївського заводу «Адісем», де за замовленням дилера ОСОБА_2 були виготовлені конструкції для позивача та було встановлено, що ОСОБА_2 вдвічі завищила позивачу ціну за надані послуги, аж на 72722 грн. Викладені обставини стали підставою звернення до суду.

З урахуванням уточнень, позивач просила стягнути з ФОП ОСОБА_2 на свою користь надмірно сплачені кошти у сумі 72722 грн; моральну шкоду у розмірі 20000 грн; витрати на правову допомогу у розмірі 14000 грн та судовий збір.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2020 року та ухвалити нове, яким вимоги позивача задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначене на 19.12.2023 року на 14-30 г., представник позивача-апелянта ОСОБА_1 ОСОБА_4 не з`явився, про причини неявки апеляційний суд в установленому порядку не повідомив, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відео-конференції не виявив та заяв про відкладення судового засідання не подавав.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просила відкласти судове засідання через зайнятість адвоката в іншій справі.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Киселиця І.Ю., який взяв участь у справі в режимі відеоконференцзв`язку, заперечував проти відкладення розгляду справи через відсутність представника позивача. Свою позицію представник відповідача обґрунтував тим, що справа розглядається в апеляційному суді понад розумний строк і причиною такого тривалого розгляду є, в тому числі, і неодноразове відкладення судового засідання саме з причин відсутності представника (представників) Войтенко Н.Б. Діючий представник ОСОБА_1 адвокат Дьомін О.М. ознайомився з матеріалами справи і повідомлений про судове засідання на 19.12.2023 року ще на початку листопада 2023 року. До цього ОСОБА_1 представляли інші представники адвокати, і ОСОБА_1 надавала необхідні пояснення з приводу поданої в її інтересах апеляційної скарги у присутності представника і тому намагання ОСОБА_1 в черговий раз відкласти судове засідання у зв`язку не явкою (відсутністю) представника є затягуванням розгляду справи.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів враховує, що справа розглядається в судах з грудня 2017 року, а в апеляційному суді з червня 2020 року, і що під час розгляду справи в апеляційному порядку судові засідання призначалися, виходячи з фактичного навантаження в Одеському апеляційному суді, 10 разів: 26.01.2021 року о 14-00 г.; 17.08.2021 року о 15-00 г., 16.11.2021 року о 15-00 г., 22.02.2022 року о 15-00 г., 24.05.2022 року о 14-30 г., 17.01.2023 року о 14-00 г., 11.04.2023 року о 15-00 г., 27.06.2023 року о 15-00 г., 24.10.2023 року о 16-00 г., 19.12.2023 року о 14-30 г., з них 7 разів судові засідання відкладалися за клопотанням самої ОСОБА_1 через відсутність представників або її представників ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ) через їх хворобу або зайнятість в інших справах.

В судовому засіданні 11.04.2023 року ОСОБА_1 в присутності свого представника адвоката Твердохліба В.Ю. надала пояснення по суті поданої нею апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки поважність причин не участі представника апелянта в судовому засіданні 19.12.2023 року о 14-30 г. судом апеляційної інстанції не встановлена, а заявниця реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі і додаткових поясненнях у судовому засіданні в присутності представника на минулих судових засіданнях, а наявних у праві матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутність представника позивача-апелянта при таких обставинах не є порушенням прав позивача та її представника щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.

За таких обставин та враховуючи думку представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Киселиці І.Ю., колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Відповідно доч. 1, 2 ст. 367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Залишаючи позов про визнання недійсними умови договорів, стягнення надмірно сплачених грошових коштів та моральної шкоди без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які посилається ОСОБА_1 і з якими вона пов`язує свої позовні вимоги. Відповідач ОСОБА_2 не вводила ОСОБА_1 в оману у способи, передбачені ст.ст. 4 і 19 Закону України «Про захист прав споживачів» і через включення до умов договорів одночасно купівлю-продаж та реконструкцію (розширення та встановлення) балкону, оскільки сторони уклали лише договір купівлі-продажу. Вимога про стягнення грошових коштів з відповідача на користь позивача є похідною від основної позовної вимоги про визнання договорів недійсними. Позивач не довела завдання їй моральної шкоди, з врахуванням того, що ця вимога є похідною від вимоги визнання Договорів недійсними. У даному спорі правовідносини сторін випливають з договірних відносин, виникли на підставі укладеного між сторонами договору, в якому не передбачено права позивача на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із невиконанням умов договору.

Колегія суддів в цілому погоджується з висновками районного суду, але вважає за необхідне змінити деякі обгартування відмови у позові, наведені судом в оскаржуваному рішенні, виходячи з наступного.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:

- згідно з Витягом з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видно, що ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець 28.08.2013 року, види діяльності код КВЕД 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, код КВЕД 47.19. Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (основний), перебуває на обліку ГУ регіональної статистики, Первомайської ОДПІ ГУ Міндоходів (Врадіївське відділення), Управлінні ПФУ у Врадіївському районі Миколаївської області (т. 1 а.с. 33-35);

- у 2017 року ОСОБА_1 з флаєра, на якому було розміщено рекламу про продаж, доставку, встановлення вікон, балконів, дверей віконного заводу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », з зазначенням адреси АДРЕСА_1 , дізналась, що такі послуги надавалися ФОП ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 32);

- факт звернення ОСОБА_1 до відповідача для замовлення ПВХ конструкцій не оспорюється сторонами;

- надані позивачем до суду копії договорів, що позначені індивідуальними номерами замовлення ЕА № 1728 (далі - Договір № 1728) та ЕА № 1729 (далі - Договір № 1729), датовані відповідно 05.04.2017 року та 04.05.2017 року, але сторони підтвердили, що договори були укладені в один день 04.05.2017 року Тому зазначена в одному із договорів дата 05.04.2017 року, є опискою. Вказані Договори здійснено на бланку, дописи щодоЗамовника таінші змінюванідані внесенодо бланкурукописно;

- відповідно до Договорів № 1728 і № 1729, де їх учасниками були ОСОБА_1 (Замовник), АДРЕСА_2 , та ФОП ОСОБА_2 (Виконавець) АДРЕСА_1 , Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується організувати роботи з виготовлення і передання у власність ПВХ конструкцій (Вироби) за ціною Виконавця;

- за п. 1.4-1.7. Договору № 1728 визначено, що площа виробу 4,7 кв.м., колір профіля ламінація, наповнення 4 х 16 х 4, профіль Wintech;

- відповідно до п. 2.1. Договору № 1728 вартість Виробів становить 35000 грн. 00 коп., завдаток 20000 грн. 00 коп., борг до передачі 15000 грн. 00 коп. (т.1 а.с. 10)

- згідно п. 1.4-1.7. Договору № 1729 площа виробу 18,26 кв.м., колір профіля білий, наповнення 4 х 10 х 4 х 10, профіль ПВХ Aluplast;

- відповідно до п. 2.1. Договору № 1729 вартість виробу становить 96080 грн. 00 коп., завдаток 54800 грн. 00 коп., борг до передачі 41280 грн. 00 коп.;

- згідно з п. 3.9.-3.10. Договорів № 1728 і № 1729 зобов`язання Виконавця за договором вважаються виконаними в повному обсязі після підписання Замовником акту приймання-передачі Виробів. Замовник підписує акт приймання-передачі Виробів або підписує мотивовану відмову від підписання з вказанням недоліків. Згідно з п. 3.1. після підписання цього Договору всі попередні домовленості і узгодження втрачають свою силу;

- відповідно до п. 7.1. Договорів № 1728 і № 1729 у випадку виникнення необхідності облаштування цементної стяжки, зварювання, демонтажу, або інших видів робіт, не передбачених Договором, Замовник зобов`язується виконати ці роботи власними силами або силами підрядних організацій;

- вказані Договори містять Додатки з графічним зображенням та розмірами ПВХ конструкцій, замовником яких значиться ОСОБА_1 . При цьому, міститься допис про Додаткові роботи стеля, дах і метал 60000,00 грн. (т. 1 а.с. 13-14);

- згідно з товарним чеком № 1728 від 01.06.2017 року оплата становить 35 000 грн., а відповідно до товарного чеку № 1729 від 01.06.2017 року 96 080,00 грн. Зазначені товарні чеки містять печатку і підписи ФОП ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 12);

- згідно з Актами приймання-передачі від 01.06.2017 року та від 24.06.2017 року щодо виконання Договорів від 04.05.2017 року ФОП ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 вироби. Замовник претензій з кількості, якості, комплектності, розмірам Виробів не має. Після підписання цього акту, зобов`язання Замовника вважаються виконаними в повному обсязі, а претензії Замовника щодо кількості, якості, комплектності, розмірам Виробів не приймаються. Зазначені акти містить підписи ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що також не заперечувалось сторонами (т. 1 а.с. 87 і 88);

- 05.09.2017 року ОСОБА_1 звернулась до Малиновського ВП ГУНП в Одеській області з заявою про шахрайські дії, які виразились в наданні невірної інформації про товари та послуги, а також їх вартість, завдяки чому отримано неправомірну вигоду та, на підставі ухвали слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси Кузьменко Н.Л., внесено відомості до ЄРДР (т. 1 а.с. 31);

- згідно з відповіддю на адвокатський запит № 12 від 02.11.2017 року адвоката ОСОБА_7 , підписаного директором ТОВ «Адесем» Н.І. Москаленко, підтверджено наявність серед контрагентів ФОП ОСОБА_3 з ОСОБА_8 , яка є замовником продукції виробництва заводу «Адісем», на підставі відповідного дилерського договору;

- згідно з Актом № 229/06 перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 09.11.2017 року Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства ФОП ОСОБА_2 на підставі звернень ОСОБА_1 та ОСОБА_9 щодо порушення прав споживача. Даним актом встановлено порушення ФОП ОСОБА_2 п. 1.5. Договору № ЕА-1728 від 05.04.2017 року щодо передачі замовнику ПВХ конструкції двері (розмір 2100 мм * 1400 мм), колір профілю яких не відповідає замовленому. На підставі зазначеного вчинено припис, щодо зобов`язання усунення недоліків, виконання п. 2 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме визначити належним чином зменшення ціни виконаної робот (наданої послуги) та відшкодувати ОСОБА_1 різницю у вартості визначної та сплаченої за договором № ЕА -1728 ламінованої ПВХ конструкції дверей (т. 1 а.с. 138-139);

- згідно з відповіддю Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 17.11.2017 року № 9435/06 щодо розгляду звернення ОСОБА_1 вказано про наявність порушення з боку ФОП ОСОБА_2 , а саме порушення п.1.5. договору № 1728, за яким передано ПВХ конструкцію двері (розмір 2100 мм * 1400 мм), колір профілю яких не відповідає замовленому (відсутній ламінат), чим порушено висловлене волевиявлення споживача, який в такому випадку має право на зменшення ціни (т. 1 а.с. 30, 47);

- листами від 19.12.2017 року та від 05.01.2018 року, адресованими ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 визнала наявність помилки заводу виробника, внаслідок чого частина ПВХ конструкцій була передана без ламінації ПВХ профілю, а тому запропоновано повернути різницю у вартості, що становила 3200 грн. (т. 1 а.с. 46) До цих листів додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 , однак ці повідомлення не містять опису вкладення та не підтверджують направлення їх позивачу (т. 1 а.с. 85-86);

- відповідно до відповіді ТОВ «АДІСЄМ» від 18.01.2018 року № 4 за підписом директора ОСОБА_10 , зазначено, що між ТОВ та ФОП ОСОБА_2 від 01.04.2016 року було укладено дилерський договір № 16-Д. ФОП ОСОБА_2 є покупцем (замовником) виробів з полівінілхлориду (металопластикових конструкцій різного призначення) і має можливість їх придбання за цінами з врахуванням узгоджених знижок. Ніяких інших відносин між ТОВ «АДІСЄМ» та ФОП ОСОБА_2 , крім відносин з придбання визначених виробів не існує. (т. 2 а.с. 149);

- листом від 20.09.2019 року директора ТОВ «Адесем» ОСОБА_11 повідомлено суд, що між підприємством та ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутні взаємовідносини з приводу придбання будь-яких товарів (у м.ч. ПВХ конструкцій) у 2017 року (т. 2 а.с. 89) Аналогічну відповідь за підписом директора Москаленка Н.І. вих. № 41 від 02.12.2019 року отримано судом 05.12.2019 року (т. 2 а.с. 179);

- згідно з відповіддю ТОВ «АДІСЄМ» вих. № 2 від 14.01.2020 року, за підписом директора Галагана Д.А., зазначено, що між підприємством та вказаним суб`єктом ФОП ОСОБА_2 мали місце стосунки з придбання ПВХ конструкції останньою тільки літом 2016 року. При цьому мова йшла про придбання товарів, які не співпадають за своєю номенклатурою з тими, які вказані в ухвалі суду. Взаємовідносин з приводу придбання будь-яких товарів у 2017 року між ТОВ «АДІСЄМ» та ФОП ОСОБА_2 не було. (т. 2 а.с. 186);

- згідно з п. 9.1. дилерського договору № 16-д від 01.04.2016 року, укладеного між ТОВ «АДІСЄМ» та ОСОБА_2 , зазначено, що строк його дії встановлено до 31.12.2016 року;

- у відповіді Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області № 38/в. 579 від 18.02.2020 року зазначено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016160470001950, розпочатому за заявами ОСОБА_12 та ОСОБА_1 про вчинені ФОП ОСОБА_2 відносно них злочини, передбачені ч. 1 ст. 190 КК України, продовжується. Станом на 17.02.2020 року у кримінальному провадженні здійснюються розшукові та слідчі дії, повідомлення про підозру наразі не здійснювалось (т. 2 а.с. 211);

- ОСОБА_1 надані суду копії комерційної пропозиції ФОП ОСОБА_13 щодо проведення робіт по ремонту її балкона відповідно, до якої загальна вартість робіт і будівельних матеріалів склала 75334 грн. 50 коп., а також заявки про ремонт від 23.06.2017 року, товарного чеку від 19.08.2017 року і накладної ФОП ОСОБА_13 на суму 3440 грн. (т. 1 а.с. 70-74);

- за клопотанням ОСОБА_1 в суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 ;

- свідок ОСОБА_14 , подруга ОСОБА_1 , пояснила, що їй достовірно не відомі обставини спору між сторонами, вона знає, що ОСОБА_1 була не задоволена або неякісними вікнами, або тим, що їх не привезли;

- свідок ОСОБА_15 , до якого у травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася за юридичною допомогою, пояснив, що ОСОБА_1 стверджувала про домовленість з ОСОБА_2 про поставку та встановлення пластикових вікон, а остання заперечувала домовленість про реконструкцію балкону, посилаючись на умови договору.

Колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України (далі ЦПК) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексомвипадках.

Частиною 2 ст. 264 ЦПК передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Межі заявлених вимог перш за все визначаються предметом та підставами позову.

Відповідно до заяви ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог предметом її позову є вимоги про визнання недійсними умов Договорів між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ФОП ОСОБА_2 від 05.05.2017 року № 1728 та № 1729, про стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 72722 грн. та моральної шкоди у сумі 20000 грн.

Суд першоїінстанції вірновстановив,що предметомдоказування завимогою провизнання договорівнедійсними,а такожстягнення сплаченихгрошових коштівє питаннявключення усуму договорів,крім вартостіПВХ конструкцій,вартості робітщодо їхвстановлення тарозширення балкону(балконноїплити),а фактичнимита правовимипідставами позову ОСОБА_1 є зазначення тих обставин, що відповідач ввела її в оману шляхом мінімального оформлення матеріалів та роботи за «типовим договором» при досягнутій домовленості про всі подальші роботи щодо реконструкції балкону, вартість яких було включено до вартості договорів. При цьому, позивач посилалась на статті 4, 10 і 19 Закону України «Про захист прав споживачів», вказуючи, що надавши їй недостовірну інформацію, ОСОБА_2 здійснила прояв нечесної підприємницької практики, яка законом забороняється.

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір побутового підряду є публічним договором. До відносин за договором побутового підряду, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів. (ч.ч. 2 і 3 ст. 865 ЦК)

Відповідно до ст. 866 ЦК за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір побутового підряду вважається укладеним у належній формі, якщо підрядник видав замовникові квитанцію або інший документ, що підтверджує укладення договору.

Відсутність у замовника цього документа не позбавляє його права залучати свідків для підтвердження факту укладення договору або його умов.

Встановивши, що ФОП ОСОБА_2 не видавала ОСОБА_1 квитанцію або інший документ, що підтверджує укладення договору підряду, а залучені позивачем свідки не були очевидцями укладення договорів між сторонами справи і про існування таких договорів їм стало відомо лише зі слів самої позивачки, суд першої інстанції обґрунтовано вважав недоведеним укладення договору підряду, на чому наполягав позивач.

Зі змісту оспорюваних договорів вбачається, що ОСОБА_1 є замовником, а ФОП ОСОБА_2 виконавцем, якому замовник доручає, а виконавець зобов`язується організуватироботи звиготовлення іпередання увласність ПВХконструкцій за ціною виконавця.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оспорювані договори за своєю правовою природою є договорами купівлі-продажу, і, що предметом оспорюваних договорів не була послуга, яка споживається в процесі здійснення певної дії або певної діяльності, оскільки ОСОБА_2 , як продавець зобов`язаласяпередати майно(товар)у власність другій стороні ОСОБА_1 (покупцеві), а покупець зобов`язаласяприйняти майно(товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Тобто предметом цього договору купівлі-продажу був товар, який мав бути придбаний, набутий продавцем у майбутньому (ст. 655 і ч. 1 ст. 656 ЦК України).

Суд вірно визначився з нормами законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, зокрема ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Частинами 1 і 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 ст. 203 ЦК).

ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог послалась на статті 4, 10 і 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі Закон), які суд застосовує в редакції на час укладення договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону, споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:

1) захист своїх прав державою;

2) належну якість продукції та обслуговування;

3) безпеку продукції;

4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);

5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Статтею 10 Закону передбачені права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг). Зокрема споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася. Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця.

Відповідно до вимог ч.ч. 1 і 3 ст. 19 Закону нечесна підприємницькапрактика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає:

1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції;

2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Забороняються як такі, що вводять в оману:

1) пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції;

2) пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої;

3) відмова від пред`явлення споживачу товару, що пропонується, та прийняття замовлення або ненадання товару протягом розумного строку чи демонстрування дефектного зразка товару;

4) недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення;

5) пропонування до вільної реалізації продукції, яка вилучена з обігу або щодо обігу якої існують обмеження;

6) недостовірне твердження, що існуватиме загроза особистій безпеці споживача або його сім`ї, якщо він не придбає чи не замовить продукцію;

7) утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції;

8) використання повідомлення про розпродаж у зв`язку із припиненням суб`єкта господарювання, його структурного підрозділу або припинення відповідного виду господарської діяльності, тоді як це не відповідає дійсності.

Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

Статтею 230 ЦК Українивизначено, що в разі, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина першастатті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Зі змісту договорів вбачається, що на виконавця ФОП ОСОБА_2 покладено зобов`язання організувати роботи з виготовлення та передачі у власність Замовника ОСОБА_1 вироби ПВХ конструкцій, а на ОСОБА_1 здійснити оплату за цінами Виконавця. При цьому у договорах зазначені ціни: 35000 грн. за площу виробів 4,7 кв. м., та 96080 грн. за площу 18,26 кв. м.

Умовами договорів між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 не передбачено обов`язок виконавця здійснити додаткові роботи з облаштування цементної стяжки, зварювання, демонтажу або інших робіт, не передбачених цим договором.

Тобто такі додаткові роботи, як облаштування цементної стяжки, зварювання, демонтажу, а також і інші роботи, які не передбачені цим договором (обома оскаржуваними договорами), Замовник у разі виникнення необхідності, зобов`язується виконати власними силами або силами підрядних організацій.

При цьому у розділі 3 оскаржених договорів передбачено, що якщо Замовник виконує додаткові види робіт (зварювання, демонтаж), після виконання яких є потреба у проведенні контрольного заміру для уточнення розмірів, можливість відстеження стану замовлення виникає за перебігом 4-х робочих днів після проведення контрольного заміру.

При цьому умовами договору не заборонялось замовнику погодити проведення певних додаткових робіт і з самим виконавцем (крім оздоблювальних робіт - штукатурка, облаштування відкосів (п. 7.4).

Сама по собі наявність інформації у рекламному флаєрі про те, що ФОП ОСОБА_2 здійснює продаж, доставку та установку з високоякісних профілів вікон, балконів, вхідних та міжкімнатних дверей, ПВХ виробів Миколаївського заводу «АДІСЕМ» та можливість знижки до 25% не може вжатися вже погодженими умовами договору з позивачкою, оскільки умови кожного конкретного договору погоджуються сторонами в індивідуальному порядку.

Зі змісту оскаржених догорів не вбачається, що сторони в договірному порядку погодили, крім купівлі-продажу виробів ПВХ конструкцій площею 4,7 кв. м., вартістю 35000 грн. та площею 18,26 кв. м., вартістю 96 080 грн., також і їх наступну установку за вказані ціни.

При таких обставинах колегія суддів погоджується з висновком районного суду, що сторони уклали лише договір (договори) купівлі-продажу і умовами договорів не передбачено покладення на відповідача обов`язку разом із передачею виробів ПВХ конструкцій здійснити разом з цим і реконструкцію (розширення та встановлення) балкону.

Тому висновок суду, що обставини, на які посилається ОСОБА_1 і з якими вона пов`язує свої позовні вимоги про визнання договорів недійсними, не доведені позивачем, відповідає встановленим у справі обставинам і заснований на законі.

Також суд слушно зазначив, що ОСОБА_16 не конкретизовано, які умови договорів вона просить визнати недійсними, хоча районним судом зверталась на це увага як позивача, так і його представника.

Встановлені Актом № 229/06 перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 09.11.2017 року Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області порушення ФОП ОСОБА_2 п. 1.5. Договору № ЕА-1728 від 05.04.2017 року щодо передачі замовнику ПВХ конструкції двері (розмір 2100 мм * 1400 мм), колір профілю яких не відповідає замовленому, та припис, щодо зобов`язання усунення недоліків, виконання п. 2 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме визначити належним чином зменшення ціни виконаної робот (наданої послуги) та відшкодувати ОСОБА_1 різницю у вартості визначної та сплаченої за договором №ЕА-1728 ламінованої ПВХ конструкції дверей, що визнано ФОП ОСОБА_2 і запропоновано повернути різницю у вартості, що становила 3200 грн., не є підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними з підстав обману та нечесної підприємницької діяльності.

Крім того, ОСОБА_1 на підтвердження позовної вимоги про стягнення на користь позивача з відповідача сплачених коштів у розмірі 72 722,00 грн. надала прорахунок ціни за вироби, замовлені у ОСОБА_2 з посиланням на вартість виробів від Миколаївського заводу «Адісем», який обґрунтовано не прийнятий судом першої інстанції до уваги, оскільки на доданих позивачем до уточненого позову документах відсутні будь-які печатки та підписи уповноважених осіб Миколаївського заводу «Адісем» і у зв`язку з тим, що даний доказ не є письмовим і електронним доказом в розумінні ст. ст. 95 і 100 ЦПК України і не може вважатися належним, допустимим і достовірним.

Також суд першої інстанції з урахуванням встановлених обставин і досліджених доказів, вірно вказав, що не відповідність площі виготовлених металопластикових конструкцій та розміру балкону позивача жодним чином не підтверджує факт введення позивача в оману та домовленостей про додаткові роботи, оскільки дана невідповідність викликана тим, що позивач замовила у відповідача і саме такої (збільшеної) площі, з огляду на її бажання розширити площу балкону (балконну плиту) та вже на розширену плиту балкону встановити замовлені у відповідача вироби.

Суд правильно врахував, що позивач сама в уточненому позові заявляє, що вона після отримання замовлених виробів залучала третіх осіб для розширення свого балкону та, як наслідок, замовила вироби, розмір яких перевищує фактичний розмір її балкону.

Судом надано вірну оцінку показанням відповідача відносно даних обставин, і зазначено, що ці показання не збігаються з відомостями позивача, оскільки відповідач при укладанні Договорів брала на себе обов`язок тільки організувати роботи з виготовлення та передачі у власність замовлених виробів без їх встановлення, розширення балкону тощо, що підтверджується змістом Договорів.

Суд обґрунтовано не взяв до уваги твердження позивача про податковий тиск, пославшись на те, що податки сплачуються від вартості замовлення, а не об`єму виконаних робіт, внаслідок чого зменшення об`єму робіт жодним чином не зменшує податкове навантаження.

Таким чином, суд набув виваженого мотивованого висновку про відмову у задоволенні вимог про визнання недійсними Договорів № 1728 та № 1729 від 04.05.2017 року.

Відмовивши узадоволенні вимогпро визнаннянедійсними Договорів№ 1728та №1729від 04.05.2017року,суд першоїінстанції набувобґрунтованого висновкупро відсутність підстави для стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 72 722,00 грн., як похідної вимоги від основної позовної вимоги про визнання договорів недійсними.

При цьому в оскаржуваному рішенні суд слушно роз`яснив, що позивач не позбавлена права пред`явити позов за іншими підставами, а саме, що продавцем (виконавцем) ціну товару визначено неналежним чином у розумінні частин 1, 3-6 ст. 15 і п. 7 ч. 1 ст. 21 Закону України«Про захистправ споживачів»,що вважається порушенням прав споживача.

Крім вимог про визнання недійсними договорів № 1728 та № 1729 від 04.05.2017 року та стягнення коштів у розмірі 72 722,00 грн., позивач також заявила вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 20000 грн.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність дій її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її завданні. Особа звільняється від відповідальності щодо відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. З`ясуванню підлягає: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно зі статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пункт 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження громадського життя, настанні негативних наслідків.

Відмовляючи у цій частині вимог суд виходив з того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів для підтвердження завдання позивачу моральної шкоди з врахуванням того, що ця вимога є похідною від вимоги визнання Договорів недійсними.

Також суд зазначив, що у даному спорі правовідносини сторін випливають з договірних відносин, які виникли на підставі укладеного між сторонами договору, в якому не передбачено права позивача на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із невиконанням умов договору, внаслідок чого дані вимоги не підлягають задоволенню з підстав ст. 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Колегія суддів в цілому погоджується з висновком районного суду про відмову у стягненні моральної шкоди, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу на таке.

Пункт 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» термін «продукція» у цьому Законі вживається в значенні - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

За змістом частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

З огляду на викладене слід зазначити, що виходячи з положень статей 16 і 23ЦК Українита зміступрава навідшкодування моральноїшкоди вцілому якспособу захистусуб`єктивногоцивільного права,компенсація моральноїшкоди повиннавідбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Статті 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

З наведеного вбачається, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року в справі № 761/31065/14-ц(провадження № 6-37цс16), від 01 червня 2016 року в справі №761/13926/15-ц(провадження № 6-2558цс15), від 28 вересня 2016 року в справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16), від 13 березня 2017 року в справі № 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16) і в подальшому підтверджені упостанові Великої Палати Верховного Суду від 01вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що у даному спорі правовідносини сторін випливають з договірних відносин, які виникли на підставі укладеного між сторонами договору, в якому не передбачено права позивача на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із невиконанням умов договору, внаслідок чого дані вимоги не підлягають задоволенню з підстав ст.4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», є помилковими.

Тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині - зміні з викладенням її в редакції цієї постанови суду апеляційного інстанції. В іншій частині рішення слід залишити без змін.

На підставі викладеного керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2020 року в мотивувальній частині - змінити та викласти її в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 27.12.2023 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова