Постанова

від 29.12.2023 по справі 465/8099/14-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/8099/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Марків Ю.С.

Провадження № 22-ц/811/2650/23 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2023 року м. Львів

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2022 року в справі за позовом львівського комунального підприємства "Сонячне" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" про стягнення суми боргу за надані житлово - комунальні послуги,

В С Т А Н О В И В:

львівське комунальне підприємство "Сонячне" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" про стягнення суми боргу за надані житлово - комунальні послуги, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просили стягнути з відповідачів заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 20643,35 грн та понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 243,60 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що на обслуговуванні ЛКП «Сонячне» знаходиться будинок АДРЕСА_1 , споживачами послуг є мешканці будинку, які здійснюють оплату наданих послуг на рахунок ЛКП «Сонячне». У відповідності до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 365 від 08 червня 2007 року «Про визначення виконавця житлово-комунальних послуг у м. Львові» ЛКП «Сонячне» визначено виконавцем житлово-комунальних послуг у вищевказаному будинку, яке є покупцем теплової енергії, яка постачається ЛМКП «Львівтеплоенерго». Вказують, що відповідачі не звертались до ЛКП «Сонячне» на предмет ознайомлення із затвердженими тарифами по послузі центрального опалення, претензіями щодо ненадання або ж надання неналежної якості послуг, а отже, відповідно, не заперечували щодо суми заборгованості за спожиті послуги, від даних послуг не відмовлялись та використовували їх для власних потреб. Заборгованість відповідачів перед ЛКП «Сонячне» за надані послуги з центрального опалення становить 20643,35 грн. Зазначають, що відповідачі здійснили самовільне відключення від мереж централізованого опалення, однак таке відключення повинно відбуватись відповідно до вимог чинного законодавства, бути підтриманим всіма мешканцями будинку та можливе лише для будинку в цілому, відтак здійснене відключення є незаконним.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2022 року позовні вимоги львівського комунального підприємства "Сонячне" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" про стягнення суми боргу за надані житлово-комунальні послуги задоволено частково.

Вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Львівського комунального підприємства "Сонячне" 2 625 (дві тисячі шістсот двадцять п`ять) гривень 94 коп.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржили ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подавши у вересні 2023 року апеляційну скаргу в якій міститься прохання рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог львівського комунального підприємства "Сонячне".

Апеляційна скарга мотивована тим, що заявники вважають оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим. Зазначають, що чинним законодавством не передбачено, що громадяни зобов`язані отримувати теплопостачання та оплачувати за послуги з теплопостачання, яке вони не отримували через те, що ЛКП надавало це тепло в стояк. При цьому зазначають, що ніхто з відповідачів у справі не укладав та не підписував договір з львівським комунальним підприємством "Сонячне", відтак у них відсутні зобов`язання перед позивачем.

Звертають увагу й на те, що суд першої інстанції помилково застосував при вирішенні даної справи Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 2017 року, оскільки стягнення заборгованості має місце за період з 2012 року по 2014 рік.

Мотивують апеляційну скаргу також і тим, що згідно акту від 26 червня 2018 року комісією встановлено, що опалення відключено, стояки заштукатурені, встановлений електричний котел. Відключення квартири не спричинило негативних наслідків для тепломережі будинку. Листом від 11 червня 2018 року головний інженер ЛМКП « Львівтеплоенерго» повідомив, що аварій теплової мережі по АДРЕСА_1 не було. Вважають, що помилковим є застосування судом солідарної відповідальності у правовідносинах з приводу оплати за комунальні послуги.

Вважають, що в них відсутня заборгованість перед львівського комунального підприємства "Сонячне", така останніми нарахована неправомірно.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи.

З урахуванням вищенаведеного, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

За приписами частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною другою статті 367ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 365 від 08 червня 2007 року «Про визначення виконавця житлово-комунальних послуг у м. Львові», Львівські комунальні підприємства визначено виконавцями житлово-комунальних послуг у м. Львові.

Будинок АДРЕСА_1 перебуває на обслуговуванні ЛКП «Сонячне», що не оспорюється сторонами.

Договором № 2785/Ф від 07 серпня 2002 року, укладеного між Львівським комунальним підприємством «Сонячне» та Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго», визначено, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» бере на себе зобов`язання постачати ЛКП «Сонячне» теплову енергію в гарячій воді в потрібних обсягах, а ЛКП «Сонячне» зобов`язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до довідок з місця проживання про склад сім`ї і прописки №476 від 07 лютого 2014 року та № 2297 від 02 листопада 2020 року власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 відповідно до реєстраційного посвідчення № НОМЕР_1 від 27 листопада 2002 року.

Згідно з вищевказаними довідками, зареєстрованими в квартирі, за якою позивач просить стягнути заборгованість за житлово-комунальні послуги, є четверо осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2012 року скасовано судовий наказ від 31 серпня 2012 року про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за житлово-комунальні послуги на користь Львівського комунального підприємства «Сонячне» в розмірі 16 068,51 грн.

З представлених позивачем розрахунків заборгованості вбачається, що відповідачі не сплачували вартість житлово-комунальних послуг, що надавались за адресою: АДРЕСА_3 , по особовому рахунку НОМЕР_2 , внаслідок чого станом на лютий 2014 року виникла заборгованість за надані послуги з центрального опалення у розмірі 20 643,35 грн.

У відповідності до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Стаття 13 Конституції України регламентує, що власність зобов`язує. Вказана норма кореспондується зі статтею 322 ЦК України, відповідно до якої власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України визначено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Плата за комунальні послуги відповідно до статті 67 Житлового кодексу України береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому законом порядку тарифами, нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, її розмір розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Стаття 156 ЖК України регламентує, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири).

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції від 24 червня 2004 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1 частини першої статті 1 вищевказаного Закону встановлено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 ЗУ «Про житлово - комунальні послуги», виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу;

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає поняття якість житлово-комунальної послуги як сукупність нормованих характеристик житлово-комунальної послуги, що визначає її здатність задовольняти встановлені або передбачувані потреби споживача відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону, залежно від функціонального призначення житлово - комунальні послуги поділяються в тому числі і на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

За змістом пункту 1 частини першої статті 20 Закону, споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

В свою чергу, пункти 1 та 5 частини третьої статті 20 Закону регламентують, що споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово - комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово - комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до пункту 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформлюється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Відповідно до статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Враховуючи наведене, обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на виконавця, так і на споживача.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦПК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається і не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відсутність між сторонами договірних відносин не є перешкодою для стягнення з відповідача заборгованості.

Відповідно до статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до статті 89 ПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, між позивачем та відповідачами фактично склалися правовідносини з надання комунальних послуг і оплати за них. Доказів того, що позивач неналежним чином, чи не в повному обсязі надає послуги з центрального опалення відповідачами не надано.

Судами обох інстанцій встановлено, що позивач належним чином надавав відповідачам житлово-комунальні послуги з центрального опалення. Відповідачі відключили квартиру від мереж централізованого опалення з порушенням встановленого порядку, а відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що це не звільняє їх від обов`язку оплати за послуги з теплопостачання.

Відповідно до положеньстатті 256 ЦК Україниправо особи на звернення до суду за захистом свого цивільного права або інтересу може бути реалізоване протягом визначеного законом строку (в межах позовної давності).

Відповідно до частини третьоїстатті 267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому відповідно частини четвертої такої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, водночас частиною п`ятою даної статті передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Статтею 257 ЦК Українивизначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина першастатті 258 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина першастатті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Так, позивачем у суді першої інстанції було заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість, що виникла станом на лютий 2014 року, позов поданий до суду у грудні 2014 року. Звертає увагу на те, що ними подавалась заява про видачу судового наказу про стягнення з відповідача ОСОБА_3 заборгованості за житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_3 , однак такий за заявою відповідача було скасовано.

Із копії ухвали Франківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2012 року у справі №1326/8797/2012 вбачається, що такою було скасовано судовий наказ, виданий за заявою ЛКП «Сонячне» про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 16 068,51 грн., а також судових витрат у розмірі 107,30 грн.

Згідно з частинами другою та третьою статті 264 ЦК Українипозовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. При цьому відповідно до частини першоїстатті 160 ЦПК Українита пункту 3 частини першоїстатті 161 ЦПК Українисудовий наказ є особливою формою судового рішення за певними вимогами, зокрема, і про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 07 липня 2020 року у справі №712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19) дійшла до висновку, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другоюстатті 264 ЦК Україниз метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другоїстатті 264 ЦК Українипереривання позовноїдавності відбуваєтьсяу разіподання досуду самепозову доналежного відповідачаз дотриманнямвимог процесуальногозакону щодоформи тазмісту позовноїзаяви,правил предметноїта суб`єктноїюрисдикції йінших вимог,порушення якихперешкоджає відкриттюпровадження усправі (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 640/2704/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 травня 2018 року у справі № 903/509/17).

Відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що звернення позивача ЛМКП «Львівтеплоенерго» із заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості не є підставою для поновлення строку позовної давності. І тому, не можуть братись до уваги здійснені позивачем нарахування вартості наданих відповідачам послуг поза межами строків позовної давності, а саме до грудня 2011 року.

Відповідно достатті 541 ЦК Українисолідарний обов`язокабо солідарнавимога виникаютьу випадках,встановлених договоромабо законом,зокрема уразі неподільностіпредмета зобов`язання.У разісолідарного обов`язкуборжників кредитормає правовимагати виконанняобов`язкучастково абов повномуобсязі яквід усіхборжників,так івід будь-когоз нихокремо (частинаперша статті 543 ЦК України).

Встановивши, що позивачем послуги з теплопостачання надавались, відповідачі ними фактично користувалися, і такі підлягають оплаті, а у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 користувачами житлово-комунальних послуг є п`ятеро осіб: власник ОСОБА_3 та зареєстровані особи ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , останні зареєстровані за вказаною адресою з 02 жовтня 2012 року, з урахуванням строків позовної давності та того, що позивачем пред`явлено позовні вимоги лише до трьох відповідачів, суд першої інстанції правильно виснував про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Львівського комунального підприємства "Сонячне" 2 625 (дві тисячі шістсот двадцять п`ять) гривень 94 коп.

Доводи апеляційної скарги в частині безпідставного покладення на відповідачів саме солідарного обов`язку по сплаті боргу, колегією суддів не приймаються, оскільки ці доводи спростовуються наданими львівським комунальним підприємством "Сонячне" доказами, які є в матеріалах справи та належним чином оцінені судом першої інстанції у відповідності до норм матеріального права

Що стосується доводів апеляційної скарги про безпідставне посилання суду першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення на Закон України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції 2017 року, яка не була чинною на час виникнення спірних правовідносин, колегія суддів звертає увагу, що таке не призвело до неправильного вирішення спору по суті, адже норми, на які посилався суд, за своїм змістом аналогічні нормам Закону України «Про житловло-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, а відтак це не є підставою для скасування рішення.

Інші доводи апеляційної скарги є неспроможними, оскільки спростовуються вищенаведеним та належним чином оцінені судом першої інстанції, тому не можуть спростувати правильних висновків суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2022 року - залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29 грудня 2023 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич