Рішення

від 29.12.2023 по справі 280/10669/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2023 року Справа № 280/10669/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., за участю секретаря судового засідання Войтенко Д.В. (тимчасово виконує обов`язки за дорученням судді), розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАНТ»

до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

про визнання протиправною та скасування постанови, визнання постанови такою, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАНТ» (далі позивач, ТОВ «ШАНТ») до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

1) визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відповідача Вербицької Л.Г. від 23.11.2023 про відкриття виконавчого провадження ВП № 73417358 з примусового виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 02.11.2022 ВП № 70205901;

2) визнати такою, що не підлягає виконанню, постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 02.11.2022 ВП № 70205901, винесену головним державним виконавцем відповідача Вербицькою Л.Г.

Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 5368,00 грн та витрати на правничу допомогу.

Позовна заява подана представником позивача адвокатом Саланською І.Л., яка діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АР № 1153770 від 18.12.2023.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на примусовому виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження № 70205901 з примусового виконання наказу № 908/3440/21, виданого 29.08.2022 Господарським судом Запорізької області про стягнення з ТОВ «ШАНТ» на користь Запорізької міської ради до місцевого бюджету доходу, отриманого від безпідставно набутого майна в сумі 2949338,68 грн. У межах зазначеного виконавчого провадження 02.11.2022 державним виконавцем Вербицькою Л.Г. була винесена постанова про стягнення з боржника ТОВ «ШАНТ» виконавчого збору. 09.08.2023, 04.09.2023, 03.10.2023 позивачем сплачено кошти в погашення боргу на 70000,0 грн, проте на рахунок Запорізької міської ради перераховано 62861,19 грн, решта 7138,81 грн стягувались у якості виконавчого збору та витрат виконавчого збору. Постановою від 23.11.2023 судовий наказ повернуто стягувачу, виконавчий збір у сумі 287738,63 грн виведено в окреме виконавче провадження. Того ж дня за заявою представника Запорізької міської ради приватним виконавцем Проценком А.Ю. відкрито виконавче провадження № 73418598 з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області та стягнуто основну винагороду приватного виконавця у розмірі 287738,63 грн (10% суми, що підлягає примусовому стягненню). За постановою приватного виконавця від 24.11.2023 сума винагороди у розмірі 287738,63 грн та сума витрат виконавчого провадження у розмірі 874,79 грн стягнуті та перераховані. Відтак, виконавчий документ виконано у повному обсязі, у зв`язку з чим приватним виконавцем закінчено виконавче провадження з примусового виконання судового наказу. Надалі позивачу стало відомо про спірну постанову головного державного виконавця відповідача Вербицької Л.Г. від 23.11.2023 про відкриття виконавчого провадження ВП № 73417358 з примусового виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 02.11.2022 ВП № 70205901, у зв`язку з чим він звернувся до відповідача із заявою про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Проте представником позивача отримано відповідь, за змістом якої виконання рішення приватним виконавцем, стягнення основної винагороди, не є підставою для закінчення виконавчого провадження, відкритого державним виконавцем за постановою про стягнення виконавчого збору. Представник вважає, що у випадку визнання постанови про стягнення виконавчого збору такою, що не підлягає виконанню, виконавче провадження буде завершено, через що й постанова про відкриття провадження № 73417358 підлягає скасуванню. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 21.12.2023 суд відкрив спрощене позовне провадження в цій адміністративній справі та призначив судове засідання у справі на 29.12.2023.

27.12.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№58098), в якому представник відповідача заперечує проти позовних вимог та зазначає, що від стягувача надійшла саме заява про повернення виконавчого документа на підставі п. 1 ст. 37 Закону, жодних заяв про передачу матеріалів виконавчого провадження приватному виконавцю до відділу стягувач не надавав, відповідно жодних постанов державним виконавцем про передачу матеріалів виконавчого провадження з примусового виконання наказу №908/3440/21 від 29.08.2022 Господарського суду Запорізької області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАНТ» на користь Запорізької міської ради борг в сумі 2949338,68 грн приватному виконавцю не виносились. Вказує, що виконавче провадження № 73417358 відкрито відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону «Про виконавче провадження», п. 8 розділу ІІІ Інструкції організації примусового виконання рішень. 30.11.2023 до відповідача надійшла заява про те, що постановою від 24.11.2023 приватним виконавцем закінчено виконавче провадження та стягнуто витрати виконавчого провадження, проте зазначений у ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» перелік підстав для закінчення виконавчого провадження є вичерпним та не може бути розширений виходячи з інших обставин що склалися під час виконання. Виконання рішення приватним виконавцем, стягнення основної винагороди не є підставою, зазначеною у Законі, для закінчення виконавчого провадження, відкритого державним виконавцем за постановою про стягнення виконавчого збору. Через відсутність правових підстав, встановлених Законом, щодо винесення постанови про закінчення, у задоволенні заяви представника ТОВ «Шант» від 30.11.2023 відмовлено. Зауважує, що виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця не є тотожними поняттями. У даному випадку допускається подвійне стягнення з боржника коштів за виконання одного й того ж виконавчого документа державним виконавцем та приватним виконавцем. Крім того, заперечує щодо витрат на правничу допомогу у зв`язку з ненаданням жодних розрахунків, понесених витрат. З огляду на викладене, вказує на відсутність підстав для задоволення позову.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої позиції викладені у позові та відзиві. Протокольною ухвалою від 29.12.2023 суд оголосив перерву до 15:00 29.12.2023. Фіксування судового засідання, призначеного на 15:00 29.12.2023 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

З Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.07.2022 у справі № 908/3440/21, яке набрало законної сили 16.08.2022, позовні вимоги Першого заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Запорізької міської ради (позивача) до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАНТ» про стягнення 2949338,68 грн задоволено, ухвалено:

стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ШАНТ на користь Запорізької міської ради до місцевого бюджету дохід, отриманий від безпідставно набутого майна, в сумі 2949338,68 грн. (два мільйона дев`ятсот сорок дев`ять тисяч триста тридцять вісім грн. 68 коп.);

стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ШАНТ на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя кошти, витрачені у 2021 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в сумі 44240,08 грн. (сорок чотири тисячі двісті сорок грн. 08 коп.);

видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

29.08.2022 на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 14.07.2022 у справі №908/3440/21 видано наказ про примусове стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ШАНТ на користь Запорізької міської ради до місцевого бюджету дохід, отриманий від безпідставно набутого майна, в сумі 2949338,68 грн (а.с.22).

02.11.2022 на підставі заяви про примусове виконання головним державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Вербицькою Л.Г. відкрито виконавче провадження № 70205901 з виконання судового наказу, виданого 29.08.2022, яким ухвалено стягнути з ТОВ «ШАНТ» на користь Запорізької міської ради до місцевого бюджету дохід, отриманий від безпідставно набутого майна, в сумі 2949338,68 грн (а.с.11).

02.11.2022 державним виконавцем прийнято також постанову ВП № 70205901 про стягнення виконавчого збору у розмірі 294933,87 грн (а.с.12).

Листом відповідача від 09.10.2023 № 7/123 повідомлено представника позивача, що на виконанні Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжя перебуває зведене виконавче провадження № 70206415 згідно наказу №908/3440/21 від 29.08.2022 Господарського суду про стягнення з ТОВ «ШАНТ» на користь держави 2993578,76 грн. У ході виконавчого провадження ТОВ «Шант» було сплачено на депозитний рахунок Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжі 70000 грн, з яких було перераховано на рахунок Запорізької міської ради 62861,19 грн (а.с.13-16).

23.11.2023 представник Запорізької міської ради направив на адресу відповідача заяву щодо повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.17).

23.11.2023 головним державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Вербицькою Л.Г. прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у межах ВП № 70205901 (а.с.19).

Того ж дня представник Запорізької міської ради звернувся до приватного виконавця Проценка А.Ю. про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області про стягнення з ТОВ «ШАНТ» на користь Запорізької міської ради до місцевого бюджету дохід, отриманий від безпідставно набутого майна, в сумі 2949338,68 грн (а.с.20-21).

23.11.2023 приватним виконавцем відкрито провадження № 73418598 з виконання судового наказу (а.с.24).

Разом з тим, 23.11.2023 головним державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Вербицькою Л.Г. відкрито виконавче провадження № 73417358 з виконання постанови № 70206901 від 02.11.2022 про стягнення з ТОВ «ШАНТ» виконавчого збору 287738,63 грн (а.с.26).

24.11.2023 приватним виконавцем Проценком А.Ю. встановлено, що сума боргу за виконавчим документом в розмірі 2877386,58 грн, сума основної винагороди приватного виконавця в розмірі 287738,63 грн та сума витрат виконавчого провадження в розмірі 874,79 грн стягнуті та перераховані; виконавчий документ виконано фактично у повному обсязі, у зв`язку з чим на підставі п.9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» постановлено закінчити виконавче провадження № 73418598 (а.с.25).

Листом від 06.12.2023 вих.№7815 відповідач повідомив представника позивача, що виконання рішення приватним виконавцем, стягнення основної винагороди не є підставою, зазначеною у Законі, для закінчення виконавчого провадження, відкритого державним виконавцем за постановою про стягнення виконавчого збору. На підставі п.9 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» закінчення є можливим у разі фактичного виконання згідно з виконавчим документом. У випадку визнання постанови № 70205901 про стягнення виконавчого збору від 02.11.2022 такою, що не підлягає виконанню, виконавче провадження буде завершено згідно Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.27-28).

Не погоджуючись з винесенням постанови від 23.11.2023 про відкриття виконавчого провадження ВП № 73417358 з примусового виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 02.11.2022 ВП № 70205901, позивач звернувся з цим позовом до суду.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цьогоЗакону підлягають примусовому виконанню.

Пунктами 1-1, 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, судових наказів, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами частини першої статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За правилами частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

При цьому, відповідно до визначення частини першої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчим збором є збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За змістом частин другої - четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до положень статті 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються, зокрема з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Окремі питання організації виконання судових рішень визначені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 (далі - Інструкція), пунктом 8 розділу ІІІ якої встановлено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Відтак, наведені приписи свідчать про те, що стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання, оскільки державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

При цьому, в розумінні положень Закону №1404-VIII примусове виконання виконавчого документу розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Наведена правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.04.2020 по справі № 480/3452/19, у якій крім іншого зазначено, що стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов`язаний самостійно з`ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VIII не передбачено.

Аналогічна правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2020 по справі №360/3324/19 та від 23.12.2020 по справі №620/334/20.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Положеннями статті 13 вказаного Закону регламентовано, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця.

Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

За обставинами справи 23.11.2023 приватним виконавцем Проценком А.Ю. відкрито провадження № 73418598 з виконання судового наказу, а 24.11.2023 ним встановлено, що сума боргу за виконавчим документом в розмірі 2877386,58 грн, сума основної винагороди приватного виконавця в розмірі 287738,63 грн та сума витрат виконавчого провадження в розмірі 874,79 грн стягнуті та перераховані; виконавчий документ виконано фактично у повному обсязі, у зв`язку з чим постановлено закінчити виконавче провадження № 73418598.

Суд зазначає, що аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, зазначених у статті 3 цього Закону, яке розпочинає, зокрема, за заявою стягувача. У разі виконання рішень приватним виконавцем виконавчий збір не стягується. Натомість за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю виплачується винагорода.

Водночас аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження», які регулюють діяльність приватних виконавців, і статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» указує на те, що основна винагорода - це винагорода приватного виконавця за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в розмірі пропорційному до фактично стягнутої суми.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 3 березня 2020 року у справі №260/801/19, від 10 вересня 2020 року у справі №120/1417/20-а, від 28 жовтня 2020 року у справі №640/13697/19.

Одночасно з цим, основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення. Що стосується підстав виникнення у приватного виконавця права на основну винагороду та розміру цієї винагороди, такі питання регулюється окремими правовими нормами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №640/13434/19, від 26.08.2021 у справі №380/6503/20.

Крім цього, аналіз статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» свідчить про те, що одночасно з відкриттям виконавчого провадження приватний виконавець повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди і винесення постанови про стягнення основної винагороди разом з постановою про відкриття виконавчого провадження є обов`язком приватного виконавця.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.01.2021 у справі №160/5321/20, від 27.04.2021 у справі №580/3444/20, від 03.06.2021 у справі №640/17286/20, від 26.08.2021 у справі №380/6503/20.

При цьому за приписами частини п`ятої статті 5 Закону № 1404-VIII за заявою стягувача виконавчий документ може бути передано від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої служби - приватному виконавцю. Про передачу (прийняття до виконання) виконавчого документа виконавець виносить постанову.

Суд вважає за необхідне зазначити, що стягувач (Запорізька міська рада) жодної заяви про передачу матеріалів виконавчого провадження приватному виконавцю до відповідача не надавав, тому державним виконавцем не приймалась постанова про передачу матеріалів виконавчого провадження з примусового виконання наказу №908/3440/21 від 29.08.2022 Господарського суду Запорізької області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАНТ» на користь Запорізької міської ради борг в сумі 2949338,68 грн.

На підставу правомірності винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 73417358 з примусового виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 02.11.2022 ВП № 70205901 відповідач посилається на пункт 8 розділу ІІІ Інструкції та частину третю статті 40 Закону №1404-VIII, якими передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

З урахуванням викладених норм, суд зазначає, що оскільки відповідачем 02.11.2022 відкрито виконавче провадження № 70205901 з примусового виконання судового наказу, а також в рамках цього виконавчого провадження прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 294933,87 грн, проте постановою від 23.11.2023 державним виконавцем повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа), державним виконавцем правомірно прийнято постанову від 23.11.2023 про відкриття виконавчого провадження ВП № 73417358 з примусового виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 02.11.2022 ВП № 70205901, у зв`язку з чим вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Судом встановлено, що приватним виконавцем стягнуто з позивача суму основної винагороди приватного виконавця в розмірі 287738,63 грн в межах виконавчого провадження ВП № 73418598. При цьому, провадження зі стягнення виконавчого збору у розмірі 294933,87 грн. є відкритим.

На переконання суду, стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення (судового наказу) тягне за собою додаткові витрати та може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягаря на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване ст. 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод. Більш того, боржник перебуває у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов`язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.

За приписами частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Суд зазначає, що поняття й процедура, що згадані у цій нормі, стосується інших правовідносин, ніж розглядувані, позаяк у цьому випадку не було передачі виконавчого документа.

Однак, на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону України «Про виконавче провадження» регулює подібні суспільні правовідносини.

Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.

У постанові від 21.07.2022 у справі № 320/6215/19 Верховний Суд зазначив, що логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).

Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв`язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

На основі цього, на думку Верховного Суду, для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Застосування частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» до спірних правовідносин дає Верховному Суду підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

Застосування аналогії закону дозволяє Суду також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.

Водночас суд бере до уваги лист відповідача від 06.12.2023 вих.№7815, яким повідомлено, що виконання рішення приватним виконавцем, стягнення основної винагороди не є підставою, зазначеною у Законі, для закінчення виконавчого провадження, відкритого державним виконавцем за постановою про стягнення виконавчого збору. На підставі п.9 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» закінчення є можливим у разі фактичного виконання згідно з виконавчим документом. У випадку визнання постанови № 70205901 про стягнення виконавчого збору від 02.11.2022 такою, що не підлягає виконанню, виконавче провадження буде завершено згідно Закону України «Про виконавче провадження».

У зв`язку з отриманням вказаного листа представником позивача сформульовано другу вимогу як - визнати такою, що не підлягає виконанню, постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 02.11.2022 ВП № 70205901, винесену головним державним виконавцем відповідача Вербицькою Л.Г.

Водночас, суд наголошує, що відповідно до норм статті 374 КАС України закон не передбачає можливості визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, якщо останній виданий іншим компетентним органом, отже судом не встановлено процесуальних підстав для визнання постанови від 02.11.2022 ВП № 70205901 про стягнення виконавчого збору такою, що не підлягає виконанню.

Суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у вже згаданій справі № 320/6215/19, за якими до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов`язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору. Вказаний підхід до правозастосування дає змогу подолати невизначеність законодавчого регулювання, не атакувавши конвенційні й конституційні права особи та знайшовши справедливий баланс прав й інтересів учасників виконавчого провадження на основі волі законодавця, закладеної у нормі, що регулює подібні суспільні правовідносини.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Окрім цього, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин і задоволеними в адміністративному судочинстві можуть бути лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище і захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет і підстави позову), характер порушеного права позивача і можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема, встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Верховний Суд також зазначив, що застосування аналогії закону дозволяє Суду також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.

Суд враховує, що заявлена позивачем вимога про визнання такою, що не підлягає виконанню, постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 02.11.2022 ВП № 70205901 (про що зазначав і відповідач у листі від 06.12.2023 вих.№7815) спрямована саме на закінчення виконавчого провадження (через фактичне виконання судового наказу).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.10.2023 у справі № 446/1/22, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо

За приписами частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи з того, що стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного й того ж судового наказу є покладає непропорційний та надмірний тягар на боржника, враховуючи вищевикладені правові висновки Верховного Суду, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог і зобов`язати відповідача закінчити виконавче провадження ВП № 73417358 з виконання постанови № 70206901 від 02.11.2022 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАНТ» виконавчого збору 287738,63 грн.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Щодо вимоги представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).

За приписами частини третьої статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У цьому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частина п`ята цієї статті).

У судовому засіданні представник позивача заявила клопотання про вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу після ухвалення рішення, у зв`язку з чим у цьому рішенні вказане питання розглядається.

За приписами частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Квитанцією від 18.12.2023 № 8354-5820-9899-3321 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 5368,00 грн (а.с.7). За таких обставин, враховуючи вимоги частини третьої статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору у розмірі 2684,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 271, 287, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАНТ» задовольнити частково.

Зобов`язати Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) закінчити виконавче провадження ВП № 73417358 з виконання постанови № 70206901 від 02.11.2022 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАНТ» виконавчого збору 287738,63 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАНТ» сплачений судовий збір в сумі 2684,00 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ШАНТ», місцезнаходження: вул. Незалежної України, буд. 39-А, м. Запоріжжя, 69019; код ЄДРПОУ 37648410.

Відповідач Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), місцезнаходження: вул. Валерія Лобановського, буд. 10, м. Запоріжжя, 69006; код ЄДРПОУ 35036926.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 29.12.2023.

Суддя К.В.Мінаєва