Рішення

від 01.01.2024 по справі 120/15147/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 січня 2024 р. Справа № 120/15147/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області та Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області (далі - ТУ ДСА у Вінницькій області, відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України, відповідач 2) визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відсутні підстави для нарахування та виплати йому суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток за період з січня 2021 року по вересень 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року, тобто в розмірі 2102 грн. Позивач звертає увагу, що відповідно до ст. 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

На переконання позивача, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270 грн.), 01.01.2022 (2481 грн.) та 01.01.2023 (2684 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 1082-1X та Закону № 1982-IX, є неправомірною, оскільки виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Ухвалою від 05.10.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків останньої.

10.10.2023 позивач усунув недоліків позовної заяви, визначені ухвалою суду від 05.10.2023 та виклав позовні вимоги у наступній редакції, з урахуванням заяви про виправлення описки в позовній заяві:

визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток, вихідної допомоги у відставку за період з 01 січня 2021 року по 29 вересня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні;

зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомогу на оздоровлення, оплату відпусток за період з 01 січня 2021 року по 29 вересня 2023 року, обчисливши їх розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2021 - 2270 грн., на 01.01.2022 - 2481 грн., на 01.01.2023 - 2684 грн.), на підставі ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів;

визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток за період з 01 січня 2021 року по 29 вересня 2023, обчисливши їх розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2021 - 2270 грн., на 01.01.2022 - 2481 грн., на 01.01.2023 - 2684 грн.), на підставі ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Ухвалою від 16.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

31.10.2023 представником ТУ ДСА України у Вінницькій області подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що відповідачем правомірно застосовано розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб - 2102,00 грн. для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Свою позицію відповідач 1 обґрунтовує тим, що Законом № 1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Разом з тим, норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього.

З огляду на це, на переконання відповідача 1, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді. Такі норми доповнять частину третю статті 135 Закону 1402-VIII і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 №1082-IX, Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 №1928-IX, Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 №2710-IX.

14.11.2023 надійшов відзив Державної судової адміністрації України, у якому відповідач 2 заперечує проти задоволення позовних вимог. Мотивуючи відзив, відповідач 2 зазначає, що відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-IX встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні. Зазначений розмір прожиткового мінімуму також був встановлений на 2022 рік Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-IX, та на 2023 рік - Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 03.11.2022 № 2710-IX.

Також, сторона відповідача зазначає, що кількісна складова прожиткових мінімумів не зменшувалася ані в 2022 році, ані у 2023 році. Так, Законом № 1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів, а саме 30. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Таким чином, позивачу як нараховувалося, так і виплачувалося 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом №1402-VIII. Разом з тим, зазначені Закони 1928-IX та №2710-1X в судовому порядку не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними.

З огляду на викладене, ДСА України вважає, що діяло правомірно.

Окрім того, за змістом відзиву представник відповідача 2 заявив клопотання про залучення до участі у справі, в якості третіх осіб - Міністерства фінансів України та Кабінету Міністрів України та клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 01.01.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб.

Окрім того, 01.01.2024 судом винесено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання ДСА України про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив, що Указом Президента України від 21.09.2012 № 558/2012 "Про переведення суддів" ОСОБА_1 переведений на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області.

Наказом в.о. голови Вінницького міського суду Вінницької області від 16.10.2012 ОСОБА_1 зараховано до штату Вінницького міського суду Вінницької області.

Позивач вважає, що розмір суддівської винагороди, отриманий ним у 2021-2023 роках не відповідає розміру установленому законом, у зв`язку з чим звернувся із запитом до ТУ ДСА у Вінницькій області.

У листі ТУ ДСА України у Вінницькій області від 28.09.2023 №04-29/2425, повідомило, що посадовий оклад судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 в 2021 - 2023 роках встановлено в сумі 69366,00 грн, згідно штатного розпису суду (затвердженого територіальним управлінням за погодженням із головою суду на відповідний рік) та закону України про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період, якими затверджено прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, що з 01.01.2021 складав 2102,00 гривні. Річний фонд суддівських винагород затверджений головним розпорядником ДСА України в кошторисах на 2021 - 2023 роки на підставі розрахунків територіального управління з урахуванням всіх відомих змін у розмірі складових суддівської винагороди для фактичної чисельності суддів у суді на планову кількість робочих днів у відповідному бюджетному році.

З огляду на вищезазначене, ТУ ДСА у Вінницькій області зазначило що, територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів, не мало можливості здійснювати виплату суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 в розмірі 2270,00 грн, станом на 01.01.2022 в розмірі 2481,00 грн та станом на 01.01.2023 в розмірі 2684,00 грн.

Вважаючи, що розмір суддівської винагороди не відповідає розміру, встановленому Законом України "Про судоустрій і статус суддів", позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу положень статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

За приписами ст. 4 Закону № 1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року - 2270 гривень, на 01 січня 2022 року - 2481 гривня, на 01 січня 2023 року - 2684 гривні; розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2021-2023 роки, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, становить 2102 грн.

Таким чином, вказаною нормою Закону, разом із встановленням на 01 січня відповідного року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірах 2270,00 грн, 2481,00 грн та 2684,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів», розмір якого становить 2102,00 грн.

Як слідує з матеріалів справи, суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 29.09.2023 позивачу обчислено, виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Однак, позивач вважає, що суддівську винагороду у 2021-2023 роках має бути обчислено відповідачем із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, тобто 2270,00 грн, 2481,00 грн та 2684,00 грн.

Суд вважає обґрунтованими такі доводи позивача, оскільки виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності 30.09.2016.

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій».

Таким чином, Конституція України, у редакції Закону № 1401-VIII, вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Крім того суд зазначає, що такого виду прожиткового мінімуму, як «для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів» не передбачено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV. Вказаним Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Закріплення статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, законодавцем не внесено змін до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.

Закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно прийнятих пізніше положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Разом з цим, як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, яким є Закон № 1402-VIII, гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

При цьому, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України та частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Оскільки Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII має право на отримання суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток в період з 01.01.2021 по 29.09.2023, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», розмір якого станом на 01 січня 2021 року складає 2 270,00 грн, на 01 січня 2022 року - 2481,00 грн, на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн, а, відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до ТУ ДСА у Вінницькій області, шляхом визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток за період з 01.01.2021 по 29.09.2023, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні та зобов`язання ТУ ДСА у Вінницькій області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду, допомоги на оздоровлення, оплату відпусток за період з 01.01.2021 по 29.09.2023, обчисливши її розмір у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 гривень у 2021 році, у розмірі 2481,00 гривня у 2022 році та у розмірі 2684,00 гривні у 2023 році, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

При цьому, суд зазначає, що згідно норм частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В силу ч. 1-2 ст. 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України

Пунктами 2 та 4 ч. 5 ст. 22 БК України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 23 БК України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (п. 2 Положення).

Пунктом 3 Положення передбачено, що ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Територіальний орган ДСА України та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021, 2022, 2023 роки).

З відзиву на позовну заяву вбачається, що ДСА України обґрунтовує причину з якої виплати позивачу суддівської винагороди проведено у неповному розмірі, а саме шляхом обчислення посадового окладу виходячи із величини прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270,00 грн) тим, що ДСА України не наділена повноваженнями змінювати розмір бюджетних асигнувань на такі цілі.

При цьому, з наданих ТУ ДСА у Вінницькій області пояснень вбачається, що сума коштів відповідно до затвердженого ДСА України (відповідачем 2) кошторису та щомісячного розпису видатків на 2021-2023 роки була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 2270 грн., 2481,00 грн., 2684 грн.

Відтак, невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України (відповідача 2) як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Отже, ДСА України допущено протиправну бездіяльність щодо не забезпечення ТУ ДСА України у Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток позивачу за період з 01.01.2021 по 29.09.2023 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2021 - 2270 грн., на 01.01.2022 - 2481 грн., на 01.01.2023 - 2684 грн.)

Відтак, необхідно зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області бюджетними асигнуваннями, необхідними для проведення видатків з виплати суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток позивачу за період з 01.01.2021 по 29.09.2023, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270,00 грн, з січня по грудень 2022 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2481,00 грн., з січня по вересень 2023 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684,00 грн.

Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постановах від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22 та від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.

З приводу доводів позивача про необхідність негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

Враховуючи вищевикладене, оскільки в межах даної адміністративної справи питання про стягнення суддівської винагороди не вирішувалось, відсутні підстави для звернення судового рішення до негайного виконання.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положень Закону України «Про судовий збір», а томупідстави для стягнення судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з нарахування та виплати судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток за період з 01.01.2021 по 29.09.2023, виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області бюджетними асигнуваннями, необхідними для проведення видатків з нарахування та виплати судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток за період з 01.01.2021 по 29.09.2023, обчисливши їх розмір, виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток за період з 01.01.2021 по 29.09.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області нарахувати та виплатити судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 суддівську винагороду, допомогу на оздоровлення, оплату відпусток за період з 01.01.2021 по 29.09.2023, обчисливши їх розмір, виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн., врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач 1: Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області (21018, м. Вінниця, вул. Скалецького, 17, код ЄДРПОУ 26286152)

Відповідач 2: Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795)

СуддяВільчинський Олександр Ванадійович